Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №521/12067/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6728/26

Справа № 521/12067/25

Головуючий у першій інстанції Поліщук І. О.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Драгомерецького М.М.,

Комлевої О.С.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника ОСОБА_1 – адвоката Ткач Т.А.,

представника ОСОБА_2 – адвоката Іванової Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі ВКЗ, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткач Тетяна Анатоліївна, на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 30 березня 2026 року, повний текст якого складено 30 березня 2026 року та ухваленого під головуванням судді Поліщук І.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини,

встановив:

ОПИСОВА ЧАСТИНА.

КОТОКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

14.07.2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що між сторонами 03.03.2017 року було укладено шлюб.

Під час перебування у шлюбі у подружжя народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після фактичного припинення шлюбних відносин, ОСОБА_2 періодично перераховував на банківський рахунок ОСОБА_1 грошові кошти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , втім, наразі виплата таких грошових коштів припинилась.

Також, до теперішнього часу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не дійшли згоди щодо розміру аліментів та щодо місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На даний час ОСОБА_1 разом з донькою ОСОБА_3 зареєстровані та проживають у кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 119,7 кв.м., та яка належить матері позивача ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 є підприємцем, має стабільний самостійний дохід, яким може створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний фізичний, духовний, інтелектуальний, культурний та соціальний розвиток її особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. ОСОБА_1 не зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, не веде аморальний спосіб життя. ОСОБА_1 має всі матеріально-побутові умови, які можуть забезпечити спільне проживання доньки разом з нею, а також впевнена, що права малолітньої доньки на гармонійний розвиток та належне виховання будуть нею забезпечені краще ніж батьком, при цьому вона розуміє та не заперечує рівності прав обох батьків.

Враховуючи вищенаведене, позивачка просила суд визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_1 за місцем її реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 .

Позивач також зазначала, що після фактичного припинення шлюбних відносин, ОСОБА_2 періодично перераховував на банківський рахунок ОСОБА_1 грошові кошти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , що підтверджується відповідними платежами.

Так, за період з 27.12.2024 року по 18.06.2025 року ОСОБА_4 було перераховано на банківський рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 214 562,20 грн. на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 . Тобто, середньомісячний розмір перерахованих ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки склав 30 651,74 грн., з розрахунку 214 562,20 грн./ 7 місяців. Втім, в подальшому виплата таких грошових коштів на утримання доньки припинилась. Наразі малолітня донька перебуває на цілковитому утриманні матері.

Згідно декларації ОСОБА_2 , поданої 28.04.2025 року перед звільненням, сукупний дохід ОСОБА_4 за 2024 рік складається із заробітної плати, отриманої в Київській обласній державній адміністрації у розмірі 793 608,00 грн. та заробітної плати, отриманої в Департаменті екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації у розмірі 286 741,00 грн., що в сукупному розмірі складає 1 080 349,00 грн. (середньомісячний дохід складає - 90 029, 10 грн.).

Тому, зважаючи на відсутність на утриманні ОСОБА_2 інших осіб, достатній матеріальний стан ОСОБА_2 , що підтверджується декларацією про майновий стан та доходи та підтвердиться в судовому процесі після отримання відповідей на ухвалу Суду про витребування доказів; те, що за період з 27.12.2024 року по 18.06.2025 року ОСОБА_2 було перераховано на банківський рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 214 562,20 грн. на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , тобто середньомісячний розмір перерахованих ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки склав 30 651,74 грн., що також підтверджує достатній матеріальний стан ОСОБА_2 , а також те, що на утримання доньки необхідні значні кошти на придбання продуктів харчування, шкільного приладдя та додаткових шкільних витрат, одягу, взуття, предметів гігієни, проїзду у транспорті та на інші потреби, позивачка вважає, що аліменти у розмірі 30 000,00 грн. відповідатимуть вимогам норм матеріального права, а також будуть необхідними та достатніми для забезпечення гармонійного, фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку малолітньої доньки.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила задовольнити її вимоги.

КОРОТКОИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 30.03.2026 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково.

Визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини, доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі, у розмірі 11 000,00 грн. щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, з урахуванням індексації на час їх виплати, починаючи з 14 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

В решті частини позовних вимог відмовлено (т.2, а.с.45-58).

Крім того, додатковим рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09.04.2026 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто судові витрати на правничу допомогу у розмірі 12 284,45 грн. (т.2, а.с.68-69).

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

НА РІШЕННЯ СУДУ

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_5 , ставить питання про зміну рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 30.03.2026 року та позовні вимоги, в частині стягнення аліментів, задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.72-79).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника адвоката Іванової Н.С., просить рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 30.03.2026 року залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (т.2, а.с.104-108).

У відповіді на відзив позивач, в особі свого представника, зазначила, що відзив на апеляційну скаргу невмотивований та не спростовує доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі (т.2, а.с.114-116).

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 30.03.2026 року в частині визнання місця проживання дитини разом із матір`ю учасниками у справі не оскаржується.

Додаткове рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 0.04.2026 року сторонами у справі не оскаржується.

Вирішуючи питання про слухання справи в режимі відеоконференції, за участю представника ОСОБА_1 – адвоката Ткач Т.А., представника ОСОБА_2 – адвоката Іванової Н.С., колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи (т.2, а.с.121-123).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Задовольняючи позовні вимоги частково та стягуючи з відповідача аліменти на утримання малолітньої дитини у розмірі 11 000,00 грн., щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд першої інстанції виходив із того, що середньомісячна заробітна плата відповідача ОСОБА_2 складає 44 112,14 грн. та позивачем не було надано доказів на підтвердження можливості відповідачем сплачувати аліменти саме в розмірі 30 000,00 грн. на місяць (т.,2, а.с.45-58).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (ст. 182 СК України).

Відповідно до ч. 2 цієї статті, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Сторони у справі є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.19).

Відповідач працевлаштований на посаді головного державного інспектора у Державній податковій службі України, що підтверджується відповідною довідкою №288 від 09.10.2025 року та його середньомісячна заробітна плата складає 44 112,14 грн. (т.2, а.с.41).

ОСОБА_1 просила у позові стягнути аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 30 000,00 грн. щомісячно. Проте, суд першої інстанції, розглядаючи спір, обґрунтовано взяв до уваги саме середньомісячну суму доходів відповідача, розмір якої підтверджено належними та допустимими доказами.

Будь-яких інших відомостей про офіційні доходи ОСОБА_2 , які б підтверджували можливість останнього сплачувати аліменти на дитину у розмірі 30 000,00 грн., матеріали справи не містять.

Фактично усі доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що вона вважає, що ОСОБА_2 має значно більші доходи ніж його заробітна плата. Однак, під час розгляду справи у суді першої інстанції було витребувано інформацію з усіх банків, що були заявлені позивачем та було встановлено, що рахунок ОСОБА_2 є лише у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та згідно виписок по банківському рахунку на нього зараховується заробітна плата відповідача (т.1, а.с.148-154). Інших офіційних доходів відповідач ОСОБА_2 не має.

Отже, само по собі лише посилання позивача на можливість відповідача сплачувати аліменти у розмірі 30 000,00 грн. не може бути підставою для стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини у такому розмірі.

Судом першої інстанції було обґрунтовано не взято до уваги посилання позивача – апелянта у справі на те, що після фактичного припинення шлюбних відносин, ОСОБА_2 у період з 27.12.2024 року по 18.06.2025 року перераховував на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти на утримання малолітньої доньки (т.1, а.с.29-86), оскільки факт припинення шлюбних відносин саме у грудні 2024 року позивачем не доведено. Крім того, позивачем не було доведено, що вказані грошові кошти були перераховані на рахунок позивачки як аліменти на утримання дитини.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 , звертаючись до суду із позовом 19.06.2025 року про розірвання шлюбу (справа № 755/11541/25), фактично визнав і підтвердив обставини тривалого припинення сімейних відносин із ОСОБА_2 , також не зазначає, що шлюбні стосунки між сторонами були припиненні з грудня 2024 року та грошові кошти, про які було зазначено вище, були зараховані на рахунок ОСОБА_1 як аліменти на утримання дитини.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що за правилами ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Апелянт, як мати, має рівні обов`язки щодо утримання неповнолітньої дитини та має витрачати так само кошти на утримання дитини як і батько.

Однак, позивачем – апелянтом у справі не було надано будь-яких доказів на підтвердження витрат на утримання неповнолітньої дитини у сумі 60 000,00 грн. щомісяця. Більш того, апелянтом не було надано доказів витрат на утримання дитини навіть у розмірі 30 000,00 грн. щомісячно, та не зазначила, чим саме обґрунтована така сума аліментів, в той час як прожитковий мінімум у 2026 році на дитину 8 річного віку становить 3 512,00 грн.

Крім того, апелянт ОСОБА_1 не надала суду доказів того, що вона також витрачає на утримання неповнолітньої доньки сторін 30 000,00 грн. щомісячно

За таких обставин, суд першої інстанції, з урахуванням наданнях доказів, прийшов до правильного висновку про необхідність часткового задоволення позову в цій частині та стягнув аліменти з відповідача на утримання неповнолітньої доньки у розмірі 11 000,00 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку і до досягнення нею повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 , виходячи із офіційного середньомісячного заробітку відповідача.

Інше не відповідало б принципам розумності та справедливості.

Колегія суддів також враховує, що представник позивача і апелянта ОСОБА_1 – адвокат Ткач Т.А. не заявила в суді апеляційної інстанції жодних заяв і клопотань

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

МІЖНАРОДНЕ І НАЦІОНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду

апеляційної скарги

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 – 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткач Тетяна Анатоліївна, залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 30 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Через перебування судді Комлевої О.С. у відрядженні, повне судове рішення складено 12.10.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева