Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №923/1113/21 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 923/1113/21

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від АТ акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» - Ніценко О.С. в порядку самопредставництва

Арбітражна керуюча Гапіна Н.В. – особисто

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Акціонерного товариства акціонерний банк «УКРГАЗБАНК»

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 29.06.2026 (повний текст складено та підписано 06.07.2026, суддя Грабован Л.І.)

у справі №923/1113/21

за заявою фізичної особи ОСОБА_1

про неплатоспроможність

ВСТАНОВИВ

У провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

В межах даної справ, арбітражною керуючою Гапіною Н.В. подано до Господарського суду Одеської області заяву про затвердження звіту керуючого реалізацією про нарахування та виплату основної грошової винагороди за час виконання повноважень керуючого реалізацією майна боржника за період з 01.10.2023 року по 31.05.2026 року в сумі 302 076,00 грн та клопотання про стягнення з кредиторів пропорційно розміру визнаних грошових вимог основної грошової винагороди керуючого реалізацією.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.06.2026 по справі №923/1113/21, якою серед іншого, затверджено звіт керуючого реалізацією майна арбітражного керуючого Гапіної Наталії Вікторівни про нарахування та виплату основної грошової винагороди за час виконання повноважень керуючого реалізацією майна боржника ОСОБА_1 за період з 01.10.2023 року по 31.05.2026 року в сумі 302 076,00 грн та стягнуто з Акціонерного товариства акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» на користь арбітражного керуючого Гапіної Наталії Вікторівни основну грошову винагороду керуючого реалізацією майна боржника у справі № 923/1113/21 у сумі 118 112,44 грн пропорційно розміру визнаних грошових вимог цього кредитора.

У мотивах вищевказаної ухвали місцевий господарський суд зазначив, що зборами кредиторів боржника, серед іншого, було схвалено звіт арбітражної керуючої Гапіної Н.В. про нарахування та виплату основної грошової винагороди за час виконання повноважень керуючого реалізацією майна боржника, роботу арбітражної керуючої Гапіної Н.В. визнано такою, що відповідає вимогам Кодексу України з процедур банкрутства.

Щодо стягнення з кредиторів пропорційно розміру визнаних грошових вимог основної грошової винагороди керуючого реалізацією, місцевий господарський суд зазначив, що практика покладення судом на кредиторів витрат за оплату послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) у справах про банкрутство залишається єдиним можливим засобом дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів статті 43 Конституції України та статті 30 КУзПБ у випадках, якщо кредитори не утворюють за власною ініціативою фонду оплати послуг ліквідатора та відсутні кошти боржника від реалізації його активів, а провадження у справі про банкрутство має бути завершеним.

Не погодившись із вказаною ухвалою, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось Акціонерне товариство акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» з апеляційною скаргою в якій просить:

- скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 29.06.2026 року по справі № 923/1113/21 про затвердження звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат в частині затвердження звіту керуючої реалізації майна боржника арбітражної керуючої Гапіної Наталії Вікторівни та стягнення з АБ «УКРГАЗБАНК» на її користь 118 112,44 грн основної грошової винагороди та ухвалити в цій частині нове рішення, за яким відмовити в задоволенні клопотання керуючої реалізації майна боржника арбітражної керуючої Гапіної Наталії Вікторівни в частині стягнення основної грошової винагороди арбітражного керуючого з АБ «УКРГАЗБАНК» у розмірі 118 112,44 грн.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з огляду на наступне:

- суд першої інстанції без належної оцінки фактичного обсягу та якості виконаної арбітражною керуючою роботи затвердив звіт про нарахування основної грошової винагороди, фактично виходячи лише з періоду виконання нею повноважень;

- місцевим господарським судом не враховано правові висновки Верховного Суду про те, що право арбітражного керуючого на винагороду не виникає автоматично лише у зв`язку з перебуванням його на посаді, а має бути обумовлене фактичним, належним, добросовісним та розумним виконанням покладених на нього обов`язків;

- судом першої інстанції не досліджено, які саме дії вчиняла арбітражна керуюча протягом заявленого періоду, їх обсяг, якість та обґрунтованість витраченого на них часу, що свідчить про формальний підхід до визначення розміру винагороди;

- місцевим господарським судом не враховано, що процедура погашення боргів виявилася безрезультатною для кредиторів: виявлене майно боржниці фактично неможливо було реалізувати, вимоги кредиторів не погашені, тоді як боржницю звільнено від боргів;

- апелянт вважає несправедливим покладення на кредиторів додаткового фінансового тягаря у вигляді оплати винагороди арбітражної керуючої за відсутності майна боржниці, за рахунок якого така винагорода могла б бути сплачена;

- судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що кредитори не створювали фонду для виплати винагороди арбітражній керуючій, а тому не встановлено належних підстав для покладення відповідного фінансового тягаря безпосередньо на АБ «УКРГАЗБАНК»;

- місцевим господарським судом не враховано, що схвалення або несхвалення звіту арбітражного керуючого зборами кредиторів не є безумовною підставою для його затвердження, оскільки саме суд має самостійно оцінити обґрунтованість нарахованої винагороди.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 відкрито апеляційне провадження у цій справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду на 07.10.2026.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому арбітражна керуюча Гапіна Н.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

В обґрунтування своїх заперечень арбітражна керуюча зазначає, що право на отримання грошової винагороди виникає у зв`язку з виконанням повноважень та не залежить від результативності процедури. В свою чергу, судом першої інстанції встановлено повноту та належність виконання арбітражною керуючою покладених на неї повноважень, а апелянтом не наведено конкретних фактів її бездіяльності, невиконання чи неналежного виконання обов`язків.

За твердженням арбітражної керуючої, нею фактично проведено значний обсяг заходів щодо виявлення майна, доходів, рахунків, спадкового майна боржниці, розшуку транспортного засобу, а також забезпечено проведення зборів кредиторів та звітування про результати процедури. Висновок суду про повноту дій арбітражної керуючої встановлений також ухвалою про завершення процедури погашення боргів, яку банк не оскаржував.

Арбітражна керуюча наголошує на тому, що за відсутності коштів боржника та фонду для авансування винагороди її стягнення з кредиторів пропорційно розміру їх вимог є передбаченим законом способом оплати. В той же час, безрезультатність процедури та відсутність реалізованого майна не звільняють кредиторів від обов`язку брати участь у відшкодуванні винагороди, оскільки право на неї пов`язане з фактом виконання арбітражним керуючим повноважень, а не з досягненням певного результату.

Під час судового засідання від 07.10.2026 представник апелянта підтримав доводи вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Арбітражний керуючий надав пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частинами першою, четвертою та сьомою статті 43 Конституції України унормовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Арбітражний керуючий є суб`єктом незалежної професійної діяльності, який з моменту постановлення ухвали (постанови) про призначення його керуючим санацією або ліквідатором до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства-боржника (згідно із частинами першої та другої статті 10 КУзПБ).

Пунктом 3 частини першої статті 12 КУзПБ передбачено, що арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Кодексом.

Порядок сплати винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого під час виконання повноважень у справі про банкрутство (неплатоспроможність) визначено статтею 30 КУзПБ.

Частиною першою цієї статті передбачено, що арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Грошова винагорода арбітражного керуючого складається з основної та додаткової грошових винагород.

Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень (абзац п`ятий частини другої статті 30 КУзПБ).

Відповідно до абзацу шостого частини другої статті 30 КУзПБ сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відкриття провадження у справі.

Положенням цієї норми кореспондує абзац четвертий частини четвертої статті 34 КУзПБ, який встановлює, що до заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, серед іншого, додаються докази авансування винагороди арбітражному керуючому трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень.

У разі якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі, або коштів фонду, створеного кредиторами для виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (у разі його створення) (абзац сьомий частини другої статті 30 КУзПБ).

Отже, наведеними приписами статті 30 КУзПБ визначено, що сплата грошової винагороди арбітражного керуючого у справі про банкрутство можлива за рахунок: 1) авансування коштів заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду; 2) коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності; 3) коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі; 4) коштів створеного кредиторами фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №918/454/18 та підтримано згодом Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011).

Водночас обов`язковою процесуальною дією, що забезпечує реалізацію права арбітражного керуючого на отримання грошової винагороди та відшкодування витрат є затвердження господарським судом відповідного звіту за підсумками кожної із процедур банкрутства (неплатоспроможності).

Порядок та передумови затвердження згаданого звіту визначені частиною шостою статті 30 КУзПБ, якою встановлено, що арбітражний керуючий не менше одного разу на два місяці звітує про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражного керуючого, здійснення та відшкодування його витрат на засіданнях зборів кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітету кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, - перед забезпеченим кредитором. Звіт арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат має бути схвалений зборами кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітетом кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, - забезпеченим кредитором. Звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедур розпорядження майном, санації, ліквідації, погашення боргів боржника подається арбітражним керуючим до господарського суду за п`ять днів до закінчення відповідної процедури, розглядається судом та затверджується ухвалою, що може бути оскаржена у встановленому порядку.

З наведених норм випливає, що за результатом розгляду звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат господарський суд постановляє ухвалу, якою затверджує такий звіт (повністю або частково) чи відмовляє у його затвердженні.

Загалом же, на підставі системного аналізу наведених вище приписів статті 43 Конституції України та статей 30, 90 КУзПБ колегія суддів висновує, що здійснення арбітражним керуючим повноважень у справі про банкрутство (неплатоспроможність) відбувається виключно на платній основі (адже протилежного законодавством не передбачено), а своєчасне одержання грошової винагороди за працю є його конституційною гарантією.

Згідно з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011, беручи участь у справі про банкрутство, кредитор не тільки має певні процесуальні права, зокрема на задоволення своїх грошових вимог за рахунок активів ліквідаційної маси, а й як учасник провадження (сторона) має обов`язки, пов`язані із здійсненням провадження у справі. Ухвалою суду на такого кредитора можуть покладатися відповідні судові витрати щодо оплати послуг перекладача, судового експерта, арбітражного керуючого тощо.

Отже, якщо процедура банкрутства триває після закінчення коштів, авансованих заявником відповідно до абзацу шостого частини другої статті 30 КУзПБ, або таке авансування не здійснювалося через інше правове регулювання на час ініціювання процедури банкрутства, фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого кредиторами не створено, а коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника або від продажу його майна, яке не перебуває в заставі, недостатньо для оплати послуг арбітражного керуючого та його витрат, подаючи на затвердження звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат арбітражного керуючого за підсумками ліквідаційної процедури, ліквідатор не може бути позбавлений права звернутися до суду із заявою про стягнення з кредиторів банкрута коштів на оплату його грошової винагороди за період виконання повноважень та відшкодування його витрат у справі. Беручи до уваги принцип пропорційності задоволення вимог кредиторів, суд покладає витрати на оплату послуг ліквідатора та його витрати на кредиторів у справі про банкрутство пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог за наявності на те правових підстав.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011 з посиланням на численну практику Верховного Суду (у тому числі постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 у справі №Б14/040-07/15-08, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.02.2020 у справі № 11/Б-921/1448/2013, від 14.08.2019 у справі № 5/80-10, від 09.07.2019 у справі № 15/55/2011/5003, від 18.04.2019 у справі № 5010/1864/2011-Б-13/56, від 16.04.2019 у справі № 914/2458/16, від 13.02.2019 у справі №910/22696/15 та ін.).

Така практика покладення судом на кредиторів витрат на оплату послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) у справах про банкрутство залишається єдиним можливим засобом дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів статті 43 Конституції України та статті 30 КУзПБ у випадках, якщо кредитори не утворюють за власною ініціативою фонду оплати послуг ліквідатора та відсутні кошти боржника від реалізації його активів, а провадження у справі про банкрутство має бути завершеним (висновок СП КГС ВС викладений у постанові від 21.01.2026 у справі № 927/149/22).

У даному випадку, як вбачається з наявних матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Херсонської області від 21.09.2021 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів боржника; ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Гапіну Наталію Вікторівну.

Постановою Господарського суду Херсонської області від 18.01.2022 припинено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 ; припинено повноваження керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Гапіної Наталії Вікторівни; визнано банкрутом фізичну особу ОСОБА_1 ; введено процедуру погашення боргів ОСОБА_1 ; призначено керуючим реалізацією майна фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Гапіну Наталію Вікторівну.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.06.2026 у цій справі затверджено звіт керуючого реалізацією майна арбітражного керуючого Гапіної Наталії Вікторівни за результатами процедури погашення боргів фізичної особи ОСОБА_1 у справі № 923/1113/21, завершено процедуру погашення боргів у справі № 923/1113/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , припинено повноваження керуючого реалізацією майна арбітражного керуючого Гапіної Наталії Вікторівни.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, у Боржника відсутнє майно, за рахунок якого було б можливо здійснити виплату основної грошової винагороди ліквідатору. Рішення про створення фонду для авансування винагороди арбітражного керуючого кредиторами не прийнято.

Також, матеріали справи містять схвалений зборами кредиторів звіт про виконану роботу за результатами процедури погашення боргів фізичної особи ОСОБА_1 у справі №923/1113/21.

Так, 25.06.2026 проведено збори кредиторів боржника фізичної особи ОСОБА_1 у режимі відеоконференції.

На засіданні присутні наступні кредитори: 1) Публічне акціонерне товариство акціонерний банк “УКРГАЗБАНК”, представники ОСОБА_2 , - кількість голосів – 2 776 860 голосів 2) Пітеренко Артем Олександрович, представник Адвокат Хромченко Олена Сергіївна, кількість голосів – 3 945 040 голосів.

Порядок денний:

1. Звіт керуючого реалізацією за результатами проведеної процедури погашення боргів боржника – фізичної особи ОСОБА_1 , з урахуванням додаткових відомостей.

2. Звіт керуючої реалізацією арбітражної керуючої Гапіної Н.В. про нарахування та виплату основної грошової винагороди керуючої реалізацією за період з 01.10.2023 року по 31.05.2026 року.

3. Розгляд питання про звернення до суду з клопотанням про:

- завершення процедури погашення боргів у справі №923/1113/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ;

- закриття провадження у справі №923/1113/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ;

- звільнення боржника ОСОБА_1 від боргів та визнання вимог конкурсних кредиторів, погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнати такими, що не підлягають виконанню.

Збори кредиторів фізичної особи ОСОБА_1 по кожному питанню порядку денного прийняли рішення, зокрема:

- схвалити звіт керуючого реалізацією Гапіної Н.В. про нарахування та виплату основної грошової винагороди за час виконання повноважень керуючого реалізацією майна боржника ОСОБА_1 за період з 01.10.2023 року по 31.05.2026 року в сумі 302 076,00 грн.

Роботу арбітражного керуючого Гапіної Н.В. за період виконання ним повноважень керуючого реалізацією майна боржника визнано такою, що відповідає вимогам Кодексу України з процедур банкрутства.

Відтак, виходячи з наведених сталих висновків Верховного Суду, єдиним можливим засобом дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого є покладення витрат на оплату послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) саме на кредиторів, пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог.

Судова колегія відхиляє твердження апелянта про те, що суд першої інстанції без належної оцінки фактичного обсягу та якості виконаної арбітражною керуючою роботи затвердив звіт про нарахування основної грошової винагороди, фактично виходячи лише з періоду виконання нею повноважень, з огляду на таке.

Дійсно господарським судам варто враховувати, що визначаючи розмір оплати послуг арбітражного керуючого під час здійснення ним ліквідаційної процедури у справі про банкрутство, суд має досліджувати не тільки період здійснення арбітражним керуючим процедури, а й те, які фактичні дії вчинялись ліквідатором протягом процедури та чи дійсно такі дії потребують для їх вчинення саме стільки часу, оскільки оплаті підлягає лише фактично виконана робота (її обсяг), а не період часу, протягом якого тривала означена процедура.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 15.10.2025 у справі № 11/Б-664, від 26.10.2021 у справі № 4/42-Б(906/1210/20), а також у постанові від 15.05.2018 у справі № 29/5005/486/2012, яка стосується застосування норм Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, однак не втратила актуальності після набрання чинності КУзПБ.

В той же час, судова колегія наголошує, що такі висновки були зроблені судом касаційної інстанції у справах в яких перед судом постало питання щодо наявності або відсутності підстав для повного (часткового) затвердження звіту ліквідатора про нарахування та виплату грошової винагороди.

Однак, як вже було вказано вище, зборами кредиторів схвалено звіт керуючого реалізацією Гапіної Н.В. про нарахування та виплату основної грошової винагороди за час виконання повноважень керуючого реалізацією майна боржника ОСОБА_1 за період з 01.10.2023 року по 31.05.2026 року в сумі 302 076,00 грн.

Наявні матеріали справи не містять, а апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження неналежного виконання арбітражною керуючою Гапіною Н.В. покладених на неї повноважень, звернення зі скаргами на дії (бездіяльність) арбітражної керуючої, тощо.

Не зазначає апелянт й про конкретні дії, яка протягом виконання повноважень мала вчинити арбітражна керуюча, однак не вчинила та/або вчиняла дії на шкоду кредиторам, що в подальшому призвело до безпідставного нарахування основної грошової винагороди за час виконання повноважень керуючого реалізацією майна.

Щодо посилання апелянта на те, що процедура погашення боргів виявилася безрезультатною для кредиторів, та є несправедливим покладення на кредиторів додаткового фінансового тягаря у вигляді оплати винагороди арбітражної керуючої за відсутності майна боржниці, за рахунок якого така винагорода могла б бути сплачена, колегія суддів зазначає таке.

Як вже було вказано вище та узгоджуються зі сталими висновками Верховного Суду, у випадках, якщо кредитори не утворюють за власною ініціативою фонду оплати послуг ліквідатора та відсутні кошти боржника від реалізації його активів, відповідне відшкодування витрат арбітражного керуючого покладається саме на кредиторів.

Судова колегія також зауважує, що відмову від авансування, відсутність майна у боржника або ж відсутність інших джерел для покриття витрат на виплату винагороди арбітражному керуючому можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства в контексті ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів (зокрема, Конвенції 1926 року про заборону рабства, Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов`язкову працю 1930 року, ратифікованої Україною 10.08.1956, Конвенції Міжнародної організації праці №105 про скасування примусової праці 1957 року, ратифікованої Україною 05.10.2000, резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996 року, тощо) та суперечить ст. 43 Конституції України.

Виходячи з аналізу наведених норм, у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника у зв`язку з відсутністю таких коштів, - така оплата має здійснюватися за рахунок коштів кредиторів, виходячи з принципу пропорційності їх грошовим вимогам.

При цьому слід зазначити, що законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг арбітражного керуючого в залежність від обсягу його діяльності (за умови достатності та відповідності цих дій вимогам законодавства про банкрутство), від розміру задоволених вимог кредиторів у справі, майнового стану кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора, від джерел фінансування того чи іншого кредитора, а також від майнових результатів роботи арбітражного керуючого у справі про банкрутство.

Колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 14.12.2021 у справі № 902/626/20 за якою:

“Кредитори як споживачі послуг арбітражного керуючого, які очікують на результат його діяльності, мають усвідомлювати, що арбітражний керуючий в свою чергу правомірно очікує на отримання передбаченої законом грошової винагороди у зв`язку із належним здійсненням ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією у конкретній справі, оплата грошової винагороди у випадку неможливості здійснення її оплати з інших джерел має покладатися на кредиторів (кредитора) неплатоспроможного боржника.

При цьому, можливість покладення на кредиторів передбаченої законом грошової винагороди арбітражного керуючого у зв`язку із належним здійсненням ним повноважень керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, у разі якщо провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи триває після закінчення авансованих заявником коштів, повинна стимулювати кредиторів боржника здійснювати належний контроль за діяльністю арбітражного керуючого, приймати активну участь у такому провадженні та ухилятися від зловживання своїми правами і нехтування обов`язками, що, зокрема, може мати наслідком недопущення безпідставного затягування розгляду справи”.

Дана правова позиція підтверджена Верховним Судом у постанові від 22.08.2023 по справі №903/160/22 в якій вирішувалось питання щодо стягнення грошової винагороди з кредиторів саме у справі про неплатоспроможність та колегія суддів погодилась з рішенням судів першої та апеляційної інстанції про задоволення заяви керуючого реструктуризацією боргів боржника про затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди повністю та стягнення з кредитора частини основної грошової винагороди.

Ліквідаційну масу боржника у процедурі погашення боргів боржника в межах справи про неплатоспроможність не було сформовано, оскільки відсутні об`єкти нерухомого/рухомого майна, цінні папери чи інші активи, які підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, не виявлено також заощадження у вигляді грошових коштів, цінних металів тощо.

Таким чином, той факт, що у справі наразі не виявлено майна, а також, що кредиторами не створено відповідного грошового фонду, право на утворення якого було передбачено як попереднім законодавчим актом, що регулював процедуру ліквідації банкрута, так і чинним Кодексом України з процедур банкрутства, не звільняє кредиторів від обов`язку платити арбітражному керуючому за виконання повноважень.

За такого, покладення оплати грошової винагороди арбітражного керуючого за період виконання повноважень ліквідатора у справі на кредитора є правомірним.

Судова колегія відзначає, що кредитори за умови непогодження з роботою арбітражного керуючого, з належним виконанням покладених на нього функцій, з розміром оплати праці арбітражного керуючого вправі були подавати скарги на дії арбітражного керуючого, ставити питання про відсторонення його від виконання повноважень, оскаржувати ухвали суду про затвердження звітів про нарахування і виплату грошової винагороди.

Однак, як вже було вказано вище, кредитори таким своїм правом у цій справі не скористалось.

Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що порушення під час прийняття оскаржуваної ухвали, які наведені апелянтом не знайшли свого підтвердження.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 29.06.2026 по справі №923/1113/21 в частині затвердження звіту керуючого реалізацією майна арбітражного керуючого Гапіної Наталії Вікторівни про нарахування та виплату основної грошової винагороди та стягнення з Акціонерного товариства акціонерний банк “УКРГАЗБАНК” на користь арбітражного керуючого Гапіної Наталії Вікторівни основної грошової винагороди керуючого реалізацією майна боржника (п.п. 1, 2 ухвали) - залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 12.10.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.