Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №398/1707/26 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/1707/26

провадження №: 2/398/2542/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"13" жовтня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., з участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Стислий виклад позицій сторін

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» 24 березня 2026 року звернулося до суду через систему «Електронний суд» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 125 430,00 грн та судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.08.2025 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено Договір № 553174-КС-001 про надання кредиту на суму 37 000,00 грн, який відповідач підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а кредитні кошти перераховано на її банківську картку. Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 37 000,00 грн, заборгованості за процентами - 62 530,00 грн, заборгованості за відсотками відповідно до ст. 625 ЦК України - 18 500,00 грн та заборгованості за комісією - 7 400,00 грн.

У відзиві на позовну заяву, поданому 23.08.2026, представник відповідача - адвокат Горбунов Р.В. зазначив, що відповідач позов визнає частково - у частині 37 000,00 грн кредитних коштів і 31 265,00 грн відсотків. Вважає, що нараховані проценти є надмірними щодо строку користування кредитом (їх сума майже вдвічі перевищує суму кредиту), зокрема з огляду на воєнний стан і зниження доходів громадян; проценти за ст. 625 ЦК України нараховані безпідставно, оскільки за п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в період воєнного стану позичальник звільняється від такої відповідальності; умова про сплату комісії за споживчим кредитом є нікчемною і не потребує визнання недійсною, оскільки кредитодавець не мав права встановлювати плату за дії, які вчиняє на власну користь, отримуючи дохід у вигляді процентів. На обґрунтування цього представник відповідача послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, у якій, за його твердженням, зроблено висновок, що банк не міг стягувати плату за управління кредитом (комісію), оскільки такі дії не є банківською послугою, яку замовив позичальник.

У відповіді на відзив, поданій 27.08.2026, представник позивача Басалига Д.М. зазначила, що відповідач не заперечує укладення договору, отримання кредитних коштів і порушення графіка платежів; проценти нараховані за погодженою фіксованою ставкою на фактичний залишок заборгованості за тілом кредиту в межах строку дії договору і після його закінчення не нараховувалися; збільшення фактичної вартості кредиту порівняно з орієнтовною зумовлене невиконанням відповідачем графіка платежів; чинне законодавство не наділяє суд правом зменшувати проценти за користування кредитом; договором встановлено комісію за надання кредиту, а не за його обслуговування, і вона є правомірною відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»; доданий до позову розрахунок є належним доказом розміру заборгованості. Доводів відзиву щодо звільнення від відповідальності за ст. 625 ЦК України на підставі п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позивач у відповіді на відзив не спростовував. Позовні вимоги позивач підтримав у повному обсязі.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 28.04.2026 відкрито провадження у справі, визначено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, клопотання позивача про розгляд справи без повідомлення сторін задоволено частково. Цією ж ухвалою витребувано від АТ КБ «ПриватБанк» відомості про емітування платіжної картки № НОМЕР_1 та виписку про рух коштів за рахунком, до якого вона емітована, за період з 19.08.2025 по 03.02.2026.

На виконання ухвали АТ КБ «ПриватБанк» листом від 07.05.2026 надав витребувані відомості (надійшли до суду 15.05.2026).

29.05.2026 розгляд справи відкладено за клопотанням адвоката Горбунова Р.В., який діє в інтересах відповідачки, для ознайомлення з матеріалами справи і підготовки відзиву.

23.08.2026 представник відповідачки подав відзив на позовну заяву. Відзив подано в межах часу, наданого судом у зв`язку з відкладенням розгляду справи за клопотанням сторони відповідача; позивач скористався правом на подання відповіді на нього.

24.08.2026 сторони в судове засідання не з`явилися; розгляд справи відкладено для забезпечення позивачу можливості подати відповідь на відзив. 27.08.2026 представник позивача подав відповідь на відзив. Заперечень від відповідачки не надійшло.

У судове засідання 13.10.2026 сторони та їхні представники не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином: представник позивача Докукіна Д.В. - шляхом доставлення судової повістки до її електронного кабінету 27.08.2026; представник відповідачки адвокат Горбунов Р.В. - шляхом доставлення судової повістки до його електронного кабінету 27.08.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа; крім того, відповідачці повістку направлено засобами мобільного зв`язку (у месенджері Viber), повідомлення доставлено 27.08.2026. Відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цьому учаснику справи. Позивач у позовній заяві просив розглядати справу без участі його представника.

За таких обставин, відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд вирішив розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у ній доказів. Ухвалення заочного рішення у справі неможливе, оскільки відповідачка подала відзив (п. 3 ч. 1 ст. 280 ЦПК України).

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (ч. 2 ст. 247 ЦПК України). Рішення ухвалено без його проголошення (ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України).

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Укладення кредитного договору, його умови та видача коштів

19 серпня 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 уклали в електронній формі Договір № 553174-КС-001 про надання кредиту (далі - Договір). Суд дослідив копії Паспорта споживчого кредиту, оферти, акцепту, Договору, Правил надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» (далі - Правила), анкети клієнта та візуальної форми послідовності дій клієнта, надані позивачем. Паспорт споживчого кредиту, яким відповідачка підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування, вона підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-2268 19.08.2025 о 12:51:59, а акцепт і Договір - електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-5056 19.08.2025 о 12:52:40 із зазначенням номера телефону НОМЕР_2 , вказаного нею в анкеті клієнта; з боку кредитодавця Договір підписано кваліфікованим електронним підписом директора 19.08.2025 о 12:52:42.

Договором встановлені такі умови кредитування:

загальний розмір кредиту - 37 000,00 грн (п. 2.1, 2.7 Договору);

строк кредитування - 24 тижні (169 днів), з 19.08.2025 до 03.02.2026 (п. 2.3, 2.8, 2.13, 2.14 Договору);

процентна ставка - фіксована, 1 % на день; знижена процентна ставка, передбачена п. 10.2 Договору, має той самий розмір (п. 2.4, 10.2 Договору);

комісія за видачу кредиту - 7 400,00 грн, нараховується одноразово в дату видачі кредиту (п. 2.5 Договору);

загальні витрати за кредитом - 54 445,25 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту - 91 445,25 грн, реальна річна процентна ставка - 6 925,55 %, денна процентна ставка - 0,87 % (п. 2.9-2.12 Договору).

Пунктом 7.5 Договору у разі прострочення передбачено сплату 700 000 % річних від суми заборгованості «в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України», але не більше 2 % від неповерненої суми кредиту за день і сукупно не більше половини суми кредиту. Умов про сплату неустойки (штрафу, пені) Договір не містить.

Умови щодо комісії врегульовані Договором окремо: згідно з п. 1.6 Договору комісія сплачується «в якості однієї (першої) з двох складових оплати за надання та користування Кредитом» і нараховується одноразово в дату видачі кредиту, другою такою складовою за п. 1.11 Договору є проценти. Згідно з п. 5.5 Правил, на які посилається п. 2.1 Договору, комісія за видачу кредиту «є іншою складовою плати за користування Позичальником наданою йому сумою грошових коштів, належних Кредитодавцю», а за п. 5.6 Правил вона «не є платою за додаткові послуги Кредитодавця або окремою платою за таку дію Кредитодавця як переказ (видача) коштів Позичальнику». У Паспорті споживчого кредиту комісію за надання кредиту в сумі 7 400,00 грн зазначено в рядку «Платежі за додаткові та супутні послуги Кредитодавця, обов`язкові для укладання договору». Комісію включено до загальних витрат за кредитом і до розрахунку денної процентної ставки. Плати за надання позичальнику інформації про стан заборгованості, довідок чи виписок ні Договір, ні Правила не встановлюють. За п. 5.1.3 Договору позичальник має право отримувати інформацію, роз`яснення та документи, право на отримання яких визначене законодавством України, а за п. 5.4.3, 5.4.4 Договору кредитодавець зобов`язаний надавати таку інформацію відповідно до вимог законодавства України та забезпечити позичальнику цілодобовий доступ до Особистого кабінету.

На виконання умов Договору ТОВ «Бізнес Позика» 19 серпня 2025 року о 12:52 перерахувало 37 000,00 грн на банківську картку № НОМЕР_1 , яку відповідачка зазначила в анкеті клієнта для перерахунку коштів і маскований номер якої ( НОМЕР_3 ) вказано в розділі 12 Договору (п. 4.1 Договору). Це підтверджується документом ТОВ «ПрофітГід» (ліцензія Національного банку України на переказ коштів без відкриття рахунку № 21/991-рк від 29.05.2023) про здійснення переказу грошових коштів, підписаним кваліфікованим електронним підписом його директора (транзакція № 45559-71779-39274, картка отримувача НОМЕР_3 , емітент - PRIVAT BANK, код авторизації 579004, призначення переказу із зазначенням імені та РНОКПП відповідачки і номера та дати Договору).

Згідно з листом АТ КБ «ПриватБанк» від 07.05.2026 № 20.1.0.0.0/7-260430/99335-БТ, наданим на виконання ухвали суду про витребування доказів, зазначену картку емітовано на ім`я ОСОБА_1 до рахунку НОМЕР_4 . За наданою банком випискою 19.08.2025 на цей рахунок надійшов переказ на суму 37 000,00 грн від «ОСОБА_1, АДРЕСА_2.» (адреса місцезнаходження ТОВ «ПрофітГід» - м. Київ, вул. Кожум`яцька, 12-Г), який зараховано в сумі 36 950,00 грн з утриманням банком комісії 50,00 грн. Операції 19.08.2025 у виписці відображено за карткою № НОМЕР_1 , а наступні операції - за карткою № НОМЕР_5 ; оскільки рахунок той самий, а залишки коштів на ньому послідовні й безперервні, суд виходить з того, що йдеться про перевипуск картки до того самого рахунку відповідачки.

Виконання зобов`язання та нарахування кредитодавця

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Бізнес Позика» відповідачка платежів за Договором не здійснювала; це узгоджується і з випискою банку, у якій платежів на користь позивача за період з 19.08.2025 по 03.02.2026 не відображено.

Проценти за користування кредитом у сумі 62 530,00 грн нараховані за ставкою 1 % на день (370,00 грн за день) за період з 19.08.2025 по 03.02.2026 (169 днів), тобто в межах строку кредитування; після 03.02.2026 проценти не нараховувалися. Комісію за видачу кредиту в сумі 7 400,00 грн нараховано одноразово 19.08.2025. Нарахування за п. 7.5 Договору у загальній сумі 18 500,00 грн здійснені за період з 03.09.2025 по 27.09.2025 по 740,00 грн за день, коли їх розмір досяг половини суми кредиту.

За розрахунком позивача заборгованість станом на 11.03.2026 складає 125 430,00 грн: за тілом кредиту - 37 000,00 грн, за процентами - 62 530,00 грн, за комісією - 7 400,00 грн, за процентами відповідно до ст. 625 ЦК України - 18 500,00 грн. У довідці про стан заборгованості від 11.03.2026 останню суму зазначено як заборгованість за штрафами.

Норми права, які застосував суд

На підставі ст. 205 та ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин, зміст якого зафіксований в електронному документі, вважається вчиненим у письмовій формі.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі; за ч. 1 ст. 12 цього Закону моментом підписання електронного правочину є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Відповідно до п. 159 розділу VIII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 164, документи за операціями з використанням платіжних інструментів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.

За приписами ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений строк, відповідно до умов договору та вимог законодавства; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів та комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

За ч. 3 ст. 8 цього Закону обчислення денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі. Частиною 4 ст. 8 цього Закону визначено формулу розрахунку денної процентної ставки виходячи із загальних витрат за споживчим кредитом, загального розміру кредиту та строку кредитування у днях. Згідно з ч. 5 ст. 8 цього Закону максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Згідно з ч. 1 ст. 11 цього Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит … безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, поверненої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості та іншу інформацію, визначену цією нормою.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 12 цього Закону передбачено, що у договорі про споживчий кредит зазначаються денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом.

За ч. 5 ст. 12 цього Закону умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з ч. 6 ст. 12 цього Закону споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Правові висновки Верховного Суду, що застосовані у справі

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові від 12 червня 2023 року у справі № 263/3470/20 Верховний Суд зазначив: «Доводи касаційної скарги, що у матеріалах справи немає бухгалтерських документів про видачу кредиту, не заслуговують на увагу… Закон [«Про електронну комерцію»] є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання заявника на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) викладено висновки про те, що «нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipso iure», а також що «оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом». Водночас «суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що «Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту» (п. 31.18), а також висновок про те, що «умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»» (п. 31.33).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) висновано, що «якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»».

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 Верховний Суд зазначив, що «на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України».

Мотивована оцінка і висновки суду

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 19 серпня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та відповідачкою ОСОБА_1 виникли цивільно-правові відносини на підставі Договору № 553174-КС-001 про надання кредиту, укладеного в електронній формі та підписаного відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам ст. ст. 205, 207 ЦК України, ст. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Договір недійсним не визнавався, а тому є правомірним (ст. 204 ЦК України) та обов`язковим для виконання (ст. 629 ЦК України).

Належне виконання позивачем обов`язку з надання кредиту в розмірі 37 000,00 грн підтверджується документом ліцензованої платіжної установи ТОВ «ПрофітГід» про здійснення переказу, який відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» та п. 159 розділу VIII Положення, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 164, має статус первинного документа, а також витребуваною судом випискою АТ КБ «ПриватБанк» про надходження цієї суми 19.08.2025 на рахунок відповідачки. Номер картки отримувача в підтвердженні переказу збігається з номером картки, зазначеним відповідачкою в анкеті, і з номером картки, емітованої банком на ім`я відповідачки, за якою відображено зарахування, а час переказу - з часом підписання Договору. Відсутність первинних бухгалтерських документів, оформлених у порядку, встановленому для банківських установ, факту перерахування коштів не спростовує (постанова Верховного Суду від 12 червня 2023 року у справі № 263/3470/20).

Відповідачка укладення Договору та отримання кредитних коштів не заперечує, а у відзиві визнала заборгованість за тілом кредиту в розмірі 37 000,00 грн (ч. 1 ст. 82 ЦПК України). Строк кредитування сплив 03.02.2026, доказів повернення кредиту суду не надано, тому вимога про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 37 000,00 грн ґрунтується на ст. ст. 526, 1049, 1054 ЦК України та підлягає задоволенню.

Щодо процентів за користування кредитом

Проценти в сумі 62 530,00 грн нараховані за фіксованою ставкою 1 % на день, погодженою сторонами в п. 2.4 Договору, на неповернену суму кредиту в межах строку кредитування (з 19.08.2025 по 03.02.2026); розрахунок є арифметично правильним (370,00 грн ? 169 днів) і відповідає умовам Договору (ст. ст. 1048, 1054 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка за договором про споживчий кредит не може перевищувати 1 %, а умова договору, яка встановлює вищу ставку, є нікчемною (ч. 5 ст. 12 цього Закону). Дотримання цієї вимоги суд перевіряє за власною ініціативою, навіть якщо споживач на це не посилається (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23).

Денна процентна ставка за Договором становить 0,87 % (п. 2.12 Договору). Вона розрахована за формулою ч. 4 ст. 8 цього Закону виходячи із загальних витрат за кредитом у розмірі 54 445,25 грн, до яких включено і проценти, і комісію, загального розміру кредиту 37 000,00 грн та строку кредитування 169 днів (54 445,25 : 37 000,00 : 169 ? 100 % = 0,87 %), і не перевищує граничного розміру в 1 %.

Загальні витрати за кредитом у Договорі розраховано з урахуванням того, що позичальник повертатиме кредит частинами згідно з графіком платежів. Оскільки відповідачка жодного платежу не здійснила, проценти протягом усього строку кредитування нараховувалися на всю суму кредиту, і їх фактичний розмір (62 530,00 грн) перевищив той, що врахований у загальних витратах. Однак це є наслідком невиконання Договору самою відповідачкою, а не встановлення ним завищеної ставки: відповідно до ч. 3 ст. 8 зазначеного Закону денна процентна ставка обчислюється з припущення, що сторони виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі. Отже, умова Договору про розмір процентів відповідає закону і нікчемною не є.

Доводи відзиву про надмірність розміру процентів суд відхиляє. Несправедливість умов договору про споживчий кредит сама по собі не є підставою для висновку про їх нікчемність. Несправедливе положення договору, включаючи ціну договору, може бути змінено або визнано недійсним (ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»), тобто така умова є оспорюваною: її недійсність може бути встановлена судом лише за позовом заінтересованої особи (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Як виснувала Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну такого договору суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може і самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом не вправі.

Відповідачка ні з позовом, ні із зустрічним позовом про визнання умов Договору щодо процентів недійсними чи про їх зміну не зверталася; заперечення у відзиві такою вимогою не є. Тому суд не має права за власною ініціативою переглядати умови Договору про проценти з мотивів їх несправедливості і виходить з презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Підстав для тлумачення цих умов на користь споживача також немає, оскільки вони є чіткими і однозначними: Договір встановлює єдину фіксовану ставку 1 % на день. До того ж Договір укладено вже під час дії воєнного стану, і відповідачка погодилася на його умови, знаючи розмір процентної ставки та загальну вартість кредиту.

Довід про зниження доходів відповідачки в умовах воєнного стану також не є підставою для звільнення її від сплати процентів. Обов`язок сплатити проценти за користування кредитом випливає з Договору (ст. ст. 1048, 1054 ЦК України) і не залежить від майнового стану позичальника; відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком (абз. 2 ч. 1 ст. 617 ЦК України), а боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Відомостей про те, що відповідачка належить до осіб, на яких поширюються пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», матеріали справи не містять, і сторона відповідачки на такі обставини не посилалася.

Тому вимога про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 62 530,00 грн підлягає задоволенню.

Щодо комісії за видачу кредиту

Закон України «Про споживче кредитування» прямо передбачає можливість встановлення в договорі про споживчий кредит комісії кредитодавця: згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 цього Закону комісії є складовою загальних витрат за споживчим кредитом, а ч. 2 ст. 8 цього Закону окремо від витрат на додаткові та/або супутні послуги називає серед них комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. На цій підставі Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зазначила, що цим Законом безпосередньо передбачено право встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту; тим більше це стосується комісії, пов`язаної з наданням кредиту, яку ч. 2 ст. 8 зазначеного Закону прямо відносить до загальних витрат за споживчим кредитом. Водночас така комісія не може бути платою за те, що за законом має надаватися споживачу безоплатно (ч. 1 ст. 11 Закону), має бути зазначена в договорі та врахована в розрахунку денної процентної ставки (п. 9 ч. 1, ч. 6 ст. 12 Закону), а сукупно з процентами - не призводити до перевищення граничної денної процентної ставки (ч. 5 ст. 8 Закону).

У цій справі комісія за видачу кредиту визначена умовами Договору (п. 1.6, 2.5), погоджена сторонами у фіксованому розмірі, має одноразовий характер, включена до загальних витрат за кредитом і до розрахунку денної процентної ставки, яка не перевищує 1 %. Вона не є щомісячною платою за обслуговування кредиту і не приховує оплати послуг, які за законом мають надаватися безоплатно: ні Договір, ні Правила не встановлюють плати за надання інформації про стан заборгованості, а право позичальника на отримання інформації та відповідний обов`язок кредитодавця Договір визначає відповідно до вимог законодавства (п. 5.1.3, 5.4.3, 5.4.4), тобто і з урахуванням ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» про безоплатне її надання. На відміну від обставин справи № 496/3134/19, у якій умова договору прямо включала інформування позичальника до плати за обслуговування кредиту, умови про оплатність такої інформації Договір не містить. За таких обставин умова про комісію не обмежує прав споживача порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування», і підстав для висновку про її нікчемність у розумінні ч. ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 цього Закону, як їх тлумачать Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 496/3134/19 та Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові у справі № 204/224/21, немає (ст. ст. 204, 627 ЦК України).

Те, що за п. 1.6 Договору та п. 5.5 Правил комісія є однією зі складових плати за надання та користування кредитом, а в Паспорті споживчого кредиту її зазначено серед платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця, на цей висновок не впливає. Незалежно від того, як її охарактеризовано в цих документах, така плата є комісією кредитодавця, пов`язаною з наданням кредиту, у розумінні ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»; її розмір і порядок нарахування визначені в Договорі, а сама вона врахована в загальних витратах за кредитом і денній процентній ставці, тобто в межах граничної вартості кредиту, встановленої законом. Висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 204/224/21 сформульовано щодо щомісячної комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) і ґрунтується на тому, що кредитодавець не визначив і не довів, за які саме послуги справляється така плата, тоді як щомісячне надання інформації про стан кредиту за законом є безоплатним. Спірна ж комісія є одноразовою платою, нарахованою в день видачі кредиту, і не справляється за обслуговування чи інформування позичальника протягом строку кредитування, тож обставин, з якими Об`єднана палата пов`язала нікчемність умови, у цій справі не встановлено.

Довід відзиву про те, що кредитодавець не мав права встановлювати плату за дії, які вчиняє на власну користь, суд відхиляє. Спірна комісія не є платою за окремі дії кредитодавця: за умовами Договору вона поряд із процентами є складовою загальних витрат за споживчим кредитом, до яких за ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням кредиту. Встановлення такої комісії закон допускає за умови, що вона зазначена в договорі, врахована в розрахунку денної процентної ставки і сукупно з процентами не призводить до перевищення її граничного розміру (ч. 5 ст. 8, п. 9 ч. 1, ч. 6 ст. 12 цього Закону), що в цій справі дотримано.

Посилання представника відповідачки на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 суд відхиляє, оскільки правовідносини в цих справах не є подібними. У зазначеній справі за позовом позичальника оцінювалася умова укладеного 06 грудня 2005 року кредитного договору про щомісячну плату за управління кредитом, і Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд на підставі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 3161-IV, п. 6 ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 509 ЦК України може визнати недійсною умову про плату (комісію) за управління кредитом (обслуговування його), інші подібні платежі, встановлені у договорі про надання споживчого кредиту, укладеному до 13 січня 2006 року. Такий висновок ґрунтується на законодавстві, яке на час укладення спірного Договору в цій редакції не діяло, і стосується визнання такої умови недійсною судом за позовом споживача, тоді як відповідачка з такою вимогою не зверталася, а без неї оспорюваність умови договору про споживчий кредит суд застосувати не може (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23). Умови Договору, укладеного 19.08.2025, оцінюються за Законом України «Про споживче кредитування», як зазначено вище.

Тому вимога про стягнення комісії за видачу кредиту в розмірі 7 400,00 грн підлягає задоволенню.

Щодо нарахувань за п. 7.5 Договору

Заявлені до стягнення 18 500,00 грн позивач визначив як проценти, нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України; так само їх називає і п. 7.5 Договору. Ці проценти нараховано за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 03.09.2025 по 27.09.2025. У довідці про стан заборгованості від 11.03.2026 цю суму зазначено як заборгованість за штрафами, але в будь-якому разі йдеться про відповідальність за прострочення.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і діє на час ухвалення цього рішення. Перший платіж за графіком потрібно було здійснити 02.09.2025; відповідачка його не сплатила, і з 03.09.2025 по 27.09.2025 позивач нарахував спірні проценти. Отже, прострочення виконання грошового зобов`язання і весь період нарахування припадають на час дії воєнного стану, і відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України відповідачка звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, на що обґрунтовано посилався її представник у відзиві.

Зазначена норма додана до ЦК України Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX, є чинною і не змінювалася. Вона не містить жодного обмеження за датою укладення договору: єдиною умовою її застосування є те, що прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором допущене в період дії воєнного стану.

Суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 3498-IX, який набрав чинності 24.12.2023, п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» викладено в новій редакції, унаслідок чого передбачене цим Законом звільнення споживача від відповідальності поширюється лише на договори про споживчий кредит, укладені до тридцятого дня включно з дня набрання чинності зазначеним Законом, і на спірний Договір від 19.08.2025 не поширюється. Проте п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України цим Законом не змінювався і не виключався.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 Верховний Суд зазначив, що на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Такий підхід відповідає й усталеній практиці Кропивницького апеляційного суду. У постанові від 17 жовтня 2025 року у справі № 389/1131/25 цей суд зазначив, що положення Закону України «Про споживче кредитування» з 23 січня 2024 року взагалі не мають предметом правового регулювання питання щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в Україні, а тому такі правовідносини з 24 січня 2024 року регулюються виключно ЦК України із застосуванням п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Аналогічні висновки викладені у постановах цього суду від 10 вересня 2025 року у справі № 398/1956/25, від 26 січня 2026 року у справі № 398/2172/25 та від 03 серпня 2026 року у справі № 405/590/26, тобто у спорах за договорами, укладеними після 23 січня 2024 року.

При цьому апеляційний суд виходив із того, що основним регулятором договірних відносин є Цивільний кодекс України, а за ч. 2 ст. 4 ЦК України суб`єкт права законодавчої ініціативи, який подає законопроєкт, що регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Пріоритет норм ЦК України над нормами інших законів підтримано Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012) та Великою Палатою Верховного Суду (постанови від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).

За таких обставин вимога про стягнення 18 500,00 грн, нарахованих на підставі п. 7.5 Договору, задоволенню не підлягає.

Висновки суду

Враховуючи викладене, позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» підлягають частковому задоволенню. Стягненню з відповідачки підлягає заборгованість у загальному розмірі 106 930,00 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 37 000,00 грн, за процентами за користування кредитом - 62 530,00 грн, за комісією за видачу кредиту - 7 400,00 грн. У задоволенні вимоги про стягнення процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 18 500,00 грн належить відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальна сума заявлених позивачем майнових вимог становить 125 430,00 грн. Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог на суму 106 930,00 грн, що становить 85,25 % від заявленої суми позову.

Позивачем документально підтверджено понесення судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн (платіжна інструкція № 7307 від 19.03.2026 року). Про інші судові витрати сторони не заявляли.

Враховуючи часткове задоволення позову, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини вимог у розмірі 2 269,72 грн (2 662,40 грн ? 106 930,00 грн / 125 430,00 грн).

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 82, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за Договором № 553174-КС-001 про надання кредиту від 19.08.2025 року у розмірі 106 930 (сто шість тисяч дев`ятсот тридцять) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2 269 (дві тисячі двісті шістдесят дев`ять) гривень 72 копійки.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», код ЄДРПОУ 41084239, адреса місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 411.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 13 жовтня 2026 року.

Суддя В.В. Орловський