Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №927/348/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2026 р. Справа№ 927/348/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Спаських Н.М.

суддів: Яценко О.В.

Сибіги О.М.

при секретарі судового засідання: Кузьменко А.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 07.10.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу від 21.08.2026 Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.08.2026

у справі № 927/348/26 (суддя Белова С.В.)

за позовом Козелецької окружної прокуратури (Чернігівська обл., сел. Козелець) в інтересах держави в особі позивача: Чернігівської обласної ради (м. Чернігів)

до Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області (Чернігівська обл., м. Остер)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Козелецьке районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство «Козелецьрайагролісгосп» (Чернігівська обл., с. Кошани)

про скасування державної реєстрації та витребування з незаконного володіння земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У квітні 2026 року Козелецька окружна прокуратура (далі - прокурор) звернулася до Господарського суду Чернігівської області в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради (далі - обласна рада, позивач) з позовом до Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області (далі - міська рада, відповідач) за участю Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Козелецьрайагролісгосп» (далі - ДП «Козелецьрайагролісгосп», третя особа), яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, про скасування державної реєстрації та витребування з незаконного володіння земельної ділянки.

Прокурор просив суд скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності Остерської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 площею 92,9883 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2860812174220); скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 площею 92,9883 га; витребувати з незаконного володіння міської ради у комунальну власність на користь територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в особі обласної ради земельну ділянку площею 71,4894 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 та має 132 поворотні точки, координати яких наведені у позовній заяві та відтворені у резолютивній частині рішення суду першої інстанції. Крім того, прокурор просив стягнути з відповідача на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 13 569,82 грн та витрати, пов`язані із залученням спеціаліста, у розмірі 5 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка відповідно до статей 19, 57, 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) та пункту 5 Перехідних положень ЛК України належить до земель лісогосподарського призначення комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області та повинна використовуватися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України. Прокурор зазначає, що в порушення вимог чинного законодавства спірна земельна ділянка неправомірно вибула із володіння держави та належного землекористувача, що й зумовило звернення до суду з позовом.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.08.2026 у справі № 927/348/26 позов задоволено повністю.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Остерською міською радою Чернігівського району Чернігівської області на земельну ділянку з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 площею 92,9883 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2860812174220). Скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 площею 92,9883 га. Витребувано з незаконного володіння Остерської міської ради у комунальну власність на користь територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради земельну ділянку площею 71,4894 га, що є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 та має для індентифікації 132 поворотні точки із координатами, наведеними в резолютивній частині рішення. Стягнуто з Остерської міської ради на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 13 569,82 грн та витрати, пов`язані із залученням спеціаліста, у розмірі 5 000,00 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що рішенням від 27.03.2001 «Про надання в постійне користування земель лісового фонду», ухваленим у межах повноважень Чернігівської обласної ради за нормами ЛК України та ЗК України від 18.12.1990 у редакціях, чинних станом на 27.03.2001, третій особі надано в постійне користування 14 333,6 га земель лісового фонду, до складу яких увійшла спірна земельна ділянка. Оскільки засновником третьої особи є комунальне спеціалізоване агролісогосподарське підприємство «Чернігівоблагроліс» Чернігівської обласної ради, а її майно згідно з пунктом 4.2 статуту є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, суд дійшов висновку, що земельна ділянка лісогосподарського призначення, яка перебуває в постійному користуванні третьої особи, у силу закону належить до спільної власності територіальних громад, а розпорядження нею віднесено до повноважень обласної ради (пункт «а» статті 8 ЗК України).

Право постійного користування третьої особи суд визнав підтвердженим планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, проєктом організації та розвитку лісового господарства, лісотаксаційним описом 74 кварталу та планами лісонасаджень (пункт 5 розділу VIII Прикінцевих положень ЛК України). Суд також послався на висновок Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16, за яким право постійного користування, що виникло до набрання чинності ЗК України від 25.10.2001, зберігається, а відсутність державного акта не є підставою для позбавлення права землекористування. Заволодіння Остерською міською радою земельною ділянкою шляхом реєстрації за собою права власності суд визнав протиправним і таким, що порушує права обласної ради, зазначивши про відсутність у матеріалах справи доказів передачі обласною радою наданих третій особі земель іншим суб`єктам або припинення права постійного користування.

Належним і ефективним способом захисту в разі протиправного вибуття земельної ділянки лісового фонду з володіння держави суд визнав віндикаційний позов за статтею 387 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України). Витребування всієї земельної ділянки площею 92,9883 га (частиною якої стала спірна ділянка) призвело б до втручання у право на ту її частину, щодо якої спір відсутній. Тому витребуванню підлягає лише частина земельної ділянки, що накладається на землі лісогосподарського призначення, ідентифікована координатами поворотних точок меж згідно зі статтею 15 ЗУ «Про Державний земельний кадастр». Площу накладення 71,4894 га із загальної площі 92,9883 га суд встановив на підставі інформації ВО «Укрдержліспроект» від 10.02.2026 № 02/286 про часткове накладення земельної ділянки з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 на межі 74 кварталу, що перебуває в користуванні третьої особи, та листа ПП «ЕЛІТЗЕМ» від 03.03.2026 № 03 із планом схемою і каталогом координат, визнавши їх належними і допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 ГПК України.

Вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації права власності відповідача в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суд задовольнив, оскільки встановив, що земельну ділянку з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 сформовано на замовлення Остерської міської ради, зокрема за рахунок земель поза межами 74 кварталу та не лісогосподарського призначення, що свідчить про незаконність її формування та реєстрації права власності на неї за відповідачем. Згідно з частиною 13 статті 79-1 ЗК України та частиною 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається з одночасним припиненням усіх речових прав на неї, а реальне відновлення прав власника на витребувану частину можливе лише за умови скасування реєстрації земельної ділянки в цілому. Суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 (пункти 135- 139) та від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, а також принцип процесуальної економії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц), і зазначив, що такий підхід створює для відповідача передумови для формування та реєстрації нової земельної ділянки в частині, на яку він має законне право.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Остерська міська рада Чернігівського району Чернігівської області 21.08.2026 через систему «Електронний суд» звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.08.2026 у справі № 927/348/26 повністю. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області, поданого в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради, до Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області про скасування державної реєстрації права власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки та витребування земельної ділянки.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що спільна комунальна власність територіальних громад Чернігівської області на спірну ділянку не виникла і не доказана. Рішення обласної ради від 27.03.2001 про надання земель лісового фонду в постійне користування Козелецькому районному дочірньому агролісогосподарському спеціалізованому підприємству «Козелецьрайагролісгосп» прийнято в межах повноважень щодо розпорядження землями державної власності, якими вони були згідно зі статтею 6 ЛК України та статтею 4 ЗК України в редакціях, чинних на той час. Тому воно не є правовстановлюючим документом про виникнення права комунальної чи спільної комунальної власності, в інтересах захисту якої подано позов.

Закон України від 06.09.2012 № 5245-VI оперує поняттям відповідної територіальної громади, не передбачає автоматичного утворення спільної власності територіальних громад області й не визначає обласну раду суб`єктом права комунальної власності на землю. Посилаючись на статтю 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», частину шосту статті 83 та частину другу статті 122 ЗК України, апелянт наголошує, що спільна власність виникає за договірним волевиявленням територіальних громад. Прокурор договорів про об`єднання земельних ділянок, рішень громад чи актів приймання-передачі не подав, а Остерська міська рада таких рішень не приймала й договорів не укладала.

Апелянт доводить, що суд першої інстанції підмінив доведення права власності матеріалами лісовпорядкування та документами постійного користувача, які мають технічний характер і право власності не підтверджують. Право постійного користування не тотожне праву власності, тому не доводить приналежності спірної ділянки територіальним громадам області. Суд, за його доводами, не встановив, які громади сформували спільну власність і чи передавав відповідач ділянку до неї.

Окремо апелянт заперечує підстави для представництва прокурором інтересів держави (стаття 131-1 Конституції України, стаття 23 Закону України «Про прокуратуру», частина четверта статті 53 ГПК України). Ділянку просять витребувати не в державну, а в комунальну власність територіальних громад області в особі обласної ради, тож, на його думку, фактично вирішується спір між органами місцевого самоврядування. Позов не містить вимог про припинення незаконного використання ділянки чи відновлення лісового фонду, а прокурор не довів зміни відповідачем цільового призначення, перешкод користувачу або загрози втрати лісового фонду. Незвернення ради із самостійним позовом, за його доводами, не доводить її протиправної бездіяльності, зокрема з огляду на участь ради як самостійного учасника в аналогічних справах № 927/250/25, № 927/197/25, № 927/370/25, № 927/714/25, № 927/697/25, № 927/698/25, № 927/727/25, № 927/1051/25 та № 927/367/26. Скаржник також покликається на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025, яким підтверджено обмежувальний і субсидіарний характер представництва.

Разом з цим, апелянт стверджує, що суд не перевірив ефективності обраного способу захисту. Суд не встановив права власності, що підлягає поновленню, а скасування державної реєстрації без внесення запису про нового власника створює прогалину в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. На підтвердження скаржник додав інформаційні довідки з реєстру щодо виконання рішень у справах № 927/370/25, № 927/1051/25, № 927/197/25 та № 927/714/25. Згідно з ними у справах № 927/1051/25, № 927/197/25 та № 927/714/25 право власності за особою, на користь якої ухвалено рішення, зареєстровано не було, а лише у справі № 927/370/25 його зареєстровано за Чернігівською обласною радою.

Позиції інших учасників справи.

ДП «Козелецьрайагролісгосп», засновником якого є Чернігівська обласна рада, подало через підсистему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу від 04.09.2026, у якому проти доводів апеляційної скарги Остерської міської ради заперечувало та просило залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.08.2026 у справі № 927/348/26 без змін.

Третя особа зазначає, що рішенням Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 «Про надання в постійне користування земель лісового фонду», ухваленим відповідно до статей 6, 9 та пункту 1 частини першої статті 13 ЛК України в редакції, чинній станом на 27.03.2001, їй надано в постійне користування земельні ділянки лісового фонду, у тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004, в межах якої, за матеріалами лісовпорядкування та Проектом організації та розвитку лісового господарства 2016 року, розташований лісовий квартал № 74. Третя особа посилається на пункт 5 розділу VIII Прикінцевих положень ЛК України, за яким право постійного користування, набуте до набрання чинності ЗК України, підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, та наполягає на тому, що відсутність державного акта не позбавляє її права користування, з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16, Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 917/623/22 і від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23, а також Верховного Суду України у справах № 6-224цс14 та № 6-50цс15.

На переконання третьої особи, спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, а розпоряджається нею і управляє Чернігівська обласна рада, що випливає з підпункту «в» пункту 24 розділу X Перехідних положень ЗК України, пункту «а» статті 8 і частини другої статті 122 цього Кодексу, частини четвертої статті 60 та абзацу другого пункту 10 розділу V Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

07.09.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу Остерської міської ради від 07.09.2026 № 50-72-3931ВИХ-26, у якому прокурор просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.08.2026 у справі № 927/348/26 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в силу закону, тому договір про добровільне об`єднання майна не потрібен. Посилався на рішення Чернігівської обласної ради від 27.03.2001, яким землі лісового фонду надано в постійне користування Козелецькому районному дочірньому агролісогосподарському спеціалізованому підприємству «Козелецьрайагролісгосп» (далі ДП «Козелецьрайагролісгосп»), пункт 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України та пункти 3, 7 розділу ІІ Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI, за якими земельні ділянки у постійному користуванні комунальних підприємств вважаються комунальною власністю територіальних громад. Практику Верховного Суду, на яку посилається апелянт, прокурор вважає нерелевантною через нетотожність предмета, підстав позову, суб`єктного складу та фактичних обставин.

Прокурор вказав, що приналежність ділянки до земель лісового фонду та право постійного користування ДП «Козелецьрайагролісгосп» підтверджуються матеріалами лісовпорядкування відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України, інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 10.02.2026 № 02/286 та листом ПП «ЕЛІТЗЕМ» від 03.03.2026 № 03, за яким площа ділянки лісового фонду в межах спірної складає 71,4894 га.

Щодо підстав представництва прокурор зазначив, що Чернігівську обласну раду, як компетентний орган, про виявлені порушення повідомлено листом від 10.03.2026 в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру». У відповіді від 27.03.2026 облрада повідомила про невжиття заходів реагування через обмежене фінансування та про відсутність заперечень проти звернення прокурора до суду. Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 у справі № 3-28/2024(59/24), на думку прокурора, на спірні правовідносини не поширюється.

Прокурор також заперечив проти стягнення витрат апелянта на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, вважаючи їх неспівмірними та завищеними, оскільки представник апелянта брав участь у справах № 927/250/25, № 927/370/25, № 927/714/25, № 927/727/25, № 927/1051/25 з аналогічними правовими підставами, і просить відмовити у відшкодуванні в повному обсязі.

16.09.2026 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Чернігівської обласної ради, в інтересах якої прокурором подано позов, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу Остерської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.08.2026 у справі № 927/348/26 залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, обласна рада зазначає, що рішенням від 27.03.2001 вона в межах повноважень, наданих Лісовим кодексом України та Земельним кодексом України № 561-XII, передала в постійне користування ДП «Козелецьрайагролісгосп» (далі ДП «Козелецьрайагролісгосп») земельні ділянки лісового фонду загальною площею 14333,6 га, до складу яких увійшла спірна ділянка. Таке рішення є підставою набуття права постійного користування і відповідно до пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України підлягає виконанню. Відсутність державного акта та державної реєстрації не спростовує статусу землекористувача, оскільки реєстрація лише підтверджує існування права, яке до 01.01.2027 згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України підтверджується матеріалами лісовпорядкування. Обласна рада посилається на постанови Верховного Суду від 13.08.2024 у справі №910/9909/23 та від 06.02.2024 у справі № 917/623/22.

Обласна рада також зазначає, що за інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 10.02.2026 № 02/286 спірна ділянка з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 частково накладається на межі 74 кварталу ДП «Козелецьрайагролісгосп». Право комунальної власності апелянта зареєстровано 04.01.2024 на підставі пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, однак підпункт «в» пункту 24 виключає з комунальної власності територіальних громад землі лісогосподарського призначення. Відтак державна реєстрація за апелянтом є незаконною, а з 01.01.2013 відповідно до Закону № 5245-VI спірна ділянка перебуває в комунальній власності територіальних громад Чернігівської області в особі обласної ради.

Щодо доводу апелянта про те, що обласні ради не є суб`єктами права комунальної власності, обласна рада посилається на Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтю 143 Конституції України та статті 80, 122 Земельного кодексу України, за якими обласні ради здійснюють повноваження власника щодо майна, переданого до комунальної власності областей. Частина 6 статті 83 Земельного кодексу України стосується об`єднання громадами земельних ділянок на договірних засадах і не регулює набуття обласними радами права власності на землю.

Явка представників сторін.

У судове засідання 07.10.2026 з`явилися представники всіх учасників справи, які свої раніше висловлені позиції у спорі та щодо апеляційної скарги підтвердили.

Відповідач просить апеляційну скаргу задовольнити, решта учасників підтримують позицію прокурора і просять апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, наказом Обласного комунального спеціалізованого агролісогосподарського підприємства "Чернігівоблагроліс" Чернігівської обласної ради від 27.12.2000 № 9 "Про дочірнє підприємство "Козелецьрайагролісгосп" створено Козелецьке районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство "Козелецьрайагролісгосп" (третя особа).

Згідно п.п. 3.1 та 3.2 п. 3 статуту Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Козелецьрайагролісгосп", затвердженого наказом директора комунального спеціалізованого агролісогосподарського підприємства "Чернігівоблагроліс" від 27.12.2000 № 9, зареєстрованого розпорядженням Козелецької районної державної адміністрації від 16.01.2001 № 19, метою діяльності Підприємства є реалізація державної політики розвитку лісового господарства і раціонального використання лісових ресурсів, охорона і захист лісів в системі АПК району відповідно до скоординованих Обласним підприємством обсягів і напрямків цієї роботи, а також одержання прибутку за рахунок задоволення потреб споживчого ринку у його продукції та послугах на основі ефективного використання виробничого і фінансового потенціалу.

Предметом діяльності Підприємства є: спеціалізоване ведення лісового господарства, лісозаготівля, тощо.

Згідно з пунктом 4.2 Статуту третьої особи її майно є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області і перебуває у підприємства в господарському віданні.

Рішенням Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 "Про надання в постійне користування земель лісового фонду" надано земельні ділянки лісового фонду, які були у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, що припинили своє існування в процесі реформування, і належать до земель запасу, в постійне користування підприємствам (згідно з додатком № 1) для ведення лісового господарства.

Відповідно до додатку №1 до рішення обласної ради ДАСП "Козелецьрайагролісогосп" на території Козелецького району надано в постійне користування 14333,6 га земель лісового фонду, до складу яких увійшла спірна земельна ділянка.

За актом погодження лісових земель колишніх КСП Козелецького району в розрізі сільськогосподарських рад від 01.08.2005 (додаток № 4 до Проєкту організації та розвитку лісового господарства Дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Козелецьрайагролісгосп" на 2006 рік) вищевказана площа земель (14333,6 га) була скоригована в ході проведення базового лісовпорядкування з врахуванням даних статистичної звітності по формі 6-зем і склала 13359,5 га, в тому числі в межах Біликівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області - 647,9 га.

Відповідно до Проєкту організації та розвитку лісового господарства ДП "Козелецьрайагролісгосп" 2016 року у користуванні ДП "Козелецьрайагролісгосп" на території Біликівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області перебувають земельні ділянки в межах лісових кварталів №№ 68,74,75,107,114,115,116,174 площею 647,9 га.

Згідно з Постановою Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17.07.2020 у Чернігівській області утворено Чернігівський район (з адміністративним центром у місті Чернігів) у складі територій Березнянської селищної, Гончарівської селищної, Городнянської міської, Деснянської селищної, Добрянської селищної, Іванівської сільської, Киїнської сільської, Киселівської сільської, Кіптівської сільської, Козелецької селищної, Куликівської селищної, Любецької селищної, Михайло- Коцюбинської селищної, Новобілоуської сільської, Олишівської селищної, Остерської міської, Ріпкинської селищної, Седнівської селищної, Тупичівської сільської, Чернігівської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 730-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області" Біликівська сільська рада увійшла до складу територіальної громади Остерської міської ради Чернігівського району.

Відповідно до матеріалів лісовпорядкування земельна ділянка з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 площею 92,9883 га належить до земель лісового фонду.

Підтвердження факту права постійного користування землями 74 кварталу ДП "Козелецьрайагролісгосп" міститься у проекті організації та розвитку лісового господарства, лісотаксаційному описі 74 кварталу, плані лісонасаджень, плані майстерської дільниці № 3, №2.

На замовлення Остерської міської ради ФОП Бригинець О.В. виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення на території Остерської міської ради (Біликівський старостинський округ) для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг площею 92,9883 га.

На підставі вказаної документації земельну ділянку з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 площею 92,9883 га зареєстровано в Державному земельному кадастрі 16.11.2023 з цільовим призначенням - для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, категорія земель - землі лісогосподарського призначення. Вказана земельна ділянка розташована на території Остерської міської ради.

Рішенням Остерської міської ради від 15.12.2023 № 35-20/VIII затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення, місцезнаходження об`єктів інвентаризації: технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення, місцезнаходження об`єктів інвентаризації: Остерська міська рада (за межами села Пархимів) для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, зокрема загальною площею 92,9883 га, кадастровий номер 7422080700:28:154:0004.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Кіптівської сільської ради Юрченком Р.О. на підставі рішення Остерської міської ради від 15.12.2023 № 35-20/VIII, відомостей з ДЗК № 69504803 від 04.01.2024, за Остерською міською радою 04.01.2024 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 площею 92,9883 га.

Відповідно до інформації ВО "Укрдержліспроект" від 10.02.2026 № 02/286 та доданим фрагментом ортофотоплану з нанесеними межами 74 кварталу ДП "Козелецьрайагролісгосп" відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2015 року та межами земельних ділянок, згідно наданих координат поворотних точок, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 частково накладається на межі 74 кварталу ДП "Козелецьрайагролісгосп".

Сертифікований інженер землевпорядник Бойко Д.О., зіставивши матеріали, надані ВО "Укрдержліспроект" щодо межі лісового фонду кварталу 74 ДП "Козелецьрайагролісгосп" та дані ДЗК по ділянці з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004, визначив площу земельної ділянки лісового фонду постійного користувача, яка знаходиться в межах спірної земельної ділянки, та складає 71,4894 га, а також встановив координати окружної межі земельної ділянки лісового фонду ДП "Козелецьрайагролісгосп" (лист ПП "ЕЛІТЗЕМ" від 03.03.2026 № 03, план схема до нього, каталог координат).

Прокурор звернувся до суду з позовом у зв`язку з тим, що в порушення вимог чинного законодавства, спірна земельна ділянка неправомірно вибула із володіння держави та землекористувача.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Щодо наявності у керівника Козелецької окружної прокуратури законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем Чернігівської обласної ради, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру »:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру » прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес.

Відповідно до п. « а » статті 8 ЗК України до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями, що знаходяться в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Звертаючись до суду з цим позовом в інтересах держави в особі позивача прокурор зазначив, що:

- реєстрація органом місцевого самоврядування права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що перебуває у користуванні комунального спеціалізованого підприємства та у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області з порушенням земельного законодавства та без належних на те законодавчих підстав, створює передумови використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, незаконної зміни цільового призначення та порушує інтереси держави в особі Чернігівської обласної ради

- у даному випадку, порушення інтересів держави полягає в безпідставному вибутті із володіння спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області земельної ділянки лісогосподарського призначення, а саме незаконної реєстрації права власності Остерської міської ради, чим грубо порушуються норми Конституції України, Земельного та Лісового кодексів України, підривається авторитет держави в особі органів місцевого самоврядування, які уповноважені на виконання функцій держави та реалізації державної політики на конкретній території;

- вказані порушення інтересів держави та інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області свідчать про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «Суспільний інтерес» (п. 54 рішення);

- саме Чернігівська обласна рада від імені територіальних громад сіл, селищ, міст області здійснює управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад

За таких обставин колегія суддів вважає, що прокурор правильно визначив позивача у цій справі і протилежного відповідачем не доказано.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З матеріалів справи слідує, що прокурором при поданні позовної заяви вказаного порядку було дотримано, оскільки:

- Чернігівська обласна рада була обізнана з фактом порушення речового права, про що свідчить лист обласної ради від 27.03.2026 № 01-05/286 (т.1, а.с. 165), на запит прокурора, проте належних заходів на усунення виявлених порушень самостійно не вчинила. Повідомила, що не заперечує щодо представництва прокуратурою інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в суді для витребування з державної власності незаконно відчуженої земельної ділянки її власнику - Чернігівській обласній раді;

- у порядку частини 4 статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор, попередньо, до звернення до суду, повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради про витребування з незаконного володіння земельної ділянки (т1, а.с.172-173).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведення прокурором факту бездіяльності Чернігівської обласної ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави.

Викладеним вище спростовуються доводи апелянта про те, що відсутні виключні конституційні та законодавчі підстави для здійснення прокурором представництва інтересів держави у даному спорі, а подання позову прокурором у цій частині суперечить принципу поділу влад, змагальності сторін та рівності учасників процесу.

Щодо спору сторін по суті, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статей 14 Конституції України та 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтею 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Стаття 6 ЛК України (в редакції, чинній станом на 27.03.2001) передбачала, що всі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначеними цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів у межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду в постійне користування або вилучають їх у порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЗК України від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції, чинній станом на 27.03.2001) у державній власності перебувають усі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають, зокрема, обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають у загальнодержавній власності.

Положеннями п. 1 частини 1 статті 12 та п. 1 частини 1 статті 13 ЗК України (в редакціях, чинних станом на 27.03.2001) встановлено, що до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування в порядку, встановленому статтею 19 цього Кодексу, за частиною 4 якої обласні Ради народних депутатів повноважні надавати в користування земельні ділянки із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; та в усіх інших випадках, крім передбачених частинами 1 - 3 і 5 цієї статті.

До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

Таким чином, станом на момент ухвалення рішення вирішення питань про надання у постійне користування земельних ділянок із усіх категорій земель, у тому числі лісогосподарського призначення, належало до повноважень Чернігівської обласної ради.

Статтею 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Згідно з положеннями ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

З приписів частин 1, 2 статті 9 ЛК України (в редакції чинній на момент прийняття Чернігівською обласною радою рішення від 27.03.2001) вбачається, що користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, в яких створені спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Пунктом 21 частини 1 статті 43 ЗУ"Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Колегією суддів встановлено, що на підставі рішення Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 "Про надання в постійне користування земель лісового фонду" ДП "Козелецьрайагролісгосп" на території Козелецького району надано в постійне користування 14333,6 га земель лісового фонду, до складу яких увійшла спірна земельна ділянка (територія Біликівської сільської ради).

Відповідно до акта погодження лісових земель колишніх КСП Козелецького району в розрізі сільськогосподарських рад від 01.08.2005 (додаток № 4 до Проєкту організації та розвитку лісового господарства Дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Козелецьрайагролісгосп" на 2006 рік) зазначену площу земель (14333,6 га) було скориговано під час проведення базового лісовпорядкування з урахуванням даних статистичної звітності за формою 6-зем, і вона становила 13359,5 га, в тому числі в межах Біликівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області - 647,9 га.

Пунктом 2 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр" від 07.07.2011 № 3613-VI встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Згідно з п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень ЛК України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01.01.2027, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності ЗК України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Відтак, під час вирішення питання про перебування земельної лісової ділянки в користуванні лісогосподарського підприємства слід брати до уваги положення п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України (що були чинні на момент виникнення спірних відносин), якими визначено, що до одержання в установленому порядку лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (правові позиції Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 № 278/1735/15-ц., постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16 право постійного користування землею, яке виникло до набрання чинності ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, продовжує зберігатись надалі, в той час як відсутність у підприємств актів про право постійного користування не є достатньою підставою для позбавлення права землекористування. Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою є документом, який посвідчує наявність такого права. Існування права постійного користування земельною ділянкою у відповідного суб`єкта не залежить від наявності чи відсутності в нього такого державного акту.

Право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 № 1952-IV визнаються державою.

Згідно з частинами 2 і 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 4, 5 ЗК України визначено, що завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 9 ЛК України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Статтею 11 ЛК України передбачено, що право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI встановлено, що з дня набрання чинності (01.01.2013) цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Пунктом 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Відповідно до частини 2 статті 122 ЗК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Частиною третьою статті 30 ЛК України, зокрема, передбачено, що обласні ради у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на відповідній території: передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад, власності територіальних громад міст Києва і Севастополя та припиняють права користування ними.

Згідно зі ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Пунктом 20 частини першої статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключних повноважень обласних рад належить вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з частиною другою пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи.

Колегія суддів встановила, що наказом Обласного комунального спеціалізованого агролісогосподарського підприємства "Чернігівоблагроліс" Чернігівської обласної ради від 27.12.2000 № 9 "Про дочірнє підприємство "Козелецьрайагролісгосп" було створено Козелецьке районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство "Козелецьрайагролісгосп".

Засновником Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Козелецьрайагролісгосп", у користуванні якого знаходиться спірна земельна ділянка, є комунальне спеціалізоване агролісогосподарське підприємство "Чернігівоблагроліс" Чернігівської обласної ради (пункт 1.4. Статуту).

Відповідно до пункту 4.2 статуту третьої особи, її майно є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області і перебуває у підприємства в господарському віданні.

Таким чином, земельна ділянка, яка має статус лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Козелецьрайагролісгосп", в силу закону належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області.

Розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, віднесено до повноважень обласної ради (п. "а" ст. 8 ЗК України).

З цього випливає, що на момент ухвалення рішення від 27.03.2001, яким у користування третьої особи надано земельні ділянки лісового фонду площею 14333,6 га, до складу яких увійшла спірна земельна ділянка, до повноважень обласної ради належало і наразі належить вирішення питання розпорядження землями лісового фонду комунальної форми власності та передачі їх у користування спеціалізованому лісогосподарському підприємству.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2026 у справі № 927/147/25.

Отже, обласні ради виконують функції власника майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, у тому числі землі, а заволодіння Остерською міською радою земельною ділянкою лісогосподарського призначення (на яку відповідач законних прав не має) шляхом реєстрації за собою права власності є протиправним і безумовно порушує права обласної ради.

У матеріалах справи відсутні докази ухвалення обласною радою рішень про передачу іншим суб`єктам земель лісогосподарського призначення, переданих у постійне користування Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Козелецьрайагролісгосп" відповідним рішенням. Також відсутні докази прийняття рішень про припинення права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які перебували у постійному користуванні Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Козелецьрайагролісгосп" (добровільна відмова, вилучення тощо).

Колегія суддів наголошує, що контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення відповідно до їх цільового призначення має важливе значення, зважаючи, зокрема, на обмеженість кількості земель цієї категорії, їхню значущість для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідних територіальних громад, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист цивільних прав реалізується за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18).

Колегія суддів зазначає: якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, то такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою, не менш важливою поряд із належністю, властивістю (критерієм) способу захисту порушених прав та інтересів є ефективність - це можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

У п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 ЄСПЛ вказав, що засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК).

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Зазначений спосіб захисту спрямований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником.

У п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц) Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним, а тому належним способом захисту права власності.

Цю правову позицію підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 року у справі № 488/2807/17.

З огляду на викладене, витребування спірної земельної ділянки у відповідача Остерської міської ради є ефективним та належним способом захисту порушених прав власника-позивача у справі.

Водночас витребування як належний спосіб захисту в цій справі, не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 92,9883 га, оскільки це призведе до втручання у право на ту частину земельної ділянки, щодо якої спір відсутній, а отже вимога про витребування може бути розглянута лише стосовно тієї частини земельної ділянки, що накладається на землі лісогосподарського призначення.

Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).

Таким чином, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на землю лісогосподарського призначення) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Звертаючись до суду з позовом, прокурор стверджує, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 частково перетинається з межами кварталу 74 ДП "Козелецьрайагролісгосп", площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 7422080700:28:154:00 з межами кварталу 74 Козелецького районного ДАСП "Козелецьрайагролісгосп" становить 71,4894 га із загальної площі ділянки 92,9883 га, на підтвердження чого надає інформацію ВО "Укрдержліспроект" від 10.02.2026 № 02/286 (т.1, арк.153) та лист ПП "Елітзем" від 03.03.2026 №03, план - схему, каталог координат (т.1, арк.157).

Відповідно до Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 №848, державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведуться з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді. Державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведеться державними органами лісового господарства за єдиною для усіх лісів системою за рахунок державного бюджету. Державний лісовий кадастр включає систему відомостей про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, поділ лісів за групами та віднесення їх до категорій захисності, інші дані, що характеризують кількісний, якісний стан та економічну оцінку лісового фонду.

Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання (ВО "Укрдержліспроект") засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119 та належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Згідно з п. 3.2.8 статуту ВО "Укрдержліспроект", окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

З огляду на це, інформація, надана ВО "Укрдержліспроект" щодо факту накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення ДАСП "Козелецьрайагролісгосп" з доданою схемою, є належним та допустимим доказом у розумінні статей 76, 77 ГПК України, оскільки стосується предмета доказування та надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для фахової обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів (аналогічна позиція викладена в постанові ВС від 19.09.2018 у справі №362/6014/16-ц).

Із інформації ВО "Укрдержліспроект" від 10.02.2026 № 02/286 та доданого фрагмента ортофотоплану з нанесеними межами 74 кварталу ДП "Козелецьрайагролісгосп" і межами земельної ділянки згідно з наданими координатами поворотних точок вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 частково накладається на межі 74 кварталу ДП "Козелецьрайагролісгосп".

Приватне підприємство "ЕЛІТЗЕМ", зіставивши матеріали, надані ВО "Укрдержліспроект" щодо межі лісового фонду кварталу 74 кварталу ДП "Козелецьрайагролісгосп" та дані ДЗК щодо ділянки з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004, визначило площу земельної ділянки лісового фонду постійного користувача, яка розташована в межах спірної земельної ділянки і становить 71,4894 га, а також встановило координати окружної межі земельної ділянки лісового фонду ДП "Козелецьрайагролісгосп".

Протилежного належними і допустимими доказами відповідачем у справі не доведено.

Таким чином, площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 з межами кварталу 74 Козелецького районного ДАСП "Козелецьрайагролісгосп" становить 71,4894 га із загальної площі ділянки 92,9883 га.

Відтак належним (правомірним) способом захисту є позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування з незаконного володіння Остерської міської ради на користь територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради земельної ділянки площею 71,4894 га, що перебуває в постійному користуванні ДСАП "Козелецьрайагролісгосп", належить до земель спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, розпорядником яких є Чернігівська обласна рада, та є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004.

З огляду на викладене, вимоги прокурора про витребування з незаконного володіння Остерської міської ради на користь територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради земельної ділянки площею 71,4894 га, що перебуває у постійному користуванні ДСАП "Козелецьрайагролісгосп", є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 та має 132 поворотних точок з координатами, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки та про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 статті 79 ЗК України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частини 1 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Частинами 3, 4 цієї статті передбачено, що сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з частиною 10 статті 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Із наведеного вбачається, що повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) шляхом задоволення позовної вимоги про витребування майна не відбувається в повній мірі, оскільки земельна ділянка лісогосподарського призначення в межах координат поворотних точок меж площею 71,4894 га не існує як об`єкт цивільних прав. Тому рішення суду про її витребування не є підставою для здійснення реєстратором відповідних дій щодо проставлення відмітки про скасування державної реєстрації прав і відкриття розділу державного реєстру прав та відповідної реєстраційної справи, адже за Остерською міською радою наразі зареєстроване та не оспорюється право на невитребовувану решту частини земельної ділянки з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004, що не відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника земельної ділянки.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом (частина 1 статті 3 вказаного Закону).

Пунктом 4 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державний реєстратор, окрім іншого, під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи. Отримані відомості долучаються до відповідної заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав. Перелік державних електронних інформаційних ресурсів, які використовуються для проведення реєстраційних дій, визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з пунктом 8 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує та реєструє заяву в базі даних заяв за умови оплати послуг за державну реєстрацію прав у повному обсязі та встановлення особи заявника, а також у разі, коли заява подається щодо земельної ділянки, - за умови наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про таку земельну ділянку.

Спеціальним Законом, який установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, є Закон України "Про Державний земельний кадастр".

Відповідно до положень статті 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України.

Відповідно до пункту 40 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.

Тож для ідентифікації земельної ділянки як окремого об`єкта цивільного права необхідною умовою є наявність усіх характеристик такого об`єкта, у тому числі її кадастрового номера, розміру, меж та координат, які містяться у Державному земельному кадастрі і використовуються реєстратором для проведення реєстраційних дій щодо цього об`єкта за умови наявності таких відомостей у ньому.

Ідентифікація земельної ділянки в інший спосіб законодавством не передбачена.

У постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що сам факт державної реєстрації права власності не є підставою для виникнення речового права за відсутності відповідної правової підстави. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17 та від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Колегією суддів встановлено, що формування земельної ділянки з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 лісогосподарського призначення у межах 74 кварталу відбулося на замовлення Остерської міської ради та було здійснене, у тому числі, за рахунок земель, які не входять в межі зазначеного кварталу та не належать до земель лісогосподарського призначення, що свідчить про незаконність її формування та реєстрації права власності на цю земельну ділянку за відповідачем.

Відповідно до частини 13 статті 79-1 ЗК України та частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

З урахуванням викладеного та встановлених фактичних обставин у даній справі (земельна ділянка з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 частково накладається на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення в межах кварталу 74 ДАСП "Козелецьрайагролісгосп", яка перебуває в постійному користуванні останнього, у спільній власності територіальних громад, сіл, селищ і міст Чернігівської області в особі обласної ради та протиправно набута відповідачем), колегія суддів, зважаючи на положення частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якою унормовано, що у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону, дійшла висновку, що задоволення позовних вимог про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 та вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Остерською міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 забезпечить ефективний захист порушених прав та законних інтересів позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу; характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 04.06.2019 по справі №916/3156/17, від 11.09.2018 по справі № 905/1926/ 16).

У постанові від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 (пункти 135 - 139) Велика Палата Верховного Суду підтримала власні правові висновки, викладені в постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, про те, що частина земельної ділянки, межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою ділянкою. При цьому Велика Палата зазначила, що реалізація основної позовної вимоги про віндикацію є можливою винятково за умови припинення права власності Товариства на новостворену земельну ділянку, яка протиправно набута відповідачем з істотними вадами, оскільки складається з ділянок, на які відповідач має право, так і з ділянок, на які він законно права не має, що виключає можливість збереження за Товариством права власності на цю ділянку в цілому. Та обставина, що новостворена земельна ділянка як окремий об`єкт цивільних прав не може належати ТОВ "Нива фарм", має наслідком скасування її державної реєстрації. ВП ВС у цій постанові також звертала увагу (п. 286), що витребування спірних ділянок та їх виключення зі складу новоутвореної земельної ділянки не має впливати на права відповідача на ті ділянки, які правомірно належали йому до такого об`єднання. З огляду на баланс інтересів учасників спору саме на відповідача мають бути покладені всі додаткові витрати, пов`язані з поновленням його речового права на інші належні йому земельні ділянки, що підлягатиме новій реєстрації у ДЗК у зв`язку з припиненням його права на новостворену (об`єднану) ділянку.

Колегія суддів визнає, що фактичні обставини справи №911/906/23 відрізняються від обставин цієї справи, проте спільним для них є реєстрація за відповідачем права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004, частина якої (71,4894 га із загальної площі ділянки 92,9883 га, лісовий квартал 74) належить територіальній громаді сіл, селищ, міст області в особі Чернігівської обласної ради, що виключає можливість збереження за відповідачем права власності на цю ділянку в цілому та у інший спосіб захистити права позивача із збереженням державної реєстрації вказаної ділянки.

Колегія суддів звертає увагу, що лише за умови скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 у Державному земельному кадастрі, а також скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на цю земельну ділянку з одночасним припиненням речових прав на неї буде забезпечено ефективне відновлення прав держави на спірну земельну ділянку шляхом відновлення становища, що існувало до порушення. Адже Чернігівській обласній раді буде гарантовано реальну та безперешкодну можливість реалізувати всі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки, оскільки наразі як у кадастрі, так і в реєстрі речових прав вказано неправильні відомості як про власника земельної ділянки, так і про її цільове використання (в тій частині, на яку відповідач має законне право).

Такий підхід дає змогу поновити право власника землі наскільки це можливо, не створюючи стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем, не вимагаючи від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту та не породжуючи подальших судових спорів, а також формує і для відповідача, Остерської міської ради, передумови для створення та реєстрації нової земельної ділянки (в тій частині, на яку він має законне право).

Крім того, у постанові від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що з метою ефективного захисту та поновлення прав держави в особі Чернігівської обласної ради підлягають задоволенню вимоги про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004 та вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Остерською міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 7422080700:28:154:0004.

Отже, доводи, викладені в апеляційній скарзі та підтримані у подальших поясненнях відповідача, не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, колегія суддів апеляційного господарського суду керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справах «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України», за якими пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, однак це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; межі цього обов`язку залежать від характеру рішення. З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні доводи учасників справи, а інші аргументи, наведені в апеляційній скарзі та поданих сторонами додаткових поясненнях, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність вирішення спору.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду у даній справі. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу від 21.08.2026 Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.08.2026 у справі № 927/348/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.08.2026 у справі № 927/348/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 14.10.2026.

Головуючий суддя Н.М. Спаських

Судді О.В. Яценко

О.М. Сибіга