Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №914/2471/26 — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2026 Справа № 914/2471/26

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВП Насосенергопром», м. Івано-Франківськ,

до відповідача: Державного підприємства «Львіввугілля», м. Сокаль, Шептицький р-н., Львівська обл.,

про: стягнення 269 825,91 грн

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання І.К. Капітанчук

За участю представників сторін:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: Савка О.В.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВП Насосенергопром» до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення 269 825,91 грн.

Ухвалою суду від 18.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.10.2026.

В судове засідання 08.10.2026 представник позивача не з`явився. Через систему «Електронний суд» позивач подав заяву (вх. № 24392/26) про розгляд справи за його відсутності, у якій підтримав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 211 320,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 15 228,73 грн та трьох процентів річних у розмірі 7 103,83 грн, що загалом становить 233 652,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати поставленого товару за договором поставки № 144 від 28.04.2025. Зокрема, на виконання умов договору ним поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною № ВН-0808 від 06.05.2025 та документами щодо отримання товару. Однак відповідач у встановлений договором строк вартості поставленого товару не оплатив, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 211 320,00 грн.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 211 320,00 грн, пеню в розмірі 36 173,35 грн, інфляційні втрати в розмірі 15 228,73 грн та три проценти річних у розмірі 7 103,83 грн, що загалом становить 269 825,91 грн.

В судовому засіданні 08.10.2026 представник відповідача підтримав заперечення проти позову, викладені у відзиві у якому він визнав наявність основної заборгованості в розмірі 211 320,00 грн, водночас заперечив проти задоволення позовних вимог у частині стягнення пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач посилається на положення пункту 4.3 договору, скрутне фінансове становище підприємства, відсутність належного фінансування, наявність заблокованих банківських рахунків, заборгованості з виплати заробітної плати та сплати податків, а також на обставини, пов`язані з воєнними діями та пошкодженням інфраструктури.

Крім того, відповідач просить зменшити розмір пені на 90 відсотків, посилаючись на свій фінансовий стан, характер діяльності підприємства та обставини, які, на його думку, ускладнили виконання договірних зобов`язань.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення проти позову, викладені у відзиві, та просив урахувати наведені в ньому обставини під час вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав наявність заборгованості за поставлений товар у розмірі 211 320,00 грн, суд враховує зазначену обставину під час вирішення спору в цій частині. Водночас визнання відповідачем основного боргу не звільняє суд від обов`язку перевірити наявність законних підстав для задоволення відповідної вимоги. Крім того, оскільки щодо стягнення пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідачем заявлено заперечення, суд надає оцінку обґрунтованості цих вимог з урахуванням доводів сторін та наявних у матеріалах справи доказів.

Оскільки відповідач визнав наявність заборгованості за поставлений товар у розмірі 211 320,00 грн у судовому засіданні 08.10.2026 суд перейшов безпосередньо до розгляду справи по суті.

В судовому завданні 08.10.2026 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Як встановлено судом, 28.04.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПВП Насосенергопром» (постачальник) та Державним підприємством «Львіввугілля» (покупець) укладено договір поставки № 144.

Відповідно до умов зазначеного договору позивач зобов`язався поставити відповідачу товар, а відповідач - прийняти його та оплатити на умовах і в строки, визначені договором.

На виконання договірних зобов`язань позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною № ВН-0808 від 06.05.2025 та документами щодо отримання товару, зокрема довіреністю № 167 від 06.05.2025.

Відповідно до пункту 4.2 договору поставки № 144 від 28.04.2025 оплата поставленого товару здійснюється протягом 30 робочих днів з моменту його отримання.

Однак відповідач належним чином своїх зобов`язань не виконав, вартість отриманого товару у встановлений договором строк не сплатив, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 211 320,00 грн.

На суму основного боргу позивачем нараховано пеню в розмірі 36 173,35 грн, інфляційні втрати в розмірі 15 228,73 грн та три проценти річних у розмірі 7 103,83 грн.

Оскільки відповідачем вартість поставленого товару не сплачена позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із матеріально-правовою вимогою про стягнення заборгованості в розмірі 269 825,91 грн.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають із підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статей 11, 15, 16 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, а кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтями 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки № 144 від 28.04.2025, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПВП Насосенергопром» та Державним підприємством «Львіввугілля».

Відповідно до частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною № ВН-0808 від 06.05.2025 та довіреністю № 167 від 06.05.2025.

Відповідно до пункту 4.2 договору оплата за поставлений товар мала бути здійснена протягом 30 банківських днів після його отримання покупцем. Строк виконання грошового зобов`язання настав 17.06.2025.

Однак відповідач свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару належним чином не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 211 320,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно з частиною першою статті 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

В судовому засіданні представник відповідача визнав наявність основної заборгованості в розмірі 211 320,00 грн. Доказів погашення зазначеної заборгованості матеріали справи не містять.

Відповідно до частини четвертої статті 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача 211 320,00 грн основного боргу є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації за користування боржником коштами, що належать до сплати кредитору.

З огляду на те, що відповідач порушив установлений договором строк оплати поставленого товару, у позивача виникло право вимагати стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Позивач просить стягнути з відповідача 15 228,73 грн інфляційних втрат та 7 103,83 грн трьох процентів річних.

Перевіривши наведені позивачем розрахунки, суд дійшов висновку про обґрунтованість зазначених вимог. Відповідач належних доказів на спростування розрахунків або контррозрахунку суду не надав.

За таких обставин вимоги про стягнення 15 228,73 грн інфляційних втрат та 7 103,83 грн трьох процентів річних підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення пені суд зазначає таке.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Позивач заявив до стягнення з відповідача пеню в розмірі 36 173,35 грн на підставі пункту 7.7 договору поставки № 144 від 28.04.2025. Представник відповідача проти стягнення пені заперечив та заявив клопотання про зменшення її розміру на 90 відсотків, посилаючись на складний фінансовий стан підприємства, відсутність належного фінансування, заблоковані рахунки, заборгованість із виплати заробітної плати та сплати податків, а також обставини, пов`язані з воєнними діями та пошкодженням інфраструктури.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені, суд ураховує, що неустойка є засобом забезпечення виконання зобов`язання та формою відповідальності за його порушення. Водночас визначений договором розмір неустойки має оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи, співмірності заявленої до стягнення суми наслідкам порушення зобов`язання, характеру порушення, поведінки сторін та необхідності дотримання балансу їхніх майнових інтересів.

Суд бере до уваги наведені відповідачем обставини щодо його фінансового стану та здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану. Разом із тим самі по собі фінансові труднощі боржника не звільняють його від обов`язку належного виконання грошового зобов`язання та не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності за його порушення.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо доведе, що порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому відсутність у боржника необхідних коштів сама по собі не вважається випадком, який звільняє його від відповідальності.

Посилання відповідача на пункт 4.3 договору підлягає оцінці з урахуванням змісту відповідної договірної умови та доказів її застосовності до спірних правовідносин. Саме лише посилання на відсутність цільового фінансування без належного підтвердження передбачених договором умов не є достатньою підставою для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення оплати товару.

Разом із тим, ураховуючи обставини справи, характер порушення зобов`язання, розмір основної заборгованості, доводи відповідача та необхідність забезпечення справедливого балансу інтересів сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, що підлягає стягненню, до 3 600,00 грн.

На переконання суду, стягнення пені в зазначеному розмірі є достатнім для забезпечення майнових інтересів позивача та відповідає обставинам допущеного порушення. З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, до задоволення підлягає 211 320,00 грн основного боргу, 15 228,73 грн інфляційних втрат, 7 103,83 грн 3% річних та 3 600,00 грн пені, що разом становить 237 252,56 грн. У задоволенні решти вимог про стягнення пені в сумі 32 573,35 грн належить відмовити.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 1 618,95 грн.

Відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. З огляду на визнання відповідачем позову в частині стягнення основного боргу, суд вважає за необхідне повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ПВП Насосенергопром» з Державного бюджету України 1 618,95 грн судового збору, що становить 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову та 1 618,95 грн судового збору з відповідача.

Керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» (80001, Львівська область, Шептицький район, місто Сокаль, вулиця Б. Хмельницького, 26; код ЄДРПОУ 32323256) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВП Насосенергопром» (76018, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Євгена Коновальця, буд. 227, корпус А; код ЄДРПОУ 41375408) 211 320,00 грн основного боргу, 15 228,73 грн інфляційних втрат, 7 103,83 грн трьох процентів річних, 3 600,00 грн пені та 1 618,95 грн судовго збору.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ПВП Насосенергопром» (76018, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 227, корпус А; код ЄДРПОУ 41375408) з Державного бюджету України 1 618,95 грн судового збору на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк».

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 14.10.2026

Суддя Березяк Н.Є.