Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №524/2749/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/2749/24 Номер провадження 22-ц/814/3566/26Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д.Д. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпушина Г.Л.; суддів Обідіної О.І., Панченка О.О., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 08 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерства оборони України, Полтавського обласного ТЦК про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом в якому просила встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 14.08.2002 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтування позову вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання помер чоловік позивача, ОСОБА_4 .. Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на належне йому майно, однак нотаріус зазначив, що вона, ОСОБА_1 , не є спадкоємцем майна померлого ОСОБА_4 , оскільки до актового запису про їх шлюб були внесені відомості про його розірвання за рішенням суду.

Вказувала, що розірвання шлюбу було формальним та після ухвалення судом рішення вони, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 продовжили проживати однією сім`єю, як чоловік та жінка, що підтверджується наданими доказами.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 08 травня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права просить рішення районного суд скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував наявність і доведеність позивачем обставин, які свідчать про існування між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 взаємовідносин, які притаманні саме членам сім`ї - подружжю, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 , яка є донькою померлого ОСОБА_4 , вказувала, що її батько та позивач дійсно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 14.08.2022 року по день його смерті, у зв`язку з чим просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити.

Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі. На момент розгляду справи сторони та інші особи по справі будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з`явилися.

Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із матеріалів справи вбачається, що 01.09.1990 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 /дошлюбне прізвище ОСОБА_5 / було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .

14.08.2002 Відділом реєстрації актів громадянського стану Автозаводського районного управління юстиції м. Кременчука Полтавської області було складено актовий запис № 452 про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ..

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .

Також встановлено, що 02.02.2024 приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Курячий В.М. прийняв постанову про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 , у зв`язку із тим, що вона не є спадкоємцем ОСОБА_4 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 не було доведено належними та допустимими доказами факту її проживання разом із померлим ОСОБА_6 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у заявлений останньою період.

Колегія суддів вважає такий висновок районного суду є вірним з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із статтею 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Нормами Сімейного кодексу України не визначено, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

У Конституції України терміни "сім`я", "члени сім`ї", "родичі", "сімейне життя", "утримання" тощо без визначення змісту вживаються неодноразово. Фундаментальним правовим підґрунтям тлумачення понять "член сім`ї", "член сім`ї" є визнання Конституцією України людини найвищою соціальною цінністю (стаття 3), проголошення України соціальною державою (преамбула, стаття 1), гарантування громадянам права на соціальний захист, на рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму (стаття 46), на соціальний захист громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (стаття 17), закріплення права кожного на житло (стаття 47), на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї (стаття 48), на вільний вибір місця проживання (стаття 33). Важливе значення для розуміння

терміна "член сім`ї" мають конституційні положення про ґрунтування

шлюбу на вільній згоді жінки і чоловіка, про рівні права і обов`язки кожного із подружжя у шлюбі та сім`ї (стаття 51), про рівність дітей у правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза шлюбом (стаття 52), та інші конституційні норми і принципи.

Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Згідно роз`яснень Верховного Суду України у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01 січня 2012 року, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Конституційним Судом України у рішенні від 03 червня 1999 року за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») визначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Справи про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу із загиблим військовослужбовцем підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства незалежно від мети звернення до суду (зокрема, підтвердження соціального статусу для призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця) і наявності в заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень.

На це вказала Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21.

Так, метою встановлення факту спільного проживання позивача з ОСОБА_4 є отримання спадщини, та соціальних виплат, які передбачені членам сім`ї загиблого військовослужбовця.

Відповідно до ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Згідно п. 4 ст. 161 даного Закону, зокрема, до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю, спільний побут, взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

СК України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінці. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які підтверджують наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)».

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17.).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 березня 2023 року у справі № 372/3321/19 (провадження № 61-10538св22) належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Висновки суду першої інстанції щодо оцінки наданих позивачем доказів, який вказав на що вони не підтверджують в достатній мірі факт проживання позивачки однією сім`єю з ОСОБА_4 , ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності взаємних прав та обов`язків, що притаманні подружжю.

Крім того, історія карткового рахунку щодо перерахування коштів їх доньці без доведення факту ведення спільного господарства не можуть свідчити про те, що між цими особами склались та мали місце протягом вказаного періоду усталені подружні відносини.

Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що інші докази надані позивачем, не місять відомості щодо обставин спільного проживання сторін однією сім`єю та ведення ними спільного господарства.

Суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, позивачка не довела належними, допустимими та достатніми доказами факт її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_4 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, у зазначений у позові період часу.

Доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Отже, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 08 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 07 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя : ___________________________ Г.Л. Карпушин

Судді: ___________________ О.І. Обідіна __________________ О.О. Панченко