Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №527/1144/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 527/1144/25 Номер провадження 22-ц/814/2306/26Головуючий у 1-й інстанції Свістєльнік Ю. М. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Панченка О.О.,

Суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.

при секретарі Чемерис А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Давиденко Катерини Сергіївни

на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 02 лютого 2026 року ухвалене у складі головуючого судді Свістєльнік Ю.М., повний текст рішення складено - дати не вказано, та на додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2026 року, повний текст рішення складено - дати не вказано,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ,-

В С Т А Н О В И В :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог

У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Глобинського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики.

В обгрунтування позову зазначав, що на початку серпня 2011 року між позивачем та відповідачем було досягнуто домовленості про те, що відповідач отримає в борг від позивача кошти у сумі 30 000 грн. з урахуванням інфляції під 20% річних.

ОСОБА_2 11.08.2011року передав ОСОБА_1 кошти у сумі 10 000 грн., 01.09.2011 року кошти у сумі 5000 грн., 23.09.2011 року кошти у сумі 5000 грн. та 17.10.2011 року кошти у сумі 10000 грн. Про отримання вказаних коштів відповідач склав власноруч написані ним розписки без визначення конкретної дати їх повернення. З метою повернення своїх коштів, відсотків за їх користування та інфляційних витрат позивач у січні 2024 року звернувся до відповідача в усному порядку, який запевнив, що розрахується з ним до липня 2024 року. У зв`язку з тим, що він борг не повернув, позивач 08.08.2024 року скерував відповідачеві письмові вимоги про повернення коштів за договорами позики упродовж 30 днів з дня отримання вимог. Однак відповідач свої зобов`язання не виконав та заперечував факт отримання коштів.

Після вимоги повернути кошти відповідач відчужив все своє нерухоме майно, що змусило позивача звертатися до суду з позовом.

На підставі викладеного представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість в сумі 199989,28 грн., що складається з основної суми боргу – 30000 грн., індексу інфляції – 88586, 56 грн., 20% річних – 81402,72 грн., а також вирішити питання судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 02 лютого 2026 року позов ОСОБА_2 , поданого представником – адвокатом Левицьким Вячеславом Ігоровичем до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп: НОМЕР_2 , борг у сумі 111402,72 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1223,12 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2026 року заяву адвоката Левицького Вячеслава Ігоровича подану в інтересах ОСОБА_2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8912 грн.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 – адвокат Давиденко К.С. подала до Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 02 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики – скасувати.

Ухвалити постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у справі № 527/1144/25 про стягнення заборгованості за договором позики – відмовити в повному обсязі.

Додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2026 року в частині задоволення заяви адвоката Левицького Вячеслава Ігоровича, подану в інтересах ОСОБА_2 , про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000,00 грн.

09.06.2026 року ОСОБА_2 надав Полтавському апеляційному суду відзив на апеляційну скргу в якому просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.

Встановлені обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 11.08.2011 року, 01.09.2011 року, 23.09.2011 року та 17.10.2011 року між позивачем та відповідачем укладено договори позики, у відповідності до яких ОСОБА_1 взяв у борг у ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 10000 грн., 5000 грн., 5000 грн. та 10000 грн. відповідно. Укладення договорів позики підтверджується розписками від 11.08.2011 року, 01.09.2011 року, 23.09.2011 року та 17.10.2011 року (т.1 а.с.10-13).

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що факт щодо доведеності заборгованості за договорами позики між сторонами доведений. Після укладення договору позивач всі свої зобов`язання виконав, а відповідач взяті зобов`язання не виконав, а тому сума позики ним не повернута, проте відповідно до до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Апеляційний суд із таким висновком суду першої інстанції погоджується з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені грошовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.12.2018 у справі №319/1669/16, від 08.07.2019 у справі №524/4946/16, від 12.09.2019 у справі №604/1038/16 та від 23.04.2020 у справі №501/1773/16-ц.

Згідно зі статтею 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

З огляду на викладене, установивши, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов`язання перед позикодавцем, а кошти, отримані у позику, не повернуті, апеляційний суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, розмір якої не спростований відповідачем.

Згідно вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у справі №129/1033/13-ц від 18.03.2020, принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Відповідно, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

За змістом частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із позицію Верховного Суду, сформованою у справі №499/895/19 від 12.10.2023, інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких суд дійшов шляхом повного та всебічного з`ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішень місцевого суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішень суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Давиденко Катерини Сергіївни залишити без задоволення.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 02 лютого 2026 року та додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.

Головуючий О.О. Панченко

Судді Т.В. Одринська

В.П. Пікуль