Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №916/1236/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1236/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від ПП “ВЛАДІКОС” - адвокат Гонтар В.М.

від ТОВ ТК “ЮГТОРГ” - адвокат Нєдов О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного Підприємства “ВЛАДІКОС”

на рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2026 (повний текст складено та підписано 22.06.2026, суддя Літвінов С.В.)

у справі №916/1236/25

за позовом Приватного підприємства “ВЛАДІКОС”

до Товариство з обмеженою відповідальністю ТК “ЮГТОРГ”

про стягнення 352 805,88 грн

ВСТАНОВИВ

Приватне підприємство “ВЛАДІКОС” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариством з обмеженою відповідальністю ТК “ЮГТОРГ” про стягнення 352805, 88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки в частині поставки обумовленого умовами договору товару.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.06.2026 по справі №916/1236/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.

В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що звертаючись з відповідним позовом до суду позивачем не доведено належними, допустимими та вірогідними доказами факт того, що станом на дату подання позовної заяви відповідач поставку товару не здійснив.

Не погодившись із вказаним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2026 по справі № 916/1236/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне:

- приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд послався на обставини встановлені в межах кримінального провадження, однак, в матеріалах даної справи відсутні дозволи прокурора або слідчого на використання матеріалів досудового розслідування, а тому, суд першої інстанції не міг використовувати їх під час розгляду даного господарського спору. Крім того, як стверджує апелянт, в матеріалах справи відсутній вирок, який би підтверджував неправомірність дій позивача чи його посадових осіб, тому посилання лише на матеріали кримінального провадження не може слугувати доказом, навіть за умови наявності дозволу слідчого чи прокурора на їх використання;

- доказ, на який послався суд першої інстанції, а саме лист іноземного товариства, повинен бути поданим з належним чином (нотаріально) засвідченим перекладом на державну мову. А тому, суд першої інстанції повинен був витребувати у відповідача такий доказ з нотаріально засвідченим перекладом на українську мову, чого зроблено не було;

- поза увагою місцевого господарського суду залишено ту обставину, що в умовах укладеного між сторонами Договору поставки не вказані індивідуальні ознаки товару, що взагалі виключає можливість ідентифікувати його як саме той що знаходиться у апелянта;

- умовами укладеного між сторонами Договору поставки визначено, які саме докази мають підтверджувати факт поставки товару, зокрема видаткова накладна, ТТН або документи служби перевізника. Однак, як стверджує апелянт, таких документів відповідач не надав, а тому факт виконання своїх зобов`язань не підтвердив.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено справу до розгляду на 07.10.2026.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що ним на виконання умов укладеного з позивачем договору поставки, було поставлено обумовлений таким договором товар. В свою чергу, позивачем на адресу відповідача не направлялась письмова мотивована відмова від підписання документів на постачання Товару, який було передано для вручення ПП «ВЛАДІКОС» та безпосередньо передано позивачеві, що підтверджується заявами свідків.

За твердженням відповідача, ухвала слідчого судді, на обставини викладені в якій послався суд першої інстанції, знаходиться у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є загальнодоступною. З її змісту вбачається, що саме обумовлений сторонами товар був знайдений за місцем розташування ПП «Владікос», що спростовує твердження позивача про те, що відповідачем такий товар передано не було.

До того ж, як стверджує відповідач, наявні у матеріалах справи докази підтверджують замовлення та отримання відповідачем саме генератора, який було виявлено під час огляду виробничої бази ПП «Владікос».

Під час судового засідання від 07.10.2026 представник апелянта підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами скаржника, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 28.11.2024 між ТОВ ТК “ЮГТОРГ” (постачальник) та ПП «Владікос» (покупець) було укладено договір поставки №ЮТ28112024 за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві передбачений даним Договором товар (надалі «Товар»), а покупець зобов`язується прийняти та вчасно оплатити вартість Товару на умовах даного Договору.

За умовами п. 1.2. Договору передача Товару постачальником у власність покупця проводиться партіями. Одиниці виміру та загальна кількість Товару, що підлягає поставці за даним Договором, (асортимент, номенклатура, ціна та кількість Товару) визначаються згідно з видатковими накладними, що є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п.п. 2.1. - 2.4. Договору вартість Товару визначається для кожної парти окремо та відображається у видаткових накладних. Оплата вартості Товару здійснюється покупцем в національній валюті України по передоплаті згідно рахунків. Документом, який підтверджує факт постачання товару є видаткова накладна, яка підписується обома сторонами (постачальником та покупцем), дата, яка вказана у видатковій накладній є датою постачання товару. Факт постачання товару також може підтверджуватись документом про передачу товару перевізникові або службі доставки для вручення покупцеві. Розрахунки за Товар здійснюються покупцем шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок постачальника. У платіжних дорученнях повинно бути посилання на номер даного Договору або рахунку. Оплата вважається здійсненою з дати зарахування відповідної суми коштів на поточний рахунок постачальника.

За умовами п. 3.1. Договору поставка Товару за цим Договором здійснюється на підставі заявок покупця, які можуть бути передані постачальнику телефонограмою. У заявках має міститись перелік товару, адреса та спосіб доставки.

Приймання-передача Товару оформляється шляхом підписання сторонами відповідних документів про постачання Товару (видаткових накладних або ТТН), а також шляхом передачі Товару перевізникові або службі доставки для вручення покупцеві. В обох вказаних випадках постачальник вважається таким, що виконав свої зобов`язання у повному обсязі (п.3.3. Договору).

У відповідності до п. 3.5. Договору право власності на Товар переходить до покупця з дати передачі Товару покупцеві на умовах даного Договору, якщо покупець самостійно забирає Товар, у випадку, якщо товар має бути доставлений покупцеві перевізником право власності на Товар переходить до Покупця з дня передачі Товару перевізникові або службі доставки для вручення покупцеві.

Пунктом 3.9. Договору визначено, якщо покупець не підписав документи про постачання Товару протягом 10 (десяти) робочих днів з дати передачі йому таких документів постачальником і не надав письмову мотивовану відмову від їх підписання, то Товар вважається прийнятим відповідно до документів про постачання Товару, які підписані постачальником в односторонньому порядку. Товар також вважаються прийнятим з моменту передачі Товару перевізникові або службі доставки для вручення покупцеві.

За умовами п.п. 8.1. – 8.3. Договору 8.1. даний Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення підписів печатками сторін. Даний Договір діє протягом 1 (одного) року з дати набрання чинності. У випадку, якщо за 30 (тридцять) календарних днів до моменту закінчення строку дії цього Договору від жодної зі сторін не надійшло письмове повідомлення іншій стороні про припинення цього Договору, строк дії цього Договору автоматично пролонгується ще на наступний календарний рік. Закінчення строку дії даного Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії даного Договору.

У наявних матеріалах справи міститься заявка позивача на поставку товару у відповідності до якої, останній просив відповідача, на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки, поставити товар, а саме - Генератор дизельний Uzman Ricardo 35RVA/28KW трифазний 230/400/V50Hz об`єм 100 л 2200х900х1200 мм (AVR в комплекті) в кількості 1 шт на загальну суму 352 805,88 грн. Товар поставити протягом 5 днів з моменту оплати за адресою вул. Леонова, буд. 4Д, кв.1, м. Кременчук, Полтавська область.

28.11.2024 відповідачем було виставлено позивачеві рахунок на оплату замовленого товару №13504 на суму 352 805,88 грн.

Даний рахунок було оплачено позивачем, про що свідчить наявна у матеріалах справи платіжна інструкція №1299 від 03.12.2024.

Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції, позивач зазначив, що відповідач не виконав свого обов`язку з поставки замовленого Товару, а також не повернув сплачені за нього кошти.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, дослідивши наявні матеріли справи, доводи та вимоги сторін, дійшла наступних висновків.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату (пункт 8.3. постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19).

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується з юридично значущих фактів, які визначаються виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Насамперед варто звернути увагу на те, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №908/722/20, від 12.09.2023 у справі №916/1828/22, від 05.09.2023 у справі №910/11761/21.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

З змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 14 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 73 ГПК України).

Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

У цій справі, як вже було вказано вище, та підтверджується наявними матеріалами справи, позивач дійсно замовив та оплатив товар, який мав бути поставлений відповідачем на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки.

Дійсно, за умовами п. 3.3. Договору приймання-передача Товару оформляється шляхом підписання сторонами відповідних документів про постачання Товару (видаткових накладних або ТТН), а також шляхом передачі Товару перевізникові або службі доставки для вручення покупцеві. В обох вказаних випадках постачальник вважається таким, що виконав свої зобов`язання у повному обсязі.

Проте, наявні матеріали справи не містять відповідних доказів на підтвердження складання та підписання сторонами відповідних документів про постачання Товару (видаткових накладних або ТТН) тощо.

Разом з цим, як вбачається з наявних матеріалів справи, а саме Інвойсу № ІНR2024000000041 від 19.07.2024, ТОВ «ЮГТОРГ» було придбано у ТОВ «УЗМАН ЖЕНЕРАТЬОР КАБІНЕЛЕРІ САНАЇ ПАЗ. ВЕ. ДИШ ТІДЖ. ЛТД.» окрім іншого: 35кВА, RICARDOO генератор у кабіні, панель автоматичного перемикання, автоматичний вимикач марки UZMAN.

Відповідно до Додатку до інвойсу № ІНR2024000000041 від 19.07.2024 року придбаний генератор має наступні параметри: Марка: UZMAN Модель генератора: UZM-R-35 Потужність генератора: 35кВА/28кВ Серійний номер генератора: 202405077017 Марка та модель двигуна: RICARDO K4100D Серійний номер двигуна: К212Е2212 Гарантія: 2 роки.

Відповідно до Пакувального листа від 19.07.2024 р. за Інвойсом № ІНR2024000000041 від 19.07.2024 року ТОВ «УЗМАН ЖЕНЕРАТЬОР КАБІНЕЛЕРІ САНАЇ ПАЗ. ВЕ. ДИШ ТІДЖ. ЛТД.» було направлено ТОВ ТК «ЮГТОРГ», окрім іншого: 35кВА, RICARDOO генератор у кабіні, панель автоматичного перемикання, автоматичний вимикач марки UZMAN.

У відповідності до Акту передачі від 19.07.2024 року ТОВ «УЗМАН ЖЕНЕРАТЬОР КАБІНЕЛЕРІ САНАЇ ПАЗ. ВЕ. ДИШ ТІДЖ. ЛТД.» було передано ТОВ ТК «ЮГТОРГ» генератор: 35кВА, RICARDOO генератор у кабіні, панель автоматичного перемикання, автоматичний вимикач марки UZMAN.

Окрім того, відповідно до Митної декларації 24UA100100040229U4 ТОВ ТК “ЮГТОРГ” пройдено митний контроль та генератори, замовлені відповідно до Інвойсу № ІНR2024000000041 від 19.07.2024 року були ввезені в Україну для подальшої поставки.

ТОВ ТК “ЮГТОРГ” було зроблено запит до ТОВ “УЗМАН ЖЕНЕРАТЬОР КАБІНЕЛЕРІ САНАЇ ПАЗ. ВЕ. ДИШ ТІДЖ. ЛТД.” з метою отримання наступної інформації: Чи є унікальними параметри придбаного генератора та усіх вироблених дизельних генераторів? Чи може існувати, окрім придбаного ТОВ ТК “ЮГТОРГ” генератора інший такий ж самий з ідентичними параметрами, зокрема: серійний номер генератора та серійний номер двигуна? У випадку якщо так, чи поставлявся ідентичний дизельний генератор: серійний номер генератора 202405077017, серійний номер двигуна К212Е2212 на територію України, окрім придбаного ТОВ ТК “ЮГТОРГ”?

ТОВ “УЗМАН ЖЕНЕРАТЬОР КАБІНЕЛЕРІ САНАЇ ПАЗ. ВЕ. ДИШ ТІДЖ. ЛТД.” у відповідь на направлений запит вказано наступне: “ТОВ ТК “ЮГТОРГ” дійсно було придбано у ТОВ “УЗМАН ЖЕНЕРАТЬОР КАБІНЕЛЕРІ САНАЇ ПАЗ. ВЕ. ДИШ ТІДЖ. ЛТД.” дизельний генератор: 35кВА, RICARDOO генератор у кабіні, панель автоматичного перемикання, автоматичний вимикач марки UZMAN. Придбаний генератор має наступні параметри: Марка – UZMAN; Модель генератора – UZM-R-35; Потужність генератора – 35кВА/28кВ; Серійний номер генератора – 202405077017; Марка та модель двигуна – RICARDO K4100D; Серійний номер двигуна – К212Е2212; Гарантія – 2 роки. Вищевказані параметри, зокрема такі як: серійний номер генератора та серійний номер двигуна є унікальними, не повторюваними та можуть міститись лише на одному виготовленому генераторі. Відповідно у кожного виготовленого генератора свій серійний номер генератора та серійний номер двигуна. Інші параметри, зокрема: марка, модель генератора, потужність генератора, марка та модель двигуна, гарантія - можуть повторюватись.

Виходячи з наведеного, як було вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідачем було придбано у ТОВ “УЗМАН ЖЕНЕРАТЬОР КАБІНЕЛЕРІ САНАЇ ПАЗ. ВЕ. ДИШ ТІДЖ. ЛТД.” товар з відповідними параметрами та індивідуальними характеристика, які не є повторюваними та можуть відрізнити його від іншого схожого, а саме: серійний номер генератора та серійний номер двигуна.

Судом встановлено, що 17.06.2025 року СВ ВП №3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за ознаками складу кримінального правопорушення, що передбачене ч. 3 ст. 190 КК України вчинене ПП “ВЛАДІКОС” КП № 12025163470000573.

Слідчим СВ ВП № 3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області за погодженням Прокурора Хаджибейської окружної прокуратури м. Одеси до Хаджибейського районного суду м. Одеси було направлено клопотання про проведення огляду за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, с. Щербаки, вул. Дормашівська, буд. І.

Ухвалою Слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09.10.2025 року клопотання слідчого СВ ВП № 3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області Недельчева І.Ф. задоволено.

Відповідно до Протоколу огляду місця події від 21.10.2025 року Слідчим СВ ВП № 3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області на підставі ухвали слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси було проведено огляд виробничої бази, яка належить ПП “ВЛАДІКОС”, код ЄДРПОУ 34689669, яка розташована за адресою: Полтавська обл., Кременчуцький р-н, с. Щербаки, вул. Дормашівська, 1.

Проведеним оглядом встановлено, що біля одного зі складських приміщень було виявлено генератор в корпусі білого кольору на якому виявлено наліпку із написом: UZMAN Generator, DIESEL Generator SET MODEL: UZM-R-35, SERIAL NUMBER: 202405077017, STAND-BY Power: 35 KVA, CURRENT: 50 , SPEED: 1500 PM. В подальшому під час огляду, безпосередньо на корпусі двигуна виявлено виробничий номер 212Е2212. При огляді з іншої сторони двигуна вказаного генератора, виявлено металеву наліпку на якій міститься наступний напис: SERIES DIESEL ENGINE MODEL: K 4100D, ENG NO: K 212E2212, KW-1500ч/min, NET MASS: 380 KG, DATE: 12.2022.

Крім цього, з правої сторони від двигуна вказаного генератора на його частині виявлена ще одна металева наліпка із написом: MANAFACTURED: 03/2023, TYPE: F184G, Serial №: 23060608. В подальшому вказаний генератор марки UZMAN Generator, MODEL: UZM-R-35, SERIAL NUMBER: 202405077017 підлягає вилученню, який надалі буде переданий на відповідальне зберігання Юренко Сергію Миколайовичу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , який працює на посаді інженера у ПП “ВЛАДІКОС”.

Також, ухвалою слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 29.10.2025 року вирішено накласти арешт на майно, яке було вилучено органом досудового розслідування 21.10.2025 на підставі ухвали Хаджибейського районного суду м. Одеси, під час проведення огляду виробничої бази, яка розташована за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, с. Щербаки, вул. Дормашівська, буд. І, за місцемісцем розташування ПП “Владікос”, код ЄДРПОУ: 34689669, із забороною користування та відчуження, а саме на: дизельний генератор марки “Uzman Ricardo”, model: UZM-R-35, serial number: 202405077017, 35 KVA/28KW, трифазний 230/400V, 50Hz, об`єм 100л. 2200x 1000 1450 38318 мм, (двигун: серія: DIESEL ENGINE, номер двигуна: К212E2212, дата виробництва: 12.2022), з метою запобіганню спробам пошкодження, перетворення, відчуження вказаного майна.

Вищенаведене, на переконання колегії суддів, з урахуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», свідчить про те, що відповідачем було передано, а позивачем отримано відповідний товар, а саме Генератор дизельний Uzman Ricardo 35RVA/28KW трифазний 230/400/V50Hz об`єм 100 л 2200х900х1200 мм (AVR в комплекті), що в свою чергу спростовує твердження позивача про зворотне.

При цьому, як було вірно зазначено місцевим господарським судом, позивач, стверджуючи про те, що відповідний товар, а саме дизельний генератор знайдений під час огляду на виробничій базі ПП “ВЛАДІКОС”, був замовлений та придбаний у іншої особи, не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про те, що місцевий господарський суд послався на обставини встановлені в межах кримінального провадження, без наявності відповідного дозволу прокурора або слідчого на використання матеріалів досудового розслідування, з огляду на таке.

У пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У вирішенні цього спору колегія суддів застосовує висновки, які викладені у постанові від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, у якій Велика Палата Верховного Суду підтримала висновки, які викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2021 у справі № 461/3675/17 та наголосила на тому, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи.

Дійсно, господарський суд не уповноважений встановлювати обставини (факти), що підлягають встановленню виключно у порядку кримінального судочинства (наявність у діянні складу кримінального правопорушення, винуватість особи у його вчиненні тощо), проте зобов`язаний дослідити подані йому докази та встановити на їх підставі наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників господарської справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення господарської справи.

Якщо подані докази відповідають вимогам, що висуваються до їх процесуальної форми згідно з ГПК України, містять інформацію про предмет доказування в господарському провадженні, у суду виникає обов`язок надати їм оцінку з наведенням мотивів відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України). Законодавство не встановлює заборони дослідження матеріалів кримінального провадження в порядку господарського судочинства, якщо на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений. Матеріали кримінального провадження підлягають оцінці сукупно з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статей 76-79, 86 ГПК України.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №910/114/19 та надалі знайшов відображення у низці інших постанов (від 05.03.2024 у справі №910/3374/23, від 19.07.2024 у справі №917/549/23, від 24.07.2024 у справі №917/550/23, від 06.08.2024 у справі №917/892/23).

У даному випадку, колегія суддів зазначає, що у даному випадку, ухвала слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 29.10.2025 року по справі 521/17738/25, на яку послався місцевий господарський суд, міститься у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є загальнодоступною, а також стосується предмета доказування у цій господарській справі, а тому місцевий господарський суд обґрунтовано надав оцінку такому доказу сукупно з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статей 76-79, 86 ГПК України.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта про те, що доказ, на який послався суд першої інстанції, а саме лист іноземного товариства, був наданий відповідачем без нотаріально засвідченого перекладу, оскільки це спростовуються наявними матеріалами справи, в яких міститься нотаріально засвідчені копії наданих відповідачем листів, акту, інвойсу та додатку до інвойсу. Справжність підписів перекладачів засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філатовою Ганною Василівною.

Спростовуються наявними матеріалами справи й твердження апелянта про те, що сторонами не було обумовлено індивідуальні ознаки товару, що виключає можливість ідентифікувати його як саме той що знаходиться у апелянта, оскільки як вже було вказано вище, відповідні індивідуальні ознаки товару (Генератор дизельний Uzman Ricardo 35RVA/28KW трифазний 230/400/V50Hz об`єм 100 л 2200х900х1200 мм (AVR в комплекті) були вказані самим позивачем у поданій відповідачеві заявці на поставку товару.

Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що порушення під час прийняття оскаржуваного рішення, яка наведені апелянтом не знайшли свого підтвердження.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2026 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2026 по справі №916/1236/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 12.10.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.