Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №148/2666/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 148/2666/25

Провадження № 22-ц/801/2128/2026

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковганич С. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокуСправа № 148/2666/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Ходакової М. Г.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – ОСОБА_2 , Тульчинська міська рада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмета спору – приватний нотаріус Одеського районного нотаріального округу Дараган Ірина Миколаївна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Калачик Наталії Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 червня 2026 року, ухвалене у складі судді Ковганича С. В. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 та Тульчинської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Дараган Ірини Миколаївни про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та визнання права власності.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишивши заповіт, посвідчений сільським головою с. Тиманівка Тульчинського району Вінницької області 2 вересня 2020 року (реєстр №2-75), яким заповіла своїй племінниці – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дві земельні ділянки:

- земельна ділянка кадастровий номер 0524386200:01:002:0080, площею 1,3800 га цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Тульчинської ОТГ;

- земельна ділянка кадастровий номер 0524386200:01:002:0081, площею 1,3900 га, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Тульчинської ОТГ.

Вказані земельні ділянки належали ОСОБА_3 на підставі державних актів на право приватної власності на землю серія І-ВН № 064008 від 20 березня 2002 року та серія І-ВН № 064009 від 20 березня 2002 року, виданих Тульчинською районною державною адміністрацією.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 померла, не реалізувавши права на прийняття спадщини за заповітом. Причиною пропуску строку стало тяжке онкологічне захворювання, що підтверджується медичними документами. Через тривале лікування вона не змогла своєчасно звернутися до нотаріуса.

Відповідно до довідки з Державного спадкового реєстру №76487207 від 04 квітня 2024 року спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилася.

Позивачка є донькою ОСОБА_4 та спадкоємицею першої черги за законом. Її сестра ОСОБА_5 залучена до справи як співвідповідач.

На момент смерті ОСОБА_4 перебувала у розірваному шлюбі, тому її колишній чоловік не має спадкових прав.

Після смерті матері ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали заяви про прийняття спадщини нотаріусу Дараган І. М., на підставі яких 25 травня 2022 року було відкрито спадкову справу (витяг №69031644), в межах якої оформлено майно, що фактично перебувало у володінні матері шляхом укладення договору про поділ спадщини від 23 серпня 2023 року, який зареєстровано в реєстрі за № 1094. Однак земельні ділянки, які були предметом заповіту ОСОБА_3 , не увійшли до спадщини через пропуск строку прийняття спадщини ОСОБА_4 .

Звернення ОСОБА_1 до нотаріуса про отримання свідоцтва на спадщину на земельні ділянки, які належали ОСОБА_3 , було відхилено.

Так, відповідно до листа № 419/01-16 від 02 жовтня 2024 року приватного нотаріуса Драган Ірини Миколаївни Одеського району нотаріального округу Одеської області у якому було зазначено, що до майна ОСОБА_3 спадкова справа не відкривалась, а заяви про прийняття спадщини ОСОБА_4 в нотаріальні органи не було подано. А також згідно довідки виданої 24 травня 2022 року Відділом надання адміністративних послуг Южненської міської ради Одеського району Одеської області за вих. № 1180/09-03 вона з 21 червня 1988 року по день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Документами, які містяться в спадковій справі, відкритій після смерті ОСОБА_4 , факт прийняття останньою спадщини після смерті ОСОБА_3 не підтверджується. У зв`язку з чим позивачці було відмовлено у отриманні свідоцтва про право на спадщину через пропуск строку на прийняття спадщини ОСОБА_4 .

Спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, загальний строк для її прийняття спадкоємцем за заповітом – ОСОБА_4 закінчився 17 травня 2021 року. Однак ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , не встигнувши реалізувати своє право на прийняття спадщини за заповітом, тому її донька, ОСОБА_1 , як спадкоємиця першої черги за законом померлої ОСОБА_4 , є трансмісаром.

На момент смерті трансмітента ОСОБА_4 03 січня 2022 року загальний шестимісячний строк для прийняття спадщини після ОСОБА_3 сплив, що свідчить про те, що залишку строку не існувало зовсім. Таким чином, для трансмісара, почав діяти спеціальний тримісячний строк, передбачений частиною другою статті 1276 ЦК України, який закінчився на початку квітня 2022 року.

Позивачка зазначає, що об`єктивними та поважними причинами пропуску строку на прийняття спадщини є:

- тяжке онкологічне захворювання спадкоємиці ОСОБА_4 (стаття 1272 ЦК України);

- необізнаність позивачки про існування заповіту на ім`я матері та свої права (стаття З ЦПК України).

Так, на адвокатський запит від ТОВ «Медичний центр «Медікап» надійшов супровідний лист № 432 від 03 липня 2025 року про надання інформації, що у період з 03 жовтня 2019 року по 30 вересня 2021 року ОСОБА_4 перебувала на амбулаторному та стаціонарному лікуванні у ТОВ «Медичний центр «Медікап», на підтвердження чого надано копії виписок з історії хвороб (№ 4205, 290, 5002, 4629, 712, 4009, 75, 4403, 506), консультативні висновки спеціалістів, діагностичні обстеження, що долучаються до матеріалів справи.

Також на адвокатський запит від Комунального некомерційного підприємства «Одеського регіонального клінічного протипухлинного центру» Одеської обласної ради надійшла відповідь № 1257 від 23 липня 2025 року у якій повідомлено наступне:

- з 16 січня 2020 року ОСОБА_4 знаходилася на диспансерному обліку у КНП «ОРК» ООР»;

- 07 жовтня 2019 року ОСОБА_4 в INТOSANA проведено 4 курси ПХТ за схемою FOLFOX 4;

- 17 грудня 2019 року ОСОБА_4 була проведена операція;

- у післяопераційному періоді проведено 4 курси АПХТ за схемою FOLFOX 4. На КТ ОБП від 12 грудня 2020 року – збільшення мтс у печінці, лівого клубового л/у;

- з 17 грудня 2020 року по 22 лютого 2021 року ОСОБА_4 в КНП «ОРКИ» ООР» проведено 3 курси лік. ПТ за схемою FOLFOX 6;

- 31 березня 2021 року ОСОБА_4 була проведена операція;

- з 20 червня 2021 року по 11 липня 2021 року ОСОБА_4 проведено 3 курси лік. ПХТ схемою FOLFIRI.

Відтак, викладеним доводиться, що причини пропуску прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 є об`єктивними та поважними, у зв`язку з чим строк на прийняття спадщини підлягає поновленню.

У зв`язку з тим, що єдиною спадкоємицею за заповітом ОСОБА_3 була ОСОБА_4 , а інших спадкоємців за заповітом не існує, спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не відкривалася, що підтверджується витягом з Державного спадкового реєстру, отже, спадкоємці за законом також не приймали спадщину і давати згоду нікому. Таким чином, позасудовий порядок відновлення строку для ОСОБА_1 недоступний.

Покликаючись на викладене, позивачка звернулась із цим позовом та просила суд:

- визнати поважними причини пропуску строку для прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 та визначити додатковий строк для спадкоємця за трансмісією ОСОБА_1 для прийняття спадщини на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 1,3800 га з кадастровим номером 0524386200:01:002:0080 та право власності на земельну ділянку площею 1,3900 га з кадастровим номером 0524386200:01:002:0081, які розташовані на території Тульчинської об`єднаної територіальної громади Вінницької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 червня 2026 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Судом першої інстанції було встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і з цього часу відкрилась спадщина на належне їй майно. Шестимісячний строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 закінчився 17 травня 2021 року.

У вказаний строк спадкоємиця за заповітом ОСОБА_4 спадщину після смерті ОСОБА_3 не прийняла.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , пропустивши строк на прийняття спадщини терміном 7 місяців 17 днів.

У вказаний період ОСОБА_4 також не скористалась правом, на встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.

Вказане право спадкоємця ОСОБА_4 є суб`єктивним, і у зв`язку із припиненням її правосуб`єктності, внаслідок смерті, дане право також припинено, і не може входити до спадкових прав до її спадкоємиці ОСОБА_1 .

За вказаних обставин вимога позивача про визнання поважними причини пропуску строку для прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 та визначення додаткового строку для спадкоємця за трансмісією ОСОБА_1 для прийняття спадщини на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 є безпідставною.

Крім того, позивач ОСОБА_1 не є трансмісаром в розумінні ст. 1276 ЦК України, так як трансмітент ОСОБА_4 , спадщину не прийняла, а відтак до позивача не перейшло право на спадкове майно, так як в даній справі спадкова трансмісія не застосовується.

Щодо визнання позову відповідачем ОСОБА_2 та не заперечення щодо позовних вимог Тульчинської міської ради, суд зазначив, що визнання відповідачем ОСОБА_2 позовних вимог, суперечить вимогам закону, яким суд надав оцінку при прийнятті рішення.

Таким чином, аналізуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, місцевий суд дійшов висновку про відсутність правових підстав обґрунтованості позовних вимог позивача в заявлених нею межах, натомість наявності та існування правових підстав для відмови в задоволені позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким судовим рішенням, представник позивачки подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Береговий О. Ю., Панасюк О. С.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2026 року строк розгляду справи продовжено на п`ятнадцять днів, справу призначено до розгляду на 01 жовтня 2026 року на 10 год 20 хв. та у розгляді справи було оголошено перерву до 06.10.20206 року о 09 год. 05 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до доводів позовної заяви.

Також у скарзі зазначено, що суд першої інстанції неправильно витлумачив норми ст. 1276 ЦК України частина 1 якої передбачає: якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки, переходить до його спадкоємців. Закон називає дві передумови: смерть спадкоємця після відкриття спадщини та неприйняття ним спадщини до смерті. Обидві передумови у справі наявні.

Натомість суд першої інстанції сформулював додаткову умову, якої у тексті статті 1276 ЦК України немає: смерть трансмітента обов`язково повинна настати до закінчення шестимісячного строку. Таке обмежувальне тлумачення вищевказаної норми не випливає безпосередньо із закону та безпідставно звужує права позивача. Положення про здійснення права «протягом строку, що залишився» регулює звичайний порядок його реалізації, коли частина строку збереглася, але саме по собі не вирішує питання правових наслідків пропуску строку з об`єктивної та поважної причини. Це питання врегульоване відновлювальним механізмом частини третьої статті 1272 ЦК України.

Законодавець прямо виключив зі спадкової трансмісії лише право на обов`язкову частку у спадщині. Додаткового виключення для випадку, коли трансмітент через тяжку хворобу пропустив строк і помер, не встигнувши звернутися до суду, стаття 1276 ЦК України не містить. Суд не вправі шляхом тлумачення встановлювати нове обмеження спадкового права, якого немає у законі.

Висновок суду про те, що ОСОБА_1 не є трансмісаром, оскільки її мати «спадщину не прийняла», є внутрішньо нелогічним: неприйняття спадщини померлим спадкоємцем якраз і є необхідною передумовою застосування ст. 1276 ЦК України. За висновками суду першої інстанції застосування механізму спадкової трансмісії було б неможливим саме у тому випадку, для якого такий механізм передбачено законом.

Предметом переходу за статтею 1276 ЦК України є не реалізоване право власності на майно ОСОБА_3 , а право здійснити прийняття цієї спадщини. Якщо реалізація такого права була об`єктивно унеможливлена тяжкою хворобою трансмітента, застосування статті 1272 ЦК України є не створенням нового спадкового права, а судовим відновленням можливості реалізувати право, яке виникло у ОСОБА_4 з моменту відкриття спадщини та перейшло до її спадкоємців у межах конструкції спадкової трансмісії.

Суд не надав оцінки доказам тяжкої та безперервної хвороби у юридично значимий період.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені у ній підстави.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 с. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини, встановлені судом

Відповідно до державних актів на право приватної власності на землю І-ВН № 064008 та І-ВН № 064009, виданих Тульчинською державною адміністрацією 20 березня 2002 року, ОСОБА_3 на праві власності належать земельні ділянки площею 1,38 га та 1,39 га, розташовані на території Тиманівської сільської ради, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 30–31).

За даними витягів з Державного земельного кадастру, вказані земельні ділянки зареєстровані за ОСОБА_3 з кадастровими номерами: 0524386200:01:002:0080 та 0524386200:01:002:0081 (а. с. 32–45).

Відповідно до копії заповіту, посвідченого старостою с. Тиманівка Тульчинського району Вінницької області 10 вересня 2019 року, ОСОБА_3 заповіла: земельну ділянку (пай), розташовану на території Тульчинської ОТГ, с. Тиманівка Вінницької області, площею 1,38 га, в межах згідно з планом, посвідчену Державним актом на право приватної власності на землю від 20 березня 2002 року серії І-ВН № 064008; земельну ділянку (пай), розташовану на території Тульчинської ОТГ, с. Тиманівка Вінницької області, площею 1,39 га, в межах згідно з планом, посвідчену Державним актом на право приватної власності на землю від 20 березня 2002 року серії І-ВН № 064009, — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 15).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 19 листопада 2020 року (а. с. 13).

За даними Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 76487207 від 04 квітня 2024 року, інформація щодо відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Спадковому реєстрі відсутня (а. с. 16).

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 05 січня 2022 року (а. с. 11).

Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть № 1 від 04 січня 2022 року, встановлено, що причина смерті ОСОБА_4 пов`язана з онкологічним захворюванням (а. с. 46).

Відповідно до виписок із медичних карт ОСОБА_4 встановлено, що вона перебувала на стаціонарному лікуванні в медзакладі «INTOSANA» в періоди: з 21 жовтня 2019 року по 24 жовтня 2019 року, з 22 січня 2020 року по 24 січня 2020 року, з 16 грудня 2019 року по 23 грудня 2019 року, з 18 листопада 2019 року по 20 листопада 2019 року, з 18 лютого 2020 року по 20 лютого 2020 року, з 07 жовтня 2019 року по 11 жовтня 2019 року, з 08 січня 2020 року по 10 січня 2020 року, з 04 листопада 2019 року по 07 листопада 2019 року, з 04 лютого 2020 року по 06 лютого 2020 року (а. с. 49–69).

Як вбачається із відповіді № 1257 від 23 липня 2025 року КНП «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради», адресованої адвокату Калачик Н. М., хвора ОСОБА_4 перебувала на диспансерному обліку в КНП «ОРКПЦ» ООР» з 16 січня 2020 року. ОСОБА_4 з 07 жовтня 2019 року було проведено 4 курси ПХТ. 17 грудня 2019 року ОСОБА_4 була проведена операція. У післяопераційному періоді проведено 4 курси АПХТ.

У КНП «ОРКПЦ» ООР» ОСОБА_4 з 17 грудня 2020 року по 22 лютого 2021 року проведено 3 курси лік. ПХТ.

31 березня 2021 року ОСОБА_4 проведена операція. З 20 червня 2021 року по 11 липня 2021 року проведено 3 курси лік. ПХТ (а. с. 71).

Згідно з Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 69031644 від 25 травня 2022 року, після смерті ОСОБА_4 зареєстровано спадкову справу № 36/2022 (а. с. 17).

Позивачка ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 є доньками померлої ОСОБА_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_3 , серії НОМЕР_4 (а. с. 10, 20, 21)

На підставі договору про поділ спадщини від 23 серпня 2023 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , сторони домовились про розподіл спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_4 , сторонам видано свідоцтва про право на спадщину за законом, копії яких досліджено в судовому засіданні (а. с. 22-25, 26, 27).

Листом № 419/01-16, 02-14 від 02 жовтня 2024 року приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Дараган І. М. роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду для встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 на підставі ст. 1268 ЦК України (а. с. 28).

Згідно з копією листа приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Одеської області Дараган І. М. № 119/01-16 від 21 квітня 2026 року, адресованого адвокату Калачик Н. М., роз`яснено, що згідно з поданими матеріалами спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємець за заповітом — ОСОБА_4 — у встановлений законом строк спадщину не прийняла.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника справи, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Таким чином, спадкова трансмісія – це перехід права на прийняття спадщини від померлого спадкоємця за заповітом або за законом, який не встиг реалізувати це право внаслідок своєї смерті (трансмітент), до його спадкоємців (трансміссар), тобто перехід права, а не виникнення права на спадкування після смерті першого спадкодавця.

Об`єктом спадкової трансмісії є суб`єктивне цивільне право на прийняття спадщини, що не було реалізоване спадкоємцем у зв`язку з його смертю.

До трансміссара переходить лише можливість прийняття спадщини або відмовитися від її прийняття, якою особа може скористатися, а не безпосередньо спадкове майно. Перехід же спадкового майна є наслідком реалізації права на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті першого спадкодавця. Не належить до об`єкта спадкової трансмісії право на прийняття спадщини, що відкрилася внаслідок смерті трансмітента, адже це є самостійним суб`єктивним правом, відмінним від права на прийняття спадщини після смерті першого спадкодавця. У разі застосування механізму спадкової трансмісії мають місце дві спадщини, що відкрилися: 1) після смерті спадкодавця та 2) після смерті трансмітента.

Трансміссар має право на прийняття спадщини в порядку трансмісії та спадщини, що відкрилася після трансмітента. Це два самостійних суб`єктивних цивільних права, які можуть бути реалізовані незалежно одне від одного. Спадкоємці трансмітента можуть прийняти спадщину в порядку спадкової трансмісії і відмовитися від прийняття спадщини або, навпаки, можуть прийняти спадщину після смерті трансмітента і відмовитися від прийняття спадщини, що відкрилася у зв`язку зі смертю першого спадкодавця. Дії трансміссарів у цих двох самостійних правовідносинах незалежні та мають різні правові наслідки.

Таким чином, перехід права на прийняття спадщини відповідно до статті 1276 ЦК України не є компонентом спадщини, що відкрилася після смерті трансмітента. Трансміссар, здійснюючи право на прийняття спадщини, набуває спадкової маси не від трансмітента, який так і не встиг її прийняти, а від першого спадкодавця. Утім до трансміссара переходить право не лише прийняти спадщину, а й відмовитися від її прийняття, адже спадкоємець завжди має варіантність поведінки – він не зобов`язаний набувати тих прав і обов`язків, що мав за життя спадкодавець та які не припинилися внаслідок його смерті.

Застосування механізму спадкової трансмісії як юридичної фікції (закон виходить з того, що оскільки спадкоємець мав право прийняти спадщину, але не встиг цього зробити внаслідок смерті, то він нібито спадщину прийняв) можливе за наявності послідовної сукупності таких умов-фактів (юридичний склад):

1) смерть спадкодавця;

2) закликання до спадкування спадкоємця-трансмітента;

3) смерть спадкоємця-трансмітента після смерті спадкодавця, але до спливу строку на прийняття спадщини (смерть трансмітента має настати протягом шести місяців з дня, наступного після смерті спадкодавця);

4) право на прийняття спадщини або відмова від її прийняття після смерті спадкодавця не було здійснене трансмітентом;

5) трансмітент має спадкоємця (трансміссара), який закликається до спадкування після смерті трансмітента;

6) трансміссар в установлений законом строк здійснив своє право на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті першого спадкодавця.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 720/2683/19.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Таким чином, обов`язок по доказуванню позовних вимог і обставин, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, покладається на нього.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено із матеріалів справи, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповівши своє майно матері позивачки – ОСОБА_4 .

Отже, ОСОБА_4 мала прийняти спадщину після смерті ОСОБА_3 до 17 травня 2021 року.

Смерть ОСОБА_4 настала ІНФОРМАЦІЯ_4 , проте за життя свого права на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 у встановлені законом строки вона не реалізувала, не набула права на спадщину після смерті ОСОБА_3 та відповідно не стала трансмітентом після смерті ОСОБА_3 , адже для набуття такого статусу обов`язковою умовою було прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Враховуючи викладені норми права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Покликання представника позивачки на не застосування до спірних правовідносин положень ст. 1272 ЦК України колегія суддів відхиляє.

Так, відповідно до вказаної норми, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 була ОСОБА_4 , а тому виключно їй законом було надане право на звернення до суду із позовом про надання їй додаткового строку на прийняття спадщини, чого вона не вчинила.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка після смерті матері наділена таким правом зводяться до хибного тлумачення норм закону.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що вимоги позовної заяви ОСОБА_1 про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та одночасно про визнання за нею права власності на таке спадкове майно після смерті ОСОБА_3 є взаємовиключними.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, понесені судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції слід залишити за нею.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Калачик Наталії Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 червня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанцій, залишити за нею.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повна постанова складена 12 жовтня 2026 року.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк