Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №909/864/26 — Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.10.2026м. Івано-ФранківськСправа № 909/864/26

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Гули У.І., секретар судового засідання Клапків Н. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Державний земельний банк", вул. Саксаганського, буд. 1, м. Київ, 01033

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРУЖБА АГРО-ІФ", вул. Набережна, буд. 87, с. Росільна, Богородчанський р-н, Івано-Франківська обл., 77722

про стягнення заборгованості в розмірі 4 967 247,99 грн.

за участю:

представника позивача - Іванова А. С.

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Державний земельний банк" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРУЖБА АГРО-ІФ" про стягнення заборгованості за Договором суборенди землі №60/24 ( далі - Договір) в розмірі 4 967 247,99 грн, з яких: 887 614,41 грн - основний борг зі сплати суборендної плати за 2026; 233 404,42 грн - пеня; 3 483 648,00 грн - штраф та 362 681,16 грн- неустойка за ч.2. ст. 785 ЦК України.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань, що виникли на підставі Договору від 11.11.2024, який укладений за результатами земельних торгів у формі електронного аукціону, оформлених Протоколом про результати земельних торгів № LRE001-UA-20240919-13097 від 21.10.2024, в частині своєчасної та повної оплати суборендної плати за 2026. За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач на підставі п. 4.9. Договору нарахував відповідачу пеню, штраф. За прострочення повернення земельної ділянки позивач нарахував неустойку на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Суд ухвалою від 24.07.2026 постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі від 24.07.2026 направлена відповідачу в електронний кабінет 24.07.2026 о 14:21, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Від відповідача 02.09.2026 надійшли додаткові пояснення на позовну заяву ТОВ «ДЕРЖАВНИЙ ЗЕМЕЛЬНИЙ БАНК», у яких заперечує проти її задоволення у заявленому розмірі. Відповідач не заперечує, що користування земельною ділянкою є платним та що Договір містить умови про відповідальність за порушення строків розрахунків. Водночас заявлені Позивачем санкції розраховані із внутрішньо суперечливих баз, не враховують окремих прямо погоджених сторонами умов Договору та у сукупності мають очевидно надмірний, фактично каральний характер. Окремо розрахунок неустойки за частиною другою статті 785 ЦК України здійснено з включенням ПДВ усупереч правовому висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Відповідач у поданих поясненнях просить, у разі якщо суд визнає факт порушення строку платежу, застосувати частину третю статті 551 ЦК України.

03.09.2026 від позивача надійшли заперечення на додаткові пояснення (вх. 16338/26) у яких позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.

29.09.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 13.10.2026 суд завершив розгляд справи по суті, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи встановлені судом.

Об`єктом спірних правовідносин є земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 65,5563 га, з яких рілля становить 65,5563 га, з кадастровим номером 2625684500:08:004:0827, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення 01.09 — для дослідних і навчальних цілей, розташована на території с. Колінці Івано-Франківського району Івано-Франківської області, за межами населених пунктів колишньої Колінцівської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області, що входить до Тлумацької міської територіальної громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

Позивач у позовній заяві стверджує, що земельна ділянка перебуває у користуванні Позивача на підставі Договору оренди землі № 28 від 14.09.2024, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області та ТОВ «Державний земельний банк».

Право оренди Позивача зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.09.2024, номер запису про інше речове право 56691424, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 19.09.2024.

Позивач у позовній заяві стверджує, що пунктом 8.3.6 Договору оренди землі № 28 від 14.09.2024 Позивачу надано право передавати земельну ділянку або її частину іншій особі у суборенду без зміни цільового призначення виключно на конкурентних засадах - на земельних торгах у формі електронного аукціону. Зазначене право також відображено у відомостях з Єдиного державну реєстру юридичних осіб.

За результатами земельних торгів у формі електронного аукціону, оформлених Протоколом про результати земельних торгів № LRE001-UA-20240919-13097 від 21.10.2024, 11.11.2024 між Позивачем як Орендарем та ТОВ «ДРУЖБА АГРО-ІФ» як Суборендарем укладено Договір суборенди землі № 60/24 (далі - Договір) строком на 14 (чотирнадцять) років. За Договором Позивач надав, а Відповідач прийняв у строкове платне користування зазначену земельну ділянку (п.1.1, 3.1).

Договір підписано уповноваженими представниками сторін із застосуванням кваліфікованих електронних підписів, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованих електронних підписів.

Відповідно до п. 3.1 Договору датою його укладення є дата підписання Суборендарем шляхом накладення електронного підпису, а згідно з п. 15.1 Договору він набирає чинності з дати внесення річної суборендної плати за перший рік суборенди.

У позовній заяві позивач стверджує, що 13.11.2024 Відповідач перерахував Позивачу 2 880 772,80 грн, з яких 2 880 000,00 грн становила річна суборендна плата за перший рік суборенди, а 772,80 грн - відшкодування витрат на підготовку лота до земельних торгів. Внесення Відповідачем річної суборендної плати за перший рік суборенди зумовило набрання Договором чинності.

Право суборенди земельної ділянки за ТОВ "ДРУЖБА АГРО-ІФ" зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.11.2024, номер запису про інше речове право 57670787, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав від 21.11.2024.

Відповідно до п. 2.4 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату його укладення становить 2 357 089,79 грн та підлягає щорічній індексації.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що річна суборендна плата, визначена за результатами земельних торгів, становить 2 400 000,00 грн без податку на додану вартість. Крім того, суборендар додатково сплачує податок на додану вартість, розмір якого на момент укладення договору становить 480 000,00 грн. Загальний розмір річної суборендної плати за цим договором з податком на додану вартість за ставкою 20%— 2 880 000,00 грн.

Обчислення розміру річної суборендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими КМ України формами, що заповнюються під час укладення або зміни умов договору (п. 4.3).

Згідно з п. 4.4. договору, з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної власності, автоматично змінюються права та обов`язки сторін договору суборенди в частині розміру суборендної плати, визначеної у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки. При таких обставинах сторони погодили, що відсутній обов`язок сторін вносити зміни до договору суборенди шляхом укладення додаткової угоди, оскільки суборендар з моменту початку застосування такої нормативної грошової оцінки набуває обов`язку сплачувати суборендну плату в розмірі, який збільшений на коефіцієнт збільшення нормативної грошової оцінки, що вираховується за формулою: Кзбільшення = НГОнова / НГО по договору з урахуванням індексації.

Згідно з п. 4.5 Договору суборендна плата вноситься у такі строки: за перший рік суборенди - одноразово протягом п`яти робочих днів з дати укладення Договору; за неповний рік суборенди у 2025 році - не пізніше 31.10.2025; за період суборенди з 01.01.2026 і до завершення строку - до 25 січня кожного року суборенди. Розмір плати за неповний рік визначається пропорційно кількості календарних днів фактичного перебування земельної ділянки у суборенді.

За змістом пунктів 4.6, 4.7 договору розмір суборендної плати переглядається сторонами щорічно у разі:

- зміни умов господарювання, передбачених договором;

- зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки (у такому разі суборендар самостійно обчислює розмір суборендної плати в порядку, визначеному п. 4.4. цього договору на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку і додаткова угода щодо зміни розміру суборендної плати не укладається);

- зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;

- в інших випадках, передбачених законодавчими актами України. Розмір суборендної плати переглядається щорічно без внесення змін та доповнень до цього договору. Змінений розмір суборендної плати доводиться до суборендаря орендарем безпосередньо в платіжних документах.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 Договору Орендар має право вимагати своєчасного та повного внесення суборендної плати, а підпунктом 8.4.5 пункту 8.4 Договору на Суборендаря покладено обов`язок своєчасно, у повному обсязі, у порядку та строки, визначені Договором, вносити суборендну плату.

Пунктом 4.9 Договору сторони погодили, що у разі невнесення суборендної плати у строки, встановлені п. 4.5 Договору, сплачується штраф у розмірі 100 % річної суборендної плати, встановленої Договором, та стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка несплаченої суми за кожен день прострочення.

Положеннями пункту 15.4. договору сторони погодили використання кваліфікованого електронного підпису в документообігу в межах виконання цього договору, в тому числі при складанні первинних облікових документів. Сторонами погоджено використання такого кваліфікованого електронного підпису в порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством України.

Сторони погодили, що договори про зміни до цього договору, додаткові угоди, інші документи, які є невід`ємною частиною цього договору, акти звіряння можуть складатися сторонами як в паперовому, так і в електронному вигляді, із дотриманням законодавства про електронні документи та електронний документообіг та законодавства у сфері кваліфікованого електронного підпису. У разі складання таких документів у електронному вигляді та підписання їх з використанням кваліфікованого електронного підпису, використання печатки сторонами не є потрібним.

Сторони погоджуються, що рахунки-фактури, будь-які розрахунки і розшифровки, акти звіряння розрахунків, офіційні листи і повідомлення, інші документи в рамках виконання цього договору, будуть підготовлені виключно в електронному вигляді, складені відповідно до чинного законодавства про електронні документи, електронний документообіг і електронні довірчі послуги, із заповненням усіх обов`язкових реквізитів і накладанням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи.

Підписання та обмін вищевказаними документами буде здійснюватися з використанням наступних систем електронного документообігу (далі Сервіс) - система «FlyDoс», або інші системи (платформи, веб-сервіси чи комп`ютерні програми), які здійснюють обмін електронними документами через платформу ПТАХ (https://edi.com.ua) "M.E.Doc", "СОТА", FREDO, ін. Також для підписання та обміну такими документами можливе використання сервісу електронного документообігу "Вчасно" (https://vchasno.ua).

Датою оформлення електронного документа, крім цього договору, вважається дата, що зазначена стороною, яка сформувала такий документ та надіслала його іншій стороні через Сервіс.

Уповноваженою особою сторони для цілей підпису електронного документа є її керівник (директор чи т. ін.), інформація про якого міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Про призначення інших уповноважених осіб сторона має поінформувати шляхом надання письмового повідомлення з доданням копії підтверджуючого такі повноваження документа (довіреність, наказ тощо).

На вимогу будь-якої зі сторін у випадку виникнення технічних проблем сторони вправі у будь-який момент призупинити оформлення електронних документів і повернутися до оформлення документів у паперовій формі із дотриманням погоджених строків підписання документів.

Сторони домовилися, що електронні документи, які відправлені, завірені КЕП (ЕЦП), мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документам, що складаються на паперовому носієві. Підтвердження передачі документів (відправлення, отримання, тощо) вважається легітимним підтвердженням фактичного прийому-передачі таких документів уповноваженими особами сторін і не вимагає додаткового доказування.

Підписанням цього договору сторони домовилися про збільшення строків давності відповідно до ч.1 ст. 259 Цивільного кодексу України до трьох років для всіх грошових зобов`язань суборендаря, що передбачені умовами договору (пункт 15.8 договору).

Судом установлено, що договір суборенди підписано електронними підписами представників сторін 11.11.2024.

Витягом № НВ-9902322382026 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 14.01.2026 підтверджується, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2625684500:08:004:0827 становить 2 850 486,32 грн.

Позивач у позовній заяві стверджує, що суборендна плата за фактичне користування земельною ділянкою у 2024 році була нарахована за листопад у розмірі 141 639,34 грн та за грудень у розмірі 243 934,43 грн, загальний розмір нарахувань за 2024 рік становив - 385 573,77 грн. Станом на 01.01.2025 за Відповідачем обліковувався залишок авансово сплаченої суборендної плати у розмірі 2 494 426,23 грн (2 880 000,00 грн - 385 573,77 грн). Відшкодування витрат на підготовку лота у розмірі 772,80 грн до цього розрахунку не включається. З урахуванням коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, визначеного за 2024 рік у розмірі 1,12, річний розмір суборендної плати за 2025 рік становив 3 225 600,00 грн (2 880 000,00 грн * 1,12). 30.10.2025 відповідач сплатив 731 173,77 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 7051. З урахуванням залишку авансового платежу станом на 01.01.2025 та зазначеної оплати загальний розмір коштів, зарахованих у рахунок суборендної плати за 2025 рік, становив 3 225 600,00 грн (2 494 426,23 грн + 731 173,77 грн). Таким чином, суборендна плата за 2025 рік була сплачена у повному обсязі.

Відповідно до п. 4.5 Договору річна суборендна плата за 2026 рік підлягала внесенню до 25.01.2026. Оскільки 25.01.2026 припало на неділю, останнім днем виконання зобов`язання згідно з частиною п`ятою статті 254 Цивільного кодексу України було 26.01.2026.

06.02.2026 Позивач направив Відповідачу Претензію № вих02/356, якою вимагав сплатити річну суборендну плату з 01.01.2026 у розмірі 3 483 648,00 грн, штраф у такому самому розмірі та пеню, нараховану станом на 06.02.2026 у розмірі 38 320,13 грн. Претензію направлено поштовим відправленням АТ "Укрпошта" та через сервіс електронного документообігу «Вчасно».

Підпунктом 3 пункту 11.4 Договору передбачено право Орендаря достроково розірвати Договір в односторонньому порядку у разі порушення Суборендарем строків сплати суборендної плати більш ніж на 20 робочих днів.

25.03.2026 Позивач оформив повідомлення № вих02/642 про розірвання Договору за фактом порушення умов договору, вимагав припинення використання земельної ділянки та її повернення у порядку та строку, визначені п. 6.1 Договору. Повідомлення направлено Відповідачу цінним листом з описом вкладення за його зареєстрованим місцезнаходженням, номер поштового відправлення 0505585686640.

Поштове відправлення № 0505585686640 із повідомленням про розірвання Договору отримано Відповідачем 03.04.2026, що підтверджується відомостями оператора поштового зв`язку. Відповідно до п. 11.4 Договору він вважається розірваним з моменту одержання Суборендарем письмового повідомлення, тобто з 03.04.2026.

20.04.2026 проведено державну реєстрацію припинення права суборенди відповідача за номером запису 57670787. Зазначена реєстраційна дія підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 474003389 від 23.04.2026.

Відповідно до п. 6.1 Договору після припинення його дії Суборендар зобов`язаний протягом п`яти робочих днів повернути Орендарю земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він її одержав.

Перебіг цього строку розпочався 04.04.2026 і сплив 10.04.2026. Відповідач у встановлений строк земельну ділянку не повернув.

Фактичне повернення земельної ділянки відбулося 29.04.2026, що підтверджується актом повернення земельної ділянки, підписаним представниками сторін.

В акті зафіксовано повернення земельної ділянки площею 65,5563 га; відсутність посівів сільськогосподарських культур; земельна ділянка перебуває у придатному для подальшого використання стані, відповідає умовам договору; претензій сторони одна до одної не мають.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач не виконав договірних зобов`язань щодо повної та своєчасної сплати суборендної плати за 2026 рік, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 887 614,41 грн. Несвоєчасна сплата відповідачем суборендної плати стала підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача основної заборгованості, пені та штрафу нарахованих у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання. За прострочення повернення земельної ділянки позивач просить стягнути неустойку.

Норми права

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Положеннями частини 9 статті 93 Земельного кодексу України, частини 2 статті 792 ЦК України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За змістом статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (частина 1 статті 5 названого Закону).

Відповідно до вимог частин 1-6, частини 11 статті 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Плата за суборенду земельних ділянок державної та комунальної власності не може перевищувати орендної плати, крім випадків передачі в суборенду земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, яка перебуває в оренді акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення такого державного підприємства, на конкурентних засадах.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Строк суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, яка передається на земельних торгах в суборенду акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, яка була передана зазначеному господарському товариству в оренду відповідно до статті 120-1 Земельного кодексу України, не може становити більше 14 років, а для земельних ділянок, переданих в суборенду для закладання та/або вирощування багаторічних насаджень (плодових, ягідних, горіхоплідних, винограду), - більше 25 років.

У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Плата за суборенду земельної ділянки державної власності, що орендується акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, у постійному користуванні якого перебувала така земельна ділянка, визначається за результатами земельних торгів і сплачується орендарю в порядку, визначеному договором суборенди земельної ділянки.

Положеннями статті 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до приписів статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

З наведених норм права вбачається, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

За змістом пункту 4.2. договору суборенди розмір річної суборендної плати визначений за результатами земельних торгів, становить 2 400 000,00 грн без податку на додану вартість. Крім того, суборендар додатково сплачує податок на додану вартість, розмір якого на момент укладення договору становить 480 000,00 грн. Загальний розмір річної суборендної плати за цим договором з податком на додану вартість за ставкою 20%— 2 880 000,00 грн.

Положеннями абзацу 5 частини 1 статті 24 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт.

У свою чергу, приписами частини 2 статті 25 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт.

Як вже зазначалося вище, за умовами п. 4.5 Договору суборендна плата вноситься: за перший рік суборенди - одноразово протягом п`яти робочих днів з дати укладення Договору; за неповний рік суборенди у 2025 році - не пізніше 31.10.2025; за період суборенди з 01.01.2026 і до завершення терміну - до 25 січня кожного року суборенди. Розмір плати за неповний рік визначається шляхом ділення розміру річної суборендної плати на кількість календарних днів у році на множиться на кількість днів фактичного перебування земельної ділянки у суборенді протягом такого року користування.

Відтак, відповідач з 01.01.2026 мав обов"язок сплатити на користь позивача річну суборендну плату не пізніше 25.01.2026 (п. 4.5 Договору). Оскільки 25.01.2026 припало на неділю, останнім днем виконання зобов`язання було 26.01.2026.

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторони погодили обчислення розміру річної суборендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов цього Договору. ( п.4.3 договору).

Згідно з п. 4.4. договору, з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної власності, автоматично змінюються права та обов`язки сторін договору суборенди в частині розміру суборендної плати, визначеної у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки. При таких обставинах сторони погодили, що відсутній обов`язок сторін вносити зміни до договору суборенди шляхом укладення додаткової угоди, оскільки суборендар з моменту початку застосування такої нормативної грошової оцінки набуває обов`язку сплачувати суборендну плату в розмірі, який збільшений на коефіцієнт збільшення нормативної грошової оцінки, що вираховується за формулою: Кзбільшення = НГОнова / НГО по договору з урахуванням індексації.

Відповідно до пунктів 288.1.-288.4. ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди, платником є орендар земельної ділянки, об`єктом оподаткування земельна ділянка, надана в оренду, а розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди. Водночас відповідно до пунктів 289.1., 289.2. ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Суд виходить із того, що у спірних правовідносинах НГО з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства є визначальною величиною для обчислення орендної плати.

Отже, зміна грошового розміру орендної плати зумовлена не зміною умов договору, а застосуванням погодженої сторонами формули визначення орендної плати до відповідного показника НГО земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пунктах 101-103 постанови від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22, згідно з яким НГО земель встановлюється у передбаченому законом порядку, а в разі зміни НГО земельної ділянки державної або комунальної власності змінюється і розмір орендної плати, якщо остання визначена у відсотковому співвідношенні до НГО. При цьому з моменту початку застосування нового розміру НГО відповідно змінюються права та обов`язки сторін договору оренди у частині розміру орендної плати.

Аналогічний правовий підхід викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.02.2025 у справі № 925/457/23.

Доказів виконання відповідачем договірних зобов`язань щодо сплати суборендної плати за земельну ділянку, у встановлений договором строк матеріали справи не містять, відповідач таких доказів не подав.

Щодо доводів відповідача що позивач має довести розмір орендної плати з урахуванням договірного механізму передбаченого п. 4.7 договору, а саме змінений розмір суборенди доводиться до суборендаря орендарем безпосередньої в платіжних документах, суд зазначає, що відсутність сформованого рахунку-фактури чи офіційного нагадування від орендодавця не звільняє суборендаря від обов`язку оплати за користування майном.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом установлено, що відповідач не довів належного виконання умов договору суборенди в частині своєчасної сплати суборендної плати за 93 календарні дні з 01.01.2026 по 03.04.2026 та обставин, на які посилався позивач на обгрунтування заявлених позовних вимог, під час розгляду справи відповідач не спростував. Отже, вимоги позивача про стягнення 887 614,41 грн орендної плати підставні, обгрунтовані та підлягають задоволенню.

За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України (тут і надалі - у редакції чинній на момент укладення договору) передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 4.9. договору сторонами погоджено, що у разі невнесення суборендної плати у строки, передбачені п. 4.5 цього договору, сплачується штраф у розмірі 100 (сто) відсотків річної суборендної плати, встановленої цим договором, та стягується пеня у розмірі 0,1 (нуль цілих одного десятого) відсотка несплаченої суми за кожен день прострочення.

Розмір штрафу, визначений договором відповідає положенням Типового договору оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220 (зі змінами).

У постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 904/4156/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Згідно частини 1 статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Положеннями частин 2,3 статті 231 ГК України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

Відповідно до висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 23 серпня 2022 року у справі № 910/9375/21 застосування санкцій передбачених абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Таким чином, передбачена абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг) як вид відповідальності не підлягає застосуванню у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.

За змістом частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами частини 2 статті 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статей 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався у договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути нараховано пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28.01.2019 по справі № 922/3782/17 господарський суд з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені відповідно до п. 4.9 договору, суд встановив його помилковість з огляду на те що позивачем прийнято до розрахунку пені за 2026 рік заборгованість у сумі 3 483 648,00 гривень, водночас розмір простроченої суборендної плати за період з 01.01.2026 по 03.04.2026 становить 887 614,41 грн. Також суд звертає увагу, що розмір пені за порушення грошового зобов`язання не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Суд здійснив перерахунок пені на суму несплаченої суборендної плати - 887 614,41 грн за період з 01.01.2026 по 03.04.2026 з урахуванням того що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ. За розрахунком суду розмір пені становить 48 952,54 грн.

З огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасної сплати суборендної плати є доведеним, врахувуючи те, що в договорі передбачено право орендодавця на нарахування, зокрема, штрафу і пені як заходів відповідальності за порушення строків виконання зобов`язання, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені та штрафу в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що розмір пені становить 48 952,54 грн, а розмір штрафу - 3 483 648,00 грн.

У стягненні 184 451,88 грн пені суд відмовляє за необгрунтованістю.

Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено обов`язок наймача у разі припинення договору негайно повернути наймодавцеві річ. Відповідно до частини другої цієї статті, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Аналіз ч. 1 ст. 759 та ч. 1 ст. 785 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди, а припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Невиконання наймачем обов`язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Зі змісту статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Законодавцем у ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 та від 06.02.2020 у справ № 915/1429/19.

В матеріалах справи відсутні докази вжиття Товариством з обмеженою відповідальність "Дружба Агро-ІФ" заходів з повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору, під час вирішення спору у справі така обставина також встановлена не була.

З огляду на викладене господарський суд доходить висновку про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Державний земельний банк" права на нарахування відповідачу неустойки відповідно до ст. 785 ЦК України.

Пункт 6.1 Договору визначає строк повернення земельної ділянки - п`ять робочих днів після припинення Договору.

Як встановлено судом договір припинився 03.04.2026, строк повернення сплив 10.04.2026, прострочення розпочалося 11.04.2026. Земельну ділянку повернуто 29.04.2026.

Судом встановлено, що позивач провів нарахування неустойки виходячи з річної суборендної плати за 2026 рік у розмірі 3 483 648,00 грн.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19 наведено висновок, відповідно до якого при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною 2 статті 785 ЦК за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Верховним Судом у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/3351/22 було вказано, що зазначені вище висновки ґрунтуються на тому, що застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування ПДВ. Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо). Додана вартість - це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару. Виходячи з аналізу частини 2 статті 785 ЦК, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг. Неустойка, нарахована на підставі частини 2 статті 785 ЦК, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, ст. 283, 284, 286 ГК України (який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору, невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Ураховуючи наведені положення законодавства можна дійти висновку про те, що з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна, орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати.

При цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27.05.2025 у справі №904/8325/21.

З урахуванням викладеного, господарський суд доходить висновку, що неустойка у розмірі подвійної орендної плати має розраховуватися без урахування ПДВ.

Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку, що розмір неустойки на період з 11.04.2026 по 29.04.2026 становить 302 234,30 грн. Неустойка була розрахована судом наступним чином: 2 903 040,00 грн / 365 * 2 * 19 = 302 234,30 грн.

У стягненні 60 446,86 грн неустойки слід відмовити за необгрунтованістю.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 887 614,41 грн основного боргу з орендної плати, пені відповідно до п. 4.9 договору у розмірі 48 952,54 грн, штрафу відповідно до п. 4.9 договору у розмірі 3 483 648,00 грн та неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України у розмірі 302 234,30 грн є обгрунтованими.

Відповідач у додаткових поясненнях клопотав про зменшення штрафу, пені та неустойки на 99 % або до іншого співмірного розміру.

На обґрунтування заявленого клопотання відповідач, зокрема, зазначив, що загальний розмір штрафу за прострочення виконання зобов`язань по суборендній платі, у разі його задоволення судом є неспівмірним з допущеними відповідачем порушеннями, буде становити непомірний тягар для відповідача та перетвориться з засобу стимулювання щодо виконання грошового зобов`язання на каральну санкцію.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню з боржника за прострочення виконання зобов`язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.

У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафу, пені та неустойки за договором суд враховує ступінь виконання основного зобов`язання відповідачем та те, що суборендна плата за 2024, 2025 роки відповідачем сплачена у повному обсязі.

Суд зазначає, що позивачем не подано доказів, які би свідчили про ускладнення в господарській діяльності та підтверджували факт понесення позивачем збитків та їх розміру у зв`язку із простроченням сплати відповідачем частини суборендної плати за 2026 рік.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Між тим, суд зауважує, що санкція, передбачена частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині першій статті 549 Цивільного кодексу України, у сукупності з частиною другою статті 551 цього Кодексу.

Відтак санкція, передбачена частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, а також може бути зменшена судом за правилами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Саме такий правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладений в постанові від 16.08.2024 у справі №910/14706/22.

Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, належне виконання відповідачем договірних зобов"язань у 2024, 2025 роках, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших негативних наслідків порушення зобов`язання відповідачем, присудження судом до стягнення обгрунтовано нарахованих пені, штрафу та неустойки, суд з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності дійшов висновку про зменшення штрафу, пені за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2026 рік та неустойки нарахованої в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України на 90%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.

Приймаючи до уваги, що судом визнано обґрунтованим нарахування за договором суборенди землі штрафу та пені за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2026 рік у розмірі 3 483 648,00 грн, 48 952,54 грн, та неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України у розмірі 302 234,30 грн, з урахуванням зменшення судом розміру штрафу, пені, неустойки на 90%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає штраф за прострочення сплати суборендної плати у розмірі 348 364,80 грн, пеня у розмірі 4 895,25 грн та неустойка нарахована відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу у розмірі 30 223,43 грн.

У стягненні 184 451,88 грн пені та 60 446,86 грн неустойки слід відмовити за необгрунтованістю, у решті штрафу, пені, неустойки слід відмовити з підстав їх зменшення судом.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Щодо розподілу судових витрат судом враховано таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 937 від 14.07.2026 сплачено судовий збір у розмірі 59 608,18 грн.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В частині зменшення судом суми неустойки витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача у повному обсязі відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача та зменшення судом неустойки не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19, від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, у яких Верховний Суд виснував, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково з підстав зменшення судом неустойки, штрафу, пені та частково з підстав відмови за необгрунтованістю розміру пені та неустойки, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 56 669,33 грн покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 938, 85 грн покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРУЖБА АГРО-ІФ» (код ЄДРПОУ 42955289; 77722, Івано-Франківська обл., Богородчанський р-н, с. Росільна, вул. Набережна, буд. 87) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Державний Земельний Банк" (код ЄДРПОУ 00692334; 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1) 887 614,41 грн основного боргу за Договором суборенди № 60/24 від 11.11.2024, пеню відповідно до п. 4.9 договору у розмірі 4 895,25 грн, штраф відповідно до п. 4.9 договору у розмірі 348 364,80 грн та неустойку в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України у розмірі 30 223,43 грн та 56 669,33 грн cудових витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 14.10.2026

Суддя У. І. Гула