Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №755/5841/24 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/5841/24

Провадження №: 2/755/12696/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2026 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді - Коваленко І.В., за участю секретаря судових засідань - Назарової І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н O В И В :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» звернулося до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води у розмірі 52 880,66 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 9 389,14 грн, 3% річних у розмірі 2 602,97 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 , у тому числі в квартирі АДРЕСА_2 , здійснюється ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ». 23 липня 2014 року в газеті «Хрещатик» (№ 103 (4503)) позивачем розміщено повідомлення з пропозицією укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації. Проєкт договору про надання послуг опубліковано в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року (№ 111 (4511)). До теперішнього часу договір у письмовій формі з відповідачкою не укладено, проте вона є фактичним споживачем вказаних послуг за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідачка своєчасно з травня 2017 року не вносила плату за отримані послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та з серпня 2017 року - за послуги з постачання гарячої води, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 01 березня 2024 року становить 54 026,16 грн, з яких: заборгованість з централізованого опалення - 39 775,87 грн, заборгованість за послугу з гарячого водопостачання - 14 250,29 грн, що є предметом спору.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

25 жовтня 2024 року Дніпровським районним судом м. Києва ухвалено заочне рішення про задоволення позову. Вказаним рішенням стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» заборгованість за послуги у розмірі 54 026,16 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 8 957,71 грн, 3% річних у розмірі 2 654,20 грн, що разом становить 65 638,07 грн. Також стягнуто судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

27 листопада 2024 року адвокат Дубчак Леся Сергіївна, діючи в інтересах відповідачки ОСОБА_1 , звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2024 року у справі № 755/5841/24. У вказаній заяві представниця просила скасувати заочне рішення та призначити справу до розгляду в загальному або спрощеному позовному провадженні з викликом учасників справи.

Обґрунтовуючи підстави для скасування рішення, сторона відповідача зазначила, що про наявність справи та ухвалене рішення дізналася випадково під час моніторингу вебпорталу «Судова влада України». Відповідачка ОСОБА_1 копії ухвали про відкриття провадження від 12 квітня 2024 року не отримувала, а повернення поштового конверта з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» не є належним повідомленням. Через це вона була позбавлена можливості подати відзив, заперечувати проти нарахувань та заявити про застосування позовної давності.

Стосовно суті позовних вимог, у заяві вказано, що ОСОБА_1 (до шлюбу - ОСОБА_1 ) не є споживачем послуг ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» за адресою: АДРЕСА_3 . Після реєстрації шлюбу у 2011 році з ОСОБА_3 вона зареєструвала своє місце проживання у вказаній квартирі, яка належить її чоловіку на праві приватної власності, проте фактично в ній ніколи не проживала і доступу до житла не мала. Подружні відносини між ними припинилися у 2017 році, а з січня 2018 року відповідачка зареєстрована як фізична особа-підприємець за місцем свого фактичного проживання: АДРЕСА_4 . Адвокат наголосила, що єдиним індивідуальним споживачем послуг та власником майна є ОСОБА_3 , у зв`язку з чим саме в його діях наявна вина щодо накопичення боргу, і саме він зобов`язаний його погасити.

Окрім цього, сторона відповідача заявила про пропуск позивачем строків позовної давності. У заяві зазначено, що до всіх позовних вимог, які нараховані за період, що перевищує три роки до моменту звернення з позовом до суду (з урахуванням автоматичного продовження строків на період дії COVID-карантину), а саме до 15 грудня 2017 року включно, необхідно застосувати наслідки спливу позовної давності. З огляду на необґрунтованість позову та відсутність у ОСОБА_1 статусу споживача за вказаною адресою, представниця просила скасувати заочне рішення суду.

06 грудня 2024 року від представниці позивача ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» - Костюченко В.А. надійшли заперечення на заяву про перегляд заочного рішення. У запереченнях представниця позивача просила залишити заяву ОСОБА_1 без задоволення, а заочне рішення суду - без змін, посилаючись на те, що суд вжив усіх передбачених законів заходів для належного повідомлення відповідачки про розгляд справи.

Позивач зазначив, що у період виникнення заборгованості місце постійного проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва, а відтак вона є споживачкою наданих послуг та належним відповідачем у справі. Проживання в іншому місці не звільняє споживачів від оплати отриманих комунальних послуг за наявності підтвердженої реєстрації, яка свідчить про право користування житлом.

Відповідачка із заявами щодо незгоди з розміром нарахованих їй у надісланих квитанціях сум до ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» не зверталася, чим фактично визнавала факт споживання послуг. Доказів того, що вона до моменту подання позову зверталася до підприємства із заявою про перерахунок вартості послуг на підставі індивідуальних приладів обліку, про зміну кількості зареєстрованих (фактично проживаючих) осіб чи надання документів про право власності, суду не надано. Плата за послугу з постачання теплової енергії справляється залежно від опалювальної площі квартири і не залежить від проживання в ній людей, а документів, які б підтверджували тимчасове непроживання споживачів за місцем реєстрації, на адресу товариства не надходило.

Щодо строків позовної давності, позивач вказав, що оскільки з 12 березня 2020 року перебіг позовної давності в Україні спочатку був продовжений в силу закону на час дії карантину, а згодом зупинений через введення воєнного стану, борг за спірний період нараховано в межах закону, тому заява про застосування наслідків спливу строків давності задоволенню не підлягає. До інфляційних втрат та 3% річних за статтею 625 ЦК України, які мають компенсаційний, а не штрафний характер, застосовується загальний трирічний строк давності. Згідно з доданим до позову розрахунком, основна заборгованість обліковується станом на 01 лютого 2024 року, а нарахування 3% річних та інфляційної складової здійснено по 23 лютого 2022 року, тобто строго до введення в дію воєнного стану в Україні.

19 лютого 2025 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва заяву представниці відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Дубчак Лесі Сергіївни про перегляд заочного рішення задоволено частково. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2024 року, ухвалене у цивільній справі за позовом ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, скасовано, а розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.

06 березня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представниця відповідача - адвоката Дубчак Л.С. подала відзив на позовну заяву (зареєстрований канцелярією суду 07 березня 2025 року за вх. № 13194).

За змістом відзиву сторона відповідача не погодилася з доводами позивача та просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не є індивідуальним споживачем послуг ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» за адресою: АДРЕСА_3 . Зазначила, що у 2011 року між нею (до шлюбу - ОСОБА_1 ) та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, після чого вона зареєструвала своє місце проживання у вказаній квартирі, яка належить на праві приватної власності її колишньому чоловікові, проте фактично в ній ніколи не проживала і доступу до житла не мала. Шлюб між подружжям розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 травня 2018 року у справі № 755/19535/17, а подружні відносини припинилися ще у 2017 році. У січні 2018 року ОСОБА_1 зареєструвалася як фізична особа-підприємець за місцем фактичного проживання у АДРЕСА_2 , згодом проживала з дітьми у м. Херсоні, а після початку повномасштабного вторгнення РФ та окупації міста була змушена виїхати за кордон і наразі перебуває в Державі Ізраїль, де офіційно працевлаштована. Адвокат наголосила, що відповідно до ст. 322 ЦК України саме ОСОБА_3 як власник квартири несе тягар утримання майна і є єдиним індивідуальним споживачем послуг. Більше того, заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 22 лютого 2024 року у справі № 755/7697/23, яке набрало законної сили до подання цього позову, ОСОБА_1 визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_5 . Вказаним рішенням суду встановлено преюдиційну обставину - факт непроживання відповідачки у спірній квартирі з 2016 року, що звільняє її від обов`язку оплати за отримані комунальні послуги. Додатково сторона відповідача зауважила про пропуск позивачем строків позовної давності щодо вимог, нарахованих поза межами трирічного строку до моменту звернення до суду.

18 березня 2025 року (вх.№15078) представник позивача ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» - Смолярчук О.О. подала до суду відповідь на відзив, одночасно з якою подала клопотання про залучення співвідповідача по справі та про звільнення позивача від понесених відповідачем витрат на правничу допомогу.

Обґрунтовуючи відповідь на відзив, представниця позивача зазначила, що із долучених адвокаткою Дубчак Л.С. документів, а саме копії інформаційної довідки № 405174307 від 25 листопада 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, товариству вперше стало відомо про те, що одноосібним власником квартири АДРЕСА_5 є ОСОБА_4 . З посиланням на положення частини 3 статті 13 Конституції України та статті 322 Цивільного кодексу України, позивач наголосив, що власність зобов`язує, і саме власник несе тягар утримання належного йому майна.

Водночас, посилаючись на частину 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», статті 541, 543 Цивільного кодексу України, позивач зазначив, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні з ним усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з їх оплати. Враховуючи норми матеріального права, що регулюють пасивну солідарність (множинність осіб на стороні боржника), кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо за своїм вибором. Спираючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц та постанови Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 910/18389/20, від 02 серпня 2023 року у справі № 761/13310/22, представниця позивача підкреслила, що визначення кола відповідачів є виключним диспозитивним правом позивача, який розпоряджається своїми правами на власний розсуд. У зв`язку з цим, позивач заявив клопотання про залучення до участі у справі як співвідповідача власника приміщення - ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) для здійснення солідарного стягнення.

Щодо заперечень ОСОБА_1 проти статусу споживача, позивач вказав, що надане нею заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 лютого 2024 року у справі № 755/7697/23 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, було ухвалене вже після виникнення спірної заборгованості, яка формувалася у період з 03 травня 2017 року по 29 лютого 2024 року. Позивач зауважив, що протягом усього періоду нарахування боргу місце постійного проживання відповідачки було офіційно зареєстроване у спірній квартирі, що підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом з Реєстру територіальної громади міста Києва. З посиланням на статтю 29 ЦК України, Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та релевантну практику Верховного Суду (постанови від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17 та від 21 жовтня 2019 року у справі № 756/10344/14), представниця товариства акцентувала увагу суду на тому, що реєстрація місця проживання є підтвердженням права користування житлом, а факт проживання особи за іншою адресою чи її виїзд за кордон не звільняють від обов`язку оплати житлово-комунальних послуг, які надавалися за місцем її реєстрації.

Разом із відповіддю на відзив представниця позивача ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» - Смолярчук О.О. подала клопотання про залучення співвідповідача до участі у справі.

Клопотання обґрунтовано тим, що під час розгляду справи позивачу з долученої до відзиву інформаційної довідки № 405174307 від 25 листопада 2024 року стало відомо, що одноосібним власником квартири АДРЕСА_5 є ОСОБА_4 . Посилаючись на частину 3 статті 13 Конституції України та статтю 322 Цивільного кодексу України, позивач зазначив, що власність зобов`язує, а власник має нести тягар утримання належного йому майна. Водночас відповідно до частини 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні з ним житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з їх оплати. З посиланням на статті 541, 543 Цивільного кодексу України позивач наголосив, що діюче законодавство та судова практика (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц та Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 910/18389/20) надають кредитору право за наявності солідарного обов`язку заявляти вимогу про виконання зобов`язання як до всіх боржників разом, так і до будь-кого з них окремо за вибором кредитора. Оскільки визначення відповідачів є диспозитивним правом позивача (постанова Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 761/13310/22), представниця товариства просила залучити до участі у справі як співвідповідача власника квартири ОСОБА_5 та стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» заборгованість за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води у загальному розмірі 65 638,07 грн, з яких: основний борг - 54 026,16 грн, інфляційну складову боргу - 8 957,71 грн, 3% річних - 2 654,20 грн, а також судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Також у поданому 18 березня 2025 року клопотанні про звільнення від сплати витрат на правничу допомогу представниця позивача ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» - Смолярчук О.О. висловила заперечення проти заяви сторони відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та просила звільнити позивача від їхньої сплати.

Своє клопотання позивач обґрунтовує тим, що сторона відповідача не надала суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження особи та повноважень адвокатки Дубчак Л.С., а також реальності понесених витрат. Зокрема, матеріали справи не містять свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, посвідчення адвоката, ордера на надання правничої допомоги, копії договору про надання юридичних послуг, акта приймання-передачі наданих послуг чи документів, що підтверджують оплату гонорару (квитанцій, платіжних інструкцій тощо). З огляду на це позивач вважає за неможливе оцінити обсяг, якість та дійсну вартість наданих послуг.

Посилаючись на норми статті 137 ЦПК України, положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також сталу практику Верховного Суду (зокрема, ухвали КЦС ВС від 11 лютого 2019 року у справі № 335/9780/15, постанови ВС від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17, від 31 січня 2019 року у справі № 185/1718/18, від 06 червня 2019 року у справі № 752/4513/17) та практику Європейського суду з прав людини (рішення у справах «East/West Alliance Limited проти України», «Лавентс проти Латвії», «Двойних проти України»), представниця позивача наголосила, що відшкодуванню підлягають лише ті витрати, які відповідають критеріям реальності, обґрунтованості, розумності та неминучості їх понесення. На думку товариства, заявлені відповідачкою витрати є штучно завищеними, не підтверджені документально та не відображають реальних витрат часу на технічну підготовку документів (зокрема, складання відзиву). Надання послуг «заради послуг» суперечить загальним принципам співмірності судових витрат, у зв`язку з чим позивач просив відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2026 року у задоволенні клопотання представниці позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» про залучення ОСОБА_3 як співвідповідача у цивільній справі № 755/5841/24 - відмовлено.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» є виконавцем послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води у будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до відповіді № 3409410 від 07 жовтня 2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру, отриманої судом засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» на підставі ч. 8 ст. 187 ЦПК України, відповідачка ОСОБА_1 з 03 травня 2017 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Вказана житлова площа належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зазначені обставини також підтверджуються заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 22 лютого 2024 року у справі № 755/7697/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Вказаним рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 фактично не проживає в квартирі АДРЕСА_5 з 2016 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, факт постійного непроживання ОСОБА_1 у спірній квартирі з 2016 року є преюдиційним та не потребує доказування в межах цієї справи.

Правовідносини між сторонами у спірний період (з травня 2017 року по 01 березня 2024 року) регулювалися Законами України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV (який діяв до 01 травня 2019 року) та від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (який ввівся в дію з 01 травня 2019 року).

Відповідно до ст. 1, 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV, споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно зі ст. 20 цього Закону, споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 чинного Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII визначено, що індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Обов`язок оплачувати надані житлово-комунальні послуги покладено саме на індивідуального споживача відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону.

Окрім цього, загальні засади виникнення, виконання та припинення грошових зобов`язань регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Аналізуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) у розмірі 39 775,87 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Конституції України та статті 322 Цивільного кодексу України, власність зобов`язує, а власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Плата за послугу з централізованого опалення є платою за збереження та обігрів безпосередньо конструктивних елементів нерухомого майна (житлової площі) і за своєю правовою природою становить частину тягаря утримання майна, спрямованого на збереження цілісності будинку.

Враховуючи, що єдиним власником квартири є ОСОБА_3 , а преюдиційним судовим рішенням встановлено відсутність доступу відповідачки до квартири та її фактичне непроживання у ній (що також виключає її статус члена сім`ї власника в розумінні ст. 64, 156 Житлового кодексу України), обов`язок оплати за опалення приміщення покладається саме на власника майна.

У постанові Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 755/15003/18 висловлено правову позицію, згідно з якою обов`язок щодо оплати житлово-комунальних послуг покладається на особу, яка є фактичним споживачем таких послуг, або на власника майна в силу закону.

Оскільки ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» пред`явило позов до особи, яка не є власником житла і не користувалася вказаною послугою, а у задоволенні клопотання про залучення належного відповідача ( ОСОБА_3 ) позивачу було відмовлено ухвалою суду від 12 жовтня 2026 року через пропуск процесуальних строків (ч. 1 ст. 51 ЦПК України), позовні вимоги про стягнення боргу за опалення з ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Разом з тим, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за послугу з постачання гарячої води у розмірі 14 250,29 грн підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII (та аналогічною за змістом нормою ст. 64, 156 Житлового кодексу України), дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно з вимогами Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання є офіційним фактом, який фіксує право користування житловим приміщенням та створює відповідні публічно-правові та цивільні наслідки.

Відповідно до Правил надання послуги з постачання гарячої води (затверджених постановою Кабінету Міністрів України), за відсутності квартирних приладів обліку нарахування плати за гаряче водопостачання здійснюється за нормами споживання з розрахунку на кількість зареєстрованих у житловому приміщенні осіб.

Згідно зі ст. 541, 543 ЦК України солідарний обов`язок виникає у випадках, встановлених договором або законом, при цьому кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо за своїм вибором (пасивна солідарність).

Оскільки ОСОБА_1 як дієздатна особа особисто та добровільно зареєструвала своє місце проживання у спірній квартирі 03 травня 2017 року, що підтверджено офіційною відповіддю Єдиного державного демографічного реєстру, позивач на законних підставах здійснював нарахування плати за гарячу воду саме на неї як на зареєстровану особу.

Скориставшись своїм диспозитивним правом, передбаченим ст. 13 ЦПК України, позивач правомірно заявив вимогу про стягнення цього боргу саме з ОСОБА_1 .

Факт її подальшого виїзду, розірвання шлюбу чи проживання за іншою адресою не звільняє її від виконання солідарного обов`язку перед виконавцем послуг, оскільки відповідачка не зверталася до позивача із заявами про зняття з реєстраційного обліку чи про перерахунок вартості послуг, а її реєстрація у спірний період залишалася чинною.

Щодо заяви представниці відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення боргу за гарячу воду, суд зазначає таке.

За загальним правилом (ст. 257 ЦК України) позовна давність становить три роки.

Водночас законами України перебіг позовної давності спочатку було продовжено на строк дії карантину (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), а надалі зупинено на період дії воєнного стану (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

З огляду на те, що з березня 2020 року строк позовної давності не спливав у силу закону, позивач звернувся до суду у квітні 2024 року в межах строків позовної давності щодо всього спірного періоду нарахування заборгованості з травня 2017 року.

Заява сторони відповідача в цій частині задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних.

Зважаючи на часткове задоволення основного боргу (в розмірі 14 250,29 грн, що становить 26,38% від загальної суми боргу), нараховані позивачем суми за ст. 625 ЦК України підлягають пропорційному задоволенню, а саме: інфляційні втрати - у розмірі 2 363,04 грн, 3% річних - у розмірі 700,18 грн.

Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України, судові витрати у вигляді судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково (на 32,04%), з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 970,17 грн.

Оскільки вимоги позивача в основній частині відхилені, клопотання позивача про звільнення від витрат на правничу допомогу відповідача не підлягає окремому вирішенню, оскільки відповідачкою фінальних доказів та розрахунку понесених витрат на допомогу адвоката до суду не надано.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 51, 76-81, 82, 141, 187, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 20, код ЄДРПОУ 37739041) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» заборгованість за послугу з постачання гарячої води у розмірі 14 250,29 грн (чотирнадцять тисяч двісті п`ятдесят гривень 29 копійок), інфляційну складову боргу у розмірі 2 363,04 грн (дві тисячі триста шістдесят три гривні 04 копійки) та 3% річних у розмірі 700,18 грн (сімсот гривень 18 копійок), що разом становить 17 313,51 грн (сімнадцять тисяч триста тринадцять гривень 51 копійка).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» судовий збір у розмірі 970,17 грн (відповідно до розміру задоволених вимог).

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії), а також інфляційних втрат та 3% річних на цю суму - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя: І.В. Коваленко