Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №646/260/23 — Миколаївський апеляційний суд

06.10.26

22-ц/812/1383/26

Провадження № 22-ц/812/1383/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 жовтня 2026 року м. Миколаїв

справа № 646/260/23

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Муругова В.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю, стягнення аліментів та відібрання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Бєлєвцовою Ольгою Олегівною - на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 23 березня 2026 року під головуванням судді Чулупа О.С., повне судове рішення складено цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю, стягнення аліментів та відібрання дитини.

Позивач зазначала, що з 03 вересня 2019 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який в подальшому було розірвано 14 грудня 2022 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як вказала позивачка, до війни вони проживали у військовому містечку у м. Мелітополь, 24 лютого 2022 року відповідач, який є військовослужбовцем, був на чергуванні та виїхав з міста, залишивши її з сином в м. Мелітопіль, і лише через два-три місяці вона з дитиною змогла виїхати з окупованого м. Мелітополь до м. Миколаєва, де вони прожили деякий час. Потім відповідач без її згоди забрав сина і відвіз у невідомому напрямку та в телефонному режимі відмовився його повертати, в зв`язку з чим вона зверталася до органів поліції та до служби у справах дітей, однак реакції не було. Така поведінка відповідача викликає у неї побоювання за життя та здоров`я сина, оскільки невідомо з ким він залишається коли батько йде на службу. Вважає, що визначення місця проживання дитини з нею буде найкращим для дитини, так як малолітня дитина потребує підвищеної уваги та турботи саме з боку матері, вона на теперішній час знаходиться у відпустці за доглядом за дитиною до трьох років, отримує щомісячну грошову допомогу для дитини, веде активний та здоровий спосіб життя, не має судимостей та не перебуває на обліку в психдиспансері, має постійне місце проживання, де також проживає її мати - ОСОБА_4 , яка любить онука і приділяє йому належну увагу, не чинитиме перешкод у спілкуванні дитини з батьком. Враховуючи той факт, що батько чинить перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_1 вважає, що єдиним способом захисту прав дитини є відібрання її у батька та повернення матері.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із його матір`ю ОСОБА_1 ; відібрати дитину від батька ОСОБА_2 та передати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_1 за місцем фактичного проживання матері; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини у розмірі частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття.

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - адвокат Нікітченко М.О. - просила відмовити у задоволенні позову. Вказує, що дійсно відповідач станом на день повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України був на чергуванні та отримав наказ виїхати з міста, також командирами було надано роз`яснення, що сім`ї вони не можуть взяти з собою, оскільки це є небезпечним першочергово саме для сімей, а тому відповідач був вимушений виконувати наказ. За весь час проживання позивачки в окупації з сином, вона майже щодня знаходилася в стані алкогольного сп`яніння, за сином в цей час доглядали люди, в яких вони проживали. По приїзду до м. Миколаєва ОСОБА_1 проживала з сином в будинку, який їм орендував ОСОБА_2 . Також вказує, що дитина стала проживати з батьком та його матір`ю, оскільки позивачку внаслідок вживання наркотичних речовин забрали на лікування до Миколаївського обласного наркологічного диспансеру. А тому вважає твердження позивачки про те, що визначення місця проживання сина з нею буде відповідати якнайкращим інтересам дитини та що дитині буде з нею безпечно, - не відповідає дійсності. На думку представника ОСОБА_2 , стороною позивача не доведено обставини, на які вона посилається в позові, оскільки надані докази не є належними, достовірними та достатніми, а вимога про стягнення аліментів спрямована на безпідставне збагачення за його рахунок.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2024 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування.

17 квітня 2024 року ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву про визначення місця проживання дитини з батьком. В обґрунтування зустрічного позову зазначав, що він разом з сином з жовтня 2023 року зареєстровані як внутрішньо-переміщені особи та проживають разом з його батьком та дружиною батька за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності дружині батька. У житловому будинку є всі відповідні умови. Коли він йде на роботу (на службу) син залишається з рідним дідом. Також звертав увагу, що він до кримінальної або адміністративної відповідальності не притягувався, за місцем служби характеризується позитивно, має достатній дохід для належного утримання та забезпечення сина всім необхідним, тоді як відповідачка не має ані постійного, ані тимчасового заробітку, не отримує жодних виплат від держави, так як синові вже виповнилося три роки. Вийшовши з лікарні у 2022 році після лікування наркотичної залежності ОСОБА_1 зібрала свої речі та навіть не намагалась побачити сина, а поїхала жити до м. Харків, де проживає і по цей час. За весь час з моменту звернення її до суду вона жодного разу не зателефонувала та не спитала про сина, не приїхала до м. Миколаїв, хоча їй відомо місце проживання сина, також не передала синові подарунків на будь-яке свято, не цікавилася станом його здоров`я. ОСОБА_1 ніколи не проявляла до сина материнської любові. Просить звернути увагу, що відповідач, як мати безвідповідально ставиться до своїх батьківських обов`язків, зловживає наркотичними речовинами та алкоголем, що свідчить про наявність ризиків для життя, здоров`я та морального виховання дитини.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком за адресою його проживання.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2024 року зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано з первісним позовом ОСОБА_1 .

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2026 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що визначення місця проживання з батьком буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, оскільки дитина вже достатньо тривалий час - з 2023 року - проживає з батьком та його родиною, ним належно виконуються батьківські обов`язки, створено належні умови проживання та виховання, тоді як матеріали справи не містять доказів створення належних умов для виховання та проживання дитини матір`ю. Крім того встановлено, що остання в певний період зловживає алкогольними напоями. Враховуючи, що суд дійшов висновку щодо визначення місця проживання з батьком, то у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір`ю, стягнення аліментів та відібрання дитини було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Бєлєвцова О.О. - вказує на необґрунтованість судового рішення, вважає, що воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та про відмову у задоволенні зустрічного позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги адвокат Бєлєвцова О.О. зазначає, що судом не було всебічно, повно та об`єктивно досліджено надані позивачкою докази, зокрема ніяк не оцінено довідку про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин № 888 від 28 грудня 2022 року, яка видана КНП «Міський психоневрологічний диспансер № 3» Харківської міської ради, надані нею доводи щодо залишення ОСОБА_2 її з сином в небезпеці під час окупації м. Мелітополь збройними формуваннями російської федерації, її тяжкому психоемоційному стану через тривале перебування в окупації, що було однією з підстав для примусового вилучення батьками чоловіка в неї дитини та поміщення її до лікувального закладу без її згоди. Також не враховано те, що з моменту її госпіталізації до дати прийняття рішення у справі пройшло три з половиною роки, емоційний стан ОСОБА_1 задовільний, вона характеризується за місцем проживання позитивно, не вживає ніяких психоактивних речовин, працевлаштована, має достатній дохід, а отже в змозі забезпечити свого сина належними умовами для життя, встановити з ним тісний емоційний зв`язок. Судом залишено поза увагою те, що ОСОБА_2 весь час з кінця 2022 року чинить ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з сином, що сприяє розриву емоційних зв`язків між матір`ю та дитиною. Окрім цього звертає увагу, що суд першої інстанції формально підійшов до оцінки висновку органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання дитини з батьком. Визначення місця проживання дитини з батьком ОСОБА_2 є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право матері на повагу до її сімейного життя. Також адвокат Бєлєвцова О.О. вказує, що станом на дату подання апеляційної скарги ОСОБА_1 звернулась до Миколаївської міської ради із заявою про встановлення графіку зустрічей з сином.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Бараненко Д.В. - вказує, що викладені в скарзі доводи заявниці про неврахування судом першої інстанції доказів її належної поведінки та психоемоційного стану не можуть бути враховані для скасування законного рішення, адже суд досліджує докази в їх сукупності. Надані батьком під час розгляду справи докази як спростовують докази матері про її спроможність забезпечити дитині нормальні та безпечні умови життя, так і підтверджують можливість батька створити дитині безпечне та благонадійне середовище, яке відповідає найкращим інтересам дитини. Так само, судом враховано висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з батьком. Крім того вказує, що на сьогодні наявні відомості про те, що мати дитини не припинила зловживати алкогольними напоями та вести асоціальний спосіб життя.

З урахування викладеного адвокат Бараненко Д.В. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

В призначене апеляційним судом на 15 вересня 2026 року судове засідання позивачка та її представник не з`явились, від представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлєвцової О.О. - надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного на вказану дату, без участі її та позивачки.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Нікітченко М.О. - в судовому засіданні 15 вересня 2026 року підтримала викладені у відзиві на апеляційну скаргу доводи, а також просила відкласти розгляд справи для надання актуальної інформації щодо умов проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у новій родині його батька ОСОБА_2 .

В судове засідання 06 жовтня 2026 року до суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були належним чином сповіщені, про причину неявки не повідомили.

За такого відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України колегія суддів вважає можливим провести розгляд за відсутності сторін та представників третіх осіб.

Вирішуючи клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Нікітченко М.О., яке надійшло через систему «Електронний суд» 02.10.2026 року, про долучення до матеріалів справи актуальної інформації щодо умов проживання малолітнього ОСОБА_3 у новій родині його батька ОСОБА_2 , колегія суддів вважає його таким, що підлягає задоволенню.

Так, частинами другою та третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) у відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що спір у даній справі стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а тому враховуючи найкращі інтереси малолітньої дитини, що є можливим лише через оцінку обставин життя дитини, апеляційний суд вважає, що неповне з`ясування обставин справи буде порушенням норм процесуального права та суперечить інтересам дитини.

За такого колегія суддів вважає з можливе задовольнити клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи свідоцтва про реєстрацію нового шлюбу ОСОБА_2 , актів обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком та його новою сім`єю; довідку із закладу дошкільної освіти, який відвідує ОСОБА_5 , та видану цим закладом характеристику на дитину; довідку сімейного лікаря, під наглядом якого перебуває ОСОБА_5 ; довідку психолога щодо ставлення дружини відповідача до ОСОБА_3 ; довідок щодо місця реєстрації відповідача та ОСОБА_3 як ВПО за адресою місця реєстрації дружини, де на теперішній час проживає сім`я відповідача.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони з 03 вересня 2019 року перебували у шлюбі. Мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2022 року у справі № 490/4044/22 шлюб сторін було розірвано. Рішення набрало законної сили 16.01.2023 року.

Зі змісту вказаного судового рішення та письмових пояснень сторін і їх представників по суті справи, що переглядається, пояснень допитаних судом першої інстанції свідків слідує, що з листопада 2021 року сторони стали проживати окремо, дитина проживала разом із матір`ю. Через кілька місяців після початку повномасштабного вторгнення російської федерації до України позивачка ОСОБА_1 з дитиною переїхала до м. Миколаєва, де проживала деякий час.

Відповідно до інформації, що викладена у листі КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» від 09.10.2024 року № 01-1436, та виписки з історії хвороби ОСОБА_1 слідує, що остання проходила стаціонарне лікування в Наркологічному відділенні № 10 зазначеної лікарні в період з 09.08.2022 року по 30.08.2022 року з діагнозом «Розлад психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, психотичний розлад» (т. 2 а.с. 1, 2).

З часу перебування ОСОБА_1 на лікуванні малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , став проживати разом зі своїм батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , та згідно довідок від 18.10.2023 року за цією адресою були зареєстровані як внутрішньо переміщені особи.

Власником будинку АДРЕСА_1 є дружина батька ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 квітня 2024 року.

Згідно Акту обстеження умов проживання від 26.04.2024 року, проведеного спеціалістами Служби у справах дітей адміністрації Центрального району м Миколаєва за адресою: м. Миколаїв, вул. Велика Морська, буд. 40/7, за цієї адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_6 (власник майна), ОСОБА_7 (дід), ОСОБА_2 (батько), ОСОБА_3 (син). Умови проживання задовільні. Будинок з усіма зручностями, наявні всі необхідні комунікації. Для дитини створені умови для нормальної життєдіяльності та розвитку, наявні іграшки, речі в достатній кількості, відповідають сезону. Для хлопчика обладнані окреме спальне місце в кімнаті з батьком (т. 1 а.с. 198).

ОСОБА_2 є військовослужбовцем та перебуває на службі у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно службової характеристику на ОСОБА_2 за час проходження ним служби у Збройних Силах України він зарекомендував себе лише з позитивної сторони.

ОСОБА_1 проживає у м. Харкові.

Згідно довідки КНП «Міський психоневрологічний диспансер № 3 Харківської міської ради про проходження попереднього, періодичного та позачергового оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин від 28.12.2022 року № 888 у ОСОБА_2 , не виявлено психіатричних, у тому числі спричинених вживанням психоактивних речовин, протипоказань для виконання обов`язків водія кат. В (т. 1 а.с. 18).

Згідно характеристики на ОСОБА_1 , виданої ТОВ «Арсенал ПК», м. Харків, від 17.10.2023 р., позивачка з 13.06.2023 року працювала на даному підприємстві на посаді торгівельного представника. За місцем роботи характеризується позитивно.

Відповідно до довідки Центру з управління персоналом структурного підрозділу Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 02.06.2025 року ОСОБА_1 з 20 11.2024 року працює у виробничому підрозділі «Основ`янська дистанція колії» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» і обіймає посаду розподілювача робіт 4 розряду околотку 7 Дільниці ІІ.

Згідно висновкам виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 15.10.2024 року орган опіки та піклування визнав недоцільним визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 та вважав за доцільне визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_2 (т.1 а.с. 243-248).

Зі змісту вказаних висновків слідує, що було встановлено, що малолітній ОСОБА_8 проживає разом з батьком як внутрішньо переміщені особи за адресою: АДРЕСА_1 . Приватний будинок з усіма зручностями, обладнаний достатньою кількістю меблів, для дитини обладнане дитяче ліжко в кімнаті з батьком, є багато іграшок, речі, які відповідають сезону, у достатній кількості. Разом з ним в будинку ще проживає дід дитини зі своєю дружиною, яка є власницею житла. Батьку дитини так зручно, оскільки коли він йде на службу, хлопчик залишається разом зі своїм рідним дідом.

Також у висновку зазначено, що спеціалістам служби у справах дітей вдалося зв`язатися з ОСОБА_1 . В телефонній розмові з нею було наголошено на необхідності надання документів до служби, які потрібні для підготовки висновку органу опіки та піклування, але ОСОБА_1 тривалий час нічого не надавала, на контакт зі спеціалістами не виходить, телефон постійно поза зоною досяжності. Спеціалістами служби було направлено їй рекомендований лист з проханням надати документи для підготовки висновку, а також матері було повідомлено дату та час засідання комісії з питань захисту прав дитини, однак ОСОБА_1 документи не надала, на зв`язок не вийшла, хоча лист отримала.

10.10.2024 до Служби у справах дітей адміністрації Центрального району надійшла відповідь від Служби у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради з додатками: довідка з місця роботи ОСОБА_1 , пояснення ОСОБА_1 та пояснення баби дитини - ОСОБА_4 . В поясненнях мати стверджує, що ОСОБА_2 забрав в неї сина та вивіз без її відома. На даний час мати винаймає житло без зручностей, а також зазначила, що вона не вважає за потрібне надати можливість обстежувати свої умови проживання, так як дитина з нею не проживає і це наразі є недоцільним, як тільки дитина повернеться до неї, вона винайме кращі умови.

Фахівцями Миколаївського міського центру соціальних служб було здійснено відвідування сім`ї ОСОБА_2 . З батьком проведено психолого-педагогічну бесіду щодо відповідального ставлення до виконання батьківських обов`язків, особливостей розвитку дитини відповідного віку Проінформовано про діяльність Центру та запропоновано допомогу спеціалістів, однак батько відмовився, зазначаючи, що готовий самостійно вирішували проблеми, які виникають в сім`ї. З матір`ю фахівцями Центру відповідну роботу неможливо було провести, вона не виходить на зв`язок. На комісію з питань захисту прав дітей ОСОБА_1 не з`явилася.

Також апеляційним судом було встановлено, що 06 липня 2024 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб із ОСОБА_9 (після шлюбу - ОСОБА_10 ) та став проживати разом із дружиною та малолітнім ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_2 , у будинку, що належить на праві власності матері його дружини.

Згідно Акту обстеження умов проживання від 28 вересня2926 року, складеного Службою у справах дітей Великолюбінської селищної ради вказаний будинок складається з 6 кімнат, має ванну кімнату, кухню, коридор, веранду, є газифікованим та електрифікованим. Для дитини створені хороші умови для проживання, виховання, відпочинку та всебічного розвитку. Дитина має окрему кімнату, облаштовану відповідно до віку та потреб, забезпечена необхідними меблями, наявні власне ліжко, шафа для одягу та місце для гри. Дитина забезпечена одягом, взуттям, харчуванням, засобами особистої гігієни та іншими необхідними речами. Для ігор та відпочинку облаштовано дитячий майданчик. Умови проживання хороші, безпечні та сприятливі для нормального фізичного, психологічного і соціального розвитку. Між членами сім`ї теплі, доброзичливі і довірливі стосунки. У сім`ї панує взаємоповага і підтримка Батьки приділяють достатньо уваги дитині, її потребам, розвитку та дозвіллю.

Відповідно до довідки від 21.09.2026 року № 25 керівника закладу дошкільної освіти «Любинятко» (ясла-садок) Великолюблінської селищної ради Львівського району Львівської області, виданою ОСОБА_2 , його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно перебуває в ЗДО «Любинятко» (ясла-садок) Великолюбінської селищної ради Львівського району, Львівської області. Фактично дитина, ОСОБА_5 , перебуває під опікою свого батька, ОСОБА_2 та його дружини, ОСОБА_11 . ОСОБА_8 вважає своєю мамою ОСОБА_12 , оскільки ОСОБА_13 дбає про дитину, любить дитину та робить все необхідне для щасливого здорового життя ОСОБА_8 . Це видно з взаємовідносин ОСОБА_14 та ОСОБА_8 ( теплі, люблячі стосунки). Дитину приводять і забирають почергово і батько, і ОСОБА_13 . Батько та його дружина підтримують зв`язок із працівниками закладу з питань, пов`язаних з перебуванням та відвідуванням дитиною закладу, отримують інформацію щодо дитини та беруть участь у вирішенні поточних питаннях, пов`язаних із перебуванням дитини у закладі.

Згідно характеристики закладу дошкільної освіти «Любинятко» (ясла-садок) Великолюбінської селищної ради Львівського району Львівської області від 22 вересня 2026 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , швидко адаптувалася до дитячого колективу та режиму дня. Хлопець комунікабельний, доброзичливий, енергійний, активно та охоче встановлює контакт як з однолітками, так і з дорослими. ОСОБА_8 виступає ініціатором ігор, прагне бути залученим до спільної діяльності, із задоволенням бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх. Виявляє пізнавальний інтерес до навчальних завдань. Вільно виражає свої потреби та емоції, охоче ділиться враженнями. У ситуаціях, коли потребує допомоги, здатний звернутися до дорослого. У дитячому колективі почуває себе комфортно, має друзів, з радістю долучається до колективної діяльності. Дитина адекватно і швидко реагує на звернення дорослих, дотримується правил поведінки в групі. Батько дитини та його дружина, ОСОБА_13 , належно та відповідально виконують свої батьківські обов`язки: систематично цікавляться станом, успіхами та поведінкою дитини в групі, активно співпрацюють з вихователями. Дитина завжди доглянута, охайна, чиста, одяг дитини відповідає порі року та погоді. З позитивним настроєм ОСОБА_8 приходить в садок та з радістю зустрічає батька або ОСОБА_12 , коли час повертатись додому. Дитина охоче розповідає про спільно проведений час в колі сім`ї з великим захопленням та радістю. На святкових виступах присутні батько та ОСОБА_13 , які підтримують ОСОБА_8 , а хлопчик щасливий від їх присутності.

Відповідно до інформаційної довідки психолога ФОП ОСОБА_15 за результатами консультативної взаємодії у ОСОБА_11 (дружини ОСОБА_2 ) спостерігається турботливе ставлення до дитини - ОСОБА_3 , усвідомленого підходу до його виховання.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що це буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, оскільки дитина тривалий час - з 2023 року - проживає з батьком та його родиною, ним належно виконуються батьківські обов`язки, створено належні умови проживання та виховання, тоді як матеріали справи не містять доказів створення належних умов для виховання та проживання дитини матір`ю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на нижчевикладене.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Національне законодавство не дає загальне визначення, що таке найкращі інтереси дитини. А тому відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Тлумачення наведених норм права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є сталим у практиці Верховного Суду (див. зокрема: постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постанови Верховного Суду: від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21), від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено правовий висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України "Про міжнародні договори України", а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування.

Отже, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір`ю, встановивши фактичні обставини у справі, які мають суттєве значення для її вирішення, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачкою належними та допустимими доказами не доведено, що якнайкращим інтересам малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде відповідати встановлення місця проживання разом з матір`ю.

Твердження апелянта про те, що судом не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, які свідчать про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю, колегія суддів відхиляє, оскільки оцінка доказів зроблена судом першої інстанції з урахуванням всіх доказів, наявних в матеріалах справи.

Так, позивачка не надала достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини з матір`ю з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків, а сам по собі той факт, що позивачка є працевлаштованою, має самостійний дохід та позитивну характеристику з місця роботи, на що посилається ОСОБА_1 , не є безумовною підставою для визначення місця проживання дитини саме з нею, виходячи із об`єктивних обставин даного спору.

На час розгляду справи судом як першої, так і апеляційної інстанції, дитина перебувала у віці, що не дозволяє сформулювати власні погляди. Разом із тим, виходячи з інтересів самої дитини, враховуючи, що ОСОБА_5 з серпня 2022 року, тобто з 1,5-річного віку, проживає разом із батьком (більше чотирьох років), ураховуючи, у тому числі, вже сформовані у дитини сталі соціальні зв`язки, а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доцільність подальшого проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини та буде спрямоване на забезпечення гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, не призведе до зміни її усталеного способу життя і не завдасть психологічної травми у зв`язку з відсутністю необхідності зміни її місця проживання.

Колегія суддів вважає, що скасування судового рішення про визначення місця проживання дитини з батьком, з яким вона проживає тривалий період часу, може призвести до вкрай негативних та непередбачуваних психологічних травм для дитини, а тому не відповідає її інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері.

Суд першої інстанції правильно врахував висновки виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 15.10.2024 року, якими визнано недоцільним визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 та визнано доцільним визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_2 , оскільки вони зроблені з урахуванням житлово- побутових умов обох батьків та найкращих інтересів дитини.

При цьому колегія суддів враховує, що мати дитини безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати, однак при розгляді цієї справи суди не встановили обставин, які б давали підстави для висновку, що проживання дитини з матір`ю, яке фактично приведе до зміни місця її проживання у звичному для дитини середовищі, буде мати більш позитивний вплив на дитину. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, визначене у цій справі місце проживання дітей може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Крім того, визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків (див.: постанову Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20)).

Колегія суддів зауважує, що частиною четвертою статті 29 ЦК України прямо передбачено: місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, або опікуна, а також місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, у якому вона проживає. Тобто зазначена норма не містить вимоги щодо визначення такого місця саме як зареєстрованого місця проживання чи перебування, а отже з її змісту не випливає обов`язок визначати конкретне місце проживання дитини на території певної адміністративно-територіальної одиниці.

Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 січня 2026 року у справі № 761/28549/23 (провадження № 61-6019св25)

За такого зазначення судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як апеляційним судом встановлено, що на теперішній час дитина проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_2 , - не впливає на висновок суду про визначення місця проживання дитини разом із батьком.

Колегія суддів вважає недоведеними посилання апеляційної скарги на те, що після виписки з лікарні ОСОБА_1 хотіла забрати дитину у відповідача, а відповідач їй в цьому заважав, та про вчинення ОСОБА_2 перешкод позивачці у зустрічах з дитиною, - оскільки такі обставини належними та достатніми доказами не підтверджені.

Так, з матеріалів справи слідує, що з даним позовом ОСОБА_1 звернулась 20 січня 2023 року.

На підтвердження доводів щодо неправомірної поведінки відповідача позивачкою були надані копії її звернень до Служби у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради (за вхідною датою від 19 січня 2023 року) та до Відділу поліції 1 Харківського РУП 1 ГУНП в Харківській області (за вхідною датою від 19 січня 2023 року) про встановлення фактичного місця знаходження дитини і умов проживання сина та вжиття заходів щодо повернення їй сина.

Проте результатів вищевказаних звернень позивачкою не було надано до суду, а самі по собі вищевказані заяви ОСОБА_1 не можуть бути достатнім підтвердженням того, що після виписки з лікарні 30 серпня 2022 року вона хотіла забрати дитину у відповідача, а відповідач їй в цьому перешкоджав.

Жодних доказів того, що ОСОБА_2 перешкоджав ОСОБА_1 у зустрічах чи спілкуванні з сином позивачкою також не було надано.

Також колегія суддів звертає увагу, що протягом тривалого розгляду даної справи (близько трьох років) ОСОБА_1 не зверталась із заявами про забезпечення її позову зокрема шляхом встановлення їй зустрічей з дитиною.

Посилання апеляційної скарги на те, що після ухвалення судом оскаржуваного рішення станом на дату подання апеляційної скарги ОСОБА_1 звернулась до органу опіки і піклування із заявою про встановлення графіку зустрічей з сином також нічим не підтверджено.

Отже доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом із нею.

За такого суд першої інстанції правильно вважав, що відсутні підстави і для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину.

Також суд першої інстанції правильно вважав, що відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про відібрання дитини у батька.

Так, зміст статті 162 СК України свідчить про те, що сфера її застосування обмежується лише протиправною поведінкою щодо зміни місця проживання малолітньої дитини. Отже в статті 162 СК України відбувається внормування тієї ситуації, коли після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини таке місце проживання було самочинно змінене другим із батьків.

Такі висновки містяться у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22, постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 760/2096/22.

За обставин справи, що переглядається, вбачається, що раніше судове рішення про визначення місця проживання дитини не приймалось, орган опіки також не встановлював місце проживання малолітнього сина сторін. За такого немає підстав для висновку, що відповідач самочинно, без згоди матері, з якою на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінив її місце проживання. Так, оскільки батьки мають рівні права за законом на виховання дитини, рішенням суду місце проживання дитини не встановлене, тому підстав для висновку про неправомірність дій відповідача щодо зміни місця проживання дитини та захисту права матері в обраний нею спосіб немає.

Отже, вирішуючи спір, враховуючи норми матеріального та процесуального права, повністю встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для розв`язання спору, належно оцінивши докази, що містяться у матеріалах справи, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про доведеність зустрічного позову ОСОБА_2 та відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на результати апеляційного перегляду відсутні підстави для відшкодування апелянту судових витрат.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 376, 382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Бєлєвцовою Ольгою Олегівною, залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: В.В. Муругов

Н.О. Тищук

Повна постанова складена 13 жовтня 2026 року