Вирок від 11 жовтня 2026 р. у справі №149/1249/20 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 149/1249/20

Провадження №11-кп/801/573/2026

Категорія: 227

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5

та учасників судового провадження:

прокурорів: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

захисників обвинуваченого: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019020000000114 від 02.03.2020,

за апеляційною скаргою захисників – адвокатів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 ,

та апеляційною скаргою прокурора відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6

на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06.04.2026, яким:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , з вищою освітою, працюючого пожежником – рятувальником караулу ДПРЧ – 9 ДПРЗ – 2 ГУ ДСНС у Вінницькій області, одруженого, на утриманні має одну малолітню дитину, проживаючого по АДРЕСА_1 , несудимого,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини

Оскаржуваним вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання з випробовуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

Початок іспитового строку вирішено обчислювати з моменту проголошення вироку суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_8 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів на суму 22 859,50 грн.

Арешт накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 05.03.2019 на речові докази – скасовано.

Речові докази: страховий поліс АМ/5918159 виданий ПАТ «Страхова група «ТАС»», свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 на автомобіль «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_2 – повернуто власнику ОСОБА_11 ;

посвідчення водія НОМЕР_3 , видане 29.10.2016, категорії ОСОБА_12 на ім`я ОСОБА_8 – залишено в матеріалах справи.

пластикові уламки, уламки скла (пакет НП № INZ 3012310, 3012311, 4406221, що зберігаються в камері зберігання речових доказів ТУ ДБР м. Хмельницький) – вирішено знищити.

Транспортний засіб марки «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_2 , який відповідно до ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05.08.2019 у справі № 686/20002/19, 08.08.2019 передано на відповідальне зберігання – вирішено залишити його власнику ОСОБА_11 .

Згідно з вироком, судом встановлено, що 02.03.2019 близько 07:00 год, у світлу пору доби, ОСОБА_8 керуючи технічно справним автомобілем «Toyota Land Cruiser», н. з. НОМЕР_2 , рухаючись зі швидкістю близько 64,2 …67,3 км/год по горизонтально прямій ділянці дороги по вул. Пушкіна в м. Хмільник Вінницької області у напрямку виїзду з міста, у порушення вимог п. 12.3, 12.4 п. 12 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, відповідно до якого у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год, незважаючи на наявність небезпеки для руху, а саме на те, що на проїжджій частині здійснювалися дорожні роботи по прибиранню сміття двірником комунального підприємства «Хмільниккомунсервіс» ОСОБА_13 , яка була одягнута у світловідбиваючий жилет помаранчевого кольору та яку він об`єктивно мав можливість помітити, а також на наявність по ходу руху світлофора з попереджувальним жовтим миготливим сигналом, не врахував дорожню обстановку, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду перешкоди, у результаті чого поблизу будинку № 5 на правій смузі руху по напрямку руху автомобіля допустив наїзд лівою частиною автомобіля на ОСОБА_13 , яка внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, від отриманих травм, померла на місці.

Відповідно до висновку судово-медичного експерта № 22 від 05.04.2019 у ОСОБА_13 виявлено сполучну травму тіла у вигляді: закритої черепно-мозкової травми – саден та синців на голові, крововиливів у м`які тканини голови, субарахноїдальних крововиливів головного мозку, забою мозочка; закритої тупої травми тулуба – синця на тулубі, крововиливів в м`які тканини тулуба, двосторонні переломи ребер, майже всі зі зміщенням та пошкодженням пристінкової плеври, з крововиливами в м`які тканини довкола переломів, забою тканини правої легені; закритої хребетно-спинно-мозкової травми – переломів шийного та грудного відділів хребта з пошкодженням спинного мозку; відкритого скалкового перелому кісток правої гомілки, рани в ділянці перелому, масивного крововиливу в м`які тканини правої гомілки; закритого скалкового перелому кісток лівої гомілки з масивним крововиливом в навколишні м`які тканини; масивних синців на правому та лівому плечі, синця та садна в ділянці правого гомілково-ступневого суглоба. Смерть настала від сполучної травми тіла. Дані травми утворилися від дії (удару) тупого твердого предмету, можливо за умов дорожньо-транспортної пригоди, та згідно з п. 2.1.3 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» наказу Міністерства охорони здоров`я України № 6 від 17.01.1995, належать до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, ОСОБА_13 у момент первинного контакту знаходилася задньою поверхнею тіла до травмуючого предмета (автомобіля).

Такі дії обвинуваченого ОСОБА_8 судом першої інстанції кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.

Обвинувачений ОСОБА_8 в суді першої інстанції свою вину не визнав та пояснив, що 02.03.2019 вранці повертаючись додому в центрі м. Хмільник на світлофорі повернув праворуч та побачив, що жінка переходить дорогу. Наблизився до неї, вона здійснила різкий рух у сторону його автомобіля. Натиснув на гальма, спрямував автомобіль праворуч, однак лівою фарою зачепив потерпілу. Був шокований, вийшов з автомобіля, перевірив пульс потерпілої, вона була без свідомості, відволік її на тротуар, викликав швидку та поліцію. Подія сталася у світлу пору доби вранці, за сухої погоди, нормальної видимості. Жінка була одягнута в жилетку помаранчевого кольору, у руках тримала відро та мітлу. Швидкість автомобіля становила близько 60 км/год, швидкість не зменшував. Стаж керування автомобілем 2-3 роки. Під час відібрання пояснень слідчий не роз`яснив йому право на адвоката. Порушення п. 12.3 ПДР не визнає, визнає порушення п. 12.4 ПДР. Заподіяну шкоду відшкодовано, оплачено витрати на поховання, батьки придбали доньці потерпілої квартиру, допомагають коштами.

Потерпілий ОСОБА_14 у суді першої інстанції надав показання про те, що з ОСОБА_13 він 16 років перебував у зареєстрованому шлюбі, від якого народилася донька ОСОБА_15 . ОСОБА_13 працювала двірником. Близько 4:30 год вона йшла на автобус та їхала на роботу. Також пояснив, що ОСОБА_16 вибачався. ОСОБА_15 допомагають, сплачують по 2000 грн щомісячно, які надходять на картку доньки. Також батьки ОСОБА_8 придбали для Анастасії квартиру. Зазначив, що прочитав та підписав заяву від 07.08.2020. Претензій до ОСОБА_8 не має, на суворій мірі покарання не наполягав.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, що їх подали

В апеляційній скарзі захисників – адвокати ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , просять вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06.04.2026 стосовно ОСОБА_8 скасувати та закрити кримінальне провадження за відсутності в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення.

В доводах апеляційної скарги захисники посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зокрема, зазначають про те, що суд у вироку не відобразив всіх показань обвинуваченого, які він давав у судовому засіданні 19.04.2021 та врахував їх при встановленні обставин події ДТП, які є єдиним доказом, що висвітлює всі обставини за яких відбулась ДТП, оскільки інші допитані судом свідки у справі володіли інформацією щодо обставин, які відбулись після зіткнення автомобіля з потерпілою, що призвело до хибних висновків суду щодо моменту виникнення небезпеки та моменту виникнення у ОСОБА_8 обов`язку виконати вимоги пункту 12.3 ПДР України. Експертним шляхом встановлено, що показання ОСОБА_8 щодо обставин механізму розвитку ДТП, крім швидкості руху автомобіля, є технічно обґрунтованими, а сторона обвинувачення не надала суду доказів на підтвердження недостовірності показів ОСОБА_8 в частині різкої зміни потерпілою напрямку руху. Ні в судово-медичних експертизах, ні в поясненнях експертів не було встановлено обставин, якими б спростовувались показання обвинуваченого щодо обставин розвитку ДТП та напрямку руху потерпілої безпосередньо перед моментом контакту з автомобілем. Не відповідає фактичним обставинам справи висновок суду про те, що обвинувачений ОСОБА_8 перед зіткненням застосував гальмування, що спростовується висновками експертизи та поясненнями допитаного судом експерта, на підставі інших вихідних даних ДТП. Висновок про винуватість ОСОБА_8 суд обґрунтував висновком експерта від 07.04.2020, проте помилково суд відмовився взяти до уваги висновок експерта від 26.07.2024, висновок експерта від 06.06.2019 та висновок експерта від 30.08.2019, якими підтверджено відсутність у обвинуваченого технічної можливості уникнути зіткнення з потерпілою. Прокурор у постанові про призначення третьої експертизи не навів мотивів для її призначення. Надаючи оцінку поведінці потерпілої під час ДТП, суд погодився з тим, що вона допустила порушення ПДР, проте вказав, що такі порушення не виключають винуватості обвинуваченого в інкримінованому йому правопорушенні, оскільки відповідно до показань обвинуваченого потерпіла під час його руху автомобілем переходила дорогу та покинула його смугу, і лише під час наближення автомобіля різко змінила рух та вибігла на його смугу руху, тобто в цей час вона не виконувала роботи на дорозі. Зазначене також підтверджується матеріалами спеціального розслідування нещасного випадку із смертельним наслідком, що стався 02.03.2019 в КП «Хмільниккомунсервіс» із двірником ОСОБА_13 . Також захист зазначає, що на місці ДТП не було встановлено знаків чи огорожі , які б свідчили про здійснення потерпілою робіт на проїзній частині дороги, а державною комісією та роботодавцем КП «Хмільниккомунсервіс» встановлено, що потерпіла виконувала роботи на тротуарі. Насправді потерпіла, перебуваючи в статусі пішохода, переходила проїзну частину дороги з права на ліво, покинула смугу руху автомобіля, яким керував обвинувачений, та в подальшому раптово змінила рух, направившись в сторону автомобіля.

Окрім того, захист стверджує про те, що слідчий експеримент було проведено не при обстановці, яка була при ДТП, вона сталася вранці близько 07-00 2 березня в світлу пору доби, проте даний слідчий експеримент був проведений у вечірню пору доби з 21-16 до 21-51 на початку червня. При цьому статиста було розміщено на пішохідному переході і від нього здійснювалися всі виміри, однак дана ДТП відбулася не на пішохідному переході, а спеціаліст ВВ КНДІСЕ ОСОБА_17 не міг бути залучений до участі у ньому, так як до цього сторона захисту висловила сумніви у його об`єктивності.

В апеляційній скарзі прокурор відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 , не оспорюючи доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації судом його дій, просить оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_8 скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого у зв`язку з неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання. Ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_8 до покарання за ч. 2 ст. 286 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Початок строку відбуття основного покарання у виді позбавлення волі обчислювати з моменту набуття вироку законної сили. Строк додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами обчислювати з моменту відбуття ним основного покарання.

В іншій частині оскаржуваний вирок просить залишити без змін.

У доводах апеляційної скарги прокурор посилається на те, що суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_8 від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК України, фактично не врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до тяжких злочинів, його наслідки, а саме порушення декількох пунктів ПДР, що призвело до наїзду на потерпілу ОСОБА_13 , яка виконувала дорожні роботи. Також не взято до уваги його ставлення до вчиненого, а саме те, що він одразу ж після вчинення зіткнення із потерпілою з метою зміни обстановки та обставин ДТП відволік потерпілу з місця зіткнення на проїзній частині до тротуару. У подальшому ОСОБА_8 намагався перекласти свою вину у вчиненні ДТП на поведінку потерпілої в момент, що передував зіткненню, умисно спотворюючи обставини, які призвели до її загибелі. Також судом не взято до уваги, що фактичне відшкодування шкоди потерпілому (чоловіку загиблої) ОСОБА_14 , який являєтеся інвалідом з дитинства, відбулось не за рахунок дій самого обвинуваченого ОСОБА_8 , а завдяки активним діям його батьків. Окрім того, судом не надано належної оцінки складеному від імені ОСОБА_14 тексту заяви від 07.08.2020 (т. 1 с.с. 77), про те що він добре ознайомився з обставинами дорожньої пригоди і не погоджується з обвинувальним актом, що ОСОБА_8 не винен, просить ухвалити виправдувальний вирок, оскільки як звертає увагу прокурор, з його показань в судовому засіданні 09.09.2020 він лише підписав наданий йому текст цієї заяви, а тому його позиція не являється самостійною та незалежною. Вчинений ОСОБА_8 злочин набув резонансу у громаді м. Хмільника, а тому його звільнення від відбуття кримінального покарання не буде сприяти завданням кримінального провадження. Крім того, в оскаржуваному вироку судом взагалі не вказано з якого моменту буде обчислюватися строк відбування призначеного додаткового покарання.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурори підтримали вимоги та доводи апеляційної скарги прокурора з підстав, викладених у ній, та просили її задовольнити, посилаючись на викладені у ній доводи.

Захисники обвинуваченого та сам обвинувачений також підтримали подану захисниками апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та наполягали на її задоволенні.

Потерпілий до суду апеляційної інстанції не з`явився, хоча повідомлявся належним чином про судовий розгляд. Попередньо надав суду заяву про розгляд у його відсутність, у якій також зазначив, що жодних претензій до ОСОБА_8 він не має, шкода відшкодована повністю, переконаний, що ОСОБА_8 не винен у тому що сталося, тому він погоджується з апеляцією ОСОБА_8 . Таким чином, за відсутності заперечень як сторони обвинувачення так і сторони захисту, апеляційний розгляд проведено без його участі.

Мотиви і висновки апеляційного суду

Заслухавши доповідача, виступи учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На переконання колегії суддів апеляційного суду та як убачається з оскаржуваного вироку, суд правильно встановив фактичні обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку, який ґрунтується на підставі зібраних у встановленому законом порядку та безпосередньо досліджених судом доказах, які доводять вину обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Доводи апеляційної скарги захисників не знайшли свого підтвердження, оскільки такі ж доводи сторони захисту перевірялися судом першої інстанції та знайшли своє відображення в оскаржуваному вироку.

Зокрема, визнаючи ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, суд першої інстанції виходив з показів допитаних у судовому засіданні обвинуваченого та свідків, а також досліджених судом першої інстанції письмових доказів, яким суд надав належну правову оцінку з точку зору належності та допустимості.

Окрім того, вина обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєнні кримінального правопорушення доводиться дослідженими судом доказами, наданими стороною обвинувачення, а саме:

- витягом з ЄРДР за № 12019020000000114 від 02.03.2019 про вчинення ОСОБА_8 , який керував автомобілем «Toyota Land Cruiser», н.з. НОМЕР_2 , наїзду на пішохода ОСОБА_13 , яка від отриманих травм померла на місці події. Правова кваліфікація за ч. 2 ст. 286 КК України (том 1 а.с. 110);

- дорученням на проведення слідчих дій (том 1 а.с. 111 );

- постановою від 02.03.2019 про створено групи слідчих (том 1 а.с. 112);

- досудове розслідування розпочато 02.03.2019 (том 1 а.с. 113);

- постановою від 04.03.2019 визначено групу прокурорів (том 1 а.с. 114);

-рапортом про отримання заяви та реєстрацію в журналі єдиного обліку заяв повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП від 02.03.2019 № 804 (том 1 а.с. 116);

- протоколом ОМП від 02.03.2019, схемою та фототаблицею до нього, за якими з 10:00 до 11:30 год слідчим за участі спеціаліста, понятих, водія ОСОБА_8 , оглянуто місце дорожньо-транспортної пригоди (надалі -ДТП), що сталася 02.03.219 у м. Хмільник по вул. Пушкіна, 5, по факту наїзду на пішохода. Оглядом встановлено, що проїзна частина є горизонтальною ділянкою, сухе чисте асфальтобетонне покриття, біля краю проїзної частини наявні купи піску та бруду, дорожнє покриття загальною шириною 8,80 м, призначено для руху в двох напрямках, по одній смузі руху в кожному напрямку, шириною роздільної смуги по 4,40 м. На проїзній частині нанесена горизонтальна розмітка призначена для розмежування смуг у різних напрямках. На місці події оглянуто автомобіль «Toyota Land Cruiser», н.з. НОМЕР_2 , який розташований на смузі руху у напрямку виїзду з м. Хмільник на відстані 0,4 м та 0,6 м від осі правих коліс до краю проїзної частини та 5,30 м від осі заднього правого колеса до краю дорожньої розмітки пішохідний перехід. На вказаному автомобілі на момент огляду виявлені пошкодження сконцентровані в передній лівій частині автомобіля, а саме: зруйнована ліва фара, зокрема корпус блок фари, ліва бічна частина бампера має пошкодження у вигляді розтріскування корпусу, відсутнє скло лівої протитуманної фари, а також переднє ліве крило має пошкодження. На відстані 9,5 м від дорожнього знаку 2.3 та 0,75 м від краю проїзної частини на тротуарі розташовується початок сліду юзу колеса, який має дожину 18,60 м та який на краю проїзної частини переходить у слід поступового руху колеса (котіння), який має загальну довжину 21,60 м та який закінчується біля переднього правого колеса автомобіля. На відстані 9,50 м від дорожнього знаку 2.3 та 0,9 м від краю проїзної частини на поїзній частині дороги розташовується слід юзу колеса, який має довжину 22,70 м та який закінчується на відстані 2,20 м до краю проїзної частини. На відстані 2,4 м від початку вищевказаних слідів розташовується осип уламків скла та пластмаси, який має розмір 42,3м х 8,20 м. На відстані 0,4 м від закінчення лівого сліду юзу колеса на тротуарі знаходиться труп ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ногами до краю проїзної частини. На відстані 1,4 м. від трупа на краю проїзної частини, розташоване деформоване відро. На відстані 1.1 м. від відра розташована електроопора із встановленими на ній знаками 5.35.2. На відстані 1,7 м. до електроопори та 2,10 м від осьової лінії дорожньої розмітки, на смузі руху у напрямку центру м. Хмільник виявлено пляму бурого кольору. На відстані 7,0 м від попередньої електроопори розташована дорожня розмітка «зебра», шириною 4,0 м. З місця події вилучені: автомобіль «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_2 ; посвідчення водія на ім`я ОСОБА_8 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль «Toyota Land Cruiser», н.з. НОМЕР_2 , страховий поліс; пластикові частини, уламки скла (том 1 а.с. 117-130);

- посвідченням водія на ім`я ОСОБА_8 (копія на а.с. 131 том 1), свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу автомобіля «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_2 (копія на звороті а.с. 131 том 1), полісом страхування на цей автомобіль (копія на а.с. 132 том 1);

- посвідченням (копія на а.с. 133 том 1), витягом з наказу № 173 о/с від 26.06.2007 підтверджено, що ОСОБА_8 є молодшим сержантом служби ЦЗ, пожежний – рятувальник караулу 9 державної пожежно-рятувальної частини (копія на а.с. 134 т.1);

- направленням від 02.03.2019 о 09:25, яким ОСОБА_8 направлено до Хмільницької ЦРЛ, де згідно висновку № 17 від 02.03.2019 встановлено відсутність у нього стану алкогольного сп`яніння (а.с. 135, 140 том 1);

- дозволом на видачу трупа ОСОБА_13 (а.с. 136 том. 1); копіями паспорта ОСОБА_14 (а.с. 138 том 1), ОСОБА_13 (а.с. 139 том 1);

- лікарським свідоцтвом про смерть № 22 від 04.03.2019, відповідно до якого смерть ОСОБА_13 наступила 02.03.2019 від сполучної травми тіла внаслідок ДТП (копія на а.с. 137 т. 1);

- постановою від 02.03.2019, протоколом від 02.03.2019, якими підтверджено відібрання зразків крові у ОСОБА_8 для проведення токсикологічної експертизи (а.с. 142, 143 т. 1), які направлено до Вінницького СМЕ (а.с. 144 том 1);

- направленням на судово-медичне дослідження трупа від 02.03.2019 (а.с. 146 том 1),

- постановою від 02.03.2019, якою визнано речовими доказами автомобіль «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_2 , пластикові частини, уламки скла, уламки із дзеркальним покриттям, а також документи: посвідчення водія НОМЕР_3 видане 29.10.2016, категорії ОСОБА_12 на ім`я ОСОБА_8 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 автомобіль «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_2 , страховий поліс АМ/5918159 виданий ПАТ «Страхова група «ТАС»» (а.с. 148-149 т.1). Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду від 05.03.2019 (а.с. 154-156) задоволено клопотання слідчого (а.с. 152-153) та накладено арешт на вищевказані речові докази;

- речовими доказами: страховим полісом АМ/5918159 виданим ПАТ «Страхова група «ТАС»», посвідченням водія НОМЕР_3 видане 29.10.2016, категорії ОСОБА_12 на ім`я ОСОБА_8 , свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 на автомобіль «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_2 (а.с. 150 том 1);

- висновком судово-медичної експертизи № 22 від 05.04.2019, призначеної на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду від 02.03.2019 (а.с. 158 т. 1), якою задоволено клопотання слідчого (а.с. 157 т. 1), з урахуванням висновків експерта № 678 від 14.03.2019 (а.с. 168 т. 1), №679 від 25.03.2019 (а.с. 169 т. 1), судово-токсикологічної експертизи висновок № 521 від 05.04.2019 (а.с. 171 т. 1), висновку судово-криміналістичної експертизи № 23, 24 від 03.04.2019 (а.с. 171-176 т. 1), проведено судово-медичну експертизу трупа гр. ОСОБА_13 та виявлено сполучну травму тіла у вигляді: закритої черепно-мозкової травми – саден та синців на голові, крововиливів у м`які тканини голови, субарахноїдальних крововиливів головного мозку, забою мозочка; закритої тупої травми тулуба – синця на тулубі, крововиливів в м`які тканини тулуба, двосторонні переломи ребер, майже всі зі зміщенням та пошкодженням пристінкової плеври, з крововиливами в м`які тканини довкола переломів, забою тканини правої легені; закритої хребетно-спинно-мозкової травми – переломів шийного та грудного відділів хребта з пошкодженням спинного мозку; відкритого скалкового перелому кісток правої гомілки, рани в ділянці перелому, масивного крововиливу в м`яких тканинах правої гомілки; закритого скалкового перелому кісток лівої гомілки, з масивним крововиливом в навколишні м`які тканини; масивних синців на правому та лівому плечі, синця та садна в ділянці правого гомілково-ступневого суглоба. Вказана сполучна травма тіла утворилася від дії (удару) твердого тупого предмета (предметів), можливо за умов дорожньо-транспортної пригоди, та згідно з п. 2.1.3 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» наказу Міністерства охорони здоров`я України № 6 від 17.01.1995, належить до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння. Смерть ОСОБА_13 настала ІНФОРМАЦІЯ_3 від вказаної сполучної травми тіла. Між сполучною травмою тіла та смертю ОСОБА_13 є причинно-наслідковий зв`язок. «Пішохід» в момент первинного контакту знаходився задньою поверхнею тіла до травмуючого предмета (автомобіля). Етиловий спирт та інші спирти, а також наркотичних речовин не виявлено (а.с. 164-167 том 1);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 16.05.2019, схемою, що додана до нього, підтверджено, що слідчим, у присутності понятих, зі свідком ОСОБА_8 проведено слідчий експеримент, свідок повідомив про обставини ДТП, показав як рухався автомобіль, місце де перебував пішохід та місце зіткнення (а.с. 161-163 т.1);

- постановою від 28.03.2019, якою визначено підслідність кримінального провадження (а.с. 177 т. 1), про що було внесені відомості до ЄРДР (а.с. 179 т. 1);

- постановою від 02.04.2019 про визначення групи слідчих (а.с. 180-182 т. 1);

- постановою від 05.04.2019 про визначення групи прокурорів (а.с. 183- 185 т. 1);

- постановою від 13.06.2019 про зміну групи прокурорів (а.с. 186-187 т. 1);

- висновком судової технічної експертизи № 230 від 20.05.2019, проведеної на підставі ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 16.04.2019 (а.с. 190 т. 1), відповідно до якого на момент огляду робоча гальмівна система, рульове керування та ходова частина автомобіля «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_2 знаходяться у працездатному стані, у деталях та вузлах робочої гальмівної системи, рульового керування та ходової частини автомобіля несправностей, які б виникли до ДТП та могли впливати на можливий некерований рух чи керованість даного автомобіля до початку розвитку події ДТП не виявлено (а.с. 199-205);

- матеріалами спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 02.03.2019, відповідно до яких комісія з спеціального розслідування вирішила направити матеріали спеціального розслідування прокурору для прийняття рішення згідно чинного законодавства (а.с. 206-244 т. 1);

- висновком експерта № 3031 від 06.06.2019, яку проведено на підставі ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 24.05.2019 (а.с. 245 т. 1), відповідно до якого в даній дорожній обстановці дії водія автомобіля «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_8 з технічної точки зору регламентувались вимогами п.п. 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, в ситуації, яка склалася при технічних параметрах вказаних в ухвалі про призначення експертизи, водій ОСОБА_8 не мав технічної можливості попередити наїзд на пішохода шляхом термінового гальмування, з зупинкою автомобіля до смуги руху пішохода, при русі з допустимою для даних дорожніх умов швидкістю 50 км/год. В даній ситуації в діях водія ОСОБА_8 вбачається невідповідність вимогам п. 12.3 ПДР, які з технічної точки зору не знаходяться в причинному зв`язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди, тобто в діях водія, при вказаних в ухвалі про призначення експертизи технічних величинах, не вбачається невідповідностей вимогам ПДР, які з технічної точки зору знаходилися б в причинному зв`язку з виникненням події даної ДТП (а.с. 1-6 т. 2);

- висновком експерта № 1264 від 16.05.2019, проведеної на виконання ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 16.04.2019 (а.с. 191 т. 1), відповідно до якого при судово-медичній експертизі крові громадянина ОСОБА_8 наявність метилового, етилового спиртів, пропилового, бутилового, амілового спиртів та їх ізомерів не виявлено. Наявність в крові похідних барбітурової кислоти, 1,4-бензодиазепину та фенотіазіну, алкалоїдів групи опію, канабіноїдів, а також ефедрину та ефедрону не виявлено (а.с. 9 т. 2);

- розпискою ОСОБА_14 від 18.06.2019 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (а.с. 10 т. 2);

- ухвалою слідчого судді від 05.08.2019 скасовано арешт на автомобіль «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_2 , в частині права користування (а.с. 13 т. 2);

- актом приймання-передачі від 08.08.2019 (а.с. 17-18 т. 2), з фототаблицею до нього з зображенням пошкоджень автомобіля (а.с. 14-16 т. 2); розпискою про отримання автомобіля (а.с. 19 т. 2), розпискою про отримання свідоцтва про реєстрацію ТЗ ОСОБА_11 , копією його паспорта (а.с. 31-33 т. 2);

- висновком автотехнічної експертизи № 20942/19-52 від 30.08.2019, проведеної на виконання ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 04.07.2019 (а.с. 20 т. 2), відповідно до якого враховуючи встановлені слідством обставини скоєння ДТП та викладених в дослідницькій частині розрахунків, у даній дорожній обстановці водієві автомобіля «Toyota Land Cruiser», з технічної точки зору, слід було діяти у відповідності з вимогами п.п. 10.1 і 12.4 ПДР, а з моменту виникнення небезпеки для його руху у відповідності із вимогами п. 12.3 ПДР. При встановлених слідством кількісних даних/обставинах ДТП, не вдаючись рівень їх достовірності, водій автомобіля «Toyota Land Cruiser», з моменту виникнення небезпеки для руху (згідно вихідних даних), при русі, як зі швидкістю 50 км/год (згідно вимог ПДР), так і при – 64-67 км/год, не мав технічну можливість зупинити керований ним ТЗ до місця наїзду шляхом застосування екстреного гальмування (а.с. 23-29 т. 2);

- висновком комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №7065/7066//19-21,2686/20-21 від 07.04.2020, відповідно до яких свідчення водія в частині швидкісного режиму руху його автомобіля перед ДТП є технічно необґрунтованими, а в частині місця наїзду можуть бути технічно обгрунтованими. Швидкість руху автомобіля на початок розвитку події даної ДТП – 68,2-71,4 км/год. У заданій дорожній ситуації водій повинен був керуватися технічними нормами п. 12.3, 12.4 ПДР, в діях водія ОСОБА_8 вбачаються невідповідності технічним нормам п. 12.3, 12.4 ПДР, які з технічної точки зору знаходились у причинному зв`язку з виникненням події даної ДТП. В заданій дорожній ситуації водій ОСОБА_8 мав технічну можливість зупинити автомобіль до пішохода шляхом виконання технічним норм вимог п. 12.3, 12.4 ПДР (т. 2 а.с. 39-44);

- повідомленням про зміну повідомлення про підозру від 27.04.2020 (а.с. 46-50 т. 2);

- ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05.05.2020, залишеною без змін ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 14.05.2020 (а.с. 73-75), якою задоволено клопотання прокурора (а.с. 63-64) та застосовано до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в період часу з 22:00 до 6:00 наступного дня, з покладенням певних обов`язків (а.с. 70 т. 2);

- запитом від 20.05.2020 про отримання інформації, листом КП «Хмільниккомунсервіс» від 29.05.2020, копією наказу № 66 від 26.10.2018, відповідно до яких з 29.10.2018 робочий день для двірників з 07 години до 14 години дня до 01.03.2019 (а.с. 76-78 т. 2), станом на 02.03.2019 ОСОБА_13 працювала відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку та згідно наказу «Про зміну режиму роботи робочого дня для двірників», відповідно до посадової інструкції двірника, за ОСОБА_13 була закріплена ділянка дороги для прибирання від початку вулиці Пушкіна до початку вулиці Небесної Сотні; посадова інструкція двірника (копія на а.с. 79-80 т. 2);

- повідомленням про зміну раніше повідомленої підозри від 22.06.2020 (а.с. 88-91 т. 2);

- постановою про залучення потерпілого від 22.06.2020 (а.с. 94-95 т. 2);

- повідомленням про завершення досудового розслідування від 22.06.2020 (а.с. 99, 100 т. 2);

- протоколом про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження від 22.06.2020 (а.с. 101 – 105 т. 2);

- запитом про надання доступу та можливості скопіювати докази (а.с. 106, 107);

- розпискою про відсутність речових доказів, документів які можливо використати як доказ в суді (а.с. 108 т. 2);

- протоколом слідчого експерименту від 30.06.2022, проведеного на виконання ухвали суду від 06.06.2022 (т. 3 а.с. 233-236), відповідно до якого слідчий за участі спеціаліста, статистів, водія, у присутності понятих встановлено відстань з якої можливо у певній дорожній обстановці побачити особу, яка виконувала роботи по прибиранню дороги становить 154,2 м.

- висновком комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 624/625/23-26 від 26.07.2024, відповідно до якої свідчення водія ОСОБА_8 в частині швидкісного режиму руху керованого ним автомобіля перед ДТП (40-50 км/год, 60 км/год), є технічно неспроможними з технічної точки зору, а свідчення щодо розташування місця наїзду можуть бути технічно спроможними. З урахуванням методичних підходів, щодо встановлення місця наїзду на пішохода, а також проводячи аналіз зафіксованої слідової інформації, місце наїзду на ОСОБА_13 знаходилось на правій смузі руху по напрямку руху автомобіля. Швидкість руху автомобіля до моменту початку відображення слідів гальмування та переміщення автомобіля до кінцевого його положення (без врахування затрат кінетичної енергії витраченої на виїзд на правий бордюрний камінь та утворення пошкоджень на ТЗ) складала близько 64,2 …67,3 км/год. У заданій дорожній ситуації водій автомобіля ОСОБА_8 , який здійснив частковий виїзд керованого ним ТЗ за межі проїзної частини - правою стороною по правому тротуару та до моменту утворення слідів гальмування рухався з швидкістю не менше 64,2-67,3 км/год., повинен був діяти відповідно до вимог п. 10.1, 12.4 ПДР України, а з моменту виникнення небезпеки для його руху у відповідності до вимог п. 12.3 ПДР України. В діях водія ОСОБА_8 вбачається невідповідність вимогам п. 12.4 ПДР України. Відсутність певних кількісних даних з технічної точки зору унеможливлює всебічно дослідити всі етапи зближення автомобіля та пішохода до місця наїзду, що в свою чергу унеможливлює з технічної точки зору здійснити оцінку відповідності (невідповідності) дій водія вимогам п. 10.1 та 12.3 ПДР України, щодо своєчасності вжиття ним заходів для зменшення швидкості при виникненні небезпеки для руху та здійснення маневру шляхом об`їзду по тротуару. В умовах даної пригоди водій ОСОБА_16 , рухаючись із швидкістю 64,2-67,3 км/год., не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_13 , шляхом своєчасного застосування гальмування із зупинкою керованого ним транспортного засобу до місці наїзду на пішохода з моменту виникнення небезпеки для руху (з моменту зміни характеру руху пішохода: швидкості, напрямку руху). Оскільки при проведенні дослідження по вирішенню питання про те, чи мав (не мав) водій автомобіля ОСОБА_8 технічну можливість уникнути наїзду на ОСОБА_13 при швидкості руху автомобіля 50 км/год., було встановлено, що в трьох варіантах водій не мав та в одному варіанті мав технічну можливість уникнути наїзду, тому дане питання було викладене експертом в умовній формі, а саме: при швидкості руху пішохода 14,4 км/год., віддаленні автомобіля від місця наїзду в момент виникнення небезпеки для руху 26,57 м. та зупинному шляху автомобіля (при швидкості руху 50 км/год.) 26,8 м. (при коефіцієнті зчеплення коліс автомобіля з дорожнім покриттям 0,7), водій автомобіля ОСОБА_8 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_13 , шляхом своєчасного застосування гальмування із зупинкою керованого ним транспортного засобу до місця наїзду на пішохода з моменту виникнення небезпеки для руху (з моменту зміни характеру руху пішохода: швидкості, напрямку руху); при швидкості руху пішохода 17,3 км/год., віддаленні автомобіля від місця наїзду в момент виникнення небезпеки для руху 22,11 м. та зупинному шляху автомобіля (при швидкості руху 50 км/год.) 22,8 м. (при коефіцієнті зчеплення коліс автомобіля з дорожнім покриттям 0,7), водій автомобіля ОСОБА_8 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_13 , шляхом своєчасного застосування гальмування із зупинкою керованого ним транспортного засобу до місця наїзду на пішохода з моменту виникнення небезпеки для руху (з моменту зміни характеру руху пішохода: швидкості, напрямку руху); при швидкості руху пішохода 14,4 км/год., віддаленні автомобіля від місця наїзду в момент виникнення небезпеки для руху 27,85 м. та зупинному шляху автомобіля (при швидкості руху 50 км/год.) 25,7 м. (при коефіцієнті зчеплення коліс автомобіля з дорожнім покриттям 0,8), водій автомобіля ОСОБА_8 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_13 , шляхом своєчасного застосування гальмування із зупинкою керованого ним транспортного засобу до місця наїзду на пішохода з моменту виникнення небезпеки для руху (з моменту зміни характеру руху пішохода: швидкості, напрямку руху); при швидкості руху пішохода 17,3 км/год., віддаленні автомобіля від місця наїзду в момент виникнення небезпеки для руху 23,18 м. та зупинному шляху автомобіля (при швидкості руху 50 км/год.) 25,7 м. (при коефіцієнті зчеплення коліс автомобіля з дорожнім покриттям 0,8), водій автомобіля ОСОБА_8 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_13 , шляхом своєчасного застосування гальмування із зупинкою керованого ним транспортного засобу до місця наїзду на пішохода з моменту виникнення небезпеки для руху (з моменту зміни характеру руху пішохода: швидкості, напрямку руху). Оскільки при проведенні дослідження по вирішенню питання чи мав (не мав) водій ОСОБА_8 технічну можливість уникнути наїзду на ОСОБА_13 при швидкості руху автомобіля 50 км/год., було встановлено, що в трьох варіантах водій не мав та водному варіанті мав технічну можливість уникнути наїзду, а також враховуючи те, що не вдалось експертним шляхом встановити відповідність (невідповідність) дій водія вимогам п.п. 10.1, 12.3 ПДР України, тому питання про те, якщо в діях водія ОСОБА_8 були невідповідності вимогам ПДР України, якщо так, то чи знаходиться дана невідповідність в причинному зв`язку з наслідками ДТП, вирішити експертним шляхом не видалось можливим.

Апеляційний суд повністю погоджується з висновками суду першої інстанції в частині того, що досліджені судом докази є належними та допустимими, а тому згідно з положеннями ст. ст. 84-86 КПК України, суд першої інстанції правильно прийняв їх до уваги та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, – порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.

Окрім того, вина обвинуваченого ОСОБА_8 також частково підтверджується його показаннями, оскільки він визнав факт керування автомобілем «Toyota Land Cruiser», д.н.з НОМЕР_2 , 02.03.2019 близько 07:00 год по вул. Пушкіна в м. Хмільник Вінницької області у напрямку виїзду з міста, де побачив на дорозі жінку, на яку допустив наїзд.

Вина обвинуваченого також підтверджується показаннями допитаних свідків, зокрема свідка ОСОБА_18 , яка була на місці події та повідомила, що близько 07 год ранку 02.03.2019 ОСОБА_19 , яка була одягнута у світловідбивний жилет, прибирала дорогу по вул. Пушкіна у м. Хмільник, перед тротуаром, свідок чула звук як щось «гупнуло». ОСОБА_20 викинуло на автомобіль, потім її скинуло з капоту авто. Автомобіль рухався з великою швидкістю, збив ОСОБА_20 коли вона була ближче до середини дороги. Показаннями свідка ОСОБА_21 про те, що 02.03.20219 невдовзі після ДТП вона прибула на місце події та побачила ОСОБА_13 , яка лежала на тротуарі без ознак життя. Також на місці ДТП був ОСОБА_16 та двірник ОСОБА_22 . На автомобілі було вибито фару.

Такі показання узгоджуються також із протоколом огляду місця події від 02.03.20219, де зафіксовано сліди ДТП, уламки деталей автомобіля, сліди юзу коліс, потерпілу ОСОБА_13 , яка знаходилася на тротуарі, фотозображенням автомобіля із пошкодженням лівої передньої сторони та фари.

Висновком судово-медичної експертизи № 22 від 05.04.2019 трупа гр. ОСОБА_13 підтверджено, що у потерпілої виявлені тілесні ушкодження, характерні саме для ДТП, які належить до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, її смерть настала 02.03.2019 від вказаної у висновку сполучної травми тіла, між травмою та смертю ОСОБА_13 є причинно-наслідковий зв`язок, у момент первинного контакту ОСОБА_13 знаходилася задньою поверхнею тіла до травмуючого предмета (автомобіля).

Суд першої інстанції також проаналізував доведеність порушення водієм ОСОБА_8 п. 12.3, 12.4 ПДР, яке доводиться висновком комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 624/625/23-26 від 26.07.2024, відповідно до якого швидкість руху автомобіля «Toyota Land Cruiser», н.з. НОМЕР_2 до моменту початку відображення слідів гальмування та переміщення автомобіля до кінцевого його положення (без врахування затрат кінетичної енергії витраченої на виїзд на правий бордюрний камінь та утворення пошкоджень на ТЗ) складала близько 64,2 …67,3 км/год. У заданій дорожній ситуації водій автомобіля ОСОБА_8 , який здійснив частковий виїзд керованого ним ТЗ за межі проїзної частини - правою стороною по правому тротуару та до моменту утворення слідів гальмування рухався з швидкістю не менше 64,2-67,3 км/год., повинен був діяти відповідно до вимог 12.4 ПДР України, у діях водія ОСОБА_8 вбачається невідповідність вимогам п. 12. 4 ПДР України.

Порушення водієм ОСОБА_8 п. 12.3, 12.4 ПДР доводиться також висновком комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №7065/7066//19-21,2686/20-21 від 07.04.2020, за висновками якої у заданій дорожній ситуації водій повинен був керуватися технічними нормами п. 12.3, 12.4 ПДР, в діях водія ОСОБА_8 вбачаються невідповідності технічним нормам п. 12.3, 12.4 ПДР, які з технічної точки зору знаходились у причинному зв`язку з виникненням події даної ДТП. В заданій дорожній ситуації водій ОСОБА_8 мав технічну можливість зупинити автомобіль до пішохода шляхом виконання технічним норм вимог п. 12.3, 12.4 ПДР.

В обвинувальному акті у формулюванні обвинувачення наводиться висновок експерта № 7065/7066/19-21, 2686/20-21 від 07.04.2020, яким встановлено порушення подієм п. 12.4 ПДР, проте при проведенні цієї експертизи, експерти не врахували момент маневрування та виїзду автомобіля на тротуар, а тому в частині визначення швидкості автомобіля більш точним та вірним є висновок № 624/625/23-26 від 26.07.2024, прийнятий з урахування усіх обставин розвитку події ДТП, отже останній приймається судом до уваги в частині того, що швидкість автомобіля була близько 64,2 …67,3 км/год.

Відповідно до п. 12.3 ПДР України у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Пунктом п. 1.10 ПДР визначено поняття: «небезпека для руху», «перешкода для руху» .

Так, небезпека для руху - зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об`єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися.

Перешкода для руху - нерухомий об`єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об`єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу.

За змістом трьох висновків автотехнічних експертиз (№ 3031 від 06.06.2019, № 20942/19-52 від 30.08.2019, № 624/625/23-26 від 26.07.2024) експерти по даному питанню виходили з того, що моментом виникнення небезпеки є момент зміни потерпілою характеру руху (швидкості, напрямку руху). У двох перших висновках експертами зазначено, що водій з моменту виникнення небезпеки, при русі, як зі швидкістю 50 км/год (згідно вимог ПДР), так і при – 64-67 км/год, не мав технічну можливість зупинити керований ним ТЗ до місця наїзду шляхом застосування екстреного гальмування, тобто в діях водія, не вбачається невідповідностей вимогам ПДР. При цьому експерти зазначили, що вони дійшли таких висновків з урахуванням технічних величин, зазначених у рішенні про призначення експертизи, не вдаючись у рівень їх достовірності. У висновку від № 624/625/23-26 від 26.07.2024 експерт зазначає, що відсутність певних кількісних даних з технічної точки зору унеможливлює всебічно дослідити всі етапи зближення автомобіля та пішохода до місця наїзду, що в свою чергу унеможливлює з технічної точки зору здійснити оцінку відповідності (невідповідності) дій водія вимогам п. 10.1 (оскільки стороною обвинувачення в провину обвинуваченому не ставиться порушення п. 10.1 ПДР України, з урахуванням ч. 1 ст. 337 КПК України, питання відповідності дій водія даному пункту ПДР судом не досліджується) та 12.3 ПДР України, щодо своєчасності вжиття ним заходів для зменшення швидкості при виникненні небезпеки для руху та здійснення маневру шляхом об`їзду по тротуару. В умовах даної пригоди водій ОСОБА_16 , рухаючись із швидкістю 64,2-67,3 км/год., у трьох варіантах не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_13 , шляхом своєчасного застосування гальмування із зупинкою керованого ним транспортного засобу до місці наїзду на пішохода з моменту виникнення небезпеки для руху (з моменту зміни характеру руху пішохода: швидкості, напрямку руху) і лише в одному варіанті мав таку можливість.

Колегія суддів також погоджується з тим, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив висновки експертів у проведених вищевказаних трьох експертизах в частині того, що водій автомобіля ОСОБА_8 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_13 , шляхом своєчасного застосування гальмування із зупинкою керованого ним транспортного засобу до місця наїзду на пішохода, оскільки висновки № 3031 від 06.06.2019, № 20942/19-52 від 30.08.2019 ґрунтуються на вихідних даних, що повністю не відображають обставини події, а у висновку № 624/625/23-26 від 26.07.2024 експертом не враховано можливість водія ОСОБА_8 виявити небезпеку для руху з відстані не більше 125 м, а надано оцінку лише версії про раптову зміну потерпілою напрямку руху.

При цьому версія про те, що при наближенні автомобіля під керуванням ОСОБА_8 потерпіла покинула його смугу руху, а потім раптово розвернулася та почала швидко бігти в напрямку автомобіля повідомлена самим ОСОБА_8 під час його допиту в якості свідка 16.05.2019. Ця версія була озвучена ним і під час слідчого експерименту від 16.05.2019, при цьому акцентовано увагу лише на моменті зміни потерпілою напрямку руху, а не всіх етапів зближення автомобіля та пішохода до місця наїзду. Проте, у письмових поясненнях ОСОБА_8 від 02.03.2019 наданих одразу після події він повідомляв обставини відмінні від цих.

Окрім цього, під час проведення слідчого експерименту від 16.05.2019 з ОСОБА_8 з його показань було зафіксовано, що з моменту зміни напрямку руху пішохід (потерпіла) подолав відстань 4,8 м. за час Т1=1,2 с., Т 2=1,2 с., Т3=1,0 с. Експертом ОСОБА_23 у висновку № 20942/19-52 від 30.08.2019 зроблено аналіз цих даних та визначено, що швидкість руху пішохода на ділянці з моменту виникнення небезпеки для руху до моменту наїзду складає 14…17 км/год, яка згідно статистичних даних офіційного методичного джерела: - 14,1 км/год, що відповідає нижній розрахунковій межі швидкості руху пішохода швидкий біг людей жіночого роду віком від 30…40 років; 16.7 км/год (максимальне значення в наведеній довідковій літературі), що відповідає верхній розрахунковій межі швидкості руху пішохода швидкий біг людей чоловічого роду віком від 20…30 років (стор. 8 висновку). Як повідомив ОСОБА_8 , потерпіла покинула його смугу руху, раптово розвернулася та попрямувала в сторону автомобіля, отже у потерпілої не було достатньої відстані та часу щоб рухатись із швидкістю, яка відповідає швидкому бігу особи жіночого роду віком від 30-40 років - 14 км/год. До того ж потерпілій ОСОБА_13 на дату події було повних 47 років, а тому малоймовірно, що вона могла рухатися із такою швидкістю.

Судом також правильно взято до уваги те, що інші свідчення ОСОБА_8 щодо швидкості керованого ним автомобіля, за висновками комплексних експертиз визнані технічно неспроможними. Технічно спроможним експерти визнали лише свідчення ОСОБА_8 щодо розташування місця наїзду.

Обвинувачений ОСОБА_8 у суді повідомив, що перед зіткненням застосовував гальмування, вказане спростовується висновками комплексної автотехнічної експертизи № 624/625/23-26 від 26.07.2024, які у судовому засіданні підтримав експерт ОСОБА_24 , відповідно до яких більш вірогідно, що наїзд на пішохода відбувся без гальмування автомобіля.

Як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції позиція сторони захисту зводиться до того, що потерпіла ОСОБА_13 сама кинулася під колеса автомобіля. На підтвердження цієї версії стороною захисту заявлено свідка ОСОБА_25 , який у суді намагався довести те, що за день до ДТП бачив жінку віком близько 40-50 років близько 10:45 год, на цьому ж місці, яка вискочила під автобус, яким він керував, свідок зробив висновок, що ця жінка шукала смерті, впевнений, що це була потерпіла.

Апеляційний суд погоджується з критичною оцінкою місцевого суду таких показань свідка ОСОБА_25 , оскільки він не зміг описати зовнішність жінки, про яку розповідав.

При цьому, допитані місцевим судом свідки ОСОБА_26 , ОСОБА_21 , ОСОБА_27 , які тривалий час працювали з потерпілою характеризували її виключно позитивно, заперечили прояви суїцидальної поведінки. У КП «Хмільниккомунсервіс» потерпіла також характеризується лише позитивно. Таким чином, зазначені докази спростовують версію сторони захисту про суїцидальну поведінку потерпілої.

Таким чином, апеляційний суд також як і суд першої інстанції, критично оцінює показання ОСОБА_8 надані ним під час слідчого експерименту, в судовому засіданні щодо різкої зміни потерпілою напрямку руху та відхиляє версію сторони захисту про те, що аварійна ситуація була спричинена ОСОБА_13 , а тому водій ОСОБА_8 не мав технічної можливості уникнути зіткнення. Така версія спростовується також і висновками судово-медичних експертиз проведених у цій справі, відповідно до яких у момент первинного контакту ОСОБА_13 знаходилася задньою поверхнею тіла до травмуючого предмета (автомобіля). Ці висновки у судовому засіданні підтримали експерти ОСОБА_28 , ОСОБА_29 . При цьому експерт ОСОБА_28 зазначив, що наявні ушкодження підтверджують, що ноги потерпілої були фіксовані (не рухалися). Експерт ОСОБА_29 також пояснив, що потерпіла стояла трохи задом і трохи повернута вправо, характер досліджених переломів кінцівок потерпілої дає підстави для висновку про одночасну одномоментну дію травмуючої сили на обидві кінцівки потерпілої ззаду з права. Виявлені у потерпілої переломи відносяться до так званих «бампер-переломів».

Окрім того, місцевий суд обгрунтовано дав критичну оцінку поведінці водія і після ДТП, зокрема те, що водій ОСОБА_8 не забезпечив дотримання п.п. а, в, е п. 2.10 ПДР не зупинив керований ним транспортний засіб, а перемістив його, також переніс потерпілу з дороги (місця наїзду) на тротуар, тобто не вжив заходів для збереженню усіх слідів ДТП, а навпаки змінював їх. Отже, повідомлені водієм ОСОБА_8 дані про зміну потерпілою напрямку руху, швидкість її руху перед зіткненням, як і дії водія після ДТП суд оцінює критично, як спробу уникнення від кримінальної відповідальності, намагання перекласти провину за ДТП на потерпілу.

Судом першої інстанції також належним чином оцінені доводи сторони захисту, які також наводяться і в апеляційній скарзі, про те, що причиною ДТП була поведінка потерпілої та допущені нею порушення, з огляду на наступне.

Зокрема, під час складення протоколу огляду місця події від 02.03.2019 дійсно не було виявлено попереджувального знаку п. 1.37 «Дорожні роботи» ПДР, огородження, віхи, конуса, що свідчило б про виконання двірником дорожніх робіт, що є порушенням ОСОБА_13 п.п. 2.5 п. 2, п.п. 3.1, 3.7, 3.11 Інструкції з охорони праці № 2 для двірників, затвердженої наказом начальника КП «Хмільниккомунсервіс» № 9 від 14.02.2013. Не було дотримано Стандартів Укравтодору СОУ 45.2-00018112-006:2006, Технічних правил ремонту і утримання вулиць та доріг населених пунктів, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 54 від 14.02.2012 щодо порядку огородження та організації дорожнього руху на місцях проведення дорожніх робіт (п. 10.7 розділу Х). Разом з тим, під час розгляду справи встановлено, що потерпіла ОСОБА_13 була одягнута у світловідбиваючий жилет, подія сталася вранці у світлу пору доби, на горизонтальній рівній, сухій проїзній частині дороги, з достатньою оглядовістю та видимістю, могла бути виявлена водієм з достатньої відстані, а тому недотримання вищевказаних норм не є визначальним та не створило аварійну ситуацію на дорозі та на переконання суду за даної дорожньої обстановки не знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку з подією ДТП та її наслідками. Той факт, що потерпіла перебувала на проїжджій частині дороги, виконуючи прибирання без встановлення конусів, огородження не звільняє водія від виконання вимог Правил дорожнього руху, однак така обставина враховується судом під час обрання заходів кримінально-правового впливу. Зазначені висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду від 08.09.2022 у справі № 297/1253/17, провадження № 51-1171км22.

Окрім цього, у постанові від 14.01.2025 Першої судової палати ККС Верховного Суду у справі № 592/7961/18, провадження № 51-2362км24 сформовано правові висновки, відповідно до яких протиправність дій потерпілого пішохода, який перебував на проїзній частині дороги, не звільняє водія від обов`язку виконати вимогу п. 12.3 ПДР і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Можливість водія на даній ділянці дороги виявити потерпілу зі значної відстані підтверджується протоколом слідчого експерименту від 30.06.2022, проведеного на виконання ухвали суду від 06.06.2022, за участі спеціаліста, статистів, у присутності понятих встановлено відстань з якої можливо у даній дорожній обстановці з місця водія виявити особу, яка знаходиться на проїзній частині таку відстань визначено у 154,2 м (відстань від повороту на перехресті до пішохідного переходу). Проте, за відомостями з протоколу ОМП та план-схеми до нього відстань від початку слідів гальмування (юзу) коліс автомобіля до дорожньої розмітки «пішохідний перехід» становить 28,5 м, отже орієнтовною відстанню з якої водій мав можливість виявити особу на проїзній частині складала від 125,7 м.

Також за обставин даної справи судом встановлено, що водій ОСОБА_8 виявивши потерпілу не зменшував швидкість руху, вірогідно гальмування було застосовано вже після наїзду на потерпілу. Сліди зафіксовані на схемі ДТП свідчать про те, що водій побачивши потерпілу намагався її об`їхати, частково виїхавши на тротуар та продовжував рух.

За змістом п. 1.10 ПДР тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини.

Згідно з п. 11.13 ПДР забороняється рух транспортних засобів по тротуарах і пішохідних доріжках, крім випадків, коли вони застосовуються для виконання робіт або обслуговування торговельних та інших підприємств, розташованих безпосередньо біля цих тротуарів або доріжок, за відсутності інших під`їздів і за умови виконання вимог пунктів 26.1-26.3 цих Правил.

У водія ОСОБА_8 не було підстав, визначених у п. 11.13 ПДР для здійснення руху тротуаром.

З копії план-схеми видно, що по напрямку руху автомобіля, який частково виїхав на тротуар знаходилася електроопора, що змушувало водія скерувати автомобіль на проїзну частину дороги задля уникнення зіткнення з цією опорою. На план-схемі відображено, що по напрямку руху автомобіля розташований дорожній знак 5.35.1 «Пішохідний перехід», а також світлофор з жовтим миготливим сигналом, що інформують водіїв про наближення до місця, призначеного для організованого переходу пішоходів через проїзну частину та потребу дотримуватися швидкісного режиму.

Відповідно до п. «д» п. 8.7.3 ПДР України, сигнали світлофора мають такі значення, зокрема, жовтий миготливий сигнал або два жовтих миготливих сигнали дозволяють рух і інформують про наявність небезпечного нерегульованого перехрестя або пішохідного переходу.

Наявність знаку та світлофора додатково інформували водія про наближення до нерегульованого пішохідного переходу, проте були проігноровані водієм ОСОБА_30 .

Подія ДТП сталася у ранкову пору, з достатньою видимістю, перешкод водієві в оглядовості не зафіксовано. Отже, водій ОСОБА_8 з відстані від 125 м об`єктивно був спроможний виявити потерпілу, одягнуту у світловідбиваючий жилет, яка знаходилася на смузі його руху та становила небезпеку для руху.

Відповідно до п. 12.3 ПДР України у такій ситуації водій ОСОБА_8 повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

За встановлених вищевказаних обставин даної ДТП, суд першої інстанції на переконання апеляційного суду дійшов правильного та цілком обґрунтованого висновку про доведеність порушення водієм п. 12.3, 12.4 ПДР.

Судом першої інстанції також встановлено причинно-наслідковий зв`язок між порушенням водієм ОСОБА_8 п. п. 12.3, 12.4 ПДР та виникненням події ДТП і її наслідками.

Так, у висновку комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 624/625/23-26 від 26.07.2024 експертом не досліджено та не зазначено чи існує причинно наслідковий зв`язок між порушенням водієм ОСОБА_8 п. п. 12.3, 12.4 ПДР та виникненням події ДТП і її наслідками. У свою чергу наведено чотири варіанти, і лише в одному водій мав технічну можливість уникнути наїзду на потерпілу.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 94, ч. 10 ст. 101 КПК жоден доказ не має наперед установленої сили, а висновок експерта не є обов`язковим для органу, що здійснює провадження.

Вирішуючи вказане питання, місцевий суд вірно взяв до уваги правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові 24.03.2020 у справі № 130/720/17, провадження № 51-2134 км 19, відповідно до яких для кваліфікації дій особи за ст. 286 КК судам слід виходити не лише з висновків експертів, в яких встановлено наявність причинного зв`язку між порушенням водієм ПДР та наслідками, що настали, а із сукупності всіх обставин, що належать до предмета доказування з огляду на особливості складу злочину, передбаченого у ст. 286 КК. Зокрема, оцінці підлягає наявність технічної можливості у водія уникнути наслідків злочину та джерело створення аварійної ситуації. При виявленні причинного зв`язку необхідно враховувати як дії (бездіяльність) особи, яка керує транспортним засобом, так і неналежне (у тому числі невинне) поводження інших учасників руху (тобто й пішохода), що також може виключити відповідальність водія. Крім того, при вирішенні питання про причинний зв`язок ураховується наявність у водія технічної можливості уникнути шкідливого наслідку. Якщо такої можливості не було і встановлено, що аварійну ситуацію викликано не ним, то відповідальність водія виключається. У випадку, коли вказану ситуацію було створено самим водієм-порушником, відсутність технічної можливості уникнути шкідливих наслідків юридичного значення не має. За нормативним визначенням об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, складається з: порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, суспільно небезпечних наслідків, причинного зв`язку між порушенням і наслідками. Відсутність хоча б одного з елементів об`єктивної сторони виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі № 682/956/17 роз`яснено об`єктивну сторону злочину, передбаченого статтею 286 КК України.

Диспозиція ст. 286 КК сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.

При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений ст. 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст.286 КК, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку. Таким чином, об`єктивна сторона даного складу злочину включає такі обов`язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановка; суспільно-небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесне ушкодження ч. 1, смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження ч.2, загибель кількох осіб ч. 3); причинний зв`язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати: 1) у вчиненні дій, заборонених правилами (наприклад, керування транспортним засобом у стані сп`яніння чи без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії тощо); 2) у невиконанні дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту (не зниження швидкості руху відповідно до дорожньої обстановки, недотримання безпечного інтервалу тощо).

Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.

Причинний зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст. 286 КК.

Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі по собі (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у ст. 286 КК (наприклад, керування транспортним засобом без посвідчення водія на керування транспортним засобом відповідної категорії, не зареєстрованим, або без належного номерного знака (підп. «в» п. 2.9 ПДР) тощо); б) порушення, які самі по собі (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце (наприклад, порушення правил перестроювання транспортних засобів (п.10.3ПДР), розвороту (п. 10.7 ПДР), заборони виїзду на зустрічну смугу руху транспорту (п. 11.4 ПДР), перевищення швидкості руху транспорту (п. 12.4 ПДР) тощо).

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК, тобто знаходилися у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.286 КК.

Таким чином, оцінюючи обставини даної справи, на переконання апеляційного суду суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що в діях водія ОСОБА_8 наявна об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Аварійну ситуацію було створено самим водієм внаслідок порушення п. 12.3, 12.4 ПДР. Водій ОСОБА_8 мав можливість заздалегідь виявити потерпілу, яка знаходилася на дорозі у світловідбивному жилеті, і виявив її, про що повідомляв у своїх показаннях, проте не дотримався швидкісного режиму наближаючись до неї, почав маневрувати, частково виїхав на тротуар, де здійснював рух, а потім допустив наїзд на потерпілу ОСОБА_13 , яка у відповідності до п. 1.4, 1.5 ПДР мала правомірні очікування на те, що водій має виконувати Правила дорожнього руху, а його дії не повинні створювати їй небезпеку, загрожувати життю або здоров`ю. Невідповідність дій водія ОСОБА_8 нормам п. 12.3, 12.4 ПДР, які з технічної точки зору знаходились у причинному зв`язку з виникненням події даної ДТП, технічна можливість водія зупинити автомобіль до пішохода шляхом виконання цих норм ПДР, підтверджується також висновком комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №7065/7066//19-21,2686/20-21 від 07.04.2020, варіантом зазначеним у висновку експертизи № 624/625/23-26 від 26.07.2024 (де вказано найбільшу відстань від водія до потерпілої), які суд приймає до уваги та які узгоджуються як з іншими дослідженими судом доказами, так і встановленими обставинами.

Апеляційний суд погоджується також з тим, що місцевий суд правильно відхилив доводи сторони захисту про недопустимість як доказу висновку комплексної експертизи №7065/7066//19-21,2686/20-21 від 07.04.2020.

Щодо доводів сторони захисту, які викладені у клопотанні від 12.11.2020, зокрема про те, що письмові пояснення ОСОБА_8 від 02.03.2019, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 87, ч. 4 ст. 95 КПК є недопустимим доказом. При їх відібранні ОСОБА_8 не було роз`яснено право на захист, зміст ст. 63 Конституції України, а у подальшому його визнано підозрюваним, відтак здобуті у нього 02.03.2019 відомості (зокрема відстань з якої він побачив потерпілу - 80 м), які у подальшому прокурором зазначені як вихідні дані у постанові про призначення комплексної експертизи, як наслідок також є недопустимими. Вказані висновки суду зроблені з урахування практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово у своїх рішення зазначав, що відповідно до доктрини "плодів отруєного дерева" недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини. Ця доктрина передбачає заборону використання даних, отриманих на підставі або з використанням доказів визнаних недопустимими, тобто надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно.

Разом з тим, за результатами проведеного, на виконання ухвали суду, слідчого експерименту від 30.06.2022, за участі статистів встановлено, що відстань з якої можливо у певній дорожній обстановці побачити особу, яка виконувала роботи по прибиранню дороги становить 154,2 м. Відповідно до протоколу ОМП та план-схеми до нього відстань від початку слідів гальмування (юзу) коліс автомобіля до дорожньої розмітки «пішохідний перехід» становить 28,5 м, отже орієнтовною відстанню з якої водій мав можливість виявити особу на проїзній частині складала від 125,7 м (154,2-28,5), що навіть більше 80 м, які були взяті як вихідні дані при проведенні експертизи №7065/7066//19-21,2686/20-21 від 07.04.2020. Зазначене дає підстави для висновку, що даній ДТП у водія ОСОБА_8 була можливість завчасно виявити потерпілу, виконати вимоги п. 12.3, 12.4 ПДР та запобігти зіткненню.

Таким чином, судом правильно відхилено твердження сторони захисту про те, що висновок №7065/7066//19-21,2686/20-21 від 07.04.2020 є недопустимим доказом, оскільки при його складенні порушено п. 4.15 розділу ІV Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень № 53/5 від 08.10.1998, він не містить засвідчувального відбитку печатки експертної установи на підписах експертів на сторінці тексту заключних висновків. На сторінці 12 висновку наявна печатка на підписі експерта ОСОБА_17 , цей висновок прошитий та пронумерований, скріплений підписом експерта ОСОБА_17 , на який нанесено печатку експертної установи. У свою чергу експерт ОСОБА_17 у суді підтвердив проведення даної експертизи та підтримав її висновки, при цьому зазначення у висновку інший номерний знак автомобіля « НОМЕР_4 », замість « НОМЕР_2 », назвав опискою. Отже, істотних порушень при складенні висновку №7065/7066//19-21,2686/20-21 від 07.04.2020 допущено не було.

Судом також були перевірені доводи сторони захисту про те, що під час складення висновків комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 7065/7066/19-21, 2686/20-21 від 07.04.2020 експертом застосовано методики під реєстраційними кодами 10.1.2, 10.1.3, 10.1.4, 10.1.7, 10.4.6, які не пройшли атестації та державну реєстрацію, суд їх відхиляє, оскільки допитаний у судовому засідання експерт ОСОБА_17 зазначив, що у написання кодів методик допустив описку та не зазначив «0». При проведенні експертизи він використовував діючі методики.

Висновки експертів № 3031 від 06.06.2019, від 30.08.2019 були складені без урахування усіх обставин ДТП, як то маневрування автомобіля, відстань з якої водій виявив небезпеку для руху, місце зіткнення та інше, а тому вони не приймаються судом до уваги.

Таким чином, оцінюючи сукупність досліджених доказів, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, тобто поза розумним сумнівом, про порушення водієм ОСОБА_8 п.п. 12.3, 12.4 ПДР, яке перебуває у причинному зв`язку з виникненням події ДТП та її наслідками.

Апеляційний суд, як і місцевий суд не вбачають підстав для визнання недопустимими доказів здобутих до ухвалення 28.03.2019 постанови про визначення підслідності цього кримінального провадження за слідчими органами Державного бюро розслідувань, оскільки до цієї дати проводилися невідкладні слідчі дії впродовж нетривалого часу (з 02.03.-28.03.2019).

Зокрема, при вирішенні даного питання судом взято до уваги правові висновки Верховного Суду у справі 06.07.2022 у справі № 454/2576/17, провадження № 51-6206 км 19, за якими при внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань визначені КПК вимоги щодо дотримання правил підслідності необов`язкові. Сама по собі реєстрація відомостей про кримінальне правопорушення і початок розслідування іншим слідчим органом, ніж визначено у ст. 216 КПК, не становить порушення кримінального процесуального законодавства і не свідчить про реалізацію повноважень, не передбачених КПК. Слідчий не має права відмовити у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань з підстав того, що виявлене кримінальне правопорушення йому не підслідне. Обов`язок розпочати досудове розслідування покладається на слідчого незалежно від того, чи належить відповідне кримінальне правопорушення до його предметної підслідності. Проведення досудового розслідування на певному етапі (тим більше, нетривалому) іншим органом досудового розслідування, ніж визначено у ст. 216 КПК, не є порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Апеляційний суд погоджується також і з висновком місцевого суду про те, що часткове визнання вини обвинуваченим ОСОБА_8 розцінюється саме як спосіб захисту та намагання уникнути відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду за вищевказаних підстав відхиляє доводи апеляційної скарги захисників та доходить висновку про залишення їх скарги без задоволення.

Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Згідно зі ст.65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України, стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Судом першої інстанції встановлено, що обставинами, що відповідно до ст. 66 КК України, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 є добровільне відшкодування завданої шкоди.

Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 не встановлено.

Місцевий суд при призначенні обвинуваченому ОСОБА_8 виду та міри покарання, взяв до уваги характер, ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, який, відповідно до ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, який на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, працевлаштований, одружений, має на утриманні одну малолітню дитину, є учасником бойових дій, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, та врахував думку потерпілого, який не наполягав на суворій мірі покарання пов`язаній з реальним позбавленням волі, зазначив, що не має претензій до обвинуваченого, повідомив, що обвинувачений просив вибачення, а тому суд визнав необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів призначення йому основного покарання у вигляді позбавлення волі у межах санкції ч.2 ст.286 КК України.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України – у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, судом враховано допущене грубе порушення Правил дорожнього руху з боку обвинуваченого, що спричинило тяжкі наслідки, в зв`язку з чим суд дійшов висновку про призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом на строк три роки.

В цій частині апеляційний суд також погоджується з такими висновками суду.

Разом з тим, суд першої інстанції також при призначенні покарання ОСОБА_8 врахував наявність пом`якшуючої обставини, думку потерпілого, позитивні характеризуючі дані обвинуваченого, а також те, що він просив пробачення у потерпілого, визнав порушення ним п. 12.4 ПДР, до постановлення вироку відшкодував потерпілій стороні завдану шкоду, що підтверджується наявною у матеріалах кримінального провадження розпискою потерпілого про відсутність претензій до обвинуваченого. Зазначені обставини та дані про особу обвинуваченого, на переконання місцевого суду дають підстави для застосування до нього положень ст. 75 КК України, тобто для звільнення останнього від відбування основного покарання з випробуванням, з покладенням обов`язків визначених ст. 76 КК України.

Проте, в цій частині апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків визначених цією частиною статті, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів апеляційного суду, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, вважає їх слушними, оскільки суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, фактично не врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, його наслідки, що він, керуючи джерелом підвищеної небезпеки, порушив одночасно декілька пунктів ПДР, яке полягало у перевищенні швидкості в межах населеного пункту, і саме недотримання ним правил безпеки дорожнього руху призвело до наїзду на ОСОБА_13 , яка виконувала дорожні роботи, біля пішохідного переходу, що значно підвищує як суспільну небезпечність особи обвинуваченого, так і суспільну небезпечність вчиненого злочину, і це жодним чином не свідчить про можливість виправлення обвинуваченого без відбування основного покарання.

При призначенні покарання місцевим судом також не взято до уваги ставлення обвинуваченого до інкримінованого йому злочину, а саме, що ОСОБА_8 не визнав своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Одразу ж після вчинення зіткнення із потерпілою ОСОБА_13 обвинувачений ОСОБА_8 , з метою зміни обстановки та обставин дорожньо-транспортної події, відволік потерпілу із місця зіткнення на проїзній частині до тротуару. Крім того, у своїх показаннях обвинувачений неодноразово намагався перекласти вину у вчиненні ДТП на поведінку потерпілої в момент, що передував зіткненню, умисно спотворюючи обставини, які призвели до її загибелі.

Така наведена поведінка обвинуваченого ОСОБА_8 на переконання апеляційного суду свідчить про очевидне бажання останнього уникнути кримінальної відповідальності за скоєні ним невідворотні наслідки. Проте, судом першої інстанції вказаним обставинам, при визначенні покарання, не надано належної оцінки.

Також судом не взято до уваги, що фактичне відшкодування шкоди потерпілому (чоловіку загиблої) ОСОБА_14 , який являється інвалідом з дитинства, відбулось не за рахунок дій самого обвинуваченого ОСОБА_8 , а завдяки активним діям його батьків.

Судом при цьому не надано належної оцінки складеному від імені ОСОБА_14 тексту заяви від 07.08.2020 (т. 1 а.с. 77), зокрема, що він добре ознайомився з обставинами дорожньої пригоди і не погоджується з обвинувальним актом, вважає, що ОСОБА_8 невинен, що просить ухвалити виправдувальний вирок, оскільки згідно його показань в судовому засіданні 09.09.2020 він лише підписав наданий йому текст цієї заяви.

Цілком є очевидним, що особи, які діяли на користь обвинуваченого ОСОБА_8 , використовуючи вразливий фізичний та матеріальний стан потерпілого ОСОБА_14 в усілякий спосіб намагалися вплинути на нього щоб спромогтися його поблажливої позиції до злочинних дій ОСОБА_8 , які призвели до загибелі його дружини (складання, друк та надання для підпису тексту заяви із неправдивими відомостями, сплата за навчання його доньки та купівля їй квартири).

Таким чином, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора проте, що така позиція потерпілого ОСОБА_14 щодо ненаполягання ним на суворій мірі покарання ОСОБА_8 є такою, що не являється самостійною та незалежною.

Крім того, стороною захисту під час судового розгляду було заявлено про допит свідка ОСОБА_25 , який 24.11.2020 в судовому засіданні показав, що з ним по телефону зв`язалася матір обвинуваченого ОСОБА_8 , якій він розповів про те, що за день до ДТП він, як водій автобуса, бачив жінку яка вискочила під автобус, зробивши висновок, що то була ОСОБА_13 . Суд першої інстанції в оскаржуваному вироку хоча і критично оцінив показання свідка ОСОБА_25 , оскільки вони були повністю спростовані показаннями інших свідків, проте судом не надана оцінка намаганням матері обвинуваченого за участю його захисників нав`язати фальшиву версію про суїцидальну поведінку потерпілої. Такі активні дії батьків ОСОБА_8 спонукали і самого обвинуваченого не тільки не визнавати свою вину, а шляхом зміни обстановки події, надання неправдивих свідчень щодо обставин ДТП вжити всіх можливих заходів з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

Вчинений обвинуваченим ОСОБА_8 злочин набув резонансу у громаді м. Хмільника, а тому звільнення ОСОБА_8 від відбуття кримінального покарання, на переконання апеляційного суду не буде сприяти завданням кримінального провадження, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, а також досягненню мети запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, що передбачено змістом ст. 50 КК України.

Крім того, є також слушними доводи апеляційної скарги прокурора про те, що вирішуючи питання про призначення ОСОБА_8 додаткового покарання - позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки, судом у вироку, всупереч вимогам ч. 3 ст. 55 КК України, взагалі не вказано із якого моменту обчислюється його виконання.

Таким чином, при ухваленні вироку Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, у зв`язку із неправильним застосуванням ст. 75 КК України, що призвело до безпідставного звільнення обвинуваченого від основного покарання, а також відсутності у вироку суду визначення моменту початку строку виконання додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки, що передбачено ч. 3 ст. 55 КК України.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 410,413, 414,,418, 420, 615 КПК України, апеляційний суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу захисників – адвокатів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 – задовольнити частково.

Вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 квітня 2026 року, стосовно ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України в частині призначення покарання та початку строку відбування покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Початок строку відбуття основного покарання у виді позбавлення волі обчислювати з моменту затримання засудженого ОСОБА_8 на виконання вироку апеляційного суду.

Строк додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами обчислювати з моменту відбуття ОСОБА_8 основного покарання.

В решті оскаржуваний вирок залишити без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Вирок може бути оскаржений до суду касаційної інстанції (Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду) протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4