Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №761/45423/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 761/45423/25

Провадження № 2/760/12655/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі: головуючої судді Сердюк Н.В., за участю секретаря судового засідання Гержової С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в присутності представника позивача адвоката Олекси Л.А., представника третіх осіб ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - адвоката Григоренка А.О., представника Державної іпотечної установи Гоцюк Н.О. цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», від імені якого діє Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державна іпотечна установа, про визнання відсутнім права іпотеки, скасування записів про обтяження та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції учасників.

1.1. Позиція позивача.

ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - адвокат Олекса Людмила Анатоліївна, звернувся до суду з позовом, посилаючись на необхідність захисту свого майнового інтересу як стягувача за судовим рішенням про стягнення коштів на його користь, що набрало законної сили. На обґрунтування позовних вимог він зазначив, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. перебувають виконавчі листи, видані Солом`янським районним судом міста Києва у справі № 760/18412/24, про стягнення грошових коштів із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 . Саме в межах виконання цих документів, за доводами позивача, постало питання про майно, за рахунок якого може бути виконано рішення.

За наведеними позивачем відомостями, під час перевірки майнового стану боржників було виявлено, що ОСОБА_2 належить двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 65,60 кв. м, житловою площею 35,30 кв. м. Позивач вважав, що належність цієї квартири боржникові має значення для визначення можливих подальших виконавчих дій.

Водночас позивач вказував, що зазначена квартира перебуває під іпотечним обтяженням на підставі договору іпотеки від 15 жовтня 2004 року, укладеного між ОСОБА_2 та Банком «Фінанси та Кредит», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меліховою О. В. за реєстровим № 2072. На його думку, це обтяження має бути враховане при вирішенні питання про можливе звернення стягнення на квартиру за виконавчими листами на його користь.

Разом із тим позивач посилався на одержані під час виконавчого провадження відомості про відступлення Банком Державній іпотечній установі права вимоги за кредитним договором № 75-04-И від 30 серпня 2004 року, виконання якого, за його твердженням, забезпечене спірною іпотекою. Підставою відступлення кредитної вимоги він називав договір № 17/4-В від 11 лютого 2015 року про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. та зареєстрований у нотаріальному реєстрі за № 616

Позивач вважав, що за таких обставин Банк, який відступив право вимоги за основним кредитним зобов`язанням, не може одночасно залишатися належним носієм матеріального права іпотекодержателя за цим самим зобов`язанням.

Додатково позивач указував на закінчення строків виконання забезпеченого зобов`язання у 2019 році, посилаючись на пункт 3.2 кредитного договору щодо повернення кредитних ресурсів до 10 серпня 2019 року та пункт 2 іпотечного договору, в якому зазначено строк до 30 серпня 2019 року.

Позивач також послався на постанову Київського апеляційного суду від 4 грудня 2024 року у справі № 760/17572/21, якою скасовано рішення про стягнення заборгованості на користь ДІУ та відмовлено в її позові. Наголошував на застосуванні позовної давності до вимог за кредитним зобов`язанням і надавав значення встановленим у тій справі обставинам щодо відступлення вимоги та наявності заборгованості станом на 17 вересня 2015 року.

Оцінюючи наведені обставини у сукупності, позивач вважав, що первісний іпотекодержатель утратив право на звернення стягнення, тоді як новий кредитор не набув і не підтвердив у передбаченому законом порядку прав іпотекодержателя. Із цього він робив висновок про відсутність належного іпотекодержателя та наявність підстав для визнання іпотеки припиненою.

Тривале неоформлення зміни іпотекодержателя позивач оцінював як недобросовісну та суперечливу поведінку ДІУ. Вважав, що збереження обтяження за таких обставин порушує принцип правової визначеності та створює перешкоди для реалізації його майнового інтересу як стягувача.

Позивач наголошував, що після набрання законної сили рішенням про стягнення коштів він має законне очікування його реального виконання. На його переконання, це право має бути захищене шляхом усунення обтяжень, які він вважав такими, що втратили правову підставу.

Вимоги про скасування реєстраційних записів та зобов`язання приватного виконавця вжити заходів щодо звернення стягнення позивач розглядав як похідні від вимоги про визнання іпотеки припиненою. Пояснював, що їх спільне вирішення має забезпечити повний та ефективний захист його права на виконання судового рішення й усунути необхідність нового звернення до суду.

З наведених підстав у первісному позові позивач просив визнати припиненою іпотеку зазначеної квартири, скасувати записи про іпотеку та заборону її відчуження, а також зобов`язати приватного виконавця Телявського А. М. вжити заходів щодо звернення стягнення на квартиру для виконання виконавчих листів № 760/18412/24 від 21 травня 2025 року.

Однак після одержання інформації про відступлення прав вимоги за кредитним договором представник позивача подала заяву про зміну предмета позову, в якій уточнила спосіб судового захисту.

У заяві від 20 квітня 2026 року представник позивача просила суд:

1.Визнати відсутнім право іпотеки у Банку «Фінанси та Кредит» щодо двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 65,60 кв. м, житловою площею 35,30 кв. м, що виникло на підставі договору іпотеки від 15 жовтня 2004 року, посвідченого за реєстровим № 2072.

2.Скасувати запис про іпотеку в Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером обтяження № 1407846 від 25 жовтня 2004 року та запис про заборону відчуження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження № 1385114 від 15 жовтня 2004 року щодо належної ОСОБА_2 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 65,60 кв. м, житловою площею 35,30 кв. м.

3.Зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. вжити заходів щодо звернення стягнення на зазначену квартиру з метою погашення заборгованості за виконавчими листами № 760/18412/24 від 21 травня 2025 року.

Обґрунтовуючи необхідність судового захисту, позивач фактично вказував на відсутність у нього іншої можливості самостійно усунути невідповідність між відомостями державного реєстру та правовідносинами, які склалися після відступлення кредитної вимоги.

Позивач не є стороною договору відступлення права вимоги, не може зобов`язати Банк і Державну іпотечну установу виконати передбачені цим договором взаємні обов`язки щодо оформлення переходу забезпечувальних прав та не має повноважень здійснювати державну реєстрацію зміни іпотекодержателя замість відповідних суб`єктів.

Водночас наслідки цієї невизначеності безпосередньо стосуються реалізації його права на виконання судового рішення, ухваленого на його користь.

1.2. Позиція АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ».

У поданому відзиві АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» (далі по тексту - Банк), від імені якого під час здійснення ліквідації діє Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, заперечувало проти задоволення позову.

Відповідач посилався на те, що позивач не є стороною кредитного або іпотечного договору, не є власником предмета іпотеки та не довів наявності передбачених законом підстав для припинення іпотечного зобов`язання.

Банк наголошував, що закінчення строку кредитування, наявність непогашеної заборгованості та сплив позовної давності мають різні правові наслідки, а відтак саме по собі закінчення строку виконання кредитного зобов`язання не свідчить про припинення іпотеки.

Разом із тим у відзиві Банк безпосередньо зазначив, що відповідно до наявних у володінні та розпорядженні Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відомостей права вимоги за кредитним договором № 75-04-И від 30 серпня 2004 року, укладеним із ОСОБА_2 , були відступлені Державній іпотечній установі; послався на договір відступлення права вимоги № 17/4-В від 11 лютого 2015 року та мирову угоду у справі № 910/21864/15. При цьому відповідач прямо зазначив, що чинним кредитором за кредитним договором № 75-04-И є Державна іпотечна установа. Отже, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Банк водночас підтвердив обставину вибуття з кредитного зобов`язання як первісного кредитора.

1.3. Позиція приватного виконавця Телявського А.М.

У відзиві приватний виконавець Телявський А.М. повідомив про перебування на примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_9 та виклав відомості щодо здійснених виконавчих дій.

Приватний виконавець зазначив, що після відкриття відповідних виконавчих проваджень були накладені арешти на кошти та майно боржника, здійснено перевірку його майнового стану, направлено запити до уповноважених державних органів, установ та банків.

Внаслідок проведених заходів встановлено належність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , водночас з`ясовано, що квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 65,60 кв. м, житловою площею 35,30 кв. м перебуває в іпотеці.

Приватний виконавець повідомив, що звертався до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Державної іпотечної установи для встановлення належного кредитора й іпотекодержателя, а також для з`ясування можливості звернення стягнення на предмет іпотеки.

За результатами листування приватний виконавець одержав інформацію про відступлення кредитної вимоги Державній іпотечній установі, проте зміна іпотекодержателя не була відображена у відповідних реєстраційних відомостях, у зв`язку з чим, за наявності іпотечного обтяження звернення, стягнення на таке майно для задоволення вимог стягувача, який не є іпотекодержателем, повинно здійснюватися з дотриманням спеціальних вимог статті 51 Закону України «Про виконавче провадження».

Приватний виконавець не заявляв власного майнового інтересу щодо спірного предмета іпотеки та просив вирішити позов відповідно до встановлених судом обставин і вимог законодавства.

1.4. Позиція Державної іпотечної установи.

Державна іпотечна установа (далі по тексту - ДІУ) у письмових поясненнях підтвердила, що на її супроводженні перебуває кредитна справа ОСОБА_2 за договором № 75-04-И від 30 серпня 2004 року.

ДІУ зазначила, що права вимоги за цим кредитним договором були відступлені їй відповідно до договору № 17/4-В від 11 лютого 2015 року та документів, на які посилаються учасники відповідних договірних правовідносин та повідомила про наявність непогашеної кредитної заборгованості та зазначила, що вважає іпотеку чинною.

На підтвердження своєї позиції ДІУ подала копії кредитного договору, іпотечного договору, договору відступлення права вимоги, додатка до нього, документи щодо забезпечення кредиту та довідку про заборгованість, також повідомила про вчинення дій, пов`язаних з оформленням зміни іпотекодержателя у державному реєстрі.

При цьому доказів завершення державної реєстрації переходу права іпотеки за договором від 15 жовтня 2004 року, реєстровий № 2072, до матеріалів справи не подано.

Державна іпотечна установа заперечувала проти припинення іпотеки, вважаючи, що закінчення строку кредитування та застосування позовної давності у справі про стягнення кредитної заборгованості не є передбаченими законом підставами припинення забезпечувального зобов`язання.

1.5. Позиція ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У додаткових письмових поясненнях від 2 серпня 2026 року представник третіх осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Григоренко Андрій Олександрович - заперечував проти задоволення позову в повному обсязі. Згідно заперечень ОСОБА_4 : суб`єктний склад учасників справи є неналежним, оскільки Державна іпотечна установа, яка заявляє про набуття забезпечувального права, залучена як третя особа без самостійних вимог, а не як відповідач ; ОСОБА_3 не є учасником іпотечних правовідносин, а його інтерес в одержанні присуджених коштів не надає йому безумовного права вимагати припинення забезпечення іншого кредитора; сплив позовної давності та закінчення строку виконання кредитного договору не є підставами припинення іпотеки, а судове рішення у справі № 760/17572/21 не встановлює припинення основного зобов`язання; скасування реєстраційних записів може спричинити фактичне усунення забезпечувального права ДІУ без належного розгляду спору з цією особою; крім того зазначав, що вимоги до приватного виконавця заявлені поза спеціальним порядком судового контролю, передбаченим розділом VII ЦПК України.

Також представник третіх осіб звертав увагу на те, що квартира є житлом боржників, а її примусова реалізація без належного врахування прав іпотекодержателя може становити непропорційне втручання у майнові та житлові права відповідних осіб.

ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року цивільну справу № 761/45423/25 передано за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 25 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

У березні 2026 року від Банку, приватного виконавця та Державної іпотечної установи надійшли письмові відзиви й пояснення.

23 березня 2026 року суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання та витребування доказів.

Зокрема, суд витребував у приватного виконавця матеріали зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_9, у Державної іпотечної установи - документи кредитної справи № 75-04-И від 30 серпня 2004 року, у Київського державного нотаріального архіву - копію іпотечного договору від 15 жовтня 2004 року, посвідченого за реєстровим № 2072.

Крім того, суд витребував від Державної іпотечної установи та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб документи, які підтверджують перехід прав іпотекодержателя за зазначеним іпотечним договором.

20 квітня 2026 року представник позивача - адвокат Олекса Л.А. - подала заяву про зміну предмета позову.

22 квітня 2026 року суд постановив ухвалу, якою прийняв зазначену заяву та визначив здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням зміненого предмета позову.

Підготовче судове засідання було відкладено до 22 травня 2026 року.

Суд також запропонував відповідачам і третім особам надати письмові пояснення щодо позову з урахуванням зміненого предмета.

У процесі підготовчого провадження від учасників справи надходили документи на виконання ухвал про витребування доказів.

Зокрема, представник Банку Шилець А.Р. подав наявні у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб копії договору відступлення права вимоги № 17/4-В від 11 лютого 2015 року та додатка № 1 до нього. Банк також повідомив про передання архівних документів на зберігання до архіву Національного банку України відповідно до вимог законодавства про гарантування вкладів фізичних осіб.

Державна іпотечна установа подала документи на виконання ухвал суду, зокрема заяву від 20 квітня 2026 року та заяву від 3 червня 2026 року, до якої долучила договір відступлення, додатки до нього, документи щодо кредитного й іпотечного забезпечення, відомості про заборгованість та документи щодо застави майнових прав.

Ухвалою суду від 22 травня 2026 року повторно витребувано документи, необхідні для з`ясування обставин переходу прав іпотекодержателя до Державної іпотечної установи.

У червні 2026 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

2 серпня 2026 року представник третіх осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Григоренко А.О. - подав додаткові письмові пояснення, в яких виклав заперечення щодо позову з урахуванням зміненого предмета.

У судових дебатах представник позивача - адвокат Олекса Л.А. - підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, звернувши увагу суду на свої заперечення щодо повноти документів, поданих на підтвердження переходу іпотечних прав до Державної іпотечної установи.

Представник третіх осіб ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - адвокат Григоренко А.О. - просив у задоволенні позову відмовити.

Представнику Державної іпотечної установи Гоцюк Н.О. також просила відмовити у задоволенні позову.

Після завершення судових дебатів 28 серпня 2026 року суд, відповідно до статті 244 ЦПК України, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомив присутніх учасників, що його проголошення судового рішення 21 вересня 2026 року.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.

30 серпня 2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 75-04-И, за яким Банк надав позичальнику 34 800 доларів США зі сплатою 12 відсотків річних. З урахуванням додаткових угод кінцевий строк повернення кредиту визначався 10 серпня 2019 року (т.2, а.с.169).

На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором 15 жовтня 2004 року між Банком як іпотекодержателем і ОСОБА_2 як іпотекодавцем укладено договір іпотеки. У пункті 2 договору зазначено, що квартира передається в іпотеку як забезпечення повернення кредитних ресурсів за кредитним договором № 75-04-И від 30 серпня 2004 року. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меліховою О. В. і зареєстровано в нотаріальному реєстрі за № 2072 (т. 2, а. с. 177).

Предметом іпотеки є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 65,60 кв. м, житловою площею 35,30 кв. м, яка належить ОСОБА_2 .

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 15 жовтня 2004 року зареєстровано заборону відчуження зазначеної квартири, реєстраційний номер обтяження 1385114, а 25 жовтня 2004 року - іпотеку, реєстраційний номер обтяження 1407846. Іпотекодержателем у реєстрі зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» (т.1 а.с.35).

Товариство з обмеженою відповідальністю, Публічне акціонерне товариство та Акціонерне товариство «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», назви яких вжито в документах різного часу, мають один код ЄДРПОУ 09807856. Учасники справи не заперечували, що йдеться про ту саму банківську установу після зміни її організаційно-правової форми та найменування. Тому вимога правильно вирішується щодо відповідача під його чинним найменуванням.

У заяві про зміну предмета позову номер запису про іпотеку зазначено як 1407840. Однак зі змісту заяви, наведених у ній реквізитів іпотечного договору, опису нерухомого майна, поданої реєстраційної інформації та пояснень учасників однозначно вбачається, що спір стосується єдиного запису про іпотеку цієї квартири, фактичний реєстраційний номер обтяження якого - 1407846. Суд розцінює розбіжність в останній цифрі як технічну описку, що не змінює предмета спору та не створює невизначеності щодо об`єкта вимоги.

11 лютого 2015 року між Банком як первісним кредитором і Державною іпотечною установою як новим кредитором укладено договір відступлення права вимоги № 17/4-В, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. та зареєстрований у нотаріальному реєстрі за № 616 (т. 2, а. с. 210).

За пунктом 1.1 договору його укладено з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права, передані Банком у заставу Державній іпотечній установі за договором застави майнових прав № 17/4-З від 11 лютого 2015 року на забезпечення зобов`язань Банку перед ДІУ. Пункт 1.2 містить таке положення: «Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаними у додатках до цього Договору (далі - Права вимоги).»

У витягу з додатка № 1 до договору відступлення (т. 2, а. с. 213-215) зазначено кредитний договір № 75-04-И від 30 серпня 2004 року та позичальника ОСОБА_2 . Водночас у блоці реквізитів забезпечувального договору зазначено дату 27 серпня 2004 року, тоді як наведений у матеріалах справи іпотечний договір, посвідчений за реєстровим № 2072, датований 15 жовтня 2004 року.

Пунктом 2.1 договору № 17/4-В передбачено обставини, з настанням яких набирає чинності пункт 1.2 про відступлення прав вимоги: зокрема, прийняття Національним банком України рішення про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних або настання іншої передбаченої договором сукупності обставин. Постановою Правління НБУ від 17 вересня 2015 року № 612 Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Пункт 3.1.5 договору надає новому кредитору після набрання чинності пунктом 1.2 право вживати заходів і подавати документи для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За пунктом 3.4.3 первісний кредитор зобов`язався протягом трьох календарних місяців із дати укладення договору забезпечити внесення до реєстру відомостей про обтяження предметів іпотеки за договорами, переліченими в додатку. Цей пункт прямо не встановлює тримісячного строку для державної реєстрації ДІУ як нового іпотекодержателя. Пункти 3.4.4 та 3.4.5 стосуються повідомлення боржників, іпотекодавців і поручителів та передання новому кредитору документів кредитних справ.

Банк у відзиві підтвердив відступлення основної кредитної вимоги за договором ОСОБА_2 . Державній іпотечній установі та назвав її чинним кредитором. ДІУ підтвердила набуття кредитної вимоги, супроводження кредитної справи й облік заборгованості; представник ОСОБА_2 також посилався на права нового кредитора.

Сукупність доказів фактичного здійснення ДІУ прав кредитора складають документи щодо передачі та супроводження кредитної справи ОСОБА_2 , облік заборгованості, листування з приватним виконавцем і звернення ДІУ до суду із позовом про стягнення боргу. Посилання Банку і ДІУ на мирову угоду у справі № 910/21864/15, затверджену 20 січня 2016 року, суд ураховує лише як виклад їхньої позиції: текст мирової угоди та ухвали про її затвердження в матеріалах цієї цивільної справи відсутні. Водночас відсутність мирової угоди не спростовує самостійно встановленого факту набуття чинності пунктом 1.2 договору № 17/4-В у зв`язку з постановою НБУ № 612 та подальшого визнання сторонами переходу основної кредитної вимоги.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 17 травня 2024 року у справі № 760/17572/21 позов Державної іпотечної установи до ОСОБА_2 та поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року це рішення скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові у зв`язку із застосуванням позовної давності. Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року у відкритті касаційного провадження відмовлено з огляду на малозначність справи.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 760/18412/24, яке набрало законної сили 12 травня 2025 року, із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_3 стягнуто 299 200 грн боргу, а також судовий збір у сумі 1 496 грн з кожного відповідача. Додатковим рішенням у цій справі, яке набрало законної сили 02 червня 2025 року, солідарно стягнуто 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Для примусового виконання цих рішень приватним виконавцем Телявським А.М. відкрито виконавчі провадження, зокрема № НОМЕР_10, № НОМЕР_11 та № НОМЕР_12, які об`єднано у зведене виконавче провадження № НОМЕР_9.

Матеріали зведеного виконавчого провадження підтверджують направлення запитів до банків, Пенсійного фонду України, податкових органів, Міністерства внутрішніх справ України, органів земельного кадастру та інших установ. Достатніх коштів, зареєстрованих транспортних засобів або земельних ділянок, за рахунок яких можливо виконати рішення суду, не виявлено. Водночас встановлено право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 65,60 кв. м, житловою площею 35,30 кв. м. та наявність зареєстрованих щодо неї іпотеки й заборони відчуження.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на запит приватного виконавця підтвердив відступлення Державній іпотечній установі прав вимоги за кредитним договором № 75-04-И. Державна іпотечна установа повідомила приватного виконавця, що кредитна справа перебуває на її супроводженні, заборгованість не погашена, однак у державному реєстрі не відображено зміну іпотекодержателя.

На час завершення дослідження доказів відомостей про державну реєстрацію Державної іпотечної установи як іпотекодержателя суду не подано. Представник ДІУ Гоцюк Н.О. у судовому засіданні повідомила, що звернення до нотаріуса щодо відповідної реєстраційної дії відбулося 04 березня 2026 року, після відкриття провадження у справі 25 лютого 2026 року, втім наразі реєстраціна дія не проведена у зв`язку з відсутністю всіх необхідних документів.

IV. Норми права, які застосував суд.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України встановлено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із частиною третьою статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Конституційний Суд України у рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 роз`яснив, що охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та полягає у прагненні особи до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, яке не суперечить Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 212 ЦК України передбачено можливість обумовлення сторонами настання або зміни прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому зазначеним Законом.

За частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 24 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови одночасного відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Підстави припинення іпотеки визначені статтею 17 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до статей 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом, зокрема внаслідок виконання, проведеного належним чином.

За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Сам собою сплив позовної давності не є встановленою законом підставою припинення основного зобов`язання або іпотеки.

Правові засади державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини третьої статті 26 зазначеного Закону відомості про речові права та обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Починаючи з 16 січня 2020 року законодавство не передбачає скасування запису про проведену державну реєстрацію права як самостійної реєстраційної дії. Водночас статтею 26 цього Закону передбачено відповідні способи судового захисту, пов`язані зі скасуванням рішення державного реєстратора, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, або державної реєстрації прав, із дотриманням установлених законом умов.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації обтяжень.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно та в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальні умови звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями. Таке звернення стягнення допускається у випадках, визначених зазначеною нормою, зокрема якщо право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення коштів із боржника, вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю або наявна письмова згода заставодержателя.

За статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтями 77-80 ЦПК України визначено вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів.

За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи, крім електронних документів, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено ЦПК України.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу та підтвердити відповідність копії оригіналу, який перебуває у нього, своїм підписом із зазначенням дати засвідчення.

Частиною шостою статті 95 ЦПК України передбачено право суду за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи витребувати оригінал письмового доказу. Якщо оригінал не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

V. Мотивована оцінка доводів сторін і висновки суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 не є стороною кредитного договору № 75-04-И від 30 серпня 2004 року, договору іпотеки від 15 жовтня 2004 року або договору відступлення права вимоги № 17/4-В від 11 лютого 2015 року. Позивач не є власником предмета іпотеки та не заявляє про належність йому прав іпотекодержателя.

Водночас ОСОБА_3 є стягувачем за судовим рішенням Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 760/18412/24, яке набрало законної сили 12 травня 2025 року, із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_3 стягнуто 299 200 грн боргу, а також судовий збір у сумі 1 496 грн з кожного відповідача. Належна одному ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_1 є нерухомим майном, виявленим приватним виконавцем Телявським А.М. під час здійснення примусового виконання цього рішення.

Із досліджених матеріалів зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_9 вбачається, що приватним виконавцем вживалися заходи щодо встановлення майнового стану боржників, виявлення належного їм майна та можливості звернення на нього стягнення. Наявність зареєстрованої іпотеки щодо спірної квартири зумовила необхідність з`ясування особи належного іпотекодержателя, обсягу забезпеченої заборгованості та можливості звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог особи, яка не є іпотекодержателем.

Суд враховує, що зареєстроване право іпотеки впливає на порядок звернення стягнення на нерухоме майно боржника, визначає пріоритет забезпеченого кредитора перед іншими стягувачами та зумовлює застосування спеціальних вимог статті 51 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому за відомостями державного реєстру іпотекодержателем квартири ОСОБА_2 продовжує значитися Банк «Фінанси та Кредит», тоді як сам Банк у письмовому відзиві підтвердив відступлення основної кредитної вимоги Державній іпотечній установі та зазначив, що саме остання є чинним кредитором за кредитним договором ОСОБА_2 .

Державна іпотечна установа, зі свого боку, підтвердила набуття кредитної вимоги, здійснення супроводження кредитної справи, облік заборгованості та заявила про належність їй забезпечувальних прав. Водночас доказів завершення державної реєстрації зміни іпотекодержателя двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 65,60 кв. м, житловою площею 35,30 кв. м., належної ОСОБА_2 учасниками справи не надано.

Отже, встановлена судом невідповідність між відомостями державного реєстру та правовим становищем осіб, які беруть участь у кредитному й іпотечному правовідношеннях, не має для позивача виключно абстрактного характеру, оскільки безпосередньо пов`язана зі здійсненням примусового виконання судового рішення, ухваленого на його користь.

Суд відхиляє доводи представника третіх осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Григоренка А.О. - про те, що відсутність у ОСОБА_3 статусу сторони іпотечного договору сама собою виключає можливість звернення до суду з відповідною позовною вимогою.

Наявність права на судовий захист не в усіх випадках обумовлюється участю особи у договірних правовідносинах, щодо яких виник спір. Визначальним є встановлення конкретного права або охоронюваного законом інтересу позивача, характеру його порушення, невизнання чи оспорювання та здатності обраного способу захисту усунути відповідну правову невизначеність.

У постанові від 30 червня 2026 року у справі № 127/22533/22 Верховний Суд нагадав, що відповідно до принципу диспозитивності саме позивач визначає відповідачів, предмет і підстави позову, однак встановлення належності відповідача є обов`язком суду. Суд зазначив, що відповідно до статей 15 і 16 Цивільного кодексу кожна особа має право на судовий захист свого порушеного права чи інтересу, однак спосіб такого захисту повинен бути ефективним, відповідати характеру порушення та забезпечувати реальне поновлення порушеного права. Верховний Суд підкреслив, що ефективний спосіб захисту повинен виключати необхідність повторного звернення особи до суду для досягнення того самого результату. Саме тому обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Суд звернув увагу на правову природу іпотеки, зазначивши, що вона є способом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном та обмежує право власника розпоряджатися таким майном. Особливістю іпотеки є те, що обтяження майна не припиняється лише через зміну його власника. Верховний Суд також нагадав правову позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої виключення запису про іпотеку з державного реєстру саме по собі не припиняє іпотеки, оскільки такої підстави припинення Закон України «Про іпотеку» не передбачає. Так само скасування судового рішення, яке стало підставою для виключення відповідного запису, не відновлює іпотеку, адже її чинність визначається не записом у реєстрі, а наявністю чи відсутністю передбачених законом підстав для її припинення. Верховний Суд наголосив, що якщо власник нерухомості або інша заінтересована особа вважає, що право іпотеки припинилося або взагалі не виникло, належним способом захисту є позов про визнання права іпотеки припиненим або про визнання відсутності права іпотеки.

Інтерес позивача пов`язаний з виконанням рішення Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 760/18412/24, про стягнення грошових коштів із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 і з тим, що зареєстрована іпотека визначає порядок можливого звернення стягнення на майно боржника.

Щодо переходу прав вимоги та відсутності права іпотеки у Банку.

Судом установлено, що між Банком і Державною іпотечною установою укладено нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги № 17/4-В від 11 лютого 2015 року. Пункт 1.2 цього договору передбачає відступлення первісним кредитором новому кредитору всіх прав вимоги за договорами, зазначеними у відповідних додатках. Формулювання пункту 1.2 охоплює права вимоги за кредитними, іпотечними, поруковими та іншими договорами, вказаними в додатках.

Отже, договір № 17/4-В від 11 лютого 2015 року за своїм змістом передбачає можливість відступлення не лише основних кредитних вимог, а й прав за забезпечувальними договорами, однак конкретний обсяг таких прав повинен установлюватися з урахуванням відповідного додатка. У додатку № 1 зазначено кредитний договір № 75-04-И від 30 серпня 2004 року та позичальника ОСОБА_2 .

Суд ураховує, що сторони договору № 17/4-В від 11 лютого 2015 року - Банк і Державна іпотечна установа - підтвердили перехід основної кредитної вимоги за договором № 75-04-И від 30 серпня 2004 року до ДІУ.

Зокрема, Банк у відзиві прямо визначив Державну іпотечну установу чинним кредитором за цим зобов`язанням.

ДІУ також підтвердила перебування кредитної справи на її супроводженні та здійснення прав кредитора.

Крім того, установлено настання передбаченої пунктом 2.1 договору № 17/4-В від 11 лютого 2015 року обставини, пов`язаної з віднесенням Банку до категорії неплатоспроможних постановою Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612.

Суд враховує, що правові наслідки набрання чинності тим самим договором відступлення права вимоги № 17/4-В досліджувалися Верховним Судом у постанові від 2 грудня 2019 року у справі № 301/1283/17.

У зазначеній справі Верховний Суд виходив з установлених судами обставин щодо відступлення прав вимоги за іншим кредитним договором та пов`язаними з ним забезпечувальними договорами, включеними до договору № 17/4-В від 11 лютого 2015 року. Отже, суд визнає доведеним відступлення основної кредитної вимоги за договором № 75-04-И від 30 серпня 2004 року Державній іпотечній установі. Водночас факт такого відступлення сам собою не вирішує питання про належність прав іпотекодержателя за договором від 15 жовтня 2004 року.

За статтею 1 та частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном і має похідний характер від основного зобов`язання. Статтею 24 цього Закону передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, за умови одночасного відступлення права вимоги за основним зобов`язанням; правочин підлягає нотаріальному посвідченню, а відомості про відступлення - державній реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19 визначаючи правову природу договору про відступлення права вимоги, зверyла увагу на таке .Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Сутність договору відступлення права вимоги полягає у домовленості про те, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений для первісного кредитора договором, за яким виникло таке зобов`язання. Заміна кредитора у зобов`язанні допускається протягом усього часу до припинення зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. Відступлення права вимоги (цесія) - це саме факт заміни особи у зобов`язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором. Отже, приписи ЦК України (зокрема, про відступлення права вимоги) повинні застосовуватися саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія. Вади предмета договору не можуть впливати на дійсність договору. Це правило застосовується до всіх договірних зобов`язань. Тож відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними договору, який може бути визнаний недійсним у разі наявності передбаченої законом підстави. Водночас відсутність у продавця оригіналів договорів, за якими відступаються права вимоги, не може впливати на дійсність договору відступлення, оскільки законодавство не передбачає, що первісний кредитор у зобов`язанні має передати новому кредиторові винятково оригінали документів, які засвідчують права, що передаються, а так само не передбачає, що невиконання цього обов`язку має наслідком недійсність договору про відступлення права вимоги.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону N 898-IV правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. (пункт 93). Оскільки іпотека є обтяженням, яке застосовується задля виконання зобов`язань, що виникли за умовами, зокрема, кредитного договору, то таке обтяження припиняється лише у випадках, установлених спеціальним законом. Припинення іпотеки відрізняється від припинення права іпотекодержателя, яке передбачає не припинення зобов`язань іпотекодавця, а припинення права іпотекодержателя на реалізацію своїх передбачених договором іпотеки прав, зокрема права звернення стягнення на предмет іпотеки, відчуження права вимоги тощо (пункт 106).

Суд враховує зазначені правові висновки та виходить із того, що сам факт відступлення основної кредитної вимоги не є передбаченою законом підставою припинення іпотеки.

Стаття 24 Закону України «Про іпотеку» передбачає державну реєстрацію відомостей про відступлення прав за іпотечним договором. Державна реєстрація за Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є офіційним визнанням і підтвердженням державою відповідних прав та обтяжень. Водночас оцінка правової підстави запису не усуває необхідності виконати встановлений законом порядок переходу права іпотекодержателя.

Договір № 17/4-В передбачив дії сторін щодо внесення реєстраційних відомостей про обтяження та надав ДІУ право подати документи для зміни реєстраційних відомостей після набрання чинності пунктом 1.2. На час відкриття провадження в лютому 2026 року в реєстрі іпотекодержателем залишався Банк, а ДІУ повідомила про звернення до нотаріуса 04 березня 2026 року. Доказів завершеної реєстрації зміни іпотекодержателя не подано.

Підтверджене Банком вибуття основної кредитної вимоги не дає йому підстав вимагати погашення саме цієї відступленої вимоги у власних інтересах.

Таким чином, суд вважає доведеними підстави для визнання відсутнім у АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» права іпотеки щодо спірної квартири.

Водночас зазначений висновок не означає встановлення судом припинення іпотеки як забезпечувального правовідношення та не є вирішенням питання про належність права іпотеки Державній іпотечній установі.

Щодо вимоги про скасування записів про обтяження.

У постанові від 30 червня 2026 року у справі № 127/22533/22 Верховний Суд роз`яснив, що за належних підстав рішення про визнання відсутнім права іпотеки особи, за якою воно зареєстроване, може бути підставою для державної реєстрації припинення права цього відповідача.

Частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що відомості про речові права й обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У визначених законом випадках можливі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено реєстрацію, або скасування державної реєстрації прав із одночасним вирішенням питання про відповідні речові права чи обтяження.

Законом України від 05 грудня 2019 року № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено в новій редакції.

Суд також ураховує, що Державна іпотечна установа заявляє про набуття забезпечувальних прав та заперечує проти припинення іпотеки. У матеріалах справи наявні документи щодо непогашеної кредитної заборгованості.

За цих обставин суд не має підстав вважати, що саме іпотечне забезпечення припинилося.

Відмінність між відомостями державного реєстру про Банк як іпотекодержателя та встановленою заміною кредитора в основному зобов`язанні зумовлена тим, що оформлення переходу права за спірним іпотечним договором, за наданими матеріалами, не підтверджено як завершене.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19 зазначила, що у разі відчуження кредитором прав за кредитним договором та договором іпотеки права іпотекодержателя переходять до набувача, лише якщо таке відчуження відбулося у порядку, визначеному законом (у контексті цієї справи - за наслідками торгів з нотаріальним посвідченням правочину про відступлення прав за іпотечним договором та з державною реєстрацією відомостей про таке відступлення). Вочевидь недооформлення у належний спосіб відступлення права вимоги за іпотечним договором не може вражати саме іпотечне зобов`язання настільки, аби бути підставою для припинення самої іпотеки. Відповідно й порушення порядку переходу права іпотеки до його набувача за змістом статті 17 Закону N 898-IV не припиняє іпотеку і не позбавляє первинного іпотекодержателя (первісного кредитора) права завершити процедуру торгів - дооформити договірні відносини, укласти нотаріально посвідчений договір. У такому разі новий кредитор набуде право вимоги за іпотечним договором з моменту державної реєстрації відомостей про відступлення права вимоги. Отже, оцінюючи неможливість виникнення "абстрактної іпотеки", Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що за українським правом таку заборону потрібно розуміти так, що права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть одночасно бути відступлені кредитором на користь різних осіб. Утім виникнення такої аномалії не може тлумачитися як підстава для припинення іпотечного зобов`язання (п.107-110).

За таких обставин вимоги про скасування запису про іпотеку № 1407846 та запису про заборону відчуження № 1385114 задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги до приватного виконавця

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний уживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно та в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Водночас виконавець має діяти лише у спосіб, у межах повноважень і за процедурою, визначеними законом.

Частина перша статті 51 цього Закону допускає звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем, у разі, якщо: право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення коштів із боржника; вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; або наявна письмова згода заставодержателя. Ці обставини є передбаченими законом альтернативними підставами, однак наявність принаймні однієї з них повинна бути встановлена належними даними у виконавчому провадженні.

Право іпотеки щодо спірної квартири виникло у 2004 році, тобто до ухвалення рішення на користь ОСОБА_3 . Із наведених матеріалів убачається, що ДІУ не надала письмової згоди на звернення стягнення; питання про належність права іпотекодержателя залишається спірним. Належної оцінки квартири та достатніх доказів для встановлення співвідношення її вартості з розміром забезпеченої заборгованості до суду не подано.

За наведеними у справі матеріалами приватний виконавець відкрив виконавчі провадження, об`єднав їх у зведене, наклав арешти, перевірив майновий стан боржників та направив запити для з`ясування належності права іпотеки, розміру заборгованості й можливості отримання згоди на звернення стягнення. У заявленій позовній вимозі не визначено конкретного рішення, дії чи бездіяльності виконавця, які суд мав би перевірити на відповідність закону.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторона виконавчого провадження має право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення порушено її права або свободи. Така скарга має стосуватися конкретного рішення, дії чи бездіяльності та розглядається за спеціальними правилами судового контролю за виконанням судових рішень, установленими розділом VII ЦПК України.

У межах позовного провадження позивач просить зобов`язати приватного виконавця «вжити заходів щодо звернення стягнення», тобто вчинити невизначену сукупність подальших виконавчих дій. За наявними у цьому спорі доказами не встановлено всіх фактичних передумов, за яких суд міг би визначити правомірність конкретного звернення стягнення на предмет іпотеки. Питання про оскарження окремої дії, рішення чи бездіяльності виконавця, якщо таке порушення буде визначено, вирішується в порядку розділу VII ЦПК України.

З огляду на невизначеність заявленого зобов`язання вчинити майбутні виконавчі дії та недоведення на час вирішення справи відповідної підстави для звернення стягнення на заставлене майно на користь стягувача, який не є заставодержателем, у задоволенні третьої позовної вимоги слід відмовити.

Керуючись статтями 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Визнати відсутнім у Акціонерного товариства «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» право іпотеки щодо належної ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 65,60 кв. м, за договором іпотеки від 15 жовтня 2004 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меліховою О.В. та зареєстрованим у реєстрі за № 2072.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про скасування запису про іпотеку № 1407846 та запису про заборону відчуження об`єкта нерухомого майна № 1385114 - відмовити.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича про зобов`язання вжити заходів щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 з метою виконання виконавчих листів, виданих Солом`янським районним судом міста Києва, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 02.10.2026.

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Представник позивача: адвокат Олекса Людмила Анатоліївна, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 21, оф. 101, електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел.: НОМЕР_3 .

Відповідач: Акціонерне товариство «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», код ЄДРПОУ 09807856, адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17, електронна пошта: EsudFinCred@fg.gov.ua, тел.: +380443333655.

Відповідач: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський Анатолій Миколайович, РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: 02094, м. Київ, вул. Вінстона Черчилля, буд. 42, електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 , тел.: НОМЕР_5 .

Третя особа: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_3 .

Третя особа: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_3 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3 , тел.: НОМЕР_8 .

Третя особа: Державна іпотечна установа, код ЄДРПОУ 33304730, адреса: 01133, м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 34, оф. 201.

Головуюча суддя Н.В. Сердюк