Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №910/8195/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2026 р. Справа№ 910/8195/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Міщенко Едуарда Олександровича

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026, повний текст якого складено та підписано 05.06.2026

у справі №910/8195/25 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Міщенко Едуарда Олександровича

до Комунального закладу "Комплексна дитячо-юницька спортивна школа "Козак"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

30.06.2025 Фізична особа-підприємець Міщенко Едуард Олександрович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального закладу «КОМПЛЕКСНА ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКА СПОРТИВНА ШКОЛА «КОЗАК» про стягнення заборгованості, в якому просив суд:

- стягнути з Комунального закладу «КОМПЛЕКСНА ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКА СПОРТИВНА ШКОЛА «КОЗАК» (м.Київ, вул. Анни Ахманової 13-В) на користь Міщенка Едуарда Олександровича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ленінським РВ УМВС України в Закарпатській області 06.03.1997 року, іпн. НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) кошти в розмірі 70 462, 56 грн, з яких: основний борг - 44 009, 00 грн; інфляційні нарахування - 7 373, 92 грн; 3 % річних - 17 234, 64 грн; пеня - 1 845, 00 грн;

- стягнути з Комунального закладу «КОМПЛЕКСНА ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКА СПОРТИВНА ШКОЛА «КОЗАК» (м. Київ, вул. Анни Ахманової 13-В) на користь Міщенка Едуарда Олександровича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ленінським РВ УМВС України в Закарпатській області 06.03.1997 року, іпн. НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі: 3 028, 00 грн;

- стягнути з Комунального закладу «КОМПЛЕКСНА ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКА СПОРТИВНА ШКОЛА «КОЗАК» (м. Київ, вул. Анни Ахманової 13-В) на користь Міщенка Едуарда Олександровича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ленінським РВ УМВС України в Закарпатській області 06.03.1997 року, іпн. НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати, а саме: витрати на правничу допомогу у розмірі : 40 000, 00 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, який є замовником, виникли господарські правовідносини з надання послуг на підставі укладеного 13.11.2023 договору № 3, за умовами якого виконавець взяв на себе обов`язок здійснити технічний нагляд за поточним ремонтом об`єкта, а замовник зобов`язався прийняти результати цих послуг та своєчасно оплатити їх у повному обсязі; при цьому, як зазначає позивач, незважаючи на належне виконання ним своїх обов`язків та підписання відповідачем без зауважень акта виконаних робіт (наданих послуг) № 2, останній ухилився від виконання зустрічного обов`язку щодо оплати вартості прийнятих послуг, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка і стала причиною для звернення до суду.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач наводить такі доводи:

- підписання замовником актів наданих послуг без зауважень є належним підтвердженням прийняття їх результатів та безумовною підставою для виникнення обов`язку щодо здійснення оплати;

- відповідач допустив порушення грошового зобов`язання, оскільки не здійснив своєчасного розрахунку за прийняті згідно з актом № 2 послуги;

- одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається;

- прострочення виконання грошового зобов`язання надає кредитору право вимагати стягнення з боржника, окрім суми основного боргу, також інфляційних втрат, трьох процентів річних та неустойки у вигляді пені;

- вжиті позивачем заходи досудового врегулювання спору, зокрема направлення на адресу відповідача претензії про сплату боргу, були проігноровані останнім.

Правовими підставами заявленого позову визначено приписи статей 525, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 629 ЦК України, а також статті 193 та частини першої статті 222 ГК України.

Короткий зміст відзиву на позовну заяву

13.08.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позову в повному обсязі, вважає заявлені вимоги безпідставними, необґрунтованими та просить суд відмовити в їх задоволенні повністю.

Свою позицію відповідач обґрунтовує такими доводами:

- відповідач не визнає заявлений борг, оскільки не має у своєму розпорядженні оригіналу акта наданих послуг №2 від 20.12.2023, що унеможливлює перевірку його автентичності та викликає обґрунтовані сумніви щодо факту належного виконання робіт;

- вартість послуг за спірним актом безпідставно збільшена майже втричі порівняно з актом № 1, при цьому позивачем у порушення умов договору не надано документів (коригування кошторису, актів за формами КБ-2в, КБ-3), які б підтверджували підстави для такого коригування вартості технічного нагляду;

- нарахування пені є неправомірним, оскільки ні умови укладеного між сторонами договору, ні додатки до нього не передбачають відповідальності у вигляді пені чи іншої неустойки за прострочення оплати;

- позивач не виконав процесуального обов`язку щодо доказування належного та повного виконання своїх зобов`язань, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову;

- заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є явно завищеним, необґрунтованим та неспівмірним із предметом спору, у зв`язку з чим такі витрати не підлягають стягненню, або ж їх розмір має бути зменшений судом до 3 000,00 грн;

- при зверненні до суду через підсистему «Електронний суд» позивач не застосував передбачений законом понижуючий коефіцієнт, у зв`язку з чим надмірно сплачений судовий збір підлягає поверненню.

Короткий зміст судового рішення що оскаржується

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/8195/25 у задоволенні позову відмовлено повністю. Судові витрати зі сплати судового збору залишено за позивачем.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.11.2023 між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено договір технічного нагляду за будівництвом № 3, за умовами якого виконавець зобов`язався здійснювати технічний нагляд за поточним ремонтом об`єкта, а замовник - прийняти та оплатити ці послуги протягом 15 днів з дня підписання акта виконаних робіт. Суд врахував, що за умовами договору виконавець має право надати акт на підпис замовнику виключно після підписання останнім актів приймання виконаних робіт (форми КБ-2в) по об`єкту будівництва. Сторони належним чином закрили та оплатили послуги за актом № 1, однак щодо спірного акта № 2 від 20.12.2023 суд визнав недоведеним факт його правомірного складання та підписання, оскільки позивач не надав передбачених договором актів форми КБ-2в. З огляду на це суд дійшов висновку, що позивач не довів настання строку виконання грошового зобов`язання, а відтак порушень прав позивача з боку відповідача не встановлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов таких висновків:

- вимоги про стягнення основного боргу є недоведеними, оскільки позивач не підтвердив факту та дати підписання спірного акта № 2 від 20.12.2023 на суму 44 009,45 грн, зокрема, через ненадання обов`язкових за умовами договору актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в;

- дата складання акта № 2 від 20.12.2023 виконана олівцем, при цьому через відмову позивача надати згоду на можливе пошкодження оригіналу документа проведення судової експертизи виявилося неможливим, що позбавило суд можливості достеменно встановити автентичність та фактичну дату складання документа;

- доводи відповідача про безпідставне завищення вартості робіт в акті № 2 порівняно з актом № 1 відхилені судом як неспроможні, оскільки договір прямо допускає коригування ціни, однак таке коригування мало бути підтверджене відсутніми в матеріалах справи актами форм КБ-2в та КБ-3;

- оскільки позивач не довів дати правомірного підписання акта № 2, строк оплати за договором не настав, що виключає факт прострочення виконання грошового зобов`язання;

- оцінюючи матеріали справи за стандартом вірогідності доказів, суд визнав, що надані позивачем докази не переважають доводи відповідача;

- вимоги про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню як похідні від основної вимоги, у задоволенні якої відмовлено.

Оскаржуване рішення суду обґрунтовано приписами статей 11, 202, 509, 530, 626, 629, 901, 905 ЦК України, Закону України від 25.02.1994 № 4038-XII «Про судову експертизу», Закону України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», а також статей 2, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 98, 129, 169, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 257, 277 ГПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/8195/25, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі та покласти судові витрати на відповідача.

Апеляційну скаргу обґрунтовано неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та порушенням норм матеріального і процесуального права. Скаржник наводить такі доводи:

- написання дати олівцем в акті наданих послуг № 2 від 20.12.2023 є неістотним недоліком первинного документа, який не перешкоджає ідентифікації сторін, змісту та обсягу господарської операції, а тому сумніви щодо формального способу зазначення дати не можуть бути підставою для звільнення відповідача від передбаченого договором обов`язку здійснити оплату;

- наявність в акті № 2 від 20.12.2023 підпису уповноваженої особи відповідача та відбитка його печатки беззаперечно свідчить про погодження та прийняття наданих послуг замовником;

- місцевий господарський суд не надав оцінки тому, що згідно з пунктом 3.1 договору відповідач узяв на себе зобов`язання здійснити повний розрахунок за надані послуги у строк до 31.12.2023, а відсутність такого розрахунку свідчить про порушення грошового зобов`язання;

- суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою альтернативне клопотання позивача про витребування доказів (копій або оригіналів договору підряду, актів форми КБ-2в та платіжних документів від відповідача і Державної казначейської служби України), чим позбавив позивача можливості довести факт виконання робіт іншим шляхом без ризику знищення єдиного оригіналу акта під час почеркознавчої експертизи;

- судом не застосовано доктрину заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), оскільки відповідач спочатку підписав та скріпив печаткою акт наданих послуг, погодивши їх прийняття, а згодом почав безпідставно заперечувати його дійсність;

- розгляд справи по суті та ухвалення оскаржуваного рішення відбулися за відсутності представника позивача, незважаючи на завчасне подання ним клопотання про відкладення судового засідання з поважних причин (перебування в іншому судовому засіданні), чим суд порушив принципи рівності та змагальності сторін і позбавив скаржника права на належне представлення своєї позиції.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

05.09.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту надання послуг у заявленому розмірі, оскільки позивач всупереч умовам договору не надав обов`язкових актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, які є єдиною підставою для визначення остаточної вартості послуг з технічного нагляду. Крім того, акт наданих послуг № 2 не є належним та достовірним доказом, оскільки дата його складання та реквізити договору внесені олівцем, що порушує законодавчі вимоги щодо оформлення первинних документів бухгалтерського обліку та унеможливлює встановлення дійсного часу вчинення господарської операції. Відповідач також вказує, що твердження скаржника про суперечливу поведінку відповідача є безпідставними, оскільки відкликання клопотання про призначення експертизи було вимушеним процесуальним наслідком дій самого позивача, який відмовився надати згоду на можливе пошкодження оригіналу документа під час його експертного дослідження. Разом з тим місцевий господарський суд правомірно розглянув справу за відсутності представника позивача, оскільки останній був завчасно обізнаний про дату судового засідання, однак подав клопотання про відкладення розгляду лише в день його проведення, при цьому його правова позиція була повно та всебічно викладена в раніше поданих процесуальних документах. Учасник справи наголошує на хибності тлумачення апелянтом пункту 3.1 договору, оскільки ця норма визначає лише загальні межі строку дії фінансових зобов`язань, а не встановлює безумовного обов`язку замовника здійснити оплату без належного документального підтвердження факту надання послуг. Наостанок відповідач вважає вимоги про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат необґрунтованими не лише через їх похідний характер, але й з огляду на те, що договір взагалі не містить умов про нарахування пені, а наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних є очевидно та штучно завищеним.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Міщенка Едуарда Олександровича передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Корсак В.А., судді Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2026 вказану апеляційну скаргу залишено без руху на підставі приписів статті 260 ГПК України у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору в установленому порядку та розмірі, а також витребувано матеріали справи № 910/8195/25 із Господарського суду міста Києва.

Після усунення скаржником 24.06.2026 недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Міщенка Едуарда Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026.

Цією ж ухвалою апеляційний суд закінчив проведення підготовчих дій, постановив здійснювати розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та встановив учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також інших заяв і клопотань у письмовій формі до 22.08.2026 включно.

Копії відповідних процесуальних документів своєчасно та належним чином доставлені учасникам справи до їхніх електронних кабінетів у підсистемі «Електронний суд», що забезпечило сторонам повну можливість реалізації їхніх процесуальних прав із дотриманням засад рівності та змагальності господарського судочинства.

Розгляд клопотань

25.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Куца Я.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, разом із яким подано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на його подання.

В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилається на те, що комунальний заклад не отримував повідомлень про подання апеляційної скарги від позивача, а ухвала суду про відкриття апеляційного провадження не надходила на адресу відповідача. Крім того, доступ до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» був обмежений через зміну керівництва закладу в період розгляду справи, під час якої не відбулося належної передачі справ від попереднього керівництва. Представник відповідача (адвокат) зазначає, що вступив у справу лише 22.09.2026 на підставі електронної довіреності, після чого невідкладно ознайомився з матеріалами та підготував відзив, подавши його в розумний строк. Відповідач наголошує, що незалучення відзиву позбавить комунальний заклад можливості захистити свої права у спорі, що стосується бюджетних коштів, чим буде порушено принцип змагальності сторін та право на справедливий суд.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 було встановлено учасникам справи строк для подання відзиву до 22.08.2026 включно. Відповідно до частини 1 статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Згідно з частиною 1 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Оцінюючи наведені відповідачем обставини, апеляційний суд бере до уваги специфіку функціонування комунальних закладів та визнає об`єктивними складнощі, що виникли у відповідача з доступом до підсистеми «Електронний суд» у зв`язку зі зміною керівництва. Суд також враховує сумлінну процесуальну поведінку представника відповідача, який діяв невідкладно після отримання повноважень 22.09.2026 та сформував відзив 25.09.2026.

Відповідно до статті 129 Конституції України та статті 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, право на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) включає право на належне представлення своєї позиції та надання аргументів і доказів.

Враховуючи, що справа розглядається в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, прийняття відзиву не призводить до затягування судового процесу чи порушення прав інших учасників справи. Надмірний формалізм у вирішенні питання про прийняття відзиву фактично позбавив би відповідача єдиної можливості висловити свою правову позицію щодо доводів апелянта у суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, з метою забезпечення повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, дотримання принципів рівності та змагальності сторін, колегія суддів визнає наведені відповідачем причини пропуску строку поважними.

Керуючись статтею 119 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву та залучення його до матеріалів справи для надання викладеним у ньому доводам правової оцінки по суті.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов наступних висновків.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом першої інстанції встановлено та під час апеляційного провадження перевірено такі фактичні обставини справи.

Між Комунальним закладом «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа «Козак» (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Міщенком Едуардом Олександровичем (виконавець) 13.11.2023 було укладено договір технічного нагляду за будівництвом № 3. Вказану обставину встановлено на підставі наявного в матеріалах справи оригіналу договору технічного нагляду за будівництвом № 3 від 13.11.2023.

Відповідно до умов вказаного правочину сторони погодили таке.

Виконавець здійснює технічний нагляд за будівництвом щодо об`єкта: «Поточний ремонт другого поверху приміщення КДЮСШ «Козак» за адресою: м. Київ, вул. Ахматової Анни 13-В, ДК 021:2015-71520000-9 - Послуги за виконанням будівельних робіт» (пункт 1.2 договору).

Вартість послуг за цим договором становить 146 705,38 грн без ПДВ (пункт 2.1 договору), яка коригується у разі зміни кошторисної вартості об`єкта залежно від суми фактично виконаних будівельних робіт, що підтверджені підрядником відповідними актами приймання виконаних робіт за формами КБ-2в, КБ-3 (пункт 2.2 договору).

Виконавець надає замовнику акти виконаних робіт по здійсненню технічного нагляду на підпис тільки після підписання замовником актів приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) по об`єкту будівництва (пункт 2.3 договору).

Замовник сплачує вартість робіт в обсязі, визначеному в акті виконаних робіт, на банківський рахунок виконавця протягом 15 днів з дня підписання акта виконаних робіт, по мірі надходження бюджетних коштів (пункт 2.4 договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання, а в частині обов`язків по оплаті наданих послуг діє до повного проведення розрахунків, але не пізніше 31.12.2023 (пункт 3.1 договору). Умови визначення вартості послуг також підтверджуються Протоколом погодження договірної ціни на суму 146 705,38 грн, який є невід`ємним додатком № 1 до договору (оригінал міститься в матеріалах справи).

На виконання умов договору сторонами складено та підписано без зауважень акт виконаних робіт (надання послуг) № 1 від 15.11.2023 про надання послуг технічного нагляду на суму 14 500,00 грн. Замовник повністю оплатив ці послуги, що підтверджується платіжною інструкцією № 207 від 27.12.2023 на суму 14 500,00 грн. Ці обставини не заперечуються жодною зі сторін та підтверджуються наявними у справі оригіналом акта № 1 від 15.11.2023 і належним чином засвідченою копією платіжної інструкції.

Позивач стверджує, що в подальшому він надав відповідачу послуги з технічного нагляду на суму 44 009,45 грн, на підтвердження чого надав до матеріалів справи оригінал акта виконаних робіт (надання послуг) № 2 від 20.12.2023. Під час безпосереднього дослідження оригіналу акта № 2 судом першої інстанції встановлено факт, що дата складання цього документа, а саме « 20 грудня», а також номер і дата договору, на підставі якого його складено, внесені олівцем. Відповідач факт правомірного складання та підписання цього акта у вказану дату заперечив, пославшись на відсутність у нього примірника документа та висловивши сумніви щодо автентичності підпису керівника закладу. Цю обставину встановлено шляхом візуального огляду судом оригіналу документа.

З метою з`ясування обставин фактичного виконання будівельних робіт на об`єкті, технічний нагляд за якими мав здійснювати позивач, судом першої інстанції досліджено надані позивачем письмові докази, а саме: договір про закупівлю послуг № 23/10/23/1 від 23.10.2023, укладений між відповідачем та ТОВ «Київбілдінг», погоджену договірну ціну, календарний графік виконання робіт, локальний кошторис, відомість ресурсів, зведений кошторисний розрахунок вартості об`єкта та дефектний акт (копії долучені до матеріалів справи). Водночас судом встановлено, що позивач не надав до суду актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в. Відповідно до пункту 2.3 договору такі акти є обов`язковою передумовою для надання позивачем на підпис акта послуг технічного нагляду. Факт ненадання цих документів підтверджується описом матеріалів справи.

У ході підготовчого провадження відповідач подав клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої та технічної експертизи для дослідження підпису керівника та відбитка печатки на оригіналі акта № 2, а також давності виконання записів. Судом встановлено, що 16.02.2026 позивач подав до суду письмові заперечення, в яких категорично відмовився надати дозвіл експерту на повне або часткове знищення чи пошкодження оригіналу акта № 2 під час дослідження. У зв`язку з неможливістю проведення експертизи через таку відмову, клопотання відповідача було залишено судом без розгляду, що зафіксовано в ухвалі, занесеній до протоколу судового засідання від 17.02.2026. Обставина підтверджується відповідними заявами сторін та матеріалами фіксування судового процесу.

Також судом встановлено, що у зв`язку з несплатою коштів за актом № 2 позивач 31.03.2025 направив відповідачу досудову претензію № 11 з вимогою здійснити розрахунок, яка була залишена відповідачем без задоволення. Ця обставина підтверджується копією претензії та доказами її поштового відправлення.

Суд апеляційної інстанції констатує, що судом першої інстанції з дотриманням принципів господарського судочинства повно та об`єктивно встановлено фактичні обставини, які мають вирішальне значення для справи.

Джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Вирішуючи спір по суті, надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам учасників судового процесу, суд апеляційної інстанції керується такими нормами матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог.

Відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частин першої та другої статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положеннями частини першої статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 629 ЦК України імперативно закріплює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положеннями абзацу першого частини першої статті 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання.

Відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини сьомої статті 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Правова позиція суду апеляційної інстанції

Згідно з приписами статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків щодо кожного з аргументів сторін.

Щодо розгляду справи судом першої інстанції за відсутності представника позивача

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції ухвалив рішення 26.05.2026 за відсутності представника позивача, незважаючи на подане ним у день засідання клопотання про відкладення розгляду справи через участь в іншому судовому засіданні. Апелянт вважає, що цим суд порушив принципи рівності та змагальності сторін і позбавив його права на належне представлення позиції, посилаючись на практику ЄСПЛ щодо права на змагальні провадження. Відповідач заперечує, вказуючи, що про дату засідання було відомо заздалегідь, а явка представника не визнавалася обов`язковою.

Відповідно до частини першої статті 202 ГПК України: «Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею». Згідно з пунктом 2 частини другої статті 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: «перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними». Оцінка поважності причин неявки віднесена до дискреційних повноважень суду. Матеріалами справи підтверджується, що судове засідання на 26.05.2026 було призначене ухвалою від 07.04.2026. Відтак, представник позивача мав майже два місяці для узгодження свого робочого графіка або залучення іншого представника.

Усталена практика Верховного Суду визначає, що неможливість участі представника у судовому засіданні у зв`язку з його участю в іншому судовому засіданні не є безумовною та поважною причиною для відкладення розгляду справи, оскільки сторона не позбавлена права та можливості забезпечити участь у засіданні іншого представника. Крім того, відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі. Європейський суд з прав людини також зазначає, що право на публічний розгляд не є абсолютним, а сторони зобов`язані демонструвати готовність брати участь у розгляді справи, уникаючи її затягування.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції діяв правомірно та обґрунтовано відхилив клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки матеріали справи містили всі необхідні докази та письмові пояснення (заперечення) позивача для вирішення спору по суті. Суд першої інстанції правильно надав оцінку цій процесуальній обставині, не допустивши порушення принципів змагальності та рівності сторін.

Щодо належності, допустимості та вірогідності Акта № 2 як первинного документа та виконання умов Договору

В цій частині апеляційної скарги апелянт наголошує, що наявність в акті наданих послуг № 2 від 20.12.2023 підпису уповноваженої особи відповідача та відбитка його печатки беззаперечно свідчить про прийняття послуг. Написання дати та реквізитів договору олівцем апелянт кваліфікує як неістотний недолік первинного документа. Відповідач заперечує, вказуючи на невиконання пункту 2.3 договору (ненадання актів форми КБ-2в) та на те, що запис олівцем порушує вимоги законодавства і унеможливлює встановлення дійсної дати складання акта.

Надаючи правовий аналіз цим обставинам колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» неістотні недоліки в документах не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають ідентифікації особи та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, зміст та обсяг операції. Водночас порядок створення первинних документів деталізовано Положенням № 88. Згідно з абзацом першим пункту 2.9 цього Положення записи у первинних документах, створених у паперовій формі, здійснюються тільки у темному кольорі чорнилом, пастою кулькових ручок, за допомогою друкарських машинок, принтерів, засобів механізації та інших засобів, які б забезпечили збереження цих записів протягом установленого строку зберігання документів та запобігли внесенню несанкціонованих і непомітних виправлень. Використання олівця для заповнення обов`язкових реквізитів (дати та посилання на договір) прямо суперечить вказаним вимогам, оскільки не забезпечує збереження запису та уможливлює непомітні виправлення, а відтак такий недолік не може вважатися неістотним. Крім того, згідно з пунктом 2.3 договору складання акта технагляду можливе виключно після підписання актів форми КБ-2в, яких позивач суду не надав (стаття 629 ЦК України).

Колегія зазначає, що наявність підпису та печатки на первинному документі не є безумовним доказом здійснення господарської операції, якщо документ складено з суттєвими порушеннями вимог до первинних документів, а інші обставини справи (відсутність передумов, визначених договором, як-от актів підрядника) ставлять під сумнів реальність операції. Оцінка вірогідності доказів (стаття 79 ГПК України) вимагає від суду визначити, чия версія подій є більш переконливою у сукупності.

Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач не довів факту правомірного складання Акта № 2. Оформлення обов`язкових реквізитів олівцем унеможливлює прийняття цього акта як достовірного доказу фіксації дати операції, а ненадання актів форми КБ-2в свідчить про недоведеність обсягу послуг відповідно до умов договору.

Щодо застосування доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки)

Апелянт стверджує, що відповідач діяв суперечливо (порушив доктрину venire contra factum proprium), оскільки спочатку підписав акт, потім заявив клопотання про експертизу, а згодом від нього відмовився. Відповідач зазначає, що відмова була вимушеною через ненадання позивачем згоди на дослідження оригіналу документа.

Надаючи оцінку цим доводам, колегія констатує, що доктрина заборони суперечливої поведінки стосується матеріальних правовідносин, коли особа своєю поведінкою формує в іншої сторони правомірні очікування, а потім діє всупереч їм на шкоду такій стороні. Натомість заявлення та відкликання клопотань у суді є реалізацією процесуальних прав. Відповідно до частини четвертої статті 102 ГПК України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що унеможливлює її проведення, суд, залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Верховний Суд наголошує, що використання учасником справи процесуальних прав (зокрема відкликання клопотання) не може кваліфікуватися за матеріально-правовою доктриною «venire contra factum proprium». Якщо проведення експертизи стало неможливим через відмову особи, яка надала доказ, дозволити його дослідження (зокрема часткове пошкодження), ризик недоведеності обставин, що мали бути перевірені експертом, покладається саме на цю особу згідно зі статтею 102 ГПК України.

Суд першої інстанції обґрунтовано не застосував доктрину «venire contra factum proprium». Відкликання відповідачем клопотання про експертизу стало прямим процесуальним наслідком відмови позивача надати дозвіл на дослідження документа. За таких обставин, відповідно до частини четвертої статті 102 та частини четвертої статті 13 ГПК України, ризик недоведення достовірності Акта № 2 правомірно покладено на позивача.

Щодо нерозгляду клопотання про витребування доказів

Скаржник посилається на те, що суд залишив поза увагою його альтернативне клопотання про витребування доказів (договорів підряду, актів КБ-2в) від відповідача та органів Казначейства, чим позбавив позивача можливості довести факт виконання робіт. Відповідач заперечує, вказуючи, що суд задовольнив це клопотання ще 14.10.2025, однак позивач не довів своїх вимог.

Згідно з частиною першою статті 74 ГПК України: «Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою».

Застосування судом наслідків неподання витребуваних доказів є правом, а не обов`язком суду. Якщо позивач, на якого покладено загальний тягар доказування заявлених вимог, не забезпечив надання суду первинних документів, які за умовами договору та нормами законодавства мали складатися за його безпосередньої участі (зокрема перевірятися ним під час здійснення технічного нагляду), покладання ризику недоведеності обставин на позивача є правомірним.

З матеріалів справи вбачається, що в підготовчому засіданні 14.10.2025 місцевий господарський суд задовольнив клопотання позивача про витребування доказів у відповідача. (а.с. 93-95).

Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт відсутності у матеріалах справи актів приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в), витребуваних судом першої інстанції, не може слугувати підставою для звільнення позивача від його процесуального обов`язку довести правомірність та обґрунтованість заявлених позовних вимог, зокрема, щодо підстав виникнення боргу та точності заявленої до стягнення суми.

Суд акцентує увагу на специфіці спірних правовідносин сторін. За умовами укладеного договору (зокрема, пункту 1.3.1), прямим і безпосереднім обов`язком позивача як виконавця, що здійснює технічний нагляд, була саме перевірка відповідності актів приймання виконаних робіт (форми КБ-2в) фактично виконаним підрядником роботам на об`єкті. Тобто, за своєю правовою природою та функціональним призначенням, позивач не лише повинен був мати безпосередній доступ до цих актів у процесі надання послуг, але і його робота безпосередньо полягала у їх аналізі, перевірці та погодженні.

Відповідно, посилання позивача на неможливість довести обсяг та вартість власних послуг виключно через ненадання відповідачем актів форми КБ-2в є неспроможними. Якщо позивач належним чином виконав свої договірні зобов`язання зі здійснення технічного нагляду і правомірно склав спірний Акт №2, він об`єктивно повинен був володіти інформацією про обсяги перевірених ним будівельних робіт (мати власні примірники чи копії актів, робочі записи, відповідні журнали авторського та технічного нагляду тощо). Більше того, згідно з пунктами 2.2 та 2.3 договору, саме від цих обсягів прямо залежала вартість його власних послуг, а наявність підписаних актів КБ-2в була імперативною передумовою для пред`явлення замовнику акта послуг з технічного нагляду.

З огляду на це, суд першої інстанції правильно визначив розподіл процесуального тягаря доказування у розумінні статті 74 ГПК України, поклавши на позивача ризик ненадання ключових доказів, на яких ґрунтуються його вимоги. Правомірно застосувавши передбачений статтею 79 ГПК України стандарт «вірогідності доказів», місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку, що за відсутності базових документів (актів КБ-2в), які є єдиним договірним мірилом для визначення ціни послуг з технічного нагляду, наданий позивачем спірний Акт №2 з істотними недоліками оформлення (зазначення реквізитів олівцем) не може вважатися більш вірогідним доказом виконання зобов`язань, ніж обґрунтовані заперечення відповідача.

У зв`язку з наведеним, доводи апелянта про те, що саме неможливість витребування доказів позбавила його змоги довести обґрунтованість позову, визнаються колегією суддів безпідставними та відхиляються.

Щодо тлумачення пункту 3.1 Договору

Скаржник посилається на пункт 3.1 договору, згідно з яким відповідач взяв обов`язок здійснити повний розрахунок до 31.12.2023, і стверджує, що відсутність такого розрахунку свідчить про порушення грошового зобов`язання незалежно від дати оформлення акта. Відповідач заперечує, вказуючи, що ця норма визначає лише загальний строк дії фінансових зобов`язань.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України: «Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)». Проте, застосування цієї норми нерозривно пов`язане з умовами виникнення самого обов`язку. Відповідно до статті 526 ЦК України: «Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

Верховний Суд неодноразово зазначав, що встановлення в договорі кінцевого строку його дії (або дії фінансових зобов`язань) не породжує безумовного обов`язку здійснити оплату, якщо іншими умовами цього ж договору виникнення такого обов`язку ставиться в залежність від настання певної відкладальної обставини (наприклад, підписання актів приймання-передачі виконаних робіт чи послуг).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обов`язок з оплати за договором був прямо прив`язаний до підписання Акта виконаних робіт, складеного на підставі підписаних актів КБ-2в (пункти 2.3, 2.4 договору). Пункт 3.1 договору не створює самостійної підстави для виникнення боргу без підтвердження факту належного надання послуг. Суд першої інстанції надав цій обставині вірну правову оцінку.

Щодо стягнення штрафних санкцій та втрат (пені, 3% річних, інфляційних втрат)

В цій частині своїх вимог, апелянт просить стягнути пеню, 3% річних та інфляційні втрати. Відповідач заперечує, вказуючи на похідний характер вимог, а також звертає увагу на те, що договір взагалі не містить умови про стягнення пені.

Відповідно до статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі; правочин, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Частина друга статті 625 ЦК України передбачає стягнення інфляційних втрат та 3% річних у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.

Стягнення інфляційних втрат та 3% річних є наслідком прострочення наявного та доведеного грошового зобов`язання. У разі недоведення факту виникнення основного боргу, похідні вимоги за статтею 625 ЦК України задоволенню не підлягають. Водночас вимога про стягнення пені підлягає самостійній оцінці на предмет наявності домовленості сторін у договорі згідно зі статтею 547 ЦК України.

Суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимог про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань як похідних від недоведеної вимоги про стягнення основного боргу. Водночас колегія суддів додатково зазначає, що вимога про стягнення пені не підлягає задоволенню також з самостійної підстави - через відсутність у договорі № 3 від 13.11.2023 відповідного положення (письмової згоди сторін) про відповідальність у вигляді пені, що є порушенням статті 547 ЦК України. Отже, зазначені доводи скаржника колегія відхиляє.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення. Таким чином, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Міщенка Едуарда Олександровича підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 - залишенню без змін.

Судові витрати

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка її подала (на скаржника), оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Заяви про розподіл інших судових витрат від учасників справи до завершення апеляційного перегляду не надходили (клопотання відповідача про подання доказів витрат на правничу допомогу протягом п`яти днів вирішуватиметься у порядку статті 244 ГПК України).

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі №910/8195/25 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, порядку та строки, передбачені статтями 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков