Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №914/151/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/151/26

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Галушко Н.А.,

секретар судового засідання Бабій М.М.

явка учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Маланій І.Я.,

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Приватні Австрійські Інвестиції” №30/06 від 30.06.2026,

на рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2026, суддя Мазовіта А.Б., м. Львів, повний текст рішення складено 11.06.2026

у справі №914/151/26

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Приватні Австрійські Інвестиції”, м.Львів

до відповідача-1 ОСОБА_1 , м.Львів-Брюховичі,

до відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна група “Софі-Львів”, м.Львів

про визнання недійсним акту приймання-передачі та скасування запису державного реєстратора,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

14.01.2026 товариство з обмеженою відповідальністю «Приватні Австрійські Інвестиції» звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна група «Софі-Львів» про визнання недійсним акту приймання-передачі та скасування запису державного реєстратора речового права.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30.09.2021 між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Приватні Австрійські Інвестиції» було укладено договір найму (оренди) нежитлових приміщень, відповідно до якого позивач отримав у користування будівлю кіноконцертного комплексу та підвал загальною площею 2876,8 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що згодом йому стало відомо про перехід права власності на об`єкт оренди від ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна група Софі-Львів».

На думку позивача, передача спірного нерухомого майна до статутного капіталу новоствореного товариства фактично є способом його відчуження без дотримання переважного права орендаря на придбання такого майна.

Позивач стверджує, що орендодавець не повідомив його про намір відчуження об`єкта оренди та не запропонував реалізувати переважне право на його придбання, чим порушив умови договору оренди та вимоги чинного законодавства. Крім того, позивач не був повідомлений про зміну власника майна та не отримав відомостей про правонаступника орендодавця.

На переконання позивача, вчинені дії були спрямовані на обходження його переважного права на придбання об`єкта оренди та створення умов для подальшого розпорядження майном через відчуження корпоративних прав товариства, а не самого нерухомого майна.

Вважає, що акт приймання-передачі майна за № 3091– 3092 від 25.07.2025 та проведена на його підставі державна реєстрація речового права порушують права та законні інтереси як орендаря.

Позивач посилається на положення частини другої статті 777 Цивільного кодексу України, статей 4, 24, 27, 30, 162– 164 Господарського процесуального кодексу України та пункту 8.4.5 договору оренди, обґрунтовуючи порушення свого переважного права на придбання об`єкта оренди та умов договору неповідомленням про його відчуження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.06.2026 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду обґрунтовано тим, що передача спірного нерухомого майна його власником до статутного капіталу ТОВ «Інвестиційна група Софі-Львів» не є продажем майна, а тому не породжує в позивача як орендаря переважного права на його придбання.

Нормативно-правовим обгрунтуванням рішення суду є ч. 2 ст. 777 ЦК України, за якою таке переважне право виникає саме у разі продажу орендованої речі, що в цьому спорі судом не встановлено.

При цьому судом враховано правові висновки Верховного Суду про те, що переважне право орендаря не поширюється на інші способи переходу права власності, зокрема внесення майна до статутного капіталу юридичної особи.

Отже, сам факт такої передачі майна не порушує переважне прав позивача на придбання майна, регламентоване ст. 777 ЦК України.

Крім того, суд дійшов висновку, що навіть у випадку порушення переважного права позивач обрав неналежний спосіб його захисту. Належним способом захисту у разі продажу орендованого майна є переведення на орендаря прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу, за умови внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Якщо ж таке переведення неможливе, орендар може вимагати відшкодування збитків. Натомість вимоги про скасування акта приймання-передачі та запису про державну реєстрацію права власності не відповідають змісту переважного права орендаря.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

01.07.2026 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Приватні Австрійські Інвестиції» №30/06 від 30.06.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2026 у справі №914/151/26, в якій останнє просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задоволити позов в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки всім обставинам справи та сукупності дій відповідачів, унаслідок чого безпідставно відмовив у задоволенні позову.

Апелянт зазначає, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Приватні Австрійські Інвестиції» був укладений договір оренди нежитлових приміщень строком до 31.08.2031, а тому позивач має статус орендаря спірного об`єкта. При цьому Дякович С.В. 22.07.2025 створила ТОВ «Інвестиційна група Софі-Львів», є його єдиним засновником та кінцевим бенефіціарним власником, а вже 25.07.2025 передала спірне нерухоме майно до статутного капіталу цього товариства. На думку апелянта, така послідовність дій фактично свідчить про відчуження майна новому власнику.

Апеляція ґрунтується також на тому, що відповідачі, на думку скаржника, використали передачу майна до статутного капіталу товариства як спосіб обійти переважне право орендаря на придбання об`єкта. Апелянт посилається на ч. 2 ст. 777 ЦК України, відповідно до якої наймач, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу орендованої речі має переважне право перед іншими особами на її придбання. При цьому умовами договору оренди також передбачався обов`язок орендодавця повідомити орендаря про продаж об`єкта оренди.

Окремо апелянт звертає увагу на те, що ТОВ «Інвестиційна група Софі-Львів» після набуття права власності на об`єкт оренди вимагало збільшення орендної плати до 20 000 доларів США або, у разі відмови, розірвання договору оренди.

Крім того, у провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/443/26 про розірвання цього договору, а ТОВ « Інвестиційна група Софі-Львів» не надало відповіді на звернення позивача щодо надання реквізитів нового орендодавця та адвокатський запит про обставини набуття об`єкта нерухомості й обізнаність товариства про існування договору оренди. На переконання апелянта, зазначені обставини в сукупності з переданням майна до статутного капіталу товариства, свідчать про спрямованість дій відповідачів на припинення орендних правовідносин та створення передумов для обходження переважного права позивача на придбання об`єкта оренди.

Відповідачі своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, не скористалися, відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2026 справу №914/151/26 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Рима Т.Я.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Приватні Австрійські Інвестиції» №30/06 від 30.06.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2026 у справі №914/151/26 залишено без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Приватні Австрійські Інвестиції» №30/06 від 30.06.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2026 у справі №914/151/26.

У зв`язку із перебування у відпустці судді – члена колегії Рима Т.Я. у період з 03.08.2026 по 21.08.2026 за розпорядженням керівника апарату суду №280 від 11.08.2026 було проведено автоматизовану заміну складу суду в справі №914/151/26.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2026 справу №914/151/26 розподілено до розгляду судді-доповідачу Бойко С.М., склад колегії суддів сформований з суддів: Бойко С.М. - головуючий суддя, судді Бонк Т.Б., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.08.2026 розгляд справи №914/151/26 призначено на 14.09.2026.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 розгляд справи №914/151/26 відкладено на 28.09.2026.

У судове засідання 28.09.2026 з`явилися представники позивача та відповідача-2, відповідач-1 в судове засідання не з`явився хоча належним чином був повідомлений про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.

Позивач у судовому засіданні 28.09.2026 підтримав вимоги апеляційної скарги, навів доводи, аналогічні викладеним у ній, просив апеляційну скаргу задоволити, а оскаржуване рішення скасувати.

Відповідач-2 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2026 розгляд справи відкладено на 12.10.2026.

У судове засідання 12.10.2026 з`явився представник відповідача-2. Позивач та відповідач-1 у судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному частиною п`ятою статті 242, статтею 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.

12.10.2026 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.

Заслухавши думку представника відповідача-2, який заперечив проти задоволення зазначеного клопотання, колегія суддів відмовила в його задоволенні та продовжила розгляд справи.

У судовому засіданні 12.10.2026 представник відповідача-2 підтримав свою позицію, викладену в попередньому судовому засіданні.

Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).

Рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2026 у справі №914/151/26 оскаржується позивачем в повному обсязі.

Апеляційний суд, розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу позивача, дійшов висновку про залишення її без задоволення, з таких підстав

Предметом позову є вимоги про визнання недійсним акта приймання-передачі № 3091– 3092 від 25.07.2025 та скасування запису № 60877813 від 25.07.2025 про державну реєстрацію за ТОВ «Інвестиційна група «Софі-Львів» права власності на будівлю кіноконцертного комплексу та підвал загальною площею 2 876,8 кв. м, розташовані за адресою: м. Львів, вул. В. Чорновола, 2.

Підставою позову є передання нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Інвестиційна група «Софі-Львів» без повідомлення позивача про його відчуження та надання можливості реалізувати переважне право на придбання об`єкта оренди.

Як встановлено судами, 30.09.2021 між Дякович Софією Вікторівною (далі – орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Приватні Австрійські Інвестиції» (далі – орендар) укладено договір найму (оренди) нежитлових приміщень (далі – договір), посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Луцевич М.Д. та зареєстрований в реєстрі за №576.

Відповідно до п. 1.1 договору сторони погодили умови, на яких орендодавець зобов`язується передати, а орендар прийняти в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: будівлю кіноконцертного комплексу, що знаходиться за адресою: м. Львів, проспект Чорновола В. (вул. 700-річчя Львова), будинок 2 (надалі – об`єкт оренди).

Вказана будівля складається з кіноконцертного комплексу, позначеного на плані літерами «Б-4» нежитловою площею 2444,2 кв.м. та підвалу, позначеного на плані літерами «Пд» нежитловою площею 432,6 кв.м., загального площею 2 876,8 кв.м.

Будівля належить орендодавцеві на підставі договору дарування будівлі кіноконцертного комплексу, зареєстрованого у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 07 лютого 2008 року згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 07 лютого 2008 року за номером 17650142 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 223501746101 згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 13476741, номер запису про право власності: 3554683).

Згідно з п. 2.1 договору, передача-приймання об`єкта оренди від орендодавця до орендаря здійснюється сторонами в момент підписання договору та акту-приймання передачі, який є невід`ємною частиною договору.

Умовами договору визначено строк договору оренди до 31.08.2031 (п. 3.1 договору).

У відповідності до п. 8.4.5 договору орендодавець зобов`язаний повідомляти орендаря протягом 10 (десяти) календарних днів про зміну своїх поштових та банківських реквізитів, а також про продаж об`єкта оренди з зазначенням повних реквізитів покупця об`єкта оренди як правонаступника орендодавця за цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору об`єкт оренди було передано орендарю за актом приймання-передачі від 01.10.2021.

13.07.2022 між орендодавцем та орендарем укладено договір про внесення змін до договору, відповідно до якого на період дії воєнного стану орендна плата не нараховується та орендар звільняється від її сплати.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22.07.2025 зареєстровано товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна група Софі-Львів», а його засновником та кінцевим бенефіціарним власником є Дякович Софія Вікторівна.

Судами встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Юзвою Н.Б. 25.07.2025 проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт оренди на підставі акта приймання-передачі №3091-3092 від 25.07.2025.

Згідно із зазначеним актом корпоративні права на цей об`єкт набуло товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна група Софі-Львів».

З матеріалів справи вбачається, що позивач посилається на відсутність повідомлення про відчуження об`єкта оренди та ненадання йому можливості реалізувати переважне право на його придбання, а також на невиконання обов`язку щодо повідомлення про зміну власника майна.

До матеріалів справи також долучено адвокатський запит, з яким адвокат Величко О.М., діючи в інтересах позивача, звертався до попереднього та нового власників об`єкта оренди з вимогами про надання інформації щодо його відчуження та підстав набуття права власності на нього.

Таким чином, позивач вважає, що дії щодо оформлення переходу права власності на об`єкт оренди були вчинені з порушенням умов договору та законодавства, а також спрямовані на уникнення реалізації його переважного права як орендаря.

З огляду на викладене, позивач просить суд скасувати акт приймання-передачі №3091– 3092 від 25.07.2025 та запис державного реєстратора про реєстрацію права власності № 60877813 щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна група Софі-Львів».

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України та статтею 5 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) суд здійснює захист прав та інтересів осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, визнання правочину недійсним.

Водночас суд зазначає, що застосування того чи іншого способу захисту залежить від характеру порушеного права чи інтересу та має бути спрямоване на його ефективне поновлення.

Обраний позивачем спосіб захисту повинен відповідати змісту права або інтересу, за захистом якого він звернувся до суду, характеру його порушення, невизнання чи оспорювання, а також наслідкам, спричиненим таким порушенням. Лише за умови відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права та встановлення факту його порушення суд може забезпечити ефективний захист такого права чи інтересу.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Правочин – це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, шляхом волевиявлення сторін на набуття певних цивільних прав та обов`язків.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що акт приймання-передачі майна до статутного капіталу є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється реєстрація переходу права власності на нерухоме майно від засновника до товариства, що є достатнім для підтвердження набуття товариством права власності.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 918/1377/16, від 12 червня 2019 року у справі № 927/352/18 та від 10 вересня 2019 року у справі № 918/370/18.

У відповідності до частини 2 статті 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання, крім випадків, якщо предметом договору найму (оренди) є державне або комунальне майно.

За відсутності визначеної процедури захисту переважного права купівлі у ст. 777 ЦК України за аналогією закону застосовуються правила ст. 362 ЦК України. При цьому подібними за змістом відносинами буде реалізація переважного права, а не спільна часткова власність.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів (частина перша статті 362 ЦК України).

Частиною четвертою статті 362 ЦК України передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що передбачені положеннями статті 362 ЦК України обмеження щодо розпорядження своєю часткою стосуються лише продажу частки співвласником.

Переважне право інших співвласників на придбання частки не існує у випадках її відчуження іншим чином: шляхом укладення договорів міни, дарування, ренти (якщо майно передається безоплатно - стаття 734 ЦК України), довічного утримання, спадкового договору або складання заповіту.

Крім того, інші співвласники позбавлені переважного права на купівлю частки у праві спільної часткової власності у випадку її продажу з публічних торгів.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що переважне право наймача виникає виключно у випадку продажу об`єкта найму, тобто його відчуження на підставі договору купівлі-продажу. Закон не поширює дію такого переважного права на інші способи переходу права власності, зокрема на внесення майна до статутного капіталу юридичної особи.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що за відсутності визначеної процедури захисту переважного права купівлі у ст. 777 ЦК України за аналогією закону застосовуються правила ст. 362 ЦК України. При цьому подібними за змістом відносинами буде реалізація переважного права, а не спільна часткова власність (постанова ОП КЦС ВС від 2 червня 2025 року у справі № 192/553/21).

У судовій практиці усталеним є розуміння переважного права як такого суб`єктивного цивільного права, яке надає його носієві можливість пріоритетно перед іншими особами набути інше або здійснити існуюче суб`єктивне право.

Для захисту переважного права наймача (орендаря), який належним чином виконує свої обов`язки відповідно до умов договору та закону, у разі продажу речі, переданої в найм (оренду), належним способом захисту є переведення на наймача (орендаря) прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу.

Якщо переведення прав є неможливим, наймач має право вимагати відшкодування збитків. Інші способи захисту (визнання права власності, визнання договору недійсним) є неналежними.

Судами встановлено, що спірний об`єкт нерухомого майна був переданий Дякович Софією Вікторівною до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна група Софі-Львів», що підтверджується актом приймання-передачі №3091-3092 від 25.07.2025 та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами вказаного правочину договору купівлі-продажу спірного майна або здійснення його продажу в розумінні статті 655 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 13.05.2022 у справі №520/2224/19-ц дійшов висновку, що положення частини четвертої статті 362 ЦК України регулюють виключно відносини щодо переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним з порушенням переважного права. У випадку ж відчуження частки у спільній частковій власності іншим способом (зокрема шляхом міни, дарування, ренти, довічного утримання, спадкового договору, заповіту або внесення до статутного капіталу) переважне право співвласника на її придбання не виникає, у зв`язку з чим положення цієї статті не підлягають застосуванню.

Таким чином, у наведених правових позиціях Верховного Суду простежується єдиний підхід, відповідно до якого переважне право як виключний спосіб захисту підлягає застосуванню лише у разі відчуження майна шляхом купівлі-продажу.

Отже, сам по собі факт передачі орендованого майна до статутного капіталу товариства не породжує для орендаря переважного права на його придбання та не може свідчити про порушення прав позивача, передбачених статтею 777 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, внесення нерухомого майна до статутного капіталу товариства не є його продажем, а тому переважне право наймача на придбання речі, передбачене частиною другою статті 777 Цивільного кодексу України, не поширюється на такі правовідносини. Отже, саме по собі передання спірного майна до статутного капіталу ТОВ «Інвестиційна група «Софі-Львів» не свідчить про порушення переважного права позивача на придбання об`єкта оренди.

Щодо висновку суду першої інстанції про неналежність обраного позивачем способу захисту апеляційний суд зазначає, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови в позові. За таких обставин суду не потрібно додатково оцінювати ефективність обраного способу захисту.

Отже, визначальним для вирішення цього спору є встановлення наявності або відсутності порушення прав позивача. Оскільки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що передання майна до статутного капіталу товариства не порушує переважного права позивача, передбаченого частиною другою статті 777 ЦК України, оцінка належності обраного ним способу захисту не впливає на правильність вирішення спору по суті. Отже, навіть якщо висновок суду першої інстанції щодо неналежності способу захисту є помилковим, це саме по собі не є підставою для скасування правильного по суті рішення про відмову в позові.

Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються дослідженими матеріалами справи, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, а також правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2026 у справі № 914/151/26 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає встановленим у справі обставинам, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2026 у справі № 914/151/26 підлягає залишенню без змін.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Приватні Австрійські Інвестиції” №30/06 від 30.06.2026 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2026 у справі № 914/151/26 – залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено та підписано 14.10.2026.

Головуючий суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Галушко Н.А.