Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №522/16704/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3058/26

Справа № 522/16704/23

Головуючий у першій інстанції Косіцина В.В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М. М.,

суддів: Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,

при секретарі: Узун Н. Д.,

за участю: представника Управління державного архітектурно-будівельного контролю ОМР – Подцерковного Г. О. та ОСОБА_1 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, в інтересах якого діє адвокат Подцерковний Гліб Олегович на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2025 року за позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа – приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу – Білоус Ірина Олександрівна про зобов`язання привести до первинного стану об`єкт будівництва та скасувати рішення приватного нотаріуса щодо внесення змін до державної реєстрації права власності,-

в с т а н о в и в:

24 серпня 2023 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі УДАБК ОМР) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа – приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу – Білоус Ірина Олександрівна про зобов`язання привести до первинного стану об`єкт будівництва та скасувати рішення приватного нотаріуса щодо внесення змін до державної реєстрації права власності, у якій позивач просив суд:

- визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити даний строк;

- зобов`язати ОСОБА_1 привести самочинно реконструйований об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до договору купівлі – продажу №111 від 30.01.2018 за власний рахунок;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Білоус Ірини Олександрівни від 07 лютого 2020 року, індексний номер рішення 51023506, яким було внесено зміни до розділу «Площа», а саме: загальна площа (кв.м): 94,2; житлова площа (кв.м): 55,3 змінено на: Загальна площа (кв.м) 113, житлова площа (кв.м): 67,4.

Позов обґрунтований тим, що 22 жовтня 2019 року до УДАБК ОМР надійшов лист-звернення голови правління ОСББ «Грецька 45» (вх. №01-10/481-ЗГ від 22.10.2019) про порушення суб`єктом містобудування вимог містобудівного законодавства. Управлінням було видано направлення для проведення позапланового заходу №001882 від 23.10.2019 та проведено позапланову перевірку стосовно дотримання вимог містобудівного законодавства на об`єкті «Реконструкція квартири за адресою: АДРЕСА_1 ».

Посадовою особою Управління, встановлено, що відповідно до даних Державногореєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_2 загальною площею 94,2 кв.м належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу №111 від 30.01.2018 та мирової угоди №б/н від 17.05.2007, а також ухвали Приморського районного суду м. Одеси у справі №2-2223/07 від 17 травня 2007 року.

Зокрема, перевіркою встановлено, що в 2011 році ОСОБА_1 виконано будівельні роботи із реконструкції даної квартири шляхом зміни її геометричних розмірів, а саме прибудовано житлову кімнату площею 12, 2 кв.м в рівні третього поверху будинку за рахунок приєднання до квартири об`єму сходової клітини загального користування даного будинку із заведенням металевих горизонтальних балок в несучі конструкції будинку, а також влаштовано дверний проріз в несучій капітальній стіні будинку для доступу до новоутвореної житлової кімнати, що підтверджується матеріалами фотофіксації у ході проведення позапланової перевірки.

В результаті вказаних будівельних робіт загальна площа квартири збільшилась до 105,5 кв.м. Вказане, також підтверджується наданим у ході позапланової перевірки технічним паспортом від 03.11.2011, виданого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості».

Відповідно до вказаного технічного паспорта, 3-я кімната загальною площею 12,2 кв.м, тобто, відповідач збільшив площу квартири шляхом прибудови до неї даної кімнати.

В свою чергу, Управлінням направлено лист 01-10/481-ЗГ від 24.10.2019 до ФОП ОСОБА_2 з проханням надати інформацію щодо наявності розробленої проектної документації з реконструкції квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до листа ФОП ОСОБА_2 від 25.10.2019 (вх. №01-10/481-ЗГ від 28.10.2019), проектна документація з реконструкції квартири АДРЕСА_2 не розроблялась.

Таким чином, будівельні роботи з реконструкції вищевказаної квартири відповідачем проведено без належно розробленої та затвердженої проектної документації, що є порушенням норм чинного законодавства.

За результатами перевірки вищевказаного об`єкта, Управлінням було складено наступні матеріали:

- акт складений за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт №001882 від 01.11.2019;

- протокол про адміністративне правопорушення від 01 листопада 2019 року відповідно до частини 9 статті 96 КУпАП;

- припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 01 листопада 2019 року.

Відповідно до вказаного припису Управління №663/19 від 01 листопада 2019 року, відповідача зобов`язано привести самочинно реконструйований об`єкт у відповідність до договору купівлі-продажу №111 від 30.01.2018 шляхом демонтажу прибудованої житлової кімнати площею 12,2 кв.м та звільнення зайнятого об`єму сходової клітини, яка находиться в загальному користуванні мешканців будинку.

Також, у вказаному приписі вимагалося обов`язково повідомити Управління про його виконання до 01 грудня 2019 року.

За результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення, заслухавши осіб, які брали участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення, а саме: заступника начальника інспекційного відділу №14 Управління Лисого С. О., винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №830/19 від 27 листопада 2019 року, якою визнано відповідача винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Також, Управління звертало увагу суду першої інстанції, що вказана постанова оскаржувалась ОСОБА_1 у Приморському районному суді м. Одеси. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси по справі №522/8370/20 від 23 грудня 2020 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Управління про скасування постанови №830/19 від 27 листопада 2019 року відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2021 року по справі №522/8370/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі №522/8370/20 від 23 грудня 2020 року залишено без змін.

У рішенні Приморського районного суду м. Одеси по справі №522/8370/20 від 23 грудня 2020 суд зазначив таке: «Разом з цим, оспорюючи постанову від 27 листопада 2019 року №830/19, в обґрунтування власної правої позиції позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували наявність в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 9 ст. 96 КУпАП, а наведені ними доводи не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи. В той же час, позивач в своєму позові, жодним чином не обґрунтовує відсутності факту вчиненого адміністративного правопорушення, а надана постанова від 07 липня 2011 року лише додатково підтверджує викладені в оскаржуваній постанові обставини.

Поміж цим, сам позивач у своєму позові не заперечує, що ним була здійснена реконструкція власної квартири, а отже це також свідчить на користь позиції відповідача.

Проаналізувавши вищенаведені докази, досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що постанова №830/19 від 27 листопада 2019 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 9 ст. 96 КУпАП є законною, оскільки складена відповідною уповноваженою посадовою особою, в межах її компетенції та з дотриманням передбаченої законом процедури, а тому підстав для її скасування суд не вбачає.

Позивачем не надано доказів, які б спростовували обставини, викладені заступником начальника управління начальником інспекційного відділу №1 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Єфремовим В. Ю. в постанові по справі про адміністративне правопорушення, як і не надано доказів допущених відповідачем порушень під час розгляду та оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення.

Відтак, виходячи з викладеного, суд вважає, що зміст оскаржуваної постанови відповідає вимогам ст. ст. 283-284 КУпАП, адміністративне стягнення накладено в межах санкції статті.»

Проте судом не були взяти до уваги доводи з цього приводу, позаяк рішення по справі №522/8370/20 набрало законної сили та моє пряме відношення до даної справи, оскільки ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Так як, від відповідача не надходили пояснення щодо виконання вимог вказаного припису, як того він вимагає, на підставі наказу Управління №01-13/1ДАБК від 02.01.2020, направлення для проведення планового (позапланового) заходу №000008 від 03.01.2020 та необхідності перевірки виконання вимог припису Управління №663/19 від 01.11.2019, посадовою особою Управління проведено захід державного архітектурно-будівельного контролю на об`єкті за адресою: АДРЕСА_1 з метою перевірки виконання вимог вищевказаного припису.

Згідно вимог п. 14 Порядку №553, суб`єктом містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, зобов`язаний виконувати вимоги органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

На момент виїзду на місце встановлено, що самочинно реконструйований об`єкт не приведено до попереднього стану, а саме у відповідності до договору купівлі-продажу від 30.01.2018, загальна площа об`єктів нерухомого майна становила 94,2 кв.м.

Таким чином, відповідач не виконав вимоги припису Управління від 01.11.2019 за №663/19, чим порушив абз. 3 п. 14 Порядку №553.

За результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення, винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №057/28 від 06 лютого 2020 року, якою було визнано відповідача винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Управління здійснило оформлення та надсилання даної постанови у порядку та строки передбачені п. 22 Порядку №553.

Постанова Управління №057/28 від 06 лютого 2020 року по справі про адміністративне правопорушення винесена на підставі та за результатом всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Вказана постанова є чинною та не оскарженою, припис також є чинним та обов`язковим до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил з визначення строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 376 ЦК України для задоволення позову у цій категорії справ необхідно наявність таких фактів як неможливість перебудови об`єкту або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Отже, усі ці факти є свідченням про неможливість перебудови або небажанням особи, яка здійснила самочинне будівництво усувати його наслідки.

Тому, Управління вважає, що використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Щодо скасування рішення приватного нотаріуса Білоус Ірини Олександрівни від 07.02.2020 індексний номер рішення 51023506.

Відповідно до договору купівлі-продажу №111 від 30.01.2018 ОСОБА_3 передала у власність, а ОСОБА_1 набув у власність квартиру, яка в цілому складається з трьох житлових кімнат, житловою площею 55,2 кв.м, загальною площею 94,2 кв.м. Зазначені технічні характеристики вказані у технічному паспорті, виготовленого Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» станом на 25 жовтня 2012 року.

Приватним нотаріусом Білоус Іриною Олександрівною від 07.02.2020 індексний номер рішення 51023506 було внесено зміни до розділу «Площа», а саме: Загальна площа (кв.м): 94.2, житлова площа (кв.м): 55.2 змінено на Загальна площа (кв.м): 113, житлова площа (кв.м): 67.4 на підставі технічного паспорту, серія та номер: б/н, виданий 29.01.2020, видавник ТОВ «АБТІ» та довідка серія та номер: 3873019, виданий 29.01.2020, видавник ТОВ «АБТІ».

Відповідно до вказаної довідки серія та номер: 3873019, видана 29.01.2020, видавник ТОВ «АБТІ» зазначено, що зміна площі відбулась за рахунок проведення внутрішніх робіт, виконання яких не передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, що не передбачає прийняття в експлуатацію згідно п. 1 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 року №406.

Технічний паспорт на об`єкт нерухомості є документом, що підтверджує проведення технічної інвентаризації об`єкту та не може бути самостійною підставою виникнення права власності.

Тобто, виходячи з вищезазначеного, до повноважень БТІ не відноситься встановлення того чи проведені роботи передбачали або не передбачали втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування.

Адже дані будівельні роботи відбулись із таким втручанням, що підтверджується матеріалами фотофіксації, матеріалами перевірки, де інспектором зазначено, що відбулось приєднання до квартири об`єму сходової клітини із зведенням металевих горизонтальних балок в несучі конструкції будинку, а також встановлений дверний проріз в несучій капітальній стіні будинку для доступу до новоутвореної житлової кімнати, що є втручанням в огороджувальні несучі конструкції.

Таким чином, ОСОБА_1 мав право здійснювати будівельні роботи лише за наявності дозвільних документів, та здійснити реєстрацію права власності лише на підставі отриманої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, що Відповідачем зроблено не було, та насправді фактично незаконним рішенням нотаріуса узаконено збільшення площі квартири, шляхом прибудови кімнати, за рахунок сходової клітини загального користування.

Таким чином, за відсутності дозвільних документів на проведення будівельних робіт щодо об`єкту нерухомого майна, проведення будь-яких інвентаризаційних дій, що має наслідком складання відповідних документів (технічних паспортів, довідок, звітів), є неможливим, а інформація, що міститься в таких документах, є недостовірною.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 та постанові від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц зазначив, що державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна, до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

11 березня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

11 березня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника відповідача – адвоката Ситніка Володимира Олександровича надійшла заява, у якій заявник просив застосувати строк позовної давності та залишити позовну заяву без задоволення.

У судове засідання, призначене на 19 березня 2025 року з`явився представник позивача, відповідач та його представник. Інші учасники справи у судове засідання – не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Будь-яких інших заяв або клопотань від учасників справи – не надходило.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, суд перейшов до стадії ухвалення рішення. Встановлено, що вступна та резолютивна частини рішення будуть проголошені 31 березня 2025 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2025 року позовну заяву Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа – приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу – Білоус Ірина Олександрівна про зобов`язання привести до первинного стану об`єкт будівництва та скасувати рішення приватного нотаріуса щодо внесення змін до державної реєстрації права власності – залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі позивач, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, в інтересах якого діє адвокат Подцерковний Гліб Олегович, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

12 жовтня 2026 року в судове засідання для проголошення повного тексту судового рішення, учасники справи не з`явились.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі та у відзиві відповідача ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною 1 статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом статей 316, 317, 321, 391 ЦК України право власності – це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частина 2 статті 328 ЦК України передбачає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до частини 2 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною 4 статті 376 ЦК України передбачено, що, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно частини 7 статті 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV, в редакції чинній на дату про проведення державної реєстрації речових прав (надалі - Закон №1952-IV), визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону №1952-IV).

У пунктах 1 та 2 частини 3 статті 10 Закону №1952-IV зазначено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, та перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (стаття 11 Закону №1952-IV).

Відповідно до частини другої статті 12 Закону №1952-IV записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Частиною 3 статті 26 Закону №1952-IV передбачено, що, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі мирової угоди від 17 травня 2007 року, що затверджена ухвалою Приморського районного суду м. Одеси 17 травня 2007 року у справі №2-2223/07, на підставі якої за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 642/1000 частки об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 45).

28 серпня 2011 року Інспекцією ДАБІ в Одеській області зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт від 20.09.2011, за яким ОСОБА_1 був замовником перепланування квартири АДРЕСА_2 . В якості особи, яка здійснює технічний нагляд за переплануванням визначений ОСОБА_4 . Відповідальною за виконання робіт особою визначено ОСОБА_1 . Проектна документація розроблялась ФОП ОСОБА_2 . Здійснення авторського нагляду покладено на т.в.о. голови облдержадміністрації. На момент затвердження декларації, інформація про містобудівні умови та обмеження – відсутня (а.с. 50).

21 жовтня 2011 року Інспекцією ДАБК в Одеській області зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, відповідно до якої було проведено реконструкцію квартири АДРЕСА_2 за замовленням ОСОБА_1 . В декларації вказано, що замовником є ОСОБА_4 , проектувальником – ОФП ОСОБА_2 . У п. 9 декларації зазначено, що проектна документація була узгоджена 20 серпня 2011 року. Дозвільним документом є декларація інспекції ДАБК від 28.09.2011 за №ОД08211048305. Загальна площа будівлі склала 105,9 кв.м. (а.с. 61).

На підставі зазначеної декларації, 03 листопада 2011 року КП «ОМБТІ та РОН», було виготовлено технічний паспорт, згідно якого загальна площа об`єкта нерухомого майна, склала 105, кв.м, житлова – 67,1 кв.м, підсобна – 34,9 кв.м.

Із технічного паспорту вбачається, що в цілому, об`єкт нерухомого майна складається з наступних приміщень:

- кімнати, площею 20,0 кв.м;

- кімнати, площею 17,9 кв.м;

- кімнати, площею 17,00 кв.м;

- кімнати, площею 12,2 кв.м;

- кухня, площею 14,9 кв.м;

- душова, площею 0,8 кв.м;

- туалет, площею 1,9 кв.м;

- коридор, площею 6,0 кв.м;

- коридор, площею 7,3 кв.м;

- коридор, площею 3,2 кв.м;

- балкони (а.с. 199).

Згідно розрахунку часток квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 станом на 31 грудня 2012 року на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 17 травня 2007 року та мирової угоди від 17 травня 2007 року належить 642/1000 частин квартири АДРЕСА_3 . Також, на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 21 жовтня 2011 року, належить частина квартири АДРЕСА_3 . У фактичному користуванні ОСОБА_1 знаходиться житлова кімната АДРЕСА_4 , 702/1000 частки коридорів 1, 4, 7, 702/1000 кухні №9, 702/1000 туалету №8, 702/1000 частки душевої №5, балкон, площею 2,7 кв.м, що складає 702/1000 частин квартири АДРЕСА_3 (а.с. 195).

30 січня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 передала у власність, а ОСОБА_1 набув у власність 358/1000 частки об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 94,2 кв.м (а.с.46).

З моменту укладення зазначеного договору, ОСОБА_1 набув право власності на весь об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

22 жовтня 2019 року голова ОСББ «ГРЕЦЬКА-45» звернулося до Управління ДАБК ОМР із заявою, у якому просило провести перевірку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 23).

23 жовтня 2019 року в.о. начальника управління ДАБК ОМР видано направлення для проведення планового (позапланового) заходу №001882, за яким заступник начальника інспекційного відділу №1 Управління ДАБК ОМР – Лисого Олександра направлено для здійснення позапланової перевірки на виконані будівельні роботи з реконструкції квартири за адресою: АДРЕСА_1 , щодо дотримання ОСОБА_1 умов містобудування (а.с. 22зв).

24 жовтня 2019 року Управління ДАБК ОМР звернулося до ФОП ОСОБА_2 із запитом, у якому просили надати письмову інформацію про те, чи розроблялася нею проектна документація за адресою: АДРЕСА_1 та чи видавалася у повному обсязі замовнику (а.с. 59).

З відповіді ФОП ОСОБА_2 від 25.10.2019 вбачається, що нею не розроблялася проект реконструкції квартири АДРЕСА_2 (а.с. 60).

01 листопада 2019 року працівниками Управління ДАБК України було проведено перевірку, за результатами якої складений акт проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, в ході якої встановлено, що ОСОБА_1 було наведено недостовірні дані про початок виконання будівельних робіт, чим порушено ч. 8 ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, що була чинна на момент подання декларації до реєстрації.

Також, в акті було встановлено, що ОСОБА_1 наведено недостовірні дані в декларації про готовність об`єкту до експлуатації, чим порушено ч. 10 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, що була чинна на момент подання декларації до реєстрації.

В акті зазначено, шо ОСОБА_1 від підписання акту – відмовився, а його примірник було надіслано АТ «УКРПОШТА», номер відправлення - 6506503611409 (а.с. 23зв).

Також, 01 листопада 2019 року уповноваженою Управлінням ДАБК ОМР складено протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , якому інкриміновано вчинення правопорушення, передбаченого ч. 9 ст. 96 КУпАП, суть якого полягає у тому, що ОСОБА_1 було наведено недостовірні дані про початок виконання будівельних робіт, чим порушено ч. 8 ст .36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, що була чинна на момент подання декларації до реєстрації та ОСОБА_1 наведено недостовірні дані в декларації про готовність об`єкту до експлуатації, чим порушено ч. 10 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, що була чинна на момент подання декларації до реєстрації.

У протоколі вказано, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 14 листопада 2019 року.

Від підписання зазначеного протоколу ОСОБА_1 – відмовився, а тому, копія зазначеної постанови була надіслана засобами поштового зв`язку АТ «УКРПОШТА», номер відправлення – 6506503611409 (а.с. 33зв).

01 листопада 2019 року представником ДАБК ОМР видано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, за яким ОСОБА_1 зобов`язано привести самочинно реконструйований об`єкт у відповідність до правоустановчих документів, шляхом демонтажу прибудованої житлової кімнати, площею 12,2 кв.м та звільнення зайнятого об`єму сходової клітини в строк до 01 грудня 2019 року (а.с. 37зв).

Постановою Управління ДАБК ОМР від 27 листопада 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 9 ст. 96 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у розмірі 10 200,00 гривень (а.с. 41).

Наказом начальника Управління ДАБК в Одеській області від 14 листопада 2019 року №01-13/450ДАБК, скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт від 28.09.2011 ОД №08211048305 (а.с. 68).

Також, наказом начальника Управління ДАБК в Одеській області від 14 листопада 2019 року №01-13/449ДАБК, скасовано реєстрацію декларації про готовність до експлуатації від 21.10.2011 №14211062303 (а.с. 60).

03 січня 2020 року заступником начальника управління ДАБК ОМР видано направлення для проведення планового (позапланового) заходу №000008, за яким заступник начальника інспекційного відділу №1 Управління ДАБК ОМР – Лисого Олександра направлено для здійснення позапланової перевірки на виконані будівельні роботи з реконструкції квартири за адресою: АДРЕСА_1 , щодо дотримання ОСОБА_1 умов містобудування (а.с. 85).

09 січня 2020 року працівниками Управління ДАБК України було проведено перевірку, за результатами якої складений акт проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, в ході якої встановлено, що ОСОБА_1 не виконано вимоги припису від 01.11.2019 за №663/19, чим порушено абз. 3 п. 14 постанови КМУ від 23 травня 2011 року №553.

В акті зазначено, шо ОСОБА_1 від підписання акту – відмовився, а його примірник було надіслано АТ «УКРПОШТА», номер відправлення - 6506503713228 (а.с. 86).

Також, 09 січня 2020 року уповноваженою Управлінням ДАБК ОМР складено протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , якому інкриміновано вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-42, суть якого полягала у тому, що ОСОБА_1 не виконано вимоги припису від 01.11.2019 №663/19, чим порушено абз. 3 п. 14 постанови КМУ від 23 травня 2011 року №553

У протоколі вказано, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 23 січня 2020 року.

Від підписання зазначеного протоколу ОСОБА_1 – відмовився, а тому, копія зазначеної постанови була надіслана засобами поштового зв`язку АТ «УКРПОШТА», номер відправлення – 6506503713228 (а.с. 94).

Постановою Управління ДАБК ОМР від 06 лютого 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-42 та накладено на нього адміністративне стягнення у розмірі 6 800,00 гривень (а.с. 98).

29 січня 2020 року ТОВ «АБТІ» виготовило технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2 , з якого вбачається, що загальна площа об`єкта нерухомого майна склала 113,00 кв.м, а сам об`єкт складається з наступних об`єктів:

- житлова кімната, площею 16,6 кв.м;

- житлова кімната, площею 17,9 кв.м;

- житлова кімната, площею 20,7 кв.м;

- житлова кімната, площею 12,2 кв.м;

- коридор, площею 6,0 кв.м;

- коридор, площею 7,3 кв.м;

- коридор, площею 3,5 кв.м;

- кухня, площею 14,9 кв.м;

- душ, площею 0,8 кв.м;

- туалет, площею 1,7 кв.м;

- вбудована шафа, площею 0,8 кв.м;

- балкон, площею 2,9 кв.м;

- балкон, площею 7,7 кв.м.

Загальна площа об`єкта нерухомого майна склала 113,0 кв.м (а.с. 101).

29 січня 2020 року ТОВ «АБТІ» видало довідку, з якої вбачається, що під час технічної інвентаризації квартири АДРЕСА_2 встановлено, що загальна площа квартири складає 113,00 кв.м, житлова площа – 67,4 кв.м. У довідці вказано, що зміна площі відбулася за рахунок проведення внутрішніх робіт, виконання яких не передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, що не передбачає прийняття в експлуатацію згідно п. 1 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, що затверджений постановою КМУ від 07 червня 2017 року №406 (а.с. 103).

07 лютого 2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу – Білоус Іриною Олександрівною прийнято рішення про державну реєстрацію №51023506, а яким відбулася зміна площі об`єкта нерухомого майна, зокрема, загальна площа об`єкта нерухомого майна з 94,2 кв.м змінено на 113,00 кв.м, житлова площа з 55,2 кв.м, змінена на 67,4 кв.м, що підтверджується інформаційною довідкою є ДРРП від 28.08.2023 №343533251 (а.с. 104).

У позовній заяві позивач посилається на те, що ОСОБА_1 було проведено незаконні роботи та здійснено самочинне будівництво.

Відповідно до положень статті 39 Закону України « Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції від 12 червня 2011 року, що була чинна на момент прийняття рішення про затвердження декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності вбачається, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I-III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у разі необхідності під час розгляду питань, пов`язаних з видачею сертифіката, може звернутися до державних органів з метою отримання відповідних висновків.

Неподання таких висновків у визначений інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю строк не є підставою для продовження строку видачі сертифіката або відмови в його видачі.

Прийняття рішення про реєстрацію (відмову у реєстрації) декларації про готовність об`єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю відмовляють у реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, якщо така декларація подана чи оформлена з порушенням встановлених вимог.

Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю відмовляють у видачі сертифіката з таких підстав:

1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката;

2) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

3) невідповідність об`єкта проектній документації на будівництво такого об`єкта та вимогам державних будівельних норм, стандартів і правил.

Відмова у реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації та видачі сертифіката надається замовнику в письмовому вигляді у строк, передбачений для реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Тобто, приймаючи рішення про реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, уповноважений на те орган повинен був перевірити подану заявником декларацію вимогам чинного законодавства, та прийняти одне із двох рішень:

- зареєструвати таку декларацію;

- відмовити у реєстрації декларації.

Проте, 24 жовтня 2011 року Інспекцією ДАБІ в Одеській області прийнято рішення про реєстрацію такої декларації, що на думку суду та в очах стороннього спостерігача повинно свідчити про те, що уповноважений на те орган в установленому порядку перевірив подану декларацію на відповідність вимогам чинного законодавства, перевірив наявність усіх дозвільних документів, наявності паспортів забудови, висновків по проекту реконструкції тощо.

Покладання відповідальності за рішення, що були ухвалені органом публічної влади на фізичних та юридичних осіб на думку суду порушуватиме основоположні правові принципи, порушуватиме їх права, передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 9 ст. 39 Закону зазначено, що зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об`єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Верховний Суд України у постанові від 11.11.2014 у справі №21-405а14 в складі Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у питанні можливості оскарження рішення, яке вичерпало свою дію шляхом виконання, сформував висновок, відповідно до якого позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Аналізуючи положення статті 41 Закону №3038-VI Верховний Суд у постанові від 02.10.2018 у справі №465/1461/16-а дійшов наступних висновків:

«…для усунення можливості зловживання правом на перевірки, сукупність заходів, які здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил можуть здійснюватись лише під час виконання відповідними суб`єктами підготовчих та будівельних робіт.

Тобто за загальним правилом такі перевірки можливі щодо тих об`єктів, які знаходяться в процесі будівництва.

Виключенням із цього загального правила є виявлення факту самочинного будівництва у зв`язку з чим, такі перевірки можуть стосуватися й збудованого об`єкту.

Водночас, на думку колегії суддів після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення. А відтак, не може визнаватись законною перевірка контролюючого органу такого об`єкта та акти, оформлені за результатами державного архітектурно-будівельного контролю.».

Аналогічна правова позиція висловлена також у постановах Верховного Суду від 01.10.2019 №826/9967/18, від 05.06.2019 у справі №815/3172/18, від 23.07.2019 у справі №826/5607/17, від 09.06.2021 у справі №826/2123/18, від 18.06.2021 у справі №420/3572/19, від 17.10.2023 у справі №440/12326/21, від 14.03.2024 у справі №640/1622/20 та інших.

Крім того, вирішуючи питання можливості скасування реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації, Верховний Суд у постановах від 19.09.2018 у справі №804/1510/16 та від 02.10.2018 у справі №465/1461/16-а, від 01.10.2019 №826/9967/18, від 05.06.2019 у справі №815/3172/18, від 23.07.2019 у справі №826/5607/17, від 18.06.2021 у справі №420/3572/19 дійшов висновку, що реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт є актом одноразового застосування, який потягнув за собою настання певних правових наслідків, в даному випадку вчинення позивачем дій щодо реалізації наданого йому цією декларацією права на проведення будівельних робіт. Разом з тим, після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання.

Більше того, у рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 зазначено, що в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року №20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року №2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

Конституційний суд України в рішенні також зазначив, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

01 січня 2013 року набрав чинності закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно», яким з 01 січня 2013 року повноваження БТІ – припинено, а повноваження щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно – делеговано реєстраторам.

Як вже було встановлено судом, згідно розрахунку часток квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 станом на 31 грудня 2012 року на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 17 травня 2007 року та мирової угоди від 17 травня 2007 року належить 642/1000 частин квартири АДРЕСА_3 . Також, на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 21 жовтня 2011 року, належить частина квартири АДРЕСА_3 .

Підтвердження в офіційному документі КП «БТІ» ОМР факту належності ОСОБА_1 на праві власності частини квартири АДРЕСА_2 на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 21 жовтня 2011 року свідчить про те, що частина зазначеного об`єкта нерухомого майна на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 21 жовтня 2011 року була зареєстрована за ним КП «ОМБТІ та РОН», яке до 01 січня 2013 року виконувало функції з державної реєстрації речових прав (а.с. 195).

Також, на підставі зазначеної декларації КП «ОМБТІ та РОН», 03 листопада 2011 року було виготовлено технічний паспорт (а.с. 199).

Тому, після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №804/1510/16 та від 02.10.2018 у справі №465/1461/16-а.

Таким чином, суд вважає, що скасування декларації про готовність об`єкту до експлуатації після реєстрації права власності відповідача на нерухоме майно, виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому Європейського суду з прав людини у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

11 січня 2024 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Шмакова проти України» (заява №70445/13).

Вказана справа стосувалась позбавлення заявниці права власності на земельну ділянку за результатами провадження, ініційованого прокурором з метою повернення земельної ділянки заводу, який перебуває у державній власності. Прокурор стверджував, що спірна земельна ділянка була частиною землі, наданої у постійне користування місцевому державному промисловому підприємству для будівництва школи та дитячого садка, і, таким чином, не могла бути передана іншим особам.

ЄСПЛ зазначив, що Уряд не пояснив, чому, якщо існувала нагальна суспільна потреба у виділенні цієї землі для будівництва школи та дитячого садка, ця земельна ділянка стільки років не використовувалася, і чи така потреба усе ще існувала.

Крім того Суд повторив, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (див., наприклад, згадане рішення у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), пункт 45 з подальшими посиланнями).

З моменту реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації до моменту скасування постанови про готовність об`єкта до експлуатацію минуло близько 10 років, протягом якого ОСОБА_1 користувався реконструйованим майном.

Весь цей час органи архітектурно-будівельного контролю знали про те, що ОСОБА_1 здійснив реконструкцію майна, що є предметом спорту.

Так, постановою від 07 липня 2011 року №1513, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення, передбаченого ч. 3 ст. 96 КУпАП, що було допущене під час виконання робіт, пов`язаних з реконструкцією квартири АДРЕСА_2 .

Також, у постанові Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2014 року у справі №522/13774/14а, у якій ОСОБА_1 оскаржував постанову Інспекції ДАБК в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності, встановлено, що 22 травня 2014 року до Інспекції ДАБК в Одеській області телефонним дзвінком звернулась громадянка ОСОБА_5 з проханням вжити заходи, щодо незаконно побудованого житлового приміщення площею 20 кв.м її сусідом ОСОБА_1 біля його квартири АДРЕСА_2 , та стверджує, що вказану квартиру наймають особи, а власник – ОСОБА_1 проживає у помешканні, яке він прибудував біля квартири АДРЕСА_3 (а.с. 210).

Проте, навіть після надходження такого повідомлення, уповноважений на те орган не вжив достатніх заходів задля перевірки відомостей, зазначених у декларації про готовність об`єкта до експлуатації відомостей.

Згідно частини 1 статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами 4 та 7 статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень частини 7 статті 376 ЦК України суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.

Європейській суд з прав людини у рішенні від 21 квітня 2016 року у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга №46577/15) роз`яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Зазначене також роз`яснено судам у пункті 22 постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)»

Отже, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Як вже було встановлено, 01 листопада 2019 року представником ДАБК ОМР видано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, за яким ОСОБА_1 зобов`язано привести самочинно реконструйований об`єкт у відповідність до правоустановчих документів, шляхом демонтажу прибудованої житлової кімнати, площею 12,2 кв.м та звільнення зайнятого об`єму сходової клітини в строк до 01 грудня 2019 року (а.с. 37зв).

Зазначений припис не конкретизований, та не містить посилання на правоустановчі документи, у відповідність яких потрібно привести зазначений об`єкт нерухомого майна.

У позовній заяві позивач просить привести самочинно реконструйований об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до договору купівлі-продажу від 30.01.2018 за власний рахунок.

Відповідно до копії зазначеного договору, загальна площа об`єкта нерухомого майна становить 94,2 кв.м.

Тобто, у позовній заяві заявлена вимога про приведення самочинно збудованого об`єкта у попередній стан, площа якого становить 18,8 кв.м.

Будь-які докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 видавався припис, яким його зобов`язано привести самочинно реконструйований об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до договору купівлі-продажу від 30.01.2018 та площа якого становить 18,8 кв.м надано суду не було.

Більше того, позивач звертаючись до суду належним чином не обґрунтував необхідність приведення реконструйованого об`єкта у попередній стан згідно зазначеного договору, оскільки, реконструкція об`єкта нерухомого майна була проведена у 2011 році, про що свідчить реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, тоді як договір купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна був укладений 30 січня 2018 року, тобто, через 7 років після проведення реконструкції.

Тому, суд вважає, що позивачем не використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, оскільки, припис щодо приведення самочинно реконструйованого об`єкта нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до договору купівлі-продажу від 30.01.2018 – не видавався, будь-які додаткові заходи – не вживалися.

Також, заявляючи вимогу про скасування державної реєстрації, посилається на те, що якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, то реєстрація права власності на такий об`єкт нерухомого майна може проводитися лише після його прийняття в експлуатацію.

07 лютого 2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу – Білоус Іриною Олександрівною прийнято рішення про державну реєстрацію №51023506, на підставі якого було змінено площу об`єкта нерухомого майна. Зазначені зміни були внесені на підставі технічного паспорта, серія та номер б/н, виданий 29 січня 2020 року ТОВ «АБТІ», а також довідкою, серія та номер б/н, що видана 29 січня 2020 року ТОВ «АБТІ».

Зазначена довідка та технічний паспорт були видані після складання акту за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудування від 01 листопада 2019 року та видання відповідного припису, який стосувався демонтажу прибудови житлової кімнати, площею 12,2 кв.м.

У довідці встановлено, зміна площі відбулася за рахунок проведення внутрішніх робіт, виконання яких не передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, що не передбачає прийняття в експлуатацію згідно п. 1 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, що затверджений постановою КМУ від 07 червня 2017 року №406.

Доказів того, що реконструкція, яка була проведена та за наслідками якої складено довідку від 29.01.2020 відбулася за рахунок проведення робіт, виконання яких передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування – надано не було.

Тому, враховуючи те, що знесення об`єкта самочинного будівництва є крайнім заходом реагування, що допускається виключно після використання усіх передбачених законодавством заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та те, що позивачем не вживалися заходи такого реагування у відповідності до заявлених позовних вимог, беручи до уваги факт того, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28–36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 94 року, Серія A, №303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07.10.2010 (остаточне 21 лютого 2011 року) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства – обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10.02.2010 (остаточне 10 травня 2011 року) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно його усталеної практики, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачем, УДАБК ОМР, доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, те, що проведення відповідачем ОСОБА_1 самочинних будівельних робіт відбулись з втручанням в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, що підтверджується матеріалами фотофіксації, матеріалами перевірки, де інспектором зазначено, що відбулось приєднання до квартири об`єму сходової клітини із зведенням металевих горизонтальних балок в несучі конструкції будинку, а також встановлений дверний проріз в несучій капітальній стіні будинку для доступу до новоутвореної житлової кімнати, що є втручанням в огороджувальні несучі конструкції. Відповідач мав право здійснювати будівельні роботи лише за наявності дозвільних документів, та здійснити реєстрацію права власності лише на підставі отриманої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, що відповідачем зроблено не було, отже насправді фактично незаконним рішенням нотаріуса узаконено збільшення площі квартири, шляхом прибудови кімнати, за рахунок сходової клітини загального користування.

Й, навпаки, відповідачем ОСОБА_1 не доведено належним чином заперечення проти позову, а саме, те, що позивачем не вживалось усіх передбачених законодавством заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та те, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення.

Так, розглядаючи подібну справу, Верховний Суд у постанові від 24.03.2021 у справі №495/10972/17 (провадження №61-6894св20) зробив наступний правової висновок: «Згідно частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Саме такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-1328цс15, а також Верховним Судом у постановах від 18.02.2019 у справі №308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі №202/3520/16-ц.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, що є необхідним для підтвердження права власності, і самостійного значення для виникнення права власності немає, оскільки визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

У пункті 55 постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц (провадження №14-445цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанову від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 (пункти 6.31-6.33)).

Ураховуючи наведене, помилковим є висновок апеляційного суду про те, що у спірних правовідносинах держава через свої уповноважені органи офіційно визнала та підтвердила факт виникнення у ОСОБИ_1 права власності на будівлю відпочинку рибака та зберігання плавзасобів як нерухоме майно».

При розгляді аналогічної справи Верховний Суд у постанові від 27.01.2021 у справі №520/9539/13 (провадження №61-16069св19) дійшов наступного правового висновку: «У пунктах 6.23-6.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 (провадження №12-115гс19) зазначено, що:

«за положеннями частини першої статті 376 ЦК України (у редакції, чинній станом на час звернення до суду із цим позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об`єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів.

Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва».

Апеляційним судом встановлено, що 22 жовтня 2019 року до УДАБК ОМР надійшов лист-звернення голови правління ОСББ «Грецька 45» (вх. №01-10/481-ЗГ від 22.10.2019) про порушення суб`єктом містобудування вимог містобудівного законодавства. Управлінням було видано направлення для проведення позапланового заходу №001882 від 23.10.2019 та проведено позапланову перевірку стосовно дотримання вимог містобудівного законодавства на об`єкті «Реконструкція квартири за адресою: АДРЕСА_1 ».

Посадовою особою Управління, встановлено, що відповідно до даних Державногореєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_2 загальною площею 94,2 кв.м належить відповідач на підставі договору купівлі-продажу №111 від 30.01.2018 та мирової угоди №б/н від 17.05.2007, а також ухвали Приморського районного суду м. Одеси у справі №2-2223/07 від 17 травня 2007 року.

Зокрема, перевіркою встановлено, що в 2011 році ОСОБА_1 виконано будівельні роботи із реконструкції даної квартири шляхом зміни її геометричних розмірів, а саме прибудовано житлову кімнату площею 12, 2 кв.м в рівні третього поверху будинку за рахунок приєднання до квартири об`єму сходової клітини загального користування даного будинку із заведенням металевих горизонтальних балок в несучі конструкції будинку, а також влаштовано дверний проріз в несучій капітальній стіні будинку для доступу до новоутвореної житлової кімнати, що підтверджується матеріалами фотофіксації у ході проведення позапланової перевірки.

В результаті вказаних будівельних робіт загальна площа квартири збільшилась до 105,5 кв.м. Вказане, також підтверджується наданим у ході позапланової перевірки технічним паспортом від 03.11.2011, виданого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості».

Відповідно до вказаного технічного паспорта, 3-я кімната загальною площею 12,2 кв.м, тобто, відповідач збільшив площу квартири шляхом прибудови даної кімнати.

В свою чергу, УДАБК ОМР направлено лист 01-10/481-ЗГ від 24.10.2019 до ФОП ОСОБА_2 з проханням надати інформацію щодо наявності розробленої проектної документації з реконструкції квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до листа ФОП ОСОБА_2 від 25.10.2019 (вх. №01-10/481-ЗГ від 28.10.2019), проектна документація з реконструкції квартири АДРЕСА_2 не розроблялась.

Таким чином, будівельні роботи з реконструкції вищевказаної квартири відповідачем проведено без належно розробленої та затвердженої проектної документації, що є порушенням норм чинного законодавства.

За результатами перевірки вищевказаного об`єкта, УДАБК ОМР було складено наступні матеріали:

- акт складений за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт №001882 від 01.11.2019;

- протокол про адміністративне правопорушення від 01 листопада 2019 року відповідно до частини 9 статті 96 КУпАП;

- припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 01 листопада 2019 року.

Відповідно до вказаного припису УДАБК ОМР №663/19 від 01.11.2019, відповідача зобов`язано привести самочинно реконструйований об`єкт у відповідність до договору купівлі-продажу № 111 від 30.01.2018 року шляхом демонтажу прибудованої житлової кімнати площею 12,2 кв.м та звільнення зайнятого об`єму сходової клітини, яка находиться в загальному користуванні мешканців будинку.

Також, у вказаному приписі вимагалося обов`язково повідомити Управління про його виконання до 01.12.2019 року.

За результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення, заслухавши осіб, які брали участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення, а саме: заступника начальника інспекційного відділу №14 УДАБК ОМР Лисого С. О., винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №830/19 від 27.11.2019, якою визнано відповідача винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Також, УДАБК ОМР звертало увагу суду першої інстанції, що вказана постанова оскаржувалась ОСОБА_1 у Приморському районному суді м. Одеси. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси по справі №522/8370/20 від 23.12.2020 в задоволені позову ОСОБА_1 до УДАБК ОМР про скасування постанови №830/19 від 27 листопада 2019 року відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2021 року по справі №522/8370/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі №522/8370/20 від 23 грудня 2020 року залишено без змін.

У рішенні Приморського районного суду м. Одеси по справі №522/8370/20 від 23 грудня 2020 року, суд зазначив: «Разом з цим, оспорюючи постанову від 27 листопада 2019 року №830/19, в обґрунтування власної правої позиції позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували наявність в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 9 ст. 96 КУпАП, а наведені ними доводи не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи. В той же час, позивач в своєму позові, жодним чином не обґрунтовує відсутності факту вчиненого адміністративного правопорушення, а надана постанова від 07 липня 2011 року лише додатково підтверджує викладені в оскаржуваній постанові обставини.

Поміж цим, сам позивач у своєму позові не заперечує, що ним була здійснена реконструкція власної квартири, а отже це також свідчить на користь позиції відповідача.

Проаналізувавши вищенаведені докази, досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що постанова №830/19 від 27 листопада 2019 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 9 ст. 96 КУпАП є законною, оскільки складена відповідною уповноваженою посадовою особою, в межах її компетенції та з дотриманням передбаченої законом процедури, а тому підстав для її скасування суд не вбачає.

Позивачем не надано доказів, які б спростовували обставини, викладені заступником начальника управління начальником інспекційного відділу №1 УДАБК ОМР Єфремовим В. Ю. в постанові по справі про адміністративне правопорушення, як і не надано доказів допущених відповідачем порушень під час розгляду та оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення.

Відтак, виходячи з викладеного, суд вважає, що зміст оскаржуваної постанови відповідає вимогам ст. ст. 283-284 КУпАП, адміністративне стягнення накладено в межах санкції статті».

Судом першої інстанції помилково не прийнято до уваги рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі №522/8370/20 від 23 грудня 2020 року, що набрало законної сили та має пряме відношення до даної справи, оскільки ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Оскільки від відповідача не надходили пояснення щодо виконання вимог вказаного припису, як того він вимагає, на підставі наказу Управління №01-13/1ДАБК від 02.01.2020, направлення для проведення планового (позапланового) заходу №000008 від 03.01.2020 та необхідності перевірки виконання вимог припису Управління №663/19 від 01.11.2019, посадовою особою УДАБК ОМР проведено захід державного архітектурно-будівельного контролю на об`єкті за адресою: АДРЕСА_1 з метою перевірки виконання вимог вищевказаного припису.

Згідно вимог п. 14 Порядку №553, суб`єктом містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, зобов`язаний виконувати вимоги органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

На момент виїзду на місце встановлено, що самочинно реконструйований об`єкт не приведено до попереднього стану, а саме у відповідності до договору купівлі-продажу від 30.01.2018, загальна площа об`єктів нерухомого майна становила 94,2 кв.м.

Таким чином, відповідач не виконав вимоги припису Управління від 01.11.2019 за №663/19, чим порушив абз. 3 п. 14 Порядку №553.

За результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення, винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №057/28 від 06.02.2020, якою було визнано Відповідача винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Управління здійснило оформлення та надсилання даної постанови у порядку та строках передбачених п. 22 Порядку №553.

Постанова УДАБК ОМР №057/28 від 06.02.2020 по справі про адміністративне правопорушення винесена на підставі та за результатом всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Вказана постанова є чинною та не оскарженою, припис також є чинним та обов`язковим до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил з визначення строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 376 ЦК України для задоволення позову у цій категорії справ необхідно наявність таких фактів як неможливість перебудови об`єкту або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Отже, усі ці факти є свідченням про небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво усувати його наслідки.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, про те, що УДАБК ОМР були використані усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Також суд першої інстанції помилково виходив з того, що УДАБК ОМР не надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідачу видавався припис, яким його було зобов`язано привести самочинно реконструйований об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 у відповідність до договору купівлі-продажу від 30.01.2018 та площа якого становить 18,8 кв.м.

Однак, УДАБК ОМР разом із позовною заявою було надано копію поштового відправлення від 01.11.2019 за №6506503611409, яке підтверджує направлення відповідачу відповідного припису та інших матеріалів справи.

Відповідно до п. 24 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 №553 (далі – Порядок №553) встановлено, що матеріали перевірок за результатами державного архітектурно-будівельного контролю (акт, припис, протокол, постанова про накладення штрафу) підписуються відповідною посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю та надсилаються суб`єкту містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, рекомендованим листом та/або за допомогою електронного поштового зв`язку та/або електронного кабінету. Матеріали перевірок вважаються врученими суб`єкту містобудування з моменту їх відправлення.

Отже, судом першої інстанції помилково не були взяті до уваги докази Управління щодо факту видачі припису Відповідачу, чим спричинено висновок суду про не вжиття Управлінням усіх заходів реагування на самочинне будівництво.

Щодо скасування рішення приватного нотаріуса Білоус Ірини Олександрівни від 07.02.2020 індексний номер рішення 51023506.

Відповідно до договору купівлі-продажу №111 від 30.01.2018 ОСОБА_3 передала у власність, а ОСОБА_1 набув у власність квартиру, яка в цілому складається з трьох житлових кімнат, житловою площею 55,2 кв.м, загальною площею 94,2 кв.м. Зазначені технічні характеристики вказані у технічному паспорті, виготовленого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» станом на 25 жовтня 2012 року.

Приватним нотаріусом Білоус Іриною Олександрівною від 07.02.2020 індексний номер рішення 51023506 було внесено зміни до розділу «Площа», а саме: Загальна площа (кв.м): 94.2, житлова площа (кв.м): 55.2 змінено на Загальна площа (кв.м): 113, житлова площа (кв.м): 67.4 на підставі технічного паспорту, серія та номер: б/н, виданий 29.01.2020, видавник ТОВ «АБТІ» та довідка серія та номер: 3873019, виданий 29.01.2020, видавник ТОВ «АБТІ».

Відповідно до вказаної довідки серія та номер: 3873019, видана 29.01.2020, видавник ТОВ «АБТІ» зазначено, що зміна площі відбулась за рахунок проведення внутрішніх робіт, виконання яких не передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, що не передбачає прийняття в експлуатацію згідно п. 1 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 року №406.

Технічний паспорт на об`єкт нерухомості є документом, що підтверджує проведення технічної інвентаризації об`єкту та не може бути самостійною підставою виникнення права власності.

Тобто, виходячи з вищезазначеного, до повноважень БТІ не відноситься встановлення того чи проведені роботи передбачали або не передбачали втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування.

Адже дані будівельні роботи відбулись із таким втручанням, що підтверджується матеріалами фотофіксації, матеріалами перевірки, де інспектором зазначено, що відбулось приєднання до квартири об`єму сходової клітини із зведенням металевих горизонтальних балок в несучі конструкції будинку, а також встановлений дверний проріз в несучій капітальній стіні будинку для доступу до новоутвореної житлової кімнати, що є втручанням в огороджувальні несучі конструкції.

Таким чином, ОСОБА_1 мав право здійснювати будівельні роботи лише за наявності дозвільних документів, та здійснити реєстрацію права власності лише на підставі отриманої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, що Відповідачем зроблено не було, та насправді фактично незаконним рішенням нотаріуса узаконено збільшення площі квартири, шляхом прибудови кімнати, за рахунок сходової клітини загального користування.

Таким чином, за відсутності дозвільних документів на проведення будівельних робіт щодо об`єкту нерухомого майна, проведення будь-яких інвентаризаційних дій, що має наслідком складання відповідних документів (технічних паспортів, довідок, звітів), є неможливим, а інформація, що міститься в таких документах, є недостовірною.

Досліджуючи питання дотримання балансу інтересів сторін спору на предмет переваги між захистом порушеного права позивача на усунення самочинного будівництва проведеного без належного дозволу, належно затвердженого проекту та з істотними порушеннями будівельних норм і правил, та правом відповідача ОСОБА_6 володіти, користуватися і розпоряджатися самочинним майном, колегія суддів надає перевагу захисту прав позивача, оскільки відповідачем не вжив усіх розумних заходів, не виявив обережність та обачність при здійсненні самочинних будівельних робіт.

11 березня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника відповідача – адвоката Ситніка Володимира Олександровича надійшла заява, у якій заявник просив застосувати строк позовної давності та залишити позовну заяву без задоволення.

Дійсно, особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд протягом позовної давності.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Наведене дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу).

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 – 255 ЦК України.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

На віндикаційні позови поширюється загальна позовна давність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17 (провадження №14-183цс18)).

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме, статей, 256, 257, 261 ЦК України, Верховний Суд України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі №6-17цс17 дійшов до правового висновку: «порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в частині першій статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року №6-17цс17».

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.08.2019 у справі №520/9169/15 (провадження №61-25349св18), у постанові від 22.01.2020 №522/68715/15 (провадження №61-1563св17) та Верховний Суд України у постанові від 21 травня 2014 року у справі №6-7цс14.

Встановлено, що про порушено право позивач об`єктивно довідався 07 лютого 2020 року коли приватний нотаріус Білоус Ірини Олександрівни ухвалила рішення від 07.02.2020, індексний номер рішення 51023506, яким було внесено зміни до розділу «Площа», а саме: загальна площа (кв.м): 94, 2; житлова площа (кв. м): 55, 3 змінено на: Загальна площа (кв.м.) 113, житлова площа (кв.м.): 67, 4.

Проте, у даному випадку з достовірністю встановлено, що позовна давніть перервалась зверненням УДАБК ОМР до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про приведення самочинно реконструйований об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до договору купівлі – продажу №111 від 30.01.2018 за власний рахунок. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року провадження по справі №420/2959/20 за позовом УДАБК ОМР до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України у зв`язку з тим, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, після ухвалення даного рішення переривання позовної давності закінчилось, її перебіг розпочався спочатку.

З позовом за захистом порушеного права позивач звернулася суду 24 серпня 2023 року, тобто в межах строку позовної давності.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.201 (остаточне – 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Великої Палата Верховного Суду та Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та наявні у справі докази, надані сторонами у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що, наявними у справі доказами доведено належним чином проведення відповідачем ОСОБА_1 самочинних будівельних робіт які відбулись з втручанням в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, що підтверджується матеріалами фотофіксації, матеріалами перевірки, де інспектором зазначено, що відбулось приєднання до квартири об`єму сходової клітини із зведенням металевих горизонтальних балок в несучі конструкції будинку, а також встановлений дверний проріз в несучій капітальній стіні будинку для доступу до новоутвореної житлової кімнати, що є втручанням в огороджувальні несучі конструкції. Відповідач мав право здійснювати будівельні роботи лише за наявності дозвільних документів, та здійснити реєстрацію права власності лише на підставі отриманої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, що відповідачем зроблено не було, отже насправді фактично незаконним рішенням нотаріуса узаконено збільшення площі квартири, шляхом прибудови кімнати, за рахунок сходової клітини загального користування. Державна реєстрація права власності на такий об`єкт нерухомості не змінюють режиму такого об`єкта як самочинного та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва.

Відповідач ОСОБА_1 був зобов`язаний передбачити наслідки надання недостовірних даних при реєстрації права власності, тому вказаний висновок не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку втручання держави у мирне володіння майном відповідачем є пропорційним.

Отже, права позивача порушені відповідачем й у відповідності до статей 15, 16 ЦК України підлягають захисту судом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

На переконання суду апеляційного інстанції, такі дії відповідача ОСОБА_1 щодо здійснення самочинної прибудови неправомірно, необхідно оцінити як недобросовісні, спрямовані на порушення прав та законних інтересів позивача, що свідчить про наявність обставин, визначених частиною другою статті 13 ЦК України, неправомірна мета та недобросовісна поведінка позбавляють сторону права посилатися на такі обставини як на підставу та умови надання захисту судом.

Таким чином, позовні вимоги Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради є законними, обґрунтованими, та підлягають задоволенню в повному обсязі

Порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 264, 265 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статей 328, 376 ЦК України, частини 3 статті 10, частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про задоволенні позову в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Згідно підпунктів б, в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України).

Встановлено, що позивачем сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі – 5 368 гривень (т. 1 а.с. 131) та за подання апеляційної скарги у розмірі – 6 441,60 грн (т. 2 а.с. 113).

Тому, враховуючи те, що позовні вимоги Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради підлягають задоволенню, з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути сплачений позивачем судовий збір.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, в інтересах якого діє адвокат Подцерковний Гліб Олегович, задовольнити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2025 року скасувати та ухвалити постанову, якою позов Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа – приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу – Білоус Ірина Олександрівна про зобов`язання привести до первинного стану об`єкт будівництва та скасувати рішення приватного нотаріуса щодо внесення змін до державної реєстрації права власності задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) привести самочинно реконструйований об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до договору купівлі – продажу №111 від 30 січня 2018 року за власний рахунок.

Скасувати рішення приватного нотаріуса Білоус Ірини Олександрівни від 07 лютого 2020 року, індексний номер рішення 51023506, яким було внесено зміни до розділу «Площа», а саме: загальна площа (кв.м): 94,2; житлова площа (кв. м): 55,3 змінено на: Загальна площа (кв.м.) 113, житлова площа (кв.м.): 67,4.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (ЄДРПОУ 40199728) витрати за подання позовної заяви у розмірі 5 368 гривень, та апеляційної скарги у розмірі 6 441,60 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 12 жовтня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М. М. Драгомерецький

Р. Д. Громік

С. М. Сегеда