Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №910/5834/25 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.10.2026Справа № 910/5834/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/5834/25

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональні телекомунікації»

про стягнення 326683,10 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києва (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональні телекомунікації» (далі - відповідач) про стягнення 326683,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6039 від 30.11.2011 несвоєчасно повернув орендоване приміщення, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення неустойку в загальному розмірі 326683,10 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/5834/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки на подачу заяв по суті спору.

26.05.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональні телекомунікації» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечив, вказавши, що позивач діючи непослідовно порушив порядок продовження договору оренди, визначений у Законі України №157-ІХ, як і не дотримався приписів постанови Кабінету Міністрів України №483 від 17.06.2020 року, що призвело до надмірного затягування процедури з оголошення та проведення аукціону на продовження спірного договору оренди, що, у свою чергу, вплинуло на обрахунок заявленої до стягнення позивачем неустойки в порядку пункту 10.11 договору. Також відповідач зауважив на тому, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 він був звільнений від орендної плати, оскільки об`єкт оренди було розміщено на території м. Києва. Враховуючи наведені обставини в сукупності відповідач просив суд на підставі статті 551 Цивільного кодексу України зменшити заявлену до стягнення неустойку до 42733,39 грн.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив, як то передбачено приписами статті 166 Господарського процесуального кодексу України не скористався.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення до нього, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.11.2011 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональні телекомунікації» (далі - орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6039 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частина нежитлового приміщення, площею 2,00 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 51, (частина даху будівлі), що перебуває на балансі Державного підприємства науково-дослідного інституту «Оріон», ідентифікаційний код ЄДРПОУ 14310709 (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.05.2011 р. і становить 247886,00 грн.

Відповідно до пункту 1.2 договору майно передається в оренду з метою розміщення обладнання базової станції стільникового зв`язку та чотирьох антено-місць.

Згідно пункту 1.3 договору стан Майна на момент укладення договору, визначається в акті приймання-передавання за узгодженим висновком Балансоутримувача і Орендаря.

За умовами пункту 2.1 договору Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору та акта приймання-передавання Майна.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - жовтень 2011 р 8163,47 грн. Орендна плата за перший місяць оренди листопад 2011 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за листопад місяць 2011 року.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.3 договору).

Згідно пункту 3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30% щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно до пункту 5.10 договору у разі припинення або розірвання Договору орендар зобов`язаний повернути Орендодавцеві / Балансоутримувачу орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого Майна з вини Орендаря.

Пунктом 9.1 договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Цей договір укладено строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, що діє з « 30» листопада 2011 р. до « 30» жовтня 2014 р. включно (пункт 10.1 договору).

Відповідно до пункту 10.2 договору умови цього Договору зберігають силу протягом усього строку цього Договору, у тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством установлено правила, що погіршують становище Орендаря, а в частині зобов`язань Орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань.

Згідно пункту 10.4 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору.

За умовами підпункту 10.6.1 пункту 10.6 договору чинність цього Договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 10.9 договору встановлено, що у разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю / Балансоутримувачу. У разі, якщо Орендар затримав повернення Майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Майно вважається поверненим Орендодавцю / Балансоутримувачу з моменту підписання Сторонами акта приймання-передавання. Обов?язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення Майна покладається на Орендаря (пункт 10.10 договору).

Відповідно до пункту 10.11 договору за відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно, у разі припинення/розірвання за рішенням суду договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передачі (повернення), який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

На виконання умов договору, сторонами було підписано акт від 30.11.2011 року приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 51, згідно якого Орендодавець, згідно з Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6039 від 30.11.2011 р. передає, а Орендар приймає в строкове платне користування майно - частина нежитлового приміщення, площею 2,00 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 51, (частина даху будівлі), що перебуває на балансі Державного підприємства науково-дослідного інституту «Оріон», ідентифікаційний код ЄДРПОУ 14310709. Технічний і пожежобезпечний стан вказаного вище майна задовільний. Майно у відповідності з узгодженим висновком Балансоутримувача і Орендаря не потребує проведення поточного ремонту.

12.03.2015 року сторонами було підписано договір №6039/01 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №6039 від 30.11.2011, умовами пунктів 3, 4 якого дійшли згоди договір №6039 від 30.11.2011 р. продовжити на 2 роки 11 міс., що діє з 30.10.2014 р. по 30.09.2017 року. Сторони домовились, що цей Договір вступає в силу з 30.10.2014 року і діє протягом всього строку дії Договору оренди. Крім того, сторонами було підписано Зміни до розрахунку орендної плати за перший/базовий/місяць оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі ДП НДІ «Оріон», якими встановили, що орендна плата за базовий місяць оренди без ПДВ становить - 10294,26 грн.

21.02.2018 року сторонами було підписано договір №6039/03 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №6039 від 30.11.2011, умовами пунктів 1, 2, 3 та 6 якого дійшли згоди в пункті 1.1. розділу 1 «Предмет договору» договору оренди №6039 від 30.11.2011 р., слова «з висновком про вартість станом на 31.08.2014р. становить 308827,74 грн.» замінити на «з висновком про вартість станом на 31.08.2017р. становить 345000,00 грн.». Пункт 3.1 розділу 3 «Орендна плата» договору оренди №6039 від 30.11.2011 р. викладено у такій редакції: «Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - серпень 2017р. 5175,0 грн. Розмір орендної плати змінено за згодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і становить 7933,56 грн. Орендна плата за перший місяць оренди вересень 2017 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за вересень 2017 року». Договір оренди №6039 від 30.11.2011р. продовжено строком на 2 роки 11 місяців, що діє до 30.08.2020 року. Цей договір є невід`ємною частиною договору оренди №6039 від 30.11.2011 р., складений у 2-х примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із сторін, та вступає в силу з 01.10.2017р. і діє протягом всього строку дії договору оренди.

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем у поданому до суду відзиві, Орендар звернувся до Орендодавця з листом від 04.05.2020 №0405/1-27, у якому повідомив про намір продовжити Договір оренди на наступний рік.

У свою чергу, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву в порядку ч. 9 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» було прийнято рішення щодо продовження Договору оренди шляхом проведення аукціону, що підтверджується наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву №572 від 28.08.2020 року.

При цьому, у відповідь на лист ТОВ «Інтернаціональні телекомунікації» від 04.05.2020 №0405/1-27 щодо наміру продовжити Договір оренди на наступний термін, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву листом від 31.08.2020 №30-06/7155, повідомлено, що у разі, якщо Орендар не погоджується з умовами необхідності проведення аукціону або у разі настання випадку, передбаченого пунктом 152 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 03.06.2020 №483, цей лист вважається заявою про припинення дії договору оренди від 30.11.2011 року №6039 та припиняє свою дію 30 липня 2020 року.

Згідно протоколу електронного аукціону №LLP001-UA-20211208-13971 від 29.12.2021 року, аукціон є таким, що не відбувся, у зв`язку із відсутністю учасників аукціону.

Відтак, враховуючи те, що аукціон не відбувся, у зв`язку із відсутністю учасників аукціону, на переконання позивача, договір оренди нерухомого майна №6039 від 30.11.2011 року, є припиненим з дати закінчення строку дії договору, а саме з 30.08.2020 року, а тому у Орендаря виник обов`язок по поверненню Майна Балансоутримувачу шляхом підписання акту повернення оренди нерухомого майна.

24.11.2022 року позивач керуючись підпунктом 10.6.1 пункту 10.6, пунктами 10.9, 10.10 Договору та частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України, звернувся до відповідача з листом №30-06/4968, у якому вимагав протягом трьох робочих днів з дня отримання цього листа повернути Балансоутримувачу державне нерухоме майно, зазначене у пункті 1.1 Договору, а також сплатити неустойку у розмірі 309749,89 грн нарахованої на підставі пункту 10.11 Договору та ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

30.11.2022 року між орендарем, орендодавцем та балансоутримувачем було підписано акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, згідно якого балансоутримувачем було прийнято із строкового платного користування нерухоме майно - частина нежитлового приміщення, площею 2,00 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 51.

З огляду на те, що орендоване нерухоме Майно відповідно до Акту повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності було повернуто лише 30.11.2022 року, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву за час прострочення повернення Майна було нараховано відповідачу неустойку за період з 30.08.2020 по 30.11.2022 у розмірі 326683,10 грн.

Листом від 10.02.2023 №30-06/1071 про повернення Майна за договором оренди від 30.11.2011 №6039, позивач довів до відома відповідача про заборгованість зі сплати неустойки за час прострочення повернення майна.

Втім, відповідач відповіді на вказаний лист не надав, неустойку не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відносини, пов`язані з орендою нерухомого майна, що належить до державної власності, регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди державного нерухомого майна, а відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 1, 3 статті 760 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 3 статті 283 Господарського кодексу України унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди можуть бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як встановлено судом, пунктом 3 договору №6039/03 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №6039 від 30.11.2011, визначено, що договір оренди №6039 від 30.11.2011р. продовжено строком на 2 роки 11 місяців, тобто до 30.08.2020 року.

Майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, яке перебуває в державній та комунальній власності, регулює законодавство про оренду.

03.10.2019 було прийнято Закон України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ, в розділі «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за виключенням окремих зазначених норм).

Пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 157-IX визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.

Враховуючи опублікування тексту Закону № 157-ІХ в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, останній набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

При цьому за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина 1 статті 5 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Отже, порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) відповідно до вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом № 157-ІХ. Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених відповідно до положень Закону України № 2269-XII.

Подібний правовий висновок щодо необхідності чіткого розмежування порядку та підстав продовження договорів оренди державного та комунального майна, передбачених нормами Закону України № 2269-XII (чинного до 31.01.2020) і Закону № 157-ІХ (введеного в дію з 01.02.2020), викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 907/720/20, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 05.07.2022 у справі № 909/479/21, від 19.07.2022 у справі № 924/852/21, від 13.12.2022 у справі № 916/4073/21, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21.

Оскільки строк дії договору оренди нерухомого майна №6039 від 30.11.2011 з урахуванням додаткових договорів про внесення змін, визначено сторонами до 30.08.2020 року, тобто вже після 01.07.2020, то до спірних правовідносин слід застосувати положення Закону № 157-ІХ.

Порядок продовження договору оренди регламентується статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ.

Відповідно до частин 1 статті 18 вищезгаданого Закону продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди (ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ).

Згідно частини 9 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень: про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону.

Як встановлено судом, Орендар звернувся до Орендодавця з листом від 04.05.2020 №0405/1-27, у якому повідомив про намір продовжити Договір оренди на наступний рік.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву в порядку ч. 9 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» було прийнято рішення щодо продовження Договору оренди шляхом проведення аукціону, що підтверджується наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву №572 від 28.08.2020 року.

Частина 10 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ встановлює, що зміст оголошення, особливості проведення аукціону на продовження договору оренди, порядок компенсації вартості невід`ємних поліпшень та застосування переважного права чинного орендаря на продовження договору оренди в ході аукціону визначаються Порядком передачі майна в оренду.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 було затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (далі - Порядок), який, у свою чергу, визначає механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Пункт 144 Порядку встановлює, що після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець протягом десяти робочих днів з дати отримання такої заяви, приймає одне з рішень, передбачених частиною дев`ятою статті 18 Закону.

Неприйняття протягом зазначеного строку одного із зазначених рішень представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеним ним органом вважається прийняттям ним рішення про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем.

Рішення про оголошення аукціону та оголошення про проведення аукціону на продовження договору оренди оприлюднюються орендодавцем в електронній торговій системі протягом десяти робочих днів з дати прийняття такого рішення. У межах зазначеного строку орендодавець може переглянути умови та додаткові умови (у разі наявності) оренди майна згідно з пунктами 51 та 54 цього Порядку з урахуванням особливостей, передбачених пунктом 146 цього Порядку.

Судом за ідентифікатором аукціону №LLP001-UA-20211208-13971 у мережі Інтернет, було встановлено, що дата публікації процедури відбулася 08.12.2021 року.

Згідно протоколу електронного аукціону №LLP001-UA-20211208-13971 від 29.12.2021 року, аукціон є таким, що не відбувся, у зв`язку із відсутністю учасників аукціону.

Відповідно до пункту 152 Порядку аукціон на продовження договору оренди визнається таким, за результатами якого об`єкт не було передано в оренду, в разі: відсутності учасників аукціону; ненадходження від жодного учасника аукціону цінової пропозиції, нездійснення жодним учасником кроку аукціону; закінчення аукціону без визначення переможця за умови настання випадку, передбаченого абзацом першим пункту 76 цього Порядку щодо чинного орендаря.

У такому разі чинний орендар втрачає своє переважне право та право на компенсацію вартості здійснених ним невід`ємних поліпшень, договір оренди з таким орендарем припиняється з дати закінчення строку договору та електронний аукціон, передбачений частиною одинадцятою статті 18 Закону, оголошується в електронній торговій системі на підставі затверджених умов та додаткових умов (у разі наявності) оренди майна.

Враховуючи те, що аукціон не відбувся, у зв`язку із відсутністю учасників аукціону, договір оренди нерухомого майна №6039 від 30.11.2011 року є припиненим з дати закінчення строку дії договору, а саме з 30.08.2020 року.

За умовами підпункту 10.6.1 та 10.6 договору чинність цього Договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 10.9 договору визначено, що у разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю / Балансоутримувачу. У разі, якщо Орендар затримав повернення Майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Майно вважається поверненим Орендодавцю / Балансоутримувачу з моменту підписання Сторонами акта приймання-передавання. Обов?язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення Майна покладається на Орендаря (пункт 10.10 договору).

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

24.11.2022 року позивач керуючись підпунктом 10.6.1 пункту 10.6, пунктами 10.9, 10.10 Договору та частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України, звернувся до відповідача з листом №30-06/4968, у якому вимагав протягом трьох робочих днів з дня отримання цього листа повернути Балансоутримувачу державне нерухоме майно, зазначене у пункті 1.1 Договору, а також сплатити неустойку нараховану на підставі пункту 10.11 Договору та ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

30.11.2022 року між орендарем, орендодавцем та балансоутримувачем було підписано акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, згідно якого балансоутримувачем було прийнято із строкового платного користування нерухоме майно - частина нежитлового приміщення, площею 2,00 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 51.

Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до пункту 10.11 договору за відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно, у разі припинення/розірвання за рішенням суду договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передачі (повернення), який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

Статтею 785 Цивільного кодексу України також визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

З огляду на те, що орендоване нерухоме майно відповідно до Акту повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності було повернуто лише 30.11.2022 року, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву за час прострочення повернення майна на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 10.11 договору нараховано відповідачу неустойку за період з 30.08.2020 по 30.11.2022 у розмірі 326683,10 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки, враховуючи відсутність контррозрахунку зі сторони відповідача, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині є обгрунтованим.

Разом з цим, відповідач у відзиві на позовну заяву заявив клопотання про зменшення розміру неустойки до 42733,39 грн.

Так, пунктом 10.11 договору встановлено, що за відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно, у разі припинення/розірвання за рішенням суду договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передачі (повернення), який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, вказав на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно із частиною 4 статті 231 вказаного Кодексу розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 551 вказаного Кодексу предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що неустойка характеризується такими істотними ознаками: 1) неустойка є грошовою сумою (або іншим майном); 2) її розмір визначається законом або договором; 3) неустойка сплачується кредиторові боржником у разі порушення ним зобов`язання.

Як вже зазначалося, частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов`язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.

Ураховуючи положення чинного законодавства, можна дійти висновку, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України у сукупності з частиною 4 статті 231 зазначеного Кодексу).

Отже, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19) і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі.

Відтак, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22.

Главою 24 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язання. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 26.07.2022 у справі №922/2567/21, від 24.05.2022 у справі №910/12996/17. від 19.01.2022 у справі №924/462/21, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19 та від 10.09.2019 року в справі №904/4685/18.

Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій. Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і це питання вирішується господарським судом згідно із вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер. Категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Водночас, слід враховувати, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 року у справі №911/2269/22.

Мотивуючи клопотання про зменшення заявленої до стягнення у даній справі неустойки, відповідач вказує на непослідовні дії позивача, що призвели до порушення порядку продовження договору оренди, що визначений у Законі України №157-ІХ, як і не дотримання приписів постанови Кабінету Міністрів України №483 від 17.06.2020 року, що призвело до надмірного затягування процедури з оголошення та проведення аукціону на продовження спірного договору оренди, що, у свою чергу, вплинуло на обрахунок заявленої до стягнення позивачем неустойки в порядку пункту 10.11 договору.

Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. При цьому законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Частина 1 статті 785 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Аналогічні за змістом положення закріплені сторонами і у договорі, зокрема, пункт 10.9 встановлює, що у разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю / Балансоутримувачу. У разі, якщо Орендар затримав повернення Майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.

З аналізу наведеної вище норми Цивільного кодексу України та положень пункту 10.9 спірного договору, вбачається, що у орендаря (наймача) наявний обов`язок повернути орендодавцю (наймодавцеві) річ після припинення відповідного договору найму.

У той же час, як встановлено судом, Орендар звернувся до Орендодавця з листом від 04.05.2020 №0405/1-27, у якому повідомив про намір продовжити Договір оренди на наступний рік.

Пункт 144 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, встановлює, що після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець протягом десяти робочих днів з дати отримання такої заяви, приймає одне з рішень, передбачених частиною дев`ятою статті 18 Закону.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, з моменту звернення відповідача із заявою про продовження договору, позивач рішення про оголошення аукціону прийняв лише 28.08.2020 року, про що свідчить наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву №572.

При цьому, суд враховує, що постанова Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, якою було затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна набрала чинності лише 17.06.2020, однак навіть з моменту набрання останньою чинності рішення про оголошення аукціону згідно наказу №572 від 28.08.2020 було прийнято позивачем з порушенням строку встановленого пунктом 144 Порядку.

Разом з цим, абзац 6 пункту 144 Порядку встановлює, що рішення про оголошення аукціону та оголошення про проведення аукціону на продовження договору оренди оприлюднюються орендодавцем в електронній торговій системі протягом десяти робочих днів з дати прийняття такого рішення. У межах зазначеного строку орендодавець може переглянути умови та додаткові умови (у разі наявності) оренди майна згідно з пунктами 51 та 54 цього Порядку з урахуванням особливостей, передбачених пунктом 146 цього Порядку.

Таким чином, позивач зобов`язаний був у строк до 11.09.2020 року включно оприлюднити в електронній торговій системі оголошення про проведення аукціону.

Втім, як встановлено судом за ідентифікатором аукціону №LLP001-UA-20211208-13971 у мережі Інтернет, дата публікації аукціону відбулася 08.12.2021 року, тобто через понад 14 місяців від встановленого пунктом 144 Порядку строку.

Згідно протоколу електронного аукціону №LLP001-UA-20211208-13971 від 29.12.2021 року, аукціон є таким, що не відбувся, у зв`язку із відсутністю учасників аукціону.

Відповідно до пункту 152 Порядку аукціон на продовження договору оренди визнається таким, за результатами якого об`єкт не було передано в оренду, в разі: відсутності учасників аукціону; ненадходження від жодного учасника аукціону цінової пропозиції, нездійснення жодним учасником кроку аукціону; закінчення аукціону без визначення переможця за умови настання випадку, передбаченого абзацом першим пункту 76 цього Порядку щодо чинного орендаря.

У такому разі чинний орендар втрачає своє переважне право та право на компенсацію вартості здійснених ним невід`ємних поліпшень, договір оренди з таким орендарем припиняється з дати закінчення строку договору та електронний аукціон, передбачений частиною одинадцятою статті 18 Закону, оголошується в електронній торговій системі на підставі затверджених умов та додаткових умов (у разі наявності) оренди майна.

Суд враховує, що за встановлених вище судом обставин, положення пункту 152 Порядку, особливо абзац 2 вказаного пункту, не є справедливими у повній мірі до відповідача, оскільки внаслідок порушення строків зі сторони позивача щодо проведення аукціону на продовження договору оренди, вказані положення фактично породжують обов`язок з повернення орендованого майна за період, що пройшов, та як наслідок збільшують період нарахування неустойки за неповернення такого майна.

Враховуючи встановлену судом сукупність обставин, суд вважає, що при вирішенні питання щодо розміру неустойки за неповернення орендованого майна не можна не взяти до уваги поведінку самого орендодавця, яка фактично перебувала у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з тривалістю періоду, за який заявлено до стягнення відповідну неустойку.

З матеріалів справи вбачається, що орендар своєчасно заявив про намір продовжити договір, натомість орендодавець прийняв рішення про проведення аукціону із значним порушенням установленого пунктом 144 Порядку строку.

За таких обставин, формальне застосування наслідків, передбачених пунктом 152 Порядку, без урахування неналежної поведінки орендодавця призведе до ситуації коли наслідки недотримання уповноваженим суб`єктом встановленої процедури фактично покладалися б на орендаря, зокрема, відображались у збільшенні періоду відповідальності останнього за неповернення об`єкту оренди.

На переконання суду, такий підхід суперечить засадам добросовісності, розумності та справедливості як загальним засадам цивільного законодавства.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальноприйнятих уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно протоколу електронного аукціону №LLP001-UA-20211208-13971 від 29.12.2021 року (доступ до якого є відкритим у мережі інтернет за ідентифікатором закупівлі), аукціон є таким, що не відбувся, у зв`язку із відсутністю учасників аукціону.

Отже, щонайменше з 29.12.2021 року, відповідач, як добросовісний суб`єкт господарювання, як ініціатор процедури з продовження строку договору оренди, міг довідатись про наявність у нього обов`язку в порядку ч.1 ст. 785 ЦК України та пункту 10.9 договору повернути позивачу об`єкт оренди, втім повернув об`єкт оренди лише 30.11.2022 року згідно наявного в матеріалах справи акту повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

З огляду на вищевказане, з урахуванням інтересів обох сторін, приймаючи до уваги тривалість періоду неповернення майна, об`єктивні обставини, що зумовили його тривалість, характер поведінки обох сторін, ступінь вини кожної з них, співвідношення між наслідками порушення та розміром заявленої санкції, а також недопустимість набуття кредитором необґрунтованої майнової вигоди внаслідок обставин, виникнення яких перебувало поза сферою належної поведінки боржника, суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру нарахованої позивачем неустойки до суми 210426,47 грн (враховуючи порушення позивачем строку з проведення аукціону, дати коли відповідач міг довідатись про наявність обов`язку повернути майно та обов`язку відповідача сплати орендної плати за фактичне використання майна до цієї дати). Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Відтак, стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональні телекомунікації» на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києва підлягає неустойка у розмірі 210426,47 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги у повному розмірі.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 щодо відсутності підстав для нарахування та сплати неустойки у період визначений наведеною постановою, оскільки вказана постанова звільняла орендарів від орендної плати, втім жодним чином не розповсюджувалась та не регулювала правовідносини, що виникли у даній справі, зі сплати неустойки за неповернення об`єкту нерухомості з оренди.

Посилання ж відповідача на неточні відомості у оголошенні з проведення аукціону щодо продовження строку спірного договору судом до уваги не приймаються, оскільки за своїм змістом та суттю не впливають на розгляд даного спору.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 4900,25 грн.

Тоді як, решту надмірного сплаченого судового збору, позивач може повернути в порядку встановленому Законом.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 75-80, 129, 165, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональні телекомунікації» про стягнення 326683,10 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональні телекомунікації» (65007, Одеська обл., м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 66; ідентифікаційний код 30109015) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 50-Г; ідентифікаційний код 19030825) неустойку у розмірі 210426 (двісті десять тисяч чотириста двадцять шість) грн 47 коп. та судовий збір у розмірі 4900 (чотири тисячі дев`ятсот) грн 25 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.10.2026.

СуддяТ.В. Васильченко