Додаткове рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №926/2035/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 926/2035/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючий суддя Міліціанов Р.В., судді Ржепецький В.О., Степанюк Н.Л., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Інвест" про ухвалення додаткового рішення у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ІНВЕСТ», м. Чернівці

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО ПЛЮС», с. Чагор, Чернівецького району, Чернівецької області

про: стягнення заборгованості за договором оренди обладнання

ВСТАНОВИВ:

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.09.2026, повний текст якої складено 24.09.2026, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно Плюс» на Рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.07.2026 у справі №926/2035/26 залишено без задоволення; Рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.07.2026 у справі №926/2035/26 залишено без змін; судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги – залишено за апелянтом.

28.09.2026 року, через систему «Електронний суд», представником позивача подано заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій заявлено про стягнення з ТОВ "Техно Плюс" судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, за представництво інтересів клієнта під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою суду від 05.10.2026 прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Інвест" про ухвалення додаткового рішення у справі №926/2035/26 до розгляду без повідомлення учасників справи.

12.10.2026 року представником відповідача подано заперечення на заяву представника позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, у яких наведено клопотання про залишення заяви без розгляду або про відмову у її задоволенні повністю.

1. При винесенні додаткової постанови суд виходить з таких мотивів.

Згідно з ч. 1 ст. 281 ГПК України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч. 1, 4 ст. 129 ГПК України).

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 14 ст. 129 ГПК України).

Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно з статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Водночас, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 24.01.2022 року №911/2737/17 виснував, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, що понесені в межах справи №926/2035/26 на стадії апеляційного перегляду.

Вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за результатом апеляційного розгляду викладено у резолютивній частині відзиву на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 23.09.2026 року представником позивача під звукозапис, на стадії судових дебатів, заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача та подачу доказів після винесення судового рішення.

На підтвердження надання правничої допомоги адвокатом Петренко В.О. надано: рахунок №02/09/26 від 24.09.2026, Акт виконаних робіт (наданих послуг) від 24.09.2026 на суму 10 000,00 грн, платіжна інструкція №950 від 25.09.2026 на суму 10000,00 грн; Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, Ордер №1102343 від 10.09.2026.

Оцінюючи відповідні докази апеляційний суд зазначає, що Акт виконаних робіт (наданих послуг) від 24.09.2026 на суму 10 000,00 грн підписаний лише зі сторони адвоката Петренко В.О. та скріплений відтиском печатки адвоката.

Доводи заперечень відповідача щодо перерахування коштів на користь фізичної особи-підприємця спростовуються змістом платіжної інструкції №950 від 25.09.2026, у якій отримувачем вказано Петренко В.О., без зазначення статусу фізичної особи-підприємця.

Однак, до заяви про ухвалення додаткового рішення від 28.09.2026 року, в якій заявлено про стягнення з ТОВ "Техно Плюс" судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, не долучено договору про надання правової допомоги.

Такий договір відсутній також у матеріалах господарської справи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору

Згідно статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

На підставі ст. 27 Закону, договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правничої допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правничої допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.

До договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правничої допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правничу допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правничої допомоги.

Зміст договору про надання правничої допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Згідно із статтею 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону № 5076-VI);

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пунктах 130-131 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку (Додаткова Постанова КГС ВС від 14 квітня 2026 року у cправі № 910/90/25).

Колегія суддів звертає увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. Наведена правова позиція викладена у постанові ОП КГС у складі ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 та додатковій постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19.

Крім того, саме на заявника, в силу вимог ст. ст. 73-86 ГПК України покладено обов`язок з підтвердження розміру понесених судових витрат належними та допустимими доказами.

Відсутність у матеріалах справи договору про надання правової допомоги, укладеного між адвокатом Петренко В.О. та ТОВ «Техно-інвест» унеможливлює встановлення обставин узгодження сторонами усіх істотних умов такого договору, визначення форми гонорару, його розміру та порядку оплати, виникнення обов`язку зі сплати гонорару, як підстави для покладення на іншу сторону витрат на професійну правничу допомогу.

За відсутності підписаного обома сторонами Акту виконаних робіт (наданих послуг) від 24.09.2026 на суму 10 000,00 грн заявником не надано достатніх доказів на підтвердження обставин узгодження сторонами вартості наданих послуг, їх прийняття ТОВ «Техно-інвест».

Інші докази (ордер та платіжна інструкція) лише фіксують повноваження здійснювати процесуальне представництво та обставини перерахування грошових коштів, однак є недостатніми для покладення витрат на професійну правничу допомогу на відповідача.

Таким чином, долучені заявником докази не доводять наявність достатніх підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача, які понесені за результатами апеляційного провадження.

Підсумовуючи, апеляційний суд відмовляє у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Інвест" про стягнення з ТОВ «Техо Плюс» судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, понесених на стадії апеляційного провадження.

Керуючись ст. ст. 79-86, 123-129, 232-242, 244, 269, 270, 273, 275-277, 281-289 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити повністю у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Інвест" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно Плюс» 10 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених на стадії апеляційного провадження.

2. Копію повного тексту судового рішення (постанови) не пізніше двох днів від дати складення направити учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності – засобами поштового зв`язку.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення (постанови).

Повна постанова складена 14.10.2026.

Головуючий суддя Міліціанов Р.В.

Суддя Ржепецький В.О.

Суддя Степанюк Н.Л.