Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №214/4833/25 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/4833/25

2/214/1310/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 жовтня 2026 року м.Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого - судді Малаховської І.Б.,

за участю секретаря судового засідання – Постригай А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу №214/4833/25 за позовом заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вигідна покупка» про виплату грошової компенсації, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін,

Встановив:

Позивач ОСОБА_1 24.05.2025 через підсистему «Електронний суд» звернулася до суду позовом до ТОВ «Вигідна покупка», який отримано судом 26.05.2025 та в якому просить суд визнати незаконними дії відповідача ТОВ «Вигідна покупка» щодо невиплати їй всіх належних сум при звільненні; стягнути з ТОВ «Вигідна покупка» недоплачену грошову компенсацію за надурочні години роботи розраховані нею при подані відповідного позову; стягнути з ТОВ «Вигідна покупка» середній заробіток за весь час затримки грошової компенсації за кожен день у сумі 1713,96 грн.

В обґрунтування позову зазначила, що вона в період з 22.08.2023 по 28.02.2025 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Вигідна покупка» на посадах продавець-консультант та касир торгівельного залу.

28.02.2025 року наказом (розпорядженням) №ЛФ000001556 її було звільнено відповідно до ст.38 КЗпП (за власним бажанням). Однак роботодавець в порушення вимог КЗпП не виплатив належну їй компенсацію за надурочні години, які вона відпрацювала у цей період.

Вказує, що відповідно до ст.50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. З довідки наданої їй при звільненні вбачається, що місячна норма робочого часу станове 160 годин, таким чином відповідно до ст.50 КЗпП тижнева норма часу буде складати 40 годин.

Надурочні години праці — це робота, яку виконує працівник понад встановлену (нормальну) тривалість робочого часу, яка виконується з ініціативи роботодавця.

Позивач зазначає, що для підрахунку надурочного часу необхідно встановити наступні обставини: 1) визначити нормальну норму робочого часу (нормальна місячна норма робочого часу 160 год.); 2) визначити фактично відпрацьований час (місячна фактична норма відпрацьованого час на посаді продавця консультанта – 180 год=15*12; (місячна фактична норма відпрацьованого часу на посаді касира торговельного залу - 195 год=15*13; 3) різниця між нормою та фактичними годинами (різниця між нормою та фактичними годинами на посаді продавця-консультанта (20 год.=180-160, загальна за 8.66 місяця *20=173.33 год) (різниця між нормою та фактичними годинами на посаді касира торговельного залу (35 год.= 195 -160), загальна за 8 місяців *35=280 год.; 4) визначити погодинну ставку (погодинна ставка продавця консультанта 8640/160=54 грн.), (погодинна ставка касира торговельного залу 10340/160=64.63 грн.).

Вказує, що для обрахування загальної суми грошової компенсації за надурочні години праці необхідно здійснити дві дії: перша дія – 54*2*173 год=18 719,64 грн.- праця на посаді продавця; друга дія - 64,63*2*280=36 192,8 грн.- праця на посаді касира, що разом складає 54 912,44 грн.

Позивач, посилаючись на норми статей 1, 2, ч.1 ст.21, 24, 30 Закону України «Про оплату праці» вказує на те, що роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку, крім випадків, передбачених законом.

Так відповідно до виписки з Пенсійного фонду України заробітна плата позивача складає: 21 790.71грн + 29 628.22 грн.= 51 418,93 грн, тоді як кількість відпрацьованих змін за цей період складає 30 (змін); тоді середньоденна заробітної плата станове 51418, 93 (грн): 30 (змін) =1 716,93 грн, а період затримки компенсації за надурочні години праці обраховується з моменту подачі позовної заяви до моменту прийняття рішення у цій справі.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми ст.117 КЗпП України у редакції з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові, а тому зменшення відповідної суми буде порушенням прав позивача. Наведена правова позиція також узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

Позивач, посилаючись на норми статей 76, 77, 79, 80, 81, 89 ЦПК України вказує на те, що доказом надурочних робіт для вирішення цієї справи можуть бути: офіційні документи (табель обліку робочого часу); додаткові (свідчення колег): 1) продавець консультант ОСОБА_2 (0987837565); 2) помічниця продавця-консультанта ОСОБА_3 (0968783588); електрона система контролю (журнал відвідуваності); відео (наявність відеоспостереження у відповідача, може бути як доказ в якому можливо простежити графік роботи співробітників магазину в якому вона працювала).

Ухвалою суду від 02 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху для сплати судового збору.

Ухвалою суду від 23 червня 2025 року після усунення недоліків відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

09 жовтня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ТОВ «Вигідна покупка» - Доценка О.О. надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якій останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача зазначає, що Товариство вважає, що вказана позовна заява є такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначено, що її було залучено до надурочних робіт, що не відповідає дійсності. Насправді ОСОБА_1 не була залучена до надурочних робіт. При цьому, у відповідності до ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) при звільненні ОСОБА_1 . Товариством була здійснена виплата всіх сум, що належать їй від підприємства в день звільнення.

Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 в Товаристві працювала в період часу з 22.08.2023 по 28.02.2025 на таких посадах: з 22.08.2023 по 30.04.2024 – на посаді продавця-консультанта; з 01.05.2024 по 07.05.2024 – на посаді старшого продавця-консультанта; з 08.05.2024 по 28.02.2025 – на посаді касира торговельного залу. ОСОБА_1 працювала змінами згідно графіків у відповідності до статей 58 та 59 КЗпП. Тривалість робочого часу ОСОБА_1 не перевищувала норми у 40 годин на тиждень. Зазначене підтверджується розрахунковими листками за період з серпня 2023 по лютий 2025 років (додані до відзиву).

ОСОБА_4 вказує на те, що у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 , з нею був здійснений розрахунок у лютому 2025 року. Фотокопію розрахункового листка за лютий 2025 року ОСОБА_1 додала до позовної заяви. Згідно вказаного розрахункового листа, у цьому місяці робочий час ОСОБА_1 склав 160 годин, що не перевищує норми (у цьому місяці). Будь-яких претензій (усних чи письмових) від ОСОБА_1 щодо невірного обрахунку її робочого часу та/або належних їй від Товариства грошових сум у цьому місяці та загалом не надходило.

Представник відповідача вважає, що надані ОСОБА_1 копії документів ніяким чином не підтверджують обставин, зазначених нею у позовній заяві. Зокрема: ОСОБА_1 надані 3 фотознімки екрану монітора, на якому відображені таблиці із заголовками: «Грудень», «Січень», «Серпень», «Вересень», «Жовтень», «Листопад». Інформація у вказаних таблицях не відповідає дійсності, а таблиці подібного вигляду не являються формою обліку робочого часу в Товаристві. Крім цього, у вказаних таблицях відсутня інформація про рік, а зазначено лише місяці. Кількість цих місяців не охоплює тривалості роботи ОСОБА_1 в Товаристві, тому, вказані фотознімки не підтверджують зазначених ОСОБА_1 обставин, а тому і позовних вимог.

Вказує, що ОСОБА_1 надано 5 фотознімків монітора пристрою із заголовками сторінок «Журнал відвідуваності». Інформація, зазначена на цих фотознімках (сторінках), також не відноситься до обліку робочого часу в Товаристві. Разом з тим, з огляду на інформацію, зафіксовану на цих фотознімках (сторінках), вбачається, що вона відображає відвідуваність, а не тривалість робочого часу. При цьому, облік робочого часу в Товаристві не ведеться у спосіб, як відображено на фотознімках (сторінках), а кількість днів, зафіксованих на цих фотознімках (сторінках), не охоплює періоду роботи ОСОБА_1 в Товаристві. З вищевикладеного вбачається, що період, протягом якого згідно позовних вимог

ОСОБА_1 остання була залучена до надурочних робіт, не підтверджується наданими фотознімками.

Розрахунок, описаний ОСОБА_1 у позовній заяві, також є невірним, зокрема:1. ОСОБА_1 місячна норма робочого часу визначена одним показником – 160 год. Насправді це невірне твердження, так як місячна норма робочого час змінюється в залежності від кількості днів у певному місяці. А тому, місячна норма робочого часу у різні місяці року може відрізнятися; 2. ОСОБА_1 визначена кількість годин роботи протягом одного дня та протягом одного місяця при займанні нею двох посад, а саме: на посаді продавця-консультанта – 12 годин в день та 180 годин на місяць; на посаді касира торговельного залу – 13 годин на день та 195 годин на місяць. Таке твердження також є невірним. Як було зазначено вище, ОСОБА_1 не була залучена до надурочних робіт. Однак, навіть при наявності таких, визначення нею двох точних та сталих чисел щодо фактичної тривалості робочого часу протягом майже 19 місяців роботи в Товаристві викликає сумнів у їх достовірності. Зокрема, у серпні 2023 року (місяць прийому на роботу) ОСОБА_1 відпрацювала лише 8 днів, а у травні 2024 року – 5 днів. Тобто робочі дні в деяких місяцях роботи ОСОБА_1 або не містять певної кількості годин (180 або 195), або ж передбачали б цілодобову роботу. Отже, вихідні дані для обрахунку ОСОБА_1 або обрані невірно, або ж не відповідають дійсності, а подані ОСОБА_1 докази не є достовірними та достатніми, а позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

23.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення по справі, в яких остання у межах даної справи вважає за необхідне додатково обґрунтувати розмір заявлених вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

Щодо розрахунку суми компенсації, посилається на норми статей 116 та 117 КЗпП України вказує, що період затримки становить: 01.03.2024 – 20.04.2025 (416 календарних днів), середньоденний заробіток: 1 629 грн: Розмір компенсації за повний період: 1 629 * 416 = 677 664 грн. Отже, позивач заявляє до стягнення суму, яка вже обмежена законом та не перевищує максимально допустимого розміру відповідальності.

Позивач зазначає, що відповідач не здійснив остаточний розрахунок у день звільнення та не надав доказів існування об`єктивних перешкод для виконання такого обов`язку. Таким чином, затримка розрахунку є наслідком винної бездіяльності відповідача.

Позивач вважає, що у даній справі затримка є тривалою (понад рік); відповідач не здійснював жодних виплат; не вживав заходів для врегулювання спору; не довів жодних обставин, які б свідчили про добросовісну поведінку. За таких умов застосування повного розміру компенсації (в межах 6 місяців) є співмірним та обґрунтованим. Фактично має місце тривале та безпідставне порушення трудових прав позивача, що виключає підстави для зменшення відповідальності.

Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України» та «Ромашов проти України» наголошував, що невиплата належних особі коштів є втручанням у її майнові права. Тривала затримка виплат покладає на особу надмірний індивідуальний тягар, що є несумісним із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У даному випадку саме невиплата належних сум відповідачем призвела до такого втручання.

Позивач вважає, що заявлена до стягнення сума 293 220 грн: визначена відповідно до вимог закону; вже обмежена імперативною нормою (6 місяців); відповідає критеріям співмірності; обумовлена тривалим та винним порушенням з боку відповідача; не спростована жодними доказами.

Додатково позивач звертає увагу суду, що у даній справі має місце тривале (понад один рік) та безпідставне невиконання відповідачем обов`язку щодо проведення остаточного розрахунку при звільненні, за відсутності будь-яких дій, спрямованих на усунення порушення або мінімізацію його наслідків. За таких обставин застосування повного розміру відповідальності, прямо передбаченого ст.117 КЗпП України (у межах шестимісячного обмеження), є єдиним заходом, який відповідає принципам справедливості, добросовісності та ефективного судового захисту. Будь-яке зменшення заявленої суми за відсутності належних та доведених підстав фактично призведе до перекладення негативних наслідків порушення з роботодавця на працівника, що суперечить як змісту трудового законодавства, так і усталеній судовій практиці.

27.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких, посилаючись на норми статей 116 та 117 КЗпП України, вказує на те, що роботодавець у разі порушення обов`язку у проведенні повного розрахунку при звільненні має нести спеціальну майнову відповідальність у вигляді середнього заробітку за весь час затримки. Ця відповідальність: не є штрафною санкцією у класичному розумінні; не є договірною компенсацією; має гарантійно-компенсаційний характер, спрямований на відновлення порушеного майнового становища працівника.

Щодо розрахунку суми (безспірний елемент): Вихідні дані: заробітна плата за розрахунковий період: Січень 2025: 21 790,91 грн; Лютий 2025: 29 628,22 грн; загальна сума: 51 419,13 грн; кількість робочих змін: 40 днів. Середньоденний заробіток: Формула: 51 419,13 / 40 = 1 285,48 грн.

Розрахунок суми затримки (180 днів), Формула: 1 285,48 * 180 = 231 386,40 грн. Сума компенсації за затримку (180 днів) - 231 386,40 грн. Важливо: суд не здійснює «перерахунок справедливості», а перевіряє лише правильність формули та вихідних даних. Звертає увагу, що розрахунок здійснювався нею на підставі наданого графіка роботи відповідача та випискою з ПФУ про отримання заробітної плати, що є належним підтвердженням суми розрахунку за затримку виплати.

Позивач наголошує на тому, що саме відповідач повинен довести: наявність виняткових обставин; відсутність своєї вини або її зменшений характер; не співмірність заявленої суми. У разі відсутності таких доказів: суд не має правових підстав для зменшення

розміру компенсації.

Також позивач зазначає про те, що Верховний Суд сформував сталу правову позицію: сам по собі значний розмір компенсації не є підставою для її зменшення. Посилаючись на статтю 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, вказує на те, що суд не може ігнорувати правову позицію ВС; не може підміняти її власною оцінкою без мотивів; повинен або застосувати, або пояснити відступ.

У справах Kechko v. Ukraine та Romashov v. Ukraine ЄСПЛ визначив: невиплата заробітної плати є втручанням у право власності; таке втручання повинно бути законним, обґрунтованим і пропорційним; формальні або декларативні посилання на «баланс інтересів» не є достатніми. Отже, будь-яке зменшення повинно відповідати тесту пропорційності, а не лише внутрішньому переконанню суду.

Висновок: сума 231 386,40 грн: прямо випливає з закону; підтверджена розрахунком; узгоджується з практикою ВС, КСУ та ЄСПЛ; не спростована відповідачем. Відсутність доказів виняткових обставин виключає можливість її зменшення. Будь-яке зменшення без належного мотивування є порушенням: ст.117 КЗпП України; ст.81 ЦПК України;ст.263 ЦПК України; стандартів ВС та ЄСПЛ.

28.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_4 надійшли додаткові пояснення, в яких останній вказує, що позивачем ОСОБА_1 було подано суду додаткове пояснення по справі від 23.04.2026 з додатковим обґрунтуванням розміру заявлених вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, а також твердженнями щодо: наявності вини роботодавця; критеріїв співмірності; відсутності підстав для зменшення розміру компенсації; практики ЄСПЛ та захисту майнових прав, яким Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИГІДНА ПОКУПКА» повністю не погоджується з огляду на наступні аргументи.

ОСОБА_4 вказує на те, що: 1. Товариство не визнає факту наявності надурочних робіт ОСОБА_1 під час її роботи в Товаристві, а тому не визнає і розрахунок часу надурочних робіт, викладений нею у позовній заяві. 2. Вихідні дані розрахунку позивачки, викладеного нею у вищезазначеному додатковому поясненні (щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні) взагалі не підкріплений ніякими доказами та не співвідноситься з розрахунком надурочних робіт, викладеним позивачкою у позовній заяві. Товариством були виплачені всі належні суми при звільненні позивачки, а тому відсутня і сама затримка у їх виплаті.

Представник відповідача зазначає, що додаткові вимоги позивачки щодо сум, які необхідно стягнути з Товариства, потребує не лише подання додаткового пояснення, а й зміни позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства. Грошова сума щодо стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, описана у вищезазначеному додатковому поясненні (293 220 грн) відсутня у позовних вимогах позовної заяви ОСОБА_1 від 24.05.2025.

Окрім того, Товариство вважає, що твердження позивачки: 1. Щодо наявності вини роботодавця не підкріплені ніякими доказами чи посиланнями на певні матеріали справи і фактично є вигаданими. 2. Щодо критеріїв співмірності, відсутності підстав для зменшення розміру компенсації, практики ЄСПЛ та захисту майнових прав не можуть бути застосовані у даній справі, так як позивачці були виплачені всі належні при звільненні суми, а тому відсутня і сама затримка у їх виплаті. З вищевикладеного вбачається, що додаткові пояснення ОСОБА_1 не можуть бути враховані, так як не мають під собою нормативного підґрунтя та/або доказів, засновані на вигаданих фактах, невірному або суб`єктивному тлумаченні норм закону.

29.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, в яких остання вказує, що у поясненнях відповідач фактично не спростовує заявлених позовних вимог, а обмежується загальними запереченнями, які не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Зазначає, що посилання відповідача на нібито повне проведення розрахунку при звільненні є голослівними. Відповідачем не надано: розрахункового листа при звільненні, платіжних відомостей, банківських документів, підтвердження виплати всіх належних сум саме у день звільнення. Саме на роботодавця покладається обов`язок довести факт проведення остаточного розрахунку у строки, визначені законом. Відповідач не навів жодної обставини, яка б свідчила про неможливість проведення розрахунку. Отже, твердження про «відсутність вини» є спробою уникнути відповідальності без правового підґрунтя.

Позивач наголошує на тому, що предметом даної справи є: не встановлення факту надурочних робіт як такого, а відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Навіть у випадку заперечення розміру основної заборгованості, це: не звільняє роботодавця від обов`язку провести розрахунок, не виключає відповідальність за затримку.

Окрім того, позивач звертає увагу на те, що подання додаткових пояснень із уточненням або перерахунком суми: не є зміною предмета або підстав позову, не потребує подання окремої заяви про зміну позовних вимог. Вказує, що позивач: не змінила правову природу вимог, не заявила нових вимог, лише деталізувала розрахунок. Судова практика виходить з того, що уточнення розміру вимог є допустимим на будь - якій стадії розгляду справи до ухвалення рішення.

Позивач вважає, що всі доводи відповідача: не підтверджені доказами; ґрунтуються на припущеннях; спрямовані на уникнення відповідальності. Натомість позивачем: наведено логічний і послідовний розрахунок; обґрунтовано правову позицію; підтверджено факт порушення її прав.

Просить відхилити пояснення відповідача як необґрунтовані. Врахувати подані позивачем додаткові пояснення та розрахунки. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У додаткових поясненнях представника відповідача ОСОБА_4 , які надійшли через підсистему «Електронний суд» 05.05.2026, останній просить відмовити ОСОБА_1 , в задоволенні позову в повному обсязі.

Звертає увагу на те, що позивачем ОСОБА_1 було подано суду 2 додаткові пояснення по справі - від 24.04.2026 та від 28.04.2026, в яких висунуті твердження щодо попередніх аргументів Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИГІДНА ПОКУПКА», викладених в заявах по суті справи, з якими Товариство не погоджується з наступних підстав.

Щодо додаткового пояснення позивача від 24.04.2026.

1. Щодо твердження позивача відносно правової приводи відповідальності за ст.117 КЗпП України. Твердження позивача полягає у тому, що статті 116 та 117 КЗпП встановлюють імперативний обов`язок роботодавця провести повний розрахунок у день звільнення, а у разі порушення цього обов`язку – нести спеціальну майнову відповідальність у вигляді середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Також позивачем зроблене посилання на постанови Верховного Суду України №761/34341/16-ц, №711/4010/13-ц, №520/12767/19, №761/26694/20 та №127/208/20 як на такі, що підтверджують те, що: працівник є слабшою стороною трудових правовідносин; роботодавець несе ризик організації виплат; відповідальність за ст. 117 КЗпП має автоматичний характер за наявності факту затримки.

На вищезазначені твердження Товариство пояснює, що воно не заперечує обов`язковості застосування статей 116 та 117 КЗпП, однак лише за умови наявності відповідної затримки у розрахунку у день звільнення. У випадку з ОСОБА_1 розрахунок був проведений у день її звільнення. Наявність надурочних робіт, про які заявляла позивач у заявах по суті справи, не підтверджена належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Щодо постанов Верховного Суду України Товариство повідомляє наступне:- постанова у справі №761/34341/16-ц не знайдена Товариством та можливо не існує; - постанова у справі №711/4010/13-ц – наявна, однак не містить правової позиції, зазначеної позивачем; - постанова у справі №520/12767/19 – наявна, однак не містить правової позиції, зазначеної позивачем; - справа №761/26694/20 – стосується кримінального провадження; - справа №127/208/20 – стосується адміністративного правопорушення. У зв`язку з вищевикладеним, відповідні твердження позивача Товариство просить не брати до уваги.

Окрім того, представник ОСОБА_4 наголошує на тому, що Товариство не підлягає ніякій відповідальності, так як в його діях не було затримки розрахунку у день звільнення позивача. Розрахунок був проведений. Наявність надурочних робіт, про які заявляла позивач у заявах по суті справи, не підтверджена належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Також представник відповідача звертає увагу на те, що позивачем наданий новий розрахунок сум компенсації за затримку - у розмірі 231 386,40 грн. З даним розрахунком Товариство повністю не погоджується, так як він заснований на невірних вихідних даних, тому що була відсутня сама затримка виплати належних позивачці сум при звільненні. Наголошує на тому, що цей розрахунок відрізняється від розрахунку, поданого позивачем раніше у додатковому поясненні по справі від 22.04.2026, де розмір компенсації за затримку складав 293 220 грн.

Вказує, що Товариством надано достатньо доказів на підтвердження обставин, на які воно посилається. А от твердження позивача про те, що обов`язок доведення підстав для зменшення відповідальності покладається на відповідача є безпідставним, так як воно не передбачене ст.81 ЦПК України. Також Товариство наголошує на тому, що у його діях не було затримки у розрахунку у день звільнення. Наявність надурочних робіт, про які заявляла позивачка у заявах по суті справи, не підтверджена належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Позивачем висловлене твердження, що: 1) сума 231 386,40 грн: прямо випливає з закону; підтверджена розрахунком; узгоджується з практикою ВС, КСУ та ЄСПЛ; не спростована відповідачем; 2) відсутність доказів виняткових обставин виключає можливість її зменшення (ймовірно суми компенсації); 3) будь-яке зменшення (ймовірно суми компенсації) без належного мотивування є порушенням: ст. 117 КЗпП; ст. 81 ЦПК України; ст. 263 ЦПК України; стандартів ВС та ЄСПЛ. З вищезазначеними твердженнями Товариство повністю не погоджується з огляду на зазначені вище заперечення до кожного із тверджень позивача.

Щодо додаткового пояснення позивача від 28.04.2026 представник відповідача зазначив, що Товариством надано достатньо доказів, якими підтверджується повний розрахунок з позивачем при її звільненні, зокрема, і зазначені нею розрахункові листки. Цими доказами і підтверджується проведення остаточного розрахунку у строки, визначені законом. Товариством у відзиві на позовну заяву та додатковому поясненні у справі від 28.04.2026 наведено всі обставини, що свідчать про вчасний розрахунок з позивачем при звільненні, та надано відповідні докази.

Позивачем зазначено, що Товариство свідомо підміняє предмет спору. Предметом даної справи, на думку позивача, є не встановлення факту надурочних робіт як такого, а відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Також позивачем зазначено, що навіть у випадку заперечення розміру основної заборгованості, це: не звільняє роботодавця від обов`язку провести розрахунок, не виключає відповідальність за затримку. З такими твердженнями Товариство повністю не погоджується, так як у позовній заяві позивача невчасний розрахунок аргументується саме невиплатою грошових сум за надурочні роботи.

Представник відповідача звертає увагу на те, що на думку позивача, вона не змінила правову природу вимог, не заявила нових вимог, лише деталізувала розрахунок. Також позивачкою зазначено, що судова практика виходить з того, що уточнення розміру вимог є допустимим на будь-якій стадії розгляду справи до ухвалення рішення. З таким твердженням Товариство не погоджується, так як у позовній заяві відсутня позовна вимога щодо стягнення грошової суми у розмірі 293 220 грн (згідно розрахунку у додатковому поясненні позивачки від 22.04.2026) або 231 386,40 грн (згідно розрахунку у додатковому поясненні позивачки від 24.04.2026).

Представник Доценко О.О. вказує і на те, що Товариство не погоджується із тим, що позивачем наведено логічний і послідовний розрахунок, так як для його здійснення використані невірні вихідні дані. Окрім цього, Товариство також не згодне з тим, що позивачкою обґрунтовано правову позицію та підтверджено факт порушення її прав. Вказане не відповідає дійсності. Більшість тверджень позивача, поданих у заявах по суті справи є оціночними або ж такими, що не посилаються ні на які норми права. З вищевикладеного вбачається, що додаткові пояснення позивача ОСОБА_1 від 24.04.2026 та від 28.04.2026 не можуть бути враховані, так як не мають під собою нормативного підґрунтя та/або засновані на вигаданих фактах, невірному або суб`єктивному тлумаченні норм закону. Просить відмовити в задоволенні позову.

07.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких остання просить відхилити доводи відповідача як необґрунтовані та задовольнити заявлені нею позовні вимоги у повному обсязі.

При цьому, позивач вважає додаткові пояснення відповідача юридично неспроможними, побудованими на припущеннях, внутрішніх твердженнях без доказового підтвердження та спрямованими на уникнення відповідальності шляхом підміни предмета доказування. Твердження відповідача про своєчасний та повний розрахунок є недоведеним і юридично не підтвердженим. Позиція відповідача є декларативною та доказово порожньою, що виключає можливість її врахування судом.

Позивач зазначає, що стаття 117 КЗпП України встановлює відповідальність виключно за: факт несвоєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні. Жодних додаткових умов, зокрема щодо «надурочних робіт», «спірності нарахувань» чи інших внутрішніх обставин роботодавця, закон не передбачає. Спроба відповідача штучно звузити сферу застосування норми є неприпустимою та такою, що суперечить її імперативному характеру.

Вказує, що у спорах про остаточний розрахунок: саме роботодавець несе обов`язок доведення факту своєчасної та повної виплати; позивач не зобов`язаний доводити відсутність виплати як негативний факт. Ненадання доказів відповідачем означає процесуальну поразку його позиції, а не «спірність обставин».

Також позивач зазначає, що коливання сум у розрахунках позивача є технічним уточненням, що не впливає на правову природу вимог. Ключовим є не арифметика, а встановлений факт: порушення строків остаточного розрахунку, який відповідач не спростував жодним належним доказом.

Також позивач наголошує на тому, що заперечення відповідача щодо судової практики мають формальний характер і не спростовують усталеного правового підходу, відповідно до якого: роботодавець несе відповідальність за сам факт затримки виплат; компенсація має імперативний характер і не залежить від внутрішніх пояснень роботодавця. Вибіркове цитування або сумнів у релевантності окремих рішень не змінює правової природи спору.

Позивач вважає, що усі доводи відповідача: не підтверджені первинними бухгалтерськими або фінансовими документами; суперечать імперативним нормам трудового законодавства; зводяться до заперечень без належної доказової основи. Фактично відповідач не довів жодної обставини, яка б виключала відповідальність за ст.117 КЗпП України. Позиція відповідача є доказово неспроможною, побудованою на припущеннях та не спростовує факту порушення трудових прав позивача.

17.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_2 надійшла заява у якій остання зазначає, що у період з 22.08.2023 по 12.08.2024 працювала разом із ОСОБА_1 у ТОВ “ ВИГІДНА ПОКУПКА” на посаді продавця консультанта. Протягом зазначеного періоду вони постійно працювали на одному підприємстві, виконували трудові обов`язки в одних і тих самих або таких, що збігалися за часом, робочих змінах, одночасно перебували на робочому місці протягом значної частини робочого часу та безпосередньо спостерігали виконання роботи один одного.

У поданій заяві, ОСОБА_2 посилається на те, що зі своїх особистих спостережень може достовірно підтвердити, що протягом усього часу спільної роботи позивач систематично прибувала на підприємство до початку виконання виробничих завдань, своєчасно приступала до виконання трудових обов`язків, безперервно виконувала роботу протягом усієї зміни та залишала робоче місце лише після фактичного завершення зміни і виконання необхідних виробничих робіт. Повідомляє про те, що позивач, як правило, перебувала на робочому місці близько дванадцяти годин. Такі обставини вона спостерігала не епізодично, а регулярно та систематично протягом усього періоду спільної роботи з ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 посилається на те, що особисто бачила, що після завершення звичайної тривалості робочого дня позивач продовжувала виконувати свої трудові обов`язки та залишалася на робочому місці до фактичного закінчення зміни. Так само їй неодноразово доводилося бачити, що на початку зміни позивач уже перебувала на своєму робочому місці та виконувала роботу. За весь час спільної роботи з позивачем не спостерігала випадків, коли позивач систематично залишала робоче місце до закінчення зміни, була відсутня протягом значної частини робочого часу або без поважних причин не виконувала покладені на неї трудові обов`язки.

Під час роботи ОСОБА_2 було відомо про ведення на підприємстві графіків відвідуваності (обліку перебування працівників). У тих випадках, коли вона мала можливість ознайомитися з відомостями щодо перебування позивача на роботі, вони відповідали тому, що вона особисто неодноразово спостерігала. Будь-яких істотних розбіжностей між фактичним перебуванням позивача на робочому місці та відображеними у графіках даними вона не помічала. Усі наведені обставини ґрунтуються виключно на її особистому сприйнятті під час спільної роботи з позивачем. Повідомляє суду лише ті факти, які безпосередньо сприймала особисто, не посилається на відомості, отримані від інших осіб, не висловлює припущень, не надає правових оцінок і не робить висновків щодо порядку ведення обліку робочого часу, нарахування заробітної плати чи застосування норм законодавства. Вказує, що вона не перебуває у відносинах підпорядкування чи залежності від будь-якої зі сторін та підтверджує, що всі викладені у цих письмових поясненнях відомості є правдивими, відповідають її особистим спостереженням та надаються суду добровільно. У разі виклику до суду готова особисто підтвердити викладені обставини, відповісти на запитання суду та учасників справи, а також пояснити джерело своєї обізнаності щодо кожної із наведених обстави.

22.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_4 надійшли додаткові пояснення, в яких останній посилається на те, що ознайомившись із заявою ОСОБА_2 , поданою у справі №214/4833/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИГІДНА ПОКУПКА» про стягнення грошової компенсації, Товариство не погоджується з викладеними у заяві твердженнями та вважає, що вони не є достатнім і достовірним підтвердженням тривалості робочого часу позивача. Заява містить переважно загальні та орієнтовні формулювання, зокрема про перебування позивача на робочому місці «як правило», «близько», однак не містить конкретних і належних відомостей. Наведені твердження ґрунтуються на особистому сприйнятті заявниці. Крім того, ОСОБА_2 працювала у Товаристві з 22.03.2023 по 12.08.2024, тоді як трудові відносини з ОСОБА_1 тривали до 28.02.2025. Отже, особисті спостереження заявниці охоплюють лише частину періоду роботи позивача. За таких обставин, спостереження заявниці ґрунтується на її особистому сприйнятті окремих періодів спільної роботи. Посилання заявниці на відомості щодо перебування позивача на роботі також мають неконкретний характер і не дають змоги встановити, які саме дані нею сприймалися та порівнювалися. ОСОБА_2 не здійснювала облік робочого часу позивача, у зв`язку з чим її пояснення відображають лише особисті спостереження щодо окремих обставин виконання позивачем трудових обов`язків. Таким чином, заява ОСОБА_2 містить загальні суб`єктивні спостереження, які фактично зводяться до припущень щодо тривалості робочого часу позивача. Просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

27.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких вона зазначає, що доводи відповідача про відсутність систематичного виконання нею роботи понад установлену законодавством тривалість робочого часу не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються сукупністю взаємопов`язаних доказів, які відповідно до статей 76–81 та 89 ЦПК України підлягають оцінці не ізольовано, а у їх взаємному зв`язку.

Вказує, що у поданій позовній заяві вона зазначала, що факт виконання понаднормової роботи може підтверджуватися будь-якими належними та допустимими доказами, зокрема показаннями працівників, документами роботодавця, електронними системами обліку, відеозаписами та іншими доказами, які дають можливість встановити фактичний режим роботи. Подані під час розгляду справи письмові пояснення свідка та графік роботи магазину не змінюють підстав позову, а лише підтверджують і конкретизують обставини, на які вона посилалася з моменту звернення до суду. Письмові пояснення свідка ОСОБА_2 ґрунтуються виключно на її особистому безпосередньому сприйнятті обставин. З власних спостережень свідок підтвердила, що позивач систематично прибувала на роботу до початку виконання виробничих завдань, виконувала роботу протягом усієї зміни, залишала робоче місце лише після фактичного завершення роботи, а тривалість її перебування на робочому місці, як правило, становила близько дванадцяти годин.

Особливого значення набуває й те, що свідок зазначила про відсутність істотних розбіжностей між фактичним перебуванням позивача на роботі та відомостями графіків відвідуваності, з якими вона мала можливість ознайомлюватися під час роботи. Після звільнення свідка встановлений відповідачем порядок організації праці не змінився. До дня припинення трудових відносин позивач продовжувала виконувати трудові обов`язки в тому самому режимі, який підтверджено письмовими поясненнями свідка. З цією метою до матеріалів справи подано графік роботи магазину за період після її звільнення. Його подано не як доказ виконання позивачем роботи після припинення трудових відносин чи кількості фактично відпрацьованих годин, а виключно як доказ того, що відповідач і після її звільнення продовжив застосовувати той самий порядок організації праці, що підтверджує її сталість.

Посилаючись на норми статті 30 Закону України «Про оплату праці» позивач вказує на те, що саме роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи та бухгалтерський облік витрат на оплату праці. Саме відповідач визначав режим роботи магазину, затверджував графіки змінності, здійснював облік робочого часу, оформлював і зберігав первинні документи, які підтверджують фактично відпрацьований працівниками час. Ненадання відповідачем первинних документів або їх неповнота не можуть покладати негативні наслідки на працівника, який об`єктивно не має можливості створювати, вести чи зберігати документи внутрішнього кадрового та бухгалтерського обліку підприємства. Якщо відповідач стверджує, що режим роботи був іншим або що понаднормова робота не виконувалася, саме він повинен підтвердити такі твердження належними та допустимими доказами.

Позивач стверджує, що наявні у справі письмові пояснення свідка, її пояснення, графік роботи магазину та інші докази не є ізольованими чи самостійними доказами окремих обставин, а утворюють єдину взаємопов`язану систему доказів, яка підтверджує фактичний режим роботи позивача, систематичне виконання трудових обов`язків понад установлену законодавством тривалість робочого часу та сталий характер організації праці, запровадженої відповідачем. Відповідач фактично не спростував жодного з наданих позивачем доказів по суті та не подав належних і допустимих доказів, які б підтверджували інший фактичний режим роботи позивача. Заперечення зводяться лише до вибіркової критики окремих доказів та спроб поставити під сумнів окремі їх елементи, що саме по собі не спростовує обставин, які підтверджуються їх сукупністю.

30.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача Доценка О.О. надійшли додаткові пояснення сторони відповідача, в яких зазначено, що 29.01.2026 ОСОБА_1 звернулася до Товариства електронною поштою із запитом щодо порядку та розміру виплати відпускних. За результатами розгляду зазначеного звернення 11.02.2026 Товариством надано вичерпну письмову відповідь із роз`ясненням порушених у запиті питань. На підтвердження викладеного до цих пояснень додаються копія відповіді Товариства та копія відповідного електронного звернення. Додатково просить врахувати, що позовні вимоги позивача ґрунтуються на твердженнях про ненарахування та невиплату їй надурочних годин за період роботи у Товаристві. Водночас заробітна плата виплачувалася позивачці регулярно, двічі на місяць, а її розмір був відомий позивачу під час кожної відповідної виплати. За таких обставин, якщо позивач вважала, що окремі години її роботи підлягали оплаті як надурочні, вона мала об`єктивну можливість дізнатися про можливе порушення свого права не пізніше моменту отримання заробітної плати за відповідний розрахунковий період, оскільки саме тоді їй був відомий розмір фактично здійсненої оплати праці. Таким чином, предметом спору є не обставини, які стали відомі позивачу лише після припинення трудових відносин чи внаслідок отримання нових документів, а порядок оплати праці за кожний окремий місяць її роботи. Отже, саме після здійснення відповідних виплат позивач дізналася або, принаймні, повинна була дізнатися про обставини, які, на її думку, свідчили про порушення її права, та мала можливість звернутися до суду у межах строку, встановленого статтею 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. При цьому позивачем не наведено жодних об`єктивних обставин, які б свідчили про неможливість своєчасного звернення до суду або підтверджували, що про порушення свого права вона дізналася лише після припинення трудових відносин чи безпосередньо перед поданням позову.

Щодо клопотань позивача про витребування додаткових доказів повідомляє, що Товариством у межах розгляду даної справи вже надано суду всі наявні документи, які перебувають у його володінні, розпорядженні чи зберіганні та мають значення для правильного вирішення спору. Позивачем також не зазначено, які саме дії вчинялися нею для самостійного отримання відповідних доказів, до яких осіб вона зверталася, коли саме та з яким результатом. Крім того, з моменту виникнення спірних правовідносин минув значний проміжок часу. Незважаючи на це, Позивач упродовж тривалого часу не вживала належних і своєчасних заходів для отримання та збереження доказів, на які наразі посилається як на необхідні для підтвердження своєї позиції. Позивач не може перекладати на суд та відповідача наслідки власної процесуальної бездіяльності, зокрема шляхом подання клопотань про витребування доказів після спливу значного часу без пояснення причин, з яких відповідні дії не були вчинені нею раніше. Таким чином, повторне витребування документів не сприятиме повному та всебічному з`ясуванню обставин справи, не матиме належного доказового значення для вирішення спору по суті та призведе лише до необґрунтованого затягування судового розгляду. З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні клопотань позивача про витребування додаткових доказів.

Щодо пояснень Позивача від 27.07.2026, то представник відповідача повідомляє наступне. Вказує, що долучені позивачем документи та скріншоти не мають жодного відношення до предмета даного спору, не підтверджують обставин, на які посилається Позивач, та не можуть бути використані як належні докази у цій справі. Зокрема, долучений наказ про переведення стосується іншого працівника Товариства, який не є учасником даного судового процесу, а тому наведений документ не має жодного доказового значення для вирішення спору між сторонами. Особливу увагу звертає на те, що позивач не пояснила суду, яким чином у її розпорядженні опинилися дані документи та відповідні скріншоти, не зазначила джерело їх отримання, час створення, особу, яка їх виготовила, а також не надала жодного підтвердження законності їх отримання. Враховуючи часові межі створення окремих матеріалів, очевидним є те, що вони були сформовані не позивачем у період виконання нею трудових обов`язків, а іншою невстановленою особою та в інший час. За таких обставин неможливо перевірити автентичність, цілісність та повноту зазначених матеріалів, а також виключити можливість їх вибіркового формування, редагування чи отримання поза встановленими процедурами. Саме лише долучення до матеріалів справи скріншотів та документів невідомого походження без підтвердження джерела їх отримання, способу створення та зв`язку з предметом спору не відповідає вимогам належності, допустимості та достовірності доказів. Фактично позивач намагається обґрунтувати свої вимоги матеріалами, які стосуються інших осіб, не пов`язані зі спірними правовідносинами та походження яких не підтверджене жодним належним доказом. Такий спосіб доказування не може вважатися належним та не створює для суду підстав брати зазначені матеріали до уваги під час вирішення спору. З огляду на викладене, просить суд не враховувати зазначені документи та скріншоти як належні, допустимі та достовірні докази у даній справі.

В судове засідання позивач ОСОБА_5 не з`явилася, надала суду клопотання про проведення судового розгляду справи за її відсутності за наявними у справі матеріалами, врахувати, що позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, викладених у відзиві на позов та викладених в усіх додаткових поясненнях відповідача на додаткові пояснення позивача.

Заслухавши думку представника відповідача ОСОБА_6 , дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період часу з 22 серпня 2023 року по 28 лютого 2025 року перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вигідна покупка» та звільнена за власним бажанням на підставі положень ст.38 КЗпП України.

Підставою звернення до суду з позовом стала невиплата позивачу роботодавцем компенсацію за надурочні години, які вона відпрацювала у період своєї роботи у ТОВ «Вигідна прокупка».

На підтвердження заявлених позовних вимог до позовної заяви позивачем надано наступні докази: копію трудової книжки (а.с.9-10); копію Наказу (Розпорядження) № ЛФ00000870 від 14 серпня 2024 про прийняття на роботу ОСОБА_7 з 15.08.2024 до 31.01.2025 (назва структурного підрозділу 2020 А АДРЕСА_1 ) на посаду продавець-консультант; копію розрахункового листа ОСОБА_1 за лютий 2025 року (а.с.12); скриншот, де відображено місяць Січень, вказана назва Товариство з обмеженою відповідальністю «Вигідна покупка та сума 21 790,71; Лютий – сума 29 628,22; Березень – сума 0,00 (а.с.13); копії документів без назви, де зазначені відомості: Жовтень; Листопад; Грудень; Січень; Серпень; Вересень та зазначені прізвища працівників (а.с.14-16); скриншот Журнал відвідуваності за 03 лютого 2024 року; 27 січня 2025 року; 10 квітня 2024 року; 20 лютого 2025 року; 25 лютого 2025 року (а.с.17-21).

Разом з додатковими поясненнями ОСОБА_1 від 27.04.2026 долучено Витяг з Табелю обліку використання робочого часу за січень 2025 року на ОСОБА_1 – касир торгівельного залу та аналогічний Витяг за лютий 2025 року (а.с.171-172).

Відповідачем до відзиву на позов суду наданого копії наступних доказів:Витяг з наказу №ЛФ000008133 від 21 серпня 2023 р про прийняття ОСОБА_1 на посаду Продавець-консультант ТОВ «Вигідна покупка» з 22.08.2023 по 31.01.2024, тривалістю робочого тижня 20 годин, з посадовим окладом 7 080,00 грн (а.с.56); Витяг з наказу №ЛФ000002858 від 29 квітня 2024 року про переведення ОСОБА_1 з 01.05.2024 на посаду Старший продавець – консультант підрозділу 2020 А АДРЕСА_1 , з посадовим окладом 9 150,00 грн (а.с.56- зворот); Витяг з наказу №ЛФ000003549 від 08 травня 2024 року про переведення ОСОБА_1 на посаду Касир торгівельного залу підрозділу 2020 А АДРЕСА_1 , з посадовим окладом 10 190,00 грн (а.с.57); Витяг з Наказу №№ЛФ000001556 від 28.02.2025 про звільнення ОСОБА_1 Касира торгівельного залу, з 28.02.2025, ст.38 ЗКпП України за власним бажанням. Виплатити грошову компенсацію за 9 невикористаних днів щорічної основної відпустки за період з 22.08.2023 по 28.02.2025 (а.с.57- зворот); Розрахункові листки ОСОБА_1 , починаючи з серпня 2023 року по лютий 2025 року (за весь час роботи у відповідача) (а.с.51-55).

Також представником відповідача до додаткових пояснень від 30.07.2026 долучено звернення ОСОБА_1 до роботодавця від 29.01.2026 в електронній формі Заява (Вимога) про виплату грошей за затримку виплати відпускних (а.с.243, т.1) та Відповідь ТОВ «Вигідна покупка» ОСОБА_1 на її звернення щодо строків виплати заробітної плати за час щорічної відпустки (а.с.245, т.1).

Згідно положень ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно положень ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.

Відповідно до статті 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Відповідно до статті 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Відповідно до статті 62 КЗпП України надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України).

Оплата роботи в надурочний час визначена статтею 106 КЗпП України.

За змістом статті 106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години.

У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

Згідно із частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про оплату праці» при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Частинами першою та другою статті 97 КЗпП України встановлено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок, посадових окладів працівникам, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Як встановлено судом позивач стверджує, що підприємство відповідача під час її звільнення з роботи 28 лютого 2025 не виплатило їй усі належні до виплати грошові суми, а саме не було виплачено компенсацію за надурочні години, які вона відпрацювала у період своєї роботи у ТОВ «Вигідна покупка» (з 22.08.2023 по 28.02.2025), тому вона має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь невиплачену роботодавцем суму грошової компенсації за надурочні години 54 912,44 грн, з яких 18 719,64 компенсація за надурочні години на посаді продавця, 36 192,80 грн. – компенсація за надурочні години на посаді касира. Період затримки розрахунку за надурочні години праці позивач просила обраховувати з моменту подання позову до суду до дня ухвалення рішення, виходячи з її середньоденної заробітної плати, розмір якої обраховано позивачем 1 716,93 грн.

Як встановлено судом позивач ОСОБА_1 працювала у ТОВ «Вигідна покупка з 22.08.2023 по 28.02.2025 на різних посадах: 1) з 22.08.2023 прийнята на посаду Продавець-консультант ТОВ «Вигідна покупка» з 22.08.2023 по 31.01.2024, тривалістю робочого тижня 20 годин, з посадовим окладом 7 080,00 грн; 2) з 01.05.2024 переведена на посаду Старший продавець – консультант підрозділу 2020 А м. Кривий Ріг, вул. Едуарда Фукса, 48-А, з посадовим окладом 9 150,00 грн; 3) з 08 травня 2024 року переведена на посаду Касир торгівельного залу підрозділу 2020 А м. Кривий Ріг, вул. Едуарда Фукса, 48-А, з посадовим окладом 10 190,00 грн, що підтверджено Витягами з наказів: №ЛФ000008133 від 21 серпня 2023 р; №ЛФ000002858 від 29 квітня 2024 року; №ЛФ000003549 від 08 травня 2024 року; №ЛФ000001556 від 28.02.2025.

Витягом з Наказу №ЛФ000001556 від 28.02.2025 про звільнення ОСОБА_1 з 28.02.2025 за ст.38 ЗКпП України за власним бажанням встановлено, що при звільненні було вирішено роботодавцем питання про виплату грошової компенсації за 9 невикористаних днів щорічної основної відпустки за період з 22.08.2023 по 28.02.2025 (а.с.57- зворот).

Відповідно до норм статті 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Відповідно до положень ст.30 Закону України «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

З розрахункового листка ОСОБА_1 за серпень 2023 року встановлено, що нею було відпрацьовано 8 днів (32 години) та після утримання обов`язкових платежів (військового збору та ПДФО) виплачено 5 120,85 грн заробітної плати.

З розрахункового листка за вересень 2023 року видно, що ОСОБА_1 було відпрацьовано 21 день (84 години). Нараховано до сплати 16 781,00 грн та після утримання податків до сплати 13 508,70 грн. Дати виплати: 07.09.2023 за період серпень 5 120,85 грн; 22.09.2023 за вересень 1 492,56 грн. Борг за підприємством на кінець 12015,99 грн.

За весь період роботи позивача, відповідачем до відзиву на позов суду було надано 19 розрахункових листків, починаючи з серпня 2023 по лютий 2025 року, якими встановлено, що роботодавцем зазначені такі дані: посада, оклад/тариф, період за який нарахована заробітна плата, відпрацьовані в кожному місяці дні та години, нараховані суми заробітної плати, суми премії, суми обов`язкових відрахувань, нараховані суми та суми до сплати після утримання податків, а також дати виплати заробітної плати.

Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, суд перевіривши розрахункові листки ОСОБА_1 за весь час її роботи у відповідача, встановив, що вони відповідають нормам ст.30 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до наказу Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» первинним обліковим документом є, зокрема, табелі обліку використаного робочого часу, розрахунково-платіжні відомості працівника.

Як зазначено вище розрахунково-платіжні відомості працівника, тобто розрахункові листки за кожен місяць роботи є первинним обліковим документом роботодавця, в яких Товариством була зазначена інформація щодо кількості відпрацьованих у місяці годин, та кількість робочих днів у відповідному місяці, при цьому суд звертає увагу, що позивач щомісяця отримувала розрахункові листки, в яких відображалася вся інформація про оплату праці, зокрема і відпрацьовані години, проте, отримуючи заробітну плату за фактично відпрацьований час, ОСОБА_1 зауважень, заперечень чи скарг щодо ведення обліку робочого часу та розміру нарахованої заробітної плати не висловлювала та не оскаржувала дії Товариства, щодо невиплати заробітної плати за надурочний час, пов`язаний з перевищенням норми тривалості робочого часу.

Відповідно до положень статті 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

За вимогами статті 58 КЗпП України при змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

Відповідно до положень статті 59 КЗпП України тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

Розрахунковими листками ОСОБА_1 також встановлено, що роботодавець кожен місяць роботи виплачував заробітну плату у розмірі посадового окладу відповідно займаній посаді та премію за підсумком роботи за місяць. При цьому, сума посадового окладу /тарифу виплачувалась у повному розмірі ОСОБА_1 при відпрацюванні нею всіх робочих змін відповідного місяцю.

Нормами статті 96 КЗпП України визначено , що системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників. Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, професійні стандарти та кваліфікаційні характеристики (за відсутності професійних стандартів). Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати. Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Відповідно до положень ст.29 Закону України «Про оплату праці» при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Отже, як видно з розрахункових листків, заробітна плата ОСОБА_1 на підприємстві відповідача складалася з її посадового окладу за займаною посадою та премії за підсумком роботи за місяць, при цьому, за весь період роботи у позивача не виникало жодних заперечень чи запитань щодо структури та складових нарахованої їй заробітної плати, зокрема невиплати заробітної плати за надурочний час.

З розрахункового листка за лютий 2025 року видно, що позивачем було відпрацьовано 20 днів (160 годин), було нараховано оклад: 10340 грн; 6 188,22 грн компенсація 9 днів відпустки; нарахована премія 13 100 грн, що разом складає 29 628,22 грн, з яких утримано податків 6 814,49 грн та до сплати – 22 813,73 грн. У цьому листі зазначені дати виплати заробітної плати: 07.02.2025 – за січень 2025 – 9 196,70 грн; 21.02.2025 – лютий 2025 -3 980,90; 28.02.2025 – лютий - 2025 8 745,83 грн; 07.03.2025 - лютий 2025 - 10 087,00 грн. Всього виплачено 32 010,43 грн (а.с.55-зворот).

Окрім того, після звільнення з роботи позивач ОСОБА_1 також не зверталася до відповідача з питанням щодо невиплати їй заробітної плати за надурочний час.

Єдиним зверненням до колишнього роботодавця було звернення ОСОБА_1 29.01.2026 електронною поштою з вимогою виплати середнього заробітку за час затримки виплати відпускних, яка зокрема була обґрунтована тим, що в період часу з 02.01.2025 по 16.01.2025 вона знаходилась у відпустці, однак в порушення вимог ст.115 КЗпП України заробітна плата за відпустку була виплачена їй тільки 07.01.2025 (а.с.243, т.1). На зазначене звернення 11.02.2026 Товариством було надано вичерпну письмову відповідь із роз`ясненням порушених у запиті питань (а.с.245, т.1). В подальшому, у лютому 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИГІДНА ПОКУПКА» про визнання дій щодо затримки виплати відпускних протиправними, стягнення середньої заробітної плати за час затримки виплати відпускних у розмірі визначеному судом, виходячи з принципу ефективного захисту порушеного права. Рішенням суду від 20 липня 2026 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено. Рішення не набрало законної сили, оскільки переглядається в апеляційному порядку Дніпровським апеляційним судом.

Відповідно до положень статті 69 КЗпП України на підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов`язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

Зокрема позивачем до позовної заяви було додано копії документів без назви, які скоріш за все це табелі обліку робочого часу на підприємстві відповідача за жовтень, листопад, грудень, січень, серпень, вересень – рік не зазначено, з яких вбачається, що працівники Товариства працювали позмінно, зокрема з цих документів видно, що ОСОБА_1 , як і інші працівники працювала змінами по три дні поспіль з вихідними днями після кожної зміни також по три дні (а.с.13- 16).

Відповідно до положень частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Як встановлено судом на підставі досліджених доказів наявних в матеріалах справи позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що за період її роботи у відповідача вона працювала в надурочний час і від роботодавця не отримувала оплату своєї праці за надурочний час, яка ж до того не була виплачена їй при звільненні, що є підставою для застосування положень ст.117 КЗпП України.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

В межах трудового спору доказування обсягу виконаної роботи, її тривалості, часу виконання завдань чи залучення працівника у певні періоди (зокрема, в нічний або святковий час) здійснюється виключно на підставі первинних облікових документів - табелів обліку робочого часу, розрахункових листків, розпоряджень про залучення до понаднормової роботи, відомостей про оплату праці тощо.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про нарахування та стягнення невиплаченої заробітної плати за надурочний час, пов`язаний з перевищенням норми тривалості робочого часу та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з недоведеністю, необґрунтованістю та суперечливістю заявлених позовних вимог (позивач у додаткових поясненнях стверджує, що предметом прозову є не встановлення факту надурочних робіт як такого, а є відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні, саме за невиплату грошових сум за надурочні роботи).

Таким чином, посилання позивача на власні розрахунки або посилання на виконання роботи понаднормово не може вважатися доказом роботи надурочно, у розумінні трудового законодавства, а отже, не створює правових підстав для нарахування та виплати відповідних сум.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору залишаються за ОСОБА_1 .

Керуючись 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 279, 280-284, 287, 354, 355 ЦПК України, суд,

Вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вигідна покупка» про виплату грошової компенсації залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2

Відповідач:

Пилипенко Товариство з обмеженою відповідальністю «Вигідна покупка», ЄДРПОУ 41130363, місцезнаходження: Полтавська область, Полтавський район, смт Опашня (3), вул. Свято-Михайлівська, 3 б.

Повне судове рішення складено 13 жовтня 2026 року.

Суддя І.Б. Малаховська