Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №587/817/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №587/817/26

Номер провадження 22-ц/816/2804/26

Категорія - 41

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Худика А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

у присутності представника відповідачки – адвоката Чернявського А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Чернявського Анатолія Леонідовича, подану в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 01 липня 2026 року в складі судді Моргуна О.В., ухвалене в м. Кролевець, Сумської області (повний текст рішення виготовлено 13 липня 2026 року)

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

05.03.2026 ТОВ «ФК «Єврокредит» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 07.10.2021 між АТ «Мегабанк» і відповідачкою було укладено кредитний договір №73-402-868-2-21-Г, на підставі якого остання отримала кредит у сумі 100000 грн, за що зобов`язалася сплачувати проценти. 03.09.2024 між АТ «Мегабанк» і ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги №GL1N426240, згідно з яким товариство набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників АТ «Мегабанк». 27.12.2024 між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» і ТОВ «ФК «Єврокредит» укладено договір відступлення прав вимоги №1/12, згідно з яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс», у тому числі й до ОСОБА_1 . Вказувало, що остання не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на 05.03.2026 у неї утворилася заборгованість у розмірі 188525 грн 78 коп., з яких: 94669 грн 43 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 38537 грн 02 коп. - заборгованість за відсотками, 55319 грн 33 коп. - заборгованість по комісії.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму та судові витрати.

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 01.07.2026 позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Єврокредит» 188525 грн 78 коп. заборгованості за кредитним договором №73-402-868-2-21-Г, яка складається з 94669 грн 43 коп. заборгованості за кредитом, 38537 грн 02 коп. заборгованості по сплаті відсотків, 55319 грн 33 коп. заборгованості по сплаті комісій, 2662 грн 40 коп. судового збору, 1000 грн витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Чернявський А.Л. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у частині стягнення 38537 грн 02 коп. заборгованості по відсоткам, 55319 грн 33 коп. заборгованості по комісії.

Вказує, що відповідачка не заперечує заборгованість за тілом кредиту в розмірі 94669 грн 43 коп.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором зі сплати відсотків у розмірі 38537 грн 02 коп. та заборгованості зі сплати комісії в розмірі 55319 грн 33 коп. є помилковими.

Зазначає, що п. 2.8 кредитного договору встановлено помісячний розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,9% від суми кредиту. При цьому, кредитним договором не встановлено, які саме послуги, що мають бути надані кредитодавцем, охоплюються такою комісійною винагородою. Крім того, річна процентна ставка більше ніж у 2 рази перевищує розмір процентної ставки за користування кредитом, визначеної п. 2.4 кредитного договору, а базою нарахування комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості визначено не кредитну заборгованість, а суму кредиту, що по своїй суті є нічим іншим, як трикратним підвищенням процентної ставки за користування кредитом, узгодженим сторонами при укладенні кредитного договору. З урахуванням викладеного п. 2.8 кредитного договору є нікчемними в силу приписів ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», а стягнення судом першої інстанції з відповідачки на користь позивача заборгованості зі сплати комісії в розмірі 55319 грн 33 коп. за цим договором є помилковим внаслідок неправильного застосування норми матеріального права, передбаченої ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Посилається на практику Верховного Суду, викладену в постановах від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, від 06.11.2023 у справі №204/224/21, від 09.12.2019 у справі №524/5152/15, від 12.04.2022 у справі №640/14229/15, від 21.04.2021 у справі №677/1535/15, від 15.12.2021 у справі №209/789/15, від 21.07.2021 у справі №751/4015/15, від 31.08.2022 у справі №202/5330/19.

Крім того, рішення суду першої інстанції про стягнення на користь позивача відсотків за кредитом у розмірі 38537 грн 02 коп. не відповідає критерію справедливості.

Зазначає, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17).

Вказує, що згідно з п. 2.5 кредитного договору орієнтовна реальна процентна ставка за договором кредиту складає 51,17% річних, що є явно несправедливим для договору споживчого кредитування, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника і не може бути стягнута з відповідачки.

Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.

Представник позивача – ТОВ «ФК «Єврокредит», відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а. с.с174, 176). Про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідачки – адвоката Чернявського А.Л., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 07.10.2021 між АТ «Мегабанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №73-402-868-2-21-Г (з ануїтетними платежами) приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (індивідуальна частина), на підставі якого остання отримала кредит у сумі 100000 грн на строк з 07.10.2021 до 06.10.2026 включно, за що зобов`язалася сплачувати відсотки (а. с. 82-84, 86-87).

Відповідно до п. 2.4, 2.5, 2.8 процентна ставка за користування кредитом становить 10% та нараховується на суму заборгованості.

Орієнтовна реальна річна процента ставка складає 51,17%.

Розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості становить 1,9% від суми кредиту та сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Згідно з протоколом електронного аукціону №GFD001-UA-20240618-01260, який відбувся 09.07.2024, ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» став переможцем електронних торгів щодо прав вимоги №GL1N426240 за кредитними договорами, які укладені з фізичними особами, дебіторська заборгованість осіб та майнові права за дебіторською заборгованістю в кількості 20054 одиниць (а. с. 43-44).

03.09.2024 між АТ «Мегабанк» і ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги №GL1N426240, відповідно до якого АТ «Мегабанк» передало, а ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому (а. с. 39-41).

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором від 07.10.2021 №73-402-868-2-21-Г заборгованість відповідачки станом на 03.09.2024 становить 188525 грн 78 коп., з яких: 94669 грн 43 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 38537 грн 02 коп. - заборгованість за відсотками, 55319 грн 33 коп. - заборгованість за комісією (а. с. 67).

Згідно з додатком №1 до договору №GL1N426240 про відступлення прав вимоги, укладеного 03.09.2024, загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 07.10.2021 №73-402-868-2-21-Г становить 188525 грн 78 коп., з яких: 94669 грн 43 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 38537 грн 02 коп. - заборгованість за відсотками, 55319 грн 33 коп. - заборгованість за комісією (а. с. 71).

27.12.2024 між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» і ТОВ «ФК Єврокредит» укладено договір відступлення прав вимоги №1/12, відповідно до якого ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» передало, а ТОВ «ФК «Єврокредит» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому (а. с. 37).

Згідно з додатком №1 до договору №1/12 про відступлення прав вимоги, укладеного 27.12.2024, загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 07.10.2021 №73-402-868-2-21-Г становить 188525 грн 78 коп., з яких: 94669 грн 43 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 38537 грн 02 коп. - заборгованість за відсотками, 55319 грн 33 коп. - заборгованість за комісією (а. с. 57).

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідачка, скориставшись кредитними коштами, умови договору не виконала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість за тілом кредиту, відсотками та комісією.

Колегія суддів неповністю погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони не в повній мірі відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

У даній справі рішення районного суду оскаржується виключно в частині стягнення 38537 грн 02 коп. заборгованості по відсоткам, 55319 грн 33 коп. заборгованості по комісії, тому в іншій частині судове рішення в цьому апеляційному провадженні не переглядається.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Щодо доводів апеляційної скарги про нарахування відсотків за користування кредитом, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Законом України №3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023, були внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування».

Зокрема пунктом 5 Закону №3498-ІХ від 22.11.2023 статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено частинами 5, 6 відповідно до яких максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Національний банк України має право встановлювати додаткові вимоги до складових розрахунку денної процентної ставки з метою уникнення недобросовісних практик розрахунку денної процентної ставки.

Також Законом України №3498-ІХ від 22.11.2023 Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено пунктом 17 такого змісту: тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:

протягом перших 120 днів - 2,5%;

протягом наступних 120 днів - 1,5%».

У рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України роз`яснив порядок набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori «наступний закон скасовує попередній».

Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.

Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Перша форма застосовується в разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо в новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма.

Згідно з п. 2 - 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3498-ІХ від 22.11.2023 дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Банкам протягом:

30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону щодо забезпечення можливості проведення Національним банком України інспекційних перевірок та надання йому інформації шляхом віддаленого доступу з використанням інформаційно-комунікаційних технологій;

90 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи, не зазначені в абзаці другому цього пункту, у відповідність з вимогами цього Закону.

Надавачам фінансових послуг, не зазначеним у пункті 3 цього розділу, та надавачам допоміжних послуг протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.

Отже, вказаними пунктами було визначено порядок дії новоприйнятих норм, як до кредитних договорів, укладених до набрання ними чинності, так і до кредитних договорів, укладених після набрання ними чинності.

Таким чином, надавачі фінансових послуг зобов`язані були протягом 30 днів починаючи з дня набрання Законом №3498-ІХ чинності, тобто з 24.12.2023, привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.

Таким чином, максимальний розмір денної процентної ставки не повинен перевищувати:

- протягом перших 120 днів з дня набрання чинності Законом №3498-ІХ – 2,5% (до 22.04.2024 включно);

- протягом наступних 120 днів – 1,5% (до 20.08.2024);

- починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом №3498-ІХ – 1% (з 21.08.2024).

У справі, що переглядається, відсоткова ставка становить 51,17% річних. Це повністю відповідає статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» як на день укладення кредитного договору, так і на день набрання чинності Законом №3498-ІХ, який встановлює, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%. Умови кредитного договору не є несправедливими та відповідають вимогам чинного законодавства. Вони не ставлять позичальника у невигідне становище і не порушують балансу інтересів сторін. Відповідачка ознайомилася з розміром відсоткової ставки та конкретними сумами до сплати, засвідчивши це власним підписом. Ба більше, умови договору не оскаржувалися нею доти, доки кредитор не звернувся з позовом до суду. Таким чином, відсутні правові підстави вважати умови нарахування відсотків несправедливими чи такими, що порушують права боржника.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховний Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленої в постанові від 07.09.2026 у справі №552/672/23, оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовим висновкам, викладеним у наведеній в апеляційній скарзі постанові.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12.02.2025 №679/1103/23, є необґрунтованими, оскільки Верховний Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07.09.2026 у справі №552/672/23 відступив від висновків, які сформульовані в зазначеній постанові.

Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення комісії, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до п. 2.8 розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості становить 1,9% від суми кредиту та сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Тобто Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування Правління Національного банку України постановою від 08.06.20217 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №755/11636/21, від 08.02.2023 у справі №168/349/20, від 16.11.2022 у справі №755/9486/21.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що п. 2.8 кредитного договору, яким передбачена щомісячна комісія в розмірі 1,9% від суми кредиту, не містить переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням кредиту, який надавався відповідачці та за який товариством встановлена комісія, у зв`язку з чим вказаний пункт договору є нікчемним відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є обґрунтованими.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково та скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення 55319 грн 33 коп. заборгованості по комісії.

Оскільки суд першої інстанції в резолютивній частині рішення зазначив загальну суму заборгованості, яку необхідно стягнути, тому в іншій частині рішення необхідно змінити.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення районного суду необхідно змінити та стягнути з відповідачки на користь позивача 94669 грн 43 коп. заборгованості за кредитом, 38537 грн 02 коп. заборгованості по відсоткам.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 13 ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам (71%) необхідно стягнути з відповідачки на користь позивача 1890 грн 30 коп. судового збору, сплаченого при зверненні до суду першої інстанції, 710 грн витрат на професійну правничу допомогу (а. с. 21, 79).

Судом першої інстанції суму витрат на професійну правничу допомогу було зменшено до 1000 грн. Рішення в зазначеній частині не оскаржується.

В апеляційній скарзі рішення суду першої інстанції оскаржувалося в частині стягнення 93856 грн 35 коп., апеляційну скаргу задоволено на 59%. Тому пропорційно задоволеним вимогам апеляційної скарги з позивача на користь відповідачки потрібно стягнути 2356 грн 22 коп. (3993 грн 60 коп. х 59%) судового збору, сплаченого в апеляційному суді (а. с. 168).

Крім того, представник відповідача просив стягнути 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №681/947/24.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 1000 грн, понесені в апеляційному суді, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Тому пропорційно задоволеним вимогам апеляційної скарги (59%) з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 590 грн (1000 грн х 59%) понесених і документально підтверджених судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Чернявського Анатолія Леонідовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 01 липня 2026 року в частині стягнення комісії скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

У частині стягнення заборгованості за кредитом, судових витрат рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 01 липня 2026 року змінити, виклавши абзаци другий, третій, четвертий у такій редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Єврокредит» 133206 грн 45 коп. заборгованості за кредитним договором від 07 жовтня 2021 року №73-402-868-2-21-Г, 2600 грн 30 коп. судових витрат».

В іншій частині рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 01 липня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Єврокредит» на користь ОСОБА_1 2946 грн 22 коп. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 13 жовтня 2026 року.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: Я.Л. Петен

А.М. Худик