Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №910/840/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2026 р. Справа№ 910/840/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Сибіги О.М.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 16.09.2026,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пауер Суплай Інжиніринг" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 (повний текст рішення складено 08.06.2026)

у справі №910/840/26 (суддя Паламар П.І.)

за первісним позовом Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пауер Суплай Інжиніринг"

про стягнення неустойки, ціна позову 1 616 182,90 грн.,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пауер Суплай Інжиніринг"

до Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль"

про стягнення заборгованості, ціна позову 1 920 400,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль"

У січні 2026 року Приватне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пауер Суплай Інжиніринг" про стягнення 1616182,90 грн. штрафу за невиконання умов договору, передбаченого п. 9.1. договору.

Позивач зазначав, що 04.07.2025 між сторонами у справі було укладено договір № 436, згідно з умовами якого відповідач (підрядник) зобов`язався виконати за його (замовник) дорученням роботи з відновлення систем релейних захистів та керування трасформаторів власних потреб та ДК 6 кВ зруйнованих внаслідок збройної агресії Російської Федерації, з наданням проектних рішень, загальною вартістю 5387276,36 грн., а він - прийняти та оплатити виконані роботи на умовах договору.

Згідно п. 7.2. договору, термін виконання робіт становить 75 календарних днів з моменту отримання підрядником листа-заявки відповідно п. 7.1. договору, але не пізніше 15 вересня 2025 р.

Всупереч умов указаного договору, відповідач після одержання попередньої оплати в розмірі 2693638,18 грн. в установлений строк до 15.09.2025 роботи не виконав, не приступивши до їх виконання.

11.09.2025 відповідач листом № 1109-2025-02 звернувся до позивача про підписання додаткової угоди на продовження строку виконання робіт до 10.10.2025 у зв`язку з неможливістю завершити роботи у термін визначений договором.

Додатковою угодою № 1 від 15.09.2025 сторони продовжили строк виконання робіт до 10.10.2025.

Всупереч умов додаткової угоди до договору відповідач в установлений строк до 10.10.2025 роботи не виконав.

У зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за вищевказаним договором він листом-повідомленням № 01-09/3407 від 15.12.2025 розірвав договір № 436 від 04.07.2025.

З цих підстав просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 1616182,90 грн. штрафу за невиконання умов договору, передбаченого п. 9.1. договору.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на необґрунтованість заявлених вимог. Зазначав, що він вжив усіх можливих та залежних від нього заходів для дотримання строків виконання договірних зобов`язань за договором, своєчасно організував закупівлю матеріалів, залучив кваліфікованих працівників, ініціював продовження строків у встановленому порядку та неодноразово підтверджував свою готовність завершити роботи. Від виконання договору він жодного разу не відмовлявся, а виниклі затримки були спричинені виключно об`єктивними та документально підтвердженими обставинами, що не залежали від його волі та перебували поза межами його контролю.

Також вказував, що позивач скористався механізмом забезпечення виконання зобов`язань у вигляді банківської гарантії, внаслідок чого отримав від гаранта грошові кошти у розмірі, що відповідає сумі авансового платежу, сплаченого за договором. Таким чином, позивач фактично повернув собі всі кошти, перераховані йому в якості авансу, що свідчить про відсутність у нього майнових втрат у відповідній частині та виключає наявність збитків, які могли б бути підставою для стягнення надмірних штрафних санкцій. Заявив про зменшення розміру заявленої позивачем неустойки.

Короткий зміст позовних вимог за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пауер Суплай Інжиніринг"

Товариством з обмеженою відповідальністю "Пауер Суплай Інжиніринг" подано зустрічний позов до Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" про стягнення 1 920 400,40 грн. заборгованості за договором № 436 від 04.07.2025.

Позивач за зустрічним позовом зазначав, що на виконання умов договору № 436 від 04.07.2025 ним були укладені договори із контрагентами, зокрема, №№ 2025-15/08 від 15.08.2025 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергомайнтранс", 1224/25-РБК від 31.10.2025 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Рембудконсалтинг", 250930 від 02.10.2025 з Товариством з обмеженою відповідальністю "АС Відар", 20082025 від 20.08.2025 з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМ Україна", 04-1-0925 від 04.09.2025 з Товариством з обмеженою відповідальністю "РЗА-Прилад", 28022025/СЕ-1 від 28.02.2025 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Скай-Енерджи", 283/2 від 19.11.2025 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сфералайн ЛТД", 10.1/0925 від 10.09.2025 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Укренергоальянс", 251003 від 03.10.2025 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Феудаг", 4 від 01.10.2025 з фізичною особою-підприємцем Ґедзь С.В., з Товариством з обмеженою відповідальністю "Елакс", з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЕП" та понесені витрати на проектування, експертної оцінки будівництва, придбання матеріалів та виконання робіт у загальному розмірі 1920400,40 грн.

У зв`язку із достроковим розірванням договору підряду придбані ним матеріали не були використані і лишились у володінні позивача на будівельному об`єкті.

Посилаючись на те, що розірвання договору без проведення остаточних взаєморозрахунків призвело до несення ним витрат, а також збереження позивачем частини матеріалів та обладнання без належної компенсації, позивач на підставі ст.ст. 837-839, 1212, 1213 ЦК України просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 1920400,40 грн. заборгованості, а також понесені ним по справі судові витрати.

Також заявив про покладення на позивача 193 000 грн. з попереднього розрахунку витрат по оплаті послуг адвоката.

Короткий зміст заперечень проти зустрічного позову

Позивач у відзиві на зустрічну позовну заяву проти зустрічного позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість зустрічних вимог.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 позов Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пауер Суплай Інжиніринг" на користь Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" 1 616 182,90 грн. штрафу, 19 394,19 грн. витрат по оплаті судового збору.

У зустрічному позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Пауер Суплай Інжиніринг" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову мотивовано тим, що:

- Додатковою угодою № 1 від 15.09.2025 сторони продовжили строк виконання робіт до 10.10.2025, проте, доказів належного виконання робіт за договором у визначений додатковою угодою строк суду не надано;

- згідно п. 11.3.4. договору, замовник може розірвати договір в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це підрядника не менше як за 5 календарних днів до визначеної дати розірвання, зокрема, у разі суттєвого порушення підрядником своїх зобов`язань, що створює передумови для затримки виконання замовлення у встановлені терміни більше, ніж на один місяць;

- листом-повідомленням № 01-09/3407 від 15.12.2025 позивач розірвав з відповідачем договір № 436 від 04.07.2025 у зв`язку з простроченням виконання робіт, що підтверджується поясненнями представників сторін, наявними у матеріалах справи копіями указаних документів;

- відповідно п. 9.1. договору, за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань, виконання зобов`язань не в повному обсязі, а також невиконання або неналежне виконання умов договору підрядник сплачує штраф в розмірі 30% вартості договору;

- за таких обставин, з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 624 ЦК України підлягає стягненню 1616182,90 грн. штрафу передбаченого п. 9.1. договору.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову мотивовано тим, що:

- відповідно до умов п. 8.4.11. договору, підрядник зобов`язаний письмово погоджувати із замовником рішення про залучення субпідрядника для виконання робіт, повідомляючи найменування юридичної особи, її місцезнаходження, код платника податків згідно з ЄДРПОУ або податковий номер, та зазначити роботи, які будуть надаватися силами субпідрядника;

- суду не надано доказів погодження з позивачем (замовником) рішень про залучення субпідрядників для виконання робіт за договором № 436 від 04.07.2025;

- тому витрати, які виникли внаслідок залучення субпідрядних працівників не можуть бути прийняті та оплачені замовником за договором підряду № 436 від 04.07.2025 оскільки це суперечить умовам договору підряду;

- з наданих відповідачем договорів підряду та актів вбачається, що субпідрядники виконували роботи поза строками, встановленими договором № 436 від 04.07.2025.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пауер Суплай Інжиніринг" звернулося 29.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі "Електронний суд" 27.06.2026, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі №910/840/26 в частині задоволення первісних позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 30 % вартості Договору, передбаченого пунктом 9.1 Договору №436.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення в частині задоволення первісного позову порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення первісних позовних вимог, судом першої інстанції не було враховано та не надано належної оцінки, зокрема таким обставинам:

- суд першої інстанції неправильно застосував положення пункту 9.1 договору №436 та безпідставно дійшов висновку про наявність підстав для стягнення штрафу у розмірі 30 % вартості договору;

- суд першої інстанції, погодившись із доводами позивача, фактично не встановив, у чому саме полягала одностороння необґрунтована відмова скаржника від виконання своїх договірних зобов`язань, не визначив конкретних дій чи бездіяльності, які свідчили б про остаточне припинення виконання договору з його ініціативи, а також не навів належних мотивів, чому саме до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 9.1 договору;

- скаржник протягом усього строку дії договору здійснював реальні та послідовні дії, спрямовані на його належне виконання; на виконання договірних зобов`язань ним було придбано матеріали та обладнання на загальну суму 1 494 385,46 грн, укладено договори поставки з відповідними контрагентами, понесено витрати на оплату праці працівників, здійснювалася організація виконання робіт, оформлювалися перепустки персоналу, погоджувалися технічні рішення та здійснювалися інші заходи, необхідні для виконання договору; зазначені обставини вже самі по собі виключають можливість визнання поведінки скаржника односторонньою відмовою від виконання договірних зобов`язань;

- жодного документа, яким скаржник повідомляв би про відмову від виконання договору або заявляв про небажання виконувати прийняті на себе зобов`язання, матеріали справи не містять;

- всі наявні докази підтверджують готовність скаржника продовжити виконання робіт та завершити реалізацію Договору за умови належного виконання своїх обов`язків замовником;

- суд першої інстанції залишив поза увагою, що припинення договірних відносин відбулося саме за ініціативою позивача, який реалізував право на одностороннє розірвання договору та фактично припинив подальше виконання договірних відносин; саме після прийняття позивачем такого рішення скаржник був позбавлений можливості завершити виконання робіт, а частина придбаних ним матеріалів залишилася на території позивача;

- неможливість завершення виконання договору була обумовлена не поведінкою скаржника, а припиненням договірних відносин з ініціативи самого позивача;

- відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями скаржника та наслідками, які позивач покладає в основу своїх вимог про стягнення штрафу;

- судом першої інстанції не встановлено жодних належних доказів того, що скаржником було допущено неналежне виконання Договору саме з його вини;

- суд не дослідив реальний обсяг виконаних робіт, не надав належної оцінки доказам закупівлі матеріалів, не дослідив листування сторін, документи щодо допуску працівників на об`єкт, направлені акти виконаних робіт та інші документи, які підтверджують фактичне виконання скаржником своїх договірних обов`язків;

- судом першої інстанції не було належним чином враховано правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, зокрема: від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20, від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 20.09.2019 у справі № 761/26293/16-ц, від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14, від 04.11.2015 у справі № 6-1120цс15, від 08.12.2021 у справі № 922/4053/20, від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц, від 06.06.2023 у справі № 911/682/21, від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19, які визначають критерії застосування частини третьої статті 551 ЦК України, а саме можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені, річних відсотків) у разі її значного перевищення фактичних збитків та наявності інших істотних обставин, що мають значення для справи;

- у разі якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про наявність формальних підстав для застосування штрафних санкцій, скаржник вважає заявлений до стягнення штраф у розмірі 30 % вартості Договору явно неспівмірним наслідкам спірного порушення та таким, що не відповідає принципам справедливості, добросовісності й пропорційності, і до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, які надають суду право зменшити розмір штрафних санкцій з урахуванням ступеня виконання зобов`язання, відсутності доведених збитків кредитора, майнового стану сторін та інших істотних обставин справи;

- у межах розгляду даної справи суд першої інстанції залишив поза увагою обставини, які відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України мають істотне значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, судом не враховано, що скаржником на виконання умов Договору було здійснено закупівлю матеріалів, отримано послуги та здійснено оплату праці працівників скаржника на загальну суму 1 920 400, 40 грн, що підтверджує реальне вчинення ним дій, спрямованих на належне виконання договірних зобов`язань. При цьому авансовий платіж, сплачений позивачем, був останньому повернутий у повному обсязі шляхом реалізації банківської гарантії, у зв`язку з чим майновий стан позивача повністю відновлено та будь-які фактичні збитки відсутні;

- суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що станом на дату подання цієї апеляційної скарги придбані скаржником матеріали фактично залишаються на території позивача, який їх не повертає, внаслідок чого відповідач одночасно позбавлений можливості використовувати належне йому майно та несе витрати, пов`язані з його придбанням;

- суд не встановив місцезнаходження придбаних матеріалів, не дослідив питання їх фактичного перебування на території позивача, не перевірив можливість їх повернення скаржнику та не надав оцінки тому факту, що після припинення виконання Договору позивач не забезпечив повернення майна його законному власнику;

- суд першої інстанції також не дослідив питання завданих збитків та непропорційності застосованих санкцій, не здійснив оцінку того, що застосована неустойка у значній частині перевищує фактичні фінансові втрати позивача і створює надмірний фінансовий тягар для боржника, що суперечить принципам добросовісності, розумності, пропорційності та справедливості;

- суд першої інстанції не реалізував свої дискреційні повноваження щодо зменшення розміру неустойки, не зважив на ступінь часткового виконання боржником основного зобов`язання, не врахував майновий стан сторін та відсутність фактичних збитків для кредитора, що є підставою для зменшення суми нарахованих штрафних санкцій відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України;

- суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи, неповно дослідив докази та дійшов помилкового висновку про залучення скаржником субпідрядників.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

10.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду від позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому позивач за первісним позовом просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Доводи позивача за первісним позовом у відзиві зводяться до того, що:

- при укладенні договору № 436 від 04.07.2025 відповідач усвідомлюючи важливість виконання робіт за договором в межах встановлених коротких строків та на власний ризик взяв на себе зобов`язання; позивач неодноразово листами повідомляв про затримку виконання робіт та попереджав про відповідальність у разі порушення строків виконання та календарного плану;

- використання відповідачем авансу на власний розсуд не заборонено та обов`язковість його використання на матеріал чи заробітну плату працівників не встановлювалось Договором;

- позивач у позові наголошував, що п. 8.3.2. Договору Підрядник має право: залучати до виконання робіт Субпідрядника, за погодженням із Замовником, залишаючись відповідальним перед Замовником за результати їхньої роботи за умови в обов`язковому порядку погодження із Замовником, що встановлено п. 8.4.11 Договору, але жодних листів для погодження щодо залучення субпідрядних організацій позивач не надавав;

- скаржник помилково вважає, що позивач не довів існування обставин, визначених п. 9.1 Договору, а саме: факт односторонньої необґрунтованої відмови підрядника від виконання своїх зобов`язань, виконання не в повному обсязі, або факт невиконання чи неналежного виконання Договору саме з його вини. Адже роботи не виконані взагалі та відсутність підписаних актів приймання виконаних робіт з мотивованою відмовою замовником - є прямим доказом невиконання робіт за Договором/необґрунтованої односторонньої відмови підрядника;

- п.9.1 договору включає не тільки односторонню відмову, а передбачає, що за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань, виконання зобов`язань не в повному обсязі, а також невиконання або неналежне виконання умов Договору Підрядник сплачує штраф в розмірі 30% вартості Договору;

- в свою чергу, зі сторони замовника жодних перешкод щодо надання доступу до місця виконання робіт чи надання перепусток на територію товариства не вчинялось;

- позивач довів, що роботи не виконані взагалі, що є неналежним виконанням договору підрядником;

- листи відповідача з проханням надати додатковий термін та укласти додаткову угоду на продовження строку виконання робіт - є підтвердженням, що строки порушувалися;

- після підписання додаткової угоди у встановлений термін роботи виконані не були;

- підтвердженням порушення строків був Акт № 436/1 від 12.12.2025, за участю представника технічного нагляду, який є підтвердженням того, що підрядник порушив терміни виконання робіт, що є істотними умовами Договору, чим спричинив значні ризики виникнення технологічних відмов та аварій під час проходження ОЗП 2025-2026, ризики економічних збитків та незабезпечення якості теплопостачання споживачам товариства;

- щодо застосування ч.3. ст. 551 ЦК України, позивач вказував, що відповідачем не було доведено наявності суми збитків, а в суді першої інстанції не розглядалося питання щодо зменшення суми штрафу, не надавалися документи майнового стану обох сторін чи докази збитковості товариства апелянта або позивача, тощо;

- твердження скаржника про незаконність стягнення штрафу у разі повернення авансу за банківською гарантією - є помилковими, оскільки банківська гарантія є способом забезпечення виконання зобов`язань, тоді як штраф (неустойка) - це вид цивільно-правової відповідальності, а сплата цих коштів не належить до одного й того ж виду відповідальності;

- доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не встановив можливість повернення матеріалів підрядника та не надав жодної оцінки вимоги відшкодування вартості цього майна - є необгрунтованими, оскільки позивач надавав усні та письмові пояснення суду, що роботи проводилися на території ПрАТ «МИКОЛАЇВСЬКА ТЕЦ», тому товариство, за письмовими проханнями відповідача, надавало дозволи на можливість ввозу/вивозу майна для належного виконання робіт за вищезазначеними договорами; в господарську діяльність скаржника позивач не втручався, обліку ввезених/вивезених матеріалів та обладнання не вів, господарська діяльність скаржника проводилася на власний розсуд.

Короткий зміст відповіді на відзив

15.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Пауер Суплай Інжиніринг" надійшла відповідь на відзив, в якій скаржник в обгрунтування заперечень на відзив наголошував на наступному:

- скаржник діяв добросовісно, сумлінно та з належною обачністю, а будь-які труднощі, що виникли під час виконання Договору, були зумовлені не неналежною поведінкою Підрядника, а виключно об`єктивними наслідками збройної агресії російської федерації, які не могли бути ним передбачені чи усунуті власними діями;

- доводи позивача про те, що сам факт відсутності підписаних актів приймання виконаних робіт є достатнім доказом невиконання договору та, як наслідок, безумовною підставою для застосування штрафу, передбаченого пунктом 9.1 договору, ґрунтуються на неправильному тлумаченні як умов самого договору, так і положень чинного законодавства;

- скаржником надано докази закупівлі матеріалів та обладнання на суму понад 1,4 млн грн, укладення договорів поставки, залучення працівників, здійснення організаційно-технічних заходів та інших дій, безпосередньо спрямованих на виконання договору;

- предметом спору є не лише питання фізичного доступу до об`єкта, а й оцінка усієї сукупності дій сторін під час виконання договору; при цьому саме позивач в односторонньому порядку припинив договірні відносини, чим фактично позбавив скаржника можливості завершити виконання робіт та реалізувати результат уже здійснених підготовчих і виробничих заходів; за таких обставин твердження позивача про виключну вину скаржника - є безпідставним;

- матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував, що скаржник повідомляв про відмову від виконання договору, припинив виконання робіт з власної ініціативи або ухилявся від виконання прийнятих на себе зобов`язань;

- до матеріалів справи надано конкретні докази цільових дій, безпосередньо пов`язаних саме з виконанням Договору № 436: закупівлю спеціалізованого обладнання та матеріалів на значну суму, укладення договорів поставки, залучення кваліфікованих фахівців, оформлення перепусток для роботи на об`єкті позивача, погодження технічних рішень та здійснення комплексу організаційно-технічних заходів;

- доводи позивача фактично зводяться до припущення, що відсутність підписаних актів автоматично означає невиконання робіт та є достатньою підставою для стягнення штрафу; такий підхід суперечить як умовам пункту 9.1 Договору, так і правовим висновкам Верховного Суду, відповідно до яких застосування договірної відповідальності можливе лише за умови доведення всіх елементів цивільного правопорушення, зокрема протиправної поведінки боржника, його вини та причинного зв`язку між такою поведінкою і негативними наслідками;

- стягнення зі скаржника 1 616 182,90 грн штрафу призведе не до відновлення порушених прав позивача, а до покладення на скаржника надмірного та явно неспівмірного майнового тягаря, що суперечить правовій природі цивільно-правової відповідальності, а також принципам справедливості, добросовісності та розумності, закріпленим статтею 3 ЦК України;

- безпідставними є також твердження позивача про те, що питання застосування частини третьої статті 551 ЦК України не було предметом розгляду суду першої інстанції, а такі доводи не відповідають матеріалам справи, оскільки у відзиві на позовну заяву, поданому скаржником під час розгляду справи судом першої інстанції, вже було наведено доводи щодо явної неспівмірності заявленого штрафу, відсутності у позивача реальних збитків, повернення останньому усіх авансових коштів шляхом реалізації банківської гарантії, а також наведено обставини, що свідчать про тяжкий фінансовий стан скаржника та необхідність застосування положень частини третьої статті 551 ЦК України;

- доводи позивача про те, що після припинення договірних відносин з його боку не існувало жодних перешкод для вивезення матеріалів, а тому вимоги скаржника є безпідставними, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, адже всупереч твердженням позивача, скаржник неодноразово звертався до останнього з вимогою повернути належне йому майно, яке залишилося на території ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ», і відповідні письмові звернення містяться у матеріалах справи та були предметом дослідження суду першої інстанції; сам факт направлення таких вимог повністю спростовує доводи позивача про нібито відсутність будь-яких перешкод для повернення майна та свідчить, що скаржник вживав усіх залежних від нього заходів для його отримання;

- посилання позивача на те, що він нібито не використовує спірне майно у своїй господарській діяльності, також не підтверджене жодним належним доказом, адже до матеріалів справи не подано жодних інвентаризаційних документів, актів огляду, складських відомостей, актів повернення майна чи інших доказів, які б підтверджували фактичне місцезнаходження матеріалів, їх технічний стан, комплектність або можливість їх реального повернення скаржнику;

- твердження позивача про можливість повернення майна - є виключно декларативними та не підтверджуються жодними належними доказами; натомість матеріали справи підтверджують, що скаржник звертався з вимогою про повернення належного йому майна, однак таке майно повернуте не було, а позивач не довів ані факту його повернення, ані можливості його повернення у тому стані, в якому воно було передане, а тому положення статей 1212 та 1213 ЦК України підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у разі неможливості повернення майна в натурі підлягає відшкодуванню його вартість.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/840/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Мальченко А.О., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пауер Суплай Інжиніринг" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі №910/840/26, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, заяв та клопотань, розгляд справи призначено на 26.08.2026.

19.08.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" надійшла заява, сформована в системі "Електронний суд" 19.08.2026, про забезпечення участі представника у судових засіданнях у справі №910/840/26, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

20.08.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Пауер Суплай Інжиніринг" надійшло клопотання, сформоване в системі "Електронний суд" 20.08.2026, про забезпечення участі представника у судовому засіданні у справі №910/840/26, призначеному на 26.08.2026, а також в усіх наступних судових засіданнях у справі, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

26.08.2026 розгляд справи №910/840/26 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Мальченко А.О. у відпустці.

Після виходу судді з відпустки, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2026 розгляд справи №910/840/26 призначено на 16.09.2026.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 16.09.2026 з`явився представник (скаржника) - Товариства з обмеженою відповідальністю "Пауер Суплай Інжиніринг", який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Приватне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль" в судове засідання 16.09.2026 представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В свою чергу, 03.09.2026 через систему «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" надійшла заява про розгляд справи без участі представника. Також, у вказаній заяві позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ухвали суду направлені учасникам справи та їх представникам в їх електронні кабінети в системі «Електронний суд», про що сформовані відповідні довідки.

Частиною12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.

Представник скаржника (відповідача) в судовому засіданні 16.09.2026 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі №910/840/26 в частині задоволення первісних позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 30 % вартості Договору, передбаченого пунктом 9.1 Договору №436.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції,

04.07.2025 між позивачем за первісним позовом - Приватним акціонерним товариством "Миколаївська теплоелектроцентраль", як замовником, та відповідачем за первісним позовом - Товариством з обмеженою відповідальністю "Пауер Суплай Інжиніринг", як підрядником, укладено договір №436 (далі - договір), згідно з умовами якого відповідач за первісним позовом (підрядник) зобов`язався виконати за дорученням позивача за первісним позовом (замовника) роботи з відновлення систем релейних захистів та керування трасформаторів власних потреб та ДК 6 кВ зруйнованих внаслідок збройної агресії Російської Федерації, з наданням проектних рішень, загальною вартістю 5387276,36 грн., а позивач - прийняти та оплатити виконані роботи на умовах договору.

Згідно п.п. 2.1., 2.3., 3.5., 3.7. договору, підрядник виконує роботи своїми силами та засобами в межах строків і умов, передбачених договором.

Підрядник зобов`язаний виконати роботи з відновлення систем релейних захистів та керування трансформаторів власних потреб та ДК 6кВ, а саме виконати повний комплекс електромонтажних робіт, супутніх матеріалів у відповідності з проектними рішеннями, які розробляє підрядник та виконати пусконалагоджувальні роботи.

Підрядник зобов`язується розпочати виконання робіт за договором упродовж 5 робочих днів з моменту отримання від замовника листа-заявки особисто або за допомогою засобів електронного зв`язку.

Для здійснення встановлення щита керування нормального та аварійного освітлення підрядник розробляє проектні рішення. Кінцевим результатом розроблення проектних рішень є експертний висновок кошторисної частини, яка отримала позитивний висновок.

Відповідно п.п. 6.2., 6.5. договору, загальна вартість робіт становить 5387276,36 грн. з урахуванням ПДВ.

Замовник здійснює розрахунки за договором шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника шляхом виконання передплати не більше 50% від вартості робіт, зазначеної в п. 6.2. договору. Замовник здійснює передплату протягом 10 календарних днів після отримання рахунку від підрядника та після надання підрядником та прийняття замовником безумовної відкличної банківської гарантії забезпечення повернення авансового платежу на суму не менше від суми авансового платежу. Остаточний розрахунок у безготівковій формі за чинним договором шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника протягом 30 календарних днів після підписання акту приймання-передачі виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в та після успішної реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до умов п. 17.1. договору, строк дії договору встановлений з дня його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до 31.12.2025, але в будь-якому разі - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до платіжної інструкції № 899 від 18.07.2025, позивачем за первісним позовом здійснено на користь відповідача за первісним позовом 50% попередньої оплати у розмірі 2693638,18 грн. в установлений строк.

Відповідно до умов п. 7.2. договору, термін виконання робіт складає 75 календарних днів з моменту отримання листа-заявки відповідно до п. 7.1 договору, але не пізніше 15.09.2025.

04.07.2025 позивач за первісним позовом на електронну адресу відповідача за первісним позовом надіслав заявку № 04-11/1/1730 щодо початку виконання робіт за договором № 436 від 04.07.2025.

Згідно п.п. 8.3.3., 8.4.2. договору, підрядник зобов`язується інформувати замовника про можливість сповільнення виконання робіт за незалежних від підрядника обставин, повідомивши про це замовника листом із належним обґрунтуванням.

Підрядник зобов`язаний завчасно, у строк не більше 3 робочих днів, у письмовій формі, інформувати замовника про можливість припинення, або сповільнення виконання робіт з його вини, а також з інших, не залежних від підрядника обставин.

11.09.2025 відповідач за первісним позовом листом № 1109-2025-02 звернувся до позивача за первісним позовом про підписання додаткової угоди на продовження строку виконання робіт до 10.10.2025 у зв`язку з неможливістю завершити роботи у визначений договором термін.

Додатковою угодою № 1 від 15.09.2025 сторони продовжили строк виконання робіт до 10.10.2025.

Згідно п. 11.3.4. договору, замовник може розірвати договір в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це підрядника не менше як за 5 календарних днів до визначеної дати розірвання, зокрема, у разі суттєвого порушення підрядником своїх зобов`язань, що створює передумови для затримки виконання замовлення у встановлені терміни більше, ніж на один місяць.

Листом-повідомленням № 01-09/3407 від 15.12.2025 позивач розірвав з відповідачем договір № 436 від 04.07 2025 у зв`язку з простроченням виконання робіт.

Відповідно п. 9.1. договору, за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань, виконання зобов`язань не в повному обсязі, а також невиконання або неналежне виконання умов договору підрядник сплачує штраф в розмірі 30% вартості договору.

Пунктом 9.2 договору визначено, що у випадку порушення своїх зобов?язань за договором, сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством в України,. Порушенням зобов?язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання.

У зв`язку з порушенням відповідачем за первісним позовом зобов`язань за договором, позивач за первісним позовом листом-повідомленням № 01-09/3407 від 15.12.2025 розірвав договір № 436 від 04.07.2025, і з цих підстав просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача за первісним позовом на свою користь 1616182,90 грн. штрафу за невиконання умов договору, передбаченого п. 9.1. договору.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, з урахуванням меж апеляційного оскарження, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами у справі виникли відносини з договору підряду, врегульовані гл. 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За змістом частини 1 статті 843, статті 844 Цивільного кодексу України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.

Водночас відповідно до статті 877 Цивільного кодексу України, підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов`язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду (частина перша). Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов`язана надати відповідну документацію (частина друга).

За приписами п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1). Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2). Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (ч. 3). Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч. 4).

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, платіжною інструкцією № 899 від 18.07.2025, позивачем за первісним позовом здійснено на користь відповідача за первісним позовом 50% попередньої оплати у розмірі 2693638,18 грн. в установлений строк.

Відповідно до умов п. 7.2. договору, термін виконання робіт складає 75 календарних днів з моменту отримання листа-заявки відповідно до п. 7.1 договору, але не пізніше 15.09.2025, і на підставі заявки № 04-11/1/1730, відповіді роботи були розпочаті відповідачем за первісним позовом.

В свою чергу, відповідач за первісним позовом згідно п.п. 8.3.3., 8.4.2. договору, листом № 1109-2025-02 від 11.09.2025 звернувся до позивача за первісним позовом про укладення додаткової угоди на продовження строку виконання робіт до 10 жовтня 2025 р. у зв`язку з неможливістю завершити роботи у визначений договором термін, і відповідна угода була укладена між сторонами, що підтверджується додатковою угодою № 1 від 15.09.2025, згідно якої сторони продовжили строк виконання робіт до 10.10.2025.

Проте, належних та допустимих доказів належного виконання відповідачем за первісним позовом робіт за договором у визначений додатковою угодою строк - не було надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції. Таким чином, відповідачем за первісним позовом допущено порушення виконання своїх зобов?язань за договором (з урахуванням додаткової угоди№ 1 від 15.09.2025) щодо виконання робіт у обумовлений строк - до 10.10.2025.

В свою чергу, згідно п. 11.3.4. договору, замовник може розірвати договір в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це підрядника не менше як за 5 календарних днів до визначеної дати розірвання, зокрема, у разі суттєвого порушення підрядником своїх зобов`язань, що створює передумови для затримки виконання замовлення у встановлені терміни більше, ніж на один місяць, у зв?язку з чим листом-повідомленням № 01-09/3407 від 15.12.2025 позивач за первісним позовом розірвав з відповідачем за первісним позовом договір № 436 від 04.07.2025 у зв`язку з простроченням виконання робіт.

Відповідно п. 9.1. договору, за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань, виконання зобов`язань не в повному обсязі, а також невиконання або неналежне виконання умов договору підрядник сплачує штраф в розмірі 30% вартості договору.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем за первісним позовом допущено порушення виконання своїх зобов?язань за договором (з урахуванням додаткової угоди№ 1 від 15.09.2025) щодо виконання робіт у обумовлений строк - до 10.10.2025, і позивачем за первісним позовом згідно п. 11.3.4. договору реалізовано своє право на розірвання укладеного договору, доказів виконання відповідачем за первісним позовом обумовлених договором робіт у визначений договором (з урахуванням додаткової угоди№ 1 від 15.09.2025) строк - матеріали справи не містять, а тому на підставі п. 9.1., п. 9.2 договору та ст. ст. 624, 549, 610, 611, 612 Цивільного кодексу України з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню 1 616 182,90 грн. штрафу.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення пункту 9.1 договору №436 та безпідставно дійшов висновку про наявність підстав для стягнення штрафу у розмірі 30 % вартості договору, і погодившись із доводами позивача, фактично не встановив, у чому саме полягала одностороння необґрунтована відмова скаржника від виконання своїх договірних зобов`язань, не визначив конкретних дій чи бездіяльності, які свідчили б про остаточне припинення виконання договору з його ініціативи, а також не навів належних мотивів, чому саме до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 9.1 договору, а жодного документа, яким скаржник повідомляв би про відмову від виконання договору або заявляв про небажання виконувати прийняті на себе зобов`язання, матеріали справи не містять - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані та безпідставні, адже підставою для нарахування штрафу позивач визначив п. 9.1 договору, яким передбачені умови для застосування такої штрафної санкції, зокрема, невиконання умов договору, невиконання якого відповідачем за первісним позовом підтверджується встановленими у справі обставинами. Позивач не посилається як на підставу нарахуванням штрафу на односторонню необгрунтовану відмову від виконання своїх зобов?язань відповідачем за первісним позовом, а посилається саме на невиконання умов договору у визначений строк.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що припинення договірних відносин відбулося саме за ініціативою позивача, який реалізував право на одностороннє розірвання договору та фактично припинив подальше виконання договірних відносин, і саме після прийняття позивачем такого рішення скаржник був позбавлений можливості завершити виконання робіт, а частина придбаних ним матеріалів залишилася на території позивача, суд не дослідив реальний обсяг виконаних робіт, не надав належної оцінки доказам закупівлі матеріалів, не дослідив листування сторін, документи щодо допуску працівників на об`єкт, направлені акти виконаних робіт та інші документи, які підтверджують фактичне виконання скаржником своїх договірних обов`язків - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки вказані доводи не спростовують встановлену та підтверджену обставину, що доказів виконання відповідачем за первісним позовом обумовлених договором робіт у визначений договором (з урахуванням додаткової угоди№ 1 від 15.09.2025) строк - матеріали справи не містять, і що є підставою для нарахування відповідного штрафу.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що станом на дату подання цієї апеляційної скарги придбані скаржником матеріали фактично залишаються на території позивача, який їх не повертає, внаслідок чого відповідач одночасно позбавлений можливості використовувати належне йому майно та несе витрати, пов`язані з його придбанням - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки відповідач за первісним позовом не позбавлений права заявити відповідні вимоги до позивача за первісним позовом в установленому порядку, і не є підставами для звільнення відповідача за первісним позовом від встановленої договором та законом відповідальності за порушення зобов?язань за договором.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з обгрунтованими доводами позивача за первісним позовом про те, що твердження скаржника про незаконність стягнення штрафу у разі повернення авансу за банківською гарантією - є помилковими, оскільки банківська гарантія є способом забезпечення виконання зобов`язань, тоді як штраф (неустойка) - це вид цивільно-правової відповідальності, а сплата цих коштів не належить до одного й того ж виду відповідальності.

Крім того, скаржник в апеляційній скарзі зазначав, що у разі якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про наявність формальних підстав для застосування штрафних санкцій, скаржник вважає заявлений до стягнення штраф у розмірі 30 % вартості Договору явно неспівмірним наслідкам спірного порушення та таким, що не відповідає принципам справедливості, добросовісності й пропорційності, і до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, які надають суду право зменшити розмір штрафних санкцій з урахуванням ступеня виконання зобов`язання, відсутності доведених збитків кредитора, майнового стану сторін та інших істотних обставин справи - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані та безпідставні, з огляду на наступне.

Статтею 233 Господарського кодексу України (чинними на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України (чинним на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Із положень статей 230, 233 Господарського кодексу України (чинними на час виникнення спірних правовідносин) та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені).

Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом, а не обов`язком суду. За відсутності в законі вичерпного переліку виняткових обставин господарський суд, оцінивши докази та обставини справи у їх сукупності, у кожному конкретному випадку вирішує питання про наявність або відсутність підстав для такого зменшення. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22 та постановах Верховного Суду від 08.07.2025 у справі №922/3697/24, від 29.04.2025 у справі №922/2249/24, від 11.02.2025 у справі №902/1131/23.

Як у наведених постановах, так і в постановах Верховного Суду від 27.03.2024 у справі №912/940/23, від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, від 05.06.2024 у справі №910/14524/22, від 15.02.2023 у справі №920/437/22, зазначено, що при вирішенні питання про зменшення неустойки господарський суд має оцінити, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником, причини та тривалість прострочення, співмірність санкцій наслідкам порушення та поведінку сторін у зобов`язанні.

Вирішуючи питання про зменшення неустойки, господарський суд повинен встановити, чи є відповідний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, причин неналежного виконання зобов`язання, наслідків порушення, співвідношення розміру неустойки з такими наслідками та поведінки боржника. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2025 у справі №922/3697/24, від 10.06.2025 у справі №925/585/24, від 17.04.2025 у справі №910/7827/24, від 26.02.2025 у справі №911/168/24.

Крім того, суд вважає за необхідне врахувати наступне.

Зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що тексти законів, угод та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам ділового обороту. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднанні норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору тощо, що відповідають нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст цих принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам ділового обороту. Добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішніми або об`єктивними, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями у цивільному праві.

Цивільне законодавство не містить визначення згаданих принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання. Тобто, укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм, добросовісністю, по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, унеможливити укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб) і дотримуватись зовнішніх критеріїв, справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у співмірності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої процесуальної поведінки, яка б виключала необ`єктивні (упереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, з урахуванням обставин справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача штрафу - є законними, обгрунтованими та підлягають задоволенню.

В свою чергу, оцінивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність та недоведеність скаржником підстав для застосування судом наданої йому дискреції щодо зменшення розміру штрафу, а доводи скаржника в цій частині щодо підстав для застосування ст. 551 Цивільного кодексу України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Крім того, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні зустрічного позову позивача за зустрічним позовом до відповідача за зустрічним позовом про стягнення 1920400,40 грн. заборгованості на підставі ст.ст. 837-839, 1212, 1213 ЦК України, і в цій частині скаржник рішення суду першої інстанції не оскаржує.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача за первісним позовом - є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Усі інші заяви, обгрунтування, доводи учасників справи, а також докази, враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові, з урахуванням меж апеляційного оскарження.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено первісний позов повністю. Також, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні зустрічного позову позивача за зустрічним позовом до відповідача за зустрічним позовом про стягнення 1920400,40 грн. заборгованості на підставі ст.ст. 837-839, 1212, 1213 ЦК України, і в цій частині скаржник рішення суду першої інстанції не оскаржує.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, з урахуванням меж апеляційного оскарження.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні в частині задоволення первісного позову, рішення в частині задоволення первісного позову ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі № 910/840/26, за наведених доводів апеляційної скарги, з урахуванням меж апеляційного оскарження.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пауер Суплай Інжиніринг" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі № 910/840/26 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі № 910/840/26- залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №910/840/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано: 14.10.2026.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді О.М. Сибіга

А.О. Мальченко