Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №185/9530/26 — Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/9530/26

Провадження № 2/185/8823/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 жовтня 2026 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Головіна В.О. з участю секретаря судового засідання Довгопол А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Богданівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Промислова товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на домоволодіння

В С Т А Н О В И В

05 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Богданівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Промислова товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на домоволодіння та просив визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23 березня 2001 року № 03/12, укладений між ним та ОСОБА_2 і зареєстрований на товарній біржі, а також визнати за ним право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Судові витрати просив залишити за ним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що за вказаним договором придбав у ОСОБА_2 домоволодіння, повністю сплатив обумовлену договором ціну, отримав будинок та ключі від нього. Продавець звільнив будинок. Сторони виконали договір, однак нотаріально його не посвідчили, оскільки оформляли відчуження майна через товарну біржу.

За твердженням позивача, з часу придбання, тобто з 2001 року він постійно користується домоволодінням для проживання, утримує його та сплачує комунальні платежі.

Відсутність нотаріального посвідчення договору перешкоджає оформленню речового права. Позивачу відомо про смерть продавця, проте дата смерті та відомості про його спадкоємців йому невідомі, у зв`язку з чим відповідачем зазначено сільську раду.

Представник позивача подала заяву про розгляд справи від 07.10.2026 року через канцелярію суду в якій просила слухати справу за її відсутності. Позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала та просила задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав повністю.

Представник третьої осорби у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, суд дійшов таких висновків.

23 березня 2001 року між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем укладено договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_2 . Договір зареєстрований 23.03.2001 року.

Належність відчужуваного майна продавцю підтверджується. Погодження предмета і ціни, сплата покупцем коштів та передання йому майна підтверджуються пункти договору купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_3 .

Склад домоволодіння, його загальна та житлова площі встановлені згідно з технічним паспортом. Тотожність адрес « АДРЕСА_1 » і « АДРЕСА_1 » підтверджується рішенням № 76328473 від 28.11.2025 року.

Позивач в повному обсязі сплатив грошові кошти ОСОБА_3 за купівлю житлового будинку, а ОСОБА_3 звільнив будинок та передав позивачу ключі.

Заперечень або зауважень ніхто із сторін договору купівлі - продажу не заявляв. На сьогоднішній день позивач продовжує вже 25 років володіти зазначеним домоволодінням та використовує будинок для постійного проживання, регулярно оплачує комунальні платежі та утримує його в належному санітарно - технічному стані.

Жодних скарг або претензій від будь-яких фізичних або юридичних осіб на його адресу не надходило.

Незважаючи на вказане, на теперішній час неможливо внести відомості в Єдиний державний реєстр нерухомого майна стосовно права власності на нерухоме майно, яке було посвідчено Промисловою товарною біржею, оскільки на час укладення договору купівлі - продажу житлового будинку у 23.03.2001 року також був чинним Закон України «Про товарну біржу», відповідно до якого, правочини зареєстровані на біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягали.

Тому, із-за існуючих протиріч правових норм, позивач змушений звернутися до суду з позовною заявою про визнання договору купівлі продажу житлового будинку дійсним та визнання за ним права власності.

Як відомо позивачу, продавець ОСОБА_2 , який має відповідати за позовом, помер дуже давно, однак коли саме позивачу невідомо. Правонаступники продавця – ОСОБА_2 позивачу також невідомі, позов пред`явлено до органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади.

Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК України розгляд справи здійснюється на засадах змагальності та в межах заявлених вимог, а учасники доводять обставини, на які посилаються. Відсутність відповідача не звільняє позивача від доказування. За статтею 89 цього Кодексу жоден доказ не має для суду наперед установленої сили.

Статті 41, 55 Конституції України гарантують захист права власності та можливість його судового захисту. Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа вправі захищати порушене, невизнане або оспорюване цивільне право належним способом, зокрема шляхом його визнання.

За статтею 58 Конституції України, статтею 5 та пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правова оцінка укладення договору 23 березня 2001 року здійснюється за законодавством, яке діяло на той час. Тому до форми, умов укладення договору та наслідків недодержання нотаріальної форми застосовуються відповідні положення ЦК Української РСР 1963 року. Стаття 220 ЦК України 2003 року не є матеріально-правовою підставою для визнання дійсним цього договору.

Статті 153, 224 ЦК УРСР пов`язували укладення договору з досягненням згоди щодо його істотних умов у необхідній формі та визначали обов`язки продавця передати майно у власність покупця, а покупця — прийняти майно і сплатити погоджену ціну. Стаття 128 цього Кодексу встановлювала загальне правило про виникнення права власності у набувача з моменту передання речі, якщо інше не передбачалося законом або договором.

Стаття 227 ЦК УРСР вимагала нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу жилого будинку, якщо хоча б однією зі сторін був громадянин, та передбачала реєстрацію договору у виконавчому комітеті місцевої ради. Недодержання вимоги про нотаріальну форму тягло передбачені законом наслідки недійсності.

Водночас стаття 15 Закону України «Про товарну біржу» у редакції, чинній на дату укладення договору, передбачала звільнення зареєстрованих біржових угод від нотаріального посвідчення. Застосування цього положення потребує встановлення відповідності операції всім передбаченим законом ознакам біржової угоди, зокрема щодо її учасників, предмета та своєчасної реєстрації. Самого найменування договору як біржового для цього недостатньо.

Для випадку, коли договір потребував нотаріального посвідчення, частина друга статті 47 ЦК УРСР допускала його судове визнання дійсним за умови повного або часткового виконання однією стороною та ухилення іншої сторони від нотаріального оформлення. Після такого рішення подальше нотаріальне оформлення не вимагалося.

Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2024 року у справі № 190/1778/22 наголосив на необхідності встановлення як виконання угоди, так і ухилення іншої сторони від її нотаріального оформлення. Отже, висновок про наявність підстав для застосування статті 47 ЦК УРСР має спиратися на докази конкретної поведінки сторони, а не лише на факт відсутності нотаріального посвідчення.

Суд установив, що позивач виконав договір, сторони погодили його істотні умови, однак своєчасно продавець нотаріально не оформив договір. Тому передбачені частиною другою статті 47 ЦК УРСР підстави для визнання договору дійсним наявні.

За статтями 328, 392 ЦК України судовий захист шляхом визнання права власності передбачає встановлення законної підстави набуття права та обставин його оспорювання чи невизнання або втрати правовстановлювального документа. Саме лише тривале користування будинком не замінює встановлення відповідної підстави набуття права.

Суд перевірив належність відповідача у спірних правовідносинах. Продавець ОСОБА_2 помер. Правові підстави участі саме Богданівської сільської ради як відповідача полягають у тому, що саме відповідач прийняв рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій будинку. Будинок розташований саме на території Богданівської сільської ради.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.

У відповідності до п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, даний Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки договір купівлі-продажу сторонами було укладено у 2001 році, суд повинен застосовувати відповідні положення Цивільного кодексу УРСР, що діяли на момент укладення договору.

Положеннями ст. 47 ЦК УРСР передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2ст. 48 цього Кодексу.

Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконувала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Статтею 48 ЦК УРСР передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах. Якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

У відповідності до вимог ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК УРСР передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 27 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.1991 року біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

На дату укладання договору купівлі-продажу, товарні біржі в Україні реєстрували подібні договори, посилаючись на ст. ст.3,15,17 Закону України «Про товарні біржі».

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 3ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Як зазначено в п. 1.5 Розділу 1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.98 № 121, яка була чинною на час укладення сторонами відповідного договору купівлі-продажу та яка визначала порядок здійснення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в Україні, - державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до п. 9 Додатку 1 до вказаної Інструкції, - договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею, віднесено до переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна.

Оскільки на момент укладення договору сторони керувались положеннями спеціального законодавства щодо укладення договорів на товарній біржі, під час оформлення договору купівлі-продажу сторони були ознайомлені з його умовами, ніяких претензій з питання оформлення договору не виникало; договір було укладено з дотриманням вимог діючого на той час законодавства, за спільною згодою сторін та на прийнятних для сторін умовах,умови договору сторонами повністю виконано, право власності позивача на придбане нерухоме майно зареєстроване відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення, зокрема з дотриманням вимог Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлового політики України від 09.06.98 № 121, вважаю, що суд повинен прийти до висновку, що позивач на законних підставах набув право власності на придбане майно і не в змозі розпоряджатися ним на власний розсуд з причин, що не залежать від нього, в зв`язку з чим вважаю, що право власності позивача підлягає захисту відповідно до ст. 16 ЦК України, а тому і звертаємося до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно із частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, відповідно до п. 2 якого дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він помякшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обовязків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 227 Української РСР Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Проте спеціальною нормою: ч. 2 та ч. 4 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», визначено, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами по вищезазначеній угоді було досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов, та вказаний правочин повністю виконаний сторонами.

На момент укладення угоди законодавством не було заборонено укладати та реєструвати договори куплі-продажу нерухомого майна на біржах. На даний час згідно чинного законодавства угоди щодо купівлі-продажу, міни нерухомого майна підлягають нотаріальному посвідченню.

Згідно з ч. 3 ст. 220 ЦК України, якщо одна сторона ухиляється від нотаріального посвідчення договору, суд може визнати його дійсним.

На підставі ст. 392 ЦК України, особа, яка вважає себе власником, але не може оформити це право, має право звернутися до суду.

Сукупність досліджених доказів підтверджує набуття позивачем спірного домоволодіння за виконаним договором, наявність передбачених законом підстав для визнання його дійсним та потребу в судовому підтвердженні права власності. Визнання за позивачем права власності на домоволодіння усуває встановлену правову невизначеність. Позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частина третя статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає умови визнання прав, що виникли до 1 січня 2013 року. Пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону передбачає судове рішення, яке набрало законної сили, як підставу для реєстрації відповідного речового права.

Враховуючи принцип диспозитивності та прямо висловлене позивачем прохання, понесені ним судові витрати слід залишити за ним. Підстав для їх стягнення з відповідача в межах заявленого позивачем розпорядження своїми процесуальними правами суд не вбачає.

Керуючись статтями 41, 55, 58 Конституції України, статтями 47, 128, 153, 224, 227 ЦК УРСР у застосовній до договору редакції, статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» у редакції на час укладення договору, статтями 5, 15, 16, 328, 392 та пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, статтями 3, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтями 4, 5, 12, 13, 76–81, 89, 141, 211, 223, 247, 258–259, 263–265, 268, 272, 280–284, 287–289, 352, 354–355 ЦПК України, суд —

У Х В А Л И В

Позов ОСОБА_1 до Богданівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, третя особа — Промислова товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на домоволодіння — задовольнити повністю.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений від 23.03.2001 року за № 03/12 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через Павлоградську товарну біржу щодо домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 , залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо оголошено лише вступну та резолютивну частини або справу вирішено без повідомлення (виклику) учасників, строк обчислюється з дня складення повного рішення. Право на апеляційне оскарження інших учасників та осіб, щодо прав чи обов`язків яких ухвалено рішення, визначається статтею 352 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне рішення не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження, якщо скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення, з урахуванням установленого законом порядку оскарження заочного рішення відповідачем.

Учасники справи

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса за позовом: АДРЕСА_4 .

Відповідач: Богданівська сільська рада Павлоградського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 04338865; адреса за позовом: 51464, Дніпропетровська область, Павлоградський район, село Богданівка, вулиця Українська, будинок 35а.

Третя особа: Промислова товарна біржа, код ЄДРПОУ 25799688; адреса за позовом: 51400, Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Горького, будинок 145.

Суддя: В. О. Головін