Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №910/12950/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. Справа№ 910/12950/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: Яковченко Р. Г.

від відповідача: Прохоров Ю. Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Акціонерного товариства "Гарантований покупець"

на рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2026 (дата підписання повного тексту рішення 12.03.2026)

у справі № 910/12950/25 (суддя Павленко Є. В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Акціонерного товариства "Гарантований покупець"

про стягнення 13 348 844, 82 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

У жовтні 2025 року Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі за текстом - ПрАТ "НЕК "Укренерго"; Товариство, позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі за текстом - ДП "Гарантований покупець"; Підприємство, відповідач) про стягнення 13 348 844,82 грн, з яких: 3 652 625,65 грн - три % річних та 9 696 219,17 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем грошових зобов`язань щодо оплати заборгованості за договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 25 червня 2019 року №0414-01051, яка встановлена рішенням господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у справі № 910/14212/23.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі №910/12950/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з ДП "Гарантований покупець" на користь ПрАТ "НЕК "Укренерго" 3 652 625,65 грн. трьох процентів річних, 9 696 219,17 грн інфляційних втрат та 160 186,14 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем заборгованості відповідно до рішення господарського суду міста Києва по справі № 910/14212/23, а сам факт наявності рішення про задоволення вимог кредитора у справі №910/14212/23 не припинило зобов`язальних відносин сторін та не звільнило боржника від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Судом відхилено доводи відповідача щодо припинення зобов`язань новацією та щодо наявності форс-мажорних обставин.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі №910/12950/25, Державне підприємство "Гарантований покупець" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 13, 14, 86, 236 ГПК України, ст. 604, 625 ЦК України, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПрАТ "НЕК "Укренерго" відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає наступне. Судом першої інстанції порушено принцип диспозитивності та здійснено вихід за межі позовних вимог, оскільки суд першої інстанції самостійно здійснив нарахування інфляційних втрат за період, який не заявлявся в позові, за вересень 2025 року. Також, судом першої інстанції залишено поза увагою питання застосування сукупного індексу інфляції з його заокругленням чи без, суд не перевірив математичну правильність та правову обґрунтованість заявленого позивачем розрахунку інфляційних втрат (з урахуванням заокруглення чи без нього за заявлений період), проігнорував помилку в методиці розрахунку.

На думку відповідача, суд першої інстанції помилково виходив з того, що для новації сторони обов`язково повинні були укласти окрему угоду в паперовій/простій письмовій формі. Скаржник вказує, що договір про врегулювання небалансів є типовим договором приєднання і за його умовами порядок розрахунків та внесення змін до нього прямо прив`язані до чинної редакції Правил ринку, затверджених Регулятором (НКРЕКП). Сторони заздалегідь погодилися на зміну алгоритму виконання зобов`язань при зміні Правил ринку, тому окрема двостороння угода не вимагалася. Внесення Регулятором змін до Правил ринку з 01.07.2024 змінило алгоритм розрахунків за небаланси. Зміна предмета та способу виконання зобов`язання на нормативному рівні за згодою сторін, висловленою при приєднанні до договору, за своєю правовою суттю є новацією. Відтак, зобов`язання відповідача з оплати спірних рахунків-фактур припинилися шляхом новації, а нарахування 3% річних та інфляційних втрат після 01.07.2024 є безпідставним.

Також, апелянт стверджує, що позивачем не доведено розмір заборгованості за період до 30.06.2024, оскільки не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували обсяги електричної енергії. Крім того, наведена в спірних рахунках-фактурах інформація не узгоджується з вартістю електричної енергії, зазначеною в щомісячних актах купівлі-продажу.

ПрАТ "НЕК "Укренерго" подало до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу АТ "Гарантований покупець" без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі № 910/12950/25 - без змін.

У відзиві позивач зазначає про наступне.

Вимога про стягнення 9 696 219,17 грн інфляційних втрат є обґрунтованою і без урахування індексу інфляції за вересень 2025 року. Розрахунок позивача здійснено із заокругленням сукупного індексу інфляції до десяткового числа після коми, що повністю відповідає правовій позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанова від 26.06.2020 у справі № 905/21/19) та постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 924/2/21.

Позивач вказав на безпідставність доводів відповідача щодо відсутності зобов`язань та новацію. Так, зміни до Правил ринку, які набрали чинності з 01.07.2024 (щодо порядку розрахунків через рахунки ескроу та місячні звіти), стосуються нових розрахункових періодів і не мають зворотної дії в часі (ст. 5 ЦК України) до заборгованості за червень - липень 2023 року. Жодних угод про новацію чи припинення зобов`язань сторони не укладали.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2026 справу № 910/12950/25 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Демидова А. М., Євсіков О. О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2026, апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі № 910/12950/25 залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі № 910/12950/25, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 08.09.2026 о 14 год. 10 хв.

У судовому засіданні 08.09.2026 протокольно оголошено перерву до 29.09.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2026 заяву Акціонерного товариства "Гарантований покупець" про заміну відповідача у справі № 910/12950/25 на його правонаступника задоволено, замінено відповідача у справі №910/12950/25 Державне підприємство "Гарантований покупець" (ідентифікаційний код юридичної особи 43068454) на його правонаступника Акціонерне товариство "Гарантований покупець" (ідентифікаційний код юридичної особи 43068454).

Явка представників учасників справи

У судове засідання 29.09.2026 з`явились представники позивача та відповідача (скаржника).

У судовому засіданні представник відповідача (скаржника) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені та апеляційним господарським судом.

Як встановлено місцевим господарським судом рішенням господарського суду міста Києва від 06.02.2024 по справі № 910/14212/23 за позовом Товариства до Підприємства про стягнення 93 925 113,25 грн., яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 та набрало законної сили, сторонами укладено договір про врегулювання небалансів електричної енергії від 25.06.2019 № 0414-01051 шляхом подання заяви від 25.06.2019 про приєднання до його умов та акцептування позивачем цієї заяви листом від 26.06.2019 № 01/23263.

Положеннями пунктів 1.1.-1.5. вказаного правочину визначено, що даний договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови врегулювання небалансів електричної енергії сторони, відповідальної за баланс (далі - СВБ), у тому числі її балансуючої групи. На підставі цього договору сторона, що приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність у якості СВБ. СВБ врегульовує небаланси електричної енергії, що склалися в результаті діяльності її балансуючої групи на ринку електричної енергії, або передає свою відповідальність за небаланси електричної енергії іншій СВБ, шляхом входження до її балансуючої групи. Оператор системи передачі (далі - ОСП) врегульовує небаланси електричної енергії з СВБ у порядку, визначеному Законом України "Про ринок електричної енергії" (далі - Закон) та Правилами ринку.

Врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення СВБ правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії та оплати платежів відповідно до Правил ринку.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2. договору вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, які передбачені до сплати зі сторони СВБ та ОСП, розраховуються адміністратором розрахунків (далі - АР) для кожного розрахункового періоду доби відповідно до Правил ринку. Оплата платежів відповідно до цього договору здійснюється з урахуванням податків і зборів, передбачених діючим законодавством. Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається Правилами ринку.

Згідно з підпунктом 2 пункту 3.2. договору ОСП має право на своєчасну оплату вартості небалансу електричної енергії, що склалася на ринку в певному розрахунковому періоді.

За підпунктом 5 пункту 3.5. вказаного правочину СВБ зобов`язана здійснювати вчасно й у повному обсязі оплату за небаланс електричної енергії та платежів, сформованих ОСП для СВБ відповідно до Правил ринку.

Виставлення рахунків та здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів, визначеної главою 2 цього договору, відбувається відповідно до процедур і графіків, передбачених Правилами ринку та цим правочином. СВБ, у якої виникли зобов`язання перед ОСП щодо оплати за небаланс електричної енергії, вносить плату за електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ОСП, зазначений у реквізитах цього договору.

Подання платіжних документів здійснюється сторонами відповідно до Правил ринку. Якщо СВБ має заперечення до інформації, яка міститься у платіжному документі, то вона зобов`язана повідомити про це ОСП не пізніше 12:00 наступного робочого дня після виставлення рахунку. Наявність заперечень не є підставою для створення дебіторської заборгованості перед ОСП та не може бути підставою для обмеження ОСП щодо вимоги платежу фінансової гарантії, що надається СВБ ОСП.

Надані заперечення враховуються ОСП при обчисленні платежів у порядку, передбаченому Правилами ринку. ОСП формує та направляє акт купівлі-продажу до СВБ не пізніше 13-го календарного дня місяця, наступного за розрахунковим. СВБ протягом 2-х робочих днів повертає ОСП один примірник підписаного зі своєї сторони акта купівлі-продажу в паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП) (пункти 5.1., 5.3., 5.6.-5.10. договору).

Як встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2024 по справі № 910/14212/23, між сторонами у визначеному договором і законом порядку підписані акти купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів: від 30.06.2023 №ВН/23/06-0414 та від 31.07.2023 №ВН/23/07-0414.

Позивачем через систему управління ринком виставлено відповідачу для оплати рахунки-фактури:

від 26.06.2023 №2606202300394 за розрахунковий період з 11.06.2023 по 20.03.2023 на суму 41 514 154,98 грн;

від 06.07.2023 №0607202300399 за розрахунковий період з 21.06.2023 по 30.06.2023 на суму 13 584 707,86 грн;

від 04.08.2023 року № 0408202300401 за розрахунковий період з 21.07.2023 по 31.07.2023 на суму 38 054 020,72 грн. - строк оплати яких настав 28.06.2023, 10.07.2023 та 08.08.2023 відповідно.

Проте, відповідач свій обов`язок по оплаті виставлених позивачем рахунків у встановлений договором та Правилами ринку строк не виконав, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за період червень-липень 2023 року в загальному розмірі 93 152 883,56 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2024 по справі №910/14212/23 позов Товариства задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 93 152 883,56 грн основного боргу та 348 374,24 грн 3% річних за загальний період прострочення з 29.06.2023 по 31.08.2023.

15.07.2024 на виконання вказаного рішення видано наказ.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.09.2024 по справі № 910/14212/23, яка набрала законної сили в установленому законом порядку, вказаний наказ господарського суду міста Києва визнано таким, що не підлягає виконанню, у частині стягнення з Підприємства основної заборгованості в розмірі 53 664 772,10 грн.

У цій же ухвалі зазначено про те, що внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог за підписаним між сторонами 21.06.2024 актом зарахування зустрічних однорідних вимог за договором від 25.06.2019 року №0414-01051 на суму 1282454234,01грн, Підприємством частково виконано рішення суду від 06.02.2024 на суму 538682,73грн. Крім того, відповідач частково виконав свій обов`язок з оплати встановленої вказаним рішенням суду заборгованості на загальну суму 53 126 089,37 грн на підставі платіжних інструкцій: від 10 липня 2024 року: № 378 190 на суму 41 146 913,55 грн, № 378 191 на суму 5 420 515,06 грн; від 19 липня 2024 року № 385 238 на суму 6 558 660,76 грн. Копії вказаних платіжних інструкцій та копія акта зарахування зустрічних однорідних вимог від 21 червня 2024 року містяться в матеріалах даної справи.

Місцевим господарським судом у межах розгляду даної справи також встановлено, що вказана сума основної заборгованості погашена відповідачем частково, на загальну суму 61 828 964,90 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій: від 31.12.2024 №441097 на суму 4 965 720,00 грн, від 31.01.2025 № 448 363 на суму 3 198 472,80 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі №917/1338/18, від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.

У постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №910/11761/21 викладено висновок про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/11287/16, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17.

Отже, преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було би не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі №910/4316/22, від 16.05.2023 у справі №910/17367/20, від 29.06.2021 у справі №910/11287/16.

Отже, встановлені господарським судом міста Києва у рішенні від 06.02.2024 у справі №910/14212/23 обставини є преюдицією та повторного доведення не потребують.

У зв`язку з невиконанням ДП "Гарантований покупець" рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у справі № 910/14212/23 по оплаті грошового зобов`язання, ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 3 652 625,65 грн та 9 696 219,17 грн інфляційних втрат, які складаються з:

1 065 641,71 грн. - 3% річних, нараховані на відповідні суми основної заборгованості за рахунком-фактурою від 26.06.2023 №2606202300394 за загальний період пророчення з 01.03.2023 року по 09.07.2024;

473486,84 грн - 3% річних, нараховані на відповідні суми основної заборгованості за рахунком-фактурою від 06.07.2023 №0607202300399 за загальний період пророчення з 01.09.2023 по 30.01.2025;

2 113 497,10 грн - 3% річних, нараховані на відповідні суми основної заборгованості за рахунком-фактурою від 04.08.2023 №0408202300401 за загальний період прострочення з 01.09.2023 по 22.09.2025;

1 992 679,44 грн - інфляційні втрати, нараховані на суму основної заборгованості за рахунком-фактурою від 26.06.2023 № 2606202300394 в розмірі 41 514 154,98грн. за загальний період прострочення з 29.06.2023 по 20.06.2024;

1 294 597,92 грн - інфляційні втрати, нараховані на відповідні суми основної заборгованості за рахунком-фактурою від 06.07.2023 №0607202300399 за загальний період пророчення з 11.07.2023 по 30.01.2025;

6 408 941,81 грн - інфляційні втрати, нараховані на відповідні суми основної заборгованості за рахунком-фактурою від 04.08.2023 №0408202300401 за загальний період пророчення з 09.08.2023 по 22.09.2025 року.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови

Спір виник через невиконання відповідачем рішення господарського суду міста Києві від 06.02.2024 по справі 910/14212/23, в наслідок чого відбулось нарахування відповідачу позивачем 3% річних та інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання встановлено статтею 625 ЦК України, згідно з положеннями частини другої якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 22.07.2025 у справі №910/4747/24, від 20.05.2025 у справі №916/2098/24.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).

Таким чином, вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04.06.2019 у справі №916/190/18 зробила такий висновок: "Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу".

Подібний висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 98, 99 постанови від 10.09.2025 у справі № 369/13444/20.

Правова позиція щодо відповідальності боржника за невиконання грошового зобов`язання за рішенням суду, викладена також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) та від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, норма статті 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Місцевий господарський суд врахував вимоги 625 ЦК України, правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 15.08.2019 по справі №910/8625/18, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц, Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 10 квітня 2018 року в справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року в справі № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року в справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року в справі № 905/2324/17, від 13 лютого 2019 року в справі № 924/312/18, в яких викладена аналогічна вищевказаній правова позиція, вірно зазначив, що зобов`язання вважається належно виконаним, якщо кредитор прийняв виконання, внаслідок чого права й обов`язки сторін за цим зобов`язанням припиняються. Водночас законодавство не ставить припинення грошового зобов`язання в залежність від того, чи ухвалено судове рішення про стягнення заборгованості, чи відкрито виконавче провадження для примусового виконання такого рішення. Наявність рішення суду про задоволення вимог кредитора не припиняє правовідносин між сторонами та не звільняє боржника від відповідальності за порушення грошового зобов`язання, якщо це рішення не виконано в порядку, встановленому законом.

З даним висновком суду погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Відповідно до ч .ч. 2, 4 ст. 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором.

Зі змісту статті 604 ЦК України вбачається, що ознаками новації є:

- спосіб припинення зобов`язання;

- вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов`язання);

- є двостороннім правочином (договором);

- нове зобов`язання пов`язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов`язання новим, а не на зміну цього зобов`язання.

Деякі з вищезазначених ознак новації одночасно є умовами її вчинення.

До умов новації згідно вимог закону віднесено наступні:

- нове зобов`язання повинне пов`язувати тих самих осіб, що і первісне;

- сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов`язання іншим, а "домовленість про новацію", про яку йдеться у частині другій статті 604 ЦК України, - це договір про заміну зобов`язання;

- вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов`язання;

- наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов`язково вказати у договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов`язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим;

- дійсність первинного зобов`язання (недійсність первинного зобов`язання веде до недійсності і нового зобов`язання, що витікає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов`язаними первинним зобов`язанням, і новація не відбувається);

- зміна змісту зобов`язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі;

- допустимість заміни первісного зобов`язання новим.

Вказані умови є необхідними і достатніми для вчинення новації.

Таким чином, новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання.

Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.

Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 340/385/17, Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 609/67/18.

Місцевий господарський суд врахувавши правові позиції викладені в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 21 травня 2019 року в справі № 916/2889/13, від 11 червня 2021 року в справі № 910/638/20 (910/1884/20), від 15 травня 2018 року в справі № 921/412/17-г/7, від 25 листопада 2020 року в справі № 921/301/17-г/11, правильно вказав, що у матеріалах справи відсутня укладена у визначеному законом порядку угода про наміри сторін змінити попередні зобов`язання за основним договором та їх припинення шляхом заміни новим зобов`язанням.

Колегія суддів апеляційної інстанції також погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Водночас, відповідно до статті 625 ЦК України, новація зобов`язання не звільняє боржника від обов`язку сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних за весь час прострочення, якщо інше не встановлено договором або законом. Припинення первісного зобов`язання шляхом новації не скасовує відповідальності боржника за його невиконання у вигляді інфляційних втрат і процентів річних, за умови що сторони не домовилися про інше в новому зобов`язанні.

Така правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 березня 2024 року у справі № 904/966/23.

Колегія суддів зазначає, що договір про врегулювання небалансів електричної енергії від 25 червня 2019 року № 0414-01051, а також зміни до Правил ринку, внесені Регулятором (НКРЕКП) з 1 липня 2024 року, не містять вказівки на первісне та нове зобов`язання, умов про припинення первісного зобов`язання з оплати заборгованості за червень - липень 2023 року, а також свідчень наміру сторін припинити існуючу заборгованість і замінити її новим зобов`язанням.

Зміни до Правил ринку, якими запроваджено новий порядок поточних розрахунків через рахунки ескроу, внесені регулятором у межах його повноважень, а не за домовленістю сторін, тому не є правочином про новацію в розумінні статті 604 ЦК України. Вони лише визначають новий порядок розрахунків за майбутні розрахункові періоди, починаючи з 1 липня 2024 року, і не скасовують заборгованості, яка виникла раніше.

З огляду на викладене підстав вважати, що відбулася новація зобов`язання, немає.

Доводи апелянта про те, що договір є договором приєднання і тому сторони не були зобов`язані укладати окрему угоду, висновків не спростовують. Зміни до Правил ринку та до типового договору набувають чинності без окремої домовленості, означає лише, те що вони є зміною умов виконання, а не новаційною угодою. Ці зміни не містять волевиявлення сторін щодо припинення вже існуючого зобов`язання і не визначають його ні як припинене, ні як замінене. Новація ж за своєю природою передбачає домовленість сторін, а не односторонню зміну умов договору чи нормативного регулювання.

Редакція п. 7.3.2 Правил ринку, чинна з 01.07.2024, запроваджує новий порядок розрахунків через рахунок ескроу. Цей пункт покладає на учасника ринку обов`язок забезпечити на рахунку ескроу кошти для оплати небалансів. Зміна порядку розрахунків не є заміною самого зобов`язання і не припиняє обов`язку боржника сплатити борг.

Крім того, обов`язок відповідача сплатити основний борг у розмірі 93 152 883,56 грн встановлений рішенням господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у справі №910/14212/23, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 і набрало законної сили. Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України ці обставини не доказуються повторно.

Сам відповідач після 01.07.2024 частково погашав цей борг, що підтверджено платіжними інструкціями від 10.07.2024, 19.07.2024, 31.12.2024 та 31.01.2025, тобто діяв як боржник за чинним зобов`язанням. Тому, до виконання в повному обсязі грошового зобов`язання, нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат за ст. 625 ЦК є правомірним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість посилань відповідача на п. 7.3 Правил ринку в редакції, чинній з 01.07.2024, і зазначає, що, оскільки новація не відбулася, відповідач не довів, що зобов`язання, встановлені рішенням у справі № 910/14212/23, припинилися.

Доводи апелянта про невідповідність сум у рахунках-фактурах та актах купівлі-продажу електричної енергії від 30.06.2023 № ВН/23/06-0414 і від 31.07.2023 № ВН/23/07-0414 колегія суддів відхиляє. Ці суми та обґрунтованість рахунків були предметом оцінки у справі № 910/14212/23. У постанові Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 у цій справі зазначено, що відповідач не довів повідомлення позивача про заперечення в установлений договором строк та не ініціював спір відповідно до п. 7.8.1 Правил ринку, а сума, заявлена на підставі рахунків, є меншою, ніж суми в актах. За ч. 4 ст. 75 ГПК України ці обставини не підлягають переоцінці. Суму основного боргу в цій справі не оспорюють як предмет позову, адже предметом цієї справи є лише три проценти річних та інфляційні втрати.

Стосовно доводів відповідача про унеможливлення стягнення з нього інфляційних втрат та 3% річних, у зв`язку з настанням обставин непереборної сили, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності і невідворотності.

Із аналізу наведених правових норм вбачається, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21.

Відповідно до пунктів 1.15.4, 1.15.7 Правил ринку учасник ринку, який зазнав впливу форс-мажору, зобов`язаний негайно за допомогою будь-якого засобу зв`язку повідомити ОСП та Регулятора про настання форс-мажору не пізніше ніж через 2 робочі дні з моменту виникнення форс-мажору, а також надати у письмовій формі офіційне підтвердження настання форс-мажорних обставин. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про неможливість виконання прийнятих за цими Правилами зобов`язань позбавляє відповідного учасника ринку права посилатися на будь-яку вищевказану обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання вимог за цими Правилами. Наявність обставин форс-мажору підтверджується відповідним документом Торгово-промислової палати України або відповідними територіальними відділеннями.

Згідно з положеннями пунктів 6.1.-6.4. договору, якщо внаслідок дії форс-мажорних обставин (техногенного, природного, соціально-політичного, військового характеру, обставин юридичного форс-мажору (дія/рішення органів державної влади, органів, установ, що містять заборону або обмеження з питань, які мають безпосереднє відношення до виконання цього договору) унеможливлюється виконання будь-якою стороною зобов`язань за цим договором, така сторона повинна повідомити у письмовій формі про це іншу сторону протягом п`яти днів з моменту виникнення таких обставин. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї із сторін про неможливість виконання прийнятих за цим договором зобов`язань позбавляє таку сторону права посилатися на будь-яку зазначену в пункті 6.1. цього договору обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань. У разі дії форс-мажорних обставин більше 30 календарних днів сторони мають право відмовитися від подальшого виконання зобов`язань за цим договором та в установленому порядку розірвати цей договір. Розірвання цього Договору тягне за собою відповідні правові наслідки щодо діяльності сторін на ринку електричної енергії. Наявність форс-мажорних обставин підтверджується відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України або її територіальними підрозділами.

На підтвердження обставин непереборної сили відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1, яким Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Однак, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 №40(3) (з наступними змінами) (далі - Регламент).

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).

Отже, із вказаного можна дійти висновку, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті Торгово-промислової палати України.

Відтак, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Більш того, загальний офіційний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Колегія суддів звертає увагу, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Отже, відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача щодо наявності форс-мажорних обставин.

Щодо трьох процентів річних колегія суддів зазначає таке. Суд першої інстанції перевірив розрахунок позивача на суму 3 652 625,65 грн за загальний період прострочення з 01.09.2023 по 22.09.2025 і встановив, що він арифметично правильний, відповідає вимогам законодавства та умовам договору.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з цим висновком.

Відповідач не надав доказів сплати цієї суми і не навів доводів щодо арифметичної неправильності цього розрахунку. Нарахування здійснено в межах розміру, встановленого ч. 2 ст. 625 ЦК України. Тому вимогу про стягнення трьох процентів річних суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив у повному обсязі.

Щодо інфляційних втрат у розмірі 9 696 219,17 грн за період прострочення з 29.06.2023 по 22.09.2025 колегія суддів зазначає таке. Суд першої інстанції перевірив і перерахував заявлену позивачем суму та встановив, що в межах заявленого позивачем періоду прострочення належна до сплати сума інфляційних втрат перевищує заявлений у позові розмір. З огляду на це суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимоги у розмірі, визначеному позивачем, тобто 9 696 219,17 грн. Колегія суддів погоджується з цим висновком.

Доводи апелянта про вихід суду за межі позовних вимог (ст. 14 ГПК України) колегія суддів відхиляє. Позивач заявив до стягнення інфляційні втрати за період по 22.09.2025 у сумі 9 696 219,17 грн. Посилання суду на індекс інфляції за вересень 2025 року (100,3%), який не був врахований у розрахунку позивача, використано лише як засіб перевірки того, що належна до сплати сума в межах заявленого періоду не менша за заявлену. Цей індекс стосується періоду прострочення, який входить у заявлений позивачем період (по 22.09.2025). Тому такий перерахунок не є виходом за межі позовних вимог і не порушує принципу диспозитивності.

Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта про необхідність застосування або незастосування заокруглення сукупного індексу інфляції до десяткового числа після коми, оскільки позивачем визначено сукупний індекс інфляції, який заокруглено до десяткового числа після коми.

Інші доводи апеляційної скарги не отримали підтвердження, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарга є необґрунтованою, а тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), де зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі №910/12950/25 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Гарантований покупець" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі №910/12950/25 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повна постанова складена 12.10.2026 (у зв`язку з відпустками суддів Ходаківської І. П., Демидової А. М. з 05.10.2026 по 08.10.2026).

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

О.О. Євсіков