Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №910/5293/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.10.2026Справа № 910/5293/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Енергія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер Ойл Груп"

про стягнення 2 308 873,74 грн.,

За участі представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "А-Енергія" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер Ойл Груп" (далі - відповідач) грошових коштів у загальному розмірі 2 308 873,74 грн., з яких: 1 499 740,00 грн. - основний борг за укладеним між сторонами 25.08.2025 року договором поставки продукції № 25/08-2025, 755 440,50 грн. - пеня, 12 418,21 грн. - 3 % річних, 41 275,03 грн. - інфляційні втрати.

Крім того, у наведеному позові Товариство з обмеженою відповідальністю "А-Енергія" у порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України просило суд зазначити про нарахування 3 % річних та пені у розмірі 0,5 % від вартості неоплаченої у строк продукції за кожен день такого прострочення з 05.05.2026 року до моменту виконання рішення суду в даній справі.

Ухвалою від 08.05.2026 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/5293/26, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 03.06.2026 року.

У підготовчому засіданні 03.06.2026 року господарський суд міста Києва продовжив строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/5293/26 на 30 днів та відклав підготовче засідання на 08.07.2026 року.

Разом із тим, підготовче засідання у вказаній справі, призначене на 08.07.2026 року, не відбулося, у зв`язку із оголошенням у місті Києві повітряної тривоги.

Ухвалою від 08.07.2026 року господарський суд міста Києва призначив підготовче засідання у справі № 910/5293/26 на 22.07.2026 року.

Ухвалою від 22.07.2026 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/5293/26 та призначив її до судового розгляду по суті на 12.08.2026 року.

У судових засіданнях 12.08.2026 року та 16.09.2026 року оголошувалися перерви до 16.09.2026 року та до 30.09.2026 року відповідно.

Судове засідання у вказаній справі, призначене на 30.09.2026 року, не відбулося, у зв`язку із оголошенням у місті Києві повітряної тривоги.

Ухвалою від 30.09.2026 року господарський суд міста Києва призначив судове засідання у справі № 910/5293/26 на 13.10.2026 року.

01.10.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача від 30.09.2026 року про розгляд справи без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Енергія.

Позивач явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання 13.10.2026 року не забезпечив, проте надіслав клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання 13.10.2026 року не забезпечив, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, враховуючи відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер Ойл Груп" електронного кабінету, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копія ухвали, зокрема, від 30.09.2026 року про призначення судового засідання на 13.10.2026 року (як і решта ухвал суду в цій справі), була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04060, місто Київ, вулиця Ясногірська, будинок 16В, інше приміщення 2.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, оскільки суд надавав можливість сторонам реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.08.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Віннер Ойл Груп" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "А-Енергія" (постачальник) був укладений договір поставки продукції № 25/08-2025 (далі - Договір), за умовами якого (з урахуванням Додаткової угоди від 01.09.2025 року № 1 до нього) позивач зобов`язався поставити у власність покупця за його заявками продукцію, а покупець зобов`язався приймати продукцію і своєчасно проводити оплату на умовах цього Договору. Предметом поставки є продукція, зазначена у підпункті 1.1.1 даного Договору (мазут паливний 100 малозольний малосірчистий ДСТУ 4058:2001; паливо рідке сумішне, марка Б ТУ У 20.1-00190443-094:2020).

Вказаний правочин (а також Додаткові угоди від 01.09.2025 року № 1 та від 28.12.2025 року № 2 до нього) підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток зазначених юридичних осіб.

Згідно з пунктами 1.1.5, 1.1.6 Договору загальна кількість продукції, поставленої за даним Договором, необмежена і визначається на підставі даних, зазначених у видаткових накладних по накопичувальній системі. Загальна сума Договором складається із сум конкретних партій поставок впродовж періоду дії даного Договору. Остаточна загальна сума Договору визначається сторонами на підставі даних, зазначених у видаткових накладних по накопичувальній системі.

Пунктами 4.2, 4.3 цієї угоди передбачено, що датою поставки продукції вважається дата, зазначена у видатковій накладній. Право власності на продукцію і ризики втрати й/або ушкодження продукції переходять від постачальника до покупця з дати передачі продукції покупцеві за видатковою накладною.

Документом, що підтверджує передачу продукції на умовах даного Договору, є видаткова накладна.

Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна за 1 тону продукції становить 16 000,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 20 %, і зазначається у видаткових накладних та рахунках і може змінюватися залежно від кон`юнктури ринку, збільшення вартості енергоносіїв й/або сировини і матеріалів тощо.

У пункті 3.2 цього правочину сторони погодили, що оплата за продукцію, що підлягає поставці, здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу на термін 10 (десять) банківських днів від дати поставки на підставі рахунків продавця.

Форма оплати - безготівковий розрахунок (пункт 3.3 Договору).

Згідно з пунктом 3.6 Договору датою оплати продукції вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

За умовами пункту 7.1 Договору, з урахуванням Додаткової угоди від 28.12.2025 року № 2 до нього, останній набирає чинності з моменту його підписання й діє до 31.12.2026 року, за винятком випадку, якщо до моменту закінчення дії Договору не проведений остаточний взаєморозрахунок сторін. У цьому випадку дія Договору продовжується до остаточного взаєморозрахунку сторін.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору Товариство з обмеженою відповідальністю "А-Енергія" виставило відповідачу рахунки на оплату товару, зокрема, від 09.01.2026 року № 15 на суму 523 320,00 грн., від 10.01.2026 року № 16 на суму 496 860,00 грн. та від 13.01.2026 року № 17 на суму 498 960,00 грн.

Суд також встановив, що на підставі видаткових накладних від 09.01.2026 року № 15 на суму 523 320,00 грн., від 10.01.2026 року № 16 на суму 496 860,00 грн. та від 13.01.2026 року № 17 на суму 498 960,00 грн., підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплених відбитками печаток цих контрагентів без будь-яких зауважень чи заперечень, позивач поставив Товариству з обмеженою відповідальністю "Віннер Ойл Груп" погоджений у Договорі товар на загальну суму 1 519 140,00 грн. разом із відповідними товаросупровідними документами. Наведені обставини додатково підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями відповідних товарно-транспортних накладних та паспортів якості на продукцію

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором також свідчить відсутність з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер Ойл Груп" претензій та повідомлень про порушення постачальником умов цього правочину.

Проте, всупереч взятим на себе зобов`язанням відповідач оплату вартості вищенаведеного товару в установлені Договором строки не здійснив.

Листом від 16.02.2026 року № 01-16/02/2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "А-Енергія" звернулося до покупця з вимогою добровільно погасити наявну в останнього заборгованість за Договором у загальному розмірі 1 519 140,00 грн. не пізніше 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання цієї вимоги.

У відповідь на вказану вимогу відповідач надіслав Товариству з обмеженою відповідальністю "А-Енергія" лист від 10.03.2026 року № 28-26, в якому, посилаючись на скрутне фінансове становище покупця, просив погодити відтермінування оплату боргу до кінця березня 2026 року.

Однак, у порушення взятих на себе зобов`язань відповідач повного погашення наявної в нього перед постачальником заборгованості ні в погоджені у Договорі строки, ні до кінця березня 2026 року не здійснив, перерахувавши Товариству з обмеженою відповідальністю "А-Енергія" за платіжною інструкцією від 17.04.2026 року № 467 лише 19 400,00 грн. та заборгувавши таким чином позивачу 1 499 740,00 грн.

Зважаючи на викладені обставини, Товариство з обмеженою відповідальністю "А-Енергія" вирішило звернутися до господарського суду міста Києва з позовом про примусове стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер Ойл Груп" означеної суми боргу, а також 755 440,50 грн. пені, 12 418,21 грн. 3 % річних та 41 275,03 грн. інфляційних втрат, нарахованих внаслідок несвоєчасного проведення розрахунків (із зазначенням про нарахування 3 % річних та пені у розмірі 0,5 % від вартості неоплаченої у строк продукції за кожен день такого прострочення з 05.05.2026 року до моменту виконання рішення суду в даній справі).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором, яка складає 1 499 740,00 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Товариство з обмеженою відповідальністю "Віннер Ойл Груп" на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Енергія" до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, зважаючи на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Віннер Ойл Груп" своїх грошових зобов`язань за Договором, позивач також просив суд стягнути з покупця 755 440,50 грн. пені, нарахованої із застосуванням передбаченої Договором ставки у розмірі 0,5 % від вартості неоплаченої в строк продукції за кожний день прострочення, на відповідні прострочені суми основного боргу (з урахуванням часткового погашення відповідачем 17.04.2026 року заборгованості на суму 19 400,00 грн.) за кожною видатковою накладною окремо у період з 24.01.2026 року по 04.05.2026 року згідно з наданим позивачем розрахунком.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

За умовами пункту 5.2 Договору у випадку порушення покупцем строків оплати продукції, покупець оплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від вартості неоплаченої в строк продукції за кожний день такого прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 755 440,50 грн., суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених методологічних помилок при визначенні ставки нарахування цієї штрафної санкції, що призвело до заявлення суми пені у завищеному розмірі.

Так, преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи наведені імперативні приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Беручи до уваги наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Енергія", є пеня у загальному розмірі 81 135,30 грн., нарахована із застосуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, з яких: 35 786,49 грн. - пеня, нарахована у період з 24.01.2026 року по 16.04.2026 року на суму несвоєчасно оплаченого товару за видатковою накладною від 09.01.2026 року № 15 в розмірі 523 320,00 грн.; 7 455,25 грн. - пеня, нарахована у період з 17.04.2026 року по 04.05.2026 року на суму несвоєчасно оплаченого товару за видатковою накладною від 09.01.2026 року № 15 в розмірі 503 920,00 грн.; 41 327,86 грн. - пеня, нарахована у період з 24.01.2026 року по 04.05.2026 року на суму несвоєчасно оплаченого товару за видатковою накладною від 10.01.2026 року № 16 в розмірі 496 860,00 грн.; 39 807,44 грн. - пеня, нарахована у період з 28.01.2026 року по 04.05.2026 року на суму несвоєчасно оплаченого товару за видатковою накладною від 13.01.2026 року № 17 в розмірі 498 960,00 грн.

За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Енергія" підлягає пеня в сумі 81 135,30 грн., тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер Ойл Груп" 674 305,20 грн. цієї штрафної санкції слід відмовити.

Слід зазначити, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати поставленого йому за Договором товару, позивач також просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер Ойл Груп" 3 % річних у розмірі 12 418,21 грн., нараховані на відповідні прострочені суми основного боргу (з урахуванням часткового погашення відповідачем 17.04.2026 року заборгованості на суму 19 400,00 грн.) за кожною видатковою накладною окремо у період з 24.01.2026 року по 04.05.2026 року, а також 41 275,03 грн. інфляційних втрат, нарахованих на ці суми основного боргу протягом січня-травня 2026 року згідно з наданим позивачем розрахунком.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Суд зазначає, що проценти річні та інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Оскільки нараховані позивачем суми 3 % річних у розмірі 12 418,21 грн. та інфляційних втрат у розмірі 41 275,03 грн. є арифметично правильними та відповідають приписам чинного законодавства, тоді як відповідачем контррозрахунку наведених компенсаційних виплат надано не було, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер Ойл Груп" 3 % річних та інфляційних втрат у вищевказаних розмірах.

Разом із тим, у позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "А-Енергія" у порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України просило зазначити у рішенні суду, зокрема, про здійснення нарахування 3 % річних з 05.05.2026 року до моменту виконання рішення суду в даній справі.

Відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених, зокрема, статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що застосування частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності повторно звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.

Згідно з частинами 11, 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача у відповідній частині та зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, 3 % річних на залишок основного боргу за Договором, починаючи з 05.05.2026 року (наступний день після вказаного позивачем періоду нарахування 3 % річних у даній справі) до моменту повної оплати основного боргу за цим правочином, з урахуванням приписів законодавства України.

Перерахунок основного боргу, вказаного у рішенні суду та у виконавчому документі, для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, має здійснюватися за наступною формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3 % річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, за визначеною вище формулою.

Щодо вимог позивача про зазначення у рішенні суду про здійснення нарахування пені у розмірі 0,5 % від вартості неоплаченої у строк продукції за кожен день такого прострочення з 05.05.2026 року до моменту виконання рішення суду в даній справі, суд зазначає таке.

За загальним правилом, у справах про стягнення суд визначає конкретну суму до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті.

Правила частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з`ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.

Мета такого інституту передусім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.

Водночас такі повноваження суду є доволі обмеженими, оскільки суд не стягує конкретну суму відсотків або пені, а лише визначає їх порядок обрахунку; у цьому суд має керуватися не власним розсудом при виборі відсотків або пені, а визначати їх з огляду на матеріально-правові відносини між сторонами, з`ясовані ним за результатами судового розгляду; продовження нарахування таких відсотків або пені пов`язується винятково з фактом невиконання цього судового рішення та в разі його належного виконання право на таке нарахування припиняється.

Зміст частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє.

Таке розуміння відповідає змісту частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом цієї загальної засади суд, вирішуючи спір, обмежений сформульованими учасниками справи вимогами, тому вирішення спору судом безпосередньо залежить від вимоги, адресованої судові, про відправлення правосуддя.

Такі вимоги не є надмірно формальними, оскільки їх реалізація забезпечує дотримання й іншого засадничого принципу судового процесу - принципу змагальності сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, а також кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наведене підтверджується й тим, що нарахування коштів, передбачених частиною 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України присуджується за невиконання відповідачем свого приватноправового обов`язку перед позивачем, який було підтверджено судовим рішенням, тому ці кошти захищають приватний інтерес позивача, а не публічний інтерес держави, а отже можуть накладатися судом саме за ініціативою позивача.

При цьому, слід враховувати, що якщо законодавством чи договором визначені обмеження щодо нарахування відсотків або пені, про ці обмеження суд повинен зазначити в рішенні, яким встановлено їх подальше нарахування.

Такі обмеження діють щодо господарських зобов`язань в частині нарахування штрафних санкцій, визначених частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Суд врахував, що Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025 року, у зв`язку із введенням в дію Закону України від 09.01.2025 року № 4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб".

У той же час, Договір був укладений між сторонами у даній справі у період чинності Господарським кодексом України.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення Договору) передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Словосполучення "якщо інше не встановлено законом або договором", яке містить частина 6 статті 232 Господарського кодексу України, слід розуміти так, що допускається існування іншого припису в законі, яке регулює відповідні відносини, або іншої умови договору, що регулює конкретні відносини сторін, які виконують функцію спеціальної норми стосовно загальної норми частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Важливим для з`ясування досліджуваного правового питання є те, що загальноприйнятим у правовій доктрині є поділ норм за своїм функціональним призначенням на норми матеріального та норми процесуального права.

За своєю природою приписи частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України є нормами процесуального права, які не регулюють відносини господарсько-правової відповідальності за невиконання договірного зобов`язання, які своєю чергою встановлюються правилами матеріального права чи умовами договору.

Приписи частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України лише нормативно врегульовують ці відносини, передбачивши додатковий правовий інструмент забезпечення виконуваності рішення суду боржником, а умови та підстави для нарахування регулюють норми матеріального права.

Наведені обставини свідчать про безпідставність вимог позивача про зазначення у рішенні суду про здійснення нарахування пені у розмірі 0,5 % від вартості неоплаченої у строк продукції за кожен день такого прострочення з 05.05.2026 року до моменту виконання рішення суду в даній справі (тобто фактично без обмеження конкретним строком).

Слід також зазначити, що вищезгадана норма частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України дає суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування пені до моменту виконання рішення, оскільки визначає не обов`язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Таке правило поведінки для суду, як "суд, приймаючи рішення …, може зазначити…", прямо передбачено у частині 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України.

Можливість нарахування пені до моменту виконання рішення суду нерозривно пов`язана із безпосереднім її застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду.

З огляду на викладене, суд додатково звертає увагу на необґрунтованість вимоги позивача про зазначення у рішенні суду про здійснення нарахування пені у розмірі 0,5 % від вартості неоплаченої у строк продукції за кожен день такого прострочення, оскільки, як було зазначено та обґрунтовано судом вище, дійсною ставкою, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносинах для обрахунку пені, є ставка у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Більше того, у частині 1 статті 19 Конституції України унормований принцип приватного права (в аспекті законності), згідно з яким правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Натомість у частині 2 статті 19 Конституції України закріплений принцип публічного права (в аспекті законності), відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень (ultra vires), такі дії будуть незаконними.

Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Тобто суд має додержуватися закону, від приписів якого він не може відступити у зв`язку з їх диспозитивністю, і не підміняти його своїм власним висновком. Суд як орган державної влади наділений державою певними функціями і повноваженнями, є джерелом утвердження законності та справедливості, основним принципом його роботи має бути "dura lex, sed lex".

Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах правовладдя (верховенства права), бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (стаття 236 Господарського процесуального кодексу України).

Суд, реалізуючи свої владні функції, зобов`язаний дотримуватися засадничих принципів публічного права, тобто діяти на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (ухвалювати рішення) не виходячи за межі чітко окреслених законом прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх повноважень.

Також слід враховувати, що відповідно до пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

Наведені приписи унеможливлюють вільний розсуд суду в частині застосування заходів відповідальності.

Отже, для того, щоб дати відповідь на питання, чи має право суд під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, зазначити в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, потрібно застосувати граматичний (мовний, текстовий) спосіб тлумачення норм права, а також враховувати, що повноваження суду як органу державної влади не можуть тлумачитися розширювально, шляхом доповнення його прав і повноважень, особливо під час застосування заходів цивільно-правової відповідальності.

Законодавець, формулюючи в абзаці 1 частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України правову норму - правило поведінки для суду, використав такий розділовий сполучник, як "або", що вживається на означення того, що з ряду перелічуваного можливе тільки одне.

Визначаючи прийоми законодавчої техніки з метою з`ясування дійсного змісту сформульованої правової норми у тексті Господарського процесуального кодексу України, суд звертає увагу на те, що стаття 238 Господарського процесуального кодексу України є нормою процесуального права, яка врегульовує винятково питання змісту судового рішення. У наведеному процесуальному Кодексі законодавець неодноразово застосовує конструкцію сполучників "та/або", зокрема в статтях 6, 9, 20, 32, 42, 60, 120, 122, 137, 197, 222, 233, 327 тощо, а також у пунктах 17, 19 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України. Тобто законодавець, якщо надає можливість неальтернативного вибору, чітко зазначає про це, використовуючи для цього сполучники "та/або", що дає суду право обрати один із запропонованих варіантів поведінки або усі їх разом одночасно.

Використовуючи в абзаці 1 частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України сполучник "або" під час формулювання вимог до змісту судового рішення, законодавець у такий спосіб прямо виключив (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені. У такий спосіб гарантується справедливість відповідальності, що покладатиметься на відповідача за судовим рішенням на майбутнє.

Якщо допустити протилежне, а саме можливість одночасного стягнення відсотків та пені після ухвалення судового рішення та до моменту його виконання, то це було б продовженням стягнення, присудженого судом на майбутнє, шляхом застосування відразу двох видів відповідальності, що з високою ймовірністю може створити кабальні умови для боржника, які в кінцевому випадку призведуть до неможливості виконання судового рішення. Такий підхід спотворював би дійсний зміст частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначення в абзаці 2 частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України терміну "пеня" у дужках після "відсотків" не дозволяє стверджувати, що ці відсотки та пеня можуть стягуватися як окремо, незалежно один від одного, так і разом, тобто одночасно, оскільки регуляторний вплив цього абзацу спрямований не на суд, а на виконавця судового рішення.

Відтак, вказівка у судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, оскільки це прямо суперечить імперативним приписам частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України (або відсотки, або пеня), принципу верховенства права у частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення.

Отже, під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, суд не має права зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду відповідно до приписів частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 року в справі № 910/14524/22.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку про те, що у клопотанні позивача про зазначення у рішенні суду про здійснення нарахування пені у розмірі 0,5 % від вартості неоплаченої у строк продукції за кожен день такого прострочення з 05.05.2026 року до моменту виконання рішення суду в даній справі, слід відмовити.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження повної та вчасної сплати вартості поставленого за Договором товару.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов`язки за Договором, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Енергія", з урахуванням фактичних обставин цієї справи, підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер Ойл Груп" (04060, місто Київ, вулиця Ясногірська, будинок 16В, інше приміщення 2; код ЄДРПОУ 45907222) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Енергія" (50006, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Вантажна, будинок 16; код ЄДРПОУ 40912217) 1 499 740 (один мільйон чотириста дев`яносто дев`ять тисяч сімсот сорок) грн. 00 коп. основного боргу, 81 135 (вісімдесят одну тисячу сто тридцять п`ять) грн. 30 коп. пені, 12 418 (дванадцять тисяч чотириста вісімнадцять) грн. 21 коп. 3 % річних, 41 275 (сорок одну тисячу двісті сімдесят п`ять) грн. 03 коп. інфляційних втрат, а також 19 614 (дев`ятнадцять тисяч шістсот чотирнадцять) грн. 82 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2026 року в справі № 910/5293/26, у порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати 3 % річних на суму основного боргу в розмірі 1 499 740,00 грн., починаючи з 05.05.2026 року до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотків річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також стягнути вказану суму нарахованих процентів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер Ойл Груп" (04060, місто Київ, вулиця Ясногірська, будинок 16В, інше приміщення 2; код ЄДРПОУ 45907222) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Енергія" (50006, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Вантажна, будинок 16; код ЄДРПОУ 40912217).

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 13.10.2026 року.

Суддя В.С. Ломака