Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №766/6759/25 — Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/6759/25

н/п 2/766/3851/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року місто Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області в складі:

головуючого судді Скрипнік Л.А.,

за участю секретаря Бажанової В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом адвоката Бондарчук Інни Олексіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду із даним позовом, посилаючись в обґрунтування заявлених вимог на те, що з відповідачем по справі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклала шлюб який було зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Комсомольського районного управління юстиції у місті Херсоні , про що складено відповідний актовий запис № 81 від 22. 04. 2011 (свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 ).

Від шлюбу Сторони мають неповнолітніх дітей: син, ОСОБА_4 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Свідоцтво про народження видано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Комсомольського районного управління юстиції у місті Херсоні , актовий запис № 385 серія НОМЕР_2 від 19.07.2011 року, син, ОСОБА_5 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Свідоцтво про народження видано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Комсомольського районного управління юстиції у місті Херсоні , актовий запис № 157 серія НОМЕР_3 від 31.03.2015 року.

В період шлюбу за спільні кошти Позивачки та Відповідача було набуто майно, що є

спільною сумісною власністю: 11/20 частки житлового будинку, об`єкта житлової нерухомості. Загальна площа (кв.м): 92, житлова площа (кв.м): 29.4 Адреса: АДРЕСА_1 . Зазначене майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто власністю ОСОБА_1 та чоловіка – ОСОБА_2 , адже придбані за спільні сумісні кошти та у період шлюбу.

Право власності на зазначений об`єкт нерухомості виникло на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 7331, виданого 23.11.2013, видавник приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Маковецька О.А. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником даної нерухомості являється ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_5 , виданий 20.10.1997, видавник: Дніпровським РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області, країна громадянства: Україна, адреса: АДРЕСА_2 . Тобто являється титульним власником.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2023 року позов про розірвання шлюбу – задоволено. Шлюб між сторонами , зареєстрований 22. 04. 2011 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Комсомольського районного управління юстиції у місті Херсоні, актовий запис № 81 – розірвано.

Під час розгляду справи про розірвання шлюбу питання щодо поділу спільного майна- не вирішувались. Разом з тим, між сторонами виникли майнові питання, які не вдається вирішити в позасудовому порядку, добровільно, шляхом укладення Угоди про поділ майна між подружжям.

Ухвалою судді від 19.05.2025 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження. Ухвалою судді від 19.08.2025 року підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи до судового розгляду по суті.

Позивач та представник позивача про розгляд справи повідомлені належним чином та своєчасно, до суду надали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином та своєчасно, заяв та клопотань до суду не надавав. Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Суд ухвалив проводити заочний розгляд справи ухваливши заочне рішення. За приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.

Судом було встановлено, що з 22 квітня 2011 року (Тептя) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Комсомольського районного управління юстиції у місті Херсоні, про що складено відповідний актовий запис № 81 від 22. 04. 2011 та видано свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 .

Під час шлюбу у подружжя народились діти, ОСОБА_4 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Свідоцтво про народження видано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Комсомольського районного управління юстиції у місті Херсоні , актовий запис № 385 серія НОМЕР_2 від 19.07.2011 року, ОСОБА_5 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Свідоцтво про народження видано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Комсомольського районного управління юстиції у місті Херсоні , актовий запис № 157 серія НОМЕР_3 від 31.03.2015 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.12.2025 р. вбачається, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку (загальна площа 92 кв. м., житлова площа 29,4 кв. м.), розташованої по АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, виданого 23 листопада 2013 року, посвідченого нотаріально, реєстр нотаріусу № 7331, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.12.2025 р. та технічним паспортом на таку нерухомість.

Також згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.12.2025 р. вид спільної власності значиться: спільна часткова власність.

При цьому матеріали справи не містять доказів придбання відповідачем спірної нерухомості за особисті кошти.

Згідно із ст. 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

За ч. 1 ст. 61 СК об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Таким чином за загальним правилом, що випливає з наведених правових норм, вбачається, що будь-яке майно набуте за час шлюбу належить до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, якщо одним із них не доведене набуття ним особистої приватної власності на майно в період перебування в шлюбі.

Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Суд у цьому сенсі зазначає, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року по справі № 711/2302/18.

Заінтересована особа може натомість довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року по справі № 711/2302/18.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Так за п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Однак, зібрані у сукупності докази по справі свідчать про те, що грошові кошти на придбання житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 були використані в інтересах сім`ї сторін по справі, у яких в подальшому після придбання такого житла народилась друга спільна дитина.

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що метою придбання спірного житла було покращення житлових умов родини подружжя сторін, що підтверджує статус спільної власності дружини ОСОБА_1 та чоловіка ОСОБА_2 на такий житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .

Суд в цьому сенсі зауважує, що критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 6 жовтня 2021 року по справі № 234/17030/18.

Отже, на підставі переліченого суд зазначає, що належних та допустимих доказів на спростування презумпції права спільної сумісної власності колишнього подружжя сторін на квартиру за адресою АДРЕСА_1 відповідачем суду не було надано.

Суд на підставі викладеного вмотивування дійшов висновку, що спірне нерухоме майно з підстав, передбачених ст. 60, 61 СК та ст. 368 ЦК, є об`єктом права спільної сумісної власності позивачки та відповідача, як подружжя, яке було набуте ними спільно за час їх перебування у шлюбі.

За ч. 1 ст. 65 СК дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

За ч. 1 ст. 69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із ч. 1 ст. 70 СК у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

На підставі ч. 2 ст. 370 ЦК в разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 372 ЦК в разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Внаслідок переліченого обґрунтування, враховуючи презумпцію права спільної сумісної власності спірного майна сторін, суд за встановленими обставинами справи дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Натомість, на підставі переліченого вмотивування за ОСОБА_2 залишається право власності на 1/2 частку квартири за адресою АДРЕСА_1 .

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша-третя статті 358 ЦК України).

Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (стаття 183 ЦК України).

У статті 321 ЦК України реалізовано конституційний принцип непорушності права власності, визначений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 316 ЦК України).

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Згідно зі статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1 - 3). Водночас потрібно зважати на те, що правило пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі приписів цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, визначених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, визначених цією статтею.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен зі співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Згідно зі статтею 364 ЦК України, яка має назву «Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності», право на отримання одним зі співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки від інших співвласників визначено саме за умови неможливості виділу її в натурі.

Отже, приписи статті 364 ЦК України хоч і визначають можливість отримання одним зі співвласників такої компенсації, проте не встановлюють умов чи обставин, за яких стягнення такої компенсації можливе в судовому порядку за умови відсутності згоди інших співвласників.

Водночас у статті 365 ЦК України визначено по суті зворотній механізм, а саме припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників: право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Отже, і стаття 364, і стаття 365 ЦК України визначили механізми припинення для одного чи декількох співвласників частки у праві на об`єкт спільної сумісної власності, і такий механізм залежить від правового результату, якого хоче досягнути співвласник, який ініціює вирішення спору.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) Конституційний Суд України зазначив, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та виснував таке: «Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Аналіз наведених приписів ЦК України дає підстави для висновку, що як механізм, визначений статтею 365 ЦК України, для якого законодавець визначив умови застосування, так і механізм, встановлений статтею 364 ЦК України, з урахуванням урегульованих у пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, повинен враховувати певні критерії, які спонукають суд під час вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, враховувати баланс інтересів сторін. Саме тому під час вирішення подібної категорії спорів суд має встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі у справі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Механізм реалізації статті 364 ЦК України, що був закладений законодавцем з метою вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, з огляду на принципи розумності, добросовісності та справедливості не може функціонувати без урахування спроможності інших співвласників виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, щоб це не становило надмірного тягаря для них.

Оцінюючи категорію платоспроможності в широкому її розумінні з метою застосування механізму, визначеного статтею 364 ЦК України, потрібно враховувати, що це не лише про економічну складову, а й про врахування конкретної життєвої ситуації, в якій виник спір, саме тому питання платоспроможності, яке суд має дослідити, виходить за межі звичайних математичних розрахунків. Платоспроможність особи формується не лише за розміром доходу, а й обставинами та способом життя, які сприяють або обмежують її фінансову свободу. У жодному разі платоспроможність не зводиться до відомостей, отриманих із банківських рахунків чи довідки про доходи з місця роботи. Таку спроможність потрібно оцінювати комплексно - з урахуванням наявності майна, доступу до джерел доходу, соціального статусу, віку, стану здоров`я, витрат на базові потреби тощо.

Зазначені правові висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2025 у справі 466/2128/23, а тому згідно ч.4 ст.263 ЦПК України є обов`зковими для суду.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів ( ст. ст. 12, 13, 81, 83 ЦПК України).

Проте, всупереч обов`язку доказування, позивачем не надано суду достатніх доказів на підтвердження вимог заявлених у позові, зокрема, спроможності відповідача сплатити грошову компенсацію.

Враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами, підстав визначених ст.ст. 364, 365 Цивільного кодексу України, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача потрібно стягнути судовий збір в розмірі по 1865,76 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК, -

В И Р І Ш И В:

Позов адвоката Бондарчук Інни Олексіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, об`єкта житлової нерухомості (загальна площа (кв.м): 92, житлова площа (кв.м): 29.4) за адресою: АДРЕСА_1 .

Врешті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 1865,76 грн.

Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою. відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України до Херсонського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Якщо повне рішення не були вручено у день його складення, позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Херсонського апеляційного суду. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

СуддяЛ. А. Скрипнік