Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №912/486/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року м.Дніпро Справа № 912/486/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач у справі)

суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

за участю представників сторін у справі:

від Акціонерного товариства "Укрпошта" – Шкарупа О.В.

від фізичної особи-підприємця Буряка Ігоря Юрійовича – Войчук В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Акціонерного товариства "Укрпошта"

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.06.2026, суддя суду першої інстанції Закурін М.К., м. Кропивницький, повний текст рішення складено 23.06.2026

у справі № 912/486/26

за позовом Акціонерного товариства "Укрпошта" (м. Київ)

до фізичної особи-підприємця Буряка Ігоря Юрійовича (м. Олександрія Кіровоградської області)

про стягнення 995 482,80 грн

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

У березні 2026 року Акціонерне товариство "Укрпошта" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою, у якій просило стягнути з фізичної особи-підприємця Буряка Ігоря Юрійовича 548 791,80 грн пені та 446 691,00 грн штрафу, а всього 995 482,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем строку поставки товару за договором поставки від 19.03.2025 № 190325-13Е та заявкою на поставку від 13.05.2025 № 035823. Неустойку позивач нарахував на підставі пункту 5.2 договору та частини другої статті 231 Господарського кодексу України: пеню у розмірі 0,1 % вартості непоставленого товару за кожний день прострочення за періоди з 19.09.2025 по 30.10.2025 та з 11.11.2025 по 24.12.2025 і штраф у розмірі 7 % вартості товару за прострочення понад тридцять днів.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 22.06.2026 у справі № 912/486/26 у задоволенні позову відмовлено; витрати зі сплати судового збору у сумі 11 945,82 грн покладено на позивача.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач, отримавши заявку 21.05.2025, повинен був поставити товар протягом 120 календарних днів, тобто до 18.09.2025 включно, проте у визначений строк товар не поставив, чим порушив взяті на себе зобов`язання; прострочення кредитора у спірних правовідносинах відсутнє; неузгодженість між сторонами щодо технічних характеристик товару не впливає на факт несвоєчасної поставки.

Водночас суд виходив із того, що умова пункту 5.2 договору щодо розміру неустойки є відсильною до статті 231 Господарського кодексу України, який втратив чинність з 28.08.2025 на підставі Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб". Позивач нарахував пеню і штраф за період прострочення з 19.09.2025 по 24.12.2025, тобто поза межами дії частини другої статті 231 Господарського кодексу України. Застосувавши статтю 5 Цивільного кодексу України та статті 57, 60, 61 Закону України "Про правотворчу діяльність", суд дійшов висновку, що з 28.08.2025 сторони не можуть керуватися статтею 231 Господарського кодексу України у питанні розміру та підстав нарахування неустойки, а відсутність у законі та договорі визначення розміру неустойки після цієї дати свідчить про недосягнення сторонами згоди щодо її розміру за прострочення, яке мало місце після 28.08.2025.

Суд також урахував, що позивач як замовник закупівлі та ініціатор укладення договору при його укладенні 19.03.2025 не врахував положень уже прийнятого Закону № 4196-IX щодо втрати чинності Господарським кодексом України в період дії зобов`язань за договором і не скористався можливістю внести до договору відповідні зміни.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням, Акціонерне товариство "Укрпошта" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю і стягнути з відповідача 446 691,00 грн штрафу та 548 791,80 грн пені.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник посилається на принцип свободи договору (статті 3, 6, 627 Цивільного кодексу України) та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, і зазначає, що сторони, підписавши договір, вільно погодили умову пункту 5.2 про відповідальність постачальника у розмірі та порядку, визначених статтею 231 Господарського кодексу України; інших умов щодо відповідальності сторони одна одній не пропонували.

На думку апелянта, оскільки договір укладено 19.03.2025, коли Господарський кодекс України був чинним, правовідносини щодо сплати штрафних санкцій виникли в період його чинності й тривають до їх припинення, а тому до них мають застосовуватися положення частини другої статті 231 Господарського кодексу України. Посилання в договорі на статтю 231 цього Кодексу "без прив`язки до змін у законодавстві", за доводами скаржника, свідчить про погодження сторонами саме такого розміру санкцій, і ця домовленість залишається діючою незалежно від подальшої втрати чинності Кодексом.

Апелянт також посилається на презумпцію правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України) та відсутність судового рішення про визнання недійсним договору чи його пункту 5.2, на статті 549– 551 Цивільного кодексу України, статтю 230 Господарського кодексу України, а також на постанову Верховного Суду від 28.10.2025 у справі № 920/51/23 щодо дії нормативно-правових актів у часі. Скаржник вважає свій розрахунок неустойки арифметично правильним і таким, що не спростований відповідачем.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення.

Відповідач зазначає, що пункт 5.2 договору є відсильним щодо розміру та порядку нарахування штрафних санкцій, а з 28.08.2025 стаття 231 Господарського кодексу України не підлягає застосуванню, тому з цієї дати розмір і порядок нарахування санкцій договором не визначені. За розрахунком самого позивача прострочення почалося 19.09.2025, тобто після втрати чинності Господарським кодексом України. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, відповідач наголошує, що до події застосовується той закон, під час дії якого вона настала, а застосування скасованого закону до подій, що виникли після його скасування, суперечить принципу правової визначеності. Відповідач також звертає увагу на те, що проєкт договору розробив і оприлюднив у межах публічної закупівлі саме позивач.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

13.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства "Укрпошта", сформована в системі "Електронний суд".

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді – Висоцького А.М. (доповідач), суддів – Андрейчука Л.В., Вінніков С.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укрпошта" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.06.2026 у справі № 912/486/26; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; витребувано матеріали справи у Господарського суду Кіровоградської області; призначено справу до розгляду.

27.07.2026 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому також заявлено клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

25.08.2026 у справі оголошувалася перерва до 13.10.2026.

13.10.2026 участь у судовому засіданні взяли представники Акціонерного товариства "Укрпошта" – Шкарупа О.В. та фізичної особи-підприємця Буряка Ігоря Юрійовича – Войчук В.А.

Фактичні обставини, встановлені судом

19.03.2025 за результатами відкритих торгів (ідентифікатор закупівлі UA-2025-02-25-012586-a) між Акціонерним товариством "Укрпошта" (покупець) та фізичною особою-підприємцем Буряком Ігорем Юрійовичем (постачальник) укладено договір поставки № 190325-13Е (далі – договір). Договір і специфікацію до нього сторони підписали електронними підписами в сервісі "Вчасно".

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору постачальник зобов`язується поставити покупцю у власність товар, найменування, асортимент, кількість, ціна, вимоги до якості та технічні характеристики якого визначені у специфікації, а покупець – прийняти товар і оплатити його. Поставка здійснюється партіями за заявкою покупця у строк, передбачений специфікацією (пункт 4.2 договору); датою поставки є дата фактичного отримання товару покупцем (пункт 4.6 договору).

Згідно зі специфікацією (додаток 1 до договору) товаром є пересувний поштовий накопичувач 1200х800 мм у кількості 717 шт. за ціною 8 900,00 грн без ПДВ за одиницю на загальну суму 6 381 300,00 грн без ПДВ; постачальник зобов`язаний поставити товар протягом 120 календарних днів з моменту отримання заявки (пункт 9); договір діє до 31.12.2025 включно (пункт 10); розмір банківської гарантії становить 5 % ціни договору (пункт 2).

Розділом 5 договору сторони визначили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та договором (пункт 5.1); за порушення строків виконання зобов`язань або умов зобов`язань щодо якості товару постачальник несе відповідальність та сплачує покупцю штрафні санкції в розмірі та в порядку відповідно до статті 231 Господарського кодексу України (пункт 5.2).

Пунктом 8.10 договору передбачено, що з питань, які безпосередньо не врегульовані договором, сторони керуються чинним законодавством України; у випадку, якщо у зв`язку зі зміною законодавства України умови договору будуть суперечити вимогам чинного законодавства, сторони керуються нормами чинного законодавства. Договір може бути змінено сторонами у випадках, передбачених договором та законодавством, шляхом укладення додаткової угоди (пункт 8.7).

Заявку на поставку від 13.05.2025 № 035823 щодо 717 одиниць товару на суму 6 381 300,00 грн позивач надіслав відповідачеві через сервіс "Вчасно"; заявка вважається отриманою відповідачем 21.05.2025. Отже, останнім днем строку поставки було 18.09.2025.

Листом від 09.10.2025 № 1.27.002.001-36365-25 позивач вимагав від відповідача пояснень причин невиконання зобов`язань і надання графіка поставки. Листом від 13.10.2025 відповідач повідомив, що товар перебуває у виробництві, та запропонував поставку до 30.01.2026. Листом від 24.10.2025 № 1.27.002.001-37834-25 позивач відмовився від запропонованого графіка. Листом від 29.10.2025 № 412-1К позивач повідомив про неможливість прийняття товару в період з 31.10.2025 по 10.11.2025, у зв`язку з чим цей період виключено з розрахунку неустойки.

Листом від 13.11.2025 № 1.27.002.001-39589-25 позивач повідомив відповідача про стягнення гарантійного забезпечення у сумі 319 065,00 грн у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором, а листом від 01.12.2025 № 1.27.002.001-41478-25 – про розірвання договору в односторонньому порядку з 25.12.2025. Подальше листування сторін (лист від 21.10.2025 № 412-1К, заперечення відповідача від 15.11.2025 № 2025.11.15-1, претензія позивача від 10.12.2025 № 1.27.002.001-42432-25) свідчить про наявність між сторонами розбіжностей щодо технічних характеристик товару.

Товар відповідач позивачеві не поставив, що сторонами не заперечується.

Згідно з розрахунком позивача пеню у сумі 548 791,80 грн нараховано з вартості непоставленого товару 6 381 300,00 грн у розмірі 0,1 % за кожний день прострочення за періоди з 19.09.2025 по 30.10.2025 (42 дні – 268 014,60 грн) та з 11.11.2025 по 24.12.2025 (44 дні – 280 777,20 грн), а штраф у сумі 446 691,00 грн – у розмірі 7 % вартості товару за прострочення понад тридцять днів.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою цієї статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем строку поставки товару, який мав бути поставлений до 18.09.2025 включно, учасниками справи не оскаржується, тому відповідно до наведеної норми колегія суддів перевіряє рішення в частині підстав та розміру нарахованої неустойки.

Розглянувши матеріали справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, заперечення проти неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до статті 546 та пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з частиною першою статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі; правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, стягнення неустойки можливе лише за наявності її підстави та визначеного розміру, встановлених договором, укладеним у письмовій формі, або законом. Обов`язок довести наявність такої підстави та розміру за правилами статей 74, 76– 79 ГПК України покладається на кредитора, який заявляє відповідну вимогу.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. За частинами третьою, четвертою статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів; якщо буквальне значення слів і понять не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Пункт 5.2 договору не містить погодженого сторонами розміру пені чи штрафу у відсотках або в іншому вираженні та не відтворює змісту частини другої статті 231 Господарського кодексу України. Сторони визначили, що штрафні санкції сплачуються "в розмірі та в порядку відповідно до статті 231 Господарського кодексу України", тобто встановили не власний договірний розмір неустойки, а відсилання до законодавчої норми як джерела, що визначає розмір і порядок застосування санкцій.

Такий зміст умови узгоджується з іншими положеннями договору. Пунктом 5.1 договору сторони передбачили, що відповідальність за порушення договору настає відповідно до чинного законодавства України та договору, а пунктом 8.10 договору – що у разі зміни законодавства сторони керуються нормами чинного законодавства. Тобто за змістом договору в цілому сторони пов`язали відповідальність постачальника саме з чинним законодавством, а не з нормами, що втратили чинність.

Частина друга статті 231 Господарського кодексу України встановлювала розмір штрафних санкцій як законну неустойку для зобов`язань за участю суб`єктів господарювання державного сектора економіки, що застосовувалася "якщо інше не передбачено законом чи договором". Отже, пункт 5.2 договору не встановлював іншого, ніж передбачено законом, розміру санкцій, а лише підтверджував застосування законної неустойки, передбаченої цією нормою.

Доводи апелянта про те, що посилання на статтю 231 Господарського кодексу України зроблено "без прив`язки до змін у законодавстві", не ґрунтуються на тексті договору, який, навпаки, містить пряму вказівку на необхідність керуватися чинним законодавством у разі його зміни (пункт 8.10).

Колегія суддів також ураховує, що договір укладено за результатами публічної закупівлі, у якій позивач як замовник розробив та оприлюднив проєкт договору, а відповідач лише приєднався до запропонованих умов. За усталеним у практиці Верховного Суду правилом contra proferentem неясності у змісті умов договору тлумачаться проти сторони, яка їх запропонувала (постанова Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц). Тому ризик невизначеності умови пункту 5.2 договору після втрати чинності нормою, на яку вона відсилає, покладається на позивача.

Закон України від 09.01.2025 № 4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" опубліковано 27.02.2025, введено в дію 28.08.2025. Відповідно до частини третьої статті 17 цього Закону Господарський кодекс України визнано таким, що втратив чинність, з дня введення в дію цього Закону, тобто з 28.08.2025. Положень, які б передбачали подальше застосування статті 231 Господарського кодексу України до договорів, укладених до цієї дати, зазначений Закон не містить.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно зі статтею 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Неустойка є мірою цивільно-правової відповідальності, а право кредитора на неї виникає не з моменту укладення договору, а з моменту порушення боржником зобов`язання (стаття 549, частина перша статті 550, стаття 611 ЦК України). Пеня, крім того, нараховується за кожний день прострочення, тобто право на неї виникає щоденно впродовж усього періоду прострочення.

Як установлено судом, строк поставки товару сплинув 18.09.2025, а прострочення відповідача почалося 19.09.2025. Позивач нарахував пеню за періоди з 19.09.2025 по 30.10.2025 та з 11.11.2025 по 24.12.2025, а штраф – за прострочення понад тридцять днів, яке могло настати не раніше 19.10.2025. Отже, всі юридичні факти, з якими пов`язується виникнення права позивача на неустойку, настали після втрати чинності Господарським кодексом України.

Укладення договору 19.03.2025, тобто в період чинності Господарського кодексу України, не змінює наведеного висновку, оскільки момент виникнення договірного зобов`язання з поставки не збігається з моментом виникнення охоронного правовідношення щодо відповідальності за його порушення. Посилання апелянта на те, що правовідносини щодо сплати штрафних санкцій виникли в період чинності Господарського кодексу України, суперечать встановленим обставинам, за якими на час дії Кодексу порушення ще не відбулося.

Застосування частини другої статті 231 Господарського кодексу України до прострочення, яке настало після втрати ним чинності, означало б надання нормі, що втратила чинність, переживаючої (ультраактивної) дії, яка законом не передбачена. Колегія суддів зазначає, що постанова Верховного Суду від 28.10.2025 у справі № 920/51/23, на яку посилається апелянт, містить висновок про те, що до події, факту застосовується той закон, під час дії якого вони настали або мали місце, і цей висновок підтверджує правильність позиції суду першої інстанції, а не доводи скаржника.

Чинний Цивільний кодекс України, яким з 28.08.2025 регулюються відповідні відносини, не встановлює законної неустойки за порушення строку поставки товару у розмірі 0,1 % вартості товару за кожний день прострочення та штрафу 7 % вартості товару. Власного розміру неустойки, який би був погоджений сторонами у письмовій формі, договір також не містить. Отже, після 28.08.2025 відсутній як договірний, так і законний розмір неустойки, необхідний відповідно до частини другої статті 551 ЦК України для її стягнення.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пені та штрафу за період з 19.09.2025 по 24.12.2025 на підставі пункту 5.2 договору та частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Посилання апелянта на свободу договору та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, висновків суду першої інстанції не спростовують. Суд першої інстанції не обмежував свободу договору сторін і не ставив під сумнів погоджених ними умов, а встановив їхній зміст: сторони скористалися свободою договору саме у спосіб відсилання до законодавчої норми, і наслідки такого вибору, зокрема після втрати нормою чинності, несуть самі сторони. Крім того, на момент укладення договору Закон № 4196-IX вже був опублікований, а строк дії договору (до 31.12.2025) виходив за межі дати втрати чинності Господарським кодексом України, проте позивач як ініціатор укладення договору не скористався можливістю, передбаченою пунктом 8.7 договору, погодити з відповідачем конкретний розмір неустойки.

Доводи апелянта щодо презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) не стосуються предмета спору. Суд першої інстанції не визнавав договір чи його пункт 5.2 недійсним і не виходив з їх нікчемності; висновок суду ґрунтується на тлумаченні змісту дійсної умови договору та відсутності норми, до якої вона відсилає, на час порушення зобов`язання.

Посилання апелянта на статтю 230 Господарського кодексу України та на статті 549– 551 ЦК України також не свідчать про наявність підстав для задоволення позову: стаття 230 Господарського кодексу України втратила чинність одночасно зі статтею 231 цього Кодексу, а положення статей 549– 551 ЦК України, як зазначено вище, вимагають, щоб розмір грошової неустойки був встановлений договором або актом цивільного законодавства, чого у спірних правовідносинах немає.

Арифметична правильність розрахунку позивача за відсутності правової підстави для нарахування неустойки у визначеному ним розмірі значення для вирішення спору не має.

Колегія суддів також зауважує, що відсутність підстав для стягнення неустойки не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності за порушення договору в цілому і не позбавляє позивача права на захист своїх інтересів в інший спосіб, передбачений законом, зокрема шляхом стягнення збитків за умови їх доведення (стаття 623 ЦК України). Позивач також реалізував право на отримання суми забезпечення виконання договору в розмірі 319 065,00 грн.

У тексті оскаржуваного рішення позивача в окремих місцях помилково найменовано "АТ "Українська залізниця"" замість "АТ "Укрпошта"". Ця помилка є очевидною опискою, оскільки в інших частинах рішення, зокрема у вступній та резолютивній, позивача зазначено правильно. Описка не впливає на правильність вирішення спору по суті та може бути виправлена судом першої інстанції в порядку статті 243 ГПК України.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Висновки апеляційного господарського суду

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять неправильності чи незаконності ухваленого ним рішення. Будь-яких підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.06.2026 у справі № 912/486/26 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – залишенню без задоволення із віднесенням витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на апелянта відповідно до статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрпошта" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.06.2026 у справі № 912/486/26 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.06.2026 у справі № 912/486/26 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 14.10.2026.

Головуючий суддя Висоцький А.М.

Судді Андрейчук Л.В.

Вінніков С.В.