Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №127/13102/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/13102/26

Провадження № 22-ц/801/2232/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокуСправа № 127/13102/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю.,

з участю секретаря судового засідання – Ходакової М. Г.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Медяна Ю. В. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину.

Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 червня 2018 року, який було розірвано рішенням Комінтерніського районного суду міста Харкова від 17 лютого 2025 року у справі №641/8374/24.

Під час перебування у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька – ОСОБА_4 , яка проживає із матір`ю.

Відповідач час від часу допомагав позивачці в утриманні доньки, проте на час звернення до суду із цим позовом допомога припинилася.

ОСОБА_2 не має інших малолітніх та неповнолітніх дітей та інших осіб на утриманні. У той час як позивачка змушена сама утримувати та виховувати доньку.

Покликаючись на викладене, ОСОБА_1 у заявленому позові просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на доньку – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 15 000 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 липня 2026 року позов було задоволено частково та вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на дитину – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі 5 000 грн, яка підлягає індексації відповідно до закону, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 17 квітня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць, тобто, за період з 17 квітня 2026 року по 17 травня 2026 року допущено до негайного виконання.

Вирішено питання судових витрат.

У рішенні зазначено, що встановлюючи розмір аліментів, який підлягає до стягнення з відповідача, суд враховує вибір позивача щодо способу стягнення аліментів на утримання дитини саме в твердій грошовій сумі, розмір гарантованого законодавством України прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, а також розміри доходів відповідача.

Матеріали справи не містить доказів того, що у відповідача незадовільний стан здоров`я та матеріальне становище, що у нього на утриманні є інші діти, непрацездатні дружина, батьки, або що у нього наявні інші обставини, які не дозволяють йому надавати матеріальну допомогу позивачу на утримання неповнолітньої дитини.

При цьому, позивачем не доведено можливість відповідача сплачувати аліменти у розмірі 15 000 грн на неповнолітню дитину.

Разом з тим, суд враховував взаємний обов`язок батьків по утриманню дитини, реальні і розумні потреби дитини, а також те, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік», прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років встановлено у розмірі 3 512 гривень, тому вважає справедливим встановити аліменти в твердій грошовій сумі 5 000 грн, яка підлягає індексації відповідно до закону, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 27 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Панасюк О.С., Береговий О. Ю.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 31 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2026 року справу призначено до розгляду на 24 вересня 2026 року о 10 год 45 хв. та відкладено за клопотанням представника позивача на 08 жовтня 2026 року о 08 год. 40 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції одночасно встановив дві взаємовиключні обставини: відповідач не довів існування жодних підстав для зменшення розміру аліментів; позивач не довела можливість відповідача їх сплачувати.

Визначаючи розмір аліментів у 5 000 грн місцевий суд не встановив що відповідач є непрацездатним, безробітним або перебуває у такому матеріальному становищі, яке об`єктивно унеможливлює сплату аліментів у заявленому розмірі. Більше того, суд прямо зазначив, що матеріали справи не містять доказів незадовільного матеріального становища відповідача та інших обставин, які перешкоджають виконанню ним обов`язку щодо утримання дитини. За таких обставин висновок суду про необхідність зменшення розміру аліментів не ґрунтується на встановлених обставинах, а фактично є припущенням.

Суд першої інстанції не зазначив жодного мотиву, який би дозволяв перевірити правильність визначення розміру аліментів у 5 000 грн., відсутність такого мотивування позбавляє апеляційний суд можливості перевірити законність і обґрунтованість відповідного висновку, а сторони – зрозуміти причини часткового задоволення позову.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В судовому засіданні позивач та її представник апеляційну скаргу підтримали та надали відповідні пояснення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

30 червня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а. с. 4).

Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а. с. 8).

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2025 року у справі №641/8374/24 шлюб між сторонами було розірвано (а. с. 5).

Відповідно до довідок Департаменту соціальної політики ВМР № 509-5003678356, №№ 509-5003678346 від 12 травня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , взяті на облік як внутрішньо переміщені особи із м. Харкова. Місце їх проживання/перебування – АДРЕСА_1 (а. с. 9, 10).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не у повній мірі.

Статтею 8 ЗУ «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 2, 8, 9, 10 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

За змістом ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до норм ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини, не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття, при цьому даний обов`язок є особистим, індивідуальним обов`язком як матері, так і батька.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення аліментів на малолітню дитину у розмірі 15 000 грн, ОСОБА_1 зазначала, що вони із донькою є внутрішньо переміщеними особами, проживають разом в орендованому житловому приміщенні, ОСОБА_2 участі в утриманні та вихованні дитини не бере.

Апеляційний суд зауважує, що виховання дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв`язку з чим, певним чином, з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного, в даному випадку – матір.

Колегія суддів констатує, що відповідач не надав ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції доказів того, що сплата аліментів у заявленому позивачкою розмірі ставить його у складне матеріальне становище, а дохід відповідача після сплати аліментів є недостатнім для власного утримання.

Ураховуючи принцип розумності, справедливості та диспозитивності, зважаючи на необхідність належного матеріального забезпечення дитини, враховуючи обов`язок відповідача утримувати доньку і створювати необхідні передумови для розвитку і забезпечення організації її життя нарівні з позивачкою, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений ОСОБА_1 розмір аліментів є необхідним для життєдіяльності малолітньої доньки сторін та збереження того рівня життя, який дитина має тоді, коли утримується обома батьками та отримує надійне стабільне матеріальне утримання як з боку матері, так і з боку батька.

Іншого стороною відповідача не доведено, а тому суд першої інстанції дійшов передчасних висновків при самостійному визначенні розміру аліментів у 5 000 грн.

Разом з тим апеляційний суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками розмір аліментів може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового про повне задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовна заява та апеляційна скарга підлягають задоволенню, а ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 328 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на дитину – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі у розмірі 15 000 грн (п`ятнадцять тисяч гривень), яка підлягає індексації відповідно до закону, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 17 квітня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати зі сплати судового збору за подання ОСОБА_6 позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3 328 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повна постанова складена 13 жовтня 2026 року.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк