Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №904/3260/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року м.Дніпро Справа № 904/3260/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач у справі)

суддів: Андрейчука Л.В., Левшиної Г.В.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

за участю представників сторін у справі:

від Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" – Березка Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юні Стоун Плент"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026, суддя суду першої інстанції Новікова Р.Г., м. Дніпро, повний текст рішення складено 31.07.2026

у справі № 904/3260/26

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" (м. Коростень Житомирської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юні Стоун Плент" (м. Дніпро)

про стягнення 426 044,70 грн

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

У червні 2026 року Товариство з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юні Стоун Плент" 367 255,92 грн основного боргу, 15 122,89 грн 3 % річних та 43 665,89 грн інфляційних втрат, а всього 426 044,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання з відшкодування витрат на оплату залізничного тарифу за відправками товару відповідача, понесених позивачем на підставі договору про відшкодування витрат від 20.11.2024 № 20-11/24.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, справу визнано малозначною, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Ухвалою від 03.07.2026 задоволено клопотання відповідача, продовжено йому строк для подання відзиву на позов до 08.07.2026 включно та призначено судове засідання.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 у справі № 904/3260/26 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юні Стоун Плент" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" 367 255,92 грн боргу, 15 122,89 грн 3 % річних, 43 665,89 грн інфляційних втрат та 5 112,54 грн витрат зі сплати судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач у період з 26.11.2024 по 28.11.2024 сплатив залізничний тариф за відправками товару відповідача на загальну суму 367 255,92 грн, що підтверджується залізничними накладними та переліками Філії "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця"; сторони підписали акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2024 № 3080 на зазначену суму; рахунок на оплату від 31.12.2024 № 446 відповідач отримав 31.12.2024, а тому строк відшкодування витрат, визначений пунктом 3.3 договору, сплив. Доводи відповідача про відсутність у начальника відділу залізничних перевезень Тузинського А.В. повноважень на отримання рахунку суд відхилив, оскільки ця особа підписувала від імені відповідача залізничні накладні та акт № 3080.

Суд першої інстанції перевірив розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат і визнав їх арифметично правильними. Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про зменшення цих сум, суд послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, про те, що три проценти річних є мінімальним розміром процентів, встановленим законом, і зменшенню не підлягають, а інфляційні втрати не є штрафною санкцією і не можуть бути зменшені судом.

Суд також відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення на 6 місяців з огляду на недоведеність виняткових обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та у задоволенні заяви відповідача про залучення до участі у справі Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі – АРМА) як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Документи, подані відповідачем 20.07.2026 разом із поясненнями (ухвали слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва про арешт майна відповідача та передачу його в управління АРМА, довідку від 03.11.2025 про залишок коштів на рахунку, наказ від 01.04.2025 № 25/4/1-К про призупинення дії трудових договорів та тимчасове зупинення діяльності підприємства тощо), суд першої інстанції на підставі частини восьмої статті 80 ГПК України до розгляду не прийняв як подані з пропуском встановленого судом строку без обґрунтування неможливості їх своєчасного подання.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юні Стоун Плент" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, а у разі непогодження з цими доводами – зменшити розмір 3 % річних та інфляційних втрат до 5 % від заявленої суми та надати відстрочення виконання рішення на 6 місяців.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що строк оплати за договором не настав, оскільки позивач не довів належного вручення відповідачеві рахунку № 446: на рахунку відсутня печатка відповідача, у матеріалах справи немає документів на підтвердження повноважень Тузинського А.В. діяти від імені відповідача, а договір з боку відповідача підписаний директором, тому, на думку апелянта, здійснювати його виконання могла виключно ця особа. Відтак, за доводами скаржника, на момент звернення з позовом право позивача порушене не було.

Апелянт також посилається на своє скрутне матеріальне становище: на його корпоративні права, вантажні вагони, транспортні засоби, спеціальну техніку та нерухоме майно ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва накладено арешт, майно передано в управління АРМА; з 01.04.2025 підприємство не здійснює господарської діяльності, кошти на його рахунках відсутні. Ці обставини, на думку скаржника, є підставою для відстрочення виконання рішення, а також – з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, – для зменшення 3 % річних та інфляційних втрат до 5 % від заявленої суми.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його доводам і доказам, чим порушив статті 50, 51, 73, 74, 76– 79, 86, 236 ГПК України, та неправильно застосував статті 11, 526, 626 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Позивач зазначає, що скаржник не заперечує наявності та розміру заборгованості; отримання рахунку підтверджується власноручним написом і підписом начальника відділу залізничних перевезень відповідача Тузинського А.В., який також підписував залізничні накладні та разом із директором відповідача – акт № 3080; рахунок за своєю природою не є первинним документом і має інформаційний характер.

Щодо відстрочення виконання рішення позивач вказує, що арешт накладено лише на окремо визначене майно відповідача, доказів відсутності в нього інших коштів і майна не надано, а у червні 2026 року відповідач повністю розрахувався з іншим своїм кредитором на суму 1 121 981,02 грн. Щодо зменшення 3 % річних та інфляційних втрат позивач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

06.08.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Юні Стоун Плент", сформована в системі "Електронний суд".

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді – Висоцького А.М. (доповідач), суддів – Андрейчука Л.В., Левшиної Г.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юні Стоун Плент" залишена буз руху, наданий строк для усунення недоліків – оплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Після усунення недоліків, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юні Стоун Плент" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 у справі № 904/3260/26; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; витребувано матеріали справи у Господарського суду Дніпропетровської області.

26.08.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

13.10.2026 участь у судовому засідання взяв представник Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" – Березка Р.М.

Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином.

Відповідно до частин другої-третьої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є необов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2026, якою призначено справу № 908/3260/26 до розгляду на 13.10.2026 о 10 год. 30 хв., була отримана в електронному кабінеті Товариства з обмеженою відповідальністю "Юні Стоун Плент" - 18.08.2026.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 13.10.2026, не визнавалася апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні в матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юні Стоун Плент" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 у справі № 904/3260/26, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юні Стоун Плент" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 у справі № 904/3260/26, не дивлячись на відсутність представників окремих учасників справи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом

20.11.2024 між Товариством з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юні Стоун Плент" (сторона 2) укладено договір про відшкодування витрат № 20-11/24 (далі – договір).

Згідно з пунктами 1.1, 1.2 договору сторона 2 відшкодовує стороні 1 понесені нею витрати, пов`язані з виконанням стороною 1 функцій відправника товару сторони 2 залізничним рухомим складом, що включають, зокрема, але не виключно, витрати по сплаті залізничного тарифу, понесені стороною 1 внаслідок здійснення відправлення товарів сторони 2. Відшкодування витрат проводиться стороною 2 в порядку та строки, визначені розділом 3 договору.

Пунктами 2.1, 2.2 договору передбачено, що сторона 1 має право вимагати перерахування стороною 2 коштів за понесені нею фактичні витрати, пов`язані з оплатою залізничного тарифу, та зобов`язана подавати стороні 2 відповідні акти надання послуг із зазначенням розміру відшкодування залізничного тарифу, які підлягають підписанню сторонами.

Відповідно до пунктів 3.1– 3.4 договору сторона 2 здійснює оплату витрат згідно з поданими стороною 1 рахунками; розмір витрат визначається виходячи з розміру фактично оплаченого стороною 1 залізничного тарифу; термін оплати – протягом 10 (десяти) банківських днів з дня отримання рахунку на оплату; оплата здійснюється в безготівковій формі на розрахунковий рахунок сторони 1.

Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2025; закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (пункт 5.1 договору).

Як зазначав позивач і не заперечував відповідач, укладення договору було зумовлене тим, що відповідач не мав можливості самостійно сплатити залізничний тариф через арешт його банківських рахунків на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16.11.2024 у справі № 757/53858/24-к.

У період з 26.11.2024 по 28.11.2024 позивач сплатив залізничний тариф за відправками товару відповідача за залізничними накладними № 34491183, № 34488650, № 34488643, № 34488395, № 34487637, № 34487645, № 34487652, № 34488783 від 26.11.2024, № 34504696 від 27.11.2024, № 34519785, № 34520197, № 34519769, № 34519751, № 34519777 від 28.11.2024, у яких відправником вантажу зазначено відповідача, а платником – позивача. Розмір тарифу з урахуванням ПДВ підтверджено переліками Філії "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця" № 20241126 від 26.11.2024, № 20241127 від 27.11.2024, № 20241128 від 28.11.2024. Загальна сума фактично сплаченого позивачем тарифу становить 367 255,92 грн. Залізничні накладні з боку відправника (графа 55) підписані начальником відділу залізничних перевезень відповідача Тузинським А.В.

31.12.2024 сторонами складено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 3080, відповідно до якого виконавцем надано, а замовником прийнято послуги з організації перевезення вантажів на загальну суму 367 255,92 грн, у тому числі ПДВ 61 209,32 грн; в акті зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають. З боку відповідача акт підписаний директором Костирою Л.П. та скріплений печаткою відповідача, а також містить підпис Тузинського А.В.

Позивач виставив відповідачеві рахунок на оплату від 31.12.2024 № 446 на суму 367 255,92 грн, на якому міститься напис "Отримано 31.12.2024 р. Начальник відділу залізничних перевезень ТОВ "Юні Стоун Плент" Тузинський А.В." та проставлено підпис.

Доказів відшкодування позивачеві зазначених витрат повністю або частково матеріали справи не містять.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував 3 % річних у розмірі 15 122,89 грн за період з 16.01.2025 по 31.05.2026 та інфляційні втрати у розмірі 43 665,89 грн за період з лютого 2025 року по квітень 2026 року.

Ухвала суду першої інстанції від 10.06.2026 про відкриття провадження у справі доставлена до електронного кабінету відповідача 10.06.2026 о 20:35 і в силу пункту 2 частини шостої статті 242 ГПК України вважається врученою 11.06.2026. Строк для подання відзиву за клопотанням відповідача продовжено до 08.07.2026 включно. Відзиву на позов у цей строк відповідач не подав; 20.07.2026 він подав письмові пояснення з доданими до них документами.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою цієї статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, заперечення проти неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт сплати позивачем залізничного тарифу за відправками товару відповідача на суму 367 255,92 грн підтверджено залізничними накладними та переліками Філії "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця". Обсяг і розмір цих витрат відповідач визнав, підписавши в особі свого директора акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2024 № 3080, скріплений печаткою відповідача, без будь-яких зауважень. Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі відповідач не заперечував факту сплати позивачем тарифу, розміру витрат, що підлягають відшкодуванню, не надав контррозрахунку та доказів відшкодування цих витрат.

Доводи апелянта про ненастання строку оплати у зв`язку з неналежним врученням рахунку колегія суддів відхиляє.

Пунктом 3.3 договору початок перебігу строку оплати пов`язаний з отриманням рахунку. Рахунок від 31.12.2024 № 446 містить власноручний напис про його отримання 31.12.2024 начальником відділу залізничних перевезень відповідача Тузинським А.В. та підпис цієї особи. Саме ця особа від імені відповідача як вантажовідправника підписувала залізничні накладні, на підставі яких позивач сплатив тариф, а також акт № 3080 поряд із директором відповідача. Тобто Тузинський А.В. безпосередньо здійснював від імені відповідача дії з виконання договору, і ці дії відповідачем схвалювалися, зокрема підписанням директором акта № 3080 того самого дня, коли було отримано рахунок.

Отримання рахунку не є правочином і не потребує спеціальних повноважень на його вчинення: рахунок не є первинним документом, не породжує, не змінює і не припиняє прав та обов`язків сторін, а лише фіксує момент, з якого обчислюється строк виконання вже існуючого грошового зобов`язання. Відповідач не стверджував, що Тузинський А.В. не був його працівником або не обіймав зазначеної посади, і не надав доказів, які б спростовували факт отримання ним рахунку.

Твердження апелянта про те, що виконувати договір могла виключно особа, яка його підписала, не ґрунтується на законі: підписання договору керівником юридичної особи не означає, що всі дії з його виконання (підписання накладних, актів, отримання документів, здійснення платежів) мають вчинятися особисто цим керівником. Відсутність на рахунку печатки відповідача також не спростовує факту його отримання, оскільки законодавство не встановлює обов`язку проставляння печатки на документі для підтвердження його отримання.

До того ж Велика Палата Верховного Суду постановою від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц сформувала правову позицію, що договір вчинений представником з перевищенням повноважень, може бути визнаний недійсним у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17.

Колегія суддів також зауважує, що навіть за умови недоведеності отримання рахунку відповідач не звільнявся б від обов`язку відшкодувати витрати, обсяг яких він сам визнав в акті № 3080, а строк виконання цього обов`язку визначався б за правилами частини другої статті 530 ЦК України. Тому висновок апелянта про те, що на момент звернення з позовом право позивача не було порушене, є безпідставним.

Суд першої інстанції визначив, що відповідач повинен був відшкодувати витрати до 10.01.2025 включно, тоді як позивач нарахував 3 % річних та інфляційні втрати з 16.01.2025, тобто з пізнішої дати. Зазначене узгоджується з межами позовних вимог і не порушує прав відповідача.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази з урахуванням стандарту вірогідності доказів підтверджують наявність у відповідача простроченої заборгованості у розмірі 367 255,92 грн.

Щодо доказів, поданих відповідачем з пропуском встановленого строку

Відповідно до частини третьої статті 80 ГПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Згідно з частиною восьмою цієї статті докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Частиною четвертою статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як встановлено судом першої інстанції, строк для подання відзиву було продовжено за клопотанням самого відповідача до 08.07.2026 включно, проте відзиву у цей строк відповідач не подав, а документи на обґрунтування своїх заперечень та клопотань подав лише 20.07.2026 без клопотання про поновлення строку та без обґрунтування причин його пропуску. Більшість цих документів (ухвали слідчих суддів 2024–2025 років, наказ від 01.04.2025, довідка від 03.11.2025) існувала задовго до відкриття провадження у справі.

В апеляційній скарзі відповідач не оскаржує висновку суду першої інстанції про неприйняття зазначених доказів, не наводить причин неможливості їх своєчасного подання та не заявляє клопотання про їх прийняття судом апеляційної інстанції. Отже, суд першої інстанції правомірно не прийняв ці докази до розгляду, а підстави для їх дослідження судом апеляційної інстанції відсутні.

Щодо зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку посилається апелянт, дійшла висновку про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних. Водночас у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 Велика Палата Верховного Суду, розвиваючи цей висновок, зазначила, що при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, суд обмежений нормою частини другої статті 625 ЦК України; три проценти річних є мінімальним розміром процентів, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, а тому проценти річних, нараховані в цьому розмірі, зменшенню не підлягають. Інфляційні втрати не є штрафною санкцією чи платою за користування коштами, а входять до складу грошового зобов`язання, у зв`язку з чим суд не може зменшити їх розмір.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач нарахував проценти річних саме у мінімальному розмірі, встановленому частиною другою статті 625 ЦК України. Зменшення 3 % річних та інфляційних втрат до 5 % від заявленої суми, про яке просить апелянт, суперечить наведеним положенням закону та висновкам Великої Палати Верховного Суду. Крім того, обставини, на які посилається апелянт як на підставу для такого зменшення, не підтверджені належними доказами, прийнятими судом до розгляду. Тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні відповідного клопотання.

Щодо відстрочення виконання рішення

Відповідно до частин першої, третьої – п`ятої статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Відстрочення виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, і може бути надане лише у виняткових випадках за доведеності заявником обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Обов`язок доведення таких обставин покладається на особу, яка звертається із заявою.

Як зазначено вище, докази, на які відповідач посилався на обґрунтування свого скрутного фінансового становища, подані з порушенням встановленого строку та судом не прийняті. Посилання відповідача на незадовільний фінансовий стан саме по собі не є обставиною, що свідчить про неможливість виконання рішення, оскільки обов`язковість судового рішення, передбачена пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України та статтею 326 ГПК України, не залежить від наявності чи відсутності у боржника коштів (постанова Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17).

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва від 17.12.2025 у справі № 757/62534/25-к та від 08.07.2026 у справі № 757/36036/26-к частину арештів майна відповідача та порядок збереження речових доказів шляхом передачі їх в управління АРМА скасовано. Відповідач також не надав доказів того, що після спливу строку відстрочення його фінансовий стан зміниться настільки, що дасть змогу виконати рішення.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для відстрочення виконання рішення. Відповідач не позбавлений права у разі виникнення та документального підтвердження обставин, передбачених статтею 331 ГПК України, звернутися із відповідною заявою до суду першої інстанції на стадії виконання рішення.

Щодо інших доводів апеляційної скарги

Посилаючись на порушення судом першої інстанції статей 50, 51 ГПК України, апелянт не навів жодних доводів на спростування висновків суду щодо відсутності підстав для залучення АРМА до участі у справі як третьої особи. Колегія суддів погоджується з цими висновками, оскільки управління арештованими активами не є тотожним праву власності, не змінює титулу власника та не перетворює АРМА на учасника спірних договірних правовідносин сторін (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.05.2025 у справі № 903/421/24), а рішення у цій справі не може вплинути на права або обов`язки АРМА щодо однієї зі сторін.

Колегія суддів також зауважує, що у мотивувальній частині оскаржуваного рішення у висновку щодо задоволення вимог про стягнення 3 % річних помилково зазначено суму "43665 грн 89 коп." замість "15122 грн 89 коп.". Ця помилка є очевидною опискою, оскільки в інших частинах рішення, зокрема в резолютивній, сума 3 % річних зазначена правильно – 15 122,89 грн. Описка не впливає на правильність вирішення спору по суті та може бути виправлена судом першої інстанції в порядку статті 243 ГПК України.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до загальних посилань на практику Європейського суду з прав людини та рішення Конституційного Суду України без їх співвіднесення з обставинами цієї справи, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Висновки апеляційного господарського суду

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять неправильності чи незаконності ухваленого ним рішення. Будь-яких підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 у справі № 904/3260/26 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – залишенню без задоволення із віднесенням витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на апелянта відповідно до статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281– 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юні Стоун Плент" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 у справі № 904/3260/26 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 у справі № 904/3260/26 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 14.10.2026

Головуючий суддя Висоцький А.М.

Судді Андрейчук Л.В.

Левшина Г.В.