Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №910/7817/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.10.2026Справа № 910/7817/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА ГРУПА "ТАС"

до Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ

УКРАЇНА"

про стягнення 37 950,50 грн

без виклику представників учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "СТРАХОВА ГРУПА "ТАС" (далі - позивач) з позовом до Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ УКРАЇНА" (далі - відповідач) про стягнення 37 950,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 02.07.2026 вищевказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7818/26, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.

Ухвала суду від 02.07.2026 доставлена до електронних кабінетів позивача та відповідача 02.07.2026 після 17 години та відповідно до приписів ст. 242 Господарського процесуального кодексу України вважається врученою останнім 03.07.2026.

13.07.2026 від Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) на запит суду надійшла інформація щодо полісу серії ЕР № 218625705.

21.07.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

22.07.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, в яких відхилено доводи відповідача, викладені у відзиві на позов.

27.07.226 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній просить закрити провадження у частині стягнення 27 457,15 грн, а у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Інших заяв чи клопотань від учасників справи до суду не надходило.

Суд відзначає, що сторонам було надано достатньо часу (з урахуванням введеного на території України воєнного стану та затримок у доставці поштової кореспонденції, оголошенням повітряних тривог, ракетних ударів, відключень постачання електричної енергії інших негативних наслідків) для подання всіх пояснень, заяв та клопотань.

Від сторін не надходило клопотань про розгляд даної справи з повідомленням викликом представників сторін.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення на такі вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

23.11.2023 ОСОБА_1 , керуючи у місті Києві автомобілем Renault Kangoo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив зіткнення з автомобілем SKODA ROOMSTER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків.

21.12.2023 постановою Оболонського районного суду м. Києва ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Внаслідок зазначеної ДТП було пошкоджено транспортний засіб SKODA ROOMSTER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Вказаний автомобіль був застрахований позивачем згідно з Договором добровільного страхування наземного транспорту № FA 00286304 від 15.06.2023.

Розмір матеріального збитку визначений на підставі Дослідження про визначення ринкової вартості КТЗ № 64013 від 05.04.2024, виконаного суб`єктом оціночної діяльності Береговим В.М., та складає 172 256,06 грн.

За вказаною ДТП позивачем відповідно до статті 25 Закону України «Про страхування» (у редакції, чинній на момент укладення полісу) та на підставі заяви на виплату страхового відшкодування, Страхового акту 09675/01/924 від 22.04.2024 та згідно з умовами Договору добровільного страхування здійснило страхову виплату в розмірі 72 251,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 20721 від 23.04.2024.

При цьому, як вказує позивач та що підтверджується відомостями Моторного (транспортного) страхового бюро України, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована у відповідача (далі - ПрАТ «СК «ПЗУ УКРАЇНА», Відповідач) за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 213156606 (далі - Поліс), за якими останнє взяло на себе обов`язок здійснити відшкодування шкоди заподіяної третім особам внаслідок експлуатації автомобіля Renault Kangoo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , особою відповідальність якої застрахована.

Вказаним полісом передбачено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілих у розмірі - 160 000,00 грн та франшиза у розмірі 2 500,00 грн.

Отже, після виплати страхового відшкодування, як вказує позивач, виникло право вимоги до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» з відшкодування завданої шкоди у розмірі 69 751,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору 09.05.2024 Відповідачу була направлена заява про виплату страхового відшкодування № 02183/9224, що підтверджується фіскальним чеком та списком відправлення Укрпошти 0503860004820.

Станом на момент звернення до суду відповідач не виконав зобов`язання та не оплатив страхове відшкодування позивачу, у зв`язку з чим останній звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача 69 751,00 грн страхового відшкодування.

Заперечуючи проти задоволення позову у даній справі, відповідач у письмових поясненнях до відзиву посилається на те, що в процесі оформлення виплати страхового відшкодування було з`ясовано, що ПрАТ «СК «ПЗУ України» не отримувало від ПрАТ «СГ «ТАС» заяву про виплату страхового відшкодування в розмірі 72 251,00 грн за вих. № 02183/9224 від 09.05.2024, що, у свою чергу, за доводами відповідача, згідно з пунктом 37.1.4. ст. 37 спеціального Закону є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" листом від 22.07.2026 за вих. № 2769-31 повідомило позивача про те, що ним при поданні заяви про виплату страхового відшкодування не було дотримано річного строку, визначеного у п. 37.1.4. ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв`язку з чим у відповідача відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно зі ст. 512, ст. 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 108 Закону України "Про страхування", якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 3-303гс15.

З урахуванням наведеного, позивач у даній справі, виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.

З матеріалів справи вбачається, що відповідальність водія транспортного засобу Renault Kangoo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 була застрахована у відповідача згідно з полісом ЕР-213156606, за умовами якого ліміт за шкоду майну встановлений у сумі 160 000,00 грн, франшиза складає 2 500,00 грн.

Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, вирішуючи спір, пов`язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.

Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, який є винним у вчиненні дорожньої транспортної пригоди, застрахована відповідачем, то в даному випадку особою, відповідальною за завдану шкоду, відповідно положень Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності та нормами вказаного Закону, є відповідач.

Згідно з ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Частиною 3 статті 985 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

За змістом статті 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон), у разі суперечності положень цього Закону положенням інших законодавчих актів України положення цього Закону мають перевагу.

Системний аналіз положень Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов`язкового страхування відповідальності страховик приймає на себе зобов`язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За загальним правилом, згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак, спеціальні норми Закону (чинного на дату настання дорожньо-транспортної пригоди) обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Положеннями статті 29 Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Господарський суд звертає увагу учасників справи, що у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Так, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність (пункти 73, 74 постанови).

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.

За змістом вказаних норм у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 23.11.2023, суду не надано.

При цьому відповідно до п. 12.1 ст. 12 зазначеного вище Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Згідно з полісом ЕР-213156606 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 160 000,00 грн, франшиза - 2 500,00 грн.

Відповідно до п. 37.1.4. ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції на момент видачі полісу та виплати страхового відшкодування позивачем) підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Судом не беруться до уваги доводи відповідача про те, що оскільки ним не отримано вимогу позивача про виплату страхового відшкодування протягом одного року, існують підстави для відмови у такій виплаті.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив відповідачу заяву № 02183/9224, що підтверджується фіскальним чеком та списком відправлення Укрпошти 0503860004820.

При цьому саме по собі не отримання такої заяви відповідачем не є підставою для відмови за наявності доказів про звернення з такою заявою позивачем.

Крім того, суд вказує, що позивач звернувся до суду з даним позовом у межах загального строку позовної давності (3 роки), що не суперечить вимогам Цивільного кодексу України, якими регламентовані норми звернення до суду з вимогами про відшкодування шкоди.

Під час розгляду даної справи відповідачем не надано заперечень стосовно розміру здійсненого страхового відшкодування в сумі 69 751,00 грн, зважаючи на що суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 69 751,00 грн за вирахуванням франшизи (72 251,00 - 2 500) обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статтей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача в розмірі 2 662,40 грн.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ УКРАЇНА" (04053, м. Київ, вулиця Січових Стрільців, буд. 40, код 20782312) на користь Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА ГРУПА "ТАС" (03062 м. Київ, проспект Берестейський, буд. 65, код 30115243) страхове відшкодування у розмірі 69 751,00 грн (шістдесят дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят одну грн 00 коп.), судовий збір у розмірі 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві грн 40 коп.).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14.10.2026.

Суддя О.Г. Удалова