Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №916/1560/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1560/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення та виклику сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кайнової Тетяни Олександрівни

на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2026 (складено та підписано 08.07.2026, суддя Мостепаненко Ю.І.)

у справі №916/1560/26

за позовом Фізичної особи-підприємця Кайнової Тетяни Олександрівни

до Фізичної особи-підприємця Василенка Олексія Олексійовича

про стягнення 259 471,24 грн

ВСТАНОВИВ

Фізична особа-підприємець Кайнова Тетяна Олександрівна звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Василенка Олексія Олексійовича, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь 259 471,24 грн заборгованості, у тому числі 168 000 грн - заборгованості з орендної плати та 91 471,24 грн - заборгованості по відшкодуванню витрат за комунальні послуги.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами договором оренди в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів та відшкодування комунальних послуг.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.07.2026 по справі №916/1560/26 позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Василенка Олексія Олексійовича на користь Фізичної особи-підприємця Кайнової Тетяни Олександрівни 168 000 грн - заборгованості з орендної плати, та 2 015 грн. 99 коп. - витрат по сплаті судового збору, в решті позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення заборгованості з орендної плати, однак відмовив у задоволенні заявлених вимог про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат за комунальні послуги, оскільки з наданих позивачем доказів вбачається, що такі комунальні послуги були надані у лютому 2026, коли відповідач вже звільнив орендоване приміщення, та відповідно у останнього відсутній обов`язок відшкодування таких витрат.

Не погодившись із вказаними рішеннями до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулась позивачка з апеляційною скаргою в якій просить:

- скасувати частково рішення Господарського суду Одеської області від 08 липня 2026 року в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення з Фізична особа-підприємець Василенко Олексій Олексійович на користь Фізична особа-підприємець Кайнова Тетяна Олександрівна заборгованість по відшкодуванню витрат за комунальні послуги в сумі 91 471,24 грн;

- винести (ухвалити) нове рішення по справі №916/1560/26 в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат за комунальні послуги в сумі 91 471,24 грн, яким стягнути з Фізична особа-підприємець Василенко Олексій Олексійович на користь Фізична особа-підприємець Кайнова Тетяна Олександрівна заборгованість по відшкодуванню витрат за комунальні послуги в сумі 91 471,24 грн;

- долучити до матеріалів судової справи № 916/1560/26 та врахувати під час розгляду апеляційної скарги по справі № 916/1560/26 докази, що додаються до апеляційної скарги, а саме: 1) Акт звіряння розрахунків від 31.01.2026 року (з АТ «ДТЕК Одеські електромережі»), який сформований Скаржником (Позивачем) ФОП Кайновою Т.О. в своєму особистому кабінеті на сайті АТ «ДТЕК Одеські електромережі»; 2) Акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2026 - 20.03.2026 р. (з ТОВ «ПІВДЕНЬ ЕНЕРГО ТРАНЗИТ»), який сформований Скаржником (Позивачем) ФОП Кайновою Т.О. в своєму особистому кабінеті проимислового споживача ТОВ «ПІВДЕНЬ ЕНЕРГО ТРАНЗИТ»);

- визнати поважними причини неподання зазначених доказів до суду першої інстанції разом з позовною заявою про стягнення заборгованості від 27.04.2026 року.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні заборгованості з відшкодування витрат за комунальні послуги у розмірі 91 471,24 грн є необґрунтованим, ухваленим внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та прийнятим з порушенням норм процесуального права та матеріального права, виходячи з наступного:

- суд першої інстанції припустився поверхневої оцінки доказу, а саме рахунком за послуги з розподілу електричної енергії №4025014060397 за лютий 2026 та не дослідив його зміст у сукупності. Зокрема, як вважає апелянт, суд першої інстанції дав оцінку даному рахунку лише як нарахуванню за поточний місяць лютий, при цьому не взявши до уваги, що інша частина нарахованої суми складає заборгованість минулих періодів (грудень 2025 -січень 2026), коли відповідач безпосередньо володів та користувався орендованим майно;

- на переконання апелянта, суд першої інстанції помилково ототожнив суму боргу минулих періодів (накопичену за час оренди ФОП Василенко О.О у грудні 2025 - січні 2026) із поточним нарахуванням за 1 день лютого;

- поза увагою місцевого господарського суду залишено те, що відповідач у акті приймання-передачі нежитлового приміщення, який на думку апелянта є правочином в силу приписів ст. 204 ЦК України, узгодив кінцеві показники лічильника (495813) та особисто і беззастережно визнав наявність заборгованості за комунальними послугами в сумі, яка заявлена позивачем до стягнення та зобов`язавшись сплатити її до 01.04.2026, однак таких дій не вчинив;

- скільки відповідач не заперечував факт підписання Акта та не оскаржував його, зобов`язання зі сплати заборгованості, зафіксованої станом на 02.02.2026 є чинним та обов`язковим для виконання;

- підписання Акта саме 02 лютого 2026 року підтверджує, що відповідач передав приміщення на самому початку місяця (1-й робочий день). Фіксування показників 495 813 кВт·год саме 02.02.2026 свідчить про те, що весь нарахований обсяг у 4 874 кВт·год був спожитий обладнанням СТО та автомийки відповідача протягом усього строку оренди (з листопада 2025 року по 02 лютого 2026 року). Фіксування у Акті від 02.02.2026 р. кінцевих показників 495 813 кВт·год є беззаперечною підставою для визначення підсумкового обсягу спожитої електроенергії (4 874 кВт·год) за весь період користування приміщенням відповідачем;

- факт відсутності відповідача в орендованому приміщенні протягом решти днів лютого 2026 року жодним чином не звільняє його від обов`язку сплатити заборгованість за електроенергію на суму 62 768,21 грн, яка була фактично спожита ним до 02.02.2026 року та безумовно визнана в Акті від 02.02.2026.

Щодо залучення до матеріалів справи доказів, які не були надані до суду першої інстанції, апелянт зазначає, що дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи у порядку письмового провадження. Тобто позивачка була позбавлена можливості надати усні пояснення або дізнатися про сумніви суду першої інстанції щодо розшифровки заборгованості за наданими рахунками разом з позовною заявою, відтак в сили ч.3 ст.269 ГПК України наразі наявні підстави, які не залежали від позивача. Крім того відповідачем не було до суду подано відзив на позовну заяву, проти заявленого розрахунку (суми), який підлягав стягненню в тому числі за комунальними послугами у розмірі 91 471,24 грн не заперечував.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у цій справи та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як зазначалося раніше, рішення Господарського суду Одеської області по даній справі оскаржується позивачем лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованість по відшкодуванню витрат за комунальні послуги в сумі 91 471,24 грн, у зв`язку з чим, відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України, переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Наявні матеріали справи свідчать про те, відповідно до договору купівлі-продажу від 21.10.2024, зареєстрованого в Державному реєстрі майнових прав на нежитлове майно за №246 та витягу з державного реєстру речових прав №400123722 від 21.10.2024, Кайновій Т.О. на праві власності належить станція технічного обслуговування автомобілів з авто мийкою "АЛЄКС" під літ "А, а", загальною площею 206,9 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська обл., Лиманський р-н, с. Крижанівка, вул. Гонтаренко, 2-в.

01.03.2025 між ФОП Кайновою Тетяною Олександрівною (орендодавець) та ФОП Василенко Олексієм Олексійовичем (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, згідно п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) нежитлове приміщення, а саме: станцію технічного обслуговування з автомобілів з авто мийкою "АЛЕКС", загальною площею 206,9 кв.м., що розташована за адресою: Україна, Одеська обл., Лиманський р-н, вул. Гонтаренко, 2-В, на першому та другому поверхах двухповерхової нежитлової будівлі, відповідно до план-схеми, яка являється невід`ємною частиною даного договору (далі - приміщення).

Згідно з п. 1.3 договору, орендодавець передає орендарю приміщення протягом одного календарного дня з моменту підписання договору.

Термін оренди за цим договором діє до 01 березня 2026 року (п. 1.4 договору).

Відповідно до п. 1.5 договору, орендар зобов`язується використовувати приміщення для здійснення господарської (комерційної) діяльності з надання послуг технічного обслуговування автотранспортних засобів, миття автотранспортних засобів; полірування та надання аналогічних послуг, що стосується автотранспортних засобів.

До відносин сторін за даним договором не застосовуються норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (п. 1.8 договору).

Згідно з п. 2.3 договору, передача в оренду приміщення не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на приміщення. Орендар лише користується ним протягом всього строку оренди.

Відповідно до п. 2.6 договору, приміщення з майном (електротехнічним обладнанням) вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання акту приймання-передачі про його фактичне повернення. Приміщення та майно (електротехнічне обладнання) повертається у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу. Фактичне повернення приміщення з майном (з електротехнічним обладнанням) з оренди орендар зобов`язаний здійснити в строк не пізніше 1 (одного) календарного дня з дня припинення дії договору.

Згідно з п. 3.1 договору, за користування приміщенням орендар сплачує орендодавцеві щомісячну оренду плату. Орендна плата, а також інші платежі передбачені договором, сплачується орендарем в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів в безготівковій формі на розрахунковий рахунок орендодавця

Щомісячний розмір орендної плати становить 56 000 грн. без ПДВ (п. 3.2 договору).

У п. 3.3 договору визначено, що оплата орендної плати здійснюється орендарем щомісячно не пізніше 20 числа місяця, за який проводиться оплата.

Відповідно до п. 3.6 договору, витрати за комунальні та інші супутні послуги, що виникли у зв`язку з користуванням приміщенням не включаються у суму щомісячної орендної плати.

Згідно з п. 3.8 договору, орендодавець не несе відповідальність за борги орендаря по експлуатаційним послугам. Якщо після передачі орендарю приміщення в оренду, орендар не буде сплачувати вартість експлуатаційних послуг, що призведе до виникнення заборгованості (боргів) за такі послуги, орендодавець має право без будь-якого повідомлення відключити орендаря від відповідних інженерних мереж.

Відповідно до п. 3.10 договору, орендар зобов`язаний щомісяця самостійно сплачувати витрати за використані комунальні послуги (електропостачання, водопостачання та водовідведення, тощо) під час використання наданого в оренду приміщення.

У разі припинення (розірвання) договору орендар сплачує орендну плату та інші платежі передбачені договором до дня фактичного повернення приміщення орендодавцю (п. 3.11 договору).

Згідно з пп. 4.3.3 п. 4.3 договору, орендар зобов`язується своєчасно сплачувати орендну плату та інші платежі відповідно до умов договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання відповідних зобов`язань сторонами. Припинення дії договору не звільняє жодну зі сторін від відповідальності за його порушення (невиконання та/або неналежне виконання), яке мало місце під час дії договору (п. 7.1 договору).

Згідно з п. 7.2 договору, договір може бути змінений, доповнений або достроково припинений за письмовою взаємною згодою сторін.

Відповідно до п. 7.4 договору, договір припиняє свою дію, зокрема, на вимогу орендодавця, у випадках прямо передбачених договором.

Орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, якщо Орендар заборгував сплату орендної плати, комунальних послуг, інших платежів, більш ніж на 10 днів (відрахування цього строку провадиться згідно умов п. 3.3. цього договору) (п. 7.5.2 договору).

Відповідно до п. 9.3, 9.6 договору, орендодавці можуть здійснювати направлення повідомлень (рахунків, листів інших документів) орендарю на електронну адресу (пошту) орендаря, що зазначена у договорі. Електронна пошта орендаря: vaskenis9@gmail.com.

Додатком № 1 до договору є план-схема приміщення.

Позивач зазначає, що в порушення умов договору оренди нерухомого майна від 01.03.2025, відповідач систематично не сплачував орендну плату та комунальні послугу за користування об`єктом оренди, у зв`язку з чим, за період з 01.11.2025 по 31.01.2026 за останнім виникла заборгованість з орендної плати у розмірі 168 000 грн. та за комунальні послуги.

Враховуючи зазначене, 17.01.2026 позивачем на електронну пошту (vaskenis9@gmail.com) відповідача було направлено лист-повідомлення, яким проінформовано орендаря, що станом на дату відправлення повідомлення орендна плата не сплачується з 01.11.2025, що є істотним порушенням умов договору та сума боргу за останнім за період з 01.11.2025 по 31.01.2026 складає 168 000 грн. У зв`язку з зазначеним, позивач повідомив орендаря про розірвання договору в одностороннього порядку та вимагав звільнити орендоване приміщення і погасити виниклу заборгованість по дату фактичного повернення приміщення.

02.02.2026 між ФОП Кайновою Тетяною Олександрівною та ФОП Василенко Олексієм Олексійовичем було складено та підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення у зв`язку з припиненням договору оренди, відповідно до п. 1 якого, у зв`язку з припиненням договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.2025, орендар передав, а орендодавець прийняв нежитлове приміщення, а саме: станцію технічного обслуговування з автомобілів з авто мийкою "АЛЕКС", загальною площею 206,9 кв.м., що розташована за адресою: Україна, Одеська обл., Лиманський р-н, вул. Гонтаренко, 2-В, на першому та другому поверхах двухповерхової нежитлової будівлі.

Згідно п. 5 акту, сторони підтверджують, що станом на дату підписання цього акту за орендарем наявна заборгованість за договором оренди у розмірі 168 000 грн. та заборгованість за комунальними платежами. Показники світла - 495813, води - 2470.

Відповідно до до п. 6 акту, орендар визнає зазначену заборгованість та зобов`язується сплатити її у повному обсязі на користь орендодавця у строк до 01 квітня 2026 р.

У разі несплати заборгованості у встановлений строк орендодавець має право на її стягнення у судовому порядку (п. 7 акту).

Матеріали справи також містять: рахунок №483/25/02 від 01.03.2026 на оплату послуг електричної енергії за лютий 2026 р. на суму 62 768,21 з ПДВ; рахунок-розшифровку №483/25/02 від 01.03.2026; рахунок №40250140630397 від 20.02.2026 за послуги з розподілу електричної енергії за лютий 2026 р. на суму 28 703,03 грн.; платіжну інструкцію №2582586637.1 від 20.03.2026 на суму 62 768,21 грн. (платник - ФОП Кайнова Т.О., призначення платежу: "сплата по рахунку № 483/25/02"); платіжну інструкцію №15827890311 від 20.03.2026 на суму 28 703,03 грн. (платник - ФОП Кайнова Т.О., призначення платежу: "згідно рахунку НОМЕР_1 за лютий 2026 р. Кр №571000040475").

З огляду на несплату орендарем заборгованості за договором оренди нерухомого майна від 01.03.2025, ФОП Кайнова Т.О. і звернулась до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача 168 000 грн - заборгованості з орендної плати та 91 471,24 грн - заборгованості по відшкодуванню витрат за комунальні послуги.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості з орендної плати, однак відмовив в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат за комунальні послуги, оскільки позивачем не було доведено, що споживання таких послуг припадало на час перебудування відповідача в орендованому приміщенні.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги учасників справи, дійшла наступних висновків.

У вирішенні доводів скаржника, колегія суддів виходить з того, що спір між сторонами виник за Договором оренди, який за своєю правовою природою є договором найму (оренди) та підпадає під правове регулювання норм глави 58 ЦК України.

За змістом частини першої статті 759 ЦК України, укладення договору оренди передбачає передачу однією особою (наймодавцем) майна у тимчасове володіння та користування іншій особі (наймачу) за плату на певний строк, що визначений сторонами такого договору.

У частині першій статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно п. 7.5.2 договору, орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, якщо орендар заборгував сплату орендної плати, комунальних послуг, інших платежів, більш ніж на 10 днів (відрахування цього строку провадиться згідно умов п. 3.3. цього договору).

17.01.2026 позивачем на електронну пошту (vaskenis9@gmail.com) відповідача було направлено лист-повідомлення, згідно якого позивачем було повідомлено орендаря про розірвання договору в одностороннього порядку, з огляду на неналежне виконання останнім умов договору в частині здійснення оредної оплати за користування об`єктом нерухомого майна.

Таким чином, договір оренди нерухомого майна від 01.03.2025 розірвано з 17.01.2026 р., з огляду на порушення відповідачем умов договору в частині здійснення оредної оплати.

Відповідно до п. 3.10 договору, орендар зобов`язаний щомісяця самостійно сплачувати витрати за використані комунальні послуги (електропостачання, водопостачання та водовідведення, тощо) під час використання наданого в оренду приміщення.

У разі припинення (розірвання) договору орендар сплачує орендну плату та інші платежі передбачені договором до дня фактичного повернення приміщення орендодавцю (п. 3.11 договору).

Водночас, як встановлено судом, 02.02.2026 між ФОП Кайновою Тетяною Олександрівною та ФОП Василенко Олексієм Олексійовичем було складено та підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення у зв`язку з припиненням договору оренди, відповідно до п. 1 якого, у зв`язку з припиненням договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.2025, орендар передав, а орендодавець прийняв нежитлове приміщення, а саме: станцію технічного обслуговування з автомобілів з авто мийкою "АЛЕКС", загальною площею 206,9 кв.м., що розташована за адресою: Україна, Одеська обл., Лиманський р-н, вул. Гонтаренко, 2-В, на першому та другому поверхах двухповерхової нежитлової будівлі.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги в частині відшкодування витрат за комунальні послуги, позивачка зазначає, що оскільки відповідач у встановлений строк (до 01.04.2026) заборгованість по комунальним послугам не погасив, остання самостійно сплатила постачальникам виниклу заборгованість за електричну енергію у загальному розмірі 91 471,24 грн., з яких: 62 768,21 грн. - заборгованість за поставку активної електричної енергії та 28 703,03 - заборгованість за надані послуги з розподілу електричної енергії.

На підтвердження зазначеного до позовної заяви позивачкою додано: рахунок №483/25/02 від 01.03.2026 на оплату послуг електричної енергії за лютий 2026 р. на суму 62 768,21 з ПДВ; рахунок-розшифровку №483/25/02 від 01.03.2026; рахунок №40250140630397 від 20.02.2026 за послуги з розподілу електричної енергії за лютий 2026 р. на суму 28 703,03 грн.; платіжну інструкцію №2582586637.1 від 20.03.2026 на суму 62 768,21 грн. (платник - ФОП Кайнова Т.О., призначення платежу: "сплата по рахунку № 483/25/02"); платіжну інструкцію №15827890311 від 20.03.2026 на суму 28 703,03 грн. (платник - ФОП Кайнова Т.О., призначення платежу: "згідно рахунку НОМЕР_1 за лютий 2026 р. Кр №571000040475").

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що як вбачається з наданих позивачкою доказів, ТОВ "Південь Енерго Транзит" було виставлено ФОП Кайновій Т.О. рахунок №483/25/02 від 01.03.2026 на оплату послуг електричної енергії за лютий 2026 р. на суму 62 768,21 з ПДВ.

Згідно з рахунком-розшифровкою №483/25/02 від 01.03.2026, адреса обліку електричної енергії - с. Крижанівка, вул. Гонтаренко, буд. 2 В, всього споживання за лютий 2026 р. складає 4 874 кВт год.

Також, вбачається, що АТ "ДТЕК Одеські електромережі" було виставлено ФОП Кайновій Т.О. рахунок №40250140630397 від 20.02.2026 за послуги з розподілу електричної енергії за лютий 2026 р. на суму 28 703,03 грн.

В свою чергу, ФОП Кайновою Т.О. було сплачено зазначені рахунки, що підтверджується платіжними інструкціями: №2582586637.1 від 20.03.2026 на суму 62 768,21 грн., №15827890311 від 20.03.2026 на суму 28 703,03 грн.

Разом з тим, як вище встановлено судом, 02.02.2026 за актом приймання-передачі нежитлового приміщення ФОП Василенко О.О. було повернуто ФОП Кайновій Т.О. орендоване приміщення.

Згідно з п. 3.11 договору, у разі припинення (розірвання) договору орендар сплачує орендну плату та інші платежі передбачені договором до дня фактичного повернення приміщення орендодавцю.

Відтак, вищевказані рахунки стосуються споживання електричної енергії у лютому 2026, тобто після звільнення відповідачем орендованого приміщення.

При цьому, як було вірно вказано місцевим господарським судом, з наданих позивачкою доказів неможливо встановити, що саме відповідачем за один день користування орендованим приміщення у лютому 2026 було спожито обсяг електричної енергії у розмірі 4 874 кВт год. або навіть частину такого обсягу.

Так, судова колегія відзначає, що у складеному та підписаному сторонами Акті приймання-передачі нежитлового приміщення сторонами визначено загальні показники світла в обсязі - 495813.

Втім, у наданих позивачкою рахунках, відображено лише загальний обсяг споживання у лютому 2026 - 4874 кВт. год. При цьому, попередні та поточні показники обсягів спожитої електричної енергії у відповідних рахунках не відображені.

Відповідно, з наданих позивачкою рахунків не вбачається, що показники спожитої електричної енергії зафіксовані сторонами у Акті приймання-передачі нежитлового приміщення - 495813, були ідентичними до тих, що зафіксовані у відповідних рахунках, оскільки як вже було вказано вище, в них визначено лише загальних обсяг споживання у лютому 2026 - 4874 кВт. год.

Наведене, відповідно, спростовує твердження позивачки про те, що фіксування показників в Акті приймання-передачі нежитлового приміщення в обсязі 495 813 кВт·год свідчить про те, що весь нарахований обсяг у 4 874 кВт·год був спожитий відповідачем протягом усього строку оренди (з листопада 2025 року по 02 лютого 2026 року), оскільки це не узгоджується та суперечить наявним у матеріалах справи доказам.

Щодо посилання позивачки на те, що у рахунку за послуги розподілу електричної енергії за лютий 2026, також зафіксовано наявність заборгованості за минулі періоди, колегія суддів зазначає таке.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

З змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 14 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 73 ГПК України).

Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку, АТ "ДТЕК Одеські електромережі" було виставлено ФОП Кайновій Т.О. рахунок №40250140630397 від 20.02.2026 за послуги з розподілу електричної енергії за лютий 2026 р. на суму 28 703,03 грн.

При цьому, у даному рахунку заборгованість складається з декількох складових, а саме нараховано на послуги з розподілу електричної енергії - 13 591,56 грн, всього до сплати (з урахуванням заборгованості минулих періодів) - 28 703,03 грн.

Втім, у вказаному рахунку не вказано, за яких саме період виникла заборгованість минулих період, що в свою чергу виключає можливість її ідентифікації як такої, що припадала на перебування відповідача в орендованому приміщенні, та відповідно покладення на нього обов`язку зі сплати таких платежів.

При цьому, стверджуючи про те, що така заборгованість (минулих періодів), виникла у період з грудня 2025 по січень 2026, позивачка не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин.

Щодо посилання апелянта на те, що відповідач визнав заборгованість за комунальні послуги в сумі, яка заявлена позивачем до стягнення, в Акті приймання-передачі нежитлового приміщення, колегія суддів зазначає, що таке спростовується змістом самого Акту у якому лише зафіксовані показники світла та води, однак загальна сума заборгованості за такі послуги у відповідному Акті сторонами не визначена та не конкретизована.

Приймаючи до уваги вищевикладене, а також те, що з 02.02.2026 об`єкт оренди вже був повернутий орендарем його власнику за актом приймання-передачі нежитлового приміщення та, відповідно, орендоване майно вибуло з володіння та користування ФОП Василенко О.О., господарський суд доходить висновку про недоведеність позивачкою факту наявності у відповідача заборгованості за комунальні послуги у розмірі 91 471,24 грн.

Щодо наданих позивачем разом з апеляційною скаргою доказів, а саме 1) Акт звіряння розрахунків від 31.01.2026 року (з АТ «ДТЕК Одеські електромережі»), який сформований Скаржником (Позивачем) ФОП Кайновою Т.О. в своєму особистому кабінеті на сайті АТ «ДТЕК Одеські електромережі»; 2) Акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2026 - 20.03.2026 р. (з ТОВ «ПІВДЕНЬ ЕНЕРГО ТРАНЗИТ»), який сформований Скаржником (Позивачем) ФОП Кайновою Т.О. в своєму особистому кабінеті промислового споживача ТОВ «ПІВДЕНЬ ЕНЕРГО ТРАНЗИТ»), колегія суддів зазначає таке.

Колегія суддів виходить з того, що відповідно до частин другої-четвертої статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно з частиною третьою статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з висновком щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19).

Так, позивачем не обґрунтовано належним чином неможливість подання вищезазначених доказів до суду першої інстанції в межах процесуальних строків, в той час як останні вже існували на момент розгляду справи, що свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для вчинення відповідної процесуальної дії на певному етапі.

При цьому клопотання про долучення нових доказів, не містить належного обґрунтування поважності причин, з яких вони не могли бути подані раніше, як і власне необхідності їх подання до суду апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції а саме ч. 3 ст. 269 ГПК України, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №904/3582/18, від 04.04.2019 у справі №918/329/18).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, що зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення оскаржуваного рішення без змін.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2026 по справі №916/1560/26 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою складання та підписання даної постанови є 13.10.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.