Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №591/9814/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/9814/25

Номер провадження 22-ц/816/2953/26

Категорія - 76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Худика А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

в присутності учасників судового процесу:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – Кондратенка Юрія Миколайовича,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся його представник – адвокат Кондратенко Юрій Миколайович, на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11.08.2026, ухваленого під головуванням судді Зері Ю.О., у цивільній справі № 591/9814/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сумихімпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі та вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

28.08.2025 представник позивача звернувся до суду з позовом до АТ «Сумихімпром», який 11.01.2026 уточнив та просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі - 177513,04 грн, вихідної допомоги - 29085,18 грн, грошової компенсації за дні невикористаної основної щорічної відпустки - 5942,02 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 15.07.2025 по день фактичного розрахунку, який станом на день подання заяви становить 81313,70 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем. 14.07.2025 позивач звільнений з підприємства на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору. Однак станом на день звільнення відповідач не надав позивачеві письмового повідомлення про усі нараховані, виплачені та невиплачені суми.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11.08.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 56055,48 грн без утримання податків та зборів; вихідну допомогу в розмірі 29085,18 грн з подальшим утриманням податків та зборів; 10000,00 грн – середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без утримання податків та зборів, 1693,02 грн - компенсації за невикористану відпустку при звільненні з подальшим утриманням податків та зборів. В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в день звільнення позивача відповідачем не було виплачено належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України.

Суд першої інстанції вважав доведеним належними доказами, що заборгованість відповідача перед позивачем із заробітної плати складає 56055,48 грн; позовні вимоги про стягнення вихідної допомоги в розмірі 29085,18 грн є обґрунтованими, які суд задовольнив в повному обсязі, компенсацію за невикористану відпустку стягнув у розмірі 1693,02 грн, зробивши свій розрахунок та враховуючи розумності, справедливості та пропорційності зменшив розмір середнього заробітку за час затримки до 10000,00 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

08.09.2026 представник позивача ОСОБА_1 адвокат – Кондратенко Ю.М. подав до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить змінити рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11.08.2026 та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 177513,04 грн та витрати понесені позивачем на правову допомогу в розмірі 3000 грн в суді першої інстанції та 5000 грн в суді апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про те, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 56055,48 грн не ґрунтується на фактичних обставинах справи. Вказав, що відповідач не надав суду витребуваного ухвалою суду детального розрахунку заборгованості, як і контррозрахунку наданого позивачем.

Проте, суд першої інстанції всупереч вимог чинного законодавства поклав тягар доказування у трудовому спорі саме на позивача.

Судове рішення місцевого суду в частині стягнення вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в апеляційному порядку не оскаржується сторонами справи та відповідно в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Просив суд долучити до матеріалів справи Відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу сформованих ДПС України від 04.09.2026 відносно ОСОБА_1 .

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2026 справу передано судді-доповідачеві – Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 11.09.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 11.09.2026 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Протокольною ухвалою Сумського апеляційного суду від 13.10.2026 у задоволенні клопотання представника позивача про долучення нового доказу: «Відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу сформованих ДПС України від 04.09.2026 відносно ОСОБА_1 » відмовлено, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №638/12578/17, від 15.04.2020 у справі №409/2909/18 зроблено висновок про те, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

При цьому, Верховний Суд (зокрема, у постановах від 10.09.2025 у справі № 906/127/24 та від 21.08.2023 № 552/7368/21) наголошує, що відсутність доказів на час розгляду в першій інстанції унеможливлює їх прийняття апеляцією, оскільки апеляція перевіряє законність рішення в межах тих обставин, що існували на момент його ухвалення.

Враховуючи викладене, те що представник позивача у своєму клопотанні просив прийняти доказ, який ним був отриманий 04.09.2026, тобто після ухвалення рішення у справі судом першої інстанції, а тому вказаний доказ не може бути прийнятий та досліджений судом апеляційної інстанції.

Короткий зміст відзиву

17.09.2026 через підсистему «Електронний суд» представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11.08.2026 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вказав, що суд не повинен вдаватися до надмірного формалізму та покрокового помісячного перерахунку кожної копії платіжного доручення, враховуючи, що довідка про нарахування та виплати заробітної плати позивачу не спростована первинними документами.

Заперечував проти долучення, як нового доказу: «Відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу сформованих ДПС України від 04.09.2026 відносно ОСОБА_1 » посилаючись на ч. 3 ст. 367 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду

У судове засідання належним чином повідомлений апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи представник відповідача не з`явився, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст.ст.371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності учасника, який не з`явився.

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга представника позивача – адвоката Кондратенка Ю.М. не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Мотиви з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам цивільного процесуального та матеріального законодавства України.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ «Сумихімпром» (яке на даний час змінило найменування на АТ «Сумихімпром») та до 14.07.2025 працював на посаді контролера на контрольно-пропускному пункту 2 класу загону воєнізованої охорони.

14.07.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою про звільнення з підприємства за власним бажанням відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України з причини невиконання роботодавцем законодавства про працю, а саме вимог статті 24 Закону України «Про оплату праці» та статті 115 КЗпП України. У поданій заяві позивач зазначив, що сума невиплаченої заробітної плати станом на 14.07.2025 становить приблизно 65000 грн. Також позивач просив виплатити йому вихідну допомогу у розмірі трьох заробітних плат, провести розрахунок у день звільнення, видати довідку про нараховані та виплачені суми, а також не виплачені суми.

Наказом (розпорядженням) №262 про припинення трудового договору (контракту) від 14.07.2025 позивача з 14.07.2025 звільнено з підприємства за власним бажанням за частиною третьою статтею 38 Кодексу законів про працю України, що підтверджується копією наказу (розпорядження) №262 про припинення трудового договору (контракту) від 14.07.2025.

Згідно розрахункового листа за липень 2025 року та повідомлення АТ «Сумихімпром», з яким позивач ознайомлений під підпис 14.07.2026, позивачу підлягала виплаті заробітна плата у розмірі 56055,48 грн.

Згідно довідки про доходи № 547 від 28.08.2025 за період з грудня 2023 року по липень 2025 року позивачеві було нараховано заробітну плату у розмірі 177513,04 грн, утримано податків та інших платежів 37768,58 грн, частково виплачено позивачу 83688,98 грн. Станом на 13.10.20205 заробітна плата, що підлягає до сплати становить 56055,48 грн.

Відповідно до довідки про доходи № 542 від 28.08.2025 середньоденна заробітна плата відповідача складає 625,49 грн, середньомісячна – 9695,06 грн.

Згідно відповіді № 2229917 від 12.01.2026 з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суми річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи від АТ «Сумихімпром» ОСОБА_1 нараховано з січня 2024 року по 13.05.2025 заробітна плата в розмірі 169775,83 грн.

З платіжних інструкцій вбачається, що АТ «Сумихімпром» виплачувало ОСОБА_1 частину заборгованості по заробітній платі за різні періоди 2024 рік ( а.с. 107- 120).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Частково задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено розмір заробітної плати в сумі 177513,04 грн, з огляду на те, що у ході розгляду справи відповідачем були надані розрахункові листи позивача за 2023 – 2025 роки, платіжні доручення на підтвердження перерахування частини заробітної плати позивачеві та визнання позивачем того факту, що протягом 2024 – 2025 років відповідач проводив часткове погашення заборгованості із заробітної плати.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується в повному обсязі, з огляду на наступне.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що відповідно до ст.ст.55 та 124 Конституції України та ст.4 ЦПК України (ЦПК України) кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи виключно за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правила ст.12 ЦПК України визначають, що кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим із виборним органом первинної профспілкової організації або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними та уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць, через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше ніж семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч.6 ст.24 Закону України «Про оплату праці», своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною 1 ст.47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Судом враховується, що згідно із п.п.164.2.1 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку і є базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст.167 цього Кодексу.

Згідно п.167.1 ст.167 ПК України ставка податку становить 18% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п.п.167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Як встановлено п.16-1 підрозділу 10. Інших перехідних положень ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір, а саме згідно п.п.1.3 ставка збору становить 5 % від об`єкта оподаткування, визначеного п.п.1.2 цього пункту.

Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати.

Згідно довідки про доходи № 642 від 27.10.2025 виданої ОСОБА_1 , заробітна плата, що підлягає до сплати останньому станом на 13.10.2025 становить 56055,48 грн. (а.с. 71).

Згідно відповіді № 2229917 від 12.01.2026 з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суми річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи ОСОБА_1 нараховано з січня 2024 року по 13.05.2025 заробітна плата від АТ «Сумихімпром» в розмірі 169775,83 грн. (а.с. 100).

При цьому, згідно платіжних інструкцій, АТ «Сумихімпром» виплачувала ОСОБА_1 заробітну плату в різному розмірі, даний факт позивач не заперечував і в ході апеляційного розгляду, проте даний факт не відображений у відомостях Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу сформованих ДПС України, отже підстави вважати вказаний доказ належним та допустимим відсутні, виходячи з наступного.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2025 року у справі № 587/1641/21, відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків містять лише суми задекларованих до виплати коштів і сплачених податків, проте вони відображають індивідуальні відомості про нарахування і самі по собі не можуть свідчити про беззаперечний розмір існуючого боргу, якщо роботодавець надає первинні документи.

Згідно з чинним законодавством, саме платіжна інструкція є первинним документом, який підтверджує фактичне виконання грошового зобов`язання з оплати праці. Оскільки наданими платіжними інструкціями доведено факт часткового перерахування заробітної плати безпосередньо на рахунок Позивача, заявлений у позові розмір заборгованості є спростованим.

Враховуючи викладене, Відомості ДПС не можуть бути взяті судом як єдиний та беззаперечний підтверджуючий документ для задоволення позову в повному обсязі. Сума заборгованості, за наявності підстав для її стягнення, повинна бути вирахована виключно як різниця між сумою нарахованого доходу (за вирахуванням обов`язкових податків і зборів) та сумою, яка фактично вже була виплачена згідно з наданими Відповідачем платіжними інструкціями.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.)

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Оскільки в даному випадку рішення суду залишено без змін, а апеляційна скарга — без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Усі витрати, які скаржник поніс залишаються за ним.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 381-382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся його представник – адвокат Кондратенко Юрій Миколайович залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11.08.2026 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 13.10.2026.

Головуючий - О.М. Черних

Судді: В.І. Криворотенко

А.М. Худик