Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №916/2427/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2427/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від ОСОБА_1 – адвокат Фурсова О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАТА ФІНАНС"

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.07.2026 (повний текст складено та підписано 13.07.2026, суддя Райчева С.І.)

у справі №916/2427/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАТА ФІНАНС"

до 1) ОСОБА_2

2) ОСОБА_1

3) ОСОБА_3

про покладення субсидіарної відповідальності на беніфіціарного власника та посадових осіб органів управління боржника Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод"

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАТА ФІНАНС" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в якому просило:

- покласти субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника ПАТ «Херсонський суднобудівний завод» на його беніфіціарного власника ПАТ «Херсонський суднобудівний завод» ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , який перебував на посаді Генерального директора ПАТ «Херсонський суднобудівний завод», та ОСОБА_3 , який перебував на посаді першого заступника Генерального директора ПАТ «Херсонський суднобудівний завод»;

- стягнути солідарно з беніфіціарного власника ПАТ «Херсонський суднобудівний завод» ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , який перебував на посаді Генерального директора ПАТ «Херсонський суднобудівний завод», та ОСОБА_3 , який перебував на посаді першого заступника Генерального директора ПАТ «Херсонський суднобудівний завод», на користь ТОВ «ДАТА ФІНАНС» грошові кошти у сумі 1 362 265 065 гривень 87 коп.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.07.2026 відмовлено у відкритті провадження у справі №916/2427/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАТА ФІНАНС" про покладення субсидіарної відповідальності на беніфіціарного власника та посадових осіб органів управління боржника Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод".

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції суд першої інстанції зазначив про те, що позивачем процесуальний статус Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" (Боржника у справі про банкрутство, у межах якої позивач просить розглядати його позовну заяву) визначено як боржник-банкрут. Втім, такий процесуальний статус учасника справи не передбачений ст. 45 Господарського процесуального кодексу України.

За висновками місцевого господарського суду, позовна заява не відповідає вимогам, визначеним ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства та не підлягає розгляду у межах справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод". У той же час, заява подана кредитором у порядку ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства не підлягає розгляду окремо від справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод".

З огляду на таке, на переконання місцевого господарського суду, підстав для розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАТА ФІНАНС", з урахуванням складу сторін зазначених позивачем, у межах справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" господарським судом не встановлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить:

- скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.07.2026 у справі №916/2427/26 про відмову у відкритті провадження за позовом (заявою) ТОВ «ДАТА ФІНАНС» про покладення субсидіарної відповідальності на кінцевого беніфіціарного власника та керівників боржника ПАТ «Херсонський суднобудівний завод»;

- передати матеріали справи №916/2427/26 до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження за уточненою позовною заявою (заявою) ТОВ «ДАТА ФІНАНС» у межах справи № 923/1062/14 про банкрутство ПАТ «Херсонський суднобудівний завод».

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне:

- суд першої інстанції одночасно визнав, що заява кредитора за ст. 61 КУзПБ не підлягає розгляду окремо від справи про банкрутство, але відмовив у відкритті провадження з мотивів її непідвідомчості господарському судочинству. Така мотивація, на думку апелянта, є внутрішньо суперечливою;

- поза увагою місцевого господарського суду залишено те, що зазначення ПАТ «Херсонський суднобудівний завод» як боржника (банкрута) у справі не є довільним або таким, що не передбачений процесуальним законом. Такий статус прямо передбачений спеціальним законом - Кодексом України з процедур банкрутства, який відповідно до ч. 5 ст. 41 ГПК України визначає склад учасників у справах про банкрутство;

- у цій справі ПАТ «Херсонський суднобудівний завод» не визначено відповідачем, оскільки до нього не пред`явлено вимогу про покладення субсидіарної відповідальності; натомість воно зазначене як боржник (банкрут), в інтересах ліквідаційної маси якого кредитором подано похідний позов та на користь якого проситься стягнути кошти;

- відмовляючи у відкритті позовного провадження, суд першої інстанції послався на приписи п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, застосування якої можливе лише тоді, коли заявлена вимога не належить до господарської юрисдикції. У цій справі вимога прямо передбачена приписами КУзПБ, заявлена кредитором у межах справи про банкрутство та спрямована на поповнення ліквідаційної маси банкрута, а тому така заява не може вважатися такою, що не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства;

- залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції суд не вимагав від позивача визначити ПАТ «Херсонський суднобудівний завод» саме позивачем або відповідачем. Суд вимагав зазначити реквізити рахунку та визначити склад учасників спору відповідно до ст. 7 КУзПБ. Апелянт ці дії виконав: реквізити надав, відповідачів визначив, статус ПАТ «Херсонський суднобудівний завод» уточнив, а клопотання про його залучення третьою особою відкликав. За таких обставин, як вважає апелянт, суд мав вирішувати питання про відкриття провадження. Якщо суд вважав недоліки не усунутими, процесуальним наслідком за ч. 4 ст. 174 ГПК України було повернення заяви, а не відмова у відкритті провадження з мотивів непідвідомчості господарському судочинству;

- суд першої інстанції не визначив іншої юрисдикції, до якої апелянт мав би звернутися, що на переконання апелянта, додатково підтверджує помилковість застосування саме цієї підстави для відмови у відкритті провадження, оскільки заява кредитора за ст. 61 КУзПБ підлягає розгляду в межах справи про банкрутство.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено її до розгляду на 07.10.2026.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що спір про покладення субсидіарної відповідальності є похідним від справи про банкрутство та існує виключно в межах такої справи. Саме тому боржник зберігає свій статус банкрута в основній справі. Однак це не означає, що статус «боржник (банкрут)» автоматично трансформується в окремий процесуальний статус учасника відокремленого позовного провадження. Інше тлумачення фактично призводило б до створення процесуальної фігури учасника спору, яка не передбачена ані Господарським процесуальним кодексом України, ані Кодексом України з процедур банкрутства. Саме на це звернув увагу суд першої інстанції, зазначивши, що заявлена вимога подана у процесуальній формі, яка не відповідає правилам розгляду відокремлених спорів у межах справи про банкрутство.

На переконання відповідача, в апеляційній скарзі позивач фактично просить суд визнати допустимою процесуальну конструкцію спору, яка не передбачена ані ГПК України, ані КУзПБ. Між тим право кредитора на звернення з похідною вимогою, передбачене ч. 2 ст. 61 КУзПБ, не означає права кредитора самостійно формувати нові процесуальні статуси учасників судового провадження, не встановлені законом.

Відповідач наголошує на тому, що підставою для постановлення оскаржуваної ухвали було не саме існування недоліків позовної заяви та не факт їх усунення чи неусунення, а встановлена судом неможливість розгляду заявленої вимоги у тій процесуальній формі, в якій вона була подана. Виконання вимог ухвали про залишення заяви без руху не позбавляє суд права надати остаточну оцінку відповідності заявленої вимоги правилам господарського судочинства та встановити наявність або відсутність підстав для відкриття провадження відповідно до статті 175 ГПК України.

Під час судового засідання від 07.10.2026 представник відповідача Федака О.П. надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідності до частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною першою статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до преамбули Кодексу України з процедур банкрутства цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Тому створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів забезпечує недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок.

Одним із юридичних механізмів досягнення таких гарантій захисту прав кредиторів та унеможливлення застосовування процедури банкрутства як інструменту виключно списання боргів є, зокрема, застосування доктрини “пронизування корпоративної вуалі” (piercing the veil of incorporation), згідно якої суд може покласти відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи на органи управління юридичної особи.

У чинному Кодексі України з процедур банкрутства доктрина “пронизування корпоративної вуалі” знайшла своє втілення в інститутах солідарної відповідальності керівника боржника (частина шоста статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства) та субсидіарної відповідальності керівників, засновників (учасників, акціонерів) боржника, інших осіб (частина друга статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства), які можливо реалізувати в межах справ про банкрутство юридичних осіб.

Так, згідно з частиною першою статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Застосування такої відповідальності передбачено частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства під час здійснення своїх повноважень ліквідатор (а після змін, внесених Законом від 20.03.2023 №2971-IX, право має також кредитор) має право заявити вимоги до третіх осіб, які за законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника (бувшого) боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (абзаци 2, 3 частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства).

Отже, субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора (кредитора) покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.

Метою субсидіарної відповідальності як інституту є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак, забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.

Юридичним механізмом досягнення такої мети та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок є притягнення винних осіб у доведенні боржника до банкрутства, які використовували таку особу як прикриття (“вуаль”) для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, зокрема через зловживання правом тощо), до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.

У постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20 (906/1113/21) Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зазначив, що у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.

Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру.

Саме банкрут, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника.

Якщо з відповідною вимогою звертається кредитор банкрута, право на звернення якого передбачено також у частині другій статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства згідно зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 № 2971-IX, то такий позов слід кваліфікувати як похідний, оскільки грошові суми субсидіарної відповідальності стягуються не на користь кредитора, а до ліквідаційної маси банкрута, за рахунок коштів від продажу якої зазначені вимоги задовольняються.

Згідно з визначенням термінів, що містяться у частині першій статті 1КУзПБ, учасники у справі про банкрутство (неплатоспроможність) - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.

Здійснюючи тлумачення вказаної правової норми, Верховний Суд у постанові від 29.07.2021 у справі №911/698/21 дійшов висновку про умовний розподіл учасників у справі про банкрутство на 3 групи, а саме:

І група - сторони справи - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут);

ІІ група - учасники справи - арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника;

ІІІ група - інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір.

Верховний Суд також зауважує, що процедура банкрутства поєднує в собі як розгляд процедурних питань, пов`язаних саме із здійсненням провадження у справі про банкрутство, так і вирішення спорів, стороною в яких є боржник та які розглядаються у відокремленому позовному провадженні в межах справи про банкрутство.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 зробила висновок про те, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:

одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо;

друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.

Ураховуючи наведені правові висновки, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зауважує, що особи, віднесені до І та ІІ груп, належать до учасників справи про банкрутство (непозовного провадження), у якій вирішуються основні процедурні питання (у межах судових процедур, визначених статтею 6 КУзПБ), відтак вказані особи наділені повною процесуальною дієздатністю у такій справі, зокрема й правом на оскарження ухвалених у ній судових рішень.

Натомість особи, які віднесені до ІІІ групи (інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір) зазвичай стають учасниками справи про банкрутство у зв`язку з тим, що суд у межах справи про банкрутство розглядає та вирішує у відокремленому позовному провадженні спір за участю цих осіб.

На переконання судової палати, віднесення за статтею 1 КУзПБ певних осіб, щодо прав або обов`язків яких вирішується спір у відокремленому позовному провадженні в межах справи про банкрутство, до категорії "інших учасників справи про банкрутство" не свідчить про наділення таких осіб статусом учасника самої справи про банкрутство в силу закону.

Отже, вирішуючи проблемний аспект у правовому регулюванні статусу таких суб`єктів, Верховний Суд зазначає, що інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір, не належать до учасників справи про банкрутство (за винятком тих осіб, які одночасно належать до І та ІІ груп), а їх процесуальний статус доцільно визначити саме як "учасники відокремленого позовного провадження у справі про банкрутство".

При цьому сам факт залучення ухвалою суду певного суб`єкта як учасника до відокремленого провадження ще не означає автоматичне наділення такого суб`єкта статусом учасника справи про банкрутство.

Такі висновки є застосовними також щодо суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, що пояснюється таким.

Відповідно до статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. 2. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною другою статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

З урахуванням наведених норм, заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, винних у доведенні до банкрутства боржника, розглядається за правилами ГПК України в межах справи про банкрутство в порядку, визначеному статтею 7 КУзПБ (такого ж висновку дотримується Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 20.10.2022 у справі №911/3554/17 (911/401/21)).

Отже, суб`єкти субсидіарної відповідальності у такому майновому спорі мають статус відповідачів та згідно вищенаведених мотивів Верховного Суду належать до учасників відокремленого позовного провадження у справі про банкрутство та не наділені повним обсягом процесуальних прав учасників справи про банкрутство (непозовного провадження).

У даному випадку, як вбачається з наявних матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАТА ФІНАНС» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про покладення субсидіарної відповідальності на беніфіціарного власника та посадових осіб органів управління боржника Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод".

Третьою особою позивачем у позові вказано боржника (банкрута) у справі №923/1062/14: Публічне акціонере товариство «ХЕРСОНСЬКИЙ СУДНОБУДІВНИЙ ЗАВОД» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича.

При цьому, у позові позивач просив:

- покласти субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника ПАТ «Херсонський суднобудівний завод» на його беніфіціарного власника ПАТ «Херсонський суднобудівний завод» ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , який перебував на посаді Генерального директора ПАТ «Херсонський суднобудівний завод», та ОСОБА_3 , який перебував на посаді першого заступника Генерального директора ПАТ «Херсонський суднобудівний завод»;

- стягнути солідарно з беніфіціарного власника ПАТ «Херсонський суднобудівний завод» ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , який перебував на посаді Генерального директора ПАТ «Херсонський суднобудівний завод», та ОСОБА_3 , який перебував на посаді першого заступника Генерального директора ПАТ «Херсонський суднобудівний завод», на користь ТОВ «ДАТА ФІНАНС» грошові кошти у сумі 1 362 265 065 гривень 87 коп.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.06.2026 залишено без руху заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАТА ФІНАНС" про покладення субсидіарної відповідальності на беніфіціарного власника та посадових осіб органів управління боржника Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" та зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАТА ФІНАНС" надати суду заяву про усунення недоліків у строк, що не перевищує десяти днів з дня вручення даної ухвали. У заяві про усунення недоліків вказати:

- реквізити рахунку позивача в банку, небанківському надавачі платіжних послуг;

- визначити склад учасників спору відповідно до вимог ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

На виконання вимог такої ухвали, позивач надав заяву про усунення недоліків в якій, серед іншого, уточнив, що ця заява подана кредитором ТОВ «ДАТА ФІНАНС» відповідно до ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства у межах справи №923/1062/14 про банкрутство ПАТ «Херсонський суднобудівний завод». Відповідачами у відокремленому позовному провадженні є особи, до яких пред`явлено вимогу про покладення субсидіарної відповідальності: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Такий склад відповідачів відповідає ч. 4 ст. 45 ГПК України, згідно з якою відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

При цьому, як вказано позивачем, ПАТ «Херсонський суднобудівний завод» не є особою, до якої пред`явлено вимогу про покладення субсидіарної відповідальності, а тому не визначається відповідачем. Водночас, для усунення зауважень суду та забезпечення відповідності ст. 7 КУзПБ, у уточненій позовній заяві ПАТ «Херсонський суднобудівний завод» визначено як боржника (банкрута) у справі №923/1062/14, у межах якої подано заяву, та як особу, до ліквідаційної маси якої відповідно до ч. 2 ст. 61 КУзПБ підлягають включенню стягнуті суми.

Позивачем також уточнено прохальну частину позовної заяви в частині способу стягнення: стягнуті суми мають бути включені до складу ліквідаційної маси ПАТ «Херсонський суднобудівний завод» та використані для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства.

Окремо, позивач повідомив, що у зв`язку з уточненням процесуального статусу ПАТ «Херсонський суднобудівний завод» як боржника (банкрута) у справі №923/1062/14, у межах якої заявлено вимоги та до ліквідаційної маси якого підлягають включенню стягнуті суми, позивач не підтримує раніше подане клопотання про залучення ПАТ «Херсонський суднобудівний завод» до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Відтак, у даному випадку, позивач на виконання приписів КУзПБ, а також вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, уточнив, як склад учасників даної справи, визначивши суб`єктів субсидіарної відповідальності у поданому до суду майновому спорі, які мають статус відповідачів, а також вказавши, що грошові кошти, які становлять предмет субсидіарної відповідальності, стягуються не на користь кредитора, а до ліквідаційної маси банкрута, та мають бути використані для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства.

Колегія суддів вважає помилковим твердження місцевого господарського суду про те, що позивачем не обґрунтовано підстав розгляду його позовної заяви у межах справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод", оскільки зі змісту поданої позовної заяви вбачається, що вона заявлена саме з підстав передбачених ч.2 ст. 61 КУзПБ, яка у тому числі наділяє кредитора право на відповідне звернення до суду із вимогами до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства.

При цьому, як вже було вказано вище, така заява про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, винних у доведенні до банкрутства боржника, розглядається за правилами ГПК України в межах справи про банкрутство в порядку, визначеному статтею 7 КУзПБ.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що ані КУзПБ, ані ГПК України не визначають статусу боржника під час розгляду відповідної заяви про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, винних у доведенні до банкрутства боржника, у разі звернення з такою заявою кредитором.

В той же час, за висновками Верховного Суду, саме суб`єкти субсидіарної відповідальності у такому майновому спорі мають статус відповідачів та згідно належать до учасників відокремленого позовного провадження у справі про банкрутство.

Боржник у такому спорі, на переконання суду апеляційної інстанції, не є та не може бути відповідачем, оскільки не є відповідним суб`єктом субсидіарної відповідальності, та за результатами розгляду такого спору на нього не можуть бути покладені будь-які обов`язки.

Натомість, фактично боржник є тією особою в інтересах якої фактично здійснюється стягнення / носій порушеного майнового інтересу, оскільки як вже було вказано вище, грошові суми субсидіарної відповідальності стягуються не на користь кредитора, а до ліквідаційної маси банкрута.

Саме така конструкція відповідає похідному характеру позову: кредитор захищає не власне право вимоги до потенційних суб`єктів субсидіарної відповідальності, а реалізує передбачене КУзПБ право на захист майнового інтересу боржника, результатом якого має стати поповнення ліквідаційної маси.

Слід також зауважити, що відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, суд першої інстанції пославшись на приписи 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, не зазначив в порядку якого судочинства має розглядатись такий спір та яким статус боржника у цій справі мав би визначити позивач звертаючись до суду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що судами, у тому числі касаційної інстанції неодноразово розглядались подібні спори за заявою кредитора про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, винних у доведенні до банкрутства боржника в яких статус боржника не було визначено, однак такий спір розглядався саме в межах справи про банкрутство, а позовні вимоги були спрямовані на стягнення грошових коштів саме на користь ліквідаційної маси боржника, зокрема у справах №902/1529/23 (за заявою Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області (кредитора) про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника), №915/289/24(915/128/25) (за заявою кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” про покладення субсидіарної відповідальності на засновників та керівника боржника).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового та необґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі №916/2427/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАТА ФІНАНС" про покладення субсидіарної відповідальності на беніфіціарного власника та посадових осіб органів управління боржника Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод".

Наведене зумовлює прийняття рішення про скасування оскаржуваної ухвали та направленню справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду Одеської області від 13.07.2026 по справі №916/2427/26 скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.07.2026 по справі №916/2427/26 - скасувати.

Справу №916/2427/26 направити до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 12.10.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.