Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №152/586/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 152/586/26

Провадження № 22-ц/801/2434/2026

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Роздорожна А. Г.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокуСправа № 152/586/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),

суддів: Голоти Л.О., Оніщука В.В.,

за участі секретаря судового засідання: Ходакової М.Г.

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Джуринська територіальна громада

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 24.07.2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Джуринської територіальної громади за участі третьої особи – приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Ткачук Марини Владиленівни про визнання права власності на спадкове майно,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Джуринської територіальної громади про визнання права власності на спадкове майно. Вказав, що він є онуком померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка згідно заповіту від 02.03.2020 року заповіла йому земельну ділянку, площею 2,6988 га, кадастровий номер 0525381200010030075. Приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ткачук М.В. винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії №196/02-31 від 18.12.2025 року - у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 у зв`язку з розбіжностями у написанні прізвища та по батькові спадкодавиці в окремих правовстановлюючих документах,зокрема, по – батькові вказано « ОСОБА_3 » ,у прізвищі його батька, що є сином померлої, через що неможливо встановити родинні відносини померлої зі спадкоємцем ОСОБА_1 . Враховуючи викладене і те, що після смерті ОСОБА_2 інших спадкоємців , які претендують на спадкове майно немає, просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на земельну ділянку, площею 2,6988 га, кадастровий номер 0525381200010030075, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №389976.

Рішенням Шаргородського районного суду від 24.07.2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вищезазначене рішення скасувати через порушення судом норм матеріального та процесуального права ,а у справі ухвалити нове рішення , яким позовні вимоги задовольнити. Вказав, що суд неправомірно виходив із того, що відсутність встановленого родинного зв`язку між позивачем та спадкодавицею перешкоджає спадкуванню за заповітом, а тому позивачу необхідно було звертатися ще і з вимогою про встановлення такого юридичного факту. Крім того, суд не врахував прийняття спадщини ОСОБА_1 у встановленому законом порядку та відмову інших осіб, які могли претендувати на спадкове майно,а також безпідставно ототожнив відмову у вчиненні нотаріального оформлення спадкового права з відсутністю самого спадкового права.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не находив.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи , рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги , апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду вищевказаним вимогам відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно копії паспорта позивача № НОМЕР_1 від 21.03.2016 року та свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Вапнярка Томашпільського району Вінницької області. Батьком позивача записаний ОСОБА_4 , а матір`ю – ОСОБА_5 (а.с.4, 13).

Із постанови приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Марини Ткачук №196/02-31 від 18.12.2025 року вбачається відмова ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки неможливо встановити родинні відносини між спадкодавцем та спадкоємцем, так як в заповіті спадкодавцем заповідане конкретне майно саме онукові – ОСОБА_1 (а.с.7).

Згідно копії заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Деребчинської сільської ради 2 березня 2022 року , ОСОБА_2 заповіла належну їй на праві приватної власності земельну ділянку на території Деребчинської сільської ради, в розмірі 2,6988 га, державний акт серії ЯБ №389976, своєму онукові ОСОБА_1 (а.с.8).

Згідно копії свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_3 , ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Вінниці (а.с.9).

Згідно копії державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯБ №389976, ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки, площею 2,6988 га, що знаходиться на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.10).

Згідно копії запису акту про народження № ІІІ від 01.10.1935 року та копії свідоцтва про народження, ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Деребчин Джуринського району Вінницької області. Батьком записаний ОСОБА_7 , а матір`ю – ОСОБА_8 (а.с.11, 12).

Згідно архівної довідки Державного архіву Вінницької області № 08-1785/7 від 22.07.2025, у книзі актових записів про народження громадян по с. Деребчин за 1935 рік міститься актовий запис № 111 від 7 жовтня 1935 року про народження ОСОБА_9 (так у документі), батьками якої зазначені ОСОБА_7 та ОСОБА_10 (а.с.18).

Згідно копії свідоцтва про одруження, ОСОБА_11 та ОСОБА_6 26.06.1957 року зареєстрували шлюб у Деребчинському с/загс, актовий запис №28. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_12 » (а.с.15).

З копії свідоцтва про народження НОМЕР_4 , ОСОБА_13 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Деребчин Шаргородського району Вінницької області, батьком записаний ОСОБА_14 , а матір`ю – ОСОБА_15 (а.с.14).

Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №81771565 від 07.07.2025 року півдтверджується відкриття до майна померлої ОСОБА_2 спадкової справи №25/2025 і з останньої те, що після смерті ОСОБА_2 , спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини, а сини спадкодавця — ОСОБА_16 та ОСОБА_17 — відмовилися від її прийняття. До складу спадкового майна входить земельна ділянка площею 2,6988 га, кадастровий номер 0525381200:01:003:0075 (а.с.17,42-69).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що в позовній заяві ОСОБА_1 не вказав у якості вимоги встановлення факту родинних відносин між ним та спадкодавцем ;надані до позову докази не підтверджують наявність родинних відносин між позивачем спадкодавцем як між онуком та бабою і існування спору ,а за встановленням факту родинних відносин ,що стало б підставою для звернення до нотаріуса для отримання свідоцтва ОСОБА_1 не звертався . Тому обраний ОСОБА_1 спосіб судового захисту у вигляді визнання за ним права власності в порядку спадкування за заповітом не усуває тієї юридичної перешкоди, що стала підставою для відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Колегія суддів вважає, що суд вірно встановив обставини справи, оцінивши докази відповідно до ст. 89 ЦПК, правильно визначив спірні правовідносини і застосував до них норми права і дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В силу частини першої статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України).

Відповідно до статті 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності на земельну ділянку, в силу вимог статті 126 ЗК України, оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частина перша статті 81 ЗК України передбачає, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).

Згідно зі статтею 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Статтею 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Згідно ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (частина перша статті 1297 ЦК України).

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі №175/1941/16-ц зазначено, що «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

Доводи апеляційної скарги про те, що суд неправомірно виходив із того, що відсутність встановленого родинного зв`язку між позивачем та спадкодавицею перешкоджає спадкуванню за заповітом, а тому позивачу необхідно було звертатися ще і з вимогою про встановлення такого юридичного факту ,не заслуговують на увагу.

Підставою відмови нотаріуса у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину стали розбіжності у написанні прізвища та по батькові спадкодавиці, а також прізвищ спадкоємця та його батька, що унеможливило встановлення родинних відносин між ними. За таких обставин для належного оформлення спадкових прав має бути достовірно встановлено, що ОСОБА_1 є саме тією особою, якій спадкодавиця заповіла майно, а також підтверджено зазначений у заповіті родинний зв`язок між ним та спадкодавицею як онуком та бабою. Сам факт складення заповіту на ім`я ОСОБА_1 не усуває зазначеної перешкоди, оскільки наявні розбіжності у правовстановлюючих та актових документах перешкоджають нотаріусу достовірно встановити особу спадкоємця та його родинний зв`язок зі спадкодавицею. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачу необхідно встановити факт родинних відносин зі спадкодавицею, а саме те, що він є її онуком, і лише після цього вирішувати питання про оформлення спадкових прав. Цей висновок суду є вірним ще і тому, що в Україні трапляється багато повних однофамільців із однаковими прізвищами ,іменами і по – батькові ,а тому підтвердження факту того, що ОСОБА_1 є онуком померлої має принципове значення

Обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання права власності на майно в порядку спадкування не усуває підстави, з якої нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину і не вказує на наявність спору про право,оскільки при встановлення вказаного факту родинних відносин він не позбавлений права отримати свідоцтво про право на спадщину безпосередньо у нотаріуса .

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав оцінки прийняттю ОСОБА_1 спадщини у встановленому законом порядку та відмові інших спадкоємців від її прийняття, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Із матеріалів спадкової справи вбачається, що ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини, а інші спадкоємці відмовилися від її прийняття.

Однак, зазначені обставини не усувають необхідності підтвердження особи спадкоємця та встановлення факту родинних відносин між ним і спадкодавицею як онуком та бабою, оскільки саме неможливість встановлення такого зв`язку стала підставою для відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, факт прийняття спадщини та відмова інших осіб від її прийняття не усувають юридичної перешкоди для оформлення спадкових прав та не є підставою для визнання за позивачем права власності на спадкове майно без належного підтвердження його статусу спадкоємця.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно ототожнив відмову у вчиненні нотаріальної дії з відсутністю у позивача спадкового права, не заслуговують на увагу. Суд першої інстанції не заперечував наявності у ОСОБА_1 права на спадкування, а виходив із того, що належними доказами не усунуто перешкоду для реалізації такого права, яка виникла у зв`язку з неможливістю нотаріуса встановити родинний зв`язок між позивачем та спадкодавицею як онуком та бабою. Саме тому відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину не свідчить про відсутність спадкового права, однак зумовлює необхідність належного підтвердження обставин, необхідних для його оформлення. Отже, суд правильно розмежував наявність права на спадкування та можливість його нотаріального оформлення, а висновок про неналежність обраного позивачем способу захисту ґрунтується саме на не встановленні юридично значущого факту родинних відносин, а не на запереченні його спадкового права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду відповідає дійсним обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права , останнє підлягає залишенню без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, судові витрати в суді апеляційної інстанції необхідно залишити за ним.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382-384, ЦПК України, суд,

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 24.07.2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач С. Г. Копаничук

судді: Л.О. Голота

В.В. Оніщук