Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №372/1200/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №372/1200/26

Номер провадження 22-ц/816/2830/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Худика А.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни, подану в інтересах ОСОБА_1 ,

на заочне рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 червня 2026 року в складі судді Цвєлодуб Г.О., ухвалене в м. Ромни, Сумської області (повний текст виготовлено 18 червня 2026 року)

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 31.01.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і відповідачем було укладено кредитний договір №692222482, на підставі якого останній отримав кредит у сумі 4100 грн, за що зобов`язався сплачувати проценти. Через деякий час відповідач збільшив суму кредиту до 6000 грн. 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором від 31.01.2024 №692222482 перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».

Згодом між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» декілька разів укладалися додаткові угоди, якими продовжувався строк дії договору.

19.12.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №19/1224-01.

05.06.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №05/06/25-Е, згідно з яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», у тому числі й до ОСОБА_1 .

Вказувало, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на дату звернення до суду в нього утворилася заборгованість у розмірі 25325 грн, з яких: 6000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 19325 грн - заборгованість за відсотками.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму та судові витрати.

02.03.2026 ухвалою Обухівського районного суду Київської області справу за позовом ТОВ «ФК» ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості передано на розгляд за підсудністю до Роменського міськрайонного суду Сумської області.

Заочним рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18.06.2026 позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» 22530 грн заборгованості за кредитним договором від 31.01.2024 №692222482, 2368 грн 56 коп. судового збору, 6227 грн 44 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Зачепіло З.Я. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не доведено право переходу до нього права вимоги, не надано первинних документів, що підтверджують видачу кредитних коштів, не доведено укладення кредитного договору в електронній формі та ідентифікацію відповідача, проценти нараховані поза межами строку кредитування (після 12.03.2024) та є явно завищеними і непропорційними.

Вказує, що ТОВ «ФК «ЕЙС» є неналежним позивачем, оскільки кредитний договір №692222482 укладено 31.01.2024, а право вимоги за ним відступлено за договором факторингу від 28.11.2018 №28/1118-01 більш ніж за п`ять років до укладення самого кредитного договору. Договір факторингу за 2018 рік фізично й юридично не міг містити в своєму реєстрі боржників договір 2024 року.

Вказує, що станом на 28.11.2018 кредитного договору від 31.01.2024 №692222482 ще не існувало, тож у первісного кредитора була відсутня будь-яка як наявна, так і визначена майбутня грошова вимога до ОСОБА_1 . Відступлення майбутньої вимоги можливе лише за умови її визначеності та існування на момент укладення договору факторингу. Жодної визначеної вимоги в ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо відповідача на 28.11.2018 не було, і сторони не могли передбачити укладення договору з відповідачем 31.01.2024. Передача невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог тягне неукладеність відповідного правочину (постанова Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №914/868/17). Оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet» - ніхто не може передати більше прав, ніж має сам (постанови Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №914/2567/17, від 04.12.2018 у справі №31/160, від 04.06.2020 у справі №910/1755/19).

Вважає, що оскільки набуття права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» є недоведеним і юридично неможливим, усі подальші (похідні) відступлення також не породжують для позивача жодного права вимоги.

Крім того, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» нарахувало проценти за період з 31.01.2024 по 12.03.2024, а вже з 13.03.2024 нарахування здійснює ТОВ «Таліон Плюс», тобто фактична передача права мала відбутися 12-13.03.2024, тоді як суд посилається на договір факторингу від 28.11.2018. Зазначення договору 2018 року як підстави відступлення права вимоги за кредитом 2024 року є грубою фактологічною помилкою позивача, яку суд першої інстанції безпідставно переніс у рішення.

Зауважує, що оскільки ТОВ «ФК «ЕЙС» права вимоги до ОСОБА_1 не набуло, у позивача відсутнє порушене відповідачем право. Відповідно до правової позиції Верховного Суду (зокрема, у справах №753/8671/21, №638/2304/17, №761/42030/21) відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем права позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Крім того, позивачем не надано жодного розрахункового документа чи виписки з банківського рахунку відповідача, що підтверджували б перерахування коштів, у договорі відсутні реквізити повного карткового рахунку позичальника. Не доведено факту надання відповідачу кредитних коштів у строк, розмірі та на умовах, встановлених договором (ст. 526, 1054 ЦК України). Розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом, а є одностороннім арифметичним розрахунком, який повністю залежить від волевиявлення однієї сторони (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 №342/180/17; постанова Верховного Суду від №296/7213/15 - виконаний розрахунок за відсутності первинних документів не є достатнім доказом заборгованості). Складений самим позивачем розрахунок належним доказом наявності боргу не є (постанови Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №752/9423/15-ц, від 16.09.2020 у справі №200/5647/18).

Вважає, що позивач не довів укладення кредитного договору в електронній формі та ідентифікацію саме відповідача. Кредитний договір не містить відомостей про його підписання електронним підписом (одноразовим ідентифікатором) саме відповідачем. Саме лише зазначення в договорі персональних даних не підтверджує проходження ним верифікації та ідентифікації. У матеріалах справи відсутні докази проходження відповідачем ідентифікації в особистому кабінеті, підтвердження номера телефону, належності відповідачу мобільного додатка/вебсайта (особистого кабінету), а також отримання ним SMS з одноразовим ідентифікатором.

Зазначає, що проценти нараховані поза межами строку кредитування та є явно завищеними і непропорційними. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 роз`яснила, що проценти за ст. 1048 ЦК України сплачуються за «користування кредитом» за можливість позичальника правомірно не сплачувати борг у межах строку кредитування. Зі спливом цього строку позичальник уже не отримує відповідного блага, а тому не зобов`язаний сплачувати нові проценти за ст. 1048 ЦК України. Наслідки прострочення обмежуються ст. 625 ЦК України (3% річних та інфляційні втрати), про застосування яких позивач вимог не заявляв.

Вказує, що з розрахунку первісного кредитора вбачається, що проценти нараховувалися за період з 31.01.2024 по 12.03.2024, що свідчить про сплив строку кредитування 12.03.2024, доказів пролонгації немає. Натомість переважна частина заявлених процентів нарахована ТОВ «Таліон Плюс» за період з 13.03.2024 по 08.06.2024, тобто поза межами строку кредитування. Таким чином зі стягнутих 16530 грн відсотків у межах строку кредитування (до 12.03.2024) нараховано лише близько 6150 грн, а решта - близько 10380 грн - нарахована поза межами строку кредитування та стягненню не підлягає навіть за умови доведеності видачі кредиту й переходу права вимоги.

Також зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, обсягом робіт, витраченим часом та ціною позову. Вважає, що з урахуванням незначної складності справи стягнуті 6227 грн 44 коп. є неспівмірними.

Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 31.01.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №692222482, відповідно до умов якого останньому надано 6000 грн кредиту у вигляді кредитної лінії на умовах строковості, зворотності, платності (дисконтний період 10 днів, з можливістю продовження) з кінцевою датою повернення кредиту 02.03.2029 (а. с. 38-48).

Відповідно до п. 3.1, 3.2, 3.3 договору позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може збільшувати суму кредиту (отримати черговий транш) у межах кредитного ліміту шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 10 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку, передбаченому п. 3.2 договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

Сторони погодили, що встановлений у п. 3.1 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних у цьому пункті, не обмежена. На умовах цього пункту договору строк продовження дисконтного періоду кожен раз розраховується за наступною формулою:

Z = 30 - (Х - Y), де:

Z - кількість днів, на які продовжується дисконтний період;

Х - поточна дата (день місяця) закінчення дисконтного періоду з врахуванням всіх попередніх продовжень дисконтного періоду;

Y - дата ініціації (день місяця) продовження дисконтного періоду (зарахування платежу на рахунок кредитодавця).

При цьому сторони узгоджують, що у випадку, якщо Y > X, то кількість днів, на які продовжується дисконтний період, дорівнює 30 днів.

Для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду за цим договором, позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 10 днів дисконтного періоду проценти в розмірі 1025 грн. Про суму нарахованих процентів, що позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій позичальник інформується через особистий кабінет.

Відповідно до п. 7.1, 7.2, 7.2.1, 7.2.2, 7.3, 7.4, 7.4.1, 7.4.2 рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування - 10.02.2024, а саме: протягом 10 днів від дати отримання першого траншу позичальником.

В обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 30 календарних днів після настання однієї з наступних обставин:

- закінчення строку дії договору в порядку, передбаченому п. 11.1 договору;

- дострокового припинення дії договору, в порядку передбаченому п. 9.1.1.2 або п. 9.1.1.7 договору.

Кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 02.03.2029.

Проценти за договором сплачуються в наступному порядку:

- протягом дисконтного періоду кредитування позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня дисконтного періоду кредитування. У разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування, позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього договору;

- після закінчення дисконтного періоду кредитування, позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти щоденно.

Вказаний договір був підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором SHEE (а. с. 48).

У заявці на отримання грошових коштів у кредит від 31.01.2024 та в п. 5.1 договору кредитної лінії відповідач надав свої персональні дані та номер карти, на яку необхідно перерахувати кошти: 4134-18хх-хххх-7203 (а. с. 28).

Згідно з довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 31.01.2024 товариством відправлено ОСОБА_1 одноразовий ідентифікатор SHEE-3925 на номер телефону НОМЕР_1 , який введено останнім та відправлено товариству 31.01.2024. Цього ж дня позичальнику було перераховано 4100 грн та 1900 грн (а. с. 10-10 зв., 20).

28.11.2018 між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало, а ТОВ «Таліон Плюс» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому (а. с. 87-90).

28.11.2019, 31.12.2020, 31.12.2021, 31.12.2022, 31.12.2023 ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладали додаткові угоди, на підставі яких строк дії договору факторингу продовжувався, останній раз до 31.12.2024 (а. с. 92 зв.-99).

Згідно з актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2021 зі сплати суми фінансування за реєстром прав вимоги від 12.03.2024 №275 за договором факторингу від 28.11.2018 №28/1118-01 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» підтвердили, що фактором здійснено повну оплату суми фінансування за відступлення (передачу) прав вимоги за договором факторингу від 28.11.2018 №28/1118-01 (а. с. 84).

Відповідно до реєстру прав вимоги від 12.03.2024 №275 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заборгованість ОСОБА_1 за договором кредитної лінії від 31.01.2024 №692222482 станом на 12.03.2024 складала 12150 грн, з яких 6000 грн - тіло кредиту, 6150 грн - відсотки (а. с. 85-85 зв.).

19.12.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №19/1224-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» передало, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому, у тому числі й до ОСОБА_1 у сумі 25325 грн, з яких: 6000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 19325 грн - заборгованість за відсотками (а. с. 77-82).

Згідно з реєстром прав вимоги від 19.12.2024 №2 заборгованість ОСОБА_1 за договором кредитної лінії від 31.01.2024 №692222482 становить 25325 грн, з яких: 6000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 19325 грн - заборгованість за відсотками (а. с. 77-78).

Відповідно до платіжних інструкцій в національній валюті від 27.12.2024 №341, від 20.01.2025 №376, від 20.01.2025 №377 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» здійснило оплату ТОВ «Таліон Плюс» за відступлення права вимоги згідно з реєстром прав вимоги від 19.12.2024 №2 та договору факторингу від 19.12.2024 №19/1224-01 (а. с. 75, 75 зв.,76).

05.06.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №05/06/25-Е, відповідно до якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передало, а ТОВ «ФК «ЕЙС» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому, у тому числі й до ОСОБА_1 у сумі 25325 грн, з яких: 6000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 19325 грн - заборгованість за відсотками (а. с. 68-73).

Відповідно до платіжних інструкцій в національній валюті від 24.09.2025 №360, від 19.09.2025 №357, від 19.09.2025 №358, від 18.09.2025 №355, від 19.09.2025 №356, від 12.08.2025 №317, від 04.09.2025 №344 ТОВ «ФК «ЕЙС» здійснило оплату ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за відступлення права вимоги згідно з договором факторингу від 11.07.2025 №11/07/25-Е (а. с. 75-78).

Згідно з розрахунком ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 31.01.2024 № 692222482 становить 12150 грн, з яких: 6000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 6150 грн - заборгованість за відсотками (а. с. 63).

Відповідно до розрахунку ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 31.01.2024 №692222482 становить 25325 грн, з яких: 6000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 19325 грн - заборгованість за відсотками (а. с. 62).

Згідно з випискою з особистого рахунку за кредитним договором від 31.01.2024 №692222482 станом на 26.12.2025 заборгованість відповідача становить 25325 грн, з яких: 6000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 19325 грн - заборгованість за відсотками (а. с. 61).

З інформації, наданої АТ «Таскомбанк», вбачається, що ОСОБА_1 закрито поточний рахунок НОМЕР_2 , по якому могли здійснюватися операції за допомогою платіжної картки № НОМЕР_3 та видано іншу банківську карту НОМЕР_4 . 31.01.2024 на картку № НОМЕР_3 були зараховані платежі в сумі 4100 грн і 1900 грн. В анкетних даних ОСОБА_1 наявний номер телефону НОМЕР_5 , який вказаний як фінансовий (а. с. 140-143).

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідач, скориставшись кредитними коштами, умови договору не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість. Щодо нарахування відсотків за період з 31.01.2024 по 08.06.2024, то вони мають бути нараховані відповідно до п. 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування».

Колегія суддів не повністю погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не в повній мірі відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №910/3105/21 зроблено висновок, що використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (ст. 14, 18, 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора зроблено також і в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №623/2936/19.

У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

У даній справі відповідач оспорює факт укладення кредитного договору та отримання коштів у сумі 6000 грн.

Колегія суддів вважає доводи представника відповідача, про те, що товариством не надано доказів укладення кредитного договору та отримання коштів безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження укладення електронного договору кредитної лінії від 31.01.2024 №692222482 позивач надав довідку щодо дій позичальника в інформаційно-комунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з чіткою хронологією дій учасників електронної комерції при укладенні електронного договору в інформаційно-комунікаційній системі (а. с. 20).

Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.

За встановленими в цій справі обставинами кредитний договір між сторонами було укладено в електронній формі із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відповідач подав заявку на отримання кредиту та підтвердив умови отримання кредиту шляхом акцепту, після чого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надіслало останньому за допомогою засобів зв`язку (номером телефону НОМЕР_5 ) одноразовий ідентифікатор, який і було використано для підтвердження підписання кредитного договору. Саме цей номер телефону є фінансовим номером ОСОБА_1 в АТ «Таскомбанк», що підтверджується листом банку (а. с. 140-143).

Ідентифікація ОСОБА_1 на вебсайті здійснена відповідно до вимог чинного законодавства з використанням його особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, фінансового номера телефону, електронної адреси.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про електронну комерцію».

Враховуючи, що без отримання SMS-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між товариством і відповідачем не був би укладений, апеляційний суд доходить висновку, що кредитний договір в електронній формі був укладений відповідачем згідно із Законом України «Про електронну комерцію». Він вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. До таких висновків у схожих правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 у справі №757/40395/20.

Крім того, згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором від 31.01.2024 №692222482 ОСОБА_1 один раз 30.04.2024 здійснив оплату процентів за користування кредитом (а. с. 62).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 10.01.2019 у справі №526/405/13 тривале невчинення будь-яких дій, спрямованих на розірвання кредитного договору або визнання його недійсним, а також користування кредитними коштами та здійснення відповідачем платежів у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором, свідчать про визнання такого кредитного договору укладеним.

Таким чином, на думку колегії суддів, позивачем доведено факт укладання кредитного договору. Подані товариством докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин за кредитним договором від 31.01.2024 №692222482.

Крім того, факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 6000 грн, підтверджується інформацією, наданої АТ «Таскомбанк», відповідно до якої 31.01.2024 на картку № НОМЕР_3 були зараховані платежі в сумі 4100 грн і 1900 грн (а. с. 140-143).

З приводу доводів апеляційної скарги про те, що ТОВ «ФК «ЕЙС» є неналежним позивачем у даній справі, оскільки на момент укладення договору факторингу від 28.11.2018 №28/1118-01, борг не існував, то колегія суддів вважає їх безпідставними.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 ст. 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 ст. 1078 ЦК України).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина 2 ст. 1078 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 07.01.2026 у справі №727/2790/25 зробив висновок, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті, які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якої залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» з тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися з клієнтом.

З огляду на викладене, оскільки в договорі факторингу від 28.11.2018 №28/1118-01 було погоджено, що ТОВ «Таліон Плюс» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», у тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому, що не суперечить чинному законодавству, тому безпідставними є доводи адвоката, що ТОВ «ФК «ЕЙС» є неналежним позивачем у даній справі.

Посилання в апеляційній скарзі на те що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 24.04.2018 у справі №914/868/17, від 16.10.2018 №914/2567/17, від 04.12.2018 у справі №31/160, від 04.06.2020 у справі №910/1755/19, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки в цих справах і в справі, яка переглядається, та встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 18.10.2023 у справі №905/306/17, від 29.06.2021 №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 20.12.2021 у справі №911/3185/20, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовим висновкам, викладеним у наведених в апеляційній скарзі постановах.

Щодо доводів апеляційної скарги про нарахування відсотків за межами строку кредитування, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача, що, на підставі ст. 599 та ч. 1 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості. При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти.

Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України в разі неправомірного, незаконного користування боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, суд вказав на таке.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання за ч. 1 ст. 1050 ЦК України, застосуванню в таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зроблено висновок, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що умовами даного конкретного кредитного договору встановлено кінцеву дату повернення (виплати) кредиту - 02.03.2029 (п.п. 7.3 договору).

Відповідно до п. 7.4.1, 7.4.2 проценти за договором сплачуються в наступному порядку: протягом дисконтного періоду кредитування позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня дисконтного періоду кредитування. У разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування чи поновлення дисконтного періоду, позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього договору.

Після закінчення дисконтного періоду кредитування, позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти щоденно.

У п.п. 8.3 договору погоджено, що базова процентна ставка складає 2,5% у день від суми залишку кредиту, яка знаходиться в позичальника за кожен день користування ним, що становить 912,5% річних.

Згідно з п.п. 8.8 проценти в розмірі, визначеному за правилами цього договору, нараховуються на фактичну суму залишку кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня надання траншу за договором та до дня закінчення строку дії цього договору.

Тобто строк кредиту в даному випадку становив до 02.03.2029, а відсотки нараховані в межах строку кредитування.

Оскаржуване судове рішення не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 15.03.2021 у справі №753/8671/21, від 20.05.2022 у справі №336/4796/18, від 16.12.2020 у справі №561/77/19, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 29.05.2024 у справі №545/1750/21, постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 08.11.2023 у справі №761/42030/21, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, від 22.06.2022 у справі №296/7213/15, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, оскільки фактичні обставини в цих справах є різними.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно нарахування відсотків у завищеному розмірі.

Законом України №3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023, були внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування».

Зокрема пунктом 5 Закону №3498-ІХ від 22.11.2023 статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено частинами 5, 6 відповідно до яких максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Національний банк України має право встановлювати додаткові вимоги до складових розрахунку денної процентної ставки з метою уникнення недобросовісних практик розрахунку денної процентної ставки.

Також Законом України №3498-ІХ від 22.11.2023 Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено пунктом 17 такого змісту: тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:

протягом перших 120 днів - 2,5%;

протягом наступних 120 днів - 1,5%».

У рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України роз`яснив порядок набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori «наступний закон скасовує попередній».

Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.

Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Перша форма застосовується в разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо в новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма.

Згідно з п. 2 - 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3498-ІХ від 22.11.2023 дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Банкам протягом:

30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону щодо забезпечення можливості проведення Національним банком України інспекційних перевірок та надання йому інформації шляхом віддаленого доступу з використанням інформаційно-комунікаційних технологій;

90 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи, не зазначені в абзаці другому цього пункту, у відповідність з вимогами цього Закону.

Надавачам фінансових послуг, не зазначеним у пункті 3 цього розділу, та надавачам допоміжних послуг протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.

Отже, вказаними пунктами було визначено порядок дії новоприйнятих норм, як до кредитних договорів, укладених до набрання ними чинності, так і до кредитних договорів, укладених після набрання ними чинності.

Таким чином, надавачі фінансових послуг зобов`язані були протягом 30 днів починаючи з дня набрання Законом №3498-ІХ чинності, тобто з 24.12.2023, привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що договір кредитної лінії №692222482 було укладено 31.01.2024, відсотки нараховувалися з 31.01.2024 по 08.06.2024 включно, Закон України №3498-ІХ набрав чинності 24.12.2023, а тому його дія розповсюджується на договір кредитної лінії від 31.01.2024 №692222482.

Таким чином, максимальний розмір денної процентної ставки після 24.12.2023 не повинен перевищувати 1%.

Згідно зі ст. 204, ч. 2 ст. 215 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно зі ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71-73 постанови від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий споciб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на викладене, суд вважає що п. 8.3 договору кредитної лінії від 31.01.2024 №692222482 щодо застосування процентної ставки в розмірі 2,5% у день від суми залишку кредиту є нікчемним.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» необхідно стягнути 7775 грн заборгованості за відсотками за період з 31.01.2024 по 08.06.2024 включно (6000 грн х 1% х 130 днів - 25 грн, сплачених 30.04.2024).

При цьому, колегія суддів вважає, що умови нарахування таких відсотків є справедливими та законними з огляду на наступні мотиви. У справі, що переглядається, апеляційним судом зроблено перерахунок розміру заборгованості з розміру відсоткової ставки 1% на день. Це повністю відповідає статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», яка встановлює, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%. Умови кредитного договору не є несправедливими та відповідають вимогам чинного законодавства. Вони не ставлять позичальника в невигідне становище і не порушують балансу інтересів сторін. Відповідач ознайомився з розміром відсоткової ставки та конкретними сумами до сплати, засвідчивши це власним підписом. Ба більше, умови договору не оскаржувалися ним доти, доки кредитор не звернувся з позовом до суду. Таким чином, відсутні правові підстави вважати умови нарахування відсотків несправедливими чи такими, що порушують права боржника.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині вирішення питання щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

У позовній заяві позивач просив стягнути 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 2000 грн, понесені позивачем в суді першої інстанції, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки районний суд викладеного вище не врахував, тому рішення необхідно змінити та стягнути з відповідача на користь позивача 6000 грн заборгованості за тілом кредиту, 7775 грн заборгованості за відсотками.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення стягнуто загальну суму за кредитним договором, а тому рішення підлягає зміні в цілому.

Відповідно до ч. 1, 13 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам (54%) необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 1437 грн 70 коп. судового збору, сплаченого в суді першої інстанції, та 1080 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 2517 грн 70 коп. (том 1 а. с. 1, 57).

Крім того, оскільки апеляційну скаргу було задоволено частково, тому пропорційно відмовленим позовним вимогам (46%) з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 2089 грн 32 коп. судового збору, сплачено при зверненні до апеляційного суду (том 2 а. с. 7-9).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Заочне рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 червня 2026 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» 13775 грн заборгованості за договором кредитної лінії від 31 січня 2024 року №692222482, 2517 грн 70 коп. судових витрат».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 2089 грн 32 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: Я.Л. Петен

А.М. Худик