Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №522/8570/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1564/26

Номер справи місцевого суду: 522/8570/26

Головуючий у першій інстанції Осіік Д.В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі судді Драгомерецького М. М.,

при секретарі Узун Н. Д.,

за участю представника ОСОБА_1 – Рудницької А. В.,

переглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2026 року по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №661778 від 09.05.2026, ОСОБА_2 09 травня о 21:47 год, керував транспортним засобом, а саме електросамокатом, по вул. Генуезькій, 36 у м. Одесі, у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального технічного приладу Drager 0434, тест 1253, результат позитивний та складає 0,67 проміле. Такими діями ОСОБА_2 порушив вимоги п. 2.9 а Правил дорожнього руху України (далі ПДР України), за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2026 року ОСОБА_2 визнаний виним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортних засобів строком на один рік. Також стягнуто судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2026 року та закрити провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Заслухавши представника ОСОБА_1 – Рудницьку А. В., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості.

Згідно ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладаючи відповідне адміністративне стягнення, суд першої інстанції згідно вимог ст. ст. 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП належним чином встановив чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, з`ясував всі фактичні обставин, що мають істотне значення для її розгляду, ухваливши законне та обґрунтоване рішення.

Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ст. 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно пункту 2.9 а ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Невиконання п. 2.9 а ПДР України має наслідком притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, яка встановлює відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Апеляційним судом встановлено, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується, наявними в матеріалах справи доказами, а саме:

1)протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №661778 від 09.05.2026, який відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а тому є належним та допустимим доказом, й приймається судом до уваги, окрім того підписаний ОСОБА_1 (а.с. 1);

2)висновком приладу Drager Alkotest 7510 «ARLM-0434», тест №1253 від 09.05.2026, яким встановлено 0,67 проміле алкоголю в організмі ОСОБА_1 (а.с. 5);

3)актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого в ОСОБА_1 були виявлені ознаки: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей та шкіри, огляд проводився за допомогою приладу Драгер 0434, тест 1253, результати огляду 0,67 проміле (а.с. 6);

4)направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції до КНП «ООМЦПЗ» ООР від 09.05.2026 (а.с. 7);

5)відеозаписом з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції, який достатньо відображає стан водія ОСОБА_1 його поведінку та те, що співробітники поліції діяли у відповідності до процедури проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного сп`яніння та оформлення матеріалів адміністративного правопорушення. Також вказаним відеозаписом зафіксовано процедуру добровільного проходження ОСОБА_1 огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці його зупинки за допомогою спеціального технічного засобу Drager Alcotest 7510, відповідно до якого результат огляду склав 0,67 проміле та останній пояснив, що не знав, що заборонено керувати електросамокатом у стані алкогольного сп`яніння. (диск а.с. 8).

Таким чином, оцінюючи вищезазначені докази окремо та в їх сукупності, ґрунтуючись на внутрішньому переконанні, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме в тому, що він 09 травня о 21:47 год, керував транспортним засобом, а саме електросамокатом, по вул. Генуезькій, 36 у м. Одесі, в стані алкогольного сп`яніння, в стані алкогольного сп`яніння, оскільки такий висновок ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи.

В додаткових поясненнях до апеляційної скарги зазначено, що на електросамокаті знаходилось одночасно дві особи, які тримали за кермо, однак зазначене не відображено в протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові суду першої інстанції.

Щодо вищезазначених тверджень апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення повинен містити, зокрема, відомості про місце, час вчинення та суть адміністративного правопорушення, а також пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Водночас протокол про адміністративне правопорушення не є єдиним джерелом доказів у справі, а викладені в ньому обставини підлягають перевірці та оцінці в сукупності з іншими доказами відповідно до вимог ст. 252 КУпАП.

Сам по собі факт не відображення в описовій частині протоколу всіх обставин, на які посилається представник Тимка Д. С. в своїх поясненнях, не свідчить про недоведеність події адміністративного правопорушення та не зумовлює автоматичної недопустимості інших доказів, наявних у матеріалах справи.

Зазначена обставина стосується умов перебування осіб на електросамокаті та потребує оцінки з огляду на її значення для встановлення факту керування транспортним засобом саме особою, щодо якої складено протокол.

Апеляційний суд також звертає увагу, що Касаційний адміністративний суду в складі Верховного Суду в рішенні №404/4467/16-а від 20.02.2019 зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте, зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінні ст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані.

Отже, керування транспортним засобом - це активна дія, а не просто перебування на транспортному засобі.

Так, електросамокат має один руль, один орган керування швидкістю, одну систему гальмування, тому одночасне керування двома особами фізично неможливе, оскільки лише одна особа може утримувати руль та керувати напрямком руху, лише одна особа має фактичний контроль над швидкістю та зупинкою.

Таким чином, одночасна реалізація керування двома особами виключена. Не можливо визнати двох осіб водіями одного й того ж транспортного засобу в один і той самий момент часу.

Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність виключно для особи, яка керує транспортним засобом.

Так, апеляційним судом був досліджений наявний в матеріалах справи відеозапис, з якого встановлено, що протягом всього часу спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 не заперечував, що саме він керував транспортним засобом марки.

Будь-яких заперечень з боку ОСОБА_1 або зауважень щодо керування транспортним засобом, а також посилання що за кермом була інша особа, відеозапис не містить. Відсутні такі відомості й в матеріалах долучених до протоколу про адміністративне правопорушення.

За таких обставин суд вважає, що саме по собі не відображення у протоколі факту одночасного перебування на електросамокаті двох осіб не спростовує встановленого іншими доказами факту керування електросамокатом саме ОСОБА_1 , а тому таке твердження не може бути самостійною підставою для висновку про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення.

В додаткових поясненнях представник Тимка Д. С. зазначає, що технічні характеристики конкретного електросамоката мають значення для встановлення його конкретної правової категорії, так і для правильного вирішення питання про можливість застосування до особи додаткового адміністративного стягнення у виді позбавлення права спеціального права

Так, згідно ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій, серед іншого, зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зі змінами, внесеними згідно з постановою Верховного Суду №18 від 19.12.2008, при розгляді адміністративних справ суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, примітки до ст. 121 КУпАП, п. 1.10 Правил дорожнього руху.

Статтею 121 КУпАП визначено, що під транспортними засобами слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, п. 1 ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно п. 1.10 ПДР транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування.

Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Таким чином законодавством розмежоване поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб».

Однак, положення ст. 130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.

Верховний Суд у постанові від 15.03.2023 у справі №127/5920/22 (провадження №61-10553св22) зробив висновок про те, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, Законом України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24.02.2023 визначено поняття:

- електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії;

- легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1 000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;

- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.

Вказаними термінами доповнено і Закон України «Про автомобільний транспорт».

Таким чином, електроскутери, електросамокати, гіброскутери, електровелосипеди та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме «легкий персональний електричний транспортний засіб» та «низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб».

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 керував електросамокатом, який має електричний двигун, за допомогою якого він приводиться у рух, а також призначений для перевезення людей, а отже є електричним транспортним засобом, яке охоплюється поняттям «транспортний засіб».

Водіями відповідно до приписів п. 1.10 ПДР вважаються не лише особи, які керують механічними транспортними засобами, тобто, які обладнані електродвигуном потужністю понад 3 кВт, а й тими транспортними засобами, які не перевищують таких параметрів потужності.

Отже, особа, яка керує електричним колісним транспортним засобом, є водієм транспортного засобу, у розумінні положень п. 1.10 Правил дорожнього руху, а отже зобов`язаний знати й неухильно виконувати вимоги ПДР України.

За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_1 керував електросамокатом, який має всі ознаки електричного колісного транспортного засобу, був повноцінним учасником дорожнього руху, мав права та обов`язки водія транспортного засобу, відтак за керування вищевказаним транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Щодо тверджень про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 додаткового адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд зазначає наступне.

Так, згідно з санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП, вказане правопорушення тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» від 08.05.1993 №340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).

Виходячи із системного аналізу зазначених норм слідує, що правова природа адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної статті, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.

Суд може накласти адміністративне стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду викладеним в постанові від 04.09.2023 у справі №702/301/20, в якому звернуто увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення. Обґрунтовуючи доводи, наведені у вказаній постанові Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

З урахуванням зазначеного та актуальної судової практики, рівними перед законом, в частині накладення стягнення та реалізації своїх прав, будуть як особи, які на час вчинення зазначеного адміністративного правопорушення офіційно не отримали посвідчення водія на право керування транспортними засобами, так і особи, які отримали таке посвідчення.

За таких обставин, незважаючи на те, що ОСОБА_1 не має права керування транспортними засобами, чи те, що він керував електросамокатом, керування яким, не потребує посвідчення водія, суд першої інстанції вірно застосував до останнього стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, оскільки адміністративне стягнення накладено в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за порушення ним вимог п. 2.9 а ПДР України.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає завданням КУпАП, яким є зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції також не спростовують, не є суттєвими та зводяться до власного тлумачення норм чинного законодавства та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КУпАП).

У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду М.М. Драгомерецький