Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №577/2200/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №577/2200/26

Номер провадження 22-ц/816/2894/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Замченко А.О., Худика А.М.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27.07.2026, ухваленого під головуванням судді Кравченка В.О., у цивільній справі № 577/2200/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позову

У квітні 2026 року ТОВ «ФК «Ейс» звернулося до суду з вищевказаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним Договором № 594542411 від 09.05.2023 у розмірі 62807,06 грн, з яких: 12237,52 грн заборгованість по тілу кредиту та 50569,54 грн заборгованість по відсоткам.

Позов вмотивованим тим, що 09.05.2023 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 був укладений кредитний Договір № 594542411, за умовами якого відповідач отримав 505,00 грн та у подальшому сума кредиту була збільшена і склала 12283,00 грн.

Кредитний Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV3ZM43. Відповідач ініціював укладення кредитного Договору, оформивши Заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши кредитний Договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт Первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний Договір між Відповідачем та Первісним кредитором не був би укладений.

28.11.2018 ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу № 28/1118-01, до якого у подальшому укладалися Додаткові угоди, у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу.

Відповідно Реєстру прав вимоги № 240 від 18.07.2023 за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним Договором у розмірі, зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

19.12.2024 ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» уклали Договір факторингу № 19/1224-01, за яким останнє набуло права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах.

Згідно Реєстру прав вимоги № 1 від 19.12.2024 за Договором факторингу № 19/1224-01 від 19.12.2024 до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним Договором у розмірі, зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

15.07.2025 між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено Договір факторингу № 15/07/25-Е, за яким останнє набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним Договором.

Відповідно Реєстру Боржників № б/н від 15.07.2025 за Договором факторингу № 15/07/25-Е від 15.07.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 62807,06 грн.

Взятих на себе зобов`язань за кредитним Договором № 594542411 від 09.05.2023 ОСОБА_1 не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість, з урахуванням викладеного, ТОВ «ФК «Ейс» просило стягнути з ОСОБА_1 загальну заборгованість в сумі - 62807,06, судовий збір в сумі - 2662,40 грн та 7000,00 грн витрат на правову допомогу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 липня 2026 року позов ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за Договором кредитної лінії № 594542411 від 09.05.2023 у розмірі 50569,54 грн (прострочені відсотки станом на 22.04.2026), а також судовий збір в сумі - 2143,65 грн та 2415,47 грн витрат за правничу допомогу, всього ж 55128 грн 66 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «ФК «Ейс» надало до суду підтвердження укладення договірних відносин кредитування та підтвердження отримання відповідачем кредиту в зазначеній сумі. Сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, зокрема, й щодо розміру процентів за користування позикою, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Позика надана відповідно до вимог чинного законодавства України, відповідач погодився на запропонований розмір процентів за користування позикою та зобов`язався їх сплатити.

Під час ухвалення рішення, судом було враховано, що строк дії договору не закінчився, позивачем не надано доказів на право дострокового розірвання договірних відносин, тому до стягнення підлягають лише нараховані відсотки за порушення кредитного зобов`язання а в стягненні суми основного боргу було відмовлено за необґрунтованістю.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

ОСОБА_1 подав до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27.07.2026 та ухвалити нове, яким відмовити ТОВ «ФК «Ейс» в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було досліджено механізму отримання ним банківських послуг, не враховано, що відсутні підтвердження належного підпису кредитодавця у договорі, правилах та заявці надання кредиту. Вважає, що довідки про дії позичальника в ІТС не містять передбачені законодавством реквізитів, не є первинним банківським документом, а є лише внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, які б дозволили суду перевірити чи надавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.

Зазначив, що строк повернення кредиту завершився 16.05.2023 (7 календарних днів), при цьому належні та допустимі докази того, що позивач перераховував кошти на його рахунок відсутні.

Вказав, що нарахування щоденних відсотків від 2,10 до 2,98% є незаконним, що порушує принцип справедливості, добросовісності та розумності. Вважав, що в такому випадку кредитор мав право розраховувати виключно на 3% річних та інфляційні витрати, а не продовжувати договірні нарахування.

При цьому послався на сталу практику Верховного Суду: постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 14-154цс18 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, в яких зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимог про дострокове повернення кредиту.

Послався на практику Верховного Суду, зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 753/11000/14-ц, згідно якої у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних методів тлумачення, застосовується правило contra proferentem - суперечливі або двозначні умови договору тлумачаться на користь особи, яка до договору приєдналась (тобто споживача/позичальника), проти особи, яка цей договір склала й запропонувала (тобто фінансової установи)

Крім того, зазначив, що ТОВ «ФК Ейс» не надало суду і достатніх доказів отримання права звернення до суду з позовом до нього як стягувача, оскільки не надали достатніх доказів укладення договорів факторингу.

Отже, на думку скаржника, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим рішення підлягає скасуванню.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2026 справу передано судді-доповідачеві - Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 08 вересня 2026 року відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 08 вересня 2026 року справу призначено до розгляду у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи.

Короткий зміст відзиву

28.08.2026 представник ТОВ «ФК Ейс» через підсистему «Електронний суд» направив відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а рішення першої інстанції залишити без змін. Вказує, що доводи апеляційної скарги не містять належних аргументів, які б могли спростувати встановлені судом факти чи поставити під сумнів правильність ухваленого рішення. Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Мотиви з яких виходить апеляційний суд застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Фактичні обставини справи

Судом першої інстанції встановлено, що 09.05.2023 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 був укладений Договір кредитної лінії № 594542411, в розмірі Кредитного ліміту на суму 20000 грн (зв. бік а.с. 91 - а.с. 100).

Умовами вказаного Договору передбачено, зокрема що позичальнику перший Транш за Договором в сумі 505 грн 00 коп. одразу після укладення Договору, орієнтовна дата повернення якого 16.05.2023 Другий та решта Траншів з Договором надаються Позичальнику протягом Дисконтного періоду кредитування на умовах передбачений цим Договором. Позичальнику надається Дисконтний період кредитування, протягом якого Позичальник може збільшувати суму Кредиту (отримати черговий Транш) в межах Кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму Кредиту. На момент укладення цього Договору строк Дисконтного періоду користування складає 7 (сім) днів від дати отримання Позичальником першого Траншу. Загальний строк Дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. Договору. У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору строк дії Кредитної лінії та строк Дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого Траншу за Договором.

Верифікація Позичальника здійснена шляхом отримання інформації про Позичальника з офіційного та/або надійного джерела, а саме наступним способом:

У Договорі, зокрема указані, реквізити позичальника: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер телефону: НОМЕР_2 .

Вказаний Договір підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором MNV3ZM43.

У Заявці на отримання грошових коштів в кредит від 09.05.2023 ОСОБА_1 вказав номер карти № 4441-11XX-XXXX-3703 (а.с. 120).

З Довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» вбачається, що одноразовий ідентифікатор MNV3ZM43 направлений 09.05.2023 о 11:47:28 на номер телефону НОМЕР_2 , який введено позичальником 09.05.2023 о 11:47:50 (а.с. 118).

ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» згідно умов кредитного Договору № 594542411 від 09.05.2023 перерахувало ОСОБА_1 , код 34065511014, через платіжну систему Moneyveo SFD Visa Transfer, на платіжну карту № НОМЕР_3 наступні суми кредитних коштів:

- 09.05.2023 перераховано 505,00 грн, 09.05.2023 - 550,00 грн; 09.05.2023 - 550,00 грн; 09.05.2023 - 450,00 грн; 09.05.2023 - 500,00 грн; 09.05.2023 - 500,00 грн; 09.05.2023 - 500,00 грн; 09.05.2023 - 600,00 грн; 09.05.2023 - 300,00 грн; 09.05.2023 - 550,00 грн; 10.05.2023 - 600,00 грн; 10.05.2023 - 500,00 грн; 10.05.2023 - 650,00 грн; 10.05.2023 - 650,00 грн; 10.05.2023 - 456,00 грн; 10.05.2023 - 777,00 грн; 10.05.2023 - 300,00 грн; 10.05.2023 - 400,00 грн; 10.05.2023 - 400,00 грн; 11.05.2023 - 550,00 грн; 11.05.2023 - 350,00 грн; 11.05.2023 - 350,00 грн; 11.05.2023 - 150,00 грн; 19.05.2023 - 400,00 грн; 19.05.2023 - 450,00 грн; 19.05.2023 - 250,00 грн, що підтверджується платіжними Дорученням та Довідками ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (а.с. 16-28 з обох сторін та 102-114 з обох сторін).

Перерахування вказаних сум ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» на рахунок ОСОБА_1 також підтверджується довідкою АТ «Універсал Банк» № БТ/Е-20413 від 18.05.2026 та випискою про рух коштів по картці № НОМЕР_4 (рахунок НОМЕР_5 ), емітованої на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 145-147).

Відповідно до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відступило на користь ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах (а.с. 48-53).

Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі за відповідним реєстром права вимоги (п. 4.1).

У подальшому ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали ряд додаткових угод, якими вносилися зміни до Договору факторингу № 28/1118-01, зокрема:

№ 19 від 28.11.2019, відповідно до якої строк дії договору факторингу № 28/1118-01 продовжено до 31.12.2020 (зв. бік а.с. 53);

№ 26 від 31.12.2020, якою строк дії договору факторингу № 28/1118-01 продовжено до 31.12.2021 (а.с. 54- 58);

№ 27 від 31.12.2021, відповідно до умов якої строк дії договору факторингу № 28/1118-01 продовжено до 31.12.2022 (а.с. 59);

№ 31 від 31.12.2022, якою строк дії договору факторингу № 28/1118-01 продовжено до 31.12.2023 (а.с. 59);

№ 32 від 31.12.2023, згідно якої продовжено строк дії договору факторингу № 28/1118-01 до 31.12.2024 (а.с. 60).

Згідно Реєстру прав вимоги № 240 від 18.07.2023 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 ТОВ «Таліон Плюс» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним Договором № 594542411 від 09.05.2023 у розмірі 31444,58 грн., з яких: 12237,52 грн по тілу кредиту, 10207,06 грн - відсотки (а.с. 61 - 62).

Відповідно до Протоколу узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог згідно Реєстру прав вимоги № 240 від 18.07.2023 ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» розглянуто та прийнято пропозицію ТОВ «Таліон Плюс» щодо фінансування під відступлення прав грошових вимог, визначених в Реєстрі прав вимоги № 240 від 18.07.2023 (далі - Реєстр), до всіх визначених в цьому Реєстрі боржників та у визначеному Реєстром обсязі.

Сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов щодо відступлення Клієнтом Фактору прав грошових вимог, визначених в Реєстрі, правочин щодо їх передачі є завершеним.

Сторони підтверджують, що предмет факторингової операції, зокрема зміст та обсяг відступлених прав вимоги згідно Реєстру (як то ПІБ та РНОКПП боржника, № та дата кредитного договору, суми заборгованості (сума відступленої грошової вимоги) (грн.) і далі за переліком згідно Реєстру) індивідуалізовано належним чином.

Сторони підтверджують погоджену дату відступлення (передачі) прав вимоги, визначених в Реєстрі - 18.07.2023. З урахуванням п. 4.1 Договору, вони перейшли від Клієнта до Фактора у вказану дату, будь-яких зауважень немає.

Клієнт передав, а Фактор прийняв за Реєстром прав вимоги до боржників в кількості 1401 осіб. Загальна сума заборгованості переданої за Реєстром становить 19875977,82 грн.

Даний Протокол є правочином в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, який вчинено на підставах та умовах визначених в Договорі (зворотна сторона а.с. 63).

Актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2023 зі сплати суми фінансування за Реєстром прав вимоги № 240 від 18.07.2023 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 підтверджується що станом на 31.12.2023 ТОВ «Таліон Плюс» здійснено повну оплату суми фінансування за відступлення (передачу) прав вимог за Реєстром прав вимоги № 240 від 18.07.2023 за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (а.с. 63).

Відповідно до Договору факторингу № 19/1224-01 від 19.12.2024 ТОВ «Таліон Плюс» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимог (а.с. 64-68).

Згідно витягу з Реєстру прав вимог № 1 від 19.12.2024 до Договору факторингу 19/1224-01 від 19.12.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідачки за кредитним Договором № 594542411 від 09.05.2023 у розмірі 62807,06 грн, з яких: 12237,52 грн по тілу кредиту, 50569,54 грн - відсотки (а.с. 69-70).

З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 19.12.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» не здійснювалося жодних нарахувань.

За Договором факторингу № 15/07/25-Е від 15.07.2025 ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» права грошової вимоги до боржників, указаних у Реєстрі боржників (а.с. 72-77).

Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Загальна сума прав вимоги, що відступається за цим Договором, ціна продажу та одинична ціна визначаються в день передачі по Акту прийому-передачі Реєстру боржників і вказується в таких Реєстрах боржників (п.п. 3.1 п. 3 Договору факторингу).

З акту прийому-передачі Реєстру боржників за Договором факторингу № 15/07/25-Е від 15.07.2025 вбачається, що клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр боржників в кількості 64376 після чого, з урахуванням пункту 1.2. Договору факторингу № 15/07/25-Е від 15.07.2025, від Клієнта до Фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей (а.с. 80).

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 15/07/25-Е від 15.07.2025 ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним Договором № 594542411 від 09.05.2023 у розмірі 62807,06 грн, з яких: 12237,52 грн по тілу кредиту, 50569,54 грн - відсотки (а.с. 78-79).

З моменту отримання права вимоги до відповідачки, а саме з 15.07.2025 позивачем не здійснювалося жодних нарахувань (а.с. 59).

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 станом на 18.07.2023 має заборгованість в сумі - 31444,58 грн, з яких: 12238,00 грн основна сума боргу та 19207,06 грн - відсотки, та за період з 19.05.2023 по 15.06.2023 відсотки нараховані за процентною ставкою в розмірі 2,10 % в день, а з 16.06.2023 по 18.07.2023 за процентною ставкою в розмірі 2,98 % в день як це визначено у п.п. 8.3., 8.4. кредитного Договору (а.с. 86-87).

ТОВ «Таліон плюс» після прийняття вказаного боргу донарахувало відповідачу відсотки за користування кредитом за період з 19.07.2023 по 12.10.2023 за процентною ставкою в розмірі 2,98 % в день, в результаті чого заборгованість відповідача склала 62807,06 грн, з яких: 12237,52 грн по тілу кредиту, 50569,54 грн - відсотки (а.с. 88).

Застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Особливості укладення кредитного договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає порядок укладення електронного договору.

Так пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції правильно встановлено, що кредитний договір укладений у формі електронного документу із застосуванням електронного підпису, для укладення якого ОСОБА_1 подав відповідну заявку на кредит на веб-сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», в якій вказав свої персональні дані, зокрема прізвище, ім`я, по-батькові, дату народження, паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адресу реєстрації та місце фактичного проживання, номер мобільного телефону та адресу електронної пошти. Отже, ідентифікація клієнта була проведена належним чином. Після чого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надіслало позичальнику за допомогою засобів зв`язку (номером телефону) одноразовий ідентифікатор, який і було використано для підтвердження підписання кредитного договору.

З наданого позивачем алгоритму укладення кредитного договору слідує, що без ознайомлення з умовами надання та обслуговування кредитів та правилами про порядок надання коштів у позику подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим.

Таким чином договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами даного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, не доведено, що він не використовував одноразовий ідентифікатор для підписання електронної форми кредитного договору, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком.

Отже, кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді, підписаного відповідачем за допомогою одноразового паролю - ідентифікатора, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

При цьому, твердження скаржника щодо відсутності підпису кредитодавця на договорі кредиту є необґрунтованими, оскільки докази дані з інформаційно-телекомунікаційній системі установи, та відображають відомості щодо дій Позичальника під час укладення та виконання кредитного договору з відповідними даними як кредитора так і боржника (а.с.100).

Разом з тим, відповідачем доказів на підтвердження погашення кредитної заборгованості суду не надано та матеріали справи не містять.

Відмовляючи у стягненні тіла кредиту суд першої інстанції виходив з того, що 10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні.

Положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, зокрема, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19).

У п. 2.6 Договору кредит надається з метою задоволення поточних споживчих потреб Позичальника (не цільовий кредит).

Отже, починаючи з 10 червня 2017 року, праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання.

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки іншими учасниками справи рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, у даному провадженні підлягає застосуванню фундаментальний правовий принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius). Як неодноразово наголошував Верховний Суд (зокрема, у постановах КЦС ВС від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 та від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22), особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище порівняно з тим, якого вона досягла в попередній інстанції, в результаті своєї ж скарги. Право на апеляційний перегляд, ініційований особою, не може бути використане проти неї самої.

Отже в цій частині рішення суду колегія суддів не перевіряє правильність прийнятого рішення судом першої інстанції.

Задовольняючи вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за простроченими відсотками станом на 22.04.2026 за Договором кредитної лінії № 594542411 від 09.05.2023 у розмірі 50569,54 грн, суд першої інстанції виходив з наступного.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи 09.05.2023 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 був укладений Договір кредитної лінії № 594542411, в розмірі Кредитного ліміту на суму 20000 грн

За Умовами вказаного Договору передбачено, зокрема що позичальнику перший Транш за Договором в сумі 505 грн 00 коп. одразу після укладення Договору, орієнтовна дата повернення якого 16.05.2023, Другий та решта Траншів з Договором надаються Позичальнику протягом Дисконтного періоду кредитування на умовах передбачений цим Договором. Позичальнику надається Дисконтний період кредитування, протягом якого Позичальник може збільшувати суму Кредиту (отримати черговий Транш) в межах Кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму Кредиту. На момент укладення цього Договору строк Дисконтного періоду користування складає 7 (сім) днів від дати отримання Позичальником першого Траншу. Загальний строк Дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. Договору. У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору строк дії Кредитної лінії та строк Дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого Траншу за Договором.

Сторони погодили, що встановлений у п. 3.1 договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних у цьому пункті, не обмежена. На умовах цього пункту договору строк продовження дисконтного періоду кожен раз розраховується за наступною формулою:

Z = 30 - (Х - Y), де: Z - кількість днів, на які продовжується дисконтний період;

Х - поточна дата (день місяця) закінчення дисконтного періоду з врахуванням всіх попередніх продовжень дисконтного періоду;

Y - дата ініціації (день місяця) продовження дисконтного періоду (зарахування платежу на рахунок кредитодавця).

При цьому сторони узгоджують, що у випадку, якщо Y > X, то кількість днів, на які продовжується дисконтний період, дорівнює 30 днів.

Відповідно п 3.3. для здійснення першої Пролонгації Дисконтного періоду за цим Договором, Позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 7 (сім) днів Дисконтного періоду проценти у розмірі 74 грн 27 коп. Про суму нарахованих процентів, що Позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій Позичальник інформується через Особистий кабінет.

Відповідно до п 7.1. На момент укладення Договору, Сторони дійшли згоди, що орієнтовна дата погашення всієї суми Кредиту за всіма наданими Траншами є датою закінчення Дисконтного періоду кредитування - 16.05.2023, а саме протягом 7 (сім) днів від дати отримання першого Траншу Позичальником. 7.2. Основна сума Кредиту має бути повернена Позичальником не пізніше ніж протягом 30 (тридцяти) календарних днів після настання однієї з наступних обставин: 7.2.1. закінчення строку дії Договору в порядку, передбаченому п. 11.1 Договору; 7.2.2. дострокового припинення дії Договору, в порядку передбаченому п.9.1.1.2., або п. 9.1.1.7., або п. 9.2.1.5. Договору.

За користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку.

П. 8.2. Процентні ставки за Договором є фіксованими і не підлягають зміні Кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для Позичальника. Загальні витрати за Договором та загальна вартість Кредиту за Договором залежить від обраної моделі поведінки Позичальника і прораховується в порядку описаному нижче.

П. 8.3. Протягом Дисконтного періоду кредитування зобов`язання Позичальника по сплаті процентів фактичні дні користування Кредитом визначають наступним чином: 8.3.1. За період від дати видачі Кредиту до 16.05.2023 р. (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 766,50 (сімсот шістдесят шість цілих п`ять десятих) відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,10 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування ним (далі - Дисконтна процентна ставка); 8.3.2. У разі якщо Позичальник вчинить описані в п. 3.2. Договору дії щодо продовження Дисконтного періоду (ініціює Пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 16.05.2023 р. проценти нараховуються за ставкою 766,50 (сімсот шістдесят шість цілих п`ять десятих) відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,10 відсотків в день від суми Кредиту за кожний день користування ним (далі - Індивідуальна процента ставка).

П. 8.4. Після закінчення Дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,70 (одна тисяча вісімдесят сім цілих сім десятих) відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку Кредиту, що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним.

З огляду на вищезазначене та в порядку ст. 212 Цивільного кодексу України сторони домовились, що відкладальною обставиною за цим договором щодо виникнення в позичальника зобов`язань по сплаті процентів за базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту по дату закінчення дисконтного періоду, є факт продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду з урахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах п. 2 цього договору.

Як вбачається з розрахунку заборгованості ОСОБА_1 нарахування відсотків здійснювалось відповідно до умов - за період з 19.05.2023 по 15.06.2023 відсотки нараховані за процентною ставкою в розмірі 2,10 % в день, а з 16.06.2023 року по 18.07.2023 року за процентною ставкою в розмірі 2,98 % в день як це визначено у п.п. 8.3., 8.4. кредитного Договору (а.с. 86-87).

ТОВ «Таліон плюс» після прийняття боргу (31444,58 грн) донарахувало відповідачу відсотки за користування кредитом за період з 19.07.2023 по 12.10.2023 за процентною ставкою в розмірі 2,98 % в день, що є в межах встановлено в п. 11.1 даного договору. Загальна заборгованість відповідача склала 62807,06 грн, з яких: 12237,52 грн по тілу кредиту, 50569,54 грн - відсотки.

Отже, не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги відповідача щодо нарахування кредитодавцем процентів після спливу визначеного договором строку кредитування, оскільки сторонами умовами договору погоджено, що договір діє протягом 5 (п`яти) років, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії цього договору діють до повного їх виконання.

Крім того, колегія суддів вважає, що позивач набув право вимоги до відповідача, виходячи з наступного.

У пункті 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до частини першої статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

У розумінні положень статті 519 ЦК України недійсною є вимога, яка не має правової підстави: зокрема, яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, що був визнаний судом недійсним до чи після відповідного відступлення; яка не належала первісному кредитору або на момент відступлення вже припинилася. Недійсність вимоги є вадою предмета договору, яка не може вплинути на дійсність самого договору.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 (провадження № 12-45гс22) зазначила, що право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги (цесія), яке може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни, - це сам факт заміни особи в зобов`язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором. Отже, положення ЦК України (зокрема, про відступлення права вимоги) повинні застосовуватись саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія. Зокрема, при оцінці правових наслідків відступлення недійсного права вимоги.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Саме в цьому сенсі слід говорити про відсутність розпорядчого ефекту такого договору: оскільки відповідного права вимоги не було, то передати його покупець не зміг. Отже, сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором. Недійсність вимоги зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. У таких випадках передання недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги до відповідача за кредитним договором ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «Таліон Плюс» - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» - ТОВ «ФК «Ейс». Тобто позивач набув право вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

При цьому, колегія суддів, звертає увагу, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постанова Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Аналіз наданої Позивачем виписки за картковим рахунком Відповідача свідчить про його активну конклюдентну поведінку щодо розпорядження кредитними коштами. Матеріали справи підтверджують, що Відповідач не просто отримав доступ до кредитного ліміту, а здійснював регулярні, послідовні та тривалі фінансові операції: зняття готівки, розрахунки у торгово-сервісних мережах та перекази. Такий динамічний рух коштів по рахунку беззаперечно доводить факт реального виконання договору з боку банку та усвідомленого прийняття і використання цих коштів самим Відповідачем

Отже, колегія суддів вважає, що наявні у матеріалах справи платіжні Доручення та Довідки ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» є належним доказом перерахування кредитних коштів відповідачу, аналогічно є належними доказами наявності заборгованості позичальника надані банком розрахунки заборгованості.

В спростування тверджень відповідача щодо недоведеності розрахунків за договорами факторингу судом за наявними матеріалами справи вірно прослідковано алгоритм переходу права вимоги від первинного кредитора до стягувача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Такий висновок місцевого суду не суперечить висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 14-154цс18, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 05.12.2018 у справі № 753/11000/14-ц, на які є посилання в апеляційній скарзі.

Твердження скаржника, що наявні у справі документи надані позивачем на підтвердження боргового зобов`язання мають ознаки підробки, не заслуговують уваги, виходячи з наступного.

В цивільному процесі діє принцип презумпції достовірності доказів, доки інше не буде доведено у встановленому законом порядку. Сама лише незгода однієї зі сторін зі змістом документа або її суб`єктивний сумнів не свідчать про його підробку.

Як наголошує Верховний Суд, заяви про фальсифікацію чи підробку доказів повинні підтверджуватися належними засобами доказування - насамперед, висновками відповідних судових експертиз або вироком суду в кримінальному провадженні. Оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б ставили під сумнів подані позивачем докази, суд першої інстанції надав їм належну оцінку і визнав їх законними та обґрунтованими, які в своїй послідовності підтвердили обставини на які посилався позивач.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.)

Щодо судових витрат.

Судом першої інстанції вирішено питання щодо розподілу судових витрат, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 2143,65 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 2415,47 грн.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що визначена сума витрат на правничу допомогу судом першої інстанції в сумі 3000 грн, відповідає вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, підстави для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення відсутні, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника та перерозподілу не підлягають.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27.07.2026 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 13.10.2026.

Головуючий - О.М. Черних

Судді: А.О. Замченко

А.М. Худик