Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №344/2761/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/2761/26

Провадження № 2/344/3419/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Кіндратишин Л.Р.,

за участю:секретаря судового засідання Шевченко (Комуніцької) Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у квартирі,

ВСТАНОВИВ:

12.02.2026 позивач звернулася до суду із позовом до відповідачів, у якому просить на підставі ст. 392 ЦК України : визнати за нею право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявлених вимог, зокрема, зазначено, що їй та відповідачам на праві спільної сумісної власності належить кватира АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності від 16.04.2009, яке видано Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду. Відповідачі є її доньками. Доньки тривалий час в Україні не проживають. Контактів з ними у неї немає.

Відповідачі вже тривалий час у квартирі не проживають, своїм майном не цікавляться, жодних витрат по утриманню квартири не беруть.

Натомість у позивача відсутній документ, який би підтверджував її право власності на спільну квартиру. А наявність такого документу є обов`язковою для власника. Де знаходиться оригінал свідоцтва про право власності на квартиру їй невідомо. Він може бути втрачений, або знаходитись у відповідачів, які його не надають.

07.02.2026 вона звернулася із заявою у Центр надання адміністративних послуг Івано-Франківської міської ради із заявою про видачу їй дублікату, свідоцтва про право власності на квартиру. Листом від 07.02.2025 №1021415 позивачу було відмовлено у видачі такого дублікату та рекомендовано звернутися до суду.

18.02.2026-відкрито загальне позовне провадження у справі.

02.04.2026- підготовче провадження у справі закрито.

12.08.2026- від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Кузів Л.В. надійшов відзив на позовом. У такому просила провадження у справі закрити, так як довіритель її права не порушувала. Позивач до відповідача не зверталася щодо правовстановлюючого документу на квартиру. Відповідач вільно спілкується із своєю матір`ю, жодних перешкод в отриманні документу немає. На даний час відповідач ОСОБА_2 проживає у спірній кватирі, сплачує комунальні послуги, свідоцтво на квартиру знаходиться у сестри ОСОБА_3 відсутні підстави для звернення порушеного права та видачу дубліката такого документу.

Позивач та її представник – адвокат Легін В.Б. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав та мотивів, що викладені письмово. Просили позов задоволити, оскільки без документу, що посвідчує право власності на квартиру позивач позбавлена можливості належно розпоряджатися своїм правом власності.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник – адвокат Кузів Л.В. у судовому засіданні просили відмовити у позові через безпідставність. Право власності позивачки не оспорюється.

Відповідач ОСОБА_3 на розгляд справи не з`явилася, подавши письмові пояснення по справі. У таких зазначила, що твердження позивача про те, що немає контактів з відповідачами не відповідає дійсності. Хоча їхнє спілкування не є регулярним проте контакт між ними існує. Позивач не зверталася із проханням надати згоду, сприяти отриманню документів або будь-яким чином допомогти у вирішенні питання, яке стало предметом позову. Також не відповідає дійсності, що вона та її сестра не здійснюють витрат на її утримання, за потреби надасть відповідні квитанції про оплату комунальних послуг. Крім того, сестра на даний момент проживає у квартирі. Відповідач просить оцінювати викладені сторонами обставини з урахуванням наданих доказів.

Вислухавши вступне слово сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступного висновку :

Відповідно до свідоцтва, що видане 16.04.2009 Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду ( згідно розпорядження міського голови від 11.03.2009 №117-р), квартира по АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та членам її сім`ї : ОСОБА_1 – матері, ОСОБА_3 – сестрі в рівних долях ( а.с. 3). Судом оглянуто оригінал такого свідоцтва про право власності, який був наданий у судовому засіданні відповідачем ОСОБА_2 .

Поряд з цим, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №492982123 від 07.09.2026, квартира АДРЕСА_2 зареєстрована 21.05.2009 на праві приватної власності за ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/3 частині за кожною на підставі свідоцтва про право власності, б/н 16.04.2009, госпрозрахункової групи з приватизації державного житлового фонду.

Відповідно до повідомлення Департаменту інфраструктури житлової та комунальної політики від 07.02.2026 №1021415, що надана ОСОБА_1 , зазначено, що у поданій нею заяві про видачу дубліката правовстановлюючого документу на квартиру АДРЕСА_1 немає згоди всіх членів сім`ї, які брали участь у приватизації, а саме згоди ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Також відсутні копії технічного паспорта, оголошення з газети, довідка з ОБТІ про належність нерухомого майна, копія свідоцтва про право власності на житло (завіреного ОБІ). З огляду на вищенаведене, пропонують вирішувати питання в судовому порядку або долучити згоди ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та копії технічного паспорта, оголошення з газети, довідку з ОБТІ про належність нерухомого майна, копію свідоцтва про право власності на житло (завіреного ЛБТІ) на видачу дубліката свідоцтва про право власності.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ст. 41 Конституції України).

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

За змістом статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

У разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв`язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб`єктивне право власності іншими особами не порушується, однак, відповідачами в таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв`язку з відсутністю у нього відповідного документа.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Верховний Суд у постанові 13.05.2019 у справі № 905/494/18 дійшов висновку щодо «відсутності підстав для задоволення позову про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України, оскільки позивачем не доведено порушення, невизнання та/або оспорення його прав власника спірного нерухомого майна відповідачем, як і не доведено того, що відсутність правовстановлюючих документів перешкоджає у реалізації останнім права на володіння, користування та/або розпорядження спірним об`єктом нерухомого майна».

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із приписами ч.ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ст. 79, ч. 1 ст. 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦП передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №910/14452/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Позивач не довела, що відповідачі ставлять під сумнів наявність права власності позивача на спірне нерухоме майно, як і не доведено порушення, невизнання та/або оспорювання її прав власника будь-якими іншими особами, що підтверджується тим, що відомості про спірний об`єкт нерухомого майна позивача внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто вказане нерухоме майно належить на праві власності позивачеві в частці 1/3.

Крім цього, згідно із ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Зазначений спосіб захисту права власності, на відміну від інших способів, передбачає захист права власності у випадку, коли його порушення ще не відбулося, однак є підстави вважати, що воно має статися. Зміст такого захисту полягає в тому, що у передбачених законом випадках із метою запобігання порушенню права власності до порушника застосовуються примусові заходи без покладення на нього юридичної відповідальності. Таким чином, позов про превентивний захист права власності може бути пред`явлено власником, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою. Саме доведеність обставин, що беззаперечно свідчать про реальну ймовірність порушення права власності позивача внаслідок протиправних дій відповідачів, свідчить про наявність підстав для превентивного захисту цього права із застосуванням положень частини другої статті 386 ЦК України.

При цьому обставини втрати та/або неможливості отримання від відповідачів правовстановлюючих документів позивача також не можуть обґрунтовувати порушення прав позивача як співвласника спірного об`єкта нерухомості в зазначеному спорі про визнання права власності, оскільки позивачем не доведено, що вона не змогла реалізувати своє право на володіння, користування та/або розпорядження спірним об`єктом через відсутність зазначених документів, зокрема, отримала відмову у вчиненні того чи іншого правочину або інші перешкоди у реалізації своїх прав. На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що у позові слід відмовити через відсутність порушеного права.

Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з положень ст. 141 ЦПК України, так як у позові відмовлено, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 247, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у квартирі, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП : НОМЕР_1 , адреса : АДРЕСА_3 ;

Відповідачі:

- ОСОБА_2 ,РНОКПП : НОМЕР_2 , адреса : АДРЕСА_3 ;

- ОСОБА_3 , РНОКПП : НОМЕР_3 , адреса : АДРЕСА_3 ;

Повний текст рішення –13.10.2026.

Суддя

Івано-Франківського міського суду Л.Р. Кіндратишин