Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №139/362/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 139/362/26

Провадження № 22-ц/801/2201/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Тучинська Н. В.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа № 139/362/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Сала Т. Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Зінченка М. М. на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області у складі судді Тучинської Н. В. від 23 червня 2026 року,

встановив:

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (ТОВ «Бізнес Позика») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 68 864 грн 80 к. заборгованості за договором № 545245-КС-001 про надання кредиту від 01 липня 2025 року, яка складається з:

-21 360 грн 00 к. заборгованості за простроченим тілом кредиту;

-35 944 грн 80 к. заборгованості за простроченими процентами;

-10 360 грн 00 к. заборгованості за процентами відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України);

-1 200 грн 00 к. заборгованості за простроченою комісією.

На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 01 липня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 545245-КС-001 про надання кредиту у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого кредитодавець надав, а позичальник отримав кредит у загальному розмірі 22 000 грн 00 к. на картковий рахунок.

ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором виконував неналежним чином, у зв`язку з чим виникла заборгованість у зазначеному розмірі.

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 23 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором у розмірі 58 504 грн 80 к., а також 2 261 грн 00 к. у відшкодування сплаченого судового збору та 3 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами виникли кредитні відносини, ОСОБА_1 отримав кредитні кошти, свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість, яка підлягає частковому стягненню: 21 360 грн 00 к. заборгованості за тілом кредиту, 35 944 грн 80 к. заборгованості за процентами та 1 200 грн 00 к. комісії. В задоволенні вимог про стягнення процентів на підставі статті 625 ЦК України суд першої інстанції відмовив у зв`язку з дією положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на період воєнного стану.

Судові витрати зі сплати судового збору суд стягнув пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 2 261 грн 70 к., що становить 84,95 % від сплаченої суми при зверненні до суду. Водночас витрати на професійну правничу допомогу суд стягнув частково в розмірі 3 000 грн 00 к., виходячи з критеріїв розумності, співмірності та обґрунтованості їх розміру зі складністю справи, її малозначністю та обсягом фактично виконаної адвокатом роботи.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Зінченко М. М., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просив рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 23 червня 2026 року скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не надав належних доказів укладення кредитного договору в електронній формі, а суд першої інстанції проігнорував вимоги статті 95 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) та не витребував оригінали електронних доказів, попри заперечення відповідача. Крім того суд першої інстанції не перевірив і не перерахував загальну суму заборгованості з урахуванням того, що відмовив у стягненні процентів за статтею 625 ЦК України, хоча відповідач частково погашав кошти.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою – третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що 01 липня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 545245-КС-001 про надання кредиту у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику кошти в розмірі 16 000 грн 00 к. на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором та правилами надання споживчих кредитів; кредит надано строком на 24 тижні, з стандартною процентною ставкою 1% в день, фіксована; комісія за надання кредиту становить 3 200 грн 00 к.; термін дії договору становить до 16 грудня 2025 року; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту становить 39 571 грн 57 к., орієнтовна реальна річна процентна ставка – 6 980,30 %.

25 серпня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору № 545245-КС-001 про надання кредиту від 01 липня 2025 року, відповідно до умов якої суму кредиту збільшено на 6 000 грн 00 к.; строк кредитування продовжено на 55 днів із дати укладення цієї додаткової угоди (з урахуванням цього загальний строк кредитування за договором становить 224 дні); комісія за надання додаткової суми кредиту становить 1 200 грн. 00 к.; усі інші умови договору, не змінені додатковою угодою, залишилися чинними, і сторони підтвердили свої зобов`язання за ними.

Довідками Товариства з обмеженою відповідальністю «ПрофітГід» підтверджено успішне проведення платежів ОСОБА_1 01 липня 2025 року та 25 серпня 2025 року на загальну суму 22 000 грн 00 к. на платіжну картку № НОМЕР_1 відповідно до умов договору № 545245-КС-001 про надання кредиту від 01 липня 2025 року та додаткової угоди № 1 до нього.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 545245-КС-001 про надання кредиту від 01 липня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 станом на 14 травня 2026 року за цим договором складає 68 864 грн 80 к., з яких:

-21 360 грн 00 к. заборгованість за простроченим тілом кредиту;

-35 944 грн 80 к. заборгованість за простроченими процентами;

-10 360 грн 00 к. заборгованість за процентами відповідно до статті 625 ЦК України;

-1 200 грн 00 к. заборгованість за простроченою комісією.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» (далі – Закон) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин сьомої, дванадцятої статті 11 Закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону).

Статтею 12 Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та / або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

З алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не було б укладено.

Як видно з матеріалів справи договір № 545245-КС-001 про надання кредиту від 01 липня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису.

Зі змісту договору встановлено, що ОСОБА_1 при його оформленні зазначив свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, електрону адресу, адресу місця реєстрації (проживання), номер телефону, номер банківської картки, на яку необхідно перерахувати кошти.

ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого позикодавець надіслав останньому за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор, який заявник використав для підтвердження підписання договору позики.

Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Отже підписанням договору № 545245-КС-001 про надання кредиту від 01 липня 2025 року ОСОБА_1 підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Без вчинення вказаних вище дій, зокрема надання особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі номеру телефону та / або та електронної пошти для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений.

Факт укладення договору та отримання грошових коштів підтверджується також діями самого ОСОБА_1 , який здійснював часткове погашення заборгованості за цим договором, що згідно з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17, свідчить про визнання боргу, а також доказами перерахування позивачем коштів на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , вказаний ним при оформленні заявки.

Також апеляційний суд зазначає, що надані ТОВ «Бізнес Позика» докази, зокрема паспорт споживчого кредиту від 01 липня 2025 року, оферта та акцепт щодо укладення кредитного договору № 545245-КС-001 від 01 липня 2025 року, а також паспорт споживчого кредиту від 25 серпня 2025 року, оферта та акцепт щодо укладення додаткової угоди до нього є належними, допустимими та достатніми в розумінні статей 77 – 80 ЦПК України, які підтверджують як факт укладення кредитного договору № 545245-КС-001 від 01 липня 2025 року та додаткової угоди до нього шляхом підписання електронним підписом із застосуванням одноразового ідентифікатора, так і факт перерахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 . За таких обставин доводи апеляційної скарги про відсутність доказів укладення правочину є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку, визначений моментом пред`явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Укладаючи договір № 545245-КС-001 про надання кредиту від 01 липня 2025 року сторони погодили наступні умови:

У пункті 2.4 договору визначено, що стандартна процентна ставка за кредитом в день – 1%, фіксована.

Відповідно до пункту 4.2 договору позичальнику здійснюється нарахування процентів за зниженою процентною ставкою, вказаною у пункті 10.2. договору, починаючи з першого для користування кредитом. Позичальник зберігає можливість сплати процентів за зниженою процентною ставкою, протягом усього періоду дії договору за умови сплати позичальником своєчасно і у повному обсязі процентів, комісії та частини суми наданого кредиту, в порядку та в розмірах, зазначених в графіку платежів, що вказаний в пункті 4.2.2. та додатку №1 до договору.

Згідно з пунктом 4.21. договору у разі, якщо погашення кредиту здійснюється відповідно до погодженого сторонами графіку платежів, що наведений в пункті 4.2.2. та додатку № 1 до договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого кредиту, то зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом розраховуються відповідно до зниженої процентної ставки, що вказана в пункті 10.2. договору.

Сторони домовились, що у разі несплати позичальником у повному обсязі платежу, передбаченого графіком платежів та не погашення заборгованості із внесення платежу, передбаченого графіком платежів протягом наступних семи діб, починаючи з восьмого дня прострочення внесення платежу, передбаченого графіком платежів, подальше нарахування процентів здійснюється за стандартною процентною ставкою до закінчення строку кредитування за цим договором (пункти 4.2., 4.2.4. договору).

Відповідно до пункту 4.2.2. договору сторони на момент укладення договору встановили графік платежів для погашення заборгованості позичальника.

Отже нарахування процентів за користування кредитом є правомірним, яке підтверджується умовами кредитного договору та доказами кредитної заборгованості.

Пунктом 2.5 договору сторони узгодили розмір комісії за видачу кредиту (комісії), який становить 3 200 грн 00 грн.

Комісія нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту.

Розмір комісії, встановлений цим пунктом договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір комісії не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.

Комісія за видачу додаткових грошових коштів у кредит також належить до комісії за видачу кредиту і може одноразово нараховуватись при кожному отриманні позичальником у кредит додаткових грошових коштів, якщо нарахування комісії за видачу додаткових грошових коштів передбачено відповідними додатковими угодами до цього договору, якими сторони оформили отримання позичальником у кредит додаткових грошових коштів. Якщо у відповідній додатковій угоді до цього договору, якою сторони оформили отримання позичальником у кредит додаткових грошових коштів, зазначено, що комісія за видачу додаткових грошових коштів у кредит становить 0 %, вказане означає, що комісія за видачу додаткових грошових коштів у кредит на підставі такої додаткової угоди до цього договору є відсутньою.

Тарифи за цим договором є незмінними впродовж дії договору, зміна будь-яких умов здійснюється шляхом укладання додаткового договору до цього договору, який сторони погодили іменувати у своїх відносинах додатковою угодою.

Оскільки укладеним сторонами договором передбачено нарахування комісії за видачу кредиту та її розмір узгоджено сторонами у пункті 2.5 договору, встановлення позивачем комісії за видачу кредиту є правомірним.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 , наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом, стосовно надання кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, здійснення ним часткових погашень на загальну суму 13 331 грн 20 к, а також нарахування процентів та комісії відповідно до умов договору.

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про доведеність факту перерахування позивачем кредитних коштів та отримання їх відповідачем та, відповідно, про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості.

Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Проте ОСОБА_1 та його представник – адвокат Зінченко М. М. не надали суду жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору, або факту перерахування та отримання ним кредитних коштів.

Будь яких доказів, які б спростували створення ОСОБА_1 особистого кабінету на сайті https://my.bizpozyka.com, належність засобів зв`язку, зокрема номеру мобільного телефону та електронної пошти, які використовувались при укладенні договору, іншій особі ніж ОСОБА_1 , а також як укладення самого договору, так і отримання ОСОБА_1 коштів на картковий рахунок матеріали справи не містять.

Крім того заперечуючи правильність нарахування заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 та його представник – адвокат Зінченко М. М. не навели власного розрахунку та не спростували розрахунок, складений позивачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не перевірив і не перерахував загальний розмір заборгованості з урахуванням часткових платежів відповідача, є безпідставними. Суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні вимог про стягнення 10 360 грн 00 к. процентів на підставі статті 625 ЦК України у зв`язку з дією пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правильно визначив суму заборгованості, що підлягає стягненню, зокрема 21 360 грн 00 к. заборгованості за тілом кредиту, 35 944 грн 80 к. заборгованості за процентами та 1 200 грн 00 к. заборгованості за комісією, що загалом становить 58 504 грн 80 к.

При цьому посилання адвоката Зінченка М. М. на неврахування часткових платежів спростовуються тим, що відповідно до положень статті 19 Закону України «Про споживче кредитування» у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі така сума погашає вимоги кредитора у чітко визначеній законом черговості. Наданий позивачем розрахунок повністю враховує здійснені відповідачем часткові платежі на загальну суму 13 331 грн 20 к., які були зараховані в установленому законом та договором порядку.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Зінченка М. М. залишити без задоволення, а рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 23 червня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

Т. Б. Сало