Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №296/11656/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 296/11656/25 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О. С.

Категорія 7 Доповідач Миколайчук П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Миколайчука П.В.,

суддів Шалоти К.В., Панкеєвої В.А.,

при секретарі судового засідання Нестерчук М.Д.,

за участю представника позивача Рябчун О.Д.,

представника відповідача Козуба О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження

апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Рябчун Олеся Дмитрівна,

на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 18 травня 2026 року та додаткове рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 22 липня 2026 року, ухвалені під головуванням судді Рожкової О.С.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Житомирської міської ради, який діє в інтересах ОСОБА_4 , про припинення права власності на частку в спільному майні та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

14 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла представник - адвокат Рябчун О.Д., звернулася до Корольовського районного суду міста Житомира з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Житомирської міської ради, який діє в інтересах ОСОБА_4 . Позивач просила припинити право власності кожного з відповідачів на 1/10 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з виплатою кожному компенсації в розмірі 243 770,00 грн та визнати за нею право власності на ці частки; припинити право власності кожного з відповідачів на 1/10 частку легкового автомобіля Linkoln MKZ, 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з виплатою кожному компенсації в розмірі 64 270,00 грн та визнати за нею право власності на ці частки; стягнути з відповідачів судові витрати в сумі 37 160,80 грн.

Позов обґрунтовано тим, що квартира та автомобіль належали на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідачі набули право власності на частки у спірному майні в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 , частки співвласників становлять: ОСОБА_1 - 7/10, ОСОБА_2 - 1/10, ОСОБА_3 - 1/10, ОСОБА_4 - 1/10.

Позивач посилалася на те, що частки відповідачів є незначними, виділ їх у натурі згідно з висновком судового експерта від 21 серпня 2025 року № С2197/08-2025 є неможливим, сторони не можуть проживати в одній квартирі, а відповідачі у спірній квартирі ніколи і не проживали, не сплачували комунальні послуги та не несли витрат на її утримання, тому припинення їхнього права на частки у спадковому майні не завдасть істотної шкоди їхнім інтересам.

Короткий зміст оскаржених судових рішень суду першої інстанції

18 травня 2026 року Корольовський районний суд міста Житомира ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково, припинив право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на належні кожному з них 1/10 частки легкового автомобіля Linkoln MKZ, 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнав право власності на ці частки за ОСОБА_1 та стягнув з ОСОБА_1 на користь кожного з відповідачів вартість 1/10 частки автомобіля в розмірі 64 270 грн за рахунок коштів, внесених на депозитний рахунок, у задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Також стягнув з кожного з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору по 1 285,40 грн та витрати за проведення оцінки вартості автомобіля по 3 667 грн, повернув ОСОБА_1 487 540 грн, внесених на депозитний рахунок.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо квартири, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, крім спірних часток квартири, отриманих у порядку спадкування після смерті батька, іншого житла на праві власності не мають; реєстрація їхнього місця проживання за іншою адресою сама по собі не свідчить про відсутність істотної шкоди їхнім інтересам; компенсація в розмірі по 243 770,00 грн є незначною і не може бути використана відповідачами для вирішення житлового питання; позивач не довела неможливості спільного володіння та користування квартирою; відповідачі згоди на отримання компенсації не надавали; присудження компенсації не може відбуватися, якщо це призведе до позбавлення співвласника єдиного житла; частки відповідачів у сукупності (15,59 кв. м) не є незначними з урахуванням норми житлової площі, визначеної статтею 47 Житлового кодексу Української РСР. Суд дійшов висновку, що позивач не довела наявності обставин, за яких можливе примусове припинення права відповідачів на частку відповідно до статті 365 Цивільного кодексу України, а також виправданості такого втручання у право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

22 липня 2026 року Корольовський районний суд міста Житомира ухвалив додаткове рішення, яким заяву представника позивача задовольнив частково та стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу по 4 174 грн з кожного; заяву представника відповідачів задовольнив частково та стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 034,70 грн; у задоволенні решти вимог заяв відмовив.

Додаткове рішення мотивоване тим, що позов ОСОБА_1 задоволено на 20,87% (128 540 грн від ціни позову 616 080 грн), тому витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених та відхилених позовних вимог відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України. Оскільки позивач заявила витрати на правничу допомогу в розмірі 40 000 грн, то пропорційна частка для стягнення з відповідачів становить 8 348 грн. В свою чергу, щодо витрат відповідачів, то належні докази понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 19 000 грн надав лише відповідач ОСОБА_2 , пропорційна частка яких до стягнення з позивача становить 15 034,70 грн. Щодо витрат на правничу допомогу відповідача ОСОБА_3 , то суд вважав не підтвердженими належними доказами факт понесення нею такого виду витрат.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційних скарг

Представник позивачки ОСОБА_1 не погодилася з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо квартири та подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в припиненні права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на належні кожному з них 1/10 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та ухвалити в цій частині нове рішення, яким припинити право власності кожного з відповідачів на 1/10 частку квартири з виплатою компенсації в розмірі по 243 770,00 грн та визнати за ОСОБА_1 право власності на ці частки; стягнути з відповідачів понесені судові витрати та витрати на правничу допомогу.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Апелянт зазначає, що суд не надав оцінки тому, що відповідачі ніколи не проживали у спірній квартирі та не користувалися нею, до відкриття спадщини мали інше постійне місце проживання, ОСОБА_2 тривалий час не проживає в Україні, а ОСОБА_3 заміжня і проживає з чоловіком за іншою адресою.

Вказує, що суд штучно об`єднав частки відповідачів (2/10, або 15,59 кв. м), хоча стаття 365 ЦК України вимагає оцінювати частку кожного співвласника окремо. Також суд застосував статтю 47 ЖК Української РСР, яка регулює публічні відносини щодо обліку громадян і не підлягала застосуванню.

Стверджує, що висновок суду про відсутність доказів неможливості спільного володіння та користування квартирою не відповідає обставинам справи, оскільки суд не врахував висновок експерта від 21 серпня 2025 року № С2197/08-2025 про неможливість виділу часток відповідачів у натурі, а також те, що сторони не є членами однієї сім`ї, ніколи не проживали разом і не мають такого бажання.

Зазначає, що посилання суду на відсутність згоди відповідачів на отримання компенсації та на неприпустимість звернення стягнення на єдине житло стосуються статті 364 ЦК України, яка до спірних правовідносин не застосовується.

Також 19 серпня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції.

У цій апеляційній скарзі просить об`єднати її розгляд з розглядом апеляційної скарги на рішення суду від 18 травня 2026 року, скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідачів на її користь витрати на правничу допомогу в повному обсязі в розмірі 40 000,00 грн з урахуванням результатів апеляційного перегляду основного рішення, а в задоволенні заяви представника відповідачів про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що визначена судом першої інстанції пропорція розподілу судових витрат залежить від результату апеляційного перегляду рішення від 18 травня 2026 року, яке не набрало законної сили, тому у разі збільшення обсягу задоволених позовних вимог визначений судом розподіл витрат утратить актуальність.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

18 серпня 2026 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Козуб Олександр Миколайович подав відзив на апеляційну скаргу на рішення суду від 18 травня 2026 року, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Зазначив, що частки у спірній квартирі та автомобілі є єдиним спадковим майном, отриманим відповідачами після смерті батька. Відповідачі зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 , яка належить їхнім бабусі та дідусю, але фактично там не проживають, іншої нерухомості не мають. Вказує, що вони бажають користуватися спірною квартирою та сплачувати комунальні платежі, однак у такому чинить перешкоди позивачка, яка при цьому є одноосібним власником двох житлових будинків і автомобіля, у спірній квартирі також не проживає.

Вказав, що відповідачі є рідними братом і сестрою, виступають на одному боці правовідносин, тому суд обґрунтовано розглянув їхні частки в сукупності. Висновок експерта № С2197/08-2025 стосується виключно неможливості виділу частки в натурі і не доводить неможливості спільного володіння та користування квартирою; небажання позивача надати відповідачам доступ до квартири не тотожне неможливості спільного користування. Зазначає, що позбавлення відповідачів єдиного житла без реальної можливості придбати інше порушує статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого протоколу до неї.

Рух справи в суді апеляційної інстанції та позиції учасників в судовому засіданні

Ухвалами від 05.08.2026 року Житомирський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 18 травня 2026 року та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Ухвалою від 24.08.2026 Житомирський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 22 липня 2026 року та призначив апеляційні скарги для спільного розгляду.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_6 вимоги апеляційної скарги підтримала з наведених у скаргах підстав, зробила заяву щодо подальшого надання доказів в частині витрат на правничу допомогу позивачки на стадії апеляційного розгляду.

В судовому засіданні представник відповідачів заперечив щодо доводів апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, повідомлені належним чином, тому суд розглядає справу без їх участі на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

ОСОБА_1 є власником 7/10 частин трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 77,95 кв. м, житловою площею 46,3 кв. м, на підставі свідоцтва про право власності від 26 листопада 2024 року № 3878 та свідоцтва про право на спадщину від 26 листопада 2024 року № 3880, виданих приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Силіною Н.В.

Право власності на 1/10 частку вказаної квартири зареєстровано за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - за кожним - на підставі свідоцтв про право на спадщину від 26 листопада 2024 року № 3881, від 07 липня 2025 року № 1532 та від 07 липня 2025 року № 1529 відповідно.

Співвласниками легкового автомобіля Linkoln MKZ, 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 (7/10) та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (по 1/10).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 21 серпня 2025 року № С2197/08-2025 ринкова вартість квартири становить 2 437 700,00 грн, вартість 1/10 частки - 243 770,00 грн. Виділ 1/10 частки ОСОБА_2 та 1/10 частки ОСОБА_3 у квартирі є неможливим, оскільки не виконуються вимоги пунктів 5.19–5.21 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення».

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 грудня 2025 року у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебуває лише по 1/10 частки спірної квартири. Відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 червня 2025 року № 429688300 ОСОБА_1 на праві одноосібної власності належать, зокрема, житловий будинок загальною площею 123,70 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 , та житловий будинок загальною площею 49,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_5 , а також земельні ділянки. ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 . Їй також належить транспортний засіб Ford Ecosport, 2019 року випуску.

ОСОБА_1 внесла на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області грошові кошти в сумі 616 080,00 грн.

Оцінка аргументів, викладених в апеляційній скарзі, застосовані норми права та мотиву суду

Апеляційний суд заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг та вважає, що апеляційні скарги потрібно залишити без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Позивач оскаржила рішення суду першої інстанції лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про припинення права власності відповідачів на частки квартири та визнання за нею права власності на ці частки, а також оскаржено додаткове рішення. В частині вирішення позовних вимог щодо автомобіля рішення суду не оскаржено, тому в цій частині апеляційний суд його не переглядає.

За частиною першою, другою, п`ятою статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд уважає, що рішення суду першої інстанції в оскарженій частині та додаткове рішення зазначеним вимогам відповідають.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбачено частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У частині першій статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до частини першої, другої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, що визначено частиною першою статті 321 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 виснувала, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду можливе за наявності хоча б однієї з обставин, визначених пунктами 1–3 частини першої статті 365 Цивільного кодексу України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Правило пункту 4 частини першої цієї статті встановлює неприпустимість припинення права на частку, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц). Такі обставини суд має оцінювати з дотриманням справедливого балансу між інтересами співвласника, який ініціює припинення, та інтересами співвласника, право якого припиняється, з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції встановив, що спірні частки квартири є єдиним нерухомим майном і єдиним житлом, яке належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві власності, а квартира, в якій зареєстроване їх місце проживання, належить іншим особам. Відповідачі заперечували проти позову, згоди на отримання компенсації не надавали, заявили про намір користуватися спірною квартирою та нести витрати на її утримання.

Водночас позивачка, якій належить 7/10 частин спірної квартири, є одноосібним власником двох інших житлових будинків та зареєстрована в одному з них. Позивач не довела, що спірна квартира необхідна їй для задоволення власних житлових потреб і що збереження за відповідачами їхніх часток реально перешкоджає реалізації її права власності щодо спірного майна.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що компенсація вартості частки в розмірі 243 770,00 грн для кожного з відповідачів не забезпечує реальної можливості набути інше житло, а її присудження всупереч волі відповідачів призведе до позбавлення їх єдиного житла, яке вони мають у власнсоті.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем неможливості спільного володіння та користування квартирою, оскільки на даний час спорів щодо визначення місця проживання між співвласниками не ініціювалось та враховуючи відносно короткий час, протягом якого спірне майно перейшло у власність сторонам.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі ніколи не проживали у спірній квартирі, так як ОСОБА_2 тривалий час не проживає в Україні, а ОСОБА_3 проживає з чоловіком, не спростовують висновку суду першої інстанції, оскільки місц прожвиання жодним чином не нівелює права співвласника майна та не спростовує наявність у нього інтересу до свого майна. Тому сам по собі факт непроживання відповідачів у спірній квартирі не свідчить про відсутність істотної шкоди від припинення їхнього права власності.

Посилання позивача на те, що відповідачі не сплачували комунальні послуги та не несли витрат на утримання квартири, також не є підставою для примусового припинення їхнього права на частку, оскільки питання участі співвласників у витратах на утримання спільного майна може бути вирішено в інший спосіб, а крім того, відсутні докази звернення позивача з відповідними вимогами чи пропозиціями до відповідачів.

Доводи апеляційної скарги про неправомірне об`єднання судом часток відповідачів при оцінці їх незначності колегія суддів відхиляє. Так, відповідачі є рідними братом і сестрою, набули частки в порядку спадкування після смерті одного спадкодавця, виступають на одному боці спору, мають спільний інтерес щодо користування квартирою, належну раніше їх батьку та спільно заперечують проти позову. Оцінка судом сукупної площі, що припадає на частки відповідачів в контексті норм, визначених ст. 47 ЖК Української РСР, була здійснена як критерій оцінки значності частки в житловому приміщенні, тому доводи апелянта про безпідставне застосування статті 47 ЖК Української РСР є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про неврахування висновку експерта від 21 серпня 2025 року № С2197/08-2025 є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції дослідив цей висновок і навів його зміст у рішенні, висновок експерта підтверджує саме технічну неможливість виділу часток відповідачів у натурі, однак не підтверджує неможливості спільного володіння і користування квартирою як житлом.

Інших доказів неможливості спільного користування квартирою позивач не надала, а сама у спірній квартирі не проживає, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у матеріалах справи доказів неможливості спільного володіння та користування квартирою.

Доводи апеляційної скарги про незастосовність до спірних правовідносин положень статті 364 ЦК України щодо згоди співвласника на отримання компенсації не впливають на законність і обгрунтованість судового рішення, оскільки суд при ухваленні такого керувався також і положеннями ст. 365 ЦК України, і врахування судом відсутності згоди співвласників на отримання компенсації своєї частки не суперечить вимогам застосованої ст. 365 ЦК України.

Висновок суду першої інстанції про неприпустимість присудження компенсації, якщо це призведе до позбавлення співвласника єдиного житла, ґрунтується на засадах справедливості, добросовісності та розумності та на необхідності забезпечення балансу інтересів співвласників, які однаково застосовуються до механізмів, визначених статтями 364 і 365 ЦК України. Те, що позивач сама внесла вартість часток на депозитний рахунок, не змінює наслідку позову для відповідачів, які в разі задоволення позову втрачають право власності на частку в єдиному житлі.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно врахував висновки Верховного Суду у справах № 463/4859/21, № 509/4496/23 та № 466/2128/23, не спростовують правильності оскарженого рішення, яке ухвалене з дотриманням вимог статті 365 ЦК України та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17.

Посилання апелянта на те, що відповідачі не заперечували визначеної експертом ринкової вартості квартири не впливає на результат вирішення спору, оскільки розмір компенсації не є предметом спору, а відмова в позові ґрунтується на інших підставах.

Інші доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою доказів.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не довела наявності передбачених статтею 365 Цивільного кодексу України обставин, за яких можливе примусове припинення права відповідачів на належні їм частки квартири, а таке припинення завдасть істотної шкоди їхнім інтересам та не відповідатиме вимозі пропорційності втручання у право власності, що випливає зі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, суд першої інстанції навів мотиви відмови в задоволенні позовних вимог щодо квартири, оцінив основні доводи сторін та зазначив норми права, які застосував. Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення відповідно до частини третьої статті 376 ЦПК України, апеляційний суд не встановив.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд першої інстанції правильно визначив, що з ціни позову 616 080 грн позовні вимоги задоволено на суму 128 540 грн, тобто на 20,87%, а в задоволенні 79,13% позовних вимог відмовлено. Виходячи з цієї пропорції, суд обґрунтовано стягнув на користь позивача з кожного з відповідачів по 4 174 грн витрат на професійну правничу допомогу, а на користь відповідача ОСОБА_2 з позивача - 15 034,70 грн таких витрат, понесення яких підтверджено належними доказами. При цьому висновки суду про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, понесену відповідачкою ОСОБА_3 не оспорються в апеляційній скарзі.

Оскільки апеляційний суд залишає рішення суду першої інстанції від 18 травня 2026 року без змін, пропорція задоволених позовних вимог, на підставі якої суд першої інстанції розподілив витрати на професійну правничу допомогу, не змінюється.

Інших доводів щодо розміру, обґрунтованості чи доведеності витрат на професійну правничу допомогу, які стягнуто з позивача на користь ОСОБА_2 або присуджено на її користь, апеляційна скарга не містить, тому підстав для скасування додаткового рішення та стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі в розмірі 40 000,00 грн апеляційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 374 Цивільного процесуального кодексу України визначені повноваження апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 375 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційних скарг зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, які є наслідком повного та всебічного встановлення обставин справи, правильного тлумачення та застосування норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, апеляційний суд уважає, що апеляційні скарги потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскарженій частині та додаткове рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції в оскарженій частині та додаткове рішення апеляційний суд залишає без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат не вбачається.

Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381–384 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Рябчун Олеся Дмитрівна - відмовити.

Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 18 травня 2026 року в оскарженій частині та додаткове рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 22 липня 2026 року у справі № 296/11656/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12.10.2026 року.

Судді

П.В. Миколайчук К.В. Шалота В.А. Панкеєва