Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №911/315/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2026 р. Справа № 911/315/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Крижного О.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

Без виклику учасників судового процесу

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос"

на рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2026

у справі №911/315/26 (суддя Подоляк Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Рубікон"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос"

про стягнення 74856,24 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Рубікон" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група "Білібєрбос" (далі - відповідач) про стягнення 74856,24 грн., з яких 34113 грн. основного боргу, 3641,40 грн. інфляційних втрат, 16204,74 грн. 36 % річних, 14906,09 грн. пені, 5991,01 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 30.01.2025 № 3001-452 щодо здійснення розрахунку за поставлений товар згідно видаткових накладних від 31.01.2025 № 115; від 31.01.2025 № 117 у встановлений договором строк, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 34113 грн., на суму якої (заборгованості) за час прострочення позивач нарахував інфляційні втрати, 36 % річних, пеню та штраф в заявлених до стягнення розмірах.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.04.2026 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Рубікон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос» про стягнення 74856,24 грн., з яких 34113,00 грн. основного боргу, 3641,40 грн. інфляційних втрат, 16204,74 грн. 36 % річних, 14906,09 грн. пені, 5991,01 грн. штрафу задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Рубікон" 34113 (тридцять чотири тисячі сто тринадцять) грн. основного боргу, 3641 (три тисячі шістсот сорок одну) грн. 40 коп. інфляційних втрат, 16204 (шістнадцять тисяч двісті чотири) грн. 74 коп. 36 % річних, 8846 (вісім тисяч вісімсот сорок шість) грн. 13 коп. пені, 5991 (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто одну) грн. 01 коп. штрафу, 2446 грн. (дві тисячі чотириста сорок шість) грн. 87 коп. витрат по сплаті судового збору.

В решті позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Рубікон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос" про стягнення 6059,96 грн. пені відмовлено.

Суд першої інстанції виходи з того, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 59910,09 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: від 31.01.2025 № 115 на суму 47905,20 грн., від 31.01.2025 № 117 на суму 12004,89 грн., які підписані в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін, підписи яких скріплені печатками товариств.

Відповідач частково повернув товар позивачу на суму 15797,09 грн. на підставі повернень постачальнику від 21.07.2025 № 32 на суму 659,89 грн., від 21.07.2025 № 33 на суму 15137,20 грн.

Відповідач частково оплатив оплавлений товар на підставі інформаційного повідомлення про зарахування коштів від 31.12.2025 № 61 на суму 10000,00 грн.

Враховуючи, що відповідач своїх договірних зобов`язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар не виконав, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 34113,00 грн. - різниця між перерахованими грошовими коштами, загальною вартістю поставленого товару та повернутого товару.

Розмір зазначеної заборгованості також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між сторонами у справі, відповідно до якого сальдо на користь позивача станом на 23.07.2025 складає суму 44113,00 грн., в яку входить заявлена до стягнення сума боргу. Зазначений акт підписаний повноважними представниками сторін, підписи яких скріплені печатками товариств.

Таким чином, місцевий господарський суд вважав, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення з відповідача 34113,00 грн. основного боргу.

Суд першої інстанції зазначив, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, а також враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов`язання щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар у строк визначений договором, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 34113,00 грн. основного боргу, 3641,40 грн. інфляційних втрат, 16204,74 грн. 36% річних, 8846,13 грн. пені, 5991,01 грн. штрафу є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. В решті вимог щодо заявленої до стягнення суми пені в розмірі 6059,96 грн. суд першої інстанції відмовляє, з огляду на їх безпідставність.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2026 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос" 34113 (тридцять чотири тисячі сто тринадцять) грн. основного боргу, 3641 (три тисячі шістсот сорок одну) грн. 40 коп. інфляційних втрат, 16204 (шістнадцять тисяч двісті чотири) грн. 74 коп. 36 % річних, 8846 (вісім тисяч вісімсот сорок шість) грн. 13 коп. пені, 5991(п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто одну) грн. 01 коп. штрафу, і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог - відмовити. Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2026 про стягнення 74856,24 грн., в частині відмови у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос" про відстрочення виконання судового рішення, і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким клопотання відповідача - задовольнити. Розстрочити виконання рішення суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Рубікон" основної заборгованості в розмірі 34 113,00 грн. строком на п`ять місяців рівними частинами з дати набрання рішенням законної сили. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з позивача на користь відповідача понесені ним судові витрати, зокрема судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи (витрати на професійну правову допомогу).

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають обставинам справи.

Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції розглянув справу без виклику сторін, не зважаючи на наявність обґрунтованого клопотання відповідача.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що судом першої інстанції в частині нарахування штрафних санкцій за Договором поставки від 30.01.2025 № 3001-452 не було враховано офіційної позиції України щодо настання форс-мажорних обставин, зазначеної в листі Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Апелянт зазначає, щодо можливості зменшення штрафних санкцій за рішенням суду, як це встановлено в ч. 3 ст. 551 ЦК, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Апелянт стверджує, що він не заперечує проти сплати коштів на умовах розстрочення та (що не заперечується позивачем) сплатив 31.12.2025 на користь позивача кошти в сумі 10 000 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 61 від 31.12.2025. Таким чином, розмір основної заборгованості відповідача за договором на даний час складає 34 113,00 грн.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2026 без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Торгівельна група Білібєрбос" без задоволення.

Щодо посилання апелянта на те, що суд першої інстанції розглянув справу без виклику сторін, зважаючи на наявність обґрунтованого клопотання відповідача, проте суд безпідставно не задовольнив вказане клопотання та не навів достатніх підстав для відмови у задоволенні клопотання відповідача в оскаржуваному рішенні, позивач зазначає, що клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та з проведенням судових засідань було розглянуто судом, та з урахуванням фактичних обставин справи, встановлено: «в даній позовній заяві предметом позову є стягнення грошової суми в розмірі 74856,24 грн., розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Оскільки сума стягнення, не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд не вбачає необхідності для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та з проведенням судових засідань».

Щодо можливості зменшення штрафних санкцій за рішенням суду, як зазначає відповідач в апеляційній скарзі то, як це встановлено в ч. 3 ст. 551 ЦК, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, позивач вказує, що така можливість є правом суду, а не його обов`язком. Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідач не надав суду доказів, які підтверджують наявності обставин, які мають істотне значення за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку (пеню та штраф). З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не

погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, а також враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов`язання щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар у строк визначений договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 34113,00 грн. основного боргу, 3641,40 грн. інфляційних втрат, 16204,74 грн. 36% річних, 8846,13 грн. пені, 5991,01 грн. штрафу є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

За твердженнями позивача, відповідач не надав суду доказів відсутності коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення. Суд першої інстанції також враховував, що надання в даному випадку часу для виконання рішення у даній справі шляхом розстрочення його виконання буде несправедливим до позивача, який так само здійснює свою господарську діяльність в умовах воєнного стану. За вказаних обставин, суд першої інстанції не вбачає підстав для розстрочення виконання рішення суду у даній справі, в зв`язку з чим відмовив в задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення, яке міститься у відзиві на позовну заяву.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

Судом першої інстанції встановлено та перевірено Північним апеляційним господарським судом, між сторонами у справі було укладено договір поставки від 30.01.2025 № 3001-452 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач - постачальник зобов`язався передати у власність відповідача - покупця продукти харчування, визначені в п. 2.1 договору (надалі - товар), а покупець зобов`язався приймати та оплачувати товар в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.4 договору поставка товару здійснюється окремими партіями. Найменування, одиниця виміру та загальна кількість товару, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) кожної партії товару узгоджується сторонами шляхом оформлення замовлень на поставку товару відповідно до умов, визначених даним договором.

Згідно з п. 2.1 договору найменування, одиниця виміру та загальна кількість товару, що є предметом поставки за договором, його часткове співпадіння (асортимент, номенклатура) визначаються у відповідних замовленнях покупця, прийнятих постачальником, і фіксуються у видаткових накладних.

Замовлення покупця на поставку товару складаються на підставі прас-листа постачальника, чинного на дату подачі замовлення (п. 2.2 договору).

Пунктом 2.3 договору визначено, що кількість, асортимент та вартість товару вказуються у видаткових накладних, які підписуються уповноваженими представниками, скріплюється печатками сторін (за наявності) та виконують функцію специфікацій.

У відповідності до п. 2.4 договору загальна кількість товару, який поставляється за даним договором, складається із загальної кількості товару, поставленого за всіма видатковими накладними, оформленими на виконання даного договору.

Згідно з п. 4.1 договору ціна кожної одиниці товару та загальна вартість кожної партії товару, який поставляється за даним договором, визначається сторонами відповідно до прайс-листів постачальника та вказується у видаткових накладних. Ціна на товар є звичайною. Загальна сума договору складається з суми вартості всіх партій товару, поставлених протягом терміну дії даного договору (п. 4.2 договору).

Пунктом 5.1 договору визначено, що покупець зобов`язується здійснити оплату партії товару не пізніше ніж через 14 календарних днів з дати отримання такої партії товару покупцем, що вказана в видатковій накладній. Розрахунок за кожну партію товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті в безготівковій формі на рахунок постачальника (п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 5.3 договору днем здійснення платежу за договором, а отже, днем виконання платіжного зобов`язання покупцем є день, в який сума, що підлягає оплаті, зарахована на банківський рахунок постачальника.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками сторін і скріплення печатками сторін (за наявності) та діє протягом одного року. У випадку, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не заявить про намір припинити співробітництво за ним, дія даного договору вважається продовженою на тих же умовах на кожний наступний рік (п. 10.1 договору).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 59910,09 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: від 31.01.2025 № 115 на суму 47905,20 грн., від 31.01.2025 № 117 на суму 12004,89 грн., які підписані в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін, підписи яких скріплені печатками товариств.

Відповідач частково повернув товар позивачу на суму 15797,09 грн. на підставі повернень постачальнику від 21.07.2025 № 32 на суму 659,89 грн., від 21.07.2025 № 33 на суму 15137,20 грн.

Відповідач частково оплатив оплавлений товар на підставі інформаційного повідомлення про зарахування коштів від 31.12.2025 № 61 на суму 10000,00 грн.

Враховуючи, що відповідач своїх договірних зобов`язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар не виконав, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 34113,00 грн. - різниця між перерахованими грошовими коштами, загальною вартістю поставленого товару та повернутого товару.

Крім цього, позивачем було заявлено про стягнення з відповідача 3641,40 грн. інфляційних втрат, 16204,74 грн. 36% річних, 14906,09 грн. пені, 5991,01 грн. штрафу.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився та не погодився з висновками суду першої інстанції.

Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Рубікон" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група "Білібєрбос" заборгованості.

Так, між сторонами у справі було укладено договір поставки від 30.01.2025 № 3001-452 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач - постачальник зобов`язався передати у власність відповідача - покупця продукти харчування, визначені в п. 2.1 договору (надалі - товар), а покупець зобов`язався приймати та оплачувати товар в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.1 договору).

У відповідності до п. 2.4 договору загальна кількість товару, який поставляється за даним договором, складається із загальної кількості товару, поставленого за всіма видатковими накладними, оформленими на виконання даного договору.

Згідно з п. 4.1 договору ціна кожної одиниці товару та загальна вартість кожної партії товару, який поставляється за даним договором, визначається сторонами відповідно до прайс-листів постачальника та вказується у видаткових накладних. Ціна на товар є звичайною. Загальна сума договору складається з суми вартості всіх партій товару, поставлених протягом терміну дії даного договору (п. 4.2 договору).

Пунктом 5.1 договору визначено, що покупець зобов`язується здійснити оплату партії товару не пізніше ніж через 14 календарних днів з дати отримання такої партії товару покупцем, що вказана в видатковій накладній. Розрахунок за кожну партію товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті в безготівковій формі на рахунок постачальника (п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 5.3 договору днем здійснення платежу за договором, а отже, днем виконання платіжного зобов`язання покупцем є день, в який сума, що підлягає оплаті, зарахована на банківський рахунок постачальника.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками сторін і скріплення печатками сторін (за наявності) та діє протягом одного року. У випадку, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не заявить про намір припинити співробітництво за ним, дія даного договору вважається продовженою на тих же умовах на кожний наступний рік (п. 10.1 договору).

Як встановлено судом апеляційної інстанції на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 59910,09 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: від 31.01.2025 № 115 на суму 47905,20 грн., від 31.01.2025 № 117 на суму 12004,89 грн., які підписані повноважними представниками сторін, підписи яких скріплені печатками товариств.

Відповідач частково повернув товар позивачу на суму 15797,09 грн. на підставі повернень постачальнику від 21.07.2025 № 32 на суму 659,89 грн., від 21.07.2025 № 33 на суму 15137,20 грн.

Відповідач частково оплатив оплавлений товар на підставі інформаційного повідомлення про зарахування коштів від 31.12.2025 № 61 на суму 10000,00 грн.

Враховуючи, що відповідач своїх договірних зобов`язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар не виконав, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 34113,00 грн. - різниця між перерахованими грошовими коштами, загальною вартістю поставленого товару та повернутого товару.

Розмір зазначеної заборгованості також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між сторонами у справі, відповідно до якого сальдо на користь позивача станом на 23.07.2025 складає суму 44113,00 грн., в яку входить заявлена до стягнення сума боргу. Зазначений акт підписаний в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін, підписи яких скріплені печатками товариств.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар у строк визначений договором, в зв`язку з чим за ним рахується заборгованість в розмірі 34113,00 грн. Доказів протилежного відповідач суду не надав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення з відповідача 34113,00 грн. основного боргу.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов`язання щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар у строк визначений договором, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 36% річних з прострочених сум грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.5 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору протягом більше ніж 20 календарних днів, покупець також сплачує на користь постачальника 36% річних від суми, оплата якої прострочена, за кожен день прострочення оплати.

Згідно розрахунку позивача інфляційні втрати з прострочених сум за період прострочення з лютого 2025 року по грудень 2025 року з урахуванням здійсненої відповідачем оплати та суми повернутого товару складають 3641,40 грн., 36% річних з прострочених сум за загальний період прострочення з 07.03.2025 по 31.01.2026 з урахуванням здійсненої відповідачем оплати та суми повернутого товару складають 16204,74 грн.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (такий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 910/21124/20, 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. А тому, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, в якій відображено Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання, розрахунок інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання відображається, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не нараховується.

Зазначений вище спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних втрат.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 36% річних є арифметично вірним, відповідає вказаним нормам законодавства та обставинам справи, а тому вимога в цій частині позову є доведеною та обґрунтованою, а відтак підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що згідно з правильним арифметичним розрахунком, який зроблений судом першої інстанції з врахуванням зазначених вище норм чинного законодавства, зокрема, ч. 6 ст. 232 ГК України (чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), періоду нарахування пені заявленого позивачем, пеня підлягає стягненню в розмірі 8846,13 грн. В решті позовної вимоги в частині стягнення суми пені в розмірі 6059,96 грн. суд відмовив, з огляду на її безпідставність, оскільки пеня нарахована всупереч положень ч. 6 ст. 232 ГК України за більше ніж 6 місяців. Також правильним є нарахування штрафу.

Що стосується клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно з ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Необхідною умовою для надання розстрочки виконання рішення суду є винятковий випадок та наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Підставою для розстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідачем не доведено, що ненадання йому розстрочки виконання рішення суду у даній справі призведе до негативних наслідків для його підприємства чи загрозу банкрутства, не доведено наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Відповідач не надав суду доказів відсутності коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення. Суд першої інстанції правильно врахував, що надання в даному випадку часу для виконання рішення у даній справі шляхом розстрочення його виконання буде несправедливим до позивача, який так само здійснює свою господарську діяльність в умовах воєнного стану.

За вказаних обставин, суд не вбачає підстав для розстрочення виконання рішення суду у даній справі, в зв`язку з чим відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення, яке міститься у відзиві на позовну заяву.

Щодо зазначення відповідачем, з посиланням на положення ст. 551 Цивільного кодексу України про зменшення суми неустойки, то суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідач не надав суду доказів, які підтверджують наявності обставин, які мають істотне значення за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку (пеню та штраф).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, відповідач порушив строки виконання грошового зобов`язання щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар у строк визначений договором, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 34113,00 грн. основного боргу, 3641,40 грн. інфляційних втрат, 16204,74 грн. 36% річних, 8846,13 грн. пені, 5991,01 грн. штрафу є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Щодо доводів апелянта, що суд першої інстанції розглянув справу без виклику сторін, зважаючи на наявність обґрунтованого клопотання відповідача, проте суд безпідставно не задовольнив вказане клопотання та не навів достатніх підстав для відмови у задоволенні клопотання відповідача в оскаржуваному рішенні, колегія суддів зазначає та погоджується з доводами позивача, що клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та з проведенням судових засідань було розглянуто судом, та з урахуванням фактичних обставин справи правомірно відмовлено у його задоовленні.

Щодо посилання відповідача на те, що судом першої інстанції в частині нарахування штрафних санкцій за Договором поставки від 30.01.2025 № 3001-452 не було враховано офіційної позиції України щодо настання форс-мажорних обставин, зазначеної в листі Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Положеннями ст. 617 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, як правильно вказав суд першої інстанції, матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором поставки від 30.01.2025 № 3001-452, який б підтверджував неможливість виконання відповідачем своїх зобов`язань із здійснення розрахунку за поставлений товар у встановлений договором строк, у зв`язку з чим відповідні посилання відповідача є недоведеними.

Щодо вказаного листа ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, на який відповідач посилається у апеляційній скарзі не засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором поставки від 30.01.2025 № 3001-452 щодо неможливості виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару у встановлений договором строк, а відтак вказаний лист не звільняє відповідача від виконання зобов`язань за договором.

Саме по собі посилання відповідача на воєнний стан та наявність листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, відсутність електроенергії, Інтернет з`єднання, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов`язання перед позивачем у встановлений договором строк.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі визначеним договором не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

За таких обставин, відсутність можливості виконання відповідачем своїх договірних зобов`язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар у встановлений договором строк з зазначених ним обставин не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення договірного зобов`язання та відмови в задоволенні доведених та обґрунтованих позовних вимог.

Щодо можливості зменшення штрафних санкцій за рішенням суду, то, як це встановлено в ч. 3 ст. 551 ЦК, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів погоджується, що така можливість є правом суду, а не його обов`язком. Так, правильно встановлено судом першої інстанції, що відповідач не надав суду доказів, які підтверджують наявності обставин, які мають істотне значення за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку (пеню та штраф).

Суд першої інстанції також враховував, що надання в даному випадку часу для виконання рішення у даній справі шляхом розстрочення його виконання буде несправедливим до позивача, який так само здійснює свою господарську діяльність в умовах воєнного стану. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що не вбачає підстав для розстрочення виконання рішення суду у даній справі, в зв`язку з чим відмовив в задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення.

Усі інші доводи апелянта однак колегія суддів вважає необґрунтованими, судом першої інстанції було ретельно досліджено матеріали справи, детально та належним чином мотивовано висновки суду, правильно застосовано норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права, а твердження апелянта не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Суд констатує право сторони на звернення до суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. У межах розгляду справи права відповідача порушені не були.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Судові витрати

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група "Білібєрбос" на рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2026 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2026 - залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 13.10.2026.

Головуючий суддя О.М. Крижний

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко