Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №910/4915/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2026 р. Справа№ 910/4915/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги

Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2026 (повне рішення складено: 09.07.2026)

у справі № 910/4915/26 (суддя О.А. Грєхова)

за позовом Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка капітал інвест Україна"

про стягнення 16 801,63 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2026 року Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма "Т.М.М."-ТОВ, позивач, скаржник) звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка капітал інвест Україна" про стягнення 16 801,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем зобов`язань за Договором про надання послуг з утримання автопаркінгу та машино-місця № 123/ж/вл49а-18 від 15.08.2018, в частині здійснення розрахунків.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/4915/26 позов задоволено частково та стягнуто з ТОВ "Ніка капітал інвест Україна" на користь Фірми "Т.М.М."-ТОВ заборгованість у розмірі 11 700,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 138,34 грн, 3% річних у розмірі 936,34 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 499,67 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи не містять додаткової угоди, укладеної між сторонами, якою було б узгоджено зміну вартості плати за надані послуги встановленої п. 3 Договору, відтак, у спірний період з травня 2021 року по липень 2023 року, розмір плати становив 550,00 грн та з урахуванням здійсненої відповідачем у вересні 2021 року оплати в сумі 2 240,00 грн, розмір заборгованості відповідача складає 11 700,00 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, з урахуванням встановленого судом розміру боргу, а також обставин, що відповідач є таким, що порушив обов`язок зі сплати плати за липень 2023 року, з огляду на узгоджені у п. 5 Договору строки розрахунків та приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 138,34 грн 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 936,34 грн.

Виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціни позову, рівня складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн, що за висновком суду першої інстанції є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягу робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/4915/26, Фірма "Т.М.М."-ТОВ звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Також скаржник просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції в розмірі 10 000,00 грн.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що розмір щомісячної плати за надані послуги у відповідності до п. 2 договору складає 560,00 грн з розрахунку на одне машино/парко місце, виходячи з реальних витрат, пов`язаних з обслуговуванням машино-місця відповідача; відповідач від надання послуг у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлявся (не відключався) та здійснював оплату наданих позивачем житлово-комунальних послуг, отже, на переконання скаржника, фактично визнав, що отримав надані позивачем послуги і визнав суму заборгованості; суд першої інстанції не врахував наявності рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2026 у справі № 910/4918/26 між тими ж сторонами за іншим договором та щодо іншого машино-місця, яким повністю задоволено тотожні позовні вимоги про стягнення основної заборгованості в розмірі 12 500,00 грн.

Заперечуючи щодо зменшення судом витрат на правову допомогу адвоката, скаржник наголошує на тому, що суд за відсутності клопотання іншої сторони, а відтак з власної ініціативи не обґрунтовано зменшив гонорар адвоката у 5 разів, тобто до 2000,00 грн.

Позиція іншого учасника справи

Відповідач не скористався своїм правом, відзив на апеляційну скаргу не подав, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не є перешкодою для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 (колегією суддів у складі: головуючої Ходаківської І.П., суддів Демидової А.М., Владимиренко С.В.) клопотання про поновлення пропущеного строку задоволено. Поновлено Фірмі "Т.М.М."-ТОВ строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/4915/26. Відкрито апеляційне провадження у справі № 910/4915/26. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини справи

15.08.2018 між Фірмою "Т.М.М."-ТОВ (далі - виконавець) та ТОВ "Ніка капітал інвест Україна" (далі - споживач) укладено Договір про надання послуг з утримання автопаркінгу та машино-місця № 123/ж/вл49а-18 (далі - Договір), предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд прибудинкових територій (далі - послуги) у автопаркінгу (критому/підземному) по вул. Володимирська, буд. 49-А у м. Києві, а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені даним Договором, Додатком № 1 та № 2 до нього.

За умовами п. 2 Договору виконавець надає послуги відповідно тарифу встановленому на підставі економічно обґрунтованих витрат, його структури, періодичності та строків надання послуг, оскільки даний вид тарифу не підлягає затвердженню рішенням органу місцевого самоврядування (Додаток № 2).

Розмір щомісячної плати за надані послуги на дату укладення даного Договору становить 550,00 грн з розрахунку на одне машино/парко місце (п. 3 Договору).

Згідно з п. 5 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Сторони домовились застосовувати щомісячну систему оплати послуг, відповідно до якої платежі вносяться не пізніше ніж до 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Пунктом 11.1 Договору визначено, що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлений даним Договором термін.

Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 14.08.2019.

У разі, коли за один календарний місяць до закінчення дії даного Договору жодною зі сторін не заявлено у письмовій формі про його розірвання або необхідність перегляду, Договір вважається щороку продовженим на той же термін (п. 20 Договору).

Споживач, згідно з п. 23 Договору сплачує послуги з моменту набуття права власності на машино-місце.

Додатком № 1 до Договору сторонами узгоджено перелік послуг з утримання підземного автопаркінгу вул. Володимирська, буд. 49-А.

Додатком № 2 до Договору сторонами узгоджено калькуляцію вартості утримання 1 машино-місця в паркінгу вул. Володимирська, буд. 49-А, яка діє з 01.06.2018 та становить 550,00 грн.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що на виконання умов Договору Фірма "Т.М.М."-ТОВ надала споживачу послуги у період з травня 2021 року по липень 2023 року на суму 12 500,00 грн, які відповідачем не оплачено, у зв`язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 12 500,00 грн, яку позивач просить стягнути у судовому порядку.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за Договором в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 3 300,95 грн та 3% річних у розмірі 1 000,68 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, в частині задоволених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 11 700,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 138,34 грн, 3% річних у розмірі 936,34 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 499,67 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн рішення суду не оскаржується, відтак, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку не переглядається. При цьому, підстав для виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги судом апеляційної інстанції не встановлено.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.

За частиною першою статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Перевіряючи доводи скаржника щодо розміру щомісячної плати за надані послуги у сумі 560,00 грн з розрахунку на одне машино/парко місце, виходячи з реальних витрат, пов`язаних з обслуговуванням машино місця відповідача, колегія суддів зазначає таке.

Приписами ст. 11, 509 ЦК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Отже, договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 статті 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Приписами статті 654 ЦК України унормовано, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, зміст узгодженого сторонами пункту 2 Договору не свідчить про можливість односторонньої зміни тарифу, як і не містить умов, що така зміна відбувається без внесення змін до Договору.

Враховуючи, що матеріали справи не містять додаткової угоди, якою було б узгоджено зміну вартості плати за надані послуги у розмірі 560,00 грн, доводи скаржника щодо можливості зміни розміру плати, у зв`язку з затвердження позивачем в односторонньому порядку складових тарифу на послуги з утримання паркінгу, відхиляються судом апеляційної інстанції за неспроможністю.

Також колегією суддів відхиляються посилання скаржника на наявність рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2026 у справі № 910/4918/26, оскільки таке в силу приписів ст. 75 ГПК України не є преюдиційним для даної справи.

Так, обставини, які підлягають встановленню судом у справі - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.

У постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 910/11761/21 викладено висновок про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17.

Отже, преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було би не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 910/4316/22, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20, від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16.

Крім того, колегія суддів зазначає, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиціальних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарського процесуального кодексу України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 921/186/23, від 13.02.2024 у справі № 910/14138/22, від 31.10.2023 у справі № 902/670/22.

У постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17 суд вказав, що:

"Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення".

Отже матеріалами даної справи підтверджено, що умовами Договору сторони узгодили розмір щомісячної плати за надані послуги у розмірі 550,00 грн з розрахунку на одне машино/парко місце та Додатком № 2 до Договору узгодили калькуляцію такої послуги.

Посилання скаржника на здійснення відповідачем оплат виставлених йому рахунків за надані послуги у розмірі 560,00 грн встановлених судом вище обставин не спростовують, відтак відхиляються судом апеляційної інстанції за неспроможністю.

Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості за період з травня 2021 року по липень 2023 року у розмірі 11 700,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України і ст. 230 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим обмеження нарахування шістьма місяцями відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України до процентів річних та інфляційних втрат не застосовується.

Отже, за змістом наведеної норми закону проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За змістом статті 86, частини п`ятої статті 236, статті 237 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (див. висновок щодо обов`язку суду з перевірки розрахунку, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 910/14341/18, від 11.02.2021 у справі № 910/18996/16).

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок заявленої до стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції встановив, що такий здійснено арифметично правильно та становить 3 138,34 грн 3% річних та 936,34 грн інфляційних втрат.

Так само правомірним, з урахуванням ст. 126, 129 ГПК України, є часткове задоволення судом заяви позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 2 000,00 грн (із заявлених 10 000,00 грн) витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають характеру спірних правовідносин та обсягу матеріалів справи, реально витраченому адвокатом часу, зважаючи на заперечення відповідача щодо обґрунтованості заявленої до стягнення суми, а також принципам співмірності та розумності судових витрат.

При цьому апеляційний господарський суд зважає на те, що відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У той же час, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Апеляційний господарський суд у даному випадку зважає на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, п. 24 додаткової постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 903/326/21).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним із складністю даної справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд апеляційної інстанції виснує, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам законодавства.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду, судовою колегією не встановлено неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час винесення оскаржуваного рішення і підстав для його зміни чи скасування, за мотивів наведених у апеляційній скарзі, колегія суддів теж не вбачає, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Інші наведені позивачем у апеляційній скарзі аргументи колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Судові витрати

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/4915/26 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко