Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №910/14090/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2026 р. Справа №910/14090/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сковородіної О.М.

суддів: Сибіги О.М.

Спаських Н.М.

секретар судового засідання Фурсов Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТГ "Інтек-Газ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 910/14090/25 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТГ "Інтек-Газ"

до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

про визнання договору недійсним,

за участю представників:

від позивача: Коломієць М.В.,

від відповідача: Мужевська Є.Л. (в режимі відеоконференції),

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 910/14090/25 відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТГ «Інтек-Газ» до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання визнання договору недійсним.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТГ «Інтек-Газ» через підсистему «Електронний суд» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 910/14090/25 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 було відкрито апеляційне провадження у справі №910/14090/25, встановлено строк на подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань, протягом 10 днів з моменту отримання даної ухвали.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до настпуного.

Як зазначає скаржник, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про ненадання Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТГ "ІНТЕК-ГАЗ" доказів фактичного постачання безпілотних літальних апаратів до відповідних військових частин. На переконання апелянта, Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" під час здійснення заходів фінансового моніторингу взагалі не ставило під сумнів сам факт постачання дронів військовим частинам, відповідні сумніви не були сформульовані у запитах банку, а відтак цей факт не входить до предмета доказування в розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Як вбачається з апеляційної скарги, запити відповідача стосувалися переважно джерел походження коштів, економічної суті операцій та загальної інформації про діяльність, а не вимоги надати вичерпний пакет первинних документів щодо кожної операції.

Скаржник зауважує, що він повною мірою та у відповідні строки надав інформацію на всі запити, успішно пройшов онлайн-ідентифікацію, а у 2025 році його банківський рахунок використовувався переважно для оплати зберігання прошивки OVERLORD для дронів у хмарному сховищі, без доступу до якої використання таких апаратів на лінії фронту значно ускладнене.

Таким чином, на думку позивача, суд першої інстанції поклав в основу оскаржуваного рішення висновок про ненадання доказів, які не входили до предмета доказування та не витребовувалися банком.

Також, апелянт категорично не погоджується з висновком суду щодо нібито "номінального" статусу кінцевого бенефіціарного власника Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТГ "ІНТЕК-ГАЗ" ОСОБА_1.

Як зазначає скаржник, суд у своєму рішенні фактично самостійно спростував дві з трьох підстав відповідача для розірвання ділових відносин, підтвердивши багаторічний досвід власниці та об`єктивність зміни профілю підприємства на підтримку обороноздатності з початком повномасштабного вторгнення.

Щодо єдиної не спростованої судом обставини - наявності "негативної інформації" - апелянт стверджує, що суд першої інстанції не надав їй належної оцінки.

Зокрема, запит Державного бюро розслідувань, на який посилався банк, був здійснений в межах кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 Кримінального кодексу України (надалі - КК України).

Скаржник зазначає, що суб`єктом злочину за ч. 3 ст. 365 КК України може бути лише працівник правоохоронного органу, а відтак це кримінальне провадження жодним чином не стосується посадових осіб апелянта. Що стосується публікацій у засобах масової інформації про нібито "фіктивний імпорт", скаржник наголошує на їх анонімному та замовному характері, вказуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТГ "ІНТЕК-ГАЗ" ніколи не здійснювало фіктивного імпорту та вже звернулося до суду з позовами про спростування недостовірної інформації, розгляд яких наразі триває в судах апеляційної інстанції. Відтак, на переконання апелянта, банк керувався неперевіреною та недостовірною інформацією.

Позивач вважає помилковою оцінку судом першої інстанції доказів, а саме наданих листів-відгуків від військових частин. Суд вирішив, що з цих листів не можна зрозуміти, яким чином позивач здійснював постачання товару, маючи лише одного працівника у штаті та не залучаючи посередників. Натомість апелянт зазначає, що відповідач не мав жодних підозр щодо відмивання доходів чи реальності здійснення операцій і не вимагав додаткових документів (актів приймання-передачі, митних декларацій тощо), а листи-відгуки були долучені до суду не як виключне підтвердження діяльності, а лише як частина тих матеріалів, які фактично надавалися банку під час фінансового моніторингу.

Обґрунтовуючи наявність ресурсів для здійснення діяльності та підтверджуючи фактичне постачання дронів, скаржник зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТГ "ІНТЕК-ГАЗ" не є виробником, а імпортує безпілотні літальні апарати від польського постачальника на умовах DAP (Delivered At Place ) правил Інкотермс 2020.

Оскільки усі витрати та організація доставки до місця призначення (місто Ковель) покладаються на постачальника, там здійснюється митне оформлення залученим митним брокером на підставі відповідних договорів про надання послуг з декларування.

Подальша передача кінцевим отримувачам здійснюється із використанням послуг оператора поштового зв`язку Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" безпосередньо з відділень біля міста Ковеля, або товар направляється до орендованого офісу в місті Києві.

На думку скаржника, така імпортно-дистрибуційна схема діяльності повністю виключає необхідність утримання у власному штаті працівників для розвантаження чи транспортування, оскільки ці функції виконуються залученими контрагентами.

Разом з тим, в апеляційній скарзі заявлено клопотання про долучення додаткових доказів, а саме: митних декларацій, інвойсів, міжнародних товарно-транспортних накладних, договорів купівлі-продажу та видаткових накладних.

Обґрунтовуючи поважність причин їх неподання до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 269 ГПК України, апелянт зазначає, що під час фінансового моніторингу банк не ставив під сумнів реальність господарських операцій з постачання, тому ці обставини не входили до предмета доказування при поданні позову.

Відтак, на переконання скаржника, необхідність подання додаткових первинних документів виникла з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а виключно у зв`язку з формуванням судом першої інстанції нових висновків щодо недоведеності фактів постачання, які раніше не ставилися під сумнів.

18.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній зазначає, що Департаментом вивчення клієнтів Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" було проведено заходи належної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТГ "Інтек-Газ".

За результатами цих заходів банк вважав за необхідне відмовити у підтриманні ділових відносин на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (надалі - Закон про ПВК/ФТ) шляхом встановлення неприйнятно високого ризику у зв`язку з неможливістю виконувати визначені обов`язки та мінімізувати виявлені ризики.

На переконання банку, наявні підстави вважати, що кінцевий бенефіціарний власник підприємства є номінальним та діє в інтересах третіх осіб. Як вбачається з відзиву, такий висновок ґрунтується на сукупності факторів: відсутності у власниці досвіду у сфері продажу квадрокоптерів, постійній зміні основних видів діяльності товариства з 2000 року, стрімкій прибутковій діяльності з постачання товарів оборонного призначення з 2023 року (за наявності у штаті лише 1 особи), а також наявності негативної інформації у засобах масової інформації щодо "діяльності з фіктивного імпорту" та запиту від Державного бюро розслідувань.

Відповідач наголошує на правомірності своїх дій, посилаючись на те, що банки наділені прямим обов`язком встановлення неприйнятно високого ризику та розірвання договірних відносин в силу вимог законодавства про фінансовий моніторинг.

Керуючись положеннями ч. 4 ст. 1075 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та нормами Закону про ПВК/ФТ, банк стверджує, що спірний правочин про відмову від ділових відносин повністю відповідає чинному законодавству та внутрішнім документам банку. При цьому відповідач зауважує, що чинне законодавство визначає витребування додаткових документів у клієнта як право, а не обов`язок суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

На думку відповідача, позивач помилково вважає одностороннім правочином рішення банку від 12.09.2025 року (висновок напрямку фінансового моніторингу). Банк зазначає, що це рішення є виключно внутрішнім документом юридичної особи, який не створює жодних обов`язків для третіх осіб і не порушує права позивача, а тому вимога про його скасування не підлягає розгляду в суді. Одностороннім правочином, що породжує юридичні наслідки, є безпосередньо повідомлення банку про відмову від підтримання ділових відносин.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відновити банківське обслуговування, банк вказує на їх безпідставність, оскільки 21.10.2025 року позивач самостійно надав заяву про закриття поточних рахунків, чим схвалив припинення правовідносин. Як зазначає відповідач, відновлення рахунків, закритих на підставі заяви самого клієнта, є фізично неможливим, а такі вимоги спрямовані на примушування банку до порушення законодавства.

Стосовно заявленого апелянтом клопотання про долучення доказів, Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" просить залишити його без задоволення. Відповідач обґрунтовує це тим, що скаржником не доведено об`єктивних причин неможливості подання цих документів до суду першої інстанції. Як вбачається з відзиву, ці докази були наявні у Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТГ "Інтек-Газ", і з моменту ознайомлення з відзивом банку (09.12.2025 року) до закриття підготовчого провадження (09.02.2026 року) у позивача було достатньо часу для їх подання та обґрунтування своїх вимог.

09.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення, у яких останній вказує, що єдиною фактичною підставою для розірвання ділових відносин, на яку посилається Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", є хибне припущення відповідача про те, що власниця та директор підприємства є "номінальним" кінцевим бенефіціарним власником.

Як зазначає скаржник, відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу вкотре підтвердив ці підстави, що свідчить про те, що банк під час здійснення заходів фінансового моніторингу не ставив під сумнів сам факт постачання дронів військовим частинам. При цьому, суд першої інстанції у своєму рішенні фактично спростував ключові аргументи банку (щодо відсутності досвіду власниці та об`єктивності зміни профілю діяльності), які покладалися в основу висновку про "номінальний" статус кінцевого бенефіціарного власника та стали підставою для розірвання ділових відносин.

На переконання апелянта, належним способом захисту є саме визнання недійсним правочину, вчиненого банком у формі службової записки чи висновку. Скаржник звертає увагу, що чинним законодавством України, зокрема Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (надалі - Закон про ПВК/ФТ), не встановлено обов`язкової форми оформлення такого рішення. Водночас сам відповідач підтвердив, що спірне рішення було прийнято саме документом у вигляді службової записки.

Крім того, апелянт категорично не погоджується з твердженням банку про те, що позивач нібито схвалив спірний правочин про припинення правовідносин шляхом підписання 21.10.2025 заяви про закриття рахунку.

На думку позивача, відмова від підтримання ділових відносин сама по собі передбачає закриття банківських рахунків, що також відповідає приписам ст. 15 Закону про ПВК/ФТ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТГ "Інтек-Газ" стверджує, що підписання заяви про закриття поточних рахунків та платіжної інструкції на перерахування залишків коштів було безпосередньо пов`язане з прийняттям банком оспорюваного рішення і було фактично єдиним способом зберегти грошові кошти та перерахувати їх у інші банки. Відтак, на думку скаржника, підписання відповідної заяви не мало добровільного характеру і не є свідченням схвалення оспорюваного правочину.

У судовому засіданні представники сторін надали суду усні пояснення по суті апеляційної скарги та спірних правовідносин.

Колегія суддів, всебічно і повно з?ясувавши фактичні обставини, об?єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, зазначає наступне.

Вирішуючи питання щодо прийняття додаткових доказів, доданих скаржником до апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з положеннями ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Необхідність подання зазначених додаткових первинних документів виникла у скаржника виключно у зв`язку з висновками суду першої інстанції про відсутність доказів фактичного постачання, які були сформовані безпосередньо за результатами розгляду справи.

Зважаючи на те, що неподання цих доказів до суду першої інстанції було зумовлено об`єктивними причинами, що не залежали від позивача, а також враховуючи, що дослідження первинних документів є важливим для встановлення фактичних обставин справи та перевірки законності й обґрунтованості висновків місцевого господарського суду, колегія суддів, керуючись завданням господарського судочинства визнає причини неподання цих доказів поважними.

З метою повного, всебічного і об`єктивного розгляду справи, дотримання балансу інтересів сторін та забезпечення права апелянта на ефективний судовий захист, суд апеляційної інстанції задовольняє заявлене клопотання, приймає додані до апеляційної скарги додаткові докази та долучає їх до матеріалів справи.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12.09.2025 у власному Електронному кабінеті в системі "Приват24 для Бізнесу" Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТГ "ІНТЕК-ГАЗ" ознайомилось з повідомленням банку про те, що прийнято рішення про відмову від підтримання ділових відносин. Банк зазначив, що відповідне рішення прийнято згідно з ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ.

15.09.2025 позивач направив банку запит №1509/25, у якому просив надати вмотивоване письмове пояснення причин ухвалення такого рішення, завірену копію самого рішення, а також матеріали, що стали підставою для його прийняття. Проте, станом на дату подання позову, відповідач відповіді не надав, як і не надав витребуваних документів та рішення.

В матеріалах справи міститься офіційне повідомлення банку про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку, оформлене листом від 13.09.2025 № 20.1.0.0.0/7-250913/112, яке було направлено на адресу позивача 16.09.2025. Також, наявний Висновок у вигляді службової записки Напрямку "Фінансовий моніторинг" від 12.09.2025 № E.17.0.0.0/4-7907970. Правовою підставою для відмови у вказаному Висновку визначено абзац 3 частини 1 статті 15 Закону про ПВК/ФТ (встановлення неприйнятно високого ризику).

Оцінюючи підстави розірвання ділових відносин, суд першої інстанції вказав, що висновок відповідача ґрунтувався на припущенні, що власниця підприємства ОСОБА_1. є номінальним кінцевим бенефіціарним власником та діє в інтересах третіх осіб.

При цьому, місцевий господарський суд прийняв до уваги, що ОСОБА_1. є освіченим спеціалістом із багаторічним безперервним досвідом роботи у різних галузях. Також суд врахував, що з початком повномасштабного вторгнення російської федерації багато підприємств об`єктивно змінили свій профіль для підтримання обороноздатності держави, і позивач відповідно почав здійснювати діяльність з перепродажу БПЛА, що вбачається з наявних у справі доказів та пояснень.

Разом з тим, суд першої інстанції звернув увагу, що єдиним працівником позивача є його власниця ОСОБА_1. На підтвердження фактичного постачання БПЛА військовим частинам позивач надав лише листи-відгуки, які містять інформацію виключно про те, що Товариство належним чином виконує свої обов`язки з поставки асортименту товару.

Однак, як наголосив суд, під час перевірки позивачем не було надано банку жодного доказу фактичного постачання (договорів, контрактів, товарно-транспортних накладних, даних про кількість та вартість) та доказів того, яким чином виконувались замовлення. Оскільки з наданих листів-відгуків неможливо зрозуміти, яким чином позивач здійснював постачання товару, маючи лише одного працівника у штаті та без залучення посередників (перевізників, завантажувачів, розвантажувачів), суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість підозр відповідача щодо спрямованості діяльності позивача на відмивання доходів третіх осіб.

Стосовно наявної в ЗМІ негативної інформації про діяльність товариства (публікація «Фіктивний імпорт дронів через митницю: список фігурантів схеми»), суд першої інстанції зазначив, що наразі відсутнє судове рішення щодо визнання такої інформації недостовірною. Надані позивачем докази звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, суд відхилив, оскільки ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22.12.2025 у справі №752/31301/25 у відкритті відповідного провадження було відмовлено.

Суд першої інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку, що позовна заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Частинами 1-3 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п`ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статей 1066 та 1068 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Статтею 651 ЦК Кодексу передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.

Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі - запобігання та протидія).

Суб`єктами первинного фінансового моніторингу, зокрема, є банки (пункт 1 частини 2 статті 6 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 6 статті 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі:

- неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією;

- наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

У пункті 39 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.

Питання відмови від встановлення (підтримання) ділових відносин, проведення фінансової операції врегульовано статтею 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" в частині 1 якої передбачено, що cуб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі:

- якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;

- встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей;

- подання клієнтом чи його представником суб`єкту первинного фінансового моніторингу недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу;

- виявлення у порядку, встановленому відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, що банк або інша фінансова установа, з якою встановлені кореспондентські відносини, є банком-оболонкою та/або підтримує кореспондентські відносини з банком-оболонкою;

- якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться фінансова операція, та встановлення її кінцевого бенефіціарного власника або вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим.

Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені також Положенням №65, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 (надалі - Положення № 65) відповідно до якого:

- у випадках, передбачених статтею 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", банк зобов`язаний здійснювати належну перевірку, зокрема, наявних клієнтів (пункт 1 додатку 1 до Положення № 65);

- у випадках, визначених частиною 6 статті 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах, зокрема, з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також щодо: 1) клієнтів, щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; 2) клієнтів, щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками - банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (пункт 61 розділу IV Положення № 65);

- у випадках, встановлених частиною першою статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції (пункт 1 додатку 12 до Положення № 65).

За змістом пунктів 34-37 Положення №65 банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку. Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації. Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень. Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.

При цьому, банк самостійно у внутрішніх документах, зокрема, із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, визначає:

- критерії ризиків з урахуванням критеріїв ризиків, установлених у додатку 19 до Положення № 65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національним банком; пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (пункти 45, 46 розділу IV Положення № 65);

- види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення заходів належної перевірки (пункт 5 додатку 6 до Положення № 65);

- порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/відкриття рахунка (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (підпункт 8 пункту 26 розділу ІІІ Положення № 65);

- порядок відмови в передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити (пункт 8 додатку 12 Положення № 65);

- складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" у кожному випадку (підпункт 3 пункту 8 додатку 12 Положення № 65);

- порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених статтею 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті підпункт 5 пункту 8 додатку 12 Положення НБУ № 65).

Верховний Суд неодноразово, зокрема, у справах №910/18504/20, №910/10855/21, №910/18889/23, №910/6311/24 наголошував, що банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки. Разом із тим право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки. Право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.

У постанові від 09.01.2024 у справі №922/1253/23 Верховний Суд зазначив, що приписи статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" уповноважують банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, проте банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.

Предметом перегляду суду апеляційної інстанції у цій справі є встановлення того, чи існували у відповідача достатні фактичні та правові підстави для встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику та розірвання ділових відносин, а також чи правильно судом першої інстанції надано оцінку доказам та обставинам справи.

Згідно зі змістом Висновку Напрямку "Фінансовий моніторинг" № Е.17.0.0.0/4-7907970 від 12.09.2025, відповідач визначив позивачу неприйнятно високий ризик, посилаючись на те, що власниця підприємства ОСОБА_1. є номінальним кінцевим бенефіціарним власником та діє в інтересах третіх осіб. Цей висновок банку ґрунтувався на: 1) відсутності досвіду ОСОБА_1. у сфері діяльності клієнта;

2) постійній зміні діяльності товариства та стрімкій прибутковій діяльності з 2023 року;

3) наявності негативної інформації у ЗМІ щодо фіктивного імпорту та наявності запиту від Державного бюро розслідувань.

Надаючи оцінку вказаним підставам, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо відсутності досвіду керівника та зміни профілю діяльності товариства, місцевий господарський суд обґрунтовано прийняв до уваги, що власник підприємства ОСОБА_1. є освіченим спеціалістом із багаторічним досвідом роботи, а зміна профілю діяльності товариства на постачання БПЛА є об`єктивним наслідком повномасштабного вторгнення російської федерації, коли багато підприємств переорієнтувалися на підтримку обороноздатності держави. Апеляційний суд погоджується з тим, що перепрофілювання бізнесу в умовах воєнного стану не може автоматично розцінюватись як ознака номінальності керівника чи фіктивності діяльності.

Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що під час перевірки позивачем не було надано банку жодного доказу фактичного постачання БПЛА військовим частинам (контрактів, договорів, товарно-транспортних накладних, інформації про кількість та вартість), окрім листів-відгуків.

Зважаючи на наявність лише одного працівника у штаті та відсутність доказів залучення посередників, суд дійшов висновку про обґрунтованість підозр банку щодо відмивання доходів.

Колегія суддів вважає такі висновки місцевого господарського суду передчасними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, в межах проведення заходів фінансового моніторингу банк направив позивачу запит від 05.08.2025, у якому вимагав надати виключно бізнес-історію та довідку ОК-7 щодо власниці ОСОБА_1 , інформацію про початок бізнесу, сферу діяльності, наявність інших компаній, досвід, походження стартового капіталу та інформацію про наявність сайту.

У повторному запиті від 14.08.2025 банк у формі уточнюючих питань просив надати інформацію щодо отримання дивідендів, а також відповісти, чи співпрацює компанія з Міністерством оборони України та чи наявні контракти під грифом "таємно" (і чи будуть такі операції проходити в Приватбанку).

Позивач вчасно та у повному обсязі надав відповіді на вказані запити листами від 11.08.2025 та від 15.08.2025 із доданням запитуваних документів, роз`яснивши, що компанія співпрацює з військовими частинами за прямими договорами закупівлі та за результатами державних тендерів, а контрактів під грифом "таємно" на даний час не має.

Тобто, під час здійснення належної перевірки відповідач лише з`ясовував загальний характер співпраці з оборонним відомством, однак не ставив під сумнів сам факт постачання БПЛА та взагалі не витребовував у Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТГ "ІНТЕК-ГАЗ" надання копій самих контрактів, первинних документів бухгалтерського обліку, митних декларацій чи товарно-транспортних накладних на підтвердження кожної окремої господарської операції.

Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що у відповідача виникли обґрунтовані підозри через ненадання позивачем договорів та товарно-транспортних накладних, є безпідставним, оскільки клієнт об`єктивно не міг та не зобов`язаний був надавати документи, які суб`єкт первинного фінансового моніторингу у нього не запитував

Як встановлено колегією суддів, на спростування висновків суду першої інстанції про відсутність доказів фактичного постачання БПЛА, позивачем безпосередньо до апеляційної скарги долучено низку первинних документів.

Дослідивши вказані докази, а саме: митні декларації (зокрема, № 25UA205050001380U8, № 25UA205050029042U9 та ін.), міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR), договори про надання митних послуг №09/2024-ДД, №16/2025-Д, договори поставки з нерезидентом (Accumaze Sp. z o. o.), а також електронні накладні оператора поштового зв`язку ТОВ "Нова Пошта", апеляційний суд погоджується з доводами скаржника щодо реальності здійснення господарських операцій (том 2 а.с. 21-156).

Зазначені документи у своїй сукупності підтверджують, що господарська діяльність позивача побудована на імпортно-дистрибуційній схемі (базис постачання DAP (Delivered At Place). Організація доставки та митне оформлення здійснювалися із залученням постачальників-нерезидентів та митних брокерів, а логістика кінцевим отримувачам забезпечувалася поштовим оператором. Вказане повністю спростовує висновок суду першої інстанції про неможливість виконання поставок з огляду на наявність лише одного працівника у штаті позивача, оскільки обрана бізнес-модель об`єктивно не вимагала утримання власного штату вантажників чи водіїв.

Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що у відповідача виникли обґрунтовані підозри через ненадання позивачем договорів та ТТН, є безпідставним, оскільки клієнт об`єктивно не міг та не зобов`язаний був надавати документи, які суб`єкт первинного фінансового моніторингу у нього не запитував.

Покладення на позивача негативних наслідків у вигляді розірвання ділових відносин за ненадання документів, які не були предметом запиту банку, є порушенням принципів справедливості та розумності.

Щодо доводів банку про те, що витребування додаткових документів є його правом, а не обов`язком (відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону про ПВК/ФТ), суд апеляційної інстанції наголошує на наступному.

Закріплений у ст. 7 Закону про ПВК/ФТ та Положенні № 65 ризик-орієнтований підхід вимагає від банку прийняття обґрунтованих, пропорційних та об`єктивних рішень. Наділення банку правом на встановлення неприйнятно високого ризику не є абсолютним та свавільним. Такий рівень ризиковості має спиратися на дійсні результати всебічного аналізу діяльності клієнта.

Відповідач не може встановлювати найвищий ступінь ризику та розривати договірні відносини з посиланням на відсутність доказів (первинних документів), які він сам, діючи на власний розсуд, вирішив не витребовувати у клієнта для перевірки чи підтвердження своїх підозр.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що позивач мав достатньо часу для подання вказаних первинних документів до суду першої інстанції до закриття підготовчого провадження. З матеріалів фінансового моніторингу (зокрема, запитів банку від 05.08.2025 та 14.08.2025) та змісту висновку банку від 12.09.2025 вбачається, що банк обґрунтовував розірвання відносин виключно припущеннями про "номінальність" директора та наявності негативної інформації у ЗМІ, а не сумнівами у реальності здійснення поставок БПЛА.

Оскільки реальність господарських операцій не ставилася під сумнів відповідачем під час перевірки, у позивача був відсутній об`єктивний процесуальний обов`язок подавати весь масив первинної бухгалтерської документації під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Щодо посилань банку на наявність негативної інформації у ЗМІ та запиту Державного бюро розслідувань, колегія суддів зазначає наступне.

Запит Державного бюро розслідувань від 22.07.2025 № 10-2-01-02-17811 стосувався надання інформації про рух коштів за рахунками низки підприємств у межах кримінального провадження №62025000000000725 за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 Кримінального кодексу України (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу).

Суб`єктом вказаного злочину може бути виключно працівник правоохоронного органу. Сам факт направлення правоохоронним органом запиту щодо надання банківської інформації юридичної особи в межах розслідування злочину, суб`єктом якого посадові особи цієї компанії бути не можуть, не свідчить про вчинення клієнтом банку легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, і не може бути безумовною підставою для встановлення неприйнятно високого ризику.

Публікації у мережі Інтернет ("Фантомні дрони на мільярд", "Фіктивний імпорт дронів через митницю" тощо) носять оціночний характер. Позивач вживає активних дій щодо захисту своєї ділової репутації, направляючи вимоги про спростування недостовірної інформації відповідним медіа-ресурсам.

Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, мав би не лише послатися на наявність публікацій, але й перевірити фактичну суть господарських операцій клієнта шляхом витребування первинних документів (митних декларацій, контрактів), чого зроблено не було. Натомість наявні в матеріалах справи докази повністю підтверджують реальність здійснення операцій з імпорту та постачання БПЛА.

Стосовно доводів відповідача про те, що рішення банку (Висновок Напрямку "Фінансовий моніторинг") є виключно внутрішнім документом і не може бути предметом оскарження, колегія суддів вважає їх необґрунтованими.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду (зокрема, у постановах від 20.11.2024 у справі № 910/11103/23, від 16.01.2025 у справі № 910/18278/23), відмова банку від підтримання ділових відносин є дією, спрямованою на припинення цивільних прав та обов`язків, а відтак є одностороннім правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, дійсність якого може бути предметом судового контролю.

Зміст Висновку №Е.17.U.0.0/4-7907970 від 12.09.2025 свідчить, що саме цим документом із дозвільною резолюцією "Дозволяю" банк вчинив волевиявлення та прийняв остаточне рішення про розірвання ділових відносин. Тому дії банку з оформлення такої відмови, незалежно від назви документа (службова записка, висновок тощо), становлять суть оспорюваного одностороннього правочину.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження відповідача про те, що позивач нібито схвалив припинення правовідносин, подавши 21.10.2025 заяву про закриття рахунків, а їх відновлення наразі є фізично неможливим.

Оскільки ініціатором припинення ділових відносин в односторонньому порядку виступив саме банк, подання клієнтом заяви про перерахування залишків коштів було вимушеним наслідком виконання рішення банку, спрямованим виключно на збереження власних активів, а не добровільним волевиявленням на розірвання договору.

Обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання недійсним правочину про відмову від ділових відносин усуває неправомірні перешкоди для банківського обслуговування, тоді як технічні аспекти процедури відновлення чи відкриття рахунків є питаннями порядку виконання судового рішення і не можуть слугувати підставою для відмови у судовому захисті порушеного права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що висновок №Е.17.U.0.0/4-7907970 від 12.09.2025 не містить достатніх обґрунтованих фактичних підстав, які б відповідали критерію неприйнятно високого ризику, а рішення про відмову від підтримання ділових відносин прийнято без повного та об`єктивного дослідження наданих клієнтом документів, що свідчить про недотримання відповідачем принципів належної перевірки, передбачених Законом про ПВК/ФТ та Положенням НБУ №65.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, зміст якого розкривається у ст. 13 ГПК України. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Сторони несуть ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням процесуальних дій. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt")". Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Оцінюючи надані сторонами докази, суд вважає за необхідне застосувати стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що відповідачем при прийнятті відповідного рішення та його доведення до відома позивача не були дотримані вимоги Закону про ПВК/ФТ та Положення НБУ №65.

Колегія суддів звертає увагу на категорію стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи у порядку статті 86 ГПК України. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17]. Такі ж висновки щодо застосування стандарту переваги більш вагомих доказів зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду та спростовують висновок суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для відмови в позові.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував положення Закону про ПВК/ФТ та не надав належної оцінки доказам у їх сукупності, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом частини другої вказаної статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду - скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Частиною 14 ст. 129 ГПК України встановлено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТГ "Інтек-Газ" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 910/14090/25 - задовольнити.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 року у справі № 910/14090/25.

Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Визнати недійсним односторонній правочин у вигляді рішення Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570) про відмову від підтримання ділових/відмову обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору від 12.09.2025 року та зобов`язати відновити банківське обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТГ "ІНТЕК-ГАЗ" (код ЄДРПОУ 21494259).

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (адреса: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТГ "Інтек-Газ" (адреса: вул. Здановської Юлії, буд. 52/3, офіс, 246, м. Київ, 03189; код ЄДРПОУ 21494259) витрати на оплату судового збору за звернення з позовною заявою в розмірі 6 056,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (адреса: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТГ "Інтек-Газ" (адреса: вул. Здановської Юлії, буд. 52/3, офіс, 246, м. Київ, 03189; код ЄДРПОУ 21494259) витрати на оплату судового збору за звернення з апеляційною скаргою в розмірі 9 084,00 грн.

Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Повний текст постанови складено та підписано 14.10.2026.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 (двадцяти) днів до Верховного Суду відповідно до статей 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Сковородіна

Судді О.М. Сибіга

Н.М. Спаських