Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №742/1925/26 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/1748/26

Єдиний унікальний № 742/1925/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Давидчука Д.П., за участю секретаря судового засідання Сумцової Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою Товариства обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

І. Правовідносини сторін.

У квітні 2026 року представник позивача ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (далі – Позивач), через систему «Електронний суд» звернувся до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява обґрунтована тим, що між ТОВ «Партнер Фінанс» та відповідачем по справі ОСОБА_1 24.01.2018 р. укладено договір позики №31/45614815, згідно якого відповідач отримала кошти у кредит у розмірі 1000,00грн..

28.12.2023 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (після перейменування з ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») укладено договір факторингу №01.02-91/23, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за вказаним договором позики на суму 8 300,00 грн, з яких 1 000,00 грн — заборгованість за основним боргом, 280,00 грн — заборгованість за платою та 7 020,00 грн — заборгованість за пенею.

Крім того, 12.11.2021 р. між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №695832086 шляхом обміну електронними повідомленнями, згідно якого відповідач отримала кошти у кредит.

28.11.2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу №28/1118-01, а надалі 02.05.2024 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» укладено договір факторингу №02/0524-01/01.02-11/24, за яким до позивача перейшло право вимоги за цим кредитним договором на суму 10 685,75 грн, з яких 1 922,63 грн — заборгованість по тілу та 8 763,12 грн — заборгованість по відсотках.

Таким чином, підставою для позову є невиконання відповідачем зобов`язань з повернення коштів за обома договорами. Позивач є правонаступником первісних кредиторів на підставі договорів відступлення права вимоги.

Зазначені суми заборгованості за двома договорами на загальну суму 18 985,75 грн позивач просить стягнути на свою користь з відповідача разом із судовими витратами, які становлять 2 662,40 грн судового збору.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 квітня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін. При цьому суд відповідно до ст. 19 ЦПК України вирішуючи питання про розгляд справи у спрощеному провадженні враховує ціну позову і складність справи. Також суд приймає до уваги клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Одночасно з відкриттям провадження у справі Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Згідно ч.1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Відтак, 12.10.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження.

Представник Позивача у судове засідання не з`явився. Просив про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, у встановлений строк відзив на позовну заяву не надала.

Позивачем у позовній заяві зазначене місце проживання Відповідача: АДРЕСА_1 . Згідно з відомостями УДМС України в Чернігівській області Відповідач зареєстрований за вказаною адресою.

За вказаною адресою Відповідачу рекомендованим повідомленням направлено ухвалу про відкриття провадження у справі, з неодноразовим викликом його в судове засідання.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відтак, з огляду на вказані приписи ЦПК, а також приймаючи до уваги позицію позивача, який не заперечував проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення суду, судом прийнято рішення про проведення заочного розгляду справи.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

Судом встановлено, що 24 січня 2018 р. між ТОВ «Партнер Фінанс» та відповідачем по справі ОСОБА_1 особисто укладено (підписано) договір позики №31/45614815, згідно якого відповідач отримала в кредит 1000,00 грн. шляхом надання готівкових коштів, строком на 14 днів, зі сплатою плати за договором у розмірі 280,00 грн., яка відповідно до п. 5.6 Договору нараховується лише за строк користування позикою, а у випадку користування позикою понад встановлений строк нараховуються проценти та пеня у розмірі 2 % від суми позики за кожен день прострочення виконання зобов`язання, що визначені у даному договорі (а.с.46зв-47).

28.12.2023 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (після перейменування з ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») укладено договір факторингу №01.02-91/23, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за вказаним договором позики на суму 8 300,00 грн, з яких 1 000,00 грн — заборгованість за основним боргом, 280,00 грн — заборгованість за платою та 7 020,00 грн — заборгованість за пенею, що підтверджується самим договором, платіжною інструкцією, актом прийому-передачі документації за договором, витягом з реєстру боржників №4 до договору факторингу(а.с.56-69).

Відповідно до розрахунку ТОВ «СВЕА ФІНАНС» про стан заборгованості за договором позики №31/45614815 від 24.01.2018 року станом на 28.12.2023 року заборгованість ОСОБА_1 становить 8300,00 грн, яка складається з 1000,00 грн — заборгованість за основним боргом (тілом кредиту), 280,00 грн — заборгованість за платою за позику, 7020,00 грн — неустойка (пеня)(а.с.50-56).

Судом встановлено, що 12 листопада 2021 р. між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем по справі ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 695832086 шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, згідно якого відповідач отримала в кредит кошти в розмірі 2000,00 грн.(максимальна сума кредиту 50 000,00грн) шляхом їх перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 , зі строком дії договору відповідно до п. 1.7 (5 років) з можливістю його продовження, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами та відповідальністю за порушення зобов`язань, що визначені у даному договорі, Заявці на отримання грошових коштів, Паспорті споживчого кредиту продукту «ВЕОКАРД» та Правилах надання грошових коштів позику (а.с. 7-17).

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №695832086 від 12.11.2021 (сформованого станом на дату продажу права вимоги 27.06.2023), загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 10 685,75 грн, яка складається з 1 922,63 грн — заборгованість за тілом кредиту та 8 763,12 грн — заборгованість за нарахованими процентами(а.с.17зв-22).

28.11.2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 , що підтверджується самим договором, додатковими угодами до договору факторингу №26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, реєстром прав вимоги №237 від 27.06.2023 (а.с.23зв-37).

Згідно розрахунку ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» заборгованості за кредитним договором №695832086 від 12.11.2021 (сформованого станом на дату придбання права вимоги 27.06.2023), загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 10 685,75 грн, яка складається з 1 922,63 грн — заборгованість за тілом кредиту та 8 763,12 грн — заборгованість за нарахованими процентами(а.с.23).

02.05.2024 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» укладено договір факторингу №02/0524-01/01.02-11/24, за яким до позивача перейшло право вимоги за цим кредитним договором на суму 10 685,75 грн, з яких 1 922,63 грн — заборгованість по тілу та 8 763,12 грн — заборгованість по відсотках, що підтверджується самим договором, платіжною інструкцією, реєстром прав вимоги №1 від 02.05.2024 та витягом з реєстру(а.с.37зв-46).

V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду ,щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно пункту першого частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилом ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

За ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Згідно ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Стаття 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України.

Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

VІ. Висновки суду.

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказані вище кредитні договори підписані: особисто укладено (підписано власноручно) договір позики № 31/45614815 від 24 січня 2018 року, а договір № 695832086 від 12 листопада 2021 року підписано електронним підписом, наявність якого разом з електронними підписами кредитора підтверджує волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останнього, є доведеним факт укладення між сторонами кредитних договорів, а також що позичальник усі умови договору цілком зрозуміла та своїм підписом письмово підтвердила і закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.

Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відтак, між ТОВ «Партнер Фінанс» та відповідачем по справі ОСОБА_1 а також між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем по справі ОСОБА_1 виникли договірні зобов`язання. Зі змісту цих двох кредитних договорів вбачається, що в них визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, комісії, умови кредитування.

Відтак, у суді не доведено, що позичальнику надано кредитні грошові кошти по кредитним договорам в строк, у розмірі та на умовах встановлених договорами, у матеріалах справи відсутні й суду не надано будь-які інші належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів позичальнику відповідно до вимог ст.ст. 526, 1054, 1088 ЦК України.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Позивач посилається у якості доказів наявності заборгованості на довідку-розрахунок про стан заборгованості. В той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6-16цс15.

Крім того, до доказів укладення договорів факторингу і переходу до позивача права вимоги за кредитними договорами укладеним первісними кредиторами з ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

28.12.2023 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (після перейменування з ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») укладено договір факторингу №01.02-91/23, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за вказаним договором позики №31/45614815 від 24.01.2018 року на суму 8 300,00 грн, з яких 1 000,00 грн — заборгованість за основним боргом, 280,00 грн — заборгованість за платою та 7 020,00 грн — заборгованість за пенею, що підтверджується самим договором, платіжною інструкцією, актом прийому-передачі документації за договором, витягом з реєстру боржників №4 до договору факторингу(а.с.56-69).

Як зазначалося судом вище, з огляду на положення законодавства щодо факторингу заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Щодо укладеного договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».

28.11.2018 між ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладено договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Пунктом 8.2. договору встановлено, що строк договору закінчується 28.11.2019, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором. Пунктом 3.1.3 договору встановлено, що фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у розділі 13 цього договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок клієнта .

У подальшому до договору факторингу 28/1118-01 від 28.11.2018 укладалися додаткові угоди, згідно яких строк дії Договору факторингу продовжився відповідно до 31.12.2024 (а.с.35).

Звертаючись з цим позовом та обґрунтовуючи заявлені вимоги, ТОВ «СВЕА ФІНАНС» указувало на те, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «СВЕА ФІНАНС», на підставі договорів факторингу, які були укладені 28.11.2018 та 02.05.2024.

Проте, суд вважає, що позивач не набув прав кредитора по відношенню до відповідача за кредитним договором №695832086 від 12.11.2021 р. укладеного між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем ОСОБА_1 ..

Так, із наданого договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» та додатковими угодами до нього передбачено умови та строки фінансування та порядок розрахунків за відступлення (передачу) прав вимоги.

Проте, доказів оплати за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 стороною позивача не надано.

Підставою зміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).

Суд констатує, що чинним законодавством не заборонено відступлення майбутніх вимог, однак наведене стосується майбутніх вимог лише за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами перехід права вимоги за договорами факторингу, а також у матеріалах справи відсутні докази (квитанції чи інші платіжні документи) про фактичну видачу та перерахування кредитних коштів позичальнику по обох кредитних договорах, у зв`язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.

VІІ. Розподіл судових витрат.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у справі, що розглядається, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати в сумі 2662,40 грн. підлягають стягненню з позивача.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 274, 279, 280, 281, 282, 283 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості – відмовити.

Копію заочного рішення направити відповідачу в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.

Відповідач має право подати заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідач має право оскаржити заочне рішення до суду апеляційної інстанції лише у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Через неявку всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина четверта статті 268 ЦПК України), а датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України).

Суддя Дмитро ДАВИДЧУК