Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №916/346/24 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/346/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Лічмана Л.В., Павленко Н.А.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;

за участю представників сторін:

від Міністерства оборони України – Дубчак Д.В. ;

від Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону – Маркевич А.М.;

від Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області – Тіора О.О.;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал"– Перебендюк К.О.;

від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса – не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал"

на рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 (повний текст рішення складено 21.07.2026, суддя Цісельський О.В.)

по справі №916/346/24

за позовом Міністерства оборони України

за участю Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал"

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації прав власності,

(суддя першої інстанції Цісельський О.В., дата та місце ухвалення рішення: 17.07.2026, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29),

В С Т А Н О В И В:

Міністерство оборони України (далі – Позивач, Міноборони) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" (далі – Відповідач, ТОВ "База-стоянка "Причал"), в якому просило суд:

- зобов`язати Відповідача усунути перешкоди Міноборони у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 5122755900:02:003:0074, на якій розташований об`єкт нерухомого майна (будинок рибака), загальною площею 58,7 м2, розташований за адресою: Одеська область, Одеський район, смт Чорноморське, вул. Рибацька, 1/24, реєстраційний номер нерухомого майна 1827679851227, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва за рахунок Відповідача;

- скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ " База-стоянка "Причал" на об`єкт нерухомого майна (будинок рибака) загальною площею 58,7 м2, що розташований за адресою: Одеська область, Одеський район, смт Чорноморське, вул. Рибацька, 1/24, проведену на підставі рішення державного реєстратора Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області № 67901775 від 06.06.2023.

Крім того, Чорноморська селищна рада Одеського району Одеської області (далі – Рада, Третя особа із самостійними вимогами) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору до ТОВ " База-стоянка "Причал", в якій також просила суд:

- зобов`язати Відповідача усунути перешкоди Чорноморській селищній раді у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 5122755900:02:003:0010, на якій частково розташований об`єкт нерухомого майна (будинок рибака), площею 22 м2, за адресою: Одеська обл., Одеський р-н, смт. Чорноморське, вул. Рибацька, 1/24, реєстраційний номер нерухомого майна 1827679851227, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва за рахунок Відповідача;

- скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ " База-стоянка "Причал" на об`єкт нерухомого майна (будинок рибака), розташований за адресою: Одеська область, Одеський район, смт. Чорноморське, вул. Рибацька, 1/24, проведену на підставі рішення державного реєстратора Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області №67901775 від 06.06.2023.

Позов Міноборони обґрунтовано тим, що, на його переконання, належний Відповідачу будинок рибака, розташований на земельній ділянці державної власності, яка віднесена до земель оборони та знаходиться у межах земельної ділянки площею 4,0433 га, яка на праві постійного користування перебуває у КЕВ м. Одеси, речове право якого зареєстровано відповідно до вимог чинного законодавства України, і ця земельна ділянка не надавалася ані Відповідачу, ані попереднім власникам цього об`єкту нерухомості для його будівництва у встановленому законом порядку, а тому будинок рибака є об`єктом самочинного будівництва.

Отже, Позивач зазначав, що перебування зазначеного об`єкту самочинного будівництва, належного Відповідачеві, чинить перешкоди у користуванні Міноборони земельною ділянкою державної форми власності.

В свою чергу, Рада в якості обґрунтування поданого позову зазначала, що ТОВ "База-стоянка "Причал" порушує її право у користуванні земельною ділянкою комунальної власності, оскільки частина об`єкту нерухомого майна (будинок рибака), площею 22 м2, що розташований за адресою: Одеська область, Одеський район, смт Чорноморське, вул. Рибацька, 1/24, знаходиться на земельній ділянці Чорноморської селищної територіальної громади.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 по справі №916/346/24 позов Міністерства оборони України задоволено частково; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" усунути перешкоди Міністерству оборони України у користуванні частиною земельної ділянки площею 50 кв.м., кадастровий номер 5122755900:02:003:0074, на якій розташований об`єкт нерухомого майна (будинок рибака), загальною площею 58,7 кв.м., за адресою: Одеська область, Одеський район, смт. Чорноморське, вул. Рибацька, 1/24, реєстраційний номер нерухомого майна 1827679851227, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал"; в решті позовних вимог Міністерства оборони України відмовлено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" на користь Міністерства оборони України витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн; позов Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області задоволено частково; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" усунути перешкоди Чорноморській селищній раді Одеського району Одеської області у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 5122755900:02:003:0010, на якій розташований частково об`єкт нерухомого майна (будинок рибака), площею 22,0 кв.м.,за адресою: Одеська область, Одеський район, смт. Чорноморське, вул. Рибацька, 1/24, реєстраційний номер нерухомого майна 1827679851227, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал"; в решті позовних вимог Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області відмовлено; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" на користь Чорноморській селищній раді Одеського району Одеської області витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422, 40 грн.

Відмовляючи частково у задоволені позову Міністерства оборони України та Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області в частині скасувань державної реєстрації права власності ТОВ " База-стоянка "Причал", суд зазначив, що належним та ефективним способом захисту прав Міноборони та Чорноморської селищної ради у спірних правовідносинах є лише вимога про знесення самовільно збудованої нежитлової будівлі і задоволення цієї вимоги саме по собі остаточно вирішить юридичну долю спірного самочинного будівництва у встановленому законом порядку.

За таких обставин, вимога Міноборони скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ "База-стоянка "Причал" на об`єкт нерухомого майна (будинок рибака) загальною площею 58,7 м2, що розташований за адресою: Одеська область, Одеський район, смт Чорноморське, вул. Рибацька, 1/24, проведену на підставі рішення державного реєстратора Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області № 67901775 від 06.06.2023, на переконання суду, не є належним та ефективним способом захисту порушеного права, а тому суд дійшов висновку про відмову Міноборони у задоволенні позову в цій частині.

З тих самих підстав суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги Чорноморської селищної ради про скасування державної реєстрації права власності ТОВ "База-стоянка "Причал" на об`єкт нерухомого майна (будинок рибака) загальною площею 58,7 м2, що розташований за адресою: Одеська область, Одеський район, смт Чорноморське, вул. Рибацька, 1/24, проведену на підставі рішення державного реєстратора Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області № 67901775 від 06.06.2023.

Не погоджуючись з таким рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовів в повному обсязі.

Доводи Апелянта зводяться до наступного:

- земельну ділянку з кадастровим номером 5122755900:02:003:0074 зареєстровано за Одеською обласною державною адміністрацією, яка своїми розпорядженнями визначила місце облаштування бази для стоянки маломірних суден № 245, що, на думку Відповідача, підтверджує правомірність розташування його об`єктів;

- будинок рибака № 1/24 не є самочинним будівництвом, оскільки будинки рибака споруджувалися у 1984– 1988 роках на підставі наказу № 22 та дозволу № 23/1/110, а правомірність діяльності бази підтверджується документами щодо гідротехнічної споруди, листами КЕВ м. Одеса, актами обстеження, сплатою податків, волонтерською та рятувальною діяльністю; при цьому Відповідач окремо посилається на підписання відповідних актів та висновків голови Чорноморської селищної ради;

- наказ Міністерства юстиції України від 04.02.2022 № 366/5 не підлягає врахуванню з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 16.11.2022 № 9-р(ІІ)/2022 та презумпцію правомірності набуття права власності;

- відповідач вважає, що у даній справі не підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 17.12.2025 у справі №908/2388/21 через відмінність суб`єктного складу, а також у зв`язку з помилковими вимогами Позивачів щодо самочинного будівництва;

- на переконання Апелянта, підлягають застосуванню висновки, викладені у пункті 92 Постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі №200/5836/24, постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, за якими суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

- знесення є крайнім заходом і не може застосовуватися без попереднього дослідження можливості перебудови;

- суд першої інстанції протокольною ухвалою безпідставно залишив без розгляду заяву Відповідача від 26.06.2026 вх. № 22378/26 та додані до неї докази у зв`язку з пропуском строку на їх подання. Апелянт просить суд апеляційної інстанції переглянути протокольно постановлену 30.06.2026 Господарським судом Одеської області в судовому засіданні ухвалу щодо заяви Відповідача вх. № 22378/26 від 26.06.2026 року та додані до неї докази, поновити строк на їх подання, так, як суть і зміст цих заяв, заперечень на вимоги, додатково подані докази мають значення для вирішення даного спору по суті, перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 зазначену апеляційну скаргу було залишено без руху.

06.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" на рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 по справі №916/346/24; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; призначено розгляд справи на №916/346/24 на 28.09.2026 року об 11-30 год.; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/346/24.

13.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/346/24.

14.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Як зазначає у відзиві Позивач, Відповідач не надав до суду підтверджуючих документів на право власності, користування частиною земельної ділянки, права забудови на земельних ділянках за кадастровим номером 5122755900:02:003:0010 та за кадастровим номером 5122755900:02:003:0074. Отже, Відповідач не спростував факту наявності самочинно побудованого об`єкту нерухомого майна (будинок рибака), загальною площею 72 кв.м, та його незаконної реєстрації не земельній ділянці (військового містечка №Чорноморське-3) загальною площею 58 кв.м, яка належить до земель оборони за кадастровим номером 5122755900:02:003:0074.

Позивач зазначає, що об`єкт нерухомого майна (будинок рибака), загальною площею 58 кв.м. є самовільно побудованим на землях оборони, за відсутності правових підстав та дозвільних документів, державну реєстрацію речового права на об`єкт самочинного будівництва здійснено незаконно, а тому вимога про знесення майна, яке Міністерство оборони України вважає самочинним будівництвом, є законною та обґрунтованою.

Рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026, на переконання Позивача, є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, тому воно не підлягає скасуванню, а апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення.

18.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору також вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та просить залишити її без задоволення, а ухвалене судом першої інстанції рішення – без змін.

Чорноморська селищна рада Одеського району Одеської області зазначає, що ТОВ "База -стоянка "Причал" використовувало земельну ділянку комунальної/державної власності без будь-яких правових підстав та спорудило об`єкти нерухомого майна без рішення про присвоєння адрес об`єкту нерухомого майна.

Як зазначає Третя особа із самостійними вимогами, Апелянт вказує на недійсність наказу Міністерства юстиції від 04.02.2022 № 366/5, однак, на даний момент зазначений наказ є чинним та ніким не оскаржений, а тому прийнятий у відповідності до вимог діючого законодавства України.

Також, посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, Третя особа із самостійними вимогами зазначає, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України.

21.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшов відзив на апеляційну скаргу.

На переконання Прокурора, доводи Апелянта є необґрунтованими, не підтверджують жодної з передбачених ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування законного та обґрунтованого судового рішення і зводяться до незгоди Відповідача з установленими судом обставинами та наданою їм правовою оцінкою, а також до повторення позиції, яка вже була предметом дослідження та належної оцінки судом першої інстанції.

Прокурор вважає, що посилання Відповідача на державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за Одеською обласною державною адміністрацією не спростовує встановлених судом обставин щодо правового режиму спірної земельної ділянки. Судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5122755900:02:003:0074 має державну форму власності, цільове призначення 15.01 – для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України, а право постійного користування нею зареєстровано за Одеським КЕУ.

При цьому, твердження Відповідача про відсутність у Міністерства оборони України права на захист земельної ділянки з кадастровим номером 5122755900:02:003:0074 та про нібито погоджене Одеською обласною державною адміністрацією розміщення на ній будинку рибака № 1/24 суперечать установленим судом обставинам щодо правового режиму земельної ділянки та відсутності належних правових підстав для її забудови.

Прокурор зазначає, що Відповідачем не доведено наявності належної правової підстави для будівництва будинку рибака № 1/24 на земельних ділянках державної та комунальної власності. За відсутності документів, що підтверджують законність користування відповідними земельними ділянками для будівництва спірного об`єкта, будинок рибака №1/24 є самочинним будівництвом відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України.

Також, заперечуючи проти доводів Апелянта, Прокурор наголошує, що первинна та повторна державна реєстрація права власності і подальше відчуження будинку рибака № 1/24 не спростовують установлених судом обставин щодо його спорудження на земельних ділянках державної та комунальної власності за відсутності документів, що підтверджують законність користування відповідною землею для будівництва цього об`єкта. Подальші переходи та державна реєстрація права на будинок не усувають його правового режиму як самочинного будівництва.

На переконання Прокурора є безпідставними доводи Відповідача про відсутність підстав для застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 через відмінність суб`єктного складу справи №908/2388/21, оскільки такі доводи є суто формальними та подібності спірних правовідносин не спростовують, а оскільки Відповідач є останнім набувачем прав на будинок рибака № 1/24 та особою, яка на цей час чинить перешкоди у користуванні спірною земельною ділянкою, саме Товариство з обмеженою відповідальністю “База-Стоянка “Причал” є належним Відповідачем за заявленою у даній справі вимогою.

Крім того, Прокурор заперечує щодо доводів про безпідставне залишення без розгляду заяви Відповідача протокольною ухвалою суду, оскільки 12.03.2026 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Після того розгляд справи по суті фактично здійснювався у судових засіданнях 12.05.2026, 28.05.2026 та 16.06.2026. Лише 26.06.2026, тобто більш ніж через три місяці після закриття підготовчого провадження та вже під час розгляду справи по суті, Відповідач подав заяву вх. № 22378/26 з додатковими доказами. Отже, 30.06.2026 судом постановлено протокольну ухвалу про залишення зазначеної заяви та доданих до неї доказів без розгляду у зв`язку з пропуском строку їх подання, що цілком узгоджується із нормами процесуального законодавства.

26.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса надійшли письмові пояснення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2026 оголошено перерву в судовому засіданні по справі №916/346/24 до 05.10.2026 року об 11-30 год.

28.09.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" надійшла заява про часткову відмову від апеляційної скарги, у якій Апелянт просить прийняти часткову відмову ТОВ «База-стоянка «Причал» від апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 у справі № 916/346/24 в частині задоволення вимог Міністерства оборони України щодо земельної ділянки кадастровий номер 5122755900:02:003:0074 (площею 50 кв.м) та закрити апеляційне провадження у справі в цій частині; врахувати факт зобов`язання ТОВ «База-стоянка «Причал» щодо добровільного звільнення земельної ділянки Міністерства оборони України площею 50 кв.м (кадастровий номер 5122755900:02:003:0074) для державних потреб; продовжити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «База стоянка «Причал» на рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 в частині вимог Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області щодо земельної ділянки кадастровий номер 5122755900:02:003:0010 (площею 22 кв.м).

02.10.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області надійшли додаткові пояснення у зв`язку з поданням Апелянтом заяви про часткову відмову від апеляційної скарги.

05.10.2026 у судове засідання з`явились Прокурор та представники Міністерства оборони України, Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал". Представник Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса у судове засідання не з`явився. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса, за наявними у справі матеріалами.

Перш ніж перейти до розгляду справи, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частини друга, п`ята статті 161 Господарського процесуального кодексу України).

В свою чергу, відповідно до статей 258 та 263 Господарського процесуального кодексу України заявами по суті справи на стадії апеляційного провадження є саме апеляційна скарга та відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

В силу частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Оскільки подані Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеса письмові пояснення та додаткові пояснення Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області подані поза межами строку на апеляційне оскарження, встановленого законом, означеними учасниками справи фактично наведено додаткові доводи щодо наявності підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги Відповідача, і заявники при цьому не просили дозволу подати такі пояснення, не заявляли клопотання про поновлення строку на їх подання, а суд поза межами цього строку не визнав їх подання необхідним, колегія суддів залишає без розгляду подані Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеса письмові пояснення від 26.08.2026, а також додаткові пояснення Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області від 02.10.2026 на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що приписи пункту 3 частини першої статті 42 Господарського процесуального кодексу України дійсно наділяють учасників справи правом надавати суду пояснення. Але, подаючи їх, сторони обмежені строками, визначеними процесуальним законом. Тому немає підстав не застосовувати приписи частин першої та другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №917/1338/18.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що всі доводи щодо суті спору представники сторін мали можливість висловити у апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Відтак, подані Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеса письмові пояснення та додаткові пояснення Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області судовою колегією залишаються без розгляду на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 05.10.2026 також розглянуто клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" про часткову відмову від апеляційної скарги, проти якого не заперечували інші учасники справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.264 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги.

Згідно з ч.4 ст.266 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. У разі відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження.

Враховуючи викладене, те, що клопотання про часткову відмову від апеляційної скарги підписано директором Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал", те, що право Апелянта відмовитися від поданої ним апеляційної скарги прямо передбачено процесуальним законом, а також те, що до апеляційної скарги інші особи не приєднувались, колегія суддів вважає за можливе прийняти часткову відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" від апеляційної скарги та закрити апеляційне провадження в частині оскарження рішення щодо задоволення вимог Міністерства оборони України щодо земельної ділянки кадастровий номер 5122755900:02:003:0074 (площею 50 кв.м).

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзиви на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу командувача військами Червонопрапорного Одеського військового №22 від 12.11.1980 "Про ліквідацію Чабанської рибально-туристської бази ВМТ ОдВО і створення спортивної бази округу" будівлі та споруди Чабанської рибально-туристської бази були передані спортивному клубу армії ОдВО - на баланс квартирно-експлуатаційної частини Чабанського району.

Виконавчим комітетом Комінтернівської районної ради народних депутатів Одеської області у 1983 був виданий Державний акт на право постійного користування землею серії Б № 031728 (т.с. 1, а.с. 33-37), відповідно до якого за Чабанською квартирно-експлуатаційною частиною (селище Гвардійське Комінтернівського району Української РСР) була закріплена в безстрокове і безоплатне користування земельна ділянка загальною площею 4382,6 га землі в межах згідно з планом землекористування. Земельна ділянка була надана для будівництва об`єктів. Акт був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 35.

Відповідно до розпорядження заступника Міністра оборони СРСР з будівництва і розквартирування військ від 19.10.1991 №15610300 станом на 15.12.1991 Чабанська квартирно-експлуатаційна частина району була перейменована на Чорноморську квартирно-експлуатаційну частину району.

Згідно з п.п. 1, 3 Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є державною власністю.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 №18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" передбачено Міністерствам, зазначеним у додатку, прийняти до 15.01.1995 до сфери управління відповідне майно з наступним повідомленням органів державної статистики, податкових і фінансових органів.

Відповідно до переліку до зазначеної постанови на Міністерство оборони України покладено управління майном, зокрема, 7 мисливських господарств, 7 будинків рибалки, туристичної бази, 3 магазинів, 3 стрілецькі стендів військово-мисливського товариства Одеського військового округу, Міністерство оборони України було уповноважене прийняти підприємства, організації та об`єкти колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР.

Наказом Начальника квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 12.12.2000 № 86 "Про прийняття на облік майна товариства військових мисливців та рибалок" за Чорноморською квартирно-експлуатаційною частиною району (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси) було закріплено нерухоме майно Чабанського будинку рибалки, яке було прийнято на відповідний картковий облік.

Верховним Судом України у постанові від 18.11.2003 по справі №18/235 зазначено, що з урахуванням постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" і постанови КМУ від 13.01.1995 № 18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" саме на Міністерство оборони України тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, покладено повноваження органу управління спірним майном.

В грудні 2005 року Чорноморська КЕЧ району на підставі Директиви Міноборони України "Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України" №д-3221017 та наказу Начальника Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 17.11.2005 №28 була ліквідована (розформована), код ЄДРПОУ 08187469 анульовано, документи (ліквідаційний акт) здано до Галузевого державного архіву, а її правонаступником визначений Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси (т.с. 1, а.с. 205).

02.06.2006 Управлінням Держземагенства у Комінтернівському р-ні Одеської області була проведена державна реєстрація земельної ділянки площею 9,8685 га (кадастровий номер 5122755900:02:003:0010), що перебуває у власності Чорноморської селищної ради (т.с. 2, а.с. 80-84).

22.09.2006 були встановлені межі земельної ділянки Чорноморської селищної ради з кадастровим номером 5122755900:02:003:0010 (т.с. 2, а.с 88).

18.12.2006 КП "Комінтернівське районе бюро технічної інвентаризації", на замовлення Мисливсько-рибальського підприємства "Сокіл" Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, був виготовлений Технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна Чабанський будинок рибалки за адресою: Одеська обл., Комінтернівський р-н, смт Чорноморське, вул. Рибацька, 1, в якому в експлікації під літ. А-О перелічені об`єкти, що знаходяться на земельній ділянці площею 39864,0 м2 (т.с. 4, зв. стор а.с.9 а.с. 39).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.12.2009 у справі № 30/110-09-3308 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/11358477) було визнано недійсним рішення Чорноморської селищної ради від 18.12.2008 № 436-V "Про прийом до земель запасу Чорноморської селищної ради земельних ділянок державної власності, загальною площею 96,3374 га, що знаходиться на території Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області", зокрема, з підстав того, що спірні земельні ділянки є землями оборони, їх власником є держава, право розпорядження ними належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

20.06.2013 на підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області за № 3624413 від 03.07.2013 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності Чорноморської селищної ради на земельну ділянку площею 9,8685 га (кадастровий номер 5122755900:02:003:0010), розташовану за адресою: Одеська обл., Комінтернівський р-н, Чорноморська селищна рада (т.с. 2, а.с. 89).

29.07.2013 рішенням Господарського суду Одеської області у справі № 916/1341/13 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/32768344), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 27.01.2014, було визнано незаконним та скасовано рішення Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області від 28.12.2011 №194-VI "Про затвердження проєкту землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності на території смт. Чорноморське, с. Гвардійське, Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області" в частині, що стосується віднесення земельної ділянки №188, площею 3,8674 га, вартістю 12393470,04 грн, до земель комунальної власності.

В процесі розгляду справи № 916/1341/13 судами також було встановлено, що відповідно до Наказу Начальника квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 12.12.2000 № 86 "Про прийняття на облік майна товариства військових мисливців та рибалок" за Чорноморською квартирно-експлуатаційною частиною району (правонаступником якої є КЕВ міста Одеси) було закріплено нерухоме майно Чабанського будинку рибалки, яке було прийнято на відповідний картковий облік та станом на 01.01.2013 включена до переліку земельних ділянок, що обліковується за формою 405-А за КЕВ м. Одеси та за даними форми 6-зем, 2-зем Держкомзему України з 01.01.1998 по 01.01.2013 обліковувалася за Чабанською квартирно-експлуатаційною частиною в рядку 76 "Міністерство оборони" на території Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області; на зазначеній земельній ділянці № 188, площею 3,8674 га, знаходяться об`єкти нерухомого майна, які належать Державі, перебувають на обліку КЕВ м. Одеси та в оперативному управлінні Міністерства оборони України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.03.2015 у справі № 6/63-10-1719 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/43162675), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2015, постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2015, було визнано незаконним та скасовано рішення Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області № 87 від 10.11.2005 "Про видачу дозволу на виготовлення технічної документації на будівлі та споруди, які перебувають на балансі мисливсько-рибальського підприємства "Сокіл" і розміщені на території Чабанського будинку рибалки", та визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно Чабанського будинку рибалки (27 об`єктів), розташованого за адресою: Одеська область, Одеський (Лиманський, Комінтернівський) район, смт. Чорноморське, вул. Рибацька, будинок 1. При розгляді справі № 6/63-10-1719 судами було встановлено та зазначено у відповідних судових рішеннях, що відчуження майна Чабанського будинку рибалки було здійснено із порушенням правового режиму майна у Збройних Силах України, управління згідно законодавства закріплене за Міністерством оборони України, та із порушенням компетенції Кабінету Міністрів України, якому належить виключне право прийняття рішення по відчуженню державного (військового) нерухомого майна.

На підставі рішення Господарського суду Одеської області по справі № 6/63-10-1719 від 15.03.2015 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/43162675), залишеного в силі постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.05.2015 та постановою ВГСУ від 05.08.2015, за державою Україна в особі Міністерства оборони України було визнано право власності на нерухоме майно Чабанського будинку рибалки, розташованого за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, смт. Чорноморське, вул. Рибацька, 1, а саме: котедж за генеральним планом № 864, площею 96 м2; котеджі за генеральним планом №№ 865, 866, 867, 868, 869, 870, 871, 872, 873 площею по 12 м2 кожний; котеджі за генеральним планом №№ 874, 875, 876, 877, 878, 879, 880, 881, 882, 883 площею 32 м2 кожний; котедж за генеральним планом № 884 площею 126 м2; котедж за генеральним планом № 887 площею 75 м2; котедж за генеральним планом № 887 площею 72 м2; їдальня за генеральним планом № 888 площею 72 м2; сторожева за генеральним планом № 889 площею 20 м2; туалет за генеральним планом № 890 площею 6 кв. м.; туалети за генеральним планом №№ 891,892 площею по 3 м2 кожен; гараж за генеральним планом № 836 площею 18 м2 та навіс для човнів за генеральним планом № 885 площею 512 м2.

Право власності держави в особі Міністерства оборони України було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

06.02.2017 розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації за № 71/А-2017 КЕВ м. Одеса був наданий дозвіл на проведення інвентаризації земельних ділянок державної власності відповідно до Державного акта на право користування землею серії Б № 031728, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 35 від 1983 року на території Чорноморської селищної ради Лиманського ра-ну Одеської області (за межами населених пунктів) (т.с. 2, а.с132).

24.04.2019 ТОВ "АБТІ" на замовлення Аулової І.М. був виготовлений Технічний паспорт на садовий (дачний) будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 58,7 м2, розташований на земельній ділянці площею 118 м2 (т.с. 1, а.с. 46-49).

Того ж дня ТОВ "АБТІ" був виданий лист за № 3310119, в якому зазначено, що оскільки будинок рибака літ. "А" розташований за адресою: АДРЕСА_1 побудований до 05.08.1992, відповідно до "Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна" не належить до самочинного будівництва та не підлягає вводу в експлуатацію (т.с. 4, а.с 88).

18.12.2019 Наказом Міністерства оборони України № 649 нерухоме майно Чабанського будинку рибалки у військовому містечку № 3 Чорноморське-3, розташоване за адресою: Одеська обл., Лиманський р-н, смт. Чорноморське, вул. Рибальська, 1, що належить державі Україна в особі Міністерства оборони України і яке визначене у додатку до наказу, було закріплене на праві оперативного управління за КЕВ м. Одеси.

У 2019 -2021 роках державними реєстраторами були прийняті рішення, на підставі яких була проведена державна реєстрація права власності фізичних осіб на будинки рибалки, які розташовані на земельній ділянці, що розташована за адресою: Одеська обл., Лиманський р-н, смт Чорноморське, вул. Рибацька, 1, зокрема, 13.05.2019 державним реєстратором КП "Агенція реєстраційних послуг" Мельник Т.І. було прийняте рішення № 46826800, на підставі якого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була проведена реєстрація права власності за Ауловою І.М на будинок рибака, загальною площею 58,7м2 (реєстраційний номер 1827660751227), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

14.06.2021 Чорноморська селищна рада звернулась до Міністерства юстиції України із скаргою № 15855-26-21, в якій оскаржила рішення державних реєстраторів, щодо будинків рибака, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , мотивуючи свою скаргу тим, що земельна ділянка, на якій розташовані будинки рибака знаходиться на території смт Чорноморське та надана у постійне користування МОУ в особі КЕВ м. Одеса, а тому рада вважає, що у державних реєстраторів не було правових підстав проведення оскаржуваних реєстраційних дій.

29.07.2021 наказом МЮУ № 2614/7 (т.с.1. а.с. 233), на підставі Висновку Центральної колегії МЮУ від 16.07.2021 (т.с.1. а.с. 234-238), у задоволені скарги Чорноморської селищної ради було відмовлено оскільки скарга подана особою, яка не підтвердила факт порушення своїх прав у результаті прийняття оскаржуваних рішень, а також у зв`язку з тим, що по частині оскаржуваних рішень закінчився встановлений законом строк подачі заяви.

31.12.2021 МОУ звернулось до Міністерства юстиції України зі скаргою № 407/1958, в якій оскаржило рішення державних реєстраторів, в тому числі, рішення від 13.05.2019 за №46826800, прийняте державним реєстратором КП "Агенція державної реєстрації" Мельник Т.І. про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на будинок рибака, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

04.02.2022 наказом МЮУ за № 366/5 (т.с.1. а.с. 50, 51) на підставі Висновку Центральної колегії МЮУ від 16.07.2021 (т.с.1. а.с. 20-28), скарга МОУ від 31.12.2021 задоволена частково, були скасовані рішення, зокрема, рішення від 13.05.2019 за № 46826800, прийняте державним реєстратором КП "Агенція державної реєстрації" Мельник Т.І. (п.12. наказу).

05.10.2022 ТОВ "Лекстатус груп" на замовлення КЕВ м. Одеса була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель, користувачем якої є КЕВ м. Одеса, для розміщення та постійної діяльності ЗСУ, площею 4,033 га, що розташована за адресою: Одеська обл., Одеський р-н, Чорноморська селищна рада смт Чорноморське (т.с. 2, а.с. 112-155).

28.10.2022 ГУ ДЗК в Одеській області листом за № А-1241/0-1326/356-22 повідомила ОСОБА_1 про те, що наявних у Секторі Книг записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, станом на 31.12.2013 відсутні відомості щодо реєстрації правовстановлюючого документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1800674642022 від 08.12.2022 (т.с.2, а.с 108-111) Відділом №1 Управління надання адміністративних послуг ГУ ДЗК у Житомирській області була проведена державна реєстрація земельної ділянки, зазначеній земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 5122755900:02:003:0074, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 15.01 для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України; форма власності: державна, що перебуває у користуванні КЕВ м. Одеса.

22.12.2022 на підставі рішення державного реєстратора Таїровської селищної ради Одеського р-ну Одеської області № 70940002 від 28.12.2022 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано за Одеським КЕУ право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5122755900:02:003:0074, площею 4,0433 га (т.с. 2, а.с 107).

28.12.2022 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу (надалі договір), посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Денісовою О.А. (зареєстр. у реєстрі за № 814) (т.с. 1, а.с 38, 39), відповідно до умов п. 1 якого ОСОБА_1 передає у власність, а ОСОБА_3 приймає у власність будинок рибака, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , далі нерухоме майно, і сплачує визначену цим договором грошову суму. Нерухоме майно, яке відчужується, загальною площею 58,7 м2, основною площею 18,7 м2 складається в цілому з будинку рибака, позначеного у схематичному плані під літ. "А" та споруда № 1 та розташоване на земельній ділянці, яка знаходиться у фактичному користуванні.

Відповідно до п. 2 Договору нерухоме майно належить продавцю на праві приватної власності, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано КП "Агенція реєстраційних послуг" Одеської обл. 06.05.2019 за № 31513160 та виданий витяг з ДРРП про реєстрацію права власності № 166311497 від 13.05.2019, реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 1827679851227.

У п. 10 Договору зазначено, що нотаріусам доведений сторонам загальний зміст законодавства України, зокрема, ст. 120 Земельного кодексу України, ст.ст. 215-220, 229-236, 377 Цивільного кодексу України.

Того ж дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Денісовою О.А. (індексний номер рішення: 65954855) був внесений запис про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на будинок рибака, загальною площею 58,7 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .

24.05.2023 на підставі Акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ "База-стоянка "Причал", посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Русских С.Б. та зареєстрованого у реєстрі за № 1098,1099 учасник ТОВ "База-стоянка "Причал" ОСОБА_2 передав, а представник ТОВ "База-стоянка "Причал" ОСОБА_4 прийняв об`єкт нерухомого майна, будинок рибака, загальною площею 58,7 м2, за адресою: АДРЕСА_1 ; право власності зареєстровано 28.12.2022, номер запису: 48856511, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1827679851227.

01.06.2023 на підставі рішення державного реєстратора Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області Іванова І.В № 67901775 від 06.06.2023, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис про реєстрацію права власності ТОВ "База-стоянка "Причал" на будинок рибака, загально площею 58,7 м2, за адресою: АДРЕСА_1 (т.с. 1, а.с. 229).

21.07.2023 Чорноморська селищна рада листом за № 03-05/2767 звернулась до МОУ та повідомила про те, що 14.06.2023 керівник ТОВ "База -стоянка "Причал" звернувся до Ради з клопотанням, до якого надав витяг з ДРРП від 06.06.2023 за № 334737819 щодо реєстрації за Товариством права приватної власності на об`єкт житлової нерухомості, розміщений за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому, Рада звернула увагу на те, що даний будинок був побудований самочинно, без згоди власника земельної ділянки та без будь-яких дозвільних документів, що право власності на цей об`єкт нерухомого майна зареєстровано повторно та запропонувала провести невідкладні заходи щодо скасування незаконної реєстрації права власності ТОВ "База-стоянка "Причал" на зазначений об`єкт житлової нерухомості (т.с. 1, а.с 55, 56).

24.11.2023 працівниками Одеського КЕУ при обстежені військового містечка Чорноморське-3 за адресою: було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: Одеська обл., Лиманський р-н, смт Чорноморське, вул. Рибацька, 1/24 був встановлений факт самозахоплення ТОВ "База-стоянка "Причал" земельної ділянки військового містечка, за наслідками якого був складений Акт обстеження земельної ділянки, затверджений 28.11.2023 начальником Одеського КЕУ (т.с. 1, а.с 16).

12.04.2024 Чорноморська селищна рада листом за № 1137/03-06/1520 повідомила Південний територіальний юридичний відділ Міноборони про те, що об`єкт нерухомого майна (будинок рибака), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , розташований частково на земельній ділянці комунальної власності, однак більша частина якого знаходиться на земельній ділянці державної власності (т.с.1, а.с 165) та акцентувала увагу на том, що земельні ділянки, які розташовані за адресою: Одеська обл., Одеський р-н, смт Чорноморське, вул. Рибацька, 1, у тому числі земельна ділянка по вул. Рибацька, 1/24 Радою не передавалися у власність чи в користування фізичним та юридичним особам.

12.07.2024 в/ч НОМЕР_1 був складений Звіт з топографо-геодезичних вишукувань земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 ), з якого вбачається що спірний об`єкт (будинок рибака) більшою частиною знаходиться на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні Одеського КЕУ, а меншою - на земельній ділянці з кадастровим номером 5122755900:02:003:0010 (т.с. 2, а.с.199-204).

Відповідно до Висновку експертів № 24-2923 комісійної судової земельно-технічної експертизи від 01.05.2025, об`єкт нерухомого майна (будинок рибака), загальною площею 58,7 м2, розташований за адресою: Одеська обл., Одеський р-н, смт Чорноморське, вул. Рибацька, будинок 1/24 частково розташовано як в межах земельної ділянки з кадастровим номером 5122755900:02:003:0074, так і в межах земельної ділянки з кадастровим номером 5122755900:02:003:0010; частина спірного об`єкту (будинок рибака) площею 50 м2, знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 5122755900:02:003:0074, що перебуває на праві постійного користування у Одеського КЕУ; частина спірного об`єкту (будинок рибака) площею 22 м2, знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 5122755900:02:003:0010, що знаходиться на території Чорноморської селищної ради (т.с. 3, а.с.1-9).

З урахуванням наведеного, Міноборони та Чорноморська селищна рада вважають, що ТОВ "База-стоянка "Причал" самовільно зайняло та незаконно використовує земельні ділянки, які належить до земель державної власності (земель оборони), управління якими здійснює Міністерство оборони України, яка перебуває на праві постійного користування та обліку в Одеському КЕУ та до земель комунальної власності Чорноморської територіальної громади в особі Чорноморської селищної ради, що порушує права Міноборони та Чорноморської селищної ради і які підлягають захисту у судовому порядку, у зв`язку із чим останні звернулися до Господарського суду з відповідними позовами.

Як зазначалось раніше, рішенням Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 по справі №916/346/24 позов Міністерства оборони України задоволено частково; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" усунути перешкоди Міністерству оборони України у користуванні частиною земельної ділянки площею 50 кв.м., кадастровий номер 5122755900:02:003:0074, на якій розташований об`єкт нерухомого майна (будинок рибака), загальною площею 58,7 кв.м., за адресою: Одеська область, Одеський район, смт. Чорноморське, вул. Рибацька, 1/24, реєстраційний номер нерухомого майна 1827679851227, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал"; в решті позовних вимог Міністерства оборони України відмовлено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" на користь Міністерства оборони України витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн; позов Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області задоволено частково; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" усунути перешкоди Чорноморській селищній раді Одеського району Одеської області у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 5122755900:02:003:0010, на якій розташований частково об`єкт нерухомого майна (будинок рибака), площею 22,0 кв.м., за адресою: Одеська область, Одеський район, смт. Чорноморське, вул. Рибацька, 1/24, реєстраційний номер нерухомого майна 1827679851227, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал"; в решті позовних вимог Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області відмовлено; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" на користь Чорноморській селищній раді Одеського району Одеської області витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

Звертаючись до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, Товариство з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" просило рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовів в повному обсязі.

В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" частково відмовилось від апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 у справі № 916/346/24 в частині оскарження рішення щодо задоволення вимог Міністерства оборони України щодо земельної ділянки кадастровий номер 5122755900:02:003:0074 (площею 50 кв.м). Означену заяву було задоволено протокольною ухвалою від 05.10.2026 у судовому засіданні та закрито апеляційне провадження у справі в цій частині.

З огляду на наведене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" розглядається лише щодо оскарження рішення суду в частині вимог Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області щодо земельної ділянки кадастровий номер 5122755900:02:003:0010 (площею 22 кв.м).

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 16.11.2022 №911/3135/20, від 29.06.2021 у справі №916/964/19). Отже, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Таким чином, під ефективним способом захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний Позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна.

Статтею 319 цього Кодексу визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 Цивільного кодексу України визначено непорушність права власності.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 326 Цивільного кодексу України управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відповідно до ч. 4 ст. 373 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майно.

Особливості права власності на землю врегульовані Земельним кодексом України.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. При цьому права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою в повному обсязі можуть належати лише власникові земельної ділянки.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

За приписами ст. 152 Земельного кодексу України землекористувачі вправі вимагати усунення будь-яких порушень прав на землю, зокрема, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відновлення стану земельної ділянки та відшкодування заподіяних збитків.

Відповідно до приписів ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Цивільне законодавство України визначає, що одним із способів захисту права власності є негаторний позов.

Одними із способів захисту прав та інтересів як визначено у ст. 16 Цивільного кодексу України є припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.07.2018 у справі 653/1096/16-ц, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 по справі 906/554/18).

Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №911/1659/19).

Згідно зі ст. 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, самостійно господарювати на земельній ділянці, на відшкодування збитків, у випадках, передбачених законом, споруджувати виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувача підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. 1 ст. 375 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Статтею 375 Цивільного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Статтею 331 Цивільного кодексу України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї норми право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проекту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 Цивільного кодексу України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.

Відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Виходячи зі змісту частини першої статті 376 Цивільного кодексу України об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже суд зазначає, що наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку.

Мова може йти про самовільне зайняття земельної ділянки, що є правопорушенням відповідно до статті 211 Земельного кодексу України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування.

Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.

Таким чином, якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва.

У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.

У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам.

У статті 90 З Земельного кодексу України наведено детальний перелік прав власників земельних ділянок, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди тощо. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами четвертою - шостою статті 376 Цивільного кодексу України.

Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов`язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право.

Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об`єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб`єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що стаття 376 Цивільного кодексу України розташована у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку), тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на земельну ділянку.

У постанові від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Особливістю об`єктів самочинного будівництва є те, що відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Самочинне будівництво як майно має визначений правилами статті 376 Цивільного кодексу України спеціальний правовий режим, елементом якого є умови та порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а також наслідки відмови у такому визнанні. Цей механізм ґрунтується на судовому порядку вирішення питань, пов`язаних як із рішенням про визнання права власності, так і з наслідками цього рішення та захистом осіб, права яких порушено самочинним будівництвом.

За умови дотримання чіткого алгоритму дій, передбаченого у статті 376 Цивільного кодексу України, претендувати на отримання самочинно збудованого майна у власність може як особа, яка його побудувала, так і власник земельної ділянки, на якій воно споруджено. Такий висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22.

З урахуванням наведеного, самочинне будівництво на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, є порушенням прав власника відповідної земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 виснувала, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84).

Як слідує із змісту частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила самочинне будівництво, не може звертатись за підтвердженням належного їй права власності або вимагати визнання належного їй права в іншому, позасудовому порядку.

Способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України.

Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 сформувала правовий висновок, відповідно до якого самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, потрібно розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст. 376 Цивільного кодексу України).

За частиною 6 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (ч.7 ст. 376 Цивільного кодексу України).

Цивільний кодекс України встановлює умови, за яких самочинно збудований об`єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно: 1) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже самочинно збудоване нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою; 2) на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за нею право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує прав інших осіб.

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Правовідносини, які виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розташоване на території України, та обтяжень таких прав регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до частини першої статті 37 вказаного Закону (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття спірного наказу) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Згідно з частиною другою статті 37 вказаного Закону Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України. Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги: 1) на рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав), дії або бездіяльність державного реєстратора; 2) на дії або бездіяльність суб`єктів державної реєстрації прав.

За змістом частини п`ятої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі. До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку. Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.

За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про: 1) відмову у задоволенні скарги; 2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги; б) скасування рішення про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; в-1) усунення порушень, допущених державним реєстратором, з визначенням строків для виконання наказу; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України; є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ" і "е" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України. (частина шоста статті 37 наведеного Закону).

Відповідно до ч.ч. 9,10 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

У свою чергу, постановою КМУ № 1128 від 25.12.2015 затверджено "Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції" (далі - Порядок № 1128).

Згідно з п. 2. Порядку № 1128 (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття наказу) розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом. Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком. Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін`юстом. Склад колегій затверджується Мін`юстом чи відповідним територіальним органом.

За змістом абз. 1 п. 8. Порядку № 1128 у разі коли під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, Мін`юст чи відповідний територіальний орган здійснює колегіальний розгляд такої скарги на предмет наявності (відсутності) порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту, що оскаржуються.

Під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує: 1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту; 2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах; 3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації; 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню (п. 9. Порядку № 1128).

Відповідно до п.п. 13., 14. Порядку № 1128 за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи: 1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту; 2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов`язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін`юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом. За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, … відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Як встановлено судом раніше, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.с. 1, а.с. 42), державним реєстратором 13.05.2019 було прийнято рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу) індексний номер 46826800 про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості – будинок рибака, загальною площею 58,7 м2 за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1827679851227). Підставою для реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості у Державному реєстрі речових прав державним реєстратором зазначено, зокрема: технічний паспорт (т.с. 1, а.с. 46-49) та довідка № 3310119 (т.с. 4, а.с 88), видані 24.04.2019 ТОВ "АБТІ".

Водночас, як вбачається з наказу МЮУ № 366/5 від 04.02.2022 (т.с.1. а.с. 50, 51), на підставі Висновку Центральної колегії МЮУ від 16.07.2021 (т.с.1. а.с. 20-28), рішення від 13.05.2019 за № 46826800, прийняте державним реєстратором КП "Агенція державної реєстрації" Мельник Т.І. про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості – будинок рибака, загальною площею 58,7 м2 за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1827679851227) було скасовано.

За матеріалами справи, в подальшому, спірний об`єкт нерухомості на підставі низки правочинів, а саме, договору купівлі-продажу від 28.12.2022 та Акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ "База-стоянка "Причал" від 24.05.2023, перейшов у власність ТОВ "База-стоянка "Причал".

При цьому, як вбачається з наявних у матеріалах доказів та не спростовано жодним належним чином Відповідачем, земельна ділянка під будинком рибака за адресою: АДРЕСА_1 у власність/користування ані ОСОБА_5 , ані ОСОБА_6 , ані Відповідачу не передавалась.

З листа Чорноморської селищної ради за № 03-05/2767 від 21.07.2023 (т.с. 1, а.с 55, 56) вбачається, що 14.06.2023 керівник ТОВ "База -стоянка "Причал" Петренко П.І звернувся до Ради з клопотанням щодо оформлення землекористування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому у листі Рада звернула увагу на те, що даний будинок був побудований самочинно, без згоди власника земельної ділянки та без будь-яких дозвільних документів, що право власності на цей об`єкт нерухомого майна зареєстровано повторно.

З огляду на наведене, судова колегія наголошує, що жодних належних доказів оформлення Відповідачем документів на землекористування земельною ділянкою за вище зазначеною адресою матеріали справи не містять.

Крім того, як встановлено судом раніше, розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації за № 71/А-2017 від 06.02.2017 КЕВ м. Одеса був наданий дозвіл на проведення інвентаризації земельних ділянок державної власності відповідно до Державного акта на право користування землею серії Б № 031728, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 35 від 1983 року на території Чорноморської селищної ради Лиманського ра-ну Одеської області (за межами населених пунктів) (т.с. 2, а.с132); Відділом № 1 Управління надання адміністративних послуг ГУ ДЗК у Житомирській області була проведена державна реєстрація земельної ділянки (кадастровий номер 5122755900:02:003:0074), категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 15.01 для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України; форма власності: державна, що перебуває у користуванні КЕВ м. Одеса, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1800674642022 від 08.12.2022 (т.с.2, а.с 108-111); 22.12.2022 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора Таїровської селищної ради Одеського р-ну Одеської області № 70940002 від 28.12.2022 було зареєстровано за Одеським КЕУ право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5122755900:02:003:0074, площею 4,0433 га (т.с. 2, а.с 107).

Суд наголошує, що за відсутності рішення державного органу, уповноваженого розпоряджатися землями державної власності (землями оборони) або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або у користування, юридична або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної власності.

Частиною першою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до пункту а) частини 2 статті 83 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III у комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. У матеріалах справи наявні документи, які підтверджують право власності Чорноморської селищної ради на земельну ділянку з кадастровим номером 5122755900:02:003:0010.

Відповідно до Висновку експертів № 24-2923 комісійної судової земельно-технічної експертизи від 01.05.2025, об`єкт нерухомого майна (будинок рибака), загальною площею 58,7 м2, розташований за адресою: Одеська обл., Одеський р-н, смт Чорноморське, вул. Рибацька, будинок 1/24 частково розташовано як в межах земельної ділянки з кадастровим номером 5122755900:02:003:0074, так і в межах земельної ділянки з кадастровим номером 5122755900:02:003:0010; частина спірного об`єкту (будинок рибака) площею 50 м2, знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 5122755900:02:003:0074, що перебуває на праві постійного користування у Одеського КЕУ; частина спірного об`єкту (будинок рибака) площею 22 м2, знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 5122755900:02:003:0010, що знаходиться на території Чорноморської селищної ради (т.с. 3, а.с.1-9).

Судова колегія відхиляє твердження Апелянта, що будинки рибака за адресою: Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Рибацька були споруджені до 05.08.1992, що будівництво літніх будиночків і господарських будівель (будиночків рибалок, котеджів, їдальні, туалетів, гаражу) на спірній земельній ділянці здійснювалось протягом травня 1984 - травня 1988 року виключно господарським способом із залученням членів колективів Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок за дозволами у встановленому на той час порядку, а тому не є самочинним будівництвом; що відповідно до листа Південного територіального квартирно - експлуатаційного управління МОУ за № 303/22/1/243 від 17.04.2009, спірні землі використовуються за Дозволом на будівництво, встановлення літніх будиночків і господарських будівель квартирно-експлуатаційного Управління міста Одеси від 05.03.1980 за № 23/1/110, яке надало такі дозволи на будівництво згідно Наказу командуючого військами ІНФОРМАЦІЯ_1 за № 22 від 12.02.1980 (мовою оригіналу): "О ликвидации Чабанской рыболовно-туристической базы ВОО ОдВО и создании спортивной базы округа"; наказ командуючого військами ІНФОРМАЦІЯ_1 № 22 від 12.02.1980 та Дозвіл на будівництво, встановлення літніх будиночків і господарських будівель виданий Квартирно-експлуатаційним управління міста Одеси № 23/1/110 від 05.03.1980 є діючими, не скасовані, вимоги до суду про їх недійсність не заявлялися; що відповідно до діючих на той час положень Закону України "Про власність", побудований ОСОБА_5 будинок рибака є об`єктом права приватної власності та з огляду на дію презумпції законності набуття права власності, встановленої статтею 321 Цивільного кодексу України, незаконність набуття ОСОБА_7 права власності повинна була бути встановлена виключно судом, натомість, як зауважує відповідач, такого рішення суду немає, а право власності власників будинків рибака, зокрема ОСОБА_1 , було припинено на підставі наказу МЮУ № 366/5 від 04.02.2022, всупереч рішенню Конституційного Суду України від 16.11.2022 по справі № 3-270/2019(6302/19).

Відповідно до ст. 86 Цивільного кодексу Української РСР "Про власність" (в редакції до 05.08.1992) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними.

Стаття 100 Цивільного кодексу УРСР визначає, що в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 105 Цивільного кодексу УРСР громадянин, який збудував або будує жилий будинок без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо). Господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок.

Згідно з приписами ст. 105-1 Цивільного кодексу УРСР літні садові будиночки, будівництво яких здійснюється без належно погодженого проекту або з відхиленнями від норм, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, чинним на початок будівництва, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, на території якої знаходиться садівницьке (виноградарське) товариство, приводяться у відповідність з зазначеними нормами або зносяться громадянами, що здійснюють таке будівництво, чи за їх рахунок.

Відповідно до ст. 12 Закону Української РСР "Про власність" (в редакції від 07.07.1992) праця громадян є основою створення i примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Стаття 13 наведеного Закону визначає, що об`єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна i робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Наведеними нормами законодавства встановлено, що для будівництва літніх садових будиночків, повинно було здійснюватися відповідно до погодженого проєкту та на підставі дозволу на будівництво.

Судова колегія наголошує, що матеріали справи не містять, а Відповідач у встановленому процесуальним законом порядку не надав суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 була членом колективу Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок, що ОСОБА_1 здійснювалось у травні 1984 – травні 1988 років будівництво будинка рибака; що саме ОСОБА_1 видавався Дозвіл на будівництво, встановлення літніх будиночків і господарських будівель за № 23/1/110 від 05.03.1980.

Крім того, матеріали справи не містять, а Відповідач не надав до матеріалів справи лист Південного територіального квартирно - експлуатаційного управління МОУ за №303/22/1/243 від 17.04.2009, Дозвіл на будівництво, встановлення літніх будиночків і господарських будівель № 23/1/110 від 05.03.1980 виданий КЕУ міста Одеси та Наказу командуючого військами ІНФОРМАЦІЯ_1 за № 22 від 12.02.1980 (мовою оригіналу): "О ликвидации Чабанской рыболовно-туристической базы ВОО ОдВО и создании спортивной базы округа" або належним чином посвідчені копії наведених доказів.

Щодо набуття ОСОБА_1 права власності на будинок рибака, судова колегія зазначає наступне.

Матеріалами справи встановлено, що право власності на будинок рибака загальною площею 58,7 м2 за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 було зареєстровано у ДРРП 13.05.2019 на підставі рішення державного реєстратора № 46826800, а в якості підстав для вчинення державним реєстратором реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості зазначені, зокрема, технічний паспорт та довідка № 3310119, видані 24.04.2019 ТОВ "АБТІ".

Відповідно до частини першої ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на час реєстрації ОСОБА_8 права власності) у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

За приписами частини другої ст. 5 наведеного Закону визначено якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Право власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду, а також їх окремі частини може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності чи інше речове право на земельну ділянку, на якій вони розташовані.

Відповідно до ст. 27 наведеного Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 05.08.1992 та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку передбачені у ст. 31 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на час реєстрації Ауловою І.А. права власності).

У відповідності до частини першої наведеної статті для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05.08.1992 та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються: 1) виписка із по господарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою; 2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об`єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.

При цьому, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що діє з 01.01.2016 передбачає декілька альтернативних механізмів набуття права власності за спрощеною процедурою державної реєстрації таких прав на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05.08.1992, що і знайшло своє відображення в "Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України за №1127 від 25.12.2015 (надалі - Порядок № 1127) і який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Так, відповідно до положень п. 40 Порядку № 1127 (у відповідній редакції) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.

За приписами п. 41 Порядку № 1127) для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

При цьому, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05.08.1992) не подається виходячи з положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Пунктом 42 Порядку № 1127 передбачено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992, подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Як встановлено судовою колегією раніше, право власності на будинок рибака загальною площею 58,7 м2 за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 було зареєстровано у ДРРП 13.05.2019 на підставі рішення державного реєстратора № 46826800, а в якості підстав для вчинення державним реєстратором реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості зазначені, зокрема, технічний паспорт та довідка № 3310119, видані 24.04.2019 ТОВ "АБТІ".

Підставою для реєстрації 13.05.2019 права власності за ОСОБА_1 на будинок рибака загальною площею 58,7 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , державним реєстратором зазначені, зокрема, технічний паспорт та довідка №3310119, видані 24.04.2019 ТОВ "АБТІ".

Позаяк, судова колегія зауважує, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Судова колегія наголошує, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б засвідчували прийняття закінченого будівництвом об`єкту до експлуатації, присвоєння будинку рибака поштової адреси та оформлення у встановленому законом порядку права користування земельною ділянкою, на якій побудований вище зазначений об`єкт нерухомості.

В свою чергу, з технічного паспорту на нежитлову будівлю від 24.04.2019, виготовленого ТОВ "АБТІ", вбачається, що загальна площа будівлі становить 58,7 м2, яка розташована на земельній ділянці у формі різностороннього прямокутника, загальною площею 118 м2.

При цьому, технічний паспорт не є правовстановлюючим документом і не може бути самостійною підставою для державної реєстрації права на об`єкт.

Технічний паспорт є документом, що підтверджує проведення технічної інвентаризації об`єкту, він не підтверджує право власності на зареєстрований об`єкт нерухомості та не дає можливості встановити підстави набуття права власності ОСОБА_1 на вищевказаний об`єкт нерухомості.

Так само у довідці № 3310119 від 24.04.2019 ТОВ "АБТІ" лише зазначає, що об`єкт нерухомості збудований до 05.08.1992, а тому відповідно до "Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна" не належить до самочинного будівництва та не підлягає вводу в експлуатацію, проте матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу того, що спірний об`єкт нерухомості був збудований до вказаної дати, а Відповідач протилежного суду не довів.

Згідно до приписів ст. 12 Земельного кодексу України (в редакції станом на час реєстрації ОСОБА_1 права власності) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону, тощо.

Стаття 13 Земельного кодексу України (у наведеній редакції) до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин відносить, зокрема: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

У частині другій ст. 18 Земельного кодексу України визначено, що категорії земель України мають особливий правовий режим.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.ж ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України).

Приписами ст. 20 Земельного кодексу України встановлено, зокрема, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 1861 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Стаття 77 Земельного кодексу України визначає, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України встановлюються законом.

Частинами першою та другою ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі оборони (ч.2, 4 ст. 84 Земельного кодексу України).

Як зазначено у статті 116 Земельного кодексу України (у зазначеній редакції) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Згідно з ч. 1, 8 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст.125, 126 Земельного кодексу України).

Як встановлено судовою колегією, матеріали справи не містять, а Відповідач у встановленому порядку не надав суду докази наявності у ОСОБА_1 документів, які посвідчують погодження з власниками землі (КМУ та Чорноморською селищною радою) будівництва спірної нежитлової споруди на землях державної власності (землях оборони) та комунальної власності або виникнення у Аулової І.М. права власності чи права користування земельною ділянкою, на якій було здійснено будівництво у порядку, передбаченому земельним законодавством.

Окрім наведеного, суд звертає увагу на те, що наявність прав на землю у Міноборони підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема Актом на право постійного користування землею серії Б № 031728 від 1983 року; Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1800674642022 від 08.12.2022 та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за Одеським КЕУ право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5122755900:02:003:0074, площею 4,0433 га.

При цьому, як встановлено судовою колегією земельна ділянка, площею 9,8685 га (кадастровий номер 5122755900:02:003:0010), перебуває у власності Чорноморської селищної ради (т.с. 2, а.с. 80-84), межі якої були встановлені 22.09.2006, право власності на яку 20.06.2013 було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з вірними висновками суду, що подані ОСОБА_5 , для реєстрації її права власності на будинок рибака документи не відповідають вимогам, передбаченим у п.п. 41, 42 Положення № 1127, а тому державним реєстратором КП "Агенція реєстраційних послуг", за відсутності правовстановлюючих та необхідних документів, було протиправно здійснено реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомості, загальною площею 58,7 м2, за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1827679851227), що підтверджено висновками Центральної колегії МЮУ від 16.07.2021, на підставі яких наказом МЮУ за № 366/5 від 04.02.2022 були скасовані рішення, зокрема, рішення від 13.05.2019 за № 46826800, прийняте державним реєстратором КП "Агенція державної реєстрації" Мельник Т.І. (п.12. наказу) щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірний об`єкт нерухомості.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті.

Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

Враховуючи вищезазначені положення нормативно-правових актів та правові висновки Верховного Суду, беручи до уваги те, що спірний об`єкт нерухомості побудований на землях державної власності (землі оборони) та комунальної власності, за відсутності документа про присвоєння адреси, відсутності документів, що підтверджують законність користування земельною ділянкою, на якій він побудований, судова колегія дійшла висновку, що будинок рибака, загальною площею 58,7 м2 за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом самочинного будівництва, право власності на який у ОСОБА_1 не виникло і, як наслідок, не підлягало державній реєстрації.

Виходячи з вище наведеного, ОСОБА_1 не набула право власності на будинок рибака, загальною площею 58,7 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , а тому всі наступні правочини щодо відчуження будинка рибака не можуть бути підставою виникнення у ОСОБА_2 та ТОВ "База-стоянка "Причал" права власності на цей об`єкт.

Як свідчать матеріали справи, в подальшому ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ "База-стоянка "Причал" укладались правочини, внаслідок чого, станом на час розгляду справи, на земельних ділянках Міноборони та Чорноморської селищної ради за адресою: Одеська обл., Одеський р-н., смт. Чорноморське, вул. Рибацька, 1/24 розміщений об`єкт самочинного будівництва - будинок рибака, право власності на який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Відповідачем.

Наведені вище правочини укладені з метою відчуження об`єкту самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , який в силу вимог ст. 376 Цивільного кодексу України відчужувачам, а згодом Відповідачу не належав, побудований самовільно на земельних ділянках Міноборони та Чорноморської селищної ради, право на яку жоден з власників не мав, наведені правочини спрямовані на використання всупереч закону державного та комунального майна - земельних ділянок, а тому перебування на них нежитлової будівлі будинка-рибака, право власності на яку, на даний час, зареєстровано за відповідачем, та використання земельної ділянки, належній Міноборони та Чорноморській селищній раді, без правових підстав, перешкоджає позивачу та третій особі із самостійними вимогами на предмет спору у реалізації ними свого права власності, а тому порушує умови землекористування, у зв`язку із чим об`єкт самочинного будівництва підлягає знесенню на підставі частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України.

Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судовій практиці Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 20.07.2022 у справі №923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19).

Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" є останніми набувачем прав на об`єкт самочинного будівництва та наразі чинить перешкоди в користуванні та розпорядженні спірної земельною ділянкою, то саме вказане Товариство є належним Відповідачем у цій справі за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до чітких та зрозумілих вимог чинного законодавства обов`язковою умовою використання земельної ділянки під забудову є наявність в особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне її зайняття.

Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.

В своє чергу, при придбанні майна, покупець має проявляти розумну обачливість, що є стандартною діловою практикою. Така розумна обачність включає перевірку, виявлення та докладання інших зусиль для визначення законності / незаконності, можливості / неможливості набуття права власності на відповідне нерухоме майно.

У цьому контексті апеляційний господарський суд зауважує, що Відповідач, перед придбанням цього об`єкту нерухомості, проявивши щонайменшу розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що будівництво цього об`єкта нерухомості відбулось за рахунок здійснення забудови земельної ділянки власності Міністерства оборони України та Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області, не відведеної для цієї мети, а відтак і про можливі негативні наслідки та ризики у разі набуття права власності на таке майно.

Натомість, проігнорувавши вимоги чинного законодавства, отримавши вказане майно, фактично взяв на себе ризики, пов`язані, у тому числі, із можливим знесенням самочинно збудованого об`єкта.

Отже, надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, суд апеляційної інстанції враховує, що поведінка Відповідача не була добросовісною.

У Відповідача не було жодних законних підстав вважати, що реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно без дотримання визначеного ст. 376 Цивільного кодексу України порядку підміняє цей порядок та здатна легітимізувати об`єкт, самочинно збудований на земельній ділянці, що належить Міністерства оборони України та Чорноморській селищній раді Одеського району Одеської області.

У даному випадку взагалі відсутнє втручання у мирне володіння майном Відповідача, оскільки, як було встановлено вище, він не міг набути права власності на об`єкт самовільного будівництва, тому знесення такого об`єкту жодним чином не впливає на його право мирного володіння.

Власник земельної ділянки, звертаючись із позовною заявою про зобов`язання знести самовільно побудовану споруду, переслідує легітимну мету, оскільки дана самовільна споруда була збудована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, що порушує права землевласника.

Даний захід, а саме зобов`язання знести самовільно побудовану споруду, є пропорційним визначеній меті, прямо передбачений ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України.

Окрім того, у суду відсутні підставі вважати, що відповідний захід становитиме для Відповідача надмірний індивідуальний тягар, якщо порівнювати його зі шкодою, яка наноситься власнику земельної ділянки та суспільним інтересам.

Право повернути самовільно зайняту земельну ділянку, з огляду на встановлені у цій справі обставини, гарантоване чинним законодавством України та не порушує критерію пропорційності втручання у мирне володіння майном.

Слід зазначити, що суспільний інтерес у даній справі спрямований на усунення перешкод у користуванні земельними ділянками за кадастровими номерами 5122755900:02:003:0074, 5122755900:02:003:0010 та для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності держави, яка реалізує таке право від імені Українського народу на земельну ділянку оборонного призначення, зокрема, у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням земель оборони шляхом здійснення на них самочинного будівництва й обслуговування дачних будинків та господарських споруд.

У спорах стосовно земель оборони держава, втручаючись у право мирного володіння відповідним майном з боку приватних осіб, беручи до уваги проведення в Україні з 2014 року Антитерористичної операції (АТО) та Операції об`єднаних сил (ООС), наразі – заходів задля відсічі широкомасштабного вторгнення російської федерації на територію України, може захищати загальні інтереси, зокрема, у підтриманні обороноздатності, суверенітету, незалежності, територіальної цілісності, захисту життя і здоров`я людей (ст. 1, 2, 3 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються через повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління землями оборони (Закон України “Про використання земель оборони”).

Зайняття приватними особами таких земельних ділянок усупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров`я людей, які проживають на її території.

З огляду на викладене, в даному конкретному випадку, загальний інтерес всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності держави Україна, захисту життя і здоров`я людей проживаючих на її території, задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права державної власності, захист такого права у цій справі переважає приватний інтерес Відповідача у збереженні права на нерухоме майно.

Крім того, враховуючи приписи ч. 2 ст. 216 Цивільного кодексу України Відповідач не позбавлений можливості заявити позов про відшкодування винною стороною завданих останньому збитків.

Щодо доводів Апелянта про те, що суд першої інстанції протокольною ухвалою безпідставно залишив без розгляду заяву Відповідача від 26.06.2026 вх. №22378/26 та додані до неї докази у зв`язку з пропуском строку на їх подання, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 19.08.2025 у підготовчому засіданні, після обговорення з учасниками справи, судом була постановлена протокольна ухвала про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 10:00 год 02.09.2025.

11.09.2025 у судовому засіданні, у зв`язку із прийняттям ВП ВС до розгляду справу №908/2388/21, яка має суттєве значення для розгляду справи № 916/346/24, судом була постановлена протокольна ухвала про повернення на стадію підготовчого провадження, повідомив часників справи про залишення на розгляді клопотання відповідача (вх. № 27848/25 від 09.09.2025) та після перерви проголосив скорочену ухвалу про зупинення провадження у справі до розгляду ВП ВС справи №908/2388/21 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду. Повний текст ухвали був складений та підписаний того ж дня.

20.02.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області провадження у справі було поновлено, підготовче засідання було призначено на 12:20 год 12.03.2026, про що учасники справи були повідомлені через їх електронні кабінети у ЄСІТС.

12.03.2026 у підготовчому засіданні, після вирішення всіх питань, встановлених ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, судом була постановлена протокольна ухвала про закриття підготовчого провадження у справі та призначення у межах розумних строків, з урахуванням приписів ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, справи до судового розгляду по суті на 14:20 год 16.04.2026.

26.06.2026 вх. №22378/26 Відповідачем подано до суду першої інстанції Заяву (підсумкове обґрунтування заперечень) поміж тексту якої Відповідачем вкладено в текст заяви копії наступних документів: розпорядження Одеської обласної державної адміністрації №1131/А-2019 від 19.09.2019; розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 29.03.2012 №284/Ф-2012 з додатком до нього – місця облаштування пристаней, причалів і пунктів базування маломірних суден та інших плавзасобів в Одеській області; листи КЕВ м. Одеси №23 від 10.07.2020 та №1277 від 01.04.2021; копії платіжних інструкцій та податкових повідомлень; подяка ОСОБА_2 ; лист №45 від 22.11.2016 (іноземною мовою); висновки комісії щодо результатів огляду; акт обстеження бази для стоянки маломірних (малих) суден від 14.02.2018; лист ІНФОРМАЦІЯ_2 №4417/1 від 14.12.2021; лист Державної служби морського та річкового транспорту України (морська адміністрація) від 04.02.2022 №589/402/15-22; довідка №СР-9-105-4-38-20 від 01.07.2020; свідоцтво №045/2020 про реєстрацію бази для стоянки маломірних (малих) суден від 29.07.2020 за яким місцезнаходження бази є Одеська обл., Лиманський р-н, смт.Чорноморське, вул.Рибацька 1.

30.06.2026 в судовому засіданні судом була розглянута заява Відповідача (вх. №22378/26 від 26.06.2026), за наслідками розгляду якої судом постановлена протокольна ухвала про залишення цієї заяви та доданих до неї доказів без розгляду, у зв`язку із пропуском строку на їх подання.

Згідно зі ст. 177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд:

1) оголошує склад суду, а також прізвища секретаря судового засідання, перекладача, спеціаліста, з`ясовує наявність підстав для відводів;

2) з`ясовує, чи бажають сторони укласти мирову угоду, провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації, передати справу на розгляд третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу або звернутися до суду для проведення врегулювання спору за участю судді;

3) у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви;

4) вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше;

5) може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи;

6) з`ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі;

7) з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше;

8) вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста;

9) за клопотанням учасників справи вирішує питання про забезпечення позову, про зустрічне забезпечення;

10) вирішує заяви та клопотання учасників справи;

11) направляє судові доручення;

12) встановлює строки для подання відповіді на відзив та заперечення;

13) встановлює строк для подання пояснень третіми особами та відповіді учасників справи на такі пояснення;

14) встановлює строки та порядок врегулювання спору за участю судді за наявності згоди сторін на його проведення;

15) встановлює порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання;

16) з`ясовує розмір заявлених сторонами судових витрат;

17) вирішує питання про колегіальний розгляд справи;

18) призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті;

19) здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Частиною 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

У главі 3 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України закріплені положення, які встановлюють порядок реалізації принципу "диспозитивності господарського судочинства" у підготовчому засіданні. Він полягає в тому, що кожен учасник справи може довести певні обставини справи, подавши відповідні докази, надавши пояснення чи заперечення саме під час підготовчого провадження. Це зумовить чітко визначене загальне спрямування судового розгляду, окреслить коло питань, що підлягають розв`язанню на стадії судового розгляду та дозволить процесуально зекономити час розгляду справи. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 910/17567/19, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21.

Відповідно до статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданнями розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Тобто, вирішення спору на підставі матеріалів, які зібрані поза межами підготовчого провадження, не відповідає завданням, які визначені процесуальним законом для кожної стадії господарського процесу.

Стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя та завданням господарського судочинства. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд й раніше у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 03.04.2019 № 913/317/18, від 03.10.2019 у справі № 902/271/18.

Відповідно до приписів частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України, заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі таттею 207 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або інший строк, визначений судом.

Судова колегія зауважує, що Відповідач мав достатньо часу для підготовки та подання доказів. Заяв та клопотань про необхідність надання додаткового часу в підготовчому засіданні Відповідачем не заявлялось, будь-яких поважних причин неможливості звернення до суду із заявою на стадії підготовчого провадження Відповідачем не наведено.

З огляду на означене, враховуючи, що Відповідач звернувся із заявою після закриття підготовчого провадження, судом цілком правомірно залишено без розгляду таку заяву, а тому судова колегія не вбачає порушень процесуального законодавства судом першої інстанції та відхиляє доводи Апелянта в цій частині як необґрунтовані.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що доводи Апелянта не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та спростовуються викладеними вище висновками суду, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи Скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на остаточний висновок.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 по справі №916/346/24 в частині, що оскаржувається.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" на рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 по справі №916/346/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" задоволенню не підлягає, судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Апелянта.

Керуючись ст. 129, 264, 266, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Прийняти часткову відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" від апеляційної скарги.

Апеляційне провадження в частині оскарження рішення суду про часткове задоволення вимог Міністерства оборони України про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" (вул. Рибацька, № 1, смт. Чорноморське, Одеський р-н, Одеська обл., 67570, код ЄДРПОУ 41594267) усунути перешкоди Міністерству оборони України (просп. Повітряних Сил, № 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) у користуванні частиною земельної ділянки площею 50 кв.м., кадастровий номер 5122755900:02:003:0074, на якій розташований об`єкт нерухомого майна (будинок рибака), загальною площею 58,7 кв.м., за адресою: Одеська область, Одеський район, смт. Чорноморське, вул. Рибацька, 1/24, реєстраційний номер нерухомого майна 1827679851227, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" – закрити.

В іншій частині апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" на рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 по справі №916/346/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 по справі №916/346/24 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено на підписано 13.10.2026.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Л.В. Лічман

Н.А. Павленко