Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №907/709/26 — Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/709/26

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., за участю секретаря судового засідання Мельник І.В.,

розглянувши справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Ужгородської окружної прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради Закарпатської області, м. Ужгород Закарпатської області

до відповідача Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Кошицька", м. Ужгород

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1

про стягнення коштів в сумі 1 045 859,59 грн

За участю представників:

прокурора – Чулей О.Ю., службове посвідчення № 085817 від 09.06.2026

позивача – не з`явився

відповідача – не з`явився

третьої особи – не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник Ужгородської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Закарпатської області в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради Закарпатської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Кошицька" про стягнення із замовника будівництва безпідставно збережених коштів пайової участі в загальному розмірі 1 045 859,59 грн, з яких 565 763,13 грн розмір пайового внеску, 402 997,67 грн інфляційних втрат та 77 098,79 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані нездійсненням сплати замовником будівництва ЖБК "Кошицька" грошових коштів у якості пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури на користь Ужгородської міської ради у зв`язку будівництвом багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення по вул. Кошицька, 21 в м. Ужгороді.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/709/26 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д. Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи №907/709/26 здійснювати у порядку загального позовного провадження, залучити ОСОБА_1 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, підготовче засідання призначено на 06.08.2026 о 14:00 год. та встановлено учасникам справи строк на подання до суду заяв по суті спору.

Присутній в підготовчому засіданні 06.08.2026 прокурор надав усні пояснення, згідно з якими повідомив суд про подання ним всіх заяв чи клопотань, а також наявних доказів та просив суд закриття підготовчого провадження.

Відповідач та інші учасники справи, повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання, явку уповноважених представників в підготовче засідання не забезпечили, заяв по суті спору у встановлений в ухвалі суду від 07.07.2026 строк не подали.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 06.08.2026 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу № 907/709/26 до судового розгляду по суті на 17.09.2026 о 10:00 год.

В судовому засіданні 17.09.2026 прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі, відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 240 ГПК України в судовому засіданні 17.09.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на положення статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та безпідставне, з порушенням норм Законів України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" збереження відповідачем грошових коштів через невиконання обов`язку зі сплати пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Ужгорода у зв`язку з будівництвом багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення по АДРЕСА_1 .

Правова позиція позивача.

Позивачем не подано до суду письмових пояснень по суті заявленого прокурором позову.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідачем не подано відзив на позов відповідно до приписів статей 165, 178 ГПК України.

Письмові пояснення.

Третьою особою не подано письмових пояснень щодо позову у відповідності до вимог статті 168 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

06.11.2020 ОСОБА_1 отримано дозвіл на виконання будівельних робіт № ЗК 012201105192 за об`єктом "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення ( АДРЕСА_1 ).

Станом на 06.11.2020 земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:31:001:0007, площею 0,0822 га на забудову якої видано дозвіл на будівельні роботи, перебувала на праві користування ОСОБА_1 на підставі договору суперфіцію від 09.10.2020, укладеного між ним та Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Кошицька".

Відповідно до додаткової угоди від 07.12.2020 договір суперфіцію з 09.10.2020 розірвано. Разом з цим, права на використання документації, згідно якої здійснювалось будівництво об`єкта містобудування "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення по АДРЕСА_1 " та права за договорами укладеними щодо вказаного об`єкта містобудування з метою подальшої забудови та здійсненням всіх дій пов`язаних з введенням в експлуатацію об`єкта містобудування вчинялись від імені ЖБК " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".

Відповідно до акта прийому-передачі від 18.01.2021 документацію, пов`язану з будівництвом, в тому числі дозвіл на виконання будівельних робіт № ЗК 012201105192 від 06.11.2020 було передано до пайового фонду ЖБК "Кошицька".

Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради, за заявою Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Кошицька" від 13.02.2021 були внесені зміни до дозволу на виконання будівельних робіт за реєстраційним № ЗК 012201105192 стосовно передачі права будівництва іншому замовнику Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Кошицька".

На підставі вказаного дозволу на виконання будівельних робіт № ЗК 012201105192 зі змінами у період з 06.11.2020 по 12.08.2021 здійснювалось будівництво об`єкту "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення (Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Кошицька, 21). Коригування".

26.11.2021 Управлінням держаного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Ужгородської міської ради видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів № ЗК122211115271.

Відповідно до сертифікату № ЗК122211115271 від 26.11.2021 та акта готовності об`єкта до експлуатації АС01:8953-2541-0047-2891 від 25.10.2021, об`єкт будівництва має такі основні показники:

- найменування об`єкта: "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення (Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Кошицька, 21). Коригування";

- дата початку будівництва – 06.11.2020;

- дата завершення будівництва – 12.08.2021;

- загальна площа будівлі – 2 242,6 кв. м;

- загальна площа квартир – 1 285 кв. м;

- площа вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень (приміщень комерційного призначення) – 123,4 кв. м;

- кошторисна вартість будівництва – 16 137,36 тис. грн;

- код ДКБС:1122.2 Будинки багатоквартирні підвищеної комфортності, індивідуальні.

Відповідно до вказаного сертифікату участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі – пункт 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX).

Натомість, за твердженням прокурора, збудований об`єкт будівництва не відноситься до об`єктів, пайова участь у разі будівництва яких не сплачується у відповідності до підпункту 3 частини 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", а будівництво об`єкту розпочато у жовтні 2020 року, а отже у замовника будівництва (відповідача) виник обов`язок після отримання дозволу на будівельні роботи, звернутися до Ужгородської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об`єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Таким чином, невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов`язку щодо сплати пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта саме до введення його в експлуатацію, а відтак і збереження відповідачем без достатніх правових підстав таких коштів, які останній мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту у розмірі 565 763,13 грн, а також нарахованих у зв`язку із цим 402 997,67 грн інфляційних втрат та 77 098,79 грн 3 % річних, стало підставою звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради з позовом про стягнення з відповідача означеної суми грошових коштів у примусовому порядку.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Щодо представництва інтересів позивача прокурором.

За змістом статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, обов`язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами – відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Згідно з частиною 1 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі – позивачами і відповідачами – можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 стаття 4 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 ГПК України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частини 3, 4 статті 53 ГПК України).

У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1 – 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

На переконання суду, прокурор, звертаючись із даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, яке полягає у ненадходженні до місцевого бюджету коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, що порушує права відповідної територіальної громади, інтереси якої представляє відповідний орган місцевого самоврядування.

Так, судом встановлено, що 22.01.2026 Ужгородською окружною прокуратурою подано запит № 07.53-108 601ВИХ-26 до Ужгородської міської ради стосовно сплати коштів пайової участі замовником будівництва об`єкту "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Кошицька, 21). Коригування" та вжитих заходів реагування у разі їх несплати.

Ужгородська міська рада листом № 386/02.4-19 від 20.02.2026 повідомила про несплату пайової участі замовником будівництва "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення (Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Кошицька, 21). Коригування" та направила матеріали для формування позовної заяви (претензію про сплату коштів від 17.02.2026, сертифікат ЗК 122211115271, акт готовності до експлуатації, дозвіл на виконання будівельних робіт від 06.11.2020).

Після отримання листа окружної прокуратури, міською радою скеровано претензію від 17.02.2026, згідно якої ОК "ЖБК "Кошицька" необхідно сплатити пайову участь упродовж трьох днів з моменту її отримання на адресу замовника, однак така повернута на адресу міської ради за закінченням терміну зберігання.

Таким чином, прокурор доводить, що належних заходів з метою стягнення грошових коштів міською радою, навіть після повторного звернення прокуратури листом від 23.03.2026 за № 07.53-108-2164ВИХ-26 не вжито, з відповідним позовом про стягнення коштів пайової участі до суду міська рада не зверталась

На виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" листом від 19.05.2026 № 07.53-108-3721-26 окружною прокуратурою витребувано у позивача додаткові відомості з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Відтак, за встановлених судом обставин, відповідних заходів позивачем не вжито (не пред`явлено до суду позову про стягнення із відповідача грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету, а також відповідних інфляційних втрат та трьох процентів річних за користування вказаними безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, що й зумовило підстави для захисту прокурором порушених інтересів держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

Вказане узгоджується з позицією Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким, сам факт незвернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади населеного пункту та звернення до суду з позовом.

Таким чином, незалежно від причин незвернення до суду Ужгородської міської ради, сам факт цього незвернення свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.

Вказане є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави в особі Хустської міської ради з даним позовом та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

Щодо спірних правових відносин.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України від 17.02.2011 № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі – Закон № 3038-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 3038-VI (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною 1 статті 2 Закону № 3038-VI визначено, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 Закону № 3038-VI.

З 01.01.2020 набули чинності норми Закону України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі – Закон № 132-IX), якими виключено статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що регулювали пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

За змістом Закону № 132-IX, прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частини 2 статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Велика Палата Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, аналізуючи правову природу цих правовідносин, зробила висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі №643/21744/19, також зауважила, що:

- з 01.01.2020 скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак, якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним;

- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти зазначений договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 922/267/20 та від 23.03.2021 у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин;

- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов`язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена;

- зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;

- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України;

- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Нормами статті 40 Закону № 3038-VI було визначено обов`язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, а також обов`язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).

При цьому, частиною 9 статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше, ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до Закону № 132-IX статтю 40 Закону №3038-VI було виключено з 01.01.2020.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі – пайову участь) у такому розмірі та порядку (абзац 2 пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX):

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Суд виснує, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

(1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

(2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Таким чином, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Наведене свідчить про те, що норми абзацу 1 та 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі №910/20216/21, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23.

Таким чином, системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає, зокрема для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Щодо відмітки у сертифікаті, що замовник звільняється від сплати коштів пайової участі на підставі пункту 13 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-ІХ від 20.09.2019, судом взято до уваги, що відповідач, звертаючись до уповноваженого органу задля прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва, вказав строки, у які виконано будівельні роботи, а саме з 06.11.2020 – 12.08.2021.

Відтак, суд доходить висновку, що у замовника будівництва (відповідача) виник обов`язок після отримання дозволу на будівельні роботи, звернутися до Ужгородської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об`єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію, позаяк спірний об`єкт будівництва не відноситься до об`єктів, пайова участь у разі будівництва яких не сплачується у відповідності до підпункту 3 частини 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", а будівництво об`єкту розпочато у 2020 році.

Аналогічні за змістом висновки Верховним Судом викладено у постанові від 19.02.2025 у справі № 903/468/24.

Крім того, обов`язок сплатити його пайову участь зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року роках – у 2021 році і далі, про що також зазначає Верховний Суд (як приклад, постанова від 16.10.2023 у справі за № 140/5484/21).

Відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі.

Верховний Суд, розглядаючи подібні справи (як приклад, зазначені вище постанови від 19.02.2025 у справі № 903/468/24 та від 20.02.2025 у справі № 918/618/24), виходить з того, що наведені висновки з приводу застосування абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №132-ІХ у аналогічних спірних правовідносинах у повній мірі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та/або після 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво, але до введення об`єкта в експлуатацію такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо уникаючи сплати пайової участі.

Водночас, у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що датою початку будівництва є листопад 2020 року, відтак застосуванню підлягає абзац 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, яким визначено обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не звернувся до Ужгородської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо вказаного об`єкту будівництва протягом 10 робочих днів після 06.11.2020 і до введення його в експлуатацію, не перерахував кошти пайової участі у розвиток інфраструктури міста Ужгорода, чим порушив обов`язок, встановлений пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX.

Верховний Суд у постанові від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3, абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

У постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд дійшов висновку, що у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого "Прикінцевими та перехідними положеннями" Закону № 132-IX обов`язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує вказані зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності з частиною 2 статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

При цьому суд виходить з того, що наведені висновки щодо застосування абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 132-ІХ у спірних правовідносинах відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є спрямованими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та/або після 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво, але до введення об`єкта в експлуатацію такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо уникаючи сплати пайової участі (Правова позиція Верховного Суду викладена у постанові № 914/2145/23 від 15.08.2024).

За приписами статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Як встановлено судом, станом на час введення в експлуатацію об`єкта будівництва показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами затверджені наказом Міністерства розвитку громад та території України від 10.09.2021 № 230. Зокрема, вартість 1 кв.м. (з урахуванням податку на додану вартість) на території Закарпатської області становила 12 614 грн.

Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача складає 565 763,13 грн (2242,6 кв. м* 12614 грн/кв.м*2 % = 565 763,13 грн).

Отже, здійснивши перевірку наведеного прокурором у позовній заяві розрахунку пайової участі, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є правомірним та арифметично вірним.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість звернення Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради з даним позовом до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Кошицька", як замовника будівництва спірного об`єкту, про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у розмірі 565 763,13 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

У зв`язку з невиконанням відповідачем у визначений законом термін обов`язку зі сплати грошових коштів у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, та внаслідок цього безпідставного збереження таких грошових коштів, прокурором заявлено вимогу про стягнення з останнього 402 997,67 грн інфляційних втрат та 77 098,79 грн 3 % річних.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до постанови Верховного суду від 05.05.2022 по справі № 925/683/21, час прострочення відповідачами, проценти та індекс інфляції повинні бути розраховані з моменту прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Таким чином, враховуючи отримання відповідачем сертифікату 26.11.2021, інфляційні витрати та 3% річних у цій справі мають розраховуватись з 27.11.2021.

Суд, здійснивши перевірку наданого прокурором розрахунку суми 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з порушенням строків оплати пайової участі, констатує, що вказані розрахунки є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Кошицька" (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Кошицька, буд. 21, код ЄДРПОУ 43431736) на користь Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Поштова, 3, код ЄДРПОУ 33868924) 1 045 859,59 грн (один мільйон сорок п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят дев`ять гривень 59 коп.) грошових коштів, з яких 565 763,13 грн (п`ятсот шістдесят п`ять тисяч сімсот шістдесят три гривні 13 коп.) безпідставно збережених коштів пайової участі, 402 997,67 грн (чотириста дві тисячі дев`ятсот дев`яносто сім гривень 67 коп.) інфляційних втрат та 77 098,79 грн (сімдесят сім тисяч дев`яносто вісім гривень 79 коп.) 3 % річних.

3. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Кошицька" (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Кошицька, буд. 21, код ЄДРПОУ 43431736) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ 02909967) 12 550,32 грн (дванадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят гривень 32 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено та підписано 14.10.2026.

Суддя Д. Є. Мірошниченко