Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №591/8206/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/8206/26

Номер провадження 22-ц/816/2957/26

Категорія - 80

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Черних О.М., Худика А.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Петрищева Олександра Олександровича, подану в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 13 серпня 2026 року в складі судді Зері Ю.О., ухвалене в м. Суми (повний текст виготовлено 13 серпня 2026 року)

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сумихімпром» про стягнення заробітної плати,

в с т а н о в и в :

06.07.2026 адвокат Петрищев О.О. в інтересах ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав позовну заяву, яку мотивував тим, що остання працювала в АТ «Сумихімпром» на посаді апаратника 5 розряду та 02.02.2026 була звільнена за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Посилаючись на те, що в день звільнення відповідач не провів повний розрахунок, просив стягнути з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 51852 грн 64 коп. заробітної плати, 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 13.08.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Петрищев О.О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції ухвалою від 13.07.2026 відкрив провадження в справі та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Після відкриття провадження суд не поставив перед позивачкою питання про необхідність обґрунтування причин пропуску строку та не надав можливості подати заяву про поновлення строку. У результаті питання, яке стало вирішальним для результату справи, було фактично вирішено судом без надання позивачці належної можливості реалізувати своє процесуальне право на заперечення відповідного доводу та обґрунтування поважності причин. Вказує, що такий підхід суперечить завданню цивільного судочинства та принципу змагальності сторін.

Вважає, що суд неправильно застосував частину другу статті 233 КЗпП України, оскільки не врахував зміст передбаченої нею юридичної підстави для початку перебігу строку. Відмовляючи в задоволенні позову, суд послався на частину другу статті 233 КЗпП України та зазначив, що позивачка мала звернутися до суду в тримісячний строк з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні. Але при цьому суд сам встановив, що сума в розмірі 51852 грн 64 коп. була нарахована, але не виплачена. Ця обставина має принципове значення.

Зауважує, що частина друга статті 233 КЗпП України встановлює тримісячний строк у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, пов`язуючи початок його перебігу з днем одержання працівником письмового повідомлення «про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні». Таким чином, закон прямо пов`язує початок перебігу зазначеного строку не просто з фактом звільнення працівника та не з будь-яким повідомленням роботодавця, а з отриманням працівником належної інформації про відповідні суми в розумінні статті 116 КЗпП України. У цій справі суд не встановив належним чином, що надане відповідачем повідомлення відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та може вважатися саме тим письмовим повідомленням, отримання якого породжує початок перебігу спеціального тримісячного строку.

Звертає увагу, що суд не врахував, що рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано неконституційним тримісячне обмеження права працівника на звернення до суду щодо стягнення заробітної плати. Вказаним рішенням визнано такою, що не відповідає Конституції України частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Конституційний Суд України постановив, що відповідне положення втратило чинність з дня ухвалення рішення. Суд виходив з необхідності забезпечення гарантованого Конституцією України права працівника на своєчасне одержання винагороди за працю та ефективний судовий захист порушеного права. У цьому контексті особливо важливо, що трудові відносини між сторонами та факт невиплати заробітної плати мали місце вже після ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення.

Вважає, що застосування наслідків пропуску 3-місячного строку звернення до суду у справах про стягнення заробітної плати призводить до свавільного позбавлення працівника його чесно заробленого майна (заробітної плати), що суперечить ст. 41, 43, 55 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Звертає увагу, що працівник, не володіючи спеціальними юридичними знаннями та перебуваючи в організаційній залежності від роботодавця, очікував на добровільне погашення заборгованості за запевненнями роботодавця. Поведінка роботодавця, який обіцянками виплати або тиском утримував працівника від звернення до суду, є недобросовісною.

17.09.2026 АТ «Сумихімпром» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому рішення суду просить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 21.11.2007 ОСОБА_1 працювала в АТ «Сумихімпром» на різних посадах (а. с. 7-11).

09.02.2026 позивачку було звільнено з посади апаратника 5 розряду за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Цього ж дня останню ознайомлено з наказом про звільнення та вручено його копію (а. с. 11-12).

Відповідно до повідомлення АТ «Сумихімпром» станом на 09.02.2026 позивачці належить до виплати 51852 грн 64 коп. заборгованості із заробітної плати. Копію даного повідомлення ОСОБА_1 отримала 09.02.2026, що підтверджується підписом останньої (а. с. 13).

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що позивачка пропустила строк звернення з позовом до суду та не подала клопотання про його поновлення. При цьому відповідач подав клопотання про застосування строку та відмову в позові.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогами закону.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, частину другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: « Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, на час виникнення спірних правовідносин законодавець обмежив право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати тримісячним строком.

У даній справі судом встановлено, що 09.02.2026 ОСОБА_1 була звільнена з роботи та цього ж дня отримала письмове повідомлення про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, що підтверджується її підписом. З позовом до суду остання через свого адвоката звернулася 06.07.2026, тобто з пропуском тримісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 233 КЗпП України, але клопотання про поновлення строку не подала, причин пропуску строку не вказала. У той же час 21.07.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому звернув увагу, що позивачка пропустила строк звернення до суду, клопотання про поновлення строку не подала, а тому просив відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з позовною заявою (а. с. 19-21).

З огляду на викладене, встановивши, що товариство не виплатило заробітну плату в день звільнення з роботи та що позивачка пропустила строк звернення з позовом до суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову з цієї підстави.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не поставив перед позивачкою питання про необхідність обґрунтування причин пропуску строку звернення з позовом до суду, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу, а подача доказів покладається на сторони.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з позовом до суду 06.07.2026 адвокат Петрищев О.О. не поставив питання про поновлення строку та не зазначив причин його пропуску. 21.07.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому звернув увагу на те, що позивачем пропущено строк, передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП. Вказаний відзив позивачка та її адвокат отримали 21.07.2025 (а. с. 23, 24), але навіть після цього не подали клопотання про поновлення строку, хоча не позбавлені були можливості це зробити, оскільки рішення ухвалено лише 13.08.2026. Не подали вони такого клопотання і суду апеляційної інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачка була належним чином поінформована про суму, яка була нарахована, але не виплачена, є безпідставними. У матеріалах справи наявне письмове повідомлення про те, що сума невиплаченої заробітної плати складає 51852 грн 64 коп. Вказане повідомлення ОСОБА_1 отримала 09.02.2026. Саме цю суму остання просить стягнути в позові.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, колегія суддів відхиляє, оскільки вказаним рішенням було визнано неконституційною ч. 1 ст. 233 КЗпП України, яка стосується працівників, з якими трудові відносини тривають. У даному ж випадку позивачка була звільнена з роботи, а тому положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України на неї не розповсюджуються.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що застосування наслідків пропуску 3-місячного строку звернення до суду в справах про стягнення заробітної плати призводить до свавільного позбавлення працівника його чесно заробленого майна (заробітної плати), що суперечить ст. 41, 43, 55 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів відхиляє з таких мотивів.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (рішення Європейського суду з прав людини в справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Case of Stubbings and Others v. The United Kingdom») від 22.10.1996, пункт 51).

Європейський суд з прав людини в справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» і «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Петрищева Олександра Олександровича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 13 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: О.М. Черних

А.М. Худик