Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №911/1057/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2026 р. Справа№ 911/1057/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

За участю секретаря судового засідання Місюк О.П.

та представників сторін:

позивача - Романенкової А.Ю.;

відповідача - Яськова І.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробуд Груп" на рішення Господарського суду Київської області від 17.02.2026

у справі №911/1057/25 (суддя - Саванчук С.О.)

за позовом Бучанської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробуд Груп"

про визнання договорів недійсними та стягнення безпідставно отриманих коштів.

ВСТАНОВИВ:

Бучанська міська рада звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробуд Груп" про:

- визнання недійсним п. 3.1 договору підряду №323 від 03.10.2023, укладеного між Бучанською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євробуд Груп" в частині включення в ціну податку на додану вартість з постачання будівельно-монтажних робіт у розмірі 294222,62 грн та додаткові угоди до нього в частині включення в ціну податку на додану вартість з постачання будівельно-монтажних робіт у розмірі 294222,62 грн, а саме п. 1 додаткової угоди №4 від 26.04.2024 та п. 1 додаткової угоди №5 від 27.12.2024;

- визнання недійсним п. 3.1 договору підряду №403 від 23.11.2023, укладеного між Бучанською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євробуд Груп" в частині включення в ціну податку на додану вартість з постачання будівельно-монтажних робіт у розмірі 253189,28 грн та додаткові угоди до нього в частині включення в ціну податку на додану вартість з постачання будівельно-монтажних робіт у розмірі 253189,28 грн, а саме: п. 1 додаткової угоди №3 від 06.09.2024, п. 1 додаткової угоди №4 від 07.11.2024, п. 1 додаткової угоди №5 від 25.12.2024 та п. 1 додаткової угоди №6 від 27.12.2024;

- стягнення безпідставно отриманих коштів за вказаними договорами (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 25.09.2025).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що положення спірних пунктів договорів будівельного підряду в частині включення у договірну ціну податку на додану вартість (далі - ПДВ) не відповідають п. 197.15 ст. 197 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яким передбачено звільнення від оподаткування операцій з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти, внаслідок чого вказані пункти підлягають визнанню недійсними в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а сума ПДВ підлягає стягненню з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно сплачені кошти.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.04.2025 відкрито провадження у справі №911/1057/25, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рішення Господарського суду Київської області від 17.02.2026 (повне рішення складене 01.09.2026) у справі №911/1057/25 позов Бучанської міської ради, з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви про зміну предмета позову, задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євробуд Груп" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Основні аргументи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- відповідач не є кінцевим набувачем спірних сум ПДВ, відповідні кошти перераховані ним до Державного бюджету України;

- позивачем не доведено порушення його прав чи законних інтересів, що є самостійною підставою для відмови в позові;

- ПК України не є актом цивільного законодавства, а є актом податкового законодавства, а тому, висновок суду першої інстанції про невідповідність договорів підряду вимогам ПК України не може бути підставою для визнання недійсними таких договорів;

- у позивача відсутнє право вимагати повернення коштів (ПДВ) на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним;

- поведінка позивача є недобросовісною. Так, позивач оголосив публічну закупівлю, затвердив умови, підписав договори та додаткові угоди щодо ціни з ПДВ, у подальшому отримав будівельні послуги, підписав акти виконаних робіт та провів оплати. Після отримання позивачем виконаних будівельних робіт за договорами №323 від 03.10.2023 та №403 від 23.11.2023 він не висував відповідачу жодних претензій щодо якості та обсягів робіт. Тобто, позивач вчинив всі дії направлені на визнання договорів та додаткових угод до них, щодо ціни з урахуванням ПДВ, дійсними та правомірними. Проте, у подальшому, зі спливом проміжку часу, зайняв протилежну позицію, що, на думку апелянта, є недопустимим, та зазначене не було взагалі досліджено судом першої інстанції. Таким чином, фактична поведінка позивача не відповідає встановленим обставинам справи, оскільки позивач у спірних правовідносинах діє недобросовісно, порушує основоположні принципи цивільного законодавства та доктрину "venire contra factum proprium" (заборона суперечливої поведінки);

- судом першої інстанції не враховано висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 17.07.2026 у справі №910/6530/24, упостанові Верховного Суду від 13.08.2026 у справі №911/1553/25.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2026 апеляційну скаргу у справі №911/1057/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробуд Груп" на рішення Господарського суду Київської області від 17.02.2026 у справі №911/1057/25, справу призначено до розгляду на 13.10.2026 та надано позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.

На електронну адресу суду 05.10.2026 від представника Бучанської міської ради надійшла заява про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка задоволена ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2026.

06.10.2026 до суду від Бучанської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач заперечує проти доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

Позивач зауважує, що згідно з п. 197.15 ст. 197 ПК України звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти. Таким чином, відповідач, як одна із сторін зобов`язання, набув зазначені кошти ПДВ за рахунок іншої сторони (позивача) не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість робіт, які було виконано, тобто на підставі ст. 1212 ЦК України.

У призначене засідання суду 13.10.2026, яке відбулося в режимі відеоконференції, з`явилися представники сторін та надали пояснення по суті апеляційної скарги.

Представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги з підстав викладених у ній, просив скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позову. Представник позивача заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №534-р від 16.06.2023 "Про виділення коштів з фонду ліквідації наслідків збройної агресії" Бучанській міській територіальній громаді виділені з фонду ліквідації наслідків збройної агресії кошти у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам загалом у сумі 253953,50 тис. грн.

Протягом вересня-листопада 2023 року Бучанською міською радою були проведені процедури публічних закупівель на виконання підрядних робіт по об`єктах капітального ремонту багатоквартирних житлових будинків.

03.10.2023 між Бучанською міською радою, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євробуд Груп", як підрядником, укладено договір підряду №323, за умовами якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується виконати роботи з «Капітальний ремонт багатоквартирного житлового будинку по вул. Польова, буд. 26 у м. Буча, Бучанського району, Київської області - заходи з усунення аварій в багатоквартирному житловому фонді» на об`єкті.

Згідно з п. 3.1 договору ціна договору становить 10499100 грн, у тому числі ПДВ - 1749850 грн.

Джерело фінансування робіт за цим договором: інші субвенції з місцевого бюджету, кошти місцевого бюджету Бучанської міської територіальної громади (п. 3.4 договору).

Відповідно до п. 12.1 договору розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати замовником по факту виконаних робіт, при умові надходження коштів з джерел фінансування на даний об`єкт на умовах відтермінування платежу на термін до 100 календарних днів.

Пунктом 18.1 договору визначено, що він набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2023, а у частині виконання зобов`язань сторін - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

У подальшому, сторонами укладено додаткові угоди №4 від 26.04.2024 та №5 від 27.12.2024 до договору підряду №323, якими змінені умови договору в частині включення до ціни ПДВ, унаслідок чого збільшилась вартість робіт, що підлягала оплаті за договором.

Так, за договором №323 до вартості робіт включено ПДВ на будівельно-монтажні роботи у розмірі 294222,62 грн.

Окрім того 23.11.2023 між Бучанською міською радою, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євробуд Груп", як підрядником, укладено договір підряду №403, за умовами якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується виконати роботи з «Капітальний ремонт багатоквартирного житлового будинку по вул. Яблунська, буд. 203 б у м. Буча, Бучанського району, Київської області - заходи з усунення аварій в багатоквартирному житловому фонді» на об`єкті.

Згідно з п. 3.1 договору ціна договору становить 30892270,84 грн, у тому числі ПДВ - 5148711,81 грн.

Джерело фінансування робіт за цим договором: субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на реалізацію проектів, спрямованих на ліквідацію наслідків збройної агресії, кошти місцевого бюджету Бучанської міської територіальної громади (п. 3.4 договору).

Відповідно до п. 12.1 договору розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати замовником по факту виконаних робіт, при умові надходження коштів з джерел фінансування на даний об`єкт на умовах відтермінування платежу на термін до 100 календарних днів.

Пунктом 23.1 договору визначено, що він набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2024, а у частині виконання зобов`язань сторін - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

До договору підряду №403 сторонами укладено додаткові угоди №3 від 06.09.2024, №4 від 07.11.2024, №5 від 25.12.2024 та №6 від 27.12.2024, якими змінені умови договору в частині включення до ціни ПДВ, унаслідок чого збільшилась вартість робіт, що підлягала оплаті за договором. Зокрема, до вартості робіт включено ПДВ на будівельно-монтажні роботи у розмірі 253189,28 грн.

Сторони не оспорюють, що за договорами підряду №323 та №403 замовник в оплату вартості виконаних робіт перерахував виконавцю кошти, які включали ПДВ у розмірі 294222,62 грн та 253189,28 грн відповідно.

Звертаючись до суду з даним позовом Бучанська міська рада зазначає, що укладеними між сторонами додатковими угодами до договорів підряду змінено істотні умови договорів, зокрема вартість робіт, з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: включений ПДВ, який не підлягає сплаті за види робіт, що є предметами спірних договорів. За твердженням позивача, до визначених договорами видів робіт має бути застосована пільга щодо необкладання цих робіт ПДВ згідно з п. 197.15 ст. 197 ПК України. Такі умови договорів мають бути визнані недійсними, тому сплачені позивачем у вартості робіт кошти ПДВ мають бути повернуті відповідачем на підставі ст. 1212 ЦК України, як безпідставно сплачені.

Відповідач заперечував проти позову вказуючи, що спірні умови всіх пунктів 3.1. договорів відповідають тендерній документації замовника та акцептованій тендерній пропозиції підрядника, яка не містить посилань щодо звільнення робіт від оподаткування ПДВ. Відповідні зміни до договорів щодо виключення ПДВ з ціни робіт сторонами не вносилися. Повноважним контролюючим органом не встановлювалось порушення сторонами спірних договорів податкового законодавства в межах укладених договорів підряду. Відповідач зазначив, що за результатами виконання спірних договорів належним чином склав та направив на реєстрацію податкові накладні в порядку, визначеному податковим законодавством, тому ніяких підстав для застосування пільг за правилами п. 197.15 ст. 197 ПК України до проведених за спірними договорами робіт немає.

Задовольняючи позов у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що:

- оскільки зміст п. 3.1 спірних договорів в частині включення до ціни суми ПДВ суперечить імперативній нормі п. 197.15 ст. 197 ПК, це є підставою для визнання цих пунктів недійсними в оспорюваній частині відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України, а недійсність такої частини правочину не тягне недійсності інших його частин чи правочину в цілому;

- внаслідок визнання недійсними відповідних положень договорів та додаткових угод правова підстава для набуття відповідачем коштів ПДВ відпала, тому кошти в сумі 94222,62 грн та 253189,28 грн підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуті, а вимога про стягнення коштів є похідною від вимоги про визнання недійсності відповідних пунктів договорів та додаткових угод до них.

Проте колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої щодо наявності підстав для визнання недійсними відповідних положень договорів та додаткових угод, повернення відповідачем надмірно сплаченої позивачем суми ПДВ відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України, зважаючи на наступне.

Суть апеляційного провадження у даній справі полягає у наданні оцінки судом апеляційної інстанції висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання недійсними п. 3.1 укладених між позивачем та відповідачем договорів підряду №323 та №403 у частині включення до їх ціни ПДВ як такого, що суперечить п. 197.15 ст. 197 ПК України, який передбачає звільнення від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти та стягнення з відповідача на користь позивача на підставі ст. 1212 ЦК України безпідставно збережених коштів ПДВ, що сплачені за цими договорами.

Колегія суддів встановила, що в постановах Верховного Суду від 13.08.2026 у справі №911/1553/25 та від 09.09.2026 у справі №911/3375/25 викладалися висновки щодо застосування п. 197.15 ст. 197 ПК України, ст. ст. 203, 215 ЦК України.

При цьому предметом позову у справах №911/1553/25 та №911/3375/25 були вимоги про визнання недійсними п. 3.1 договорів будівельного підряду та стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України. Позови у справах №911/1553/25 та №911/3375/25 були обґрунтовані невідповідністю оспорюваних п. 3.1 договорів будівельного підряду вимогам п. 197.15 ст. 197 ПК України, яким передбачено звільнення від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт із будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.

Отже, правовідносини у справі, яка розглядається, є подібними із правовідносинами у справах №911/1553/25 та №911/3375/25.

Верховний Суд у постанові від 09.09.2026 у справі №911/3375/25, перевіряючи доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування п. 197.15 ст. 197 ПК України, ст. ст. 203, 215 ЦК України, зазначив таке:

«Питання застосування положень ПК України у системному зв`язку з нормами статей 203, 215, 217, 625, 1212 ЦК України, вже неодноразово розглядалося Верховним Судом, висновки щодо їх застосування викладені касаційною інстанцією у постановах від 14.11.2023 у справі №910/2416/23, від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, від 28.05.2024 у справі №910/12151/23, від 10.09.2024 у справі №922/4055/23, від 12.09.2024 у справі №916/2677/23, від 17.09.2024 у справі №915/1377/23 та від 18.09.2024 у справі №916/3864/23.

Разом з тим, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування ПДВ, нарахування податкових зобов`язань з ПДВ за правилами, встановленими п. 198.5 ст. 198 ПК України, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ, не здійснюється.

Норми ПК України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку.

Як вбачається з предмета та підстав позову, недійсність спірного пункту договору в частині умови про включення до ціни товару суми ПДВ позивач обґрунтовує тим, що така умова суперечить чинному законодавству, а саме, положеннями п. 197.15 ст. 197 ПК України щодо формування вартості робіт з урахуванням податку на додану вартість, який не підлягав нарахуванню, оскільки відповідна операція не підлягає оподаткуванню.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

…Визначення операцій як таких, які підлягають/не підлягають оподаткуванню ПДВ, належить до сфери публічно-правових, а не приватно-правових відносин.

Відтак, обов`язок (або його відсутність) щодо сплати ПДВ не може ставитися в залежність від волевиявлення сторін правочину, з огляду на публічно-правовий порядок правовідносин щодо справляння податків, оскільки знаходиться поза межами регулювання цивільного законодавства та контролюється державою в особі органів доходів та зборів.

ПК не є актом цивільного законодавства, а імперативно регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

ПДВ, визначений в пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу (пп. "а" п. 185.1 ст. 185 ПК України).

Згідно з п. 185.1 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на території України (як резидентами так і нерезидентами), ввезення товарів та послуг (включаючи оренду) та, відповідно, вивезення товарів та послуг за межі митної території України. Згідно з тим же ПК України ставки ПДВ можуть бути 0%, 7% та 20% від бази оподаткування.

Відповідно до п. 200-1.5 ст. 200-1 ПК України з рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов`язань з ПДВ, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з ПДВ, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань, та суми податкового боргу з податку.

…Таким чином, податок на додану вартість - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент). Податок на додану вартість складає кошти бюджету у вигляді податкових надходжень.

Отже, виконання відповідачем у цій справі власного зобов`язання зі справляння до Державного бюджету України спірної суми ПДВ є відповідальністю останнього.

При цьому, судами не встановлено наявності доказів порушення відповідачем вимог податкового законодавства за спірними господарськими операціями; за наведених обставин, в цьому випадку відсутні підстави стверджувати про порушення інтересів держави внаслідок вибуття з її володіння спірної суми грошових коштів, оскільки такі кошти підлягають сплаті відповідачем у вигляді податку в дохід Державного бюджету України, незалежно від волі останнього, а контроль за виконанням такого обов`язку законом покладено на органи доходів і зборів.

Відтак, у розумінні положень ст. 1212 ЦК України відповідач не є кінцевим набувачем спірних грошових коштів.

Тобто, на час звернення позивача до суду з цим позовом фактичний володілець грошових коштів не змінився, оскільки набувачем спірного майна (грошових коштів у вигляді ПДВ) є саме Держава Україна, оскільки додатком №2 до договору сторони погодили календарний графік виконання робіт по об`єкту, а додатком №3 визначили, що джерелом фінансування робіт є субвенції з державного бюджету;

…З огляду на відсутність підстав стверджувати про порушення в цьому випадку інтересів держави внаслідок вибуття з її володіння спірної суми грошових коштів, Суд приходить до висновку про відсутність порушеного права позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Подібні правові висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.07.2026 у справі №910/6530/24.

Зміст постанови Верховного Суду від 13.08.2026 у справі №911/1553/25 свідчить, що у такій категорії справ, зокрема, щодо стягнення грошових коштів у формі ПДВ, сплачених за договорами, в яких в ціну товару (робіт або послуг) включено 20%, а не нульова ставка ПДВ, вагомим та ключовим є встановлення факту сплати відповідачем до Державного бюджету України такого податку, оскільки факт такої оплати у цьому випадку свідчить про відсутність порушення інтересів держави, яка за умови такої оплати є набувачем та фактичним володільцем грошових коштів у вигляді ПДВ, а отже про відсутність порушеного права позивача та, відповідно, про відсутність підстав для подання прокурором позову на захист таких інтересів держави, у тому числі в особі уповноваженого державною органу (позивача)».

Наведені висновки узгоджуються зі змістом постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.07.2026 у справі №910/6530/24, яка також розглядала питання щодо наявності підстав для визнання недійсними пунктів договорів та стягнення коштів з огляду, зокрема, на положення пп. "г" пп.195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та ст. 1212 ЦК України.

Отже, з урахуванням наведених висновків Верховного Суду, які в силу ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковими, суд апеляційної інстанції зазначає, що у спірних правовідносинах ключовим є встановлення факту сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Євробуд Груп" до Державного бюджету України ПДВ, оскільки факт такої оплати в цьому випадку свідчить про відсутність порушення інтересів держави, яка за умови такої оплати є набувачем і фактичним володільцем грошових коштів у вигляді ПДВ.

У той же час судом апеляційної інстанції не встановлено порушення відповідачем вимог податкового законодавства за спірними господарськими операціями.

З наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, наданих відповідачем на вимогу суду податкових накладних, податкових декларацій з ПДВ за жовтень 2023 року, грудень 2023 року та червень 2024 року, платіжних інструкцій, слідує, що при отриманні авансу та надходженні коштів за виконані за договорами роботи Товариство з обмеженою відповідальністю "Євробуд Груп" здійснювало реєстрацію податкових накладних, відповідні податкові накладні були включені до податкових зобов`язань. Відтак, спірні суми ПДВ, які були задекларовані відповідачем у податковій звітності як податкові зобов`язання, фактично перераховані до Державного бюджету України.

За наведених обставин, відсутні підстави стверджувати про порушення інтересів позивача внаслідок вибуття з його володіння спірної суми грошових коштів у розмірі 294222,62 грн та 253189,28 грн, оскільки такі кошти підлягають сплаті відповідачем у вигляді податку в дохід Державного бюджету України, незалежно від волі останнього, а контроль за виконанням такого обов`язку законом покладено на органи доходів і зборів.

Відтак, у розумінні положень ст. 1212 ЦК України відповідач не є кінцевим набувачем спірних грошових коштів.

Тобто, на час звернення позивача до суду з цим позовом фактичний володілець грошових коштів в сумі 294222,62 грн та 253189,28 грн не змінився, оскільки набувачем спірного майна (грошових коштів у вигляді ПДВ) є саме Держава Україна, оскільки умовами договору сторони погодили, що джерелом фінансування робіт є субвенції з державного бюджету.

За сформованою практикою Верховного Суду, зокрема і в постанові від 14.10.2019 у справі №910/6642/18, із змісту ст. 16 ЦК України та завдання господарського судочинства, визначеного у ч. 1 ст. 2 ГПК України, випливає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статей 13, 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Тобто на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, суди мають надавати оцінку щодо можливості поновлення права/захисту інтересу в обраний позивачем спосіб. Подібна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.10.2022 у справі №910/11884/24.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

З огляду на відсутність підстав стверджувати про порушення в цьому випадку інтересів держави внаслідок вибуття з її володіння спірної суми грошових коштів у розмірі 294222,62 грн та 253189,28 грн колегія суддів дійшла до висновку про відсутність порушеного права позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Подібні правові висновки викладені у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 17.07.2026 у справі №910/6530/24 та у постанові Верховного Суду від 13.08.2026 у справі №911/1553/25 на які покликається скаржник в апеляційній скарзі.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а відтак наявні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

За наявності обставин, які є самостійною підставою для відмови у позові у цій справі, колегія суддів не надає оцінки іншим доводам скаржника наведеним в апеляційній скарзі.

Північний апеляційний господарський суд вважає не прийнятними доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з приписами п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 17.02.2026 у справі №911/1057/25 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробуд Груп" підлягає задоволенню.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробуд Груп" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.02.2026 у справі №911/1057/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

3. Стягнути з Бучанської міської ради (08292, Київська обл., Бучанський р-н, м. Буча, вул. Енергетиків, буд. 12, код ЄДРПОУ 04360586) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробуд Груп" (07351, Київська обл., Бучанський р-н, с. Синяк, вул. Київська, буд. 66, код ЄДРПОУ 40658777) 38922 (тридцять вісім тисяч дев`ятсот двадцять дві) грн 21 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 14.10.2026.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко