Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №910/3797/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2026 р. Справа№ 910/3797/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Сибіги О.М.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 16.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного сільськогосподарського підприємства «ПЕРЕМОГА» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 (повний текст рішення складено та підписано 08.06.2026) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 (повний текст додаткового рішення складено 19.06.2026)

у справі №910/3797/26 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «ПЕРЕМОГА»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ УКРАЇНА»

про визнання правочину недійсним

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2026 року Приватне сільськогосподарське підприємство «ПЕРЕМОГА» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ УКРАЇНА» про визнання правочину недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.01.2023 між Іноземним підприємством «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ УКРАЇНА» (Орендодавець) та ПСП «ПЕРЕМОГА» (Орендар) в особі Директора Черниша Г.Б., який діяв на підставі Статуту, підписано Договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №23012023-01 (далі - Договір). Разом з тим, як вказує позивач, Договір зі сторони позивача підписаний за відсутності волевиявлення ПСП «ПЕРЕМОГА» та підлягає визнанню недійсним, що є належним способом захисту прав та інтересів позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В подальшому, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ УКРАЇНА» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства «ПЕРЕМОГА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ УКРАЇНА» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28 300,00 грн.

В іншій частині заяви відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції від 04.06.2026, Приватне сільськогосподарське підприємство «ПЕРЕМОГА» звернулося 29.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 26.06.2026, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 у справі №910/3797/26 та ухвалити нове рішенням, яким задовольнити повністю позов та визнати недійсним з моменту укладення Договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №23012023-01 від 23.01.2023, вчинений між Товариством з обмеженою відповідальністю (Іноземним підприємством) «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ УКРАЇНА» та Приватним сільськогосподарським підприємством «ПЕРЕМОГА».

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Скаржник стверджує, що відповідно до статуту директор підприємства позивача приймає рішення про вчинення правочинів, що вчиняються підприємством на суму, що не перевищує 2 000 000,00 грн., а питання про укладення договорів на суму, що перевищує 2 000 000,00 грн. розглядається та вирішується тільки загальними зборами підприємства.

Скаржник зазначає, що для застосування ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» за основу повинна братись вартість майна, що є предметом договору, а тому саме предмет правочину має вирішальне значення при реалізації виконавчим органом своїх повноважень при укладенні договорів.

При чому, під предметом правочинів позивач у даному випадку вважає, що слід розуміти не тільки розмір орендної плати, а в першу чергу i вартість майна, яке є предметом оренди, що передається в користування та від якого орендар матиме певну вигоду, тобто балансову вартість техніки. Крім того, позивач наголошує, що при укладенні спірного Договору вже був зрозумілий об`єм робіт, вартість техніки - предмету оренди, ціна за гектар і кількість гектар, відповідно сторони мали уявлення про суму спірного Договору і що його ціна виходить за встановлені Статутом позивача обмеження і для укладення спірного договору мала бути отримана згода Загальних зборів товариства.

Позивач наголошує, що про обмеження щодо суми правочинів, які може вчиняти директор позивача без згоди загальних зборів відповідачу було достеменно відомо. При цьому в ЄДР було чітко зазначено про наявність у директора позивача обмежень щодо представництва: обмеження згідно з статутом.

А тому позивач вважає, що судом проігноровані норми Цивільного кодексу України та Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/3797/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Мальченко А.О., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства «ПЕРЕМОГА» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 у справі №910/3797/26. Призначено справу до розгляду на 26.08.2026.

Крім того, не погоджуючись з ухваленим додатковим рішенням суду першої інстанції, Приватне сільськогосподарське підприємство «ПЕРЕМОГА» звернулося 06.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 06.07.2026, у якій просило суд скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3797/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ УКРАЇНА» від 08.06.2026 про ухвалення додаткового рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, додаткове рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Скаржник зазначає, що відповідачем, в порушенням вимог ст. 129 ГПК України, докази підтвердження понесених судових витрат до закінчення судових дебатів у справі подані не було, як і не було зроблено відповідну заяву про подання таких доказів протягом 5 днів після ухвалення рішення суду, а тому заява відповідача від 08.06.2026 про ухвалення додаткового рішення у справі підлягала залишенню без розгляду.

Крім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції зобов`язаний був повідомити позивача про призначення судового засідання для розгляду заяви відповідача і можливості з боку позивача подати заперечення.

Щодо самих витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначив, що вартість підготовки заперечень на відповідь на відзив є завищеною та не відповідає фактично наданим послугам, зокрема, вважає, що 1 аркуш заперечень на відповідь на відзив це найменування та реквізити сторін, 2 аркуші - це прохальна частина та перелік документів, а ще 2 аркуші - скопійовані абзаци з відповіді на відзив. Відповідно заявлений розмір судових витрат в сумі 10 500,00 грн є завищеним та необґрунтованим та підлягав зменшенню на 50%.

Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 07.07.2026 справу №910/3797/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Тищенко О.В., судді: Мальченко А.О., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства «ПЕРЕМОГА» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3797/26. Об`єднано апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «ПЕРЕМОГА» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3797/26 з апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства «ПЕРЕМОГА» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 у справі №910/3797/26, в одне апеляційне провадження для спільного розгляду та призначено розгляд на 26.08.2026.

13.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційні скарги позивача, в якому відповідач заперечив проти доводів позивача, викладених в апеляційних скаргах.

Відповідач вказує, що умови Договору № 23012023-01 не передбачають, зокрема не передбачали на момент його укладення, конкретної суми, з якої можна визначити або передбачити, що його ціна перевищує 2 000 000,00 грн. Спірний договір не містить умов щодо будь-яких площ, на яких Відповідач зобов`язується здійснити виробітку Позивачу, а Позивач зобов`язується здійснити замовлення на виробітку цих площ у Відповідача.

Отже, на момент укладення Договору №23012023-01 сторони не мали даних, які визначали, що його сума перевищує ціну 2 000 000,00 грн.

Щодо тверджень скаржника про обізнаність відповідача про обмеження повноважень директора позивача, відповідач зазначив, що «Ознайомлення контрагента юридичної особи з інформацією з Єдиного державного реєстру про цю юридичну особу, зокрема стосовно обсягу повноважень директора можна вважати проявом розумної обачності в контексті з`ясування повноважень керівника юридичної особи представництво її інтересів. Негативні наслідки, спричинені неповідомленням / неповним повідомленням державного реєстратора про наявні обмеження повноважень посадових осіб (органів управління) заявника, а також відображенням у Єдиному державному реєстрі недостовірних (неповних) відомостей про юридичну особу, покладаються на юридичну особу та не можуть покладатися на її контрагента».

При цьому, сторона відповідача звертала увагу колегії суддів апеляційного суду на той факт, що між позивачем і відповідачем і раніше укладались договори оренди, за якими відповідач надавав послуги, а позивач приймав їх та сплачував за них кошти без будь-яких зауважень і вимог визнати такі договори недійсними. Докази надавались разом з відзивом на позов містяться в матеріалах справи.

Відповідач зазначає, що позивачем не наведено доводів, які б доводили, що відповідач діяв недобросовісно або нерозумно при укладенні Договору № 23012023-01, не доведено позивачем і обставин відсутності у відповідача реального наміру на укладення і виконання цього Договору № 23012023-01.

Щодо додаткового рішення, відповідач зазначив наступне.

Відповідачем було заявлено про очікуваний розмір судових витрат у відзиві на позов, сама ж заява про розподіл судових витрат з доказами їх понесення відповідачем була подана до суду 08.06.2026, тобто у визначений Кодексом строк.

На спростування доводів позивача щодо вартості робіт з підготовки заперечень на відповідь на відзив позивач звернув увагу на вартість робіт з підготовки відповіді позивача на відзив в сумі 10 000,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2026 розгляд справи призначено на 16.09.2026.

15.09.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи в зв`язку з тим, що адвокат позивача Опанасик В. В. складатиме фаховий іспит для вступу на аспірантуру Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

16.09.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи, оскільки адвокат позивача Герасименко М.В. приймає участь у розгляді іншої справи.

В судове засідання 16.09.2026 з`явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином. Разом з тим, представниками позивача були подані клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання представників позивача про відкладення розгляду справи з наведених у них мотивів, судова колегія відмовила у їх задоволенні виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 11-13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Колегія суддів апеляційного суду враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.07.2020 року у справі №924/369/19 та від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка представників учасників у справі обов`язковою не визнавалась, а їх неявка в свою чергу не перешкоджає вирішенню спору, враховуючи, що матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційних скарг по суті, зважаючи на те, що відкладення є правом суду, а не обов`язком, з метою недопущення безпідставного затягування розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені представниками скаржника клопотання про відкладення розгляду справи з викладених у них мотивів не підлягають задоволенню та вважає за можливе розглянути справу по суті вимог апеляційних скарг за наявними у ній матеріалами та у відсутність представників позивача.

При цьому, колегія суддів зазначає, що доводи представника скаржника, викладені в клопотанні про відкладення розгляду справи, не є беззаперечними та поважними підставами для відкладення розгляду справи.

Представник відповідача надав свої пояснення, в яких заперечив проти доводів, викладених в апеляційних скаргах, просив залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX, Указом Президента України від 14.07.2025 №478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.07.2025 №4524-IX, Указом Президента України від 20.10.2025 №793/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 21.10.2025 №4643-IX, Указом Президента України від 12.01.2026 №40/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 14.01.2026 №4757-IX, Указом Президента України від 27.04.2026 №342/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 28.04.2026 №4857-IX, Указом Президента України від 13.07.2026 № 596/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 14.07.2026 №4928-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 02 серпня 2026 року строком на 90 діб, тобто до 31 жовтня 2026 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга на рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2026 та апеляційна скарга на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2026 не підлягають задоволенню, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 23.01.2023 між Іноземним підприємством «Агросистем Інвест Україна», нова назва Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна», в особі директора Єршова Дмитра Анатолійовича, що діє на підставі Статуту (орендодавець), та Приватним сільськогосподарським підприємством «Перемога», в особі директора Черниша Гната Богдановича, що діє на підставі Статуту (орендар), укладено договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №23012023-01 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених цим договором та згідно з ст. 805 ЦК України, орендодавець зобов`язується передати орендареві в строкове платне користування сільськогосподарську техніку (далі - техніка), а орендар зобов`язується прийняти техніку орендодавця та сплачувати орендодавцеві орендну плату за її використання.

Управління (керування) технікою, що передається у користування орендареві за цим договором, її технічне обслуговування в процесі експлуатації за цільовим призначенням провадяться екіпажем (водієм) орендодавця (п. 1.2 договору).

За умовами п. 1.3 договору узгоджений перелік техніки вказується в Додатку №1 до даного договору оренди.

Згідно з п. 2.1 договору техніка за цим договором орендується орендарем для використання у власній господарській діяльності, або для надання послуг третім особам. Орієнтований об`єм робіт складає: збір врожаю кукурудзи 3500 га.

Техніка в оренду на термін, що узгоджується сторонами додатково. Дата прийняття техніки фіксується у акті приймання-передачі, який підписується сторонами та скріплюється печатками. Строк оренди може бути продовжений за згодою сторін, що оформляється відповідною додатковою угодою до цього договору (п. 3.1 договору).

Орендар має право відмовитися від даного договору, попередивши орендодавця за 5 (п`ять) календарних днів до передбачуваної дати припинення (розірвання) даного договору за умови повного розрахунку з орендодавцем. Розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не встановлено цим договором (п. п. 3.2, 3.3 договору).

Умовами п. 4.1 договору сторони погодили, що розмір орендної плати визначається в акті виконаних робіт (послуг) (оренда техніки) та розраховується по наступній формулі: ГхР=О, де Г - обсяг виробітки та всієї орендованої техніки за цим договором; Р - ціна за 1 га виробітки на одну одиницю орендованої техніки розраховується в національній валюті України (гривні) по курсу перерахунку та становить: збір врожаю кукурудзи 72,00 дол. США за один га; різноманітні сільськогосподарські роботи трактора 32,82 дол. США за одну машино-годину; О - вартість орендної плати. Орендна плата за договором оренди здійснюється в Національній валюті України (гривні).

Якщо впродовж строку дії даного договору оренди курс перерахунку змінюватиметься в порівнянні з курсом перерахунку, діючим на дату підписання даного договору (36,5686 грн за 1 дол. США), ціна за 1 га виробітку на одну одиницю орендованої техніки, виражена в гривні, змінюватиметься пропорційно зміні курсу перерахунку. Курс перерахунку курс гривні по відношенню до долару США, який визначений по курсу Національного банку України на день оформлення рахунку-фактури за виконані роботи згідно даного договору оренди.

Акт виконаних робіт (послуг) оформляється та підписується по закінченню кожного місяця оренди.

Відповідно до п. 4.2 договору орендодавець оформлює і направляє орендарю акт виконаних робіт (послуг) в строк до 5-го числа наступного місяця, що наступає за місяцем оренди. Орендар протягом 6 робочих днів, з дня отримання двох примірників акту виконаних робіт (послуг), зобов`язаний направити орендодавцю один підписаний примірник акту виконаних робіт (послуг) або надати мотивовану відмову від підписання акту виконаних робіт (послуг). Підписаний обома сторонами акт виконаних робіт (послуг) є підставою для розрахунків між сторонами і являється невід`ємною частиною цього договору.

Сума договору визначатиметься сумою гривневих платежів, здійснених орендарем у відповідності з умовами даного договору оренди, виходячи із врахування ціни за 1 га виробітку орендованої технікою та фактичного виробітку площі, протягом усього строку даного договору (п. 4.3 договору).

Орендна плата сплачується в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами акту виконаних робіт (послуг) (оренда техніки) (п. 4.4 договору).

Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що приймання-передача техніки в оренду здійснюється уповноваженими представниками сторін. Орендар зобов`язується не пізніше ніж за 7 календарних днів до очікуваної дати оренди направити на електронну адресу орендодавця ludmila_agros@ukr.net повідомлення про початок орендних відносин. Техніка передається орендарю протягом 3 календарних днів з дати отримання орендодавцем відповідного електронного повідомлення.

Техніка вважається переданою в оренду з моменту підписання представниками сторін акту приймання-передачі (п. 5.2 договору).

Передача техніки з оренди здійснюється за актом приймання-передачі протягом 3 календарних днів після закінчення строку оренди (п. 5.4 договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2023, а в частині проведення розрахунків до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії. Сторони вправі в період дії цього договору вносити в нього зміни (п. 11.1 договору).

Додатком №1 до договору сторони погодили найменування техніки, що передається із зазначенням марки, серійний номер, реєстраційний номер та балансову вартість.

Матеріали справи містять акт надання послуг №АГС-00008 від 31.01.2023, складений на підставі договору № 23012023-01 від 23.01.2023 та рахунку на оплату покупцю №АГС-00011 від 31.01.2023, відповідно до якого виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): оренда с/г техніки з екіпажем за січень 2023 року на загальну суму 1 463 258,63 грн; акт надання послуг №АГС-00019 від 28.02.2023, складений на підставі договору № 23012023-01 від 23.01.2023 та рахунку на оплату покупцю №АГС-00018 від 28.02.2023, відповідно до якого виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): оренда с/г техніки з екіпажем за лютий 2023 року на загальну суму 806 523,41 грн.

Відповідно до пп. 2 п. 8.2.3 статуту ПСП «Перемога» директор підприємства приймає рішення про вчинення правочинів (укладення договорів), що вчиняються (укладаються) підприємством на суму, що не перевищує 2 000 000,00 грн.

За змістом пп. 10 п. 8.1.4 статуту ПСП «Перемога» загальні збори можуть вирішувати будь-які інші питання щодо діяльності підприємства. Виключно загальні збори підприємства вирішують питання щодо надання згоди на вчинення правочинів та затвердження договорів, що вчиняються/ укладаються підприємством, сума яких перевищує 2 000 000,00 грн.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач посилався на те, що спірний договір вчинено з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, оскільки було відсутнє волевиявлення ПСП «Перемога» на його укладання, а тому він не створює права та обов`язки для відповідача, не підлягав і не підлягає виконанню.

Виходячи з аналізу статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Разом з цим, в статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Наведене означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки це не буде спростовано, зокрема на підставі судового рішення.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, в тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на наявність обставин, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (на час виникнення спірних правовідносин) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов`язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов`язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників).

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Водночас питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт вчинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Така позиція щодо застосування приписів статей 92, 203 ЦК України міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц.

Судом встановлено, що спірний договір від імені ПСП «Перемога» підписаний директором Чернишом Гнатом Богдановичем, який діяв на підставі статуту, про що зазначено в преамбулі вказаного договору.

Відповідно до пп. 1, 9 п. 8.2.3 Статуту ПСП «Перемога» директор підприємства діє без довіреності від імені підприємства, представляє підприємство без довіреності у відносинах з усіма без винятку органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, а також у відносинах з фізичними та юридичними особами; розпоряджається майном та фінансовими засобами підприємства в порядку та в межах, встановлених Статутом та чинним законодавством України, в межах встановлених рішенням Загальних зборів.

Відповідно до пп. 2 п. 8.2.3 Статуту ПСП «Перемога» директор підприємства приймає рішення про вчинення правочинів (укладення договорів), що вчиняються (укладаються) підприємством на суму, що не перевищує 2 000 000,00 грн.

Згідно з п. 2.1 договору техніка за цим договором орендується орендарем для використання у власній господарській діяльності, або для надання послуг третім особам. Орієнтований боєм робіт складає: збір врожаю кукурудзи 3500 га.

Умовами п. 4.1 договору сторони погодили, що розмір орендної плати визначається в акті виконаних робіт (послуг) (оренда техніки) та розраховується по наступній формулі: ГхР=О, де Г обсяг виробітки та всієї орендованої техніки за цим договором; Р ціна за 1 га виробітки на одну одиницю орендованої техніки розраховується в національній валюті України (гривні) по курсу перерахунку та становить: збір врожаю кукурудзи 72,00 дол. США за один га; різноманітні сільськогосподарські роботи трактора 32,82 дол. США за одну машино-годину; О вартість орендної плати. Орендна плата за договором оренди здійснюється в Національній валюті України (гривні).

Якщо впродовж строку дії даного договору оренди курс перерахунку змінюватиметься в порівнянні з курсом перерахунку, діючим на дату підписання даного договору (36,5686 грн за 1 дол. США), ціна за 1 га виробітку на одну одиницю орендованої техніки, виражена в гривні, змінюватиметься пропорційно зміні курсу перерахунку. Курс перерахунку курс гривні по відношенню до долару США, який визначений по курсу Національного банку України на день оформлення рахунку-фактури за виконані роботи згідно даного договору оренди.

Акт виконаних робіт (послуг) оформляється та підписується по закінченню кожного місяця оренди.

Сума договору визначатиметься сумою гривневих платежів, здійснених орендарем у відповідності з умовами даного договору оренди, виходячи із врахування ціни за 1 га виробітку орендованої технікою та фактичного виробітку площі, протягом усього строку даного договору (п. 4.3 договору).

Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що в момент укладення договору його умови не давали можливість віднести його до значних правочинів.

Загальна вартість послуг за договором могла бути визначена лише в наступному, зокрема, за підрахунком обсягу грошових коштів, які були перераховані позивачем на рахунок відповідача за актами виконаних робіт (послуг).

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційного суду, що об`єктивно у відповідача станом на час укладення договору була відсутня можливість визначити його як значний правочин та відповідно бути обізнаним про наявність/відсутність обмеження повноважень у директора позивача щодо представництва юридичної особи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі №922/4425/24, від 12 грудня 2019 року у справі №916/40/19.

Суд зазначає, що правочин, вчинений органом управління юридичної особи з перевищенням повноважень, може бути визнаний недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 203, частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України лише за умови, що третя особа-контрагент знала чи за всіма обставинами не могла не знати про обмеження повноважень. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2025 у справі №914/768/22.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що в силу частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, навіть якщо відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона (третя особа), вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи у її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Отже, під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними з підстав перевищення повноважень органом або особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, необхідним є встановлення обставин щодо добросовісності/недобросовісності поведінки третьої особи. Зокрема, предметом доказування має бути обставина стосовно того, чи знала третя особа про відсутність в органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або, проявивши розумну обачність, повинна була знати про це. Обов`язок доведення цих обставин покладається на юридичну особу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2025 у справі №914/768/22 зазначено про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №757/23249/17, а також викладено наступну правову позицію: частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України встановлена спростовна презумпція повноцінності всіх дій директора у правовідносинах з третіми особами, яка полягає у тому, що для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, навіть якщо відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона (третя особа), вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Для вирішення питання, коли директор діє від імені юридичної особи з перевищенням повноважень, потрібно керуватися статтею 92 Цивільного кодексу України. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої вказаної статті).

Під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними з підстав перевищення повноважень органом або особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, необхідним є встановлення обставин щодо добросовісності/недобросовісності поведінки третьої особи. Зокрема, предметом доказування має бути обставина стосовно того, чи знала третя особа про відсутність в органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або, проявивши розумну обачність, повинна була знати про це. Обов`язок доведення цих обставин покладається на юридичну особу.".

Позивачем не наведено доводів, в чому полягає недобросовісність або нерозумність дій відповідача при укладенні оспорюваного правочину. Не доведено позивачем і обставин відсутності у відповідача реального наміру на укладення і виконання цього договору. Навпаки, обставини справи свідчать, що між сторонами і раніше укладалися договори оренди, за якими відповідач надавав послуги, а позивач приймав їх та сплачував за них кошти.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/1563/26 за позовом ТОВ «Агросистем Інвест Україна» до ПСП «Перемога» про стягнення заборгованості за договором №23012023-01.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

А тому колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що позивач не довів наявності підстав для задоволення позову. Належними та допустимими доказами не підтверджено, що спірний договір укладено за відсутності волевиявлення ПСП «Перемога» чи з порушенням порядку погодження. Тому підстави для визнання його таким, що не створює прав та обов`язків, відсутні.

Частинами 1, 2 статті 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

З аналізу змісту частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і таке інше).

Аналогічний правовий висновок викладений в Постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі N 910/11163/17, від 25.04.2018 у справі N 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі N 910/11079/17.

Матеріали справи містять:

- акт надання послуг №АГС-00008 від 31.01.2023, складений на підставі договору № 23012023-01 від 23.01.2023, та рахунок на оплату покупцю №АГС-00011 від 31.01.2023, відповідно до якого виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): оренда с/г техніки з екіпажем за січень 2023 року на загальну суму 1 463 258,63 грн;

- акт надання послуг №АГС-00019 від 28.02.2023, складений на підставі договору № 23012023-01 від 23.01.2023, та рахунок на оплату покупцю №АГС-00018 від 28.02.2023, відповідно до якого виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): оренда с/г техніки з екіпажем за лютий 2023 року на загальну суму 806 523,41 грн.

Як підтверджується матеріалами справи, акт надання послуг №АГС-00008 від 31.01.2023 від імені Іноземного підприємства «Агросистем Інвест Україна» підписаний КЕП керівника відповідача Єршова Дмитра Анатолійовича та скріплений електронною печаткою відповідача 08.02.2023, а також підписаний з боку Приватного сільськогосподарського підприємства «ПЕРЕМОГА» КЕП керівника позивача Черниш Гната Богдановича та скріплений електронною печаткою позивача 13.02.2023.

Акт надання послуг №АГС-00019 від 28.02.2023 від імені Іноземного підприємства «Агросистем Інвест Україна» підписаний КЕП керівника відповідача Єршова Дмитра Анатолійовича та скріплений електронною печаткою відповідача 15.05.2023, а також підписаний з боку Приватного сільськогосподарського підприємства «ПЕРЕМОГА» КЕП керівника позивача Орєхова Олексія Валерійовича та скріплений електронною печаткою позивача 21.04.2025.

Зазначене підтверджується протоколами створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, які наявні в матеріалах справи.

Отже, матеріали справи містять докази схвалення позивачем оскаржуваного договору.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства «Перемога» на рішення господарського суду міста Києва від 04.0.2026 висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

А тому, в задоволенні апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства «ПЕРЕМОГА» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 у справі №910/3797/26 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Щодо оскарження додаткового рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3797/26.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що він очікує понести судові витрати в розмірі 45 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

08.06.2026 року до господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій він просить покласти понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 38 300,00 грн. на позивача.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані із витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом ч. 1, 3 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Статтею 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження витрат на правничу допомогу, відповідачем надано суду:

Договір про надання правової допомоги №06/02-45, укладений 06.02.2026 між адвокатським об`єднанням «АЙ ДІ ПІ ГРУП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ УКРАЇНА»;

Звіт про надану правову допомогу за Договором №06/02-45 від 06.02.2026, складений та підписаний Адвокатським об`єднанням «Ай Ді Пі груп» 05.06.2026;

Акт №3 про надання правової допомоги за договором про надання правової допомоги №06/02-45 від 06.02.2026, складений між Адвокатським об`єднанням «Ай Ді Пі груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна».

Так, відповідно до матеріалів справи, 06.02.2026 між адвокатським об`єднанням «АЙ ДІ ПІ ГРУП» (далі Адвокатське об`єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ УКРАЇНА» (далі Клієнт) укладено Договір про надання правової допомоги №06/02-45, за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, визначених цим Договором, а Клієнт зобов`язаний оплатити правову допомогу в порядку та строки, визначені цим Договором.

Відповідно до п. 4.1 -4.2 Договору Адвокатське об`єднання отримує від Клієнта оплату за надану правову допомогу у формі гонорару.

Розмір гонорару за надання правової допомоги встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю Сторін. Сторони домовились, що вартість 1 (однієї) години надання правової допомоги за цим Договором одного адвоката становить від 3000,00 грн. (Три тисячі гривень 00 копійок). Сторони домовились, що вартість одного судового засідання у судових справах за участю керуючого партнера, партнера або адвоката Адвокатського об`єднання в судах: за місцезнаходженням в м. Києві - від 4000,00 грн. (Чотири тисячі гривень 00 копійок); за місцезнаходженням не в м. Києві - від 6000,00 грн. (Шість тисяч гривень 00 копійок). Сторони домовились, що остаточний розмір гонорару /Адвокатського об`єднання залежить від критеріїв, зазначених в п. 4.3. цього Договору, та визначається в акті, що складається відповідно до п. 4.4. цього Договору.

Згідно п. 4.4 та 4.5 Договору, за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі Сторін. В акті зазначається обсяг наданої Адвокатським об`єднанням правової допомоги та вартість такої допомоги.

Акт про надання правової допомоги в будь-якому випадку вважається підписаним Клієнтом, якщо протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту його отримання Клієнтом, останній не надав Адвокатському об`єднанню письмові аргументовані заперечення на акт.

Відповідно до Звіту про надання правової допомоги за Договором про надання правової допомоги №06/02-45 від 06.02.2026, Адвокатським об`єднанням було надано наступну правову допомогу:

- Правовий аналіз позовної заяви та складання відзиву на позов у справі № 910/3797/26 - 6,6 годин;

- Правовий аналіз відповіді на відзив та складання заперечень на відповідь у справі № 910/3797/26 - 3,5 години;

- Судове засідання у справі № 910/3797/26 від 07.05.2026 року - 1 засідання;

- Судове засідання у справі № 910/3797/26 від 04.06.2026 року - 1 засідання;

Загальна кількість витраченого часу (годин) - 10,1.

Відповідно до Акту №3 про надання правової допомоги за Договором про надання правової допомоги №06/02-45 від 06.02.2026, Адвокатським об`єднанням було надано, а Клієнтом отримано наступну правову допомогу:

- Правовий аналіз позовної заяви та складання відзиву на позов у справі № 910/3797/26 тривалістю 6,6 годин, вартість години 3000,00 грн - загальна вартість - 19800,00 грн;

- Правовий аналіз відповіді на відзив та складання заперечень на відповідь у справі № 910/3797/26 тривалістю 3,5 години, вартість години 3000,00 грн - загальна вартість 10500,00 грн;

- Судове засідання у справі № 910/3797/26 від 07.05.2026 року, 1 засідання, вартістю 4000,00 грн, - загальна вартість - 4000,00 грн;

- Судове засідання у справі № 910/3797/26 від 04.06.2026 року, 1 засідання, вартістю 4000,00 грн, - загальна вартість - 4000,00 грн.

Загальна вартість (грн) 38 300,00 грн.

Отже, відповідач надав суду докази понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 38 300,00 грн. При цьому, відповідач дотримався порядку, визначеного Господарським процесуальним кодексом України.

Звертаючись з апеляційною скаргою позивач зазначив, що відповідачем, в порушенням вимог ст. 129 ГПК України, докази підтвердження понесених судових витрат до закінчення судових дебатів у справі подані не були, як і не було зроблено відповідну заяву про подання таких доказів протягом 5 днів після ухвалення рішення суду, а тому заява відповідача від 08.06.2026 про ухвалення додаткового рішення у справі підлягала залишенню без розгляду. Проте зазначене спростовується вищевикладеним.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи в суді першої інстанції позивач не подав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та не доводив неспівмірність витрат відповідача.

Водночас, суд першої інстанції зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).

Крім того, як зазначив суд першої інстанції, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 викладено правову позицію, згідно з якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та [або] значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім [орієнтовним] розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 ГПК України. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Суд першої інстанції з урахуванням позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 липня 2022 року у справі №910/7765/20 дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правову допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі з урахуванням предмету спору, складності відповідної роботи та кількістю процесуальних документів, що містяться в матеріалах справи.

Вирішуючи питання, чи є розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховував зміст відзиву на позовну заяву та дійшов висновку, що витрачений адвокатом час для аналізу позовної заяви та складання відзиву на позов у справі №910/3797/26 тривалістю у 6,6 годин, та загальною вартістю 19800,00 грн не є співрозмірним.

Отже, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу підлягають до стягнення у розмірі 28 300,00 грн.

Колегія суддів не погоджується з твердженням суду про неспіврозмірність витраченого адвокатом часу на аналіз позовної заяви та на підготовку відзиву на позов, оскільки суд не має права визначати скільки часу має витрачати фахівець для підготовки того чи іншого процесуального документу, водночас колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, де зазначено, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанови Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №179/363/21 (провадження № 61-4060св23), 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), 23.11.2023 у справі №466/725/20 (провадження № 61-5870св22).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, позивач зазначив, що вартість підготовки заперечень на відповідь на відзив є завищеною та не відповідає фактично наданим послугам, зокрема, вважає, що 1 аркуш заперечень на відповідь на відзив це найменування та реквізити сторін, 2 аркуші - це прохальна частина та перелік документів, а ще 2 аркуші - скопійовані абзаци з відповіді на відзив. Відповідно заявлений розмір судових витрат в сумі 10 500,00 грн є завищеним та необґрунтованим та підлягав зменшенню на 50%.

Проте, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що саме позивач, звернувшись до суду з позовом, створив відповідачу умови, які викликали необхідність укладення ним договору про надання правничої допомоги та відповідно подання відзиву, заперечень для захисту своїх прав та інтересів. Більше того, обізнаність у складанні процесуальних документів та порядку їх подання є критично важливою, оскільки недотримання формальних вимог закону може призвести до повернення заяви, а тому не можна нівелювати роботу адвоката та відповідно вартість витрат сторони на правову допомогу стверджуючи, що 2 аркуші відзиву це лише формальність.

Крім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції зобов`язаний був повідомити позивача про призначення судового засідання для розгляду заяви відповідача і можливості з боку позивача подати заперечення, з чим не погоджується колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

В силу вимог ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Отже, оскільки на розгляд суду першої інстанції надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій відповідач просив здійснити розподіл судових витрат, а саме, витрат на професійну правничу допомогу, то суд ухвалив додаткове рішення без повідомлення учасників справи.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, заява відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу надійшла до суду 08.06.2026, копія якої разом з додатками була направлена і на адресу позивача 08.06.2026, а додаткове рішення прийняте 19.06.2026. А тому, з врахуванням норми ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, що додаткове судове рішення ухвалюється протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви, позивач не був обмежений в праві подати заперечення на вказану заяву відповідача у відповідні строки.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

А тому, в задоволенні апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства «ПЕРЕМОГА» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3797/26 слід відмовити, а оскаржуване додаткове рішення - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційні скарги Приватного сільськогосподарського підприємства «ПЕРЕМОГА» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3797/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3797/26 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №910/3797/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 14.10.2026.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді О.М. Сибіга

А.О. Мальченко