Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №904/1086/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2026 м.Дніпро справа №904/1086/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кучеренко О.І. (доповідач)

суддів: Демчини Т.Ю., Стефанів Т.В.

з секретарем судового засідання Ігнатенко Г.В.

за участю представників позивача: Марковська В.В., Жердєв О.А.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтиз» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2026 (суддя Васильєв О.Ю.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЯСНО+» (04119, м. Київ, вул. Ґарета Джонса, буд. 8, літера 20Д; код ЄДРПОУ 45179093)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтиз», (52500, м. Синельникове, вул.Кирпична, буд. 13; код ЄДРПОУ 34195668)

про стягнення 1349 870 грн 82 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовної заяв.

ТОВ «ЯСНО+» звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтиз» про стягнення 1349870 грн 82 коп. заборгованості за договором постачання електричної енергії споживачу №777052107667ПВ від 01.10.2024, у тому числі: 1321025 грн 94 коп. – заборгованість, 16364 грн 23 коп. – 3 % річних, 12480 грн 65 коп. – інфляційні втрати).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором про постачання електричної енергії споживачу від 01.10.2024 №777052107667ПВ, який укладений між позивачем як постачальником та відповідачем як споживачем на умовах публічної комерційної пропозиції «Вільна (строкова)» постачальника електричної енергії Товариства з обмеженою відповідальністю «ЯСНО+», що є додатком до вказаного договору.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2026 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтиз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЯСНО+» 1321025 грн 94 коп. заборгованості, 16364 грн 23 коп. 3% річних, 12480 грн 65 коп. інфляційних втрат та 16198 грн 45 коп. витрат по сплаті судового збору. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «ЯСНО+» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 33 грн 34 коп., як надмірно сплачений.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено договір про постачання електричної енергії споживачу, за умовами якого позивач як постачальник зобов`язався поставляти відповідачу як споживачу електричну енергію, а відповідач - оплачувати вартість спожитої електричної енергії у строки та у порядку, які визначені договором і комерційною пропозицією, що є його додатком. Суд встановив, що позивач виконав власні договірні зобов`язання та поставив відповідачу протягом вересня, жовтня та листопада 2025 року електричну енергію на суму 3030056 гривень 74 копійки, тоді як відповідач сплатив за поставлену електроенергію частково у сумі 1709030 гривень 80 копійок, доказів оплати заборгованості у розмірі 1321025 гривень 94 копійки відповідачем до суду не надано, а доводи позивача у цій частині відповідачем не спростовано.

Суд першої інстанції застосував статтю 530 Цивільного кодексу України та дійшов висновку, що строк оплати електричної енергії за вересень - листопад 2025 року настав, а зобов`язання з оплати відповідачем не виконано, у зв`язку з чим із посиланням на статті 525, 598, 629 Цивільного кодексу України задовольнив вимогу про стягнення основного боргу у заявленому розмірі. Перевіривши здійснений позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України розрахунок трьох відсотків річних за період з 13.10.2025 до 03.03.2026 та інфляційних втрат за вересень - листопад 2025 року, суд першої інстанції не встановив у ньому помилок та стягнув заявлені суми у заявленому розмірі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

22.06.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Синтиз» подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2026, у якій просить скасувати рішення повністю та ухвалити нове рішення у відповідній частині.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не надав юридичної оцінки доводам відповідача про намагання врегулювати спір під час його розгляду судом, що, на переконання заявника, є неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, та порушенням прав і законних інтересів відповідача.

На день подання апеляційної скарги відповідач здійснив часткову оплату заборгованості у розмірі 1000 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією за номером 130 від 19.06.2026, у зв`язку з чим станом на день подання апеляційної скарги сума заборгованості становить 1320025 гривень 94 копійки.

Заявник посилається на важке фінансове становище, у якому опинилося товариство внаслідок відсутності замовлень на продукцію, що вироблялася товариством, та воєнного стану у Україні, у зв`язку з чим працівників товариства відправлено у безстрокову відпустку, а виробництво фактично зупинено; заявник зазначає, що звертався до позивача з проханням погодити графік розстрочення заборгованості, однак ці доводи позивачем залишено без уваги.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЯСНО+» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Стосовно розміру заборгованості позивач не заперечує факт здійснення відповідачем 19.06.2026 часткової оплати у розмірі 1000 гривень та визнає, що станом на дату подання відзиву основний борг відповідача становить 1320025 гривень 94 копійки, проте зазначає, що ця обставина не є підставою для скасування чи зміни судового рішення, оскільки оплата, якою змінено розмір основного боргу, здійснена після ухвалення рішення судом першої інстанції та об`єктивно не могла впливати на це рішення, оскільки не існувала на момент його ухвалення; при цьому сума, що підлягатиме примусовому стягненню за судовим рішенням, у будь-якому разі визначатиметься позивачем станом на дату пред`явлення виконавчого документа до виконання та перевірятиметься органом (особою), який здійснює примусове виконання, що виключає подвійне примусове стягнення заборгованості, яка вже погашена відповідачем.

Стосовно доводів про важке фінансове становище позивач із посиланням на статті 629, 525, 526 Цивільного кодексу України, частину першу статті 96 Цивільного кодексу України та частину першу статті 625 Цивільного кодексу України зазначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, зобов`язання має виконуватися належним чином, а юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання; відповідач на власний ризик здійснює господарську діяльність та відповідає за наслідки невиконання укладених договорів, а підприємницький ризик є складовою такої діяльності; крім того, відповідачем не надано жодних доказів (банківських виписок, довідок про рух коштів), які би підтверджували відсутність у нього коштів, достатніх для погашення заборгованості.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кучеренко О.І. (доповідач), судді: Демчина Т.Ю., Стефанів Т.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтиз» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2026, витребувано матеріали справи №904/1086/26 з Господарського суду Дніпропетровської області.

06.07.2026 на виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2026 надійшли матеріали справи №904/1086/26.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2026 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтиз» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2026 призначено у судовому засіданні 16.09.2026 о 16 год 30 хв.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.09.2026 призначено судове засідання у справі о 12 год. 15 хв. 15.09.2026.

15.09.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови по справі.

Обставини справи, які встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЯСНО+» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Синтиз» (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу від 01.10.2024 №777052107667ПВ на умовах публічної комерційної пропозиції «Вільна (строкова)» постачальника електричної енергії Товариством з обмеженою відповідальністю «ЯСНО+» (додаток 2 до договору) (далі - комерційна пропозиція) шляхом підписання повідомлення (заяви-приєднання) про намір укласти договір про постачання електричної енергії споживачу (додаток 1 до договору). Початок постачання з 01.10.2024 Також сторонами підписана угода про електронний документообіг, що врегульовує відносини сторін, пов`язані з обміном інформацією та документами з використанням електронних комунікаційних систем (додаток 3 до договору від 01.10.2024).

Цей договір про постачання електричної енергії споживачу встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником та укладається з урахуванням статті 642 Цивільного кодексу України, шляхом підписання сторонами двох примірників , які мають однакову юридичну силу, один з яких зберігається у постачальника, другий - у споживача (пункт 1.1 договору).

Постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору (пункт 2.1 договору ).

Датою початку постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена у заяві-приєднанні, яка є додатком до договору, якщо інша дата не визначена комерційною пропозицією, але у будь-якому випадку не раніше строку початку дії договору (пункт 3.1 договору).

Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком до договору (пункт 5.1 договору).

Розрахунковим періодом за договором є календарний місяць. Відповідно до пункту 5.7 оплата рахунка постачальника за договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у комерційній пропозиції (пункт 5.5 договору).

Пунктом 4.1 комерційної пропозиції передбачено, що розрахунки за електричну енергію здійснюються виключно у грошовій формі відповідно до умов договору, шляхом перерахування коштів тільки на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника, вказаний у рахунку на оплату та на сайті постачальника.

Плата обсягів споживання електричної енергії здійснюється наступним чином : остаточний розрахунок за фактичним обсягом споживання - після здійснення нарахування постачальником, на підставі рахунку за фактичне споживання наданого постачальником, до 12 числа місяця наступного за розрахунковим періодом. Обсяги переплат зараховуються для оплати наступних платежів (пункти 5.1 та 5.2 комерційної пропозиції).

Рахунок на оплату прогнозованого обсягу споживання електричної енергії формується постачальником і надається (направляється) споживачу доступними каналами зв`язку, зокрема передбаченими у пункті 10.4 комерційної пропозиції. Прогнозований обсяг споживання визначається постачальником на підставі відомостей про обсяги прогнозованого споживання електричної енергії наданих адміністратором комерційного обліку (Оператором системи), або розрахованих за допомогою власних програмних ресурсів за середньодобовим споживанням минулих періодів, чи з урахуванням інших відомостей, у тому числі щодо потужності площадок обліку у нових споживачів (пункт 6.1 комерційної пропозиції).

Рахунок на оплату фактично спожитого у розрахунковому періоді обсягу електричної енергії надається, як правило, до 10 числа місяця наступного за розрахунковим (після отримання звіту споживача про покази засоби обліку постачальником або після отримання постачальником від оператора системи розподілу даних про обсяги споживання споживача) і надається (направляється) споживачу доступними каналами зв`язку, зокрема передбаченими у пункті 10.4 комерційної пропозиції. Акт приймання-передавання оформлюється постачальником у день формування рахунку за фактично спожиту електричну енергію або за вимогою споживача (пункти 6.3 та 6.4 комерційної пропозиції).

На підставі отриманих даних про спожиті відповідачем обсяги електроенергії, у відповідності до пункту 10.4 Комерційної пропозиції у інтернет-сервісі «Особистий кабінет» було сформовано та видано рахунки за період вересень – листопад 2025 року: від 01.10.2025 №777052107667/9/1 - на суму 1981476 грн 38 коп., від 01.11.2025 №777052107667/10/1 - на суму 787069 грн 15 коп., від 01.12.2025 №777052107667/11/1 - на суму 261511 грн 21 коп. За розрахунковий період вересень 2025 відповідачем сплачено з призначенням платежу загалом 1709030 грн 80 коп. Інші оплати у рахунок погашення нарахувань за позовний період відповідачем не здійснювалися.

Отже, за період 01.09.2025 - 30.11.2025 відповідачу нараховано 3030056 грн 74 коп., з яких сплачено 1709030 грн 80 коп., залишок заборгованості становить 1321025 грн 94 коп.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 633, 634 Цивільного кодексу України публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться; договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору у цілому, при цьому друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною другою статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено, що договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем і передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником, при цьому постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Частиною третьою статті 58 зазначеного Закону визначено, що споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до умов укладених договорів.

Взаємовідносини, що виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником та споживачем, регулюються Правилами роздрібного ринку електричної енергії, які затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, за номером 312 від 14.03.2018.

Частиною третьою статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічний обов`язок покладено на сторони частиною першою статті 74 цього Кодексу. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором та поставив відповідачу протягом вересня-листопада 2025 року електричну енергію на суму 3030056 грн 74 коп., за яку відповідач розрахувався частково. Розмір його заборгованості на час розгляду справи у суді першої інстанції становив 1321025 грн 94 коп., що підтверджено належними та допустимими доказами, ці доводи відповідачем не спростовано.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги у межах предмета апеляційного перегляду, стосовно часткової оплати заборгованості у розмірі 1000 гривень, які сплачені відповідачем 19.06.2026, то колегія суддів звертає увагу, що вказані кошти були сплачені відповідачем після ухвалення оскаржуваного рішення, а законність і обґрунтованість судового рішення перевіряються станом на момент його ухвалення судом першої інстанції на підставі доказів, які наявних у матеріалах справи на час її розгляду. Оскаржуване рішення ухвалено 04.06.2026, тоді як оплата у розмірі 1000 гривень здійснена відповідачем 19.06.2026, тобто через п`ятнадцять днів після ухвалення рішення. Обставина, яка виникла після ухвалення судового рішення, об`єктивно не могла бути врахована судом першої інстанції та не свідчить про неповне з`ясування обставин справи чи про невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи у розумінні статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки на момент ухвалення рішення відповідна обставина не існувала.

Колегія суддів звертає увагу на те, що виконання судового рішення про стягнення грошових коштів здійснюється у порядку, встановленому законодавством про виконавче провадження, за яким сума, що підлягає примусовому стягненню, визначається стягувачем та перевіряється органом (особою), який здійснює примусове виконання, станом на дату пред`явлення виконавчого документа до виконання, з урахуванням усіх здійснених боржником оплат, у тому числі й оплати від 19.06.2026. Наведений порядок унеможливлює подвійне стягнення з відповідача суми заборгованості, яка вже погашена ним частково, а тому часткове виконання відповідачем грошового зобов`язання після ухвалення рішення судом першої інстанції не є підставою для скасування чи зміни цього рішення, а підлягає врахуванню на стадії його виконання.

Колегія суддів також зазначає, що позивач у відзиві на апеляційну скаргу не заперечив факт здійснення відповідачем зазначеної оплати та визнав зменшення розміру основного боргу до 1320025 гривень 94 копійок станом на дату подання відзиву, що додатково підтверджує відсутність між сторонами спору щодо факту та розміру часткового погашення заборгованості; водночас визнання цієї обставини не тягне за собою висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, ухваленого до виникнення цієї обставини.

Щодо неповного з`ясування судом першої інстанції обставин врегулювати спір мирним шляхом під час розгляду справи, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів, зокрема листування, пропозицій щодо укладення мирової угоди, звернень про розстрочення виконання зобов`язання чи інших документів, які підтверджували би факт звернення відповідача до позивача з пропозиціями врегулювання спору під час розгляду справи судом першої інстанції. Відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, а відповідно, не міг заявити і не заявляв суду першої інстанції клопотань чи доводів щодо намагань позасудового врегулювання спору, а тому суд першої інстанції не мав ані підстав, ані процесуальної можливості надати оцінку обставинам, які не були предметом дослідження та не подавалися йому на розгляд.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Застосувавши наведену норму, суд першої інстанції правомірно розглянув справу за наявними у ній матеріалами, а тому відсутність у судовому рішенні оцінки обставин, які не були заявлені відповідачем та не підтверджені жодними доказами, не може вважатися неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, у розумінні статті 277 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно доводу апеляційної скарги про важке фінансове становище відповідача колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Частиною першою статті 625 цього Кодексу встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Наведені норми виключають можливість звільнення відповідача від обов`язку оплатити спожиту електричну енергію з мотивів відсутності у нього достатніх коштів, оскільки такі обставини стосуються сфери господарського ризику самого суб`єкта господарювання і не є законною підставою для звільнення від грошового зобов`язання чи зменшення його розміру.

Здійснення господарської діяльності на власний ризик передбачає, що негативні наслідки такої діяльності, у тому числі зниження обсягів замовлень, тимчасове припинення виробництва чи будь-які інші несприятливі фактори, включаючи ті, що зумовлені воєнним станом у Україні, покладаються на самого суб`єкта господарювання і не тягнуть автоматичного звільнення його від виконання прийнятих на себе договірних зобов`язань перед контрагентами. Матеріали справи не містять жодних доказів, які би підтверджували неможливість виконання відповідачем грошового зобов`язання, зокрема банківських виписок з рахунків відповідача, довідок банківських установ про стан та рух коштів на рахунках, доказів відсутності надходжень від контрагентів або інших документів фінансової звітності.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення обставин, на які учасник справи посилається, покладається саме на цього учасника, а відсутність відповідних доказів позбавляє колегію суддів процесуальної можливості визнати доводи заявника про важке фінансове становище встановленими.

Крім того, колегія суддів зазначає, що норми чинного законодавства, зокрема Господарського процесуального кодексу України та Цивільного кодексу України, не передбачають важке фінансове становище боржника як самостійну підставу для скасування судового рішення про стягнення заборгованості за вже поставлений товар (електричну енергію), оскільки таке рішення ухвалюється судом виключно на підставі оцінки наявності чи відсутності самого грошового зобов`язання та факту його невиконання, а не на підставі оцінки поточної платоспроможності боржника, яка може враховуватися виключно у межах процедур, передбачених законодавством про відновлення платоспроможності або про виконавче провадження, зокрема при наданні розстрочення чи відстрочення виконання судового рішення, з дотриманням встановленого для цього процесуального порядку, який відповідачем у цій справі не застосовувався.

Оцінюючи наведені вище доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що вони не спростовують правильності висновків, які викладені у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2026, та не свідчить про наявність передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни цього рішення.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позивачем факту поставки відповідачу електричної енергії на суму 3030056 гривень 74 копійки, часткової оплати цієї енергії відповідачем на суму 1709030 гривень 80 копійок та, наявності заборгованості у розмірі 1321025 гривень 94 копійки, яка станом на дату ухвалення рішення відповідачем не погашена та доказами не спростована.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача основної заборгованості, а також для стягнення трьох відсотків річних у розмірі 16364 гривні 23 копійки та інфляційних втрат у розмірі 12480 гривень 65 копійок, розрахунок яких перевірено судом першої інстанції та який не спростовано відповідачем ані у суді першої інстанції, ані у апеляційній скарзі по суті.

Статтею 275 Господарського процесуального кодексу України визначено повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, зокрема право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення; скасувати судове рішення повністю або частково і закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позов без розгляду повністю або частково.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягав застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2026 ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим підстави для його скасування чи зміни, які передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, відсутні, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтиз» задоволенню не підлягає.

Судові витрати.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення покладаються на скаржника і не підлягають відшкодуванню за рахунок іншої сторони.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтиз», судовий збір, сплачений цим товариством за подання апеляційної скарги, покладається на заявника апеляційної скарги та не підлягає стягненню з позивача, а понесені позивачем витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не підлягають додатковому розподілу.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтиз» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2026 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2026 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду. Якщо у судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судового рішення, або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 13.10.2026.

Головуючий суддя О.І. Кучеренко

судді Т.В. Стефанів

Т.Ю. Демчина